КОМУНІКАТИВНО-СТИЛЬОВІ ПАРАМЕТРИ ВТОРИННОЇ НОМІНАЦІЇ В ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ 80 – 90-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
КОМУНІКАТИВНО-СТИЛЬОВІ ПАРАМЕТРИ ВТОРИННОЇ НОМІНАЦІЇ В ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ 80 – 90-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
Альтернативное Название: Коммуникативно-стилевые ПАРАМЕТРЫ ВТОРИЧНОЙ НОМИНАЦИИ В газетно-журнальной публицистике 80 - 90-х годов ХХ ВЕКА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання, визначено джерела, методи і новизну дослідження, теоретичне та практичне значення, вказано на апробацію результатів дисертаційного дослідження.


У першому розділі “Мовна номінація та публіцистичний текст: теоретичні аспекти дослідження” розглядаються загальні питання лінгвальної структури текстів газетно-журнальної публіцистики, окреслюються типи номінативних одиниць у мові загалом і в ГЖП зокрема з урахуванням широкого кола думок і позицій мовознавців. Висвітлено комунікативно-стильові параметри ВН у мові засобів масової інформації.


Мовна специфіка газетно-журнальної публіцистики визначається з позиції розуміння стилю “як різновиду творчої мовної діяльності, типу мовомислення, мовної поведінки в різних колективно усвідомлених ситуаціях спілкування” (С.Я.Єрмоленко). Вживання тих чи інших мовних одиниць – це реалізація загальноприйнятої системи смислорозрізнювальних знаків, що сприяють взаєморозумінню мовців; це узгодження складників висловлювання з типом мовомислення в кожній сфері мовної діяльності.


Добір і використання мовних засобів у публіцистичному стилі підпорядковується двом вимогам – забезпеченню логічного і емоційного впливу висловлювання.


Реалізація таких функцій мови, як спілкування, повідомлення, вплив, ґрунтується на конкретних властивостях одиниць лексики, фразеології, граматики національної мови. Власне, дослідженню специфічних рис лексики й фразеології публіцистичного стилю в україністиці приділено належну увагу (у працях М.А.Жовтобрюха, І.К.Білодіда, А.П.Коваль, М.М.Пилинсь­кого, Д.Х.Баранника, Г.М.Колесника, К.В.Ленець, Н.М.Сологуб, С.Я.Єрмо­ленко, О.Д.Пономарева, О.Г.Муромцевої, Л.І.Шевченко, О.А.Стишова, О.А.Сербенської, Т.А.Коць та ін.). Саме в роботах цих учених, а також у працях зарубіжних лінгвістів (Г.О.Винокур, В.В.Виноградов, В.Г.Костомаров, Г.Я. Солганик та ін.) визначено, що характерною ознакою ГЖП є поєднання в ній інформативної функції мови та експресивності висловів.


Серед стилетвірних прикмет публіцистичної інформативності розрізняємо:                          1) документалізм, точність; 2) стриманість, офіційність; 3) певна узагальненість, абстрактність викладу як наслідок аналітичності. Названі ознаки виявляються у функціях наукової, офіційно-ділової, суспільно-політичної термінології, спеціальної лексики різних галузей знань, а також у широкому використанні власних назв. Об’єктивна ознака ГЖП, автоматизація і стандартизація мовних засобів, пов’язана також із серійною уніфікацією мови преси, в якій уживані кліше, штампи дають змогу економити мовні зусилля. Отже, стандарт у ГЖП набуває позитивно-конструктивної здатності, соціалізованих якостей, оскільки є результатом системного групування у людській пам’яті відібраних у процесі синонімізації і послідовно відтворюваних засобів вираження.


З явищем інтенсифікації (збільшення, підсилення) виразності висловлюваного пов’язане поняття “експресія”. Останнє сприяє семантичному й емоційному виділенню одиниць мови і забезпечується образними функціями порівнянь, метафор, евфемізмів, реалізацією стилістичних потенцій слова у функціях синекдохи, гіперболи, літоти.


У газетній комунікації особливо виразно виявляє себе категорія оцінки. Оцінність ГЖП зумовлена комунікативною метою (вплив на читача, формування у нього ціннісних орієнтацій), що реалізується через функції слова. Власне, у ситуації оцінювання поєднуються експресивна і комунікативна функції слова (В.М.Русанівський). Суспільно усвідомлені моменти суб’єктивної оцінки стають основою сталих порівнянь, фразеологізмів, зокрема й перифраз.


Отже, в мові газетно-журнальної масової комунікації взаємозв’язані функції номінації та оцінки лексичних компонентів, що дає підставу виокремити дві групи слововживань: 1) газетна неоцінна лексика з підгрупами інформативних і “будівельних” (за термінологією В.Г.Костомарова) слів; 2) газетна оцінна лексика, що поділяється на позитивно і негативно оцінну.


Мова завжди відбиває часові зміни в суспільно-політичному, культурному житті соціуму, причому газетний підстиль мови ЗМІ найповніше віддзеркалює стан української літературної мови на певному синхронному зрізі. Таку тенденцію спостерігаємо й у мові преси 80 – 90-х років ХХ століття, що засвідчують численні праці лексикологів (О.О.Тараненко, О.А.Стишов, Л.В.Струганець, Т.А.Коць, І.А.Самойлова, Д.І.Мазурик та ін.).


У роботі відзначено, що з мовною специфікою ГЖП пов’язані не тільки стильово та часово марковані структури, а й механізми мовної номінації в певних комунікативно-стильових умовах, важливим чинником яких є маркування предмета (денотата) за принципом належності до системи цінностей окремої соціальної групи.


Створення нової номінативної одиниці може відбуватися двома шляхами: або за допомогою довільного використання формально нічим не мотивованого, оригінального мовного знака (явище первинної номінації – ПН) , або з використанням уже наявних матеріальних мовних елементів (явище вторинної номінації – ВН).


Основними причинами появи ВН вважаються: а) зміни в житті суспільства, що спричиняють поглиблення знань про предмети та явища реального світу; б) зміни вже названих об’єктів (при збереженні попереднього найменування); в) емоційно-експресивні чинники.


У дослідженні принципово розрізняються два способи відображення дійсності у ВН (за В.М.Телією). Перший спосіб полягає у формуванні номінативно-похідних значень слів, які виражають ту чи іншу ознаку внутрішньої форми ПН. У результаті цього утворюється непряма номінація. Другий спосіб пов’язаний з непрямим характером відображення дійсності в ВН, опосередкованим наступністю деяких елементів із попереднього значення слова. При цьому формування змісту нового найменування відбувається під безпосереднім впливом значеннєвого змісту іншого найменування, що детермінує характер відображення дійсності в нових семантичних зв’язках.


Статус ВН репрезентується як номінація в системі мови та як текстова категорія, тобто як структурний і функціональний елементи мови.


Стосовно першої властивості ВН відзначається, що вона виконує одне із завдань запобігання надмірному розширенню словникового складу мови за рахунок повнішого використання семантичних можливостей лексичних одиниць. Щодо другої, то поява ВН детермінується інформативним спрямуванням текстової комунікації, що є основним у ГЖП. Цей чинник діє в трьох напрямках: раціональному, оцінному і прагматичному.


Спираючись на такий поділ одиниць ВН, враховуємо й те, що частина з них – універсальні, тобто вживаються в текстах будь-якої стильової належності, а частина характерна для певної комунікативно-стильової сфери.


Погляд на явище ВН як конституента конкретної комунікативно-стильової системи – газетно-журнальної публіцистики - спричинює виокремлення двох параметрів, за якими слід характеризувати ВН у цих текстових умовах: інформативності та оцінності. Цей принцип покладено в основу розрізнення безобразних (власне інформативних) та образних (оцінних) комунікативних структур ВН.


Перший тип ВН у ГЖП представлений функціями повнозначних лексичних одиниць та їх сполучень. Як зазначалося вище, явище газетно-журнальної універсалізації тісно пов’язане із стандартизацією вислову й досягненням експресивного ефекту текстових одиниць. Йдеться про дериваційне словосполучення (В.М.Нікітевич, О.С.Снітко). У результаті злиття смислових компонентів сполуки утворюється складена назва, де стрижневий іменник позначає субстанційну характеристику явища, його інтегральну ознаку, залежний – його диференційну ознаку через віднесеність до іншої субстанції, а прикметник – невіддільну якість позначуваного. Нове найменування (результат ВН) засвідчує невідповідність предметної семантики слова як компонента складеної назви та поняттєвого змісту певного іменника як одиниці словника. Подальше стягнення словосполучення пов’язане з явищем абревіації.


Другий тип ВН у ГЖП представлений функціями образних (оцінних) комунікативних структур, номінаціями з емоційно-експресивним змістом, які завдяки набутим конотаціям увиразнюють соціалізований зміст висловлювань. У роботі акцентовано увагу на таких формах образної ВН, як метафоричні й метонімічні вислови, перифрази, фразеологічні одиниці тощо. Наголошено на співвіднесеності тропеїчної структури зі словом чи словосполученням, актуалізації будь-якої якості, сторони об’єкта чи поняття, які описуються. В основі ВН другого типу лежить переносне вживання слова, осмислення денотата за допомогою асоційованих з ним якостей, властивостей, на які вказують інші номінації.


Другий розділ “Комунікативно-стильові параметри безобразної ВН у ГЖП” присвячений дослідженню структурно-функціональних власти­востей, лексико-тематичних груп, способів введення у текст абревіатур двох типів: акронімів, або літерних (ініціальних) абревіатур, та мішаних і складових абревіатур.


Відзначено, що в процесі функціонування слова розширюється його зміст, реалізований в умовах “лексичної корпоративності” (термін О.С.Снітко), розкривається мотивованість мовного знака. Залежно від семантичної структури останнього, частоти, регулярності його відтворення в усталених комунікативних умовах можуть утворюватися складені найменування об’єктів реальності з різним ступенем стійкості їх компонентів. У межах таких утворень семантичний обсяг складників обