ЛІТЕРАТУРНІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ 20 – 30-Х РР. ХХ СТ. НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СУСПІЛЬНО -ПОЛІТИЧНОМУ І ДУХОВНОМУ КОНТЕКСТІ ДОБИ



Название:
ЛІТЕРАТУРНІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ 20 – 30-Х РР. ХХ СТ. НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СУСПІЛЬНО -ПОЛІТИЧНОМУ І ДУХОВНОМУ КОНТЕКСТІ ДОБИ
Альтернативное Название: ЛИТЕРАТУРНЫЕ ПЕРИОДИЧЕСКИЕ ИЗДАНИЯ 20 - 30-Х ГГ. ХХ СТ. На западноукраинских землях В общественно-политической и духовной КОНТЕКСТЕ ЭПОХИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми,  її зв’язок з науковими програмами і навчальними планами, визначено мету й основні завдання, об’єкт, предмет, наукові принципи і методи дослідження, аргументовано наукову новизну та практичне значення дисертації.


У першому розділі “Історіографія проблеми, джерельна база і специфіка предмета дослідження” проаналізовано основні етапи історії вивчення літературної періодики і літературного процесу 20 – 30-х рр. ХХ ст. на західноукраїнських землях, схарактеризовано також культурно-історичні обставини західноукраїнського журналістського і літературного процесу періоду міжвоєння.


У підрозділі 1.1. – “Історія вивчення літературної періодики і західноукраїнського літературного процесу 20–30-х рр. ХХ ст.” проаналізовано  праці, які присвячені проблемам функціонування літературної періодики і розвитку літературного процесу на західноукраїнських землях у 20–30-х рр. ХХ ст. У дисертації якнайповніше використано аналітичні розвідки, в яких висвітлювалося дане питання.


В історіографії проблеми можна виділити як головні два етапи: 20–30-ті рр. ХХ ст. і сучасний період, який розпочався із постанням незалежної української держави.


20–30-ті рр. ХХ ст. характеризуються зростанням наукового інтересу  публіцистів, літераторів, істориків до проблем розвитку національної літератури та функціонування української преси. У тогочасних виданнях постійно друкувалися  огляди української преси та літературного життя, виходило чимало розвідок, присвячених аналізові тогочасного культурного, насамперед літературного процесу. Зокрема, заслуговують на увагу дослідження сучасників тієї доби – західноукраїнських діячів науки і культури (Б.-І.Антонича, Д.Віконсь-кої, М.Гнатишака, Д.Донцова, А.Животка, Б.Кравціва, Ю.Липи, М.Мухина, Є.-Ю.Пеленського, М.Рудницького, В.Сімовича). Вивчення проблеми продовжувалося у діаспорі, однак необхідно зазначити, що журналістський і літературний процес, який розвинувся у 20–30-х рр. ХХ ст. на західноукраїнських землях, був менше вивчений, ніж культурний процес 20-х рр. у Східній Україні. Не втратили своєї актуальності праці дослідників міжвоєнної літературної преси і літературного процесу у діаспорі (Б.Бойчука, В.Державина, В.Доро-шенка, А.Животка, Ю.Лавріненка, Є.Місила, Г.Костюка, Р.Рахман-ного, Б.Романенчука, Б.Рубчака, Я.Славутича, Ю.Тернопільського, Ю.Шереха ).


Новий етап у вивченні західноукраїнської преси і літератури періоду міжвоєння розпочався,  як ми вже зазначали, з початком
90-х рр. ХХ ст. Вагомий внесок у розробку цієї актуальної проблеми внесли такі сучасні пресознавці та літературознавці, як С.Андрусів, В.Габор, Н.Зелінська, М.Ільницький, В.Качкан, С.Квіт, М.Комариця, С.Кость, І.Капраль, І.Крупський, О.Мукомела, М.Нечиталюк, Ф.Погре-бенник, М.Романюк, Т.Салига, Г.Сварник, Л.Сніцарчук,  Ю.Шаповал.


