АНТРОПОНІМІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРІОГРАФІЧНИХ ПАМ’ЯТОК ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ – ХVІІІ ст

Краткое содержание

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано мету та завдання, подано відомості про джерела фактичного матеріалу та методи дослідження, визначено новизну роботи, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі “Українська історіографія другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. як джерело антропонімійних досліджень” дається загальна характеристика пам’яток, що стали матеріалом дослідження. Кожна пам’ятка має різний часовий проміжок, що є одним із чинників, який впливає на кількість антропонімів, ужитих автором. Концентрація антропонімів в історіографічних творах спостерігається, коли автор змальовує воєнні події (він перераховує тих, хто брав участь у битві, хто загинув та ін.); коли вкраплює в текст невеликий список-реєстр сотень, сотенних містечок та сотників; коли змальовуються важливі, на його погляд, суспільно-політичні події (прийняття унії, епізод відправлення / прибуття когось та ін.).

Для ономастики важливо, що в цих літописах трапляються (хай і поодинокі) місцеві антропоніми, не засвідчені в жодній з подальших історій-компіляцій, напр.: Пятницкая (ХЛ, 79), Гетманъ запорожскій Иоанъ Петрижицкій (Хронологія, 110), Мигула, козакъ запорожскій, былъ именованъ гетманомъ (Хронологія, 119).

Відтворюючи позатекстовий реальний антропонімікон, досліджувані історіографічні праці дають можливість простежити розвиток структурних засобів ідентифікації особи – від одно- до дво- і більше лексемних іменувань. На підставі аналізу антропонімів, засвідчених в “сумнівних” щодо мови написання пам’ятках, можна стверджувати, що історіографії-компіляції        ХVІІІ ст., особливо його другої половини, писані тогочасною українською мовою зі значними росіянізмами. Так, характерною особливістю російської антропонімійної системи є невідмінюваність прізвищ на -енк-о, -к-о. Історії-компіляції фіксують парадигму прізвищ із такими формантами, напр.: Того(ж) Юрій Хмелницкій с Ханенкомъ и Суховhемъ да с татарами кримскими, да и із запорожцами напали були на Дорошенка и на орду Бhлогородскую (Лhтописъ, 217); съ командиромъ ихъ Афанасіемъ Зинченкомъ (ИР, 125); преслhдуя Суховія и Ханенка (ИР, 170); Тогдажъ подъ Старимъ Быховимъ Золотаренка убито (Лhтописецъ 1, 15) та ін.