МОТИВАЦІЯ ВІД ІМЕННИК ОВИХ ДІЄСЛІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (когнітивно-ономасіологічний аспект)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір й актуальність теми роботи, визначено мету, завдання дослідження, викладено його методи, наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

У першому розділі “Теоретичні засади когнітивно-ономасіо-логічного дослідження відіменникових дієслів” розроблено вихідні положення дослідження, зокрема, розглянуто чинники та закономірності відіменниково-дієслівної деривації в українській мові, встановлено особливості когнітивно-ономасіологічного механізму творення дієслів від іменників, визначено етапи, принципи та методику когнітивно-ономасіологічного аналізу, охарактеризовано різні аспекти дослідження явища мотивації у словотворі та когнітивній ономасіології.

Перший підрозділ “Проблема відіменниково-дієслівної деривації в українській мові” присвячений аналізові закономірностей відіменниково-дієслівної деривації, що є однією з найпродуктивніших у сучасній українській мові. Встановлення її межі в масиві інших словотвірних класів потребує врахування діахронних мовних особливостей словотворення, закономірностей сучасної словотвірної системи української мови, а також когнітивно-ономасіологічних механізмів позначення дії на підставі її субстантивних корелятів. Ми розглядаємо відіменникові дієслова за принципом словотворчого поля (О.Г. Ревзіна, П. Гіро), оскільки в їхньому класі розмежовуються деривати, що згідно із загальним принципом похідності однозначно утворені від іменників, та найменування, напрямок похідності яких може бути двовекторним (уперше таке подвійне спрямування відзначив А. Мейє).

Однозначність похідності дієслова від іменника є ознакою ядра, домінанти такого словотворчого поля, невизначеність напряму творення – ознакою периферії як маргінальної частини поля. Окреслення ядерної зони відбувається з огляду на певні словотвірні закономірності: встановлення напрямку деривації від простішого до структурно більш складного
(тесляр ® теслярувати, лак ® лакувати, абетка ® абеткувати тощо), приналежності до певного словотворчого типу, моделі за аналогією (наприклад, модель “бути кимось”, “покривати щось за допомогою чогось”, “перетворити на щось” і т. ін.), регулярності творення в українській мові префіксальних іменників від дієслів (К.Г. Городенська, М.В. Кравченко): похвалити ® похвала, помститися ® помста; наявності певних тематичних груп іменників, що є твірною базою дієслів (Сучасна українська мова / За ред. А.П. Грищенка, 1997), – а також закономірності творення більшості абстрактних іменників (синтаксичних дериватів) від дієслів та дієслів від предметно-конкретних іменників.

На відміну від ядра, периферія цього словотворчого поля формується внаслідок історичного перетворення морфів на субморфи в іменниках (гнів « гнівити, сміх « смішити, гріх « грішити), рівної формальної складності іменників та дієслів за умови визнання нульових суфіксів (дарувати « дарЖ, змовитися « змовЖа, карати « карЖа), наявності в іменниках вторинних метонімічних значень (дума « думати, дзвін « дзвонити, світ « світити тощо), неможливості встановлення процесів засвоєння мовою запозичених лексем та першості їхнього запозичення (дискусія « дискутувати, діагноз « діагностувати, амністія « амністувати тощо).

Ядро відіменниково-дієслівних дериватів ономасіологічно розглядається як позначення “дії, що стосується певної субстанції”. Це визначає загальну когнітивну реляцію, що формується у свідомості номінаторів, – зв’язок між певним процесом та компонентами субстанцій, які ситуативно забезпечують його протікання, стан.