У підрозділі 1.2. – “Специфіка літературних видань як джерела вивчення літературного процесу” звернено увагу на взаємозв’язки преси і літератури, на особливості вивчення літературної преси як чинника літературного життя.


Вивчення літератури через призму преси є необхідним складником аналізу літературного процесу. Преса реєструє факти історії в процесі її творення, відображає події в різних сферах життя, а література сама посідає серед цих подій суттєве місце. Водночас різні типи періодичних видань по-різному відображають дійсність, інтерпре-туючи її, що тільки почасти є задумом журналістів. Серед факторів, що впливають на сприйняття літературних творів, які поширює преса, можна визначити такі найголовніші: тенденційність (добір художніх творів під певним кутом зору, відповідно до ідейної та мистецької настанови редакції часопису), актуальність, фрагментарність (нею також зумовлюється перевага стислих форм), систематичність, надання переваги поширеним жанрам.


У другому розділі “Відображення літературного життя 20 –
30-х років ХХ століття у літературних  часописах Галичини” порушені проблеми функціонування літературної преси в Галичині.


У підрозділі 2.1. – “Суспільно-політичні умови функціонування літературної преси в Галичині”  йдеться про складні обставини, в яких розвивалося національне культурне життя українців під Польщею. Польському тискові українська громадськість протиставила  активність у боротьбі за соціальні права і національний розвиток. Українці Галичини обстоювали національні права насамперед за допомогою преси. Українська преса в Галичині, незважаючи на труднощі й цензурні утиски, активно здобувала право на існування під польською окупацією, успішно виконувала покладені на неї завдання. Загалом життя українців Галичини під окупацією Польщі – це двадцятилітній період боротьби за національну незалежність, українську державу серед постійного поліційного терору щодо всіх проявів українського національного життя.


У підрозділі 2.2. – “Ліберально”- модерністські літературні видання” досліджується діяльність літературних часописів, яких об’єднувало декларування ідейно незаангажованого мистецтва, орієнтація на західноєвропейський модернізм, бажання творити нове мистецтво. Першим літературним  часописом у повоєнній Галичині було видання “Митуса” (1922) за редакцією В.Бобинського (орган гуртка символістів “Митуса”). Естетика символізму панувала не лише в західноукраїнській післяреволюційній поезії, а й у східноукраїнській поезії того часу, символізм домінував у багатьох європейських літературах. Авангардні тенденції у 20-ті рр. розвиває Я.Цурковський, створивши у 1927 р. “Інтебмовсегії” – “Інтелектуальний бльок молодої всеукраїнської генерації”. Об’єднання реалізовувало свою програму на сторінках часопису “Літературні вісти” (1927 – 1928). Програмним принципом гуртка став “цивілізаційниційний презентивізм”, згідно з яким зображення людини в технічній цивілізації вимагає нової поетичної структури. “Інтебмовсегівці” створили власний стиль і окремий напрям в західноукраїнській літературі – парафутуризм. Розвиток західноукраїнського літературного процесу у 20-ті рр. мав цікаву особливість: революційні мистецькі гасла часто призводили до крайніх соціально-політичних переконань; у Галичині виник радянофільський напрям, який репрезентують часописи “Світло” (1925 – 1927), “Вікна” (1927 – 1932), які видавав В.Бобинський, а також журнал “Нові шляхи” (1929 – 1932), за редакцією А.Крушельницького. У 30-ті рр. сформувався т.зв. “ліберальний” напрям. Чільним представником цього напряму був М.Рудницький, а “ліберальний” напрям пов’язують, насамперед, із часописом “Назустріч” (1934 – 1938), який редагували М.Рудницький, С.Гординський, О.Боднарович, В.Сімович. Стоячи на платформі естетизму, співредактори видання, головним чином М.Рудницький керувалися естетичним принципом у критиці, який ґрунтувався на формальних засадах оцінки художнього твору. М.Рудницький часто провокував літературно-мистецькі кола закликами до “безідейності”, навіть “безнаціональності” мистецтва. Позиція М.Рудницького зумовлена бажанням літератора протистояти ідеологічній заангажованості митців, змінити ідейний підхід до мистецтва.


У підрозділі 2.3. – “Функціонування літературних католицьких часописів” йдеться про ідейно-естетичні концепції літературних видань католицького напряму, які своє призначення бачили насамперед у збереженні християнського духу в літературі. Цитаделлю християнства в літературі були часописи “Поступ” (1921 – 1931), який з 1927 р. став органом угруповання католицьких письменників “Логос”, та “Дзвони” (1931 – 1939).  “Дзвонам” вдалося створити католицький напрям у критиці, який репрезентували публікації Я.Гординського, М.Гнатишака, В.Заїкина, П.Ісаїва, Т.Коструби, Г.Лужницького, О.-М.Моха, О.Назарука. Католицька критика оціню-вала передовсім ідейно-етичний бік художнього твору – справді мистецьким, художньо довершеним є твір, в якому “правильні” хрис-тиянські та національно-патріотичні ідеї вкладені в досконалу форму. Цікаво, що й сама критика як одна із форм відображення літера-турного процесу була в часописі об’єктом окремого дослідження.


У підрозділі 2.4. – “Розвиток націоналістичного напряму” проаналізовано націоналістичні літературні видання, показано ідейні та естетичні проблеми літературних студій і публікацій, що друкувалися на сторінках часописів націоналістичного спрямування – насамперед журналів “Літературно-науковий вістник” (1922 – 1932) та “Вістник” (1932 – 1939) за редакцією Д.Донцова, а також “Дажбог” (1932 – 1935), “Обрії” (1936 – 1937), “Напередодні” (1938) за редакцією Б.Кравціва. Завдяки подвижницькій праці Д.Донцова, який проповідував “літературний імперіалізм – в краснім письменстві”, “творчий суб’єктивізм – в критиці”, “Літературно-науковий вістник” та “Вістник” відіграли провідну роль у західноукраїнському літера-турному процесі 20–30-х рр. ХХ ст. Пристрасна творчість “вісниківців”, яка випромінювала любов до України, боронила соборність української нації, полум’яні, не байдужі до української справи, літературно-критичні статті головного редактора Д.Донцова та співробітників журналу формували світогляд української молоді, розбудували історіософську концепцію України, створили новий тип літератури на західноукраїнських землях – літературу  “національної чинності”, літературу з філософією “трагічного оптимізму”.


Дослідження тогочасної галицької літературної преси дозволяє зробити такі узагальнення.


Центром культурного життя Галичини у міжвоєнний період був Львів. Однією з форм розвитку літературного життя в Галичині були літературні об’єднання – численні угруповання молодих літераторів, які особливо активно створювалися в перше повоєнне десятиліття: “Митуса” (1922), “Богема” (1922 – 1923), “Вернигора” (1922 (?) – є лише згадка про цей гурток у часописі “Мамай”), “Логос” (1922 – 1931), “Інтебмовсегії” (1927 – 1928), “Квітень” (1925 (?) – перше об’єднання прокомуністичних літераторів, про яке згадує  І.Крушельницький), “Горно” (1929 – 1932), “Західно-українське мистецьке об’єднання (ЗУМО)” (1931), “Листопад” (1929 – 1930), “Недея” (1932 – 1933), “Дванадцятка” (1933). Лише деякі гуртки мали свої часописи: “Митуса” – журнал “Митуса”, “Логос” – часопис “Поступ”, “Інтебмовсегії” – видання “Літературні вісти”, “Горно” – часопис “Вікна”, “ЗУМО” – “Альманах лівого мистецтва”. Літературні угруповання були нежиттєздатними без власної літературної трибуни – друкованого періодичного органу. Через відсутність власного видання літературні об’єднання не могли впливати на розвиток літературного процесу: літературне життя розгорталося насамперед навколо львівських літературних видань. Відповідно літератори об’єднувалися навколо певного літературного часопису, діяльність якого відповідала їхнім ідейно-естетичним пошукам.


Аналіз літературних явищ певного періоду передбачає їхню систематизацію. Класифікація літературного процесу, яка ґрунтується на ідеологічному підході, є, безумовно, штучною, проти неї виступали ще тогочасні літератори (Б.-І. Антонич, Є.-Ю. Пеленський), вказуючи, що всі західноукраїнські письменники творять одну групу націо-нальної літератури, а розмежувати їх можна на основі не їх власних писань, а ідеології журналів, в яких вони співпрацювали. Однак, систематизація явищ за “ідейним” принципом є виправданою щодо вивчення літературної преси та аналізу літературного життя крізь призму преси, оскільки кожне літературне видання, як вже зазначалося, крім мистецької, мало й ідеологічну орієнтацію. Крім цього, у тогочасному галицькому літературному процесі просте-жується цікава закономірність: ідейно-світоглядна орієнтація письмен-ників певним чином зумовлювала їхні мистецькі пошуки. Так, соціальній спрямованості радянофільського, комуністичного напряму відповідали крайні мистецькі гасла: відмова від традиційних мистецьких форм, перевага футуристичної естетики. Розквіт націона-лістичної течії (прихід в літературу поетів-“вісниківців”) спричинив поразку елементів футуризму в літературі, творчість поетів-“вісниківців” характеризується активним неоромантичним сприй-няттям та неокласичною формою.


У двадцяті роки галицьке літературне життя розгорталося у чотирьох головних напрямах:


– націоналістичні видання (“Літературно-науковий вістник” (1922 – 1931));


– католицькі видання (“Поступ” (1921 – 1931));


– модерністсько-авангардні видання (“Митуса” (1922), “ЛіВі” (1927 – 1928));


– радянофільські видання (“Вікна” (1927 – 1933), “Нові шляхи” (1929– 1932)).


Новою і важливою ознакою галицького літературного життя тридцятих років став повний занепад радянофільського, комуніс-тичного напряму і постання “ліберального” напряму (“Назустріч”). Провідними у тридцяті роки стали такі напрями:


націоналістичний (“Вістник” (1932 – 1939));


католицький (“Дзвони” (1931 –1939)); 


– “ліберальний” (“Назустріч” (1934 – 1938)).


Тридцяті роки в Галичині стали часом найбільшого розквіту української національної літератури, передовсім поезії. У двадцяті роки, коли в радянській Україні вирувало культурне, зокрема літературне життя, Західна Україна не дала жодного першорядного поета. Але в тридцяті роки, напротивагу до повного занепаду українського культурного життя під більшовицьким режимом, активними учасниками літературного процесу стали письменники нової генерації: поети – Б.-І.Антонич, Б.Кравців, С.Гординський, В.Гаврилюк, О.Теліга, Л.Мосендз, О.Ольжич, Є.Маланюк О.Стефа-нович, О.Лятуринська, Н.Лівицька-Холодна, прозаїки – Н.Королева, К.Гриневичева, У.Самчук, Ю.Косач, І.Вільде, Г.Журба та багато інших талановитих літераторів.


Головною рисою тогочасної західноукраїнської літератури, яка об’єднувала письменників різних мистецьких й ідейних напрямів, стало революційне, романтичне світобачення, яке полягало в активному сприйнятті життя та в бажанні зробити його іншим.


Головним складником літератури національного відродження на західноукраїнських землях, як і в радянській Україні, була поезія – вірші, поеми, драматичні поеми. Саме поезія як вияв національного духу найповніше виявляла пафос національних почувань. У прозі поширеними були малі жанри – новела, нарис, прозова мініатюра. Ці поетичні та прозові жанри переважали серед публікацій літературної періодики.


Події світової війни та національної революції, які недавно відшуміли, породили нову проблематику літературних творів, досі не знану в українській літературі, – це революційна, стрілецька, антивоєнна, урбаністична тематика. Світоглядна розгубленість, потреба розбудови історіософської концепції України скеровували погляди літераторів у минуле – у західноукраїнській літературі міжвоєння поширеною була історична тематика. У прозі найпро-дуктивнішою залишалася традиційна селянська тематика.


Провідну роль у розвитку західноукраїнського літературного процесу, у формуванні мистецьких засад письменників відіграла літературна критика. Проблематика літературно-критичних публіка-цій, що друкувалися в періодичних виданнях, була зумовлена, насамперед, позицією редактора та ідейно-естетичною орієнтацією видання і стосувалася актуальних питань тогочасного літературного процесу. У західноукраїнському літературному процесі періоду міжвоєння сформувалася “публіцистична” критика, яка розвивалася головним чином по світоглядних лініях. Літературна критика на західноукраїнських землях не була пов’язана з певним літературним напрямом, а репрезентувала ідейно-естетичну концепцію окремих видань. Світоглядне розмежування літературного життя спричинилося до виникнення католицької критики, ліберальної критики  та критики “творчого суб’єктивізму” (Д.Донцов).


 У третьому розділі “Роль закарпатської та буковинської преси 20 – 30-х років ХХ століття в розвитку літературного процесу” проаналізовано тогочасне літературне життя на інших західно-українських територіях – на Закарпатті та на Буковині, з’ясовано роль преси у становленні і розвитку національної літератури.


У підрозділі 3.1. – Становлення нової української літератури Закарпаттядосліджується літературний процес, який розгортався на Закарпатті у міжвоєнний період. 20 – 30-ті рр. ХХ ст. стали вирішальними в історії розвитку закарпатської літератури. Міжвоєнні десятиліття – період зародження і становлення нової української літератури на Закарпатті. Український напрям у закарпатській літера-турі, який ґрунтувався на народнопоетичній творчості та кращих літературних традиціях, єдиний виборов право репрезентувати літера-туру краю цієї доби. Москвофільська течія, відірвана від життя й орієнтована на російську літературу, лише гальмувала розвиток літературного життя.


Молода національна українська література цього краю розвивалась дуже бурхливо: українська література на Закарпатті впродовж десятиліть досягла високого художньо-мистецького рівня, особливо в поезії. Творчість поетів В.Гренджі-Донського, Зореслава, І.Ірлявського, І.Колоса належить до кращих здобутків не лише закарпатської, а й всеукраїнської літератури. Як талановитих прозаїків варто відзначити Л.Дем’яна, І.Невицьку, О.Джумурата, А.Ворона. Однак прозові твори, здебільшого етнографічно-побутові нариси, не переросли межі провінційності, не піднялися вище рівня місцевої літератури. Драматургія в літературі краю зовсім не була представлена.


Література Закарпаття розвивалася в нерозривному зв’язку з утвердженням національної ідеї. Тому національно-патріотична тема-тика й революційно-визвольні мотиви були головними в літературі цього періоду.


Культурно - літературне життя краю реалізовувалося передусім через пресу. Чимало художніх творів та літературознавчо-критичних праць друкувалося на сторінках часописів “Пчілка” (1923 – 1932), “Наш рідний край” (1926 – 1929), “Свобода” (1922 – 1938), “Наша земля” (1927 – 1928), “Слово” (1935), “Світло” (1938).


Особливо велику роль у розвиткові літературного процесу відіграв часопис “Наша земля” (1927 – 1928) за редакцією В.Гренджі-Донського, що був першим літературним журналом на Закарпатті і першим виданням, що виходило сучасною українською мовою і фонетичним правописом. “Наша земля” започаткувала також новий для літературного життя краю різновид літературної діяльності – критику. Науково-критичні праці друкувалися також на сторінках “Свободи”, “Українського слова”, “Літературного листка”, “Слова”. Об’єктивними і талановитими критиками, які виявляли високий культурний рівень і велику ерудицію і виступали на сторінках часописів, були В Гренджа-Донський, А.Крук, В.Бірчак, І.Колос.


Останнім фактом літературного життя був журнал “Говерля” (1939), співавторами якого були І.Колос, І.Ірлявський, Ф.Могіш, Ю.Боршош-Кум’ятський, А.Вільшицький. “Говерля” засвідчила високохудожній рівень української національної літератури на Закарпатті. Однак література краю не змогла повноцінно розвинутися: бурхливе літературне життя було обірване в березні 1939 р. з початком угорської окупації.


У підрозділі 3.2 – Літературне життя в Північній Буковині” йдеться про ті складні суспільно - політичні умови, які склалися на Буковині у 20–30-х рр. ХХ ст., – українська преса була єдиним виявом українського суспільного і культурного життя.


Розвиток літературного життя на Буковині насамперед пов’язаний із виходом часописів. У буковинському літературному процесі можна виділити два періоди: перший період пов’язаний із виходом журналу “Промінь” (1921 – 1923), другий – із часописом “Самостійна думка” (1934 – 1936).


“Промінь” як літературний місячник об’єднав на початку 20-х рр. молоді літературні сили, покликані до життя національно-визвольною революцією. Активними співробітниками видання були Остап Вільшина, К.Ластівка, Дмитро Геродот, М.Марфієвич, І.Бордейний, І.Пігуляк. Творчість Остапа Вільшини, Корнила Ластівки гідно репрезентує літературу краю в західноукраїнському літературному дискурсі.


Після занепаду літературного життя наприкінці 20-х рр. вихід часопису “Самостійна думка” сприяв значному розвиткові літера-турного процесу. На сторінках журналу виступали переважно письменники, які розвивали напрям націоналістичної літератури в Галичині та на еміграції, – О.Ольжич, О.Лятуринська, М. Асканич, У.Самчук, Л. Мосендз, М.Мухин. “Самостійна думка”, яку фактично редагував О.Ольжич з 1934 року, стає одним із найкращих і найавторитетніших часописів Західної України.


Значну увагу літературним проблемам приділяли також часописи “Українська ластівка” (1933 – 1938) та “Самостійність” (1934 – 1936).


Однією із визначальних рис буковинської літератури є її нерозривний зв’язок із розвитком націоналістичного руху в краї.


На жаль, у буковинському літературному процесі через культурно-історичні обставини, передовсім через перерваність і недовго-тривалість, не сформувалися повноцінно всі елементи, всі галузі літературної діяльності. Зовсім не розвивалася перекладна справа, у красному письменстві переважала поезія та твори малих прозових жанрів, художній рівень буковинської літератури був значно нижчим порівняно з літературою, яка розвивалася на інших західноукраїнських землях.


У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження:


1. Літературний процес 20 – 30-х рр. ХХ ст. – один з найпо-тужніших періодів в історії української культури, який змінив її ідейно-естетичні засади. Українське культурне відродження, яке спричинило самоусвідомлення і самоутвердження нації, було несумісне з політикою більшовизму – комуністичний режим знищив українське національне культурне життя наприкінці 20-х рр. Відтоді українська національна література розвивається на західноукраїнських землях, вагому роль у розвитку західноукраїнського літературного процесу відіграли літературні видання.


2. Західноукраїнська літературна періодика 20 – 30-х рр. ХХ ст. є важливим джерелом вивчення тогочасного українського літературного життя, дослідження  літературної преси є необхідним для всебічного осмислення українського культурного процесу. В умовах окупаційних режимів Галичини, Закарпаття й Буковини, у скрутних обставинах суспільного й культурного життя українців національно-патріотична періодика відігравала важливу роль в українському національному житті. Періодичні видання, зокрема літературні часописи, були одним з небагатьох виявів українського громадського й культурного життя, а на Закарпатті та на Буковині преса заповнювала всі ділянки суспіль-ного й духовного життя українців.


3. Літературне життя в Західній Україні визначалося комплексом культурно-історичних умов. Після поразки українців у національно-визвольних змаганнях єдиний літературний процес доби УНР пішов різними шляхами: літературний процес у радянській Україні та літературний процес поза її межами. Західноукраїнський культурний процес також не був однорідним, оскільки він розгортався в різних суспільно-політичних обставинах. Літературний процес у Галичині був самодостатнім, літературний процес на Закарпатті та на Буковині не розвинувся повноцінно.


4. Незважаючи на утиски, переслідування з боку окупаційних режимів національна журналістика, у тому числі й літературна періодика гідно реалізовувала своє призначення, обстоюючи національні інтереси українців.


5. Упродовж міжвоєнного двадцятиліття відбувався постійний розвиток літературної періодики: вона зросла кількісно і якісно. Ідейний та художній рівень літературної періодики був дуже високим.


6. Поліфункціональність західноукраїнської літературної преси 20–30-х рр. ХХ ст. зумовила виникнення різнотипних літературних часописів. Так, у тогочасній західноукраїнській літературній періодиці можна виділити три типи видань:


– літературно-громадські часописи (найпоширеніший тип видання, в якому, окрім літературних, висвітлювалися суспільно-політичні проблеми; на Закарпатті та на Буковині існував тільки такий тип літературного видання);


– літературно-наукові часописи (приділяли увагу питанням літературним, науковим, культурологічним);


– літературно-мистецькі часописи (найменш чисельна група видань, публікації таких часописів стосувалися лише літературних  та мистецьких питань).


Часто тип видання змінювався – як правило, літературно-мистецькі й літературно-наукові часописи ставали літературно-громадськими. Насамперед, це було пов’язано з позицією редактора та вимогами часу.


На Закарпатті та на Буковині значну увагу літературним питанням приділяли молодіжні часописи: література в цих виданнях посідала головне місце.


7. Українська преса раз у раз наражалася на утиски – те саме видання часто мусило змінювати назви чи відповідального редактора або припиняти вихід на деякий час. Тому для західноукраїнської преси характерна велика кількість недовготривалих органів, а в існуванні довготривалих були довші чи коротші перерви.


 8. Функція літературних видань не зводилася лише до реєстрації літературних фактів, літературні часописи не лише відображали літературне життя краю, а й формували його. Від повноцінного функціонування преси залежав всебічний розвиток літератури, подекуди її існування.


9. В умовах бездержавності нації література взяла на себе місію розвитку й обстоювання національної ідентичності (літератори Західної України вслід за Маланюком (“як в нації вождів нема – тоді вожді її – поети”) прагнули створити бодай національну духовну державу – “храм держави”), відповідно й західноукраїнська літера-турна преса періоду міжвоєння реалізовувала насамперед це завдання.


 10. Міжвоєнне двадцятиріччя сформувало поняття всеукраїнської культурної суцільності, а західноукраїнська журналістика і література міжвоєнного періоду повноцінно реалізовувала функцію духовної соборності нації як передумови соборності державної. В умовах роз’єднаності нації літератори намагалися творити спільну лінію всеукраїнської літератури. Важливу роль у цьому процесі відіграли письменники-емігранти. Культурний обмін, який свідомо провадила українська еміграція, – не що інше, як боротьба за духовне єднання українців.


Західноукраїнська літературна преса 20 – 30-х років ХХ ст. – явище унікальне в історії української журналістики і літератури, її значення у розвитку національної журналістики і літератури важко переоцінити. Літературна періодика 20 – 30-х років ХХ ст. на західноукраїнських землях – як складник національної журналістики і чинник розвитку національної літератури – є важливим джерелом вивчення тогочасного українського літературного процесу. Розуміння духовного й суспільно-політичного контексту доби неможливе без аналізу літературної преси: преса зафіксувала літературні факти в процесі їх творення. Сьогодення вимагає всебічного й ґрунтовного аналізу кожного періодичного видання, введення у науковий обіг усіх джерел, які сприяли б вивченню історії розвитку національної української преси і національної літератури.  

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины