ТИПОЛОГІЯ МОВНИХ ПОМИЛОК ТА ЇХ УСУНЕННЯ ПІД ЧАС РЕДАГУВАННЯ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ



Название:
ТИПОЛОГІЯ МОВНИХ ПОМИЛОК ТА ЇХ УСУНЕННЯ ПІД ЧАС РЕДАГУВАННЯ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ
Альтернативное Название: Типология речевых ошибок   И ИХ УСТРАНЕНИЕ ВО ВРЕМЯ РЕДАКТИРОВАНИЕ   Журналистские материалы
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі охарактеризовано стан наукової проблеми, розкрито її значущість і обґрунтовано актуальність теми; визначено мету й основні завдання роботи; розмежовано об’єкт і предмет дослідження; описано методи; зазначено джерельну базу дисертації й аргументовано наукову новизну. Окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, подано відомості про апробацію положень дисертації, а також вміщено опис структури дослідження.


Перший розділ“Помилка як феномен різних галузей наукового знання” – складається з п’яти підрозділів, у межах яких висвітлюється сумарний досвід вивчення проблеми ненормативних одиниць різними науками – лінгводидактикою, едитологією, логікою, психологією, психолінгвістикою тощо. При цьому вказуються евристичні можливості застосування пресолінгвістикою одержаних у межах цих дисциплін результатів.


У першому підрозділі (“Лінгводидактичний аспект вивчення помилок”) шляхом аналітичного огляду з’ясовується сутність поняття “помилка” та суміжних понять “обмовка”, “описка”, “неточність” тощо (п. 1.1.1.). Окреме місце відведено висвітленню причинового аспекту ненормативних одиниць (п. 1.1.2.).


Узагальнення сучасних наукових поглядів на поняття “помилка” дало змогу сформулювати його дефініцію та відмежувати від синонімічних, але не тотожних термінолексем. Помилка – це анорматив, тобто таке ненормативне лінгвоутворення, що виникає в результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. Дисертанткою чітко розмежовано мовні, мовленнєві і немовні анормативи. Інтегровано осмисливши та узагальнивши різні підходи до класифікації помилок, ми дійшли висновку, що універсальної класифікації ненормативних одиниць з урахуванням лише однієї критеріальної ознаки створити неможливо, тому визначили ряд диференційних ознак, що лягли в основу типології анормативів. Згідно із запропонованими критеріями, у класифікації репрезентовано анормативи за типом норми; за типом лінгвальної діяльності; за відповідністю нормам сучасної української літературної мови; за частотністю; за значущістю для рівня грамотності; за повторюваністю; залежно від лінгвістичної природи; від комунікативних ознак мовлення; від виду мовної діяльності; від форми існування мовлення.


У дисертації доведено, що виникнення помилок може зумовлюватися різними факторами – як лінгвальними, так і позалінгвальними. Причиною-домінантою породження анормативів є незнання відповідної норми. Проте для виявлення глибинної природи помилки потрібно враховувати типологічні характеристики ненормативних одиниць, оскільки кожен із типів помилок може зумовлюватися різними причинами. Водночас найбільш повному відтворенню картини руйнування норми сприятиме комплексне врахування факторів породження помилки.


У підрозділі 1.2. – “Помилка як проблема едитології” – виділено основні аспекти у вивченні помилки як базисного поняття видавничої справи та редагування. Передусім, це дослідження спотворень у тексті, а також аналіз помилок у тісному зв’язку з видавничими нормами. Одним із найбільш перспективних напрямів дослідження феномена помилки в едитології є вивчення лінгвістичних норм та аналіз їх дотримання в медіа-матеріалах.


У підрозділі 1.3. (“Логічні засади ненормативних одиниць”) проаналізовано концептуальні погляди вчених на логічні основи редагування. У дослідженні наголошено на специфічних рисах логічних помилок (складність фіксації, відмінності від фактичних анормативів), а також здійснено огляд репрезентованих у науковій літературі факторів породження логічних помилок.


Підрозділ 1.4. – “Психологічні, психолінгвістичні та патофізіологічні підходи до розуміння феномена помилки”. З огляду на багатогранність досліджуваного феномена явище помилок не може бути предметом лише лінгводидактики, логіки чи едитології. Дуже важливо розуміти окреслене поняття, ураховуючи психічні процеси. Тому продуктивними для пресолінгвістики є дослідження психологів. Психолінгвістичний підхід характеризується розглядом механізмів утворення ненормативних конструкцій у нерозривному зв’язку із загальним процесом породження і сприймання мовлення з урахуванням психологічних, нейрофізіологічних і лінгвістичних механізмів їх виникнення. Матеріалом для спеціальних досліджень стають патологічні відхилення.


Підрозділ 1.5. – “Когнітивний та комунікативний аспекти вивчення ненормативних утворень”являє собою пропедевтично стислий екскурс у розвиток названих аспектів. Завдання його – дати короткий огляд загальної панорами підходів до вивчення анормативів у тісному зв’язку з людським мисленням, пізнанням, діяльністю; з теоретичними проблемами комунікативної лінгвістики, зокрема з питанням про порушення акту комунікації.


Другий розділ“Типологія мовних помилок у писемній формі комунікації” – є центральним у роботі і повністю присвячений розгляду різновидів мовних анормативів, а також виявленню найтиповіших помилконебезпечних місць у процесі редагування журналістських матеріалів.


У підрозділі 2.1. (“Поняття норми як базовий концепт типології мовних помилок”) проаналізовано еволюцію теоретичних поглядів учених на поняття “норма”, а також здійснено огляд різних підходів до вирішення проблеми типології норм. У результаті наукового пошуку доведено, що норма та анорматив є складними мовно-суспільними явищами і тому потребують при створенні типології не одного, а кількох принципів поділу. Доцільною, на нашу думку, є класифікація норм відповідно до рівня мовної системи; з урахуванням обов’язковості/необов’язковості (імперативні – диспозитивні); згідно з часовими характеристиками (реалізовані – потенційні). У дисертаційному дослідженні взято до уваги лише один критерій і запропоновано типологію мовних помилок за співвіднесеністю їх із рівнем мовної системи, що дозволило виділити такі різновиди ненормативних утворень: орфографічні помилки, лексичні, фразеологічні, морфологічні, словотвірні, синтаксичні, пунктуаційні, стилістичні, орфоепічні, акцентуаційні анормативи (останні чотири види та фразеологічні помилки не були об’єктом дисертаційного дослідження).


Підрозділ 2.2. – “Орфографічні помилки” – присвячено лінгвістичному переосмисленню поняття орфографічної помилки стосовно друкованої продукції (п. 2.2.1.) та аналізові власне орфографічних анормативів (п.2.2.2.).


Урахування специфіки редагування журналістських матеріалів, а також врахування особливостей друкованої продукції зумовило потребу внести корективи у трактування лінгвосутності явища орфографічної помилки. Визначено ряд диференційних ознак (відношення до орфографічної норми та орфограми; сфера прояву помилки; етап породження помилки; причини виникнення анормативу) і виділено два типи неправильного написання/набору слів: 1) власне орфографічні помилки – неправильні варіанти написання/набору слів, що засвідчують порушення орфографічного правила і для яких альтернативно існує мовна одиниця, написання якої встановлюється орфографічною нормою. Наприклад: написання у відділені* (ВЧ) [надалі в авторефераті ненормативні одиниці позначатимемо *] –  суперечить орфографічному правилу, згідно з яким в іменниках середнього роду, що мають закінчення , відбувається подовження приголосних звуків (у позиції між двома голосними). Існує правильний варіант слова – відділенні, написання якого диктує орфографічна норма; 2) невласне орфографічні помилки – спотворюють значення лінгвоодиниці, але не фіксують порушення орфографічної норми. Наприклад: працівиків* (КВ); зо* досконале володіння (НД). У проекції на редакторську чи коректорську діяльність доцільною видається класифікація власне орфографічних помилок, побудована на врахуванні типів орфограм за співвідношенням з графічним знаком (буквених і небуквених (апостроф, дефіс, контакт, пропуск, рисочка)). Застосувавши статистичний метод, ми з’ясували, що найбільш частотними серед помилок, співвідносних з буквеними орфограмами, є анормативи, які засвідчують ненормативне вживання великої літери (29,6% від загальної кількості названого типу) [наприклад: генеральний* прокурор України (ВЧ); Європейське економічне* співтовариство* (МЧ)], а найменш частотними – помилки, співвідносні з орфограмою “Спрощення у групах приголосних” (0,5%) [як-от: в’їздних* (М)]. Проаналізувавши випадки неправильного правопису слів, що співвідносяться з небуквеними орфограмами (37,8% від загальної кількості випадків неправильного написання/набору слів) та буквеними (62,2%), ми дійшли висновку, що правопис лінгвоодиниць регулюється низкою чинників структурного, значеннєвого і синтаксичного плану. Основною причиною появи орфографічних помилок є брак відповідних лінгвістичних знань, що виразно проявляється при написанні журналістських матеріалів та у процесі їх редагування. Суттєвим фактором, що сприяє породженню ненормативних одиниць, є вплив аналогії до написання слів у функціонально потужнішій російській мові. Окремі утворення свідчать про вплив внутрішньомовної аналогії. Частина виявлених нами помилок зумовлена необізнаністю працівників ЗМК із змінами, внесеними до нової редакції “Українського правопису”.


У підрозділі 2.3. – “Лексичні помилки” – значну увагу сфокусовано на виявленні та лінгвістичному описі різновидів лексичних анормативів: семантично модифікованих лексем (п. 2.2.1.); плеоназмів (п. 2.2.2.); помилок, зумовлених нерозрізненням значень паронімів (п. 2.2.3.) та сплутуванням семантики міжмовних омонімів (п. 2.2.4.); інтерферем і росіянізмів (п. 2.2.5.). Теоретичні засади цього підрозділу ілюстровано прикладами. У науковій роботі дефінітивно означено поняття семантичної модифікації лексем як лексико-семантичного процесу, у результаті якого слово частково або повністю втрачає свою концептуальність, системність, семантику і набуває властивостей, що нормативно йому не притаманні. Доведено, що поява значеннєво модифікованих лексем зумовлюється кількома факторами: активізацією використання спільних з російською мовою компонентів синонімічного ряду, яка спричинена інтерференційним впливом (наприклад, у реченні Таке захворювання розповсюджується* дуже швидко (УС), де дієслово розповсюджуватися вживається у невластивому йому значенні, оскільки, згідно з лексичною нормою, воно доцільне лише тоді, коли йдеться про передачу, продаж чого-небудь багатьом людям для ознайомлення. Семантично точною для контексту є лексема поширювати, що означає “збільшувати сферу впливу, робити приступним, відомим для багатьох”. Поява такої лексичної помилки прогнозується впливом російської мови, де для відтворення семантики українських слів функціонує одна багатозначна лексема “распространять”. Слід зауважити, що у лексикографічних працях слова поширювати і розповсюджувати досі кваліфікувалися як взаємозамінні синоніми, проте динаміка норм вимагає критичного оцінювання багатьох словникових статей, зокрема і тих, що трактують названі лексеми); неможливістю окремих синонімів взаємозамінюватися, нейтралізувати семантичні відтінки (див. речення: ...віддавали перевагу ... танцям на взірець* аеробіки (М). Кожен із компонентів квазісинонімічного ряду взірець, зразок, приклад, ідеал має спільне з іншими одиницями значення і водночас доповнює загальну семантику ряду індивідуальним відтінком. Зокрема, в іменникові взірець простежується сильніший семантичний струмінь наслідування когось вартого, до того ж лексема несе особливе стилістичне навантаження урочистості. Отже, слова взірець і зразок не можуть взаємозаміщуватися, оскільки для позначення денотата “окремий предмет, річ з ряду однакових; типове втілення властивості, якості тощо”, якого вимагає семантика речень, краще вжити лексему зразок. Неврахування значеннєвих відмінностей лексем зумовило семантичну модифікацію одного з компонентів синонімічного ряду); неврахуванням синтагматичної структури лексем (так, речення ...вигодувати стадо* курей*... (ВЧ) свідчить про порушення семантичної сумісності іменника стадо і залежного контекстного партнера кури. Архісема “сукупність” властива не лише наведеному іменникові, а й словам отара, табун, зграя, череда, проте заповнення семантичної позиції строго регулюється диференційною семою, про що свідчать нормативні утворення типу табун коней, зграя птахів, череда корів, отара овець, стадо баранів). Виявлено мовні помилки, пов’язані з семантичною модифікацією власне лексичних регіоналізмів. Наприклад, діалектне слово наразі внаслідок неодноразового повторення у журналістських матеріалах перейшло з пасивного словника до активного і втратило новизну. Особливістю такого процесу було набуття лексемою наразі ненормативних семантичних властивостей. Про це свідчить речення ...сприятливо впливає при захворюваннях суглобів, наразі* і при подагрі (МЧ), де функціонування прислівника суперечить значенню “поки що, зараз”. Семантично модифіковані лексеми становлять 46,6% від загальної кількості лексичних анормативів.


У результаті лінгвообстеження медіа-матеріалів виявлено випадки введення у мовну тканину висловлювання зайвих, надлишкових слів, які структурно обтяжують фразу, оскільки є семантично порожніми, – так званих плеоназмів (13,9%). Серед дібраних анормативів виділено 2 типологічні серії поєднань з надлишковою інформацією (І – компонентом якої стає лексема іншомовного походження; ІІ – складовими якої є власне українські слова) та запропоновано структурно-семантичні моделі плеоназмів у межах кожної із серій: І. 1) “власне український прикметник + іменник іншомовного походження” (головний* пріоритет*); 2) “прикметник, що походить від іншомовного іменника + українська лексема” (статистичні* підрахунки*); 3) “іменник іншомовного походження + іменник у родовому відмінку без прийменника” (прейскурант* цін*); 4) “лексема іншомовного походження + іменник у непрямому відмінку з прийменником” (рейд* по перевірці*); 5) “прикметник іншомовного походження + займенник із прийменником” (опозиційний* до себе*); 6) “прикметник чи займенник рідної мови + прикметник іншомовного походження” (свої* індивідуальні*); 7) “числівник + запозичений іменник з кількісною семою” (дві* альтернативи*); 8) “дієслово + відчислівниковий прислівник” (дублювати* двічі*); 9) сурядні словосполучення, побудовані за моделлю “іншомовна лексема + тотожне за значенням українське слово” (хаос* і безлад*); 10) складноскорочені лексеми (головпоштамт*). ІІ. А) Моделі плеоназмів, що виникають на рівні підрядного словосполучення: 1) “прикметник + іменник (переважна* більшість*); 2) “видове поняття + родове” (у лютому* місяці*); 3) “означальний займенник + іменник з кількісним компонентом значення” (всі* решта*); 4) поєднання прикметників-абсолютних синонімів (буденні* рядові* події); 5) прикметник, що несе основне семантичне навантаження, та прислівник, який є носієм надлишковості (з чинними* на сьогодні*); 6) “присвійний займенник + прикметник типу власний, особистий, авторський” (своєю* авторською*); 7) “означальний займенник + прикметник” (усяких* різних* товарів); 8) “дієслово + надлишковий прислівник (встигли* вчасно*); 9) “прислівник + прислівник” (дуже* сильно*) 10) трикомпонентні плеонастичні утворення (рік* тому* назад*). ІІ. Б) Випадки функціонування плеоназмів у структурі сурядних словосполучень (пам’ятатимемо* і не забуватимемо*). В) Складноскорочені слова, у морфемній будові яких міститься семантична надлишковість (металобрухт*). Таким чином, явище плеоназму ґрунтується на дублюванні сем синтагматично пов’язаних слів. Багатослів’я виникає, як правило, через незнання семантики слів іншомовного походження або ж у зв’язку з концентрацією уваги мовця на однакових ознаках того ж предмета, явища. Мовленнєвої надлишковості можна уникнути шляхом семного аналізу компонентів словосполучення.


Дисертанткою доведено, що помилконебезпечну групу слів становлять префіксальні (...кількість українців, які іммігрують* за кордон (М) [іммігрувати – емігрувати]); кореневі (...мораль стає двояким* Янусом(УС) [двоякий – дволикий]); суфіксальні (...реалізувати своє виборне* право (НД) [виборний – виборчий]); префіксально-кореневі (...закінчив університет, тому був людиною досвідченою* (НД) [досвідчений – освічений]); флективні пароніми (...довелося витримувати шалену навалу* запитань (ВЧ) [навала – навал]). Сплутування семантики паронімів зумовлюється, по-перше, структурною та фонетичною подібністю таких лексем, яка, однак, не допускає повного або часткового ототожнення лексичних значень; по-друге, незнанням семантики одного чи обох компонентів паронімічної пари; по-третє, негативною дією інтерференційних чинників. Згідно зі статистичними даними, такі помилки становлять 7,4%.


Результати вирішення порушених у дисертації проблем дають підставу для висновку про існування лінгво-культурного феномена міжмовних омонімів. Доведено, що діалексеми відрізняються семантичним обсягом, частотою уживання, особливостями сполучуваності та стилістичними характеристиками і тому невмотивововане ототожнення інтерслів веде до змін у значенні (як-от, у реченні ...за пару* місяців збудовано ... перший цех (МЧ), де інтерлексеми рос. пара і укр. пара1 мають спільну семантику (“два однакові предмети; чоловічий костюм; двоє запряжених коней; дві істоти, що діють разом тощо”), проте українська лінгвоодиниця пара1 на відміну від російської не може вживатися із значенням “невеликої кількості чого-небудь” (див. правильний варіант – кілька (декілька) місяців)). Описані анормативи нараховують 2,5% від усіх лексичних помилок.


Наукове дослідження вказало на необхідність диференційного підходу до аналізу лінгвоодиниць, що з’являються у лексико-семантичній системі мови внаслідок мовних контактів. У роботі дефінітивно означено поняття “калька”, “власне запозичення” і “русизм” як позитивні факти мовної системи та “інтерферема” (лінгвоодиниця, утворена шляхом буквального перекладу з урахуванням фонетико-вимовних норм мови, що зазнає впливу. Не мотивовані номінативно, інтерфереми не стають фактом мови, оскільки функціонують як паралельні, але не синонімічні до наявних засоби словесного вираження. Наприклад: при нормативному функціонуванні іменника вимкнення у газетних текстах фіксуємо випадки використання слова відключення* (див. реч. ...з часу відключення* світлофорів... (НД)), що кваліфікується нами як інтерферема, оскільки виникає внаслідок запозичення російської лексеми “отключение” та адаптування її до структурно-фонетичних законів української мови); “росіянізм” (слова чи мовні звороти, утворені за зразком російських мовних форм, що можуть зазнавати часткової адаптації до фонетичного складу чи словотворчих особливостей української мови. Наприклад: відвар шиповника* (ВЧ) (пор. рос. шиповник – шиповник*, де російський звук [и] перед н передається укр. и; нормативна лексема – шипшина); ...творчі особистості – великі язви* (ВЧ) (рос. [ы] – укр. [и], при нормі – виразка, перен. уїдлива людина)), “суржикове утворення” (російські елементи, що вживаються в обрамленні української граматичної системи та на тлі українських фонетичних норм і являють собою гібридні форми. Приміром: “двіженіям”, “бєспрєдєл”) як такі, що нівелюють національно-мовну своєрідність і є лексичними анормативами. Інтерфереми становлять 24,4%, а росіянізми – 5,2% від лексичних помилок.


У підрозділі 2.4. – “Морфологічні помилки” – проаналізовано різні підходи до трактування окресленого поняття і запропоновано авторську дефініцію зазначеного терміносполучення. Морфологічні помилки – це такі ненормативні утворення, що не відповідають формальному вираженню хоча б однієї з граматичних категорій роду, числа, відмінка, ступеня порівняння, особи, часу, способу, стану, виду. Залежно від частиномовної приналежності ненормативної одиниці представлено такі різновиди морфологічних помилок: анормативи у межах лексико-граматичного класу іменників (п. 2.4.1.) [порушення категорії роду (наприклад: Головна біль*... (М); ...найефективніша шампунь*... (НД); ...НАТО* висадив* ... десант... (МЧ)); категорії числа (як-от: ...заслухано інформації* (М); ...консерва* “Шпроти” (МЧ)); категорії відмінка (приміром: ...на чолі з Віктором Ющенко* (М); ...подешевшання хлібу*... (ВЧ); ...заливають водой* (ВЧ); ...по дорогам*... (НД); Ігоре* Костянтиновичу... (ЧК))]; у системі прикметника (п. 2.4.2.) [порушення норм утворення ступенів порівняння прикметників (наприклад: ...один з найпередовіших* районів... (НД); ...більш* складніша* ситуація... (ЧК); ...самі* справжні* гоніння... (М)); помилки при словозміні прикметників (як-от: На природніх* угіддях (НД); ...на слабком* вогні (ВЧ))]; ненормативні утворення форм числівника (п. 2.4.3.) [неправильна словозміна числівників (як-от: Від п’ятидесяти* до шестидесяти* відсотків... (М)); ненормативне поєднання числівників з іменниками (...чотири пікетувальника*... (МЧ); ...60453* мирних жителів* (НД)); порушення закономірностей сполучуваності дробових числівників з іменниками (...землетрус силою 4,3 бали* (ВЧ))]; відхилення від морфологічних норм у межах лексико-граматичного класу займенників (п. 2.4.4.) (...зобов’язаний усим*... (МЧ); ...саме завдяки ньому*... (М)); помилки у системі дієслівних форм (п. 2.4.5.) [порушення категорії виду (наприклад: ...воду звільнюють*... (ВЧ); Купляйте* продукти (ВЧ)); категорії стану (Я вибачаюся*... (ВЧ)); категорії особи (...викличіть* лікаря (ВЧ); ...хотять*... (М); ...їсиш*... (НД))]; помилки у системі прислівників (більш вдаліше*, найбільш зрозуміліше*). Анормативи на рівні службових частин мови не належать до групи морфологічних помилок, оскільки службовим словам не властиві граматичні категорії, порушення яких могло б спричинити появу морфологічних помилок.


Предметом розгляду у підпідрозділі 2.4.6. постають “Словотвірні помилки”. Представлено авторську дефініцію названої термінолексеми: словотвірні анормативи – це помилки, спричинені застосуванням нетипових для української мови (малопродуктивних, що витісняються іншими продуктивними засобами, чи зовсім не властивих мовній системі) словотворчих засобів, порушенням закономірностей поєднання твірної основи і словотворчого засобу в похідному слові. Наприклад: поставщиків* – замість постачальників; датчанин* – данець; подмінять* – підмінять; двохтрубне* – двотрубне.


