Вплив засобів масової інформації на підсвідомість

Краткое содержание

 У першому розділі “Вплив ЗМІ на аудиторію. Маніпуляція у ЗМІ” розглядаються загальні засади впливу ЗМІ на підсвідомість, Вплив ЗМІ на свідомість при формуванні  громадської думки, зв’язок підсвідомості та свідомості, інформаційні війни в контексті впливу ЗМІ на підсвідомість, маніпуляція в засобах масової інформації: політичне маніпулювання, політична телевізійна реклама на виборах-2002 присвячена Новому року, а також  технології та засоби впливу на підсвідомість індивіда.

Загальними засадами впливу ЗМІ на підсвідомість є використання в журналістських творах стереотипів, іміджу, а також повторів. Стереотип – це стандартизовані, спрощені інформативні поняття з емоційною оцінкою (позитивною чи негативною) будь-якого явища оточуючої дійсності, які сприймаються індивідом на рівні підсвідомості поза процесом їх усвідомлення. Стереотипи – це реальний продукт людської психіки. Без них масове спілкування та взаєморозуміння неможливі. У контексті даної роботи ми розглядатимемо лише соціально-психологічні стереотипи, спрощені уявлення, які виникають у ході взаємодії між людьми в групах та колективах.

Стереотипи відрізняються від звичайних понять не лише своєю спрощеністю. Їх характерною особливістю є те, що вони пов’язані з людською психікою більше, ніж інші форми думки. Це пояснюється наявністю у стереотипах яскраво вираженого ставлення. Саме ставлення надає стереотипу риси емоційної образності, яка відіграє чим не найголовнішу роль у сприйнятті індивідом журналістського твору та виробленні до нього певних оціночних суджень. Стереотипи можуть бути як позитивними (“герой”, “добродій”), так і негативними (“квазімодо”, “політик”, “бюрократ”). В ролі стереотипу можуть бути не лише окремі поняття, але й оціночні судження типу “людина у футлярі”, “моя хата скраю” тощо.

Імідж. Коли ми говоримо про стереотип як про схематизований, емоційно забарвлений образ, то маємо на увазі образ не як категорію мистецтва, а як категорію психології сприйняття, модель зовнішнього середовища. Своєрідність стереотипу як “відбитка” оточуючого середовища полягає в тому, що він відображає не унікальні, неповторні риси дійсності, а усереднені її характеристики.

Імідж – це також образ дійсності, що сприймається, але, на відміну від стереотипу, він відображає її неповторні, одиничні риси. Імідж відрізняється від художнього образу не лише безпосереднім зв’язком із реальністю, з її конкретними проявами, але й відсутністю цілісності, що властива художньому образу.

Імідж на відміну від художнього образу ілюструє не всю сукупність рис, що складають єдину картину. В ньому відображено лише окремі характеристики об’єкта. Більше того, імідж абстрагується від решти, висвітлюючи лише ці аспекти суб’єкта, акцентуючи увагу лише на них.

Особливістю іміджу і одночасно однією з його переваг є те, що він може брати участь не лише у навіюванні, але й в усвідомленому впливі. Якщо імідж підкріплено серйозним логічним обґрунтуванням, якщо він спирається на міцний фундамент доказових фактів, то він виконує функцію не стільки навіювання, скільки більш чіткого усвідомлення описаного явища.

Повтори. Необхідність повторів обумовлена перш за все масовістю аудиторії, на яку впливає журналістика. Донести до думки читачів, слухачів, глядачів окремий факт, не повторюючи повідомлення, просто неможливо. Повтори необхідні також як засіб зробити доступним, зрозумілим те чи інше знання. Необхідність повторів обумовлена й тим, що вони сприяють не лише засвоєнню повідомлюваної інформації, але й її запам’ятовуванню.  Чим більш важливою і складною є інформація, тим більше повторів вона може вимагати.

Як частина роз’яснювальної та обгрунтовуючої інтерпретації повтори характеризуються тенденцією диверсифікації, тобто потягом до різноманітності. Існує два способи диверсифікації повторів: синонімічність та смислова варіативність.

У другому розділі “Слово як засіб впливу на підсвідомість” розглядаються такі теми як нейро-лінгвістичне програмування при впливі на підсвідомість, передача внутрішнього стану людини, стилістика сучасної української мови при впливі засобів масової інформації на підсвідомість аудиторії, “Моделювання” в експериментальному дослідженні, вплив засобів масової інформації на підсвідомість за допомогою слова під час політичних кампаній, експеримент щодо виникнення асоціацій у контексті виборів народних депутатів 2002 року             

Сучасне розуміння тексту тісно пов’язане з явищем правдоподібності. Тобто текст не має ніяких обмежень, він має здатність розчинятися у підсвідомості читача. Щодо журналістики, то це виглядає приблизно так: реципієнт, отримуючи текст, побудований на переході емоційних слів до розряду “магічних”, сприймає його через емоційні слова, які впливають на його підсвідомість. Тобто йому може здатися, що цей текст написано не кимось, а саме ним, і він є часткою його внутрішнього світу. Звісно, що це – ідеальна ситуація, а насправді не завжди відбувається саме таке розуміння тексту. Це також залежить від стилів побудови матеріалу. Напевно, ефективність журналістики (окрім суто інформаційних жанрів) може характеризуватися такими стилями:

1) “підглядання” за кимось;

2) “щоденник” як нівелювання масок “персони”;

3) “лист”.

Всі вони характеризуються використанням потоку свідомості (чи, точніше кажучи, – підсвідомості). Природа цих форм полягає в передачі суб’єктивного сприйняття дійсності, тобто підсвідомість “персони” ніби розкривається, і залишається справжня сутність людини.

Психологами вже давно доведено феномен “підглядання”. Недаремно всю психологічну творчість у багатьох випадках побудовано саме на підгляданні. Як ми вже зазначали, “персона” вміщує в собі не лише добро та зло на найвищому з несвідомого рівні, а ще й всі трансформовані первинні (тваринні) інстинкти, основним з яких вважається трансформоване з колективного несвідомого “лібідо”. Тому більшість журналістських матеріалів, кінофільмів, художніх творів, в яких головною темою є розкриття інтимного життя окремого індивіда (мається на увазі саме сексуальна інтимність), використовують стиль “підглядання” як основне джерело ефективності впливу на підсвідомість аудиторії.

Стиль “щоденника”, так само як і “підглядання”, здатний розкрити інтимний простір “персони”. Але у цьому випадку інтимне життя індивіда може й не торкатися сексуального боку. Тут в основному вміщено життєві переживання, пов’язані з існуючими особистісними проблемами, знаходженням свого місця в житті. Психологи неодноразово відзначали такий феномен: людині завжди цікаво знати, що відбувається в житті іншої людини. Це можна пояснити тим, що в такому випадку індивід відчуває себе більш захищеним, ніж той, хто розкрився, тобто автор “щоденника”. Така форма є комфортною для індивіда: вона задовольняє його природну цікавість, а також не змушує самого розкриватися.

Стиль “листа” є похідним від “щоденника”, але він відзначається більшою усвідомленістю та чітким бажанням сказати щось конкретному індивіду, поділитися з ним своїм внутрішнім світом.

Зазначені методи засновані на бажанні передати внутрішній стан людини.

Існує кілька способів передачі внутрішнього стану людини за допомогою слова: інтерв’ювання, моделювання, та монтаж. Спинимося на кожному з них.

Інтерв’ювання – це пряме спілкування журналіста та реципієнта за допомогою запитань або ствердних висловлювань і відповідей на них. Зважаючи на вплив на підсвідомість аудиторії, інтерв’ювання існує у таких різновидах: 1) інтерв’ю, в якому домінує журналіст; 2) інтерв’ю, в якому домінує інтерв’юйований; 3) інтерв’ю, в якому роль лідера відсутня. 

Перший різновид має вигляд скоріше “допиту”, ніж інтерв’ю. В цьому випадку респондент від надмірної експансивності журналіста найчастіше “замикається у собі”, і таке спілкування не стимулює щирість з боку респондента. Якщо журналіст обирає саме таку форму ведення інтерв’ю, то це повинно бути вмотивовано певними причинами.

По-перше, надмірна експансивність може буди своєрідним каталізатором “правдивості” респондента, особливо в тих випадках, коли метою журналіста є викриття неправди. По-друге, якщо застосовувати “розкрутки” з методик НЛП (нейро-лінгвістичного програмування), коли журналіст із “слідчого” перетворюється на  “психоаналітика”, то саме така форма ведення розмови між журналістом і респондентом є найдієвішою.

Другий різновид інтерв’ю – це інтерв’ю, в якому домінує інтрев’юйований. Основною формою розкриття внутрішнього стану людини в цьому випадку є монолог респондента. Але  журналіст повинен вдало “підштовхнути” його до цього. Таке інтерв’ю можна співвіднести з психологічним хронотопом “вагонного попутника”. Головне для журналіста – створити спокійну атмосферу спілкування, викликати довіру респондента. Недолік такого інтерв’ю – ризик втратити увагу інтерв’юйованого до тих сторін його життя, які цікавлять журналіста.

Третій різновид інтерв’ю – це інтерв’ю, в якому роль лідера відсутня. Одна з форм його ведення – розмова, де журналіст і респондент  можуть мінятися ролями. Головною метою такого спілкування є намагання журналіста проникнути до інтимного простору аудиторії, створивши тим самим ілюзію, що аудиторія “підглядає” або “підслуховує” за щирою розмовою двох людей. Проте недоліком такої розмови є те, що вона може перетворитися на “розмову ні про що”.

Стилістична диференціація української лексики. Лексика сучасної української літературної мови з погляду стилістики поділяється на дві групи. Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика вживається у всіх стилях мови, стилістично забарвлена співвідноситься з одним чи кількома (але не з усіма) функціональними стилями. Стилістично нейтральна лексика охоплює назви явищ природи, рослин і тварин, органів людського тіла, будівель та їх частин, дій і станів, місця, часу, простору тощо. Стилістично забарвлені слова нерідко виступають як паралелі до нейтральних, загальновживаних.

Вжиті у переносному значенні нейтральні слова  набувають додаткових емоційно-експресивних відтінків. Переносні значення переважають у художньому й публіцистичному стилях.

У третьому розділі “Соціальні аспекти впливу засобів масової інформації на підсвідомість” розглядаються спілкування і підсвідомість, вплив інтерв’ювання на підсвідомість, вплив авторитету журналіста на підсвідомість, вплив реклами на підсвідомість, вплив сенсаційних журналістських матеріалів на підсвідомість.

З огляду на вплив ЗМІ на підсвідомість рекламу можна поділити на три  види:

пряма реклама;

прихована реклама;

псевдоприхована реклама.

Під прямою рекламою розуміємо матеріали, в яких відверто проголошуються переваги пропонованих товарів чи послуг. Обсяг прямої реклами в українських засобах масової інформації досить великий, що свідчить про розвиненість українського рекламного простору.

    Пряма реклама діє на підсвідомість за рахунок повторень. Перші подачі приймаються свідомо. А потім свідомість блокується і реклама діє на підсвідомість.

Наступний вид – це прихована реклама. Існування такої реклами неможливе без урахування національних, етнічних особливостей. Адже вона за своєю природою тісно пов’язана із самоідентифікацією, з підсвідомістю, бо не використовується відверта агітація за той чи інший товар або послугу. Спрямованість на підсвідомість прихованої реклами виявляється насамперед у тому, що увага не фіксується на певному товарі, але разом з тим складається підсвідоме позитивне ставлення до нього.

Псевдоприхована реклама характеризується поєднанням рис відкритої реклами та прихованої реклами. Вважається, що псевдоприхована реклама менш дієва, ніж прихована. Але за певних соціальних, економічних, політичних умов у суспільстві вона може успішно використовуватись.

Сенсаційні матеріали можна поділити на три групи: власне сенсаційні, сенсації-прогнози та псевдосенсаційні матеріали. Власне сенсаційні матеріали мають такі характеристики: наявність події або явища, яке за своєю суттю є безпрецедентним; матеріал побудовано за схемою прямої піраміди; особистість журналіста нівелюється, увага аудиторії повністю прикута до сенсації.

Власне сенсаційні матеріали характеризуються високою дієвістю, адже безпрецедентність тієї чи іншої події, яку можна вважати сенсацією, впливає на аудиторію незалежно від журналіста, який в даному разі є лише посередником між подією та аудиторією. Такі матеріали, як правило, відзначаються оперативністю. Власне сенсаційні матеріали спрямовані на те, щоб вчасно проінформувати аудиторію про безпрецедентний випадок, який може вплинути на громадську думку.

Вплив таких матеріалів на підсвідомість очевидний: свідомість шокованої людини блокується, вражаюча інформація сприймається на рівні підсвідомих емоцій.

Друга група – сенсації-прогнози – характеризуються такими властивостями: побудова матеріалу за схемою оберненої піраміди; інформація подається разом з коментарем або прогнозом; сенсація полягає саме у прогнозі, який подається на початку; журналіст виступає не як посередник, а як фахівець, компетентний в даному питанні; матеріали подаються як  публіцистичні, аналітичні; подія, яка спричинила появу сенсації-прогнозу, нерідко є застарілою інформацією, до  якої звикли, інформаційний привід відсутній.

Вплив на підсвідомість здійснюється завдяки нагадуванню про власне сенсацію, уявлення про яку стало стереотипом, тобто вже утвердилося в підсвідомості.

Третя група – псевдосенсації – має такі особливості: побудова за схемою оберненої піраміди; інформація є недостовірною або неперевіреною; основні об’єкти таких матеріалів – люди, які користуються популярністю  аудиторії; інформація нерідко пов’язана зі скандальною поведінкою.

Це фактично штучні сенсації, які широко використовуються  “жовтими” засобами масової інформації. Вони майже завжди є невмотивовані якоюсь подією. Такі сенсації провокують інтерес аудиторії, адже використання в них прізвища відомої людини викликає відповідні асоціації. 

Особистість журналіста у псевдосенсаційних матеріалах відіграє важливу роль. Від нього залежить, чи сприйме аудиторія інформацію, чи ні. На відміну від власне сенсаційних матеріалів, де ефективність забезпечується самою подією, журналістові в цьому випадку треба побудувати текст так, щоб заінтригувати аудиторію.

До третьої групи належать також матеріали, які є звичайними за змістом, але в яких одне речення на початку є штучною сенсацією. Поява таких матеріалів зумовлена нецікавістю або ж відносною неінформаційністю того чи іншого заходу, події. Подібні матеріали нерідко з’являються після різноманітних прес-конференцій, брифінгів, де питання, що розглядалися, не мали особливої ваги і фактично не несли нічого нового, що зацікавило б аудиторію.

Вплив на підсвідомість аудиторії псевдосенсаційних матеріалів зумовлений вдалою роботою журналіста, який з інформаційної дрібниці зумів зробити сенсацію. Проте часте використання таких текстів поступово призводить до втрати аудиторії.

ВИСНОВКИ

 У пропонованій роботі на аналізі телевізійних політичних рекламних кліпів доводиться, що вплив засобів масової інформації на підсвідомість аудиторії є важливим чинником ефективної журналістської діяльності.

Проаналізовано та класифіковано засоби, які використовувалися в ЗМІ під час виборів-2002 задля досягнення впливу на підсвідомість. Зокрема, було встановлено такі технології впливу на підсвідомість аудиторії: антиреклама; подієві ролики; прихована реклама; анімаційні кліпи; ігрові кліпи; політичні кліпи у блоках звичайної реклами; неполітична реклама як засіб політичної реклами; анонси та спонсорство телепрограм, трансляції художніх фільмів, а також концертів, проведення мистецьких заходів тощо; рекламування партій-клонів;  протиставлення; створення романтичного образу лідера політичного об’єднання з метою перенесення цього образу на саме об’єднання; створення “потрібного” ореолу;  технологія 25-го кадру;  акцентування індивіда на невербальній комунікації героїв рекламних роликів;  інтригування індивіда;  “підглядання”;  використання уривків популярних художніх та мультиплікаційних фільмів;  форс-мажорна прихована реклама політичних конкурентів.

Основними ефективними засобами телевізійної реклами на виборах 2002 року стало використання: дитячих образів; жіночих образів; сексуальних жіночих мотивів; образу людей похилого віку; ефектного музичного оформлення кліпів; прихованого образу партії; іміджу відомої людини як засобу реклами; іміджу лідера партії чи блоку як засобу реклами; гумористичних засобів; образів молоді; образу пересічної людини; обігрування номера політичного суб’єкта у виборчому бюлетені, а також використання образу військового або образу війни; проведення паралелей з історичним минулим України.

У дослідженні також було класифіковано інформацію, яка переходить із підсвідомої у свідому: сенсаційна інформація; свідомо очікувана інформація; інформація-аналогія; інформація-застереження; інформація-протиставлення.

До свідомо очікуваної інформації відносимо інформацію, необхідну для різноманітних життєвих потреб. Це і прогноз погоди, і політичні, економічні, спортивні новини тощо. Свідомо очікувана інформація впливає на повсякденне життя, формує настрій, задовольняє запити людей в різних сферах діяльності.

Інформація-аналогія також має здатність швидкого переходу із підсвідомої інформації у свідому. Але, на відміну від попереднього виду, така інформація не становить нагальної життєвої необхідності.

Основна мета інформації-аналогії  – дати змогу аудиторії провести паралель між журналістськими фактами та реальністю.

До інформації-застереження належать, в основному, матеріали з питань правознавства та правоохоронної тематики. Мета цих повідомлень – застерегти аудиторію від можливої небезпеки. Повчальність – одна з основних характеристик матеріалу.

Конкретність висновків – характерна властивість інформації-застереження. У багатьох інших випадках журналістські висновки не дають очікуваного результату, бо аудиторія схильна трактувати їх як нав’язування певної думки. Але в інформації-застереженні люди очікують на висновки, щоб краще усвідомити зміст матеріалу.

Інформація-протиставлення покликана об’єктивно подавати події, представляючи різні погляди на розсуд аудиторії, яка сама має обрати позицію відповідно до своїх переконань. Інакше кажучи, одна з протилежних позицій відповідає установкам індивіда, і в матеріалах-протиставленнях ця підтримувана позиція або ще більше зміцнюється, або змінюється на користь іншої сторони. Аудиторія охоче сприймає інформацію-протиставлення, бо журналіст нічого не нав’язує, а лише намагається об’єктивно викласти існуючі розбіжності.

Таким чином, було встановлено, що інформація, яка здатна із підсвідомої переходити у свідому, характеризується наявністю потреб аудиторії у такій інформації, усвідомленням її життєвої необхідності. Така інформація відзначається високою ефективністю, оскільки майже у всіх випадках роль журналіста полягає в його основній функції – інформувати суспільство, а не робити замість аудиторії конкретні висновки.

З огляду впливу ЗМІ на підсвідомість рекламу було поділено на три  види: пряма реклама; прихована реклама; псевдоприхована реклама.

Під прямою рекламою слід розуміти матеріали, в яких відверто проголошуються переваги пропонованих товарів чи послуг. Особливостями прихованої реклами є: тема матеріалу, як правило, не пов’язана з рекламованим продуктом; виступ журналіста як пересічного громадянина, що зближує його з аудиторією; вигляд зарисовки, кореспонденції, статті, листа тощо; ненав’язування споживачам своєї думки тощо.

Псевдоприхована реклама характеризується поєднанням рис відкритої реклами та прихованої реклами. В ній здебільшого навіть немає спроби замаскувати рекламодавця. Псевдоприхована реклама менш дієва, ніж прихована. Але за певних соціальних, економічних, політичних умов вона може успішно використовуватися.

В екперименті на виникнення асоціацій доведено, що за умови повного насичення інформаційного простору аудиторії  рекламними продуктами та використання засобів масової інформації, а також за наявності оригінальних рекламних телевізійних роликів, розрахованих саме на їх підсвідоме сприйняття аудиторією, можна розширити асоціації аудиторії з певною політичною партією, змінити їх, витіснивши образ іншої партії, а також закріпити позивне ставлення аудиторії до певної політичної сили.

Зважаючи на вплив на підсвідомість, було класифіковано інтерв’ювання на такі різновиди: 1) інтерв’ю, в якому домінує журналіст; 2) інтерв’ю, в якому домінує інтерв’юйований; 3) інтерв’ю, в якому роль лідера відсутня.

У даному дослідженні було класифіковано сенсаційні матеріали: власне сенсаційні та псевдосенсаційні, які включають в себе сенсації-прогнози, сенсації-аналогії, сенсації-протиставлення. Основним показником ефективності впливу сенсаційних матеріалів є те, що вони можуть здивувати індивіда своєю неочікуваністю та непрогнозованістю. Ефект здивування – найголовніший показник ефективності сенсаційних матеріалів. Новина вступає в протиріччя з усталеними і закріпленими у підсвідомості: асоціаціями, установками, стереотипами.

Сенсації-прогнози, сенсації-протиставлення, сенсації-аналогії було віднесено до аналітичних жанрів журналістики, адже окрім наявного факту у матеріалі є його трактування, тобто оцінка події за допомогою маніпуляційного перенесення рис всім відомої події на нову, яка без цих рис має вигляд несенсаційної. Псевдосенсаційні матеріали є суб’єктивними, а  власне сенсаційні матеріали – об’єктивними, оскільки журналіст у даному випадку виступає лише ретранслятором події, і її ніяким чином не “спотворює” проведенням паралелі з іншим важливим фактом чи подією.

За допомогою сенсаційних матеріалів можна уникнути критичного сприйняття аудиторією інформації, а у випадку із псевдосенсаціями – створити ілюзію об’єктивної реальності, яку індивід змушений сприйняти на віру, і також уникнути критичного сприйняття інформації. Внутрішній конфлікт не виникає, бо індивід під впливом маніпуляційних технологій сприймає на віру псевдосенсаційний матеріал.

Сама структура сенсаційних матеріалів передбачає вплив на підсвідомість. В решті журналістських творів використовуються окремі технології та засоби, здатні ефективно вплинути на підсвідомість аудиторії.