У другому підрозділі “Когнітивно-ономасіологічний механізм відіменниково-дієслівної деривації” охарактеризовано етапи породження відіменникових дієслів в українській мові на підставі когнітивно-ономасіологічної моделі породження найменувань, розробленої
О.О. Селівановою з урахуванням психолінгвістичних, когнітивних та слово-творчих досліджень цієї проблеми (О.О. Потебня,  Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, О.С. Кубрякова, І.С. Торопцев, Л.К. Жаналіна,  І.Р. Вихованець та ін.). Подається короткий екскурс розвитку ономасіології з огляду на розмежування ономасіологічного та семасіологічного дослідницьких орієнтирів щодо мовних одиниць. Ономасіологічний підхід спрямований на пояснення зв’язку номінативної структури слова з певною семантикою та потенціалом розвитку вторинних значень у проекції на концептуальну структуру, фрагмент знань про позначуване. Творення українських відіменникових дієслів розглядається як вибір зі структури концепту певного фрагмента, що стає мотиваційною базою слова (етап внутрішнього програмування), і далі – мотиватора-іменника, який є ономасіологічною ознакою дієслівного деривата, при наданні ознаці відповідного ономасіологічного базиса за принципом словотвірної аналогії (етап селекції). При цьому ономасіологічно імплікованими залишаються певні компоненти мотиваційної бази (боронувати – “розпушувати землю бороною”, імпліковано об’єкт дії).

У цій моделі мотивація є наскрізною лінгвопсихоментальною операцією встановлення семантичної та формальної залежності мотиватора і мотивата на підставі зв’язків різних компонентів структури етносвідомості (О.О. Селіванова).

Третій підрозділ “Принципи когнітивно-ономасіологічного аналізу мотивації українських відіменникових дієслів” визначає методику дослідження мотивації окресленого об’єкта. Когнітивно-ономасіологічний аналіз мотивації українських відіменникових дієслів здійснюється в два етапи: інтерпретація ономасіологічної структури дієслівного деривата та концептуальний аналіз як моделювання структури знань із визначенням мовної репрезентації її складників. Концепт є різносубстратною одиницею етносвідомості (О.С. Кубрякова), що прирівнюється до ментально-психонетичного комплексу, складниками якого є пропозиційний компонент істинних об’єктивних знань (рівні диктуму), суб’єктивна оцінка концепту (модус), асоціативно-термінальна частина неістинної, здебільшого метафоричної інформації, сформована на основі зв’язків диктуму з іншими концептуальними сферами, а також компоненти психічних функцій (відчуттів, почуттів, інтуїції, образів) та колективного безсвідомого (О.О. Селіванова).

Залежно від статусу фрагмента ментально-психонетичного комплексу, що обирається мотиваційною базою дієслівного знака, ми виокремили, слідом за О.О. Селівановою, три типи мотивації українських відіменникових дієслів: пропозиційно-диктумний, асоціативно-термінальний та модусний.

  У четвертому підрозділі “Проблема мотивації в лінгвістиці” подається аналіз наявних у мовознавчих студіях визначень мотивації та спроб її типологізації. Головними дискусійними питаннями розгляду мотивації є встановлення стрижневого слова (процесу, явища чи результату) цього поняття, а також розрізнення синхронного чи діахронного аспекту словотвірної мотивації, що “дотепер залишається суто теоретичним”
(С.О. Соколова). До того ж джерелом мотивації вважаються або позамовна дійсність, або внутрішньомовні відношення. Такий стан справ зумовив різні спроби класифікації мотиваційних відношень залежно від рівневої структури мови (фонетична, структурна, лексико-семантична мотивації – С. Ульманн, В.М. Зіновьєв), специфіки форми та семантики мотиватора, мотивата, типів семантичних відношень між твірною і похідною основами (О.А. Земська, І.С. Улуханов, В.В. Лопатін, Р. Гжегорчикова, Я.Пузиніна та ін.). Розгляд мотивації в лінгвістиці зазвичай обмежувався лише лінгвістичним, зокрема словотворчим аспектом. Дослідження мотивації в когнітивно-ономасіо-логічному аспекті, її нова типологія, розроблена О.О. Селівановою, подають, на наш погляд, найбільш послідовно об’єктивну картину зв’язків не лише форми та семантики мотиватора і мотивата, а й концептуальних структур, що є підґрунтям семіотичних процесів.

Другий розділ “Когнітивно-ономасіологічний аналіз мотивації українських відіменникових дієслів” присвячений характеристиці типів та різновидів мотиваційних процесів, що опосередковують творення українських відіменникових дієслів, опису мотиваційної специфіки полісемії та псевдомотивації цього класу слів.

У першому підрозділі розглянуто різновиди пропозиційно-диктумної мотивації українських відіменникових дієслів, яка характеризується вибором ономасіологічної ознаки з диктумного компонента пропозиції – істинних, несуперечливих знань про певну ситуацію, вербалізованих у знаках із прямими значеннями.

Мотивоване диктумом відіменникове дієслово є знаком центрального (предикатного) компонента ситуації, а його мотиватор – певним її аргументом. За загальним механізмом цей тип мотивації є метонімічним процесом (позначенням за суміжністю). Оскільки диктум є синтактико-подібним мисленнєвим аналогом певної ситуації, його використання у номінаційних процесах підтверджує наявну у словотворі концепцію синтаксичної природи деривації, висунуту Ф.І. Буслаєвим, а у вітчизняному мовознавстві розроблену І.Р. Вихованцем, К.Г. Городенською, О.О. Тараненком, Н.Ф. Клименко та ін. Диктум розглядається в семантичному синтаксисі як предикатно-аргументна структура, складники якої відповідають глибинним відмінкам згідно з ономасіологічною концепцією Л. Теньєра. Встановлення нами предикатно-аргументних структур у концепті ґрунтується на доробку російського та вітчизняного семантичного і функціонального синтаксису (Н.Ю. Шведова, Г.О. Золотова, Ю.Д. Апресян, З.Д. Попова, В.В. Богданов, І.Р. Вихованець, М.Я. Плющ, А.П. Загнітко, О.К. Безпояско, Н.В. Гуйванюк, Н.Л. Іваницька, Г.П. Арполенко та ін.). З цією ж метою ми використовуємо словник вільних синтаксем Г.О. Золотової (“Синтаксический словарь”).

Пропозиційно-диктумна мотивація є неоднорідною: в ній виокремлено три різновиди. Перший, предикатно-аргументний, характеризується творенням українських відіменникових дієслів на підставі вибору мотиватора з таких аргументів диктуму:

·    суб’єкта, представленого агенсом-діячем (ковалювати – “бути ковалем”, гончарювати – “займатися гончарством”, мірошникувати – “бути мірошником”, лугарювати – “бути лугарем”, токарювати – “працювати токарем”, шапарювати – “1) бути шапарем”); релятивом – суб’єктом певного соціального відношення; (князювати – “управляти князівством”, воєводити – “бути воєводою”, директорувати – “бути директором”, ректорувати – “бути ректором”, суддювати – “бути суддею”); експерієнтивом як носієм психічної діяльності (ханжити – “удавати з себе набожного та доброчесного”, жуїрувати – “вести життя жуїра”, грубіянити – “поводитися грубо”, гайдабурити – “пустувати, бешкетувати”); елементивом як суб’єктом-неістотою (дощити – “падати, йти (про дощ)”, сніжити – “падати, йти (про сніг)”, осеніти – “1) починатися (про осінь)”, весніти – “починатися (про весну)”. Причому мотиватори таких дієслів самі можуть бути похідними, створюючи додаткові зв’язки в диктумі: предиката – агенса – локатива (шахтарювати – шахтар – шахта, городникувати – городник – город); предиката – агенса – об’єкта (чередникувати – чередник – череда, чоботарювати – чоботар – чоботи); предиката – агенса – предиката (різникувати – різник – різати; шевцювати – швець – шити) тощо).

 ·   об’єкта, позначеного зазвичай спеціалізованою формою знахідного відмінка іменника (І.Р. Вихованець): рибалити – “ловити рибу”, тичкувати – “ставити тички”, штемпелювати – “ставити штемпель”, вальсувати – “танцювати вальс”, корувати – “здирати кору”, шлюзувати – “1) споруджувати шлюзи”, дріжджувати – “вносити в корм дріжджі”, вакцинувати – “вводити вакцину в організм” тощо, – в тому числі делібератива – об’єкта мовно-мисленнєвих дій (інтерв’ювати – “брати інтерв’ю”, конспектувати – “складати конспект”, іспитувати – “проводити іспит”, каламбурити – “говорити каламбури”, термінувати1 – “називати щось терміном”, боліти – “2) відчувати біль”);

·    інструментива – знаряддя та засобу дії: дряпакувати – “підпушувати землю дряпаком”; сапати – “підпушувати ґрунт і виполювати бур’яни, користуючись сапою”; циклювати – “обробляти дерев’яну поверхню підлоги циклею”; флейцювати – “згладжувати, вирівнювати свіжопофарбовану поверхню флейцем”; шпунтувати – “1) виготовляти щось, використовуючи шпунт”; драгірувати –
“1) добувати що-небудь за допомогою драги”; батожити – “бити батогом”; шомполувати – “карати, бити шомполом”;

·    медіатива як допоміжного матеріалу або непрямого засобу дії
(Р. Мразек): свинцювати – “вкривати тонким шаром свинцю поверхню металевих виробів”, сіркувати – “покривати сіркою”, ваксувати – “натирати, чистити ваксою”, пудрити – “вкривати пудрою”, бронювати – “1) покривати бронею”, фосфатувати – “2) обробляти воду фосфатами для її пом’якшення і зниження корозійних властивостей”; ватувати – “підшивати ватою”; дранкувати – “покривати дранкою”;

·    трансгресива як результату каузації перетворення (мінералізувати –
“1) перетворювати у мінерали”; леденіти – “1) перетворювати в лід”; католичити – “обертати на католиків”; мадяризувати – “примусово насаджувати угорську мову, культуру, звичаї”; сиротити – “робити сиротою”; калічити – “завдавати каліцтва”; силосувати – “перетворювати на силос”; компостувати1 – “перетворювати на компост”; порохніти – “перетворювати на порох”), у тому числі колектива як збірної субстанції (юрбитися, роїтися, табунитися, купчитися, кагатувати, копичити, стогувати) та дистрибутива як компонента розподілу (графити, шматувати, шарувати1, розкадрувати, брижитися, бризкати, фракціонувати));

·    комітатива як супровідника дії (удочерити – “брати за дочку”, подругувати – “бути подругами”, приятелювати – “дружити”, сусідити – “1) бути сусідами”; ескортувати – “супроводжувати ескортом”, конвоювати – “супроводжувати конвоєм”);

·    корелятива, що встановлює відповідність/невідповідність предмета іншому предмету, призначенню, нормі (шаблонізувати – “1) робити за шаблоном”, курсувати – “здійснювати регулярні рейси за певним курсом”, регламентувати – “примушувати дотримуватись певних правил, обмежень”, абеткувати – “розміщувати за абеткою”);

·    локатива – просторового компонента (бункерувати – “засипати в бункер”, шинкувати – “торгувати в шинку”, млинкувати – “очищати зерно на млині”, фабрикувати – “1) виробляти, виготовляти щось фабричним способом”, базуватися – “робити щось на якійсь базі, основі”, сторонитися – “рухатися вбік”, бокувати – “ухилятися від когось, чогось”, складувати – “поміщати у склад”);

·    темпоратива – часового показника (веснувати – “виконувати весняні роботи”, вікувати –  “проживати свій вік”, термінувати2 – “навчатися певний час у ремісника”, ранкувати – “проводити ранок”);

·    фінітива – показника мети (мишкувати – “1) полювати на мишей”, фільмувати – “знімати стрічку для фільму”, зяблювати – “орати на зяб”, нічлігувати – “залишатися на нічліг”;

·    каузатива – показника причини (ґедзатися – “1) збуджено бігати, стрибати від укусу ґедзя (про тварин)”, штилювати – “стояти через штиль”, учадіти – “отруїтися чадом”, чудувати – “викликати подив”);

·    партоніма як частини цілого (обеззубіти – “втратити зуби”, горлати – “голосно говорити, кричати”, ручкатися – “вітатися потиском рук”, пригубити – “трохи випити”, гілкуватися – “випускати гілки”, брунькувати – “випускати бруньки”, дзьобати – “1) їсти дзьобом”, розкрилювати – “1) широко розгортати (крила)”) тощо.

Мотивація багатозначних дієслів встановлюється для кожного значення окремо, адже в різних значеннях слово репрезентує різні фрагменти концептуальних структур. Так, мотивоване в першому значенні локативом дієслово приземлювати у другому є модусно мотивованим, пов’язаним із культурним архетипом землі, побутом народу, коли важка праця на землі є необхідною, але циклічно буденною: “2) робити буденним, прозаічним, позбавленим романтичності” (вживається в концептосферах мовної й інтелектуальної діяльності людини).

Диктумна позиція мотиватора зумовлює конкретну семантику похідних дієслів, зокрема, деривати з мотиваторами-локативами здебільшого позначають трудову, соціальну, психічну діяльність, перебування, рух; мотивовані інструментивом – професійну, трудову діяльність і т. ін..

Другий різновид пропозиційно-диктумної мотивації – еквонімічний – характеризується вибором мотиватора зі сфери диктуму одного рівня узагальнення, що має спільний гіперонім (родове поняття). Такий різновид О.П. Єрмакова та О.А. Земська назвали гіпонімічною, або периферійною мотивацією. Еквонімічно мотивовані деривати мають у словникових дефініціях компоненти “зокрема”, “переважно”, “і т. ін.”: випаровувати – “1) виділяти в повітря рідину, вологу і т. ін., що перетворилося в пару, перейшло в газоподібний стан” (мотиватор – еквонім-трансгресив); титулувати – “називати згідно з титулом, званням і т. ін.” (мотиватор – еквонім-корелятив); розкоркувати – “витягти корок і т. ін. із шийки пляшки” (мотиватор – еквонім-партитив); білкувати – “полювати на білку і т. ін.” (мотиватор – еквонім-фінітив); госпіталізувати – “покласти в лікарню” (мотиватор – еквонім-локатив); смальцювати – “намащувати, насичувати або забруднювати чим-небудь масним” (мотиватор – еквонім-медіатив) тощо. На наш погляд, еквонімічні мотиватори використовуються з метою узагальнення дії або через брак знакових засобів, зважаючи на креативний чинник мовних ресурсів.

Третій різновид пропозиційно-диктумної мотивації – катего-ріальний – за граматичною природою є транспозитивним: від іменника утворюється дієслово при збереженні загального понятійного змісту позначуваного. При цьому концептуальна позиція мотиватора і деривата не змінюється. Категоріальна мотивація, розхитуючи частиномовну спеціалізацію, служить засобом мовної економії та є проявом синтетизму мови.

Категорійно мотивованими зазвичай є дієслова, що позначають психічний стан, інтелектуальну діяльність людини (сором ® соромитися, страх ® страшитися; сум ® сумувати; туга ® тужити; горе ® горювати; аналіз ® аналізувати; диспут ® диспутувати), однак ми відносимо їх до периферії словотворчого поля відіменниково-дієслівних дериватів. Свідченням того є непослідовність словотворчих словників, що іноді не розмежовують ознак різних напрямків похідності таких слів (пор.: у словнику З.С. Сікорської – віра ® вірити; щастя ® щастити, але лютити ® лютьЖ, втішатися ® втіхЖа, скучати ® скукЖа).

У другому підрозділі “Асоціативно-термінальна мотивація” здійснюється аналіз різновидів такого типу мотиваційних процесів на матеріалі українських відіменникових дієслів. За загальним механізмом асоціативно-термінальна мотивація є метафоричною, адже вибір мотиватора дієслів відбувається зі сфери неістинних знань (асоціативно-термінальної частини концепту), що формується на підставі використання знаків однієї концептуальної сфери (донорської) на позначення іншої (реципієнтної) за аналогією (Г. Пауль, К. Бюлер, Дж. Лакофф, М. Джонсон,  Л. Ліпка, А. Ченкі, О.В. Рахіліна та ін.). У сучасній лінгвістичній семантиці метафоризація розглядається як антропометричний діяльнісний процес, мотивований етносвідомістю, культурою, звичаями, традиціями, міфами етносу (В.М. Телія, А.М. Баранов, В.Г. Гак та ін.). Семантичним розробкам метафоризації в номінаційних процесах присвячені дослідження М. Докуліла, Н.Д. Арутюнової, І.С. Улуханова,   О.А. Земської, В.В. Лопатіна, Р. Гжегорчикової, О.С. Кубрякової та ін.

Залежно від зв’язків асоціативно-термінальної сфери з іншими складниками концепту та способів аналогізації предметних сфер виокремлюються чотири різновиди асоціативно-термінальної мотивації.

Перший – структурно-метафоричний – характеризується вибором мотиватора-асоціата, позначення якого в концепті зумовлене аналогізацією з іншою концептуальною сферою на підставі одного суміжного поняття. Так, дієслово психічного стану сполотніти мотивується іменником полотно шляхом утворення суміжного поняття “білий”, що корелює з якісним рівнем диктуму в концепті ЛЮДИНА (аналогія з концептосферою МАТЕРІАЛ). Зазвичай ознаки світу речей та природних об’єктів уподібнюються із психічним, фізичним станом людини (стовпіти – “завмирати, ціпеніти від хвилювання, з переляку і т. ін.”; дерев’яніти – “2) втрачати чутливість; терпнути, німіти”; туманити – “2) застилати, заволікати очі або потьмарювати зір (про сльози)”). Стан збудження, великої напруги людини пов’язується з мотиваторами полум’я, вогонь дієслів полум’яніти, вогневіти, вогніти.

Другий різновид – дифузно-метафоричний – зумовлений дифузною (чітко не окресленою) природою інтеграції за аналогією двох концептуальних сфер при відсутності алгоритму переносу: донорська зона постачає до реципієнтної асоціат, що є мотиватором дієслова і пов’язаний не з одним компонентом диктуму, а з комплексом асоціацій. Так, концептосфера ЛЮДСЬКА  ПОВЕДІНКА збагачується предикатними позначеннями за рахунок дифузної інтеграції зі сферами тваринного світу (мавпувати – “наслідувати чужі звички, вчинки тощо”, кокошитися – “триматися зарозуміло, гордовито”, побараніти – “стати безтямним”, нажаблюватися – “сердитися, надуватися”, пташити – “нагромаджувати пожитки, зберігати, красти”, голубити –  “пестити”), а сфера мовної діяльності – зі сферами фізичної, трудової діяльності (пришпилювати – “2) звинувачувати кого-небудь в чомусь”, гвоздити – “2) говорити переконливо”, відфутболити – “відмовити комусь, відмовитись від чогось” тощо).

Аналогізація позначуваного зі сценарними структурами різних донорських концептосфер поповнює групи дієслів руху (петляти – “їхати не прямо”, плуганити – “повільно, мляво пересуватися”), психічної діяльності (мозолити – “набридати, дошкуляти комусь”, викаблучуватися – “набивати собі ціну”, свердлити – “2) невідступно переслідуючи, непокоїти, мучити (про думки, почуття)”, романсувати – “залицятися”).

Третій різновид – гештальтно-метафоричний – використовує мотиватор-асоціат, що виник на підставі аналогізації зорових, слухових, смакових відчуттів, які формують цілісні нерозчленовані структури свідомості – гештальти: бронзовіти, янтаріти, восковіти, перламутритися, маковіти, буряковіти, хрусталіти, бузковіти, фосфоритися (зорові образи кольорів, світла вживаються на позначення внутрішнього стану людини та опису природних явищ). Зорові відчуття фігур руху певних істот зумовлюють використання назв цих істот як мотиваторів дієслів в інших концептосферах (зміїтися, в’юнитися), а фігури артефактів, природних явищ є асоціатами реципієнтних зон КОМАХА (жуки заметелилися), ЛЮДИНА (пружинити (про тіло), люди вишнурковувалися, волосся здротяніло) тощо. Слухові гештальти також опосередковують мотивацію українських відіменникових дієслів: джмеліти – “//швидкими рухами, польотом і т. ін. створювати одноманітні, дрижачі звуки”; залебедіти – “залепетати”.

Четвертий різновид – фразеологічний – також використовує при творенні дієслів мотиватори асоціативної частини – стійкі звороти, які позначають неістинну інформацію: байдикувати – “нічим не займатися” від бити байдики; ґавити – “проглядати” від ловити ґав; злящити – “вдарити долонею по обличчю” від давати ляща; костити – “дуже лаяти” від перемивати кістки тощо.

У третьому підрозділі “Модусна мотивація” розглядаються українські відіменникові дієслова, мотивовані на підставі модусу – позитивного або негативного ставлення етносу до певного об’єкта чи явища, що є мотиватором. Такі дієслова складають нечисленну групу, більшість із них поєднує модусну мотивацію з асоціативно-термінальною. Важливим для цього типу мотивації є зв’язок модусу зі сферами почуттів, а нерідко й відчуттів, що диференціюються за шкалою “приємне – неприємне”, “подобається – не подобається”. Позитив етносвідомості українців пов’язаний передовсім із концептами ПТАХ, СОНЦЕ, СВІТЛО, РОДИЧ, КРАСА, ЗІРКА, РАЙ, що уможливлює позначення позитивного психічного стану людини відіменниковими дієсловами (лебедіти – “//звертатися до кого-небудь ласкавими, ніжними словами”, променіти – “//переповнювати душу, серце (про радість, щастя)”, раювати – “2) відчувати насолоду, блаженство, щастя” і под.).

Негативний модус використовується мотиваторами зі сфер тваринного світу, сміття, бруду, гною, міфологичних істот тощо на позначення дієсловами станів людини (звіріти, оскотиніти, ґедзатися, розсобачитися, гадючитися, бісити, сатаніти, химерити, очортіти, роздраконити, запомийнити, смітити, гайнувати, гноїти тощо).

У четвертому підрозділі “Псевдомотивація” характеризується явище, протилежне мотивації, що визначається випадковим, довільним вибором мотиватора і не забезпечується когнітивними та семантичними зв’язками. Псевдомотивати, на відміну від немотивованих слів, мають умовний, формальний мотиватор та парадоксальну внутрішню форму (Т.В. Матвєєва, М. Рамельмайер, І.С. Улуханов,  О.О. Селіванова).

Українські відіменникові дієслова-псевдомотивати переважно стилістично марковані, мають високий ступінь експресивності, нерідко оказіональні. Мотиваційну функцію в таких дієсловах часом виконують ономасіологічні базиси (розкапуститися – “//невимушено розсістися”, перекапустити – “зіпсувати, знівечити що-небудь”, скапуститися – “померти”, решетитися – “дуже сердитися”, шурупати – “розбиратися в чомусь”, прошляпити – “проґавити”, спосудитись – “діал. пощастити”, ковбасити – “діал. 2) довго, погано виконувати якусь роботу”, підсокиритися – “діал. піддобритися” тощо).

У п’ятому підрозділі “Мотиваційні особливості українських відіменникових дієслів-полісемантів” здійснюється аналіз залежності полісемії дієслів від їхньої мотивації та її концептуального підґрунтя.

Виокремлено кілька типів полісемії залежно від специфіки зв’язків різних значень відіменникових дієслів із фрагментами концептів:

·    внутрішньодиктумний – на підставі різних зв’язків компонентів у межах диктуму: концертувати – “1) давати концерти” (об’єкт), “2) виступати на концертах” (локатив); порохнявіти – “1) покриватися порохом, курявою” (медіатив-еквонім), “2) перетворитися на порох, пил” (трансгресив-еквонім); боргувати – “1) давати в борг; 2) брати в борг”; базарувати – “1) продавати; 2) купувати щось на базарі” (конверсивні зв’язки значень);

·    міжпропозиційний, зумовлений тим, що мотиватор як знак може використовуватися у різних пропозиціях: гіпсувати – “1) вносити в ґрунт гіпс” (мотиватор-об’єкт), “2) робити гіпсову пов’язку” (мотиватор-фабрикатив), “3) додавати гіпс у виноградне вино для кращого збереження” (мотиватор – об’єкт іншої пропозиції);

·    симілятивний (метафоричний), що ґрунтується на міжконцептуальних зв’язках значень: гальмувати – “1) сповільнювати рух за допомогою гальма” (сфера ТРАНСПОРТ); “2) уповільнювати або затримувати рух чого-небудь” (сфера ПОДІЯ); “//стримувати (почуття, бажання)” (сфера ЛЮДИНА).

Дослідження когнітивно-ономасіологічної природи похідних дієслів- полісемантів може внести суттєві зміни у словникові статті, коригувати розмежування полісемії та гомогенної омонімії.

Основні результати дисертації відображені у висновках:

1. Відіменниково-дієслівні деривати в українській мові формують словотворче поле, ядром якого є дієслова, утворені від іменників згідно з напрямком: від простішого до структурно більш складного – та аналогією словотворчого типу чи моделі, семантичних розрядів мотиваторів. На периферії цього поля перебувають деривати, напрямок похідності яких є неоднозначним (“дієслово «  іменник”) через рівну формальну складність членів пар, історичне перетворення морфів на субморфи в іменниках та неможливість установлення першості запозичення іменника чи дієслова. До периферійної сфери належать категорійно мотивовані дієслова.

2. Мотивація українських відіменникових дієслів є наскрізною лінгвопсихоментальною операцією, що встановлює формально-семантичну залежність мотиватора та мотивата на підставі концептуальних зв’язків етносвідомості, яка фіксує особливості інтеріоризації дійсності у зв’язку з культурою, звичаями, традиціями, характером народу. Тип мотивації встановлюється стосовно кожного значення дієслова.

3. Двовекторний принцип когнітивно-ономасіологічного аналізу (від інтерпретації ономасіологічної структури найменування до моделювання структури знань про позначуване) визначає загальний механізм творення українських відіменникових дієслів як концептуальне переміщення від субстанції до процесу, протікання якого забезпечується цією субстанцією. Вибір мотиваційної бази дієслів відбувається на етапі внутрішнього програмування з концептуальної структури – ментально-психонетичного комплексу, складниками якого є диктумний (пропози-ційний) компонент як мисленнєвий аналог ситуації, що має синтактико-подібний істинний та несуперечливий характер, модус як оцінний компонент, асоціативно-термінальна частина, вербалізована метафоричними знаками, психічні функції відчуттів, почуттів, образів та архетипи колективного безсвідомого.

4. Залежно від фрагменту, з якого обирається мотиватор, мотивація українських відіменникових дієслів диференціюється на пропозиційно-диктумну, асоціативно-термінальну та модусну. Мотивації протиставлено псевдомотивацію, яка характеризується наявністю формального мотиватора, семантика та мотиваційна роль якого когнітивно не забезпечена.

5. Пропозиційно-диктумна мотивація українських відіменникових дієслів є найбільш поширеною і підтверджує концепцію синтаксичної природи деривації, адже мотиватори дієслів обираються зі сфери предикатно-аргументної структури (диктуму) концепту і мають прямі значення. За загальним механізмом цей тип мотивації є метонімічним, оскільки дія позначається на підставі суміжності з відповідною субстанцією. Залежно від статусу (граматичного або класифікаційного) мотиватора, пропозиційно-диктумна мотивація поділяється на предикатно-аргументний, еквонімічний та  категоріальний різновиди.

6. Асоціативно-термінальна мотивація українських відіменникових дієслів ґрунтується на виборі мотиватора з компонента неістинних, метафоричних знань, позначеного найменуванням іншої концептуальної сфери шляхом аналогізації уподібнення ознак, сценаріїв, гештальтів. Зважаючи на специфіку механізмів уподібнення, виокремлюємо структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний, гештальтно-метафоричний та фразеологічний різновиди цього типу.

7. Модусно мотивовані українські відіменникові дієслова характеризуються використанням оцінного сприймання мотиваторів мовцями. Модус концепту корелює із психічними функціями почуттів та відчуттів, має зв’язки з архетипами колективного безсвідомого. Модусна мотивація нерідко поєднується з асоціативно-термінальною.

8. Мотиваційні особливості українських відіменникових дієслів-полісемантів мають когнітивне підґрунтя, а їх багатозначність залежить від типу концептуальних та семантичних зв’язків мотиваторів і дериватів. Структура значень полісемантів забезпечується трьома типами мотиваційних зв’язків: внутрішньодиктумним, міжпропозиційним та симілятивним.