У підрозділі 2.5. – “Синтаксичні помилки” – подано лінгвістичне обґрунтування синтаксичних анормативів у проекції на мову ЗМІ. Передусім проаналізовано утворення, що засвідчують ненормативне вживання прийменників у сфері синтаксичних одиниць-конструкцій. Переконливим доказом правомірності кваліфікації цих лінгвоодиниць як синтаксичних помилок (а не морфологічних) є специфічність класифікаційного релятивного значення прийменників, які, беручи активну участь в оформленні компонентів речення і словосполучення, виступають одним із формальних засобів вираження синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень та виконують конотативну роль у їх структурі. Зафіксовано конструкції, у яких для вираження просторових, логічних семантико-синтаксичних відношень уживаються нехарактерні для певного контексту прийменники. Наприклад, у реченні ...їздив на 10 днів на море*... (М) фіксуємо порушення синтаксичної норми, оскільки семантика іменника море вимагає прийменника до, який вказує на спрямованість руху до пункту з відтінком досягнення цього пункту, але без проникнення в його межі. Тому конструкція “на + знахідний відмінок”, що виражає семантику спрямування дії на поверхню предмета, є контекстно ненормативною. Серед інших синтаксичних помилок проаналізовано випадки ненормативного узгодження присудка з підметом (наприклад: Більшість голосували*... (НД); Решта питань залишилися*... (М)); порушення норм керування (як-от: ...спричинив* до* нової хвилі розпалу... (КВ); ...змиритися з цієї* жорстокості* (ВЧ)); анормативи, пов’язані з неправильним утворенням ряду однорідних членів речення (див., приміром, реч.: ...прийшли діти до мене з відрами, лопатами і граблями, з учителькою ... та завучем школи ... (ЧК), де в одному ряді перераховуються логічно несумісні поняття); ненормативна побудова відокремлених обставин (як-от, у реч.: Почувши знайомий голос у слухавці, смуток відразу зник (ВЧ)). Окрему групу синтаксичних помилок становлять ненормативні утворення, які засвідчують порушення відповідності займенникових еквівалентів замінюваним словам. Як відомо, займенники поряд з іншими лексичними елементами (прислівниками, частками) є засобом вираження синтаксичного зв’язку предикативних частин у складному реченні та засобом об’єднання речень у складному синтаксичному цілому. Тому анормативи окресленого типу кваліфікуються нами як синтаксичні помилки. Наприклад: Вбивці не залишили ніяких доказів, окрім кулі 9 мм, яка наскрізь прошила груди Олександра. Пошуки їх* тривають (МЧ). Серед вилучених синтаксичних помилок є ненормативні утворення, у яких зміна порядку слів веде до зміни семантико-синтаксичних відношень між словами і спотворення змісту речення. Так, правила поєднання слів у формально-синтаксичній структурі речення (див. міні-контекст Колектив редакції "Шевченків край" щиро вітаємо з нагоди виходу в світ десятитисячного номера газети (ЧК)) вимагають постпозиції прямого додатка як сильнокерованого компонента стосовно дієслова-присудка. Місце словосполучення колектив редакції “Шевченків край” на початку речення може розцінюватися або як позиція детермінантного члена речення (який стосується граматичної основи в цілому), або як позиція підмета, оскільки при ідентичності форм знахідного і називного відмінків виникає неоднозначне сприймання змісту речення. До групи синтаксичних помилок зараховуємо ненормативні конструкції, що засвідчують неправильну побудову складнопідрядного речення, зокрема присубстантивно-означального. Згідно з синтаксичною нормою, у складнопідрядних присубстантивно-означальних реченнях підрядна частина може займати або постпозицію, або інтерпозицію, але обов’язково після опорного субстантива. Тому типовою позицією пояснюваного іменника є розміщення його безпосередньо перед сполучним засобом, внаслідок чого виникає співвідношення “субстантив + сполучне слово” (рідше сполучник). Двозначність розуміння змісту речення Староста гуртожитку підготував звернення до мера Олійника, головного санітарного лікаря В. Завгороднього, під яким* підписалась більша частина мешканців (МЧ) зумовлена неправильною побудовою головної частини, де після опорного слова (звернення) вживаються інші поширювачі, виражені іменниками.


У підрозділі 2.6. (“Синкретичні помилки”) обґрунтовано поняття синкретичної помилки (п. 2.6.1.), а також виділено й охарактеризовано різновиди синкретичних анормативів (п. 2.6.2.).


Дисертантка пропонує дефініцію названого типу го матеріалу: синкретичні помилки – це такі анормативи, що відзначаються синтезом в одній ненормативній одиниці ознак порушення різних мовних норм. Так, у реченні За обмеження депутатської недоторканості* проголосувало 98% виборців (ВЧ) має місце ненормативне вживання лексеми недоторканість, оскільки твірний прикметник недоторканий вживається зі значеннями: “якого ніхто не торкався; цнотливий”. Запропонованому мінімальному контекстові відповідає лексема недоторканність, семантика якої мотивується прикметником недоторканний, що має значення: “який охороняється законом і т. ін.”. Таке вживання лексеми у невластивому їй значенні свідчить про порушення лексичної норми і кваліфікується як лексична помилка. Проте, звертаючи увагу лише на формальні показники, можна констатувати порушення орфографічної норми, згідно з якою в іменниках на -ість, утворених від прикметників із суфіксом -нн-, подвоєння зберігається. Таким чином, неправильне слововживання спричинює появу орфографічної помилки, і навпаки – ненормативне написання зумовлює неправильне сприймання і розуміння контексту, що є порушенням лексичної норми. Отже, такі семантично і формально неоднозначні мовні факти доцільно кваліфікувати як синкретичні помилки. У дисертації подано лінгвістичне трактування лексико-морфологічних (пікетуючий* – пікетник); лексико-синтаксичних (заходи по розв’язанню* питань – щодо вирішення); лексико-орфографічних (журавлиний* сік – журавлинний); лексико-словотвірних (вантажні перевозки* – перевезення); морфолого-синтаксичних (Решта звертається до медзакладів, придбаваючи необхідні матеріали (ЧК) – Решта звертається.., щоб придбати...) анормативів.


Третій розділ – “Усунення мовних помилок під час редагування журналістських матеріалів” – присвячено створенню протипомилкового апарату редактора (п. 3.2.) та розробці авторських критеріїв виявлення анормативів у газетному тексті (п. 3.1.).


Проаналізувавши та систематизувавши дібраний негативний мовний матеріал, дисертантка дійшла висновку, що полегшенню процесу редагування та підвищенню комунікативної ефективності медіа-тексту сприятиме використання редактором протипомилкового апарату, що містить дані про помилконебезпечні місця (найтиповіші семантично та структурно зумовлені позиції, де найчастіше постає потреба у виборі варіантної (правильної/неправильної) лінгвоодиниці, її правопису, граматичного оформлення тощо), ступінь їх лінгвістичного ризику та банк анормативів. У дисертації здійснено експериментальну верифікацію мовних помилок, що дозволило ранжирувати ступінь лінгворизику, який виникає у процесі редагування журналістських матеріалів, від низького до високого. Так, високим ступенем ризику відзначаються лексичні помилки та випадки неправильного написання/набору слів, нижче середнього інтервалу помилконебезпечності перебувають морфологічні, синтаксичні, синкретичні анормативи, а найменшим є ступінь словотвірного ризику. Вірогідність запропонованого ранжирування типів лінгвістичного ризику підтверджується й іншими визначеними у ході верифікації величинами, зокрема даними про щільність розподілу помилок на один друкований аркуш. Так, щільність розподілу лексичних помилок становить 9,66 (~10); випадків неправильного написання/набору слів – 9,22 (~9); морфологічних анормативів – 3,78 (~4); синкретичних ненормативних одиниць – 1,86 (~2); словотвірних помилок – 0,46 (~1). За умов виявленої щільності розподілу помилок певного типу вдалося розрахувати граничну похибку вибірки та допустимі межі появи анормативів. Так, при граничній похибці 2,2% лексичні помилки у генеральній сукупності не вийдуть за межі 33 – 37%. Відповідно для випадків неправильного написання/набору слів похибка становить 2,1%, допустимі межі – 31,4 – 35,6%; для морфологічних анормативів похибка – 1,6%, межі –12,1 – 15,3%; для синтаксичних помилок – 1,3% і 8 – 11%; для синкретичних ненормативних одиниць – 1,1% і 6 – 8%; для словотвірних анормативів – похибка 0,6% і допустимі межі 1 – 2,3%. Дисертанткою також ранжировано ступінь лінгворизику у кожній із груп мовних анормативів.


Базовим критерієм виявлення помилок редактором є критерій ймовірності появи анормативу, в основі якого лежить уявлення про помилконебезпечні місця, ступінь їх ризику. Застосовуючи названий критерій, редактор повинен керуватися й іншими (додатковими) критеріями, аби уникнути суб’єктивізму в рекомендаціях щодо правильного використання мовних засобів. Пропоноване дослідження презентує такі часткові критерії виявлення помилок, як критерій відповідності/невідповідності лінгвоодиниці нормам української літературної мови; критерій функціональної та оказіональної доцільності мовного утворення у газетному тексті; критерій урахування жанрових особливостей; хронологічний, або критерій історичної мінливості; національний та естетичний критерії. Водночас у роботі наголошено на потребі комплексного застосування описаних нами критеріїв при лінгвістичному обстеженні інформаційної продукції.


У Висновках синтезовано результати наукового пошуку і викладено основні положення дисертації. Проведене дослідження дозволяє підсумувати, що наукове осмислення феномена помилки потребує інтеграції здобутків різних галузей наукового знання. У такий спосіб може бути заповнена прогалина між наявними дослідницькими парадигмами, що відчутно позначається на розумінні найзагальніших, вузлових питань теорії помилок. У науковій літературі опис ненормативних одиниць, що трапляються у медіа-матеріалах, відзначався репрезентативним характером. Зважаючи на це, у дисертаційній роботі окреслено основні аспекти вчення про помилку як перспективної ділянки пресолінгвістики. Передусім це об’єднання мовно-журналістських досліджень із дослідженнями помилки в суміжних науках – лінгводидактиці, психолінгвістиці, логіці тощо, де проблема анормативів вивчена значно ґрунтовніше. По-друге, критичний перегляд традиційного трактування помилки як порушення норми й утвердження погляду на помилку як анорматив, що виникає в результаті невмотивованого порушення норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. По-третє, типологізація ненормативних одиниць, тобто встановлення класифікаційних ознак різних груп негативного мовного матеріалу. По-четверте, виявлення помилконебезпечних місць та ступеня їх лінгворизику. По-п’яте, з’ясування причин появи анормативів. І насамкінець – усвідомлення специфіки мови ЗМІ і визначення базового критерію ймовірності появи анормативів та допоміжних (часткових) критеріїв виявлення помилок у журналістських матеріалах.


Аналітичне дослідження ненормативних одиниць, вилучених із друкованої продукції, виявило глибинні зв’язки з причинами породження анормативів. На основі аналізу пропонованих у науковій літературі факторів появи помилок та зібраного нами негативного мовного матеріалу підсумовуємо, що основними причинами породження ненормативних одиниць є незнання норм сучасної літературної мови, потужний вплив російської мови, що позначився на всіх рівнях мовної системи, дія аналогії до інших граматичних форм тощо. У роботі здійснено спробу визначення причин появи кожного з описуваних типів анормативів.


Предметом нашої уваги були питання, достатньо простудійовані, або ж питання, яких ще спеціально не порушували в теоретичній пресолінгвістиці. Наголошуючи на них, ми тим самим мали зробити їх предметом подальших наукових досліджень.


Список опублікованих праць на тему дисертації


1. Бондаренко Т.Г. Різновиди помилок у мові перекладу // Вісник Черкас. ун-ту. Сер., Педагогічні науки. – Черкаси, 1999. – Вип. 10. – С. 107 – 110.


2. Бондаренко Т.Г. Орфографічна помилка: спроба лінгвістичного переосмислення // Наукові записки Ін-ту журналістики. – К., 2001. – Т. 2.– С. 108 – 111.


3. Бондаренко Т.Г. До проблеми феномена помилки // Вісник Черкас. ун-ту. Сер., Педагогічні науки. – Черкаси, 2001. – Вип. 23. – С. 10 – 13.


4. Шитик Л.В., Бондаренко Т.Г. Синкретичні помилки: до постановки проблеми // Вісник Черкас. ун-ту. Сер., Філологічні науки. – Черкаси, 2002. – Вип. 29. – С. 52 – 57.


5. Бондаренко Т.Г. Морфологічні помилки у мові друкованих ЗМІ // Філологічні студії: Науковий часопис. – Луцьк, 2002. – № 1. – С. 4 – 12.


6. Бондаренко Т.Г. Критерії виявлення мовних помилок під час редагування журналістських матеріалів // Наукові записки Ін-ту журналістики. – К., 2002. – Т. 8. – С. 112 – 117.


7. Бондаренко Т.Г. Лексические ошибки в средствах массовой информации (на материале украиноязычных газет) // Актуальные проблемы изучения гуманитарных наук: Межвузовский тематический сб. – Баку: BSU Nesriyyati, 2002. – Вып. 2. – С. 10 – 19.


8. Бондаренко Т.Г. Пунктуаційні помилки як різновид комунікативного шуму // Лінгвогеографія Черкащини: Зб. матеріалів міжвузівської наук.-практ. конф., Умань, 25 – 26 травня 2000 р. – К.: Знання, 2000. – С. 88 – 90.


9. Бондаренко Т.Г. До проблеми граматичних помилок у писемній формі комунікації // Граматичні категорії української мови: Тези Всеукр. наук. конф., м. Вінниця, 21 – 23 листопада 2000 р. – В.: ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського, 2000. – С. 18 – 20.


 


10. Бондаренко Т.Г. Порушення лексичних норм української мови (на матеріалі друкованих ЗМІ) // Мова у слов’янському культурному просторі: Тези доп. та повідомл. Міжнародної наук. конф., Умань, 23 – 25 травня 2002 р. – Умань: Графіка, 2002. – С. 52 – 54.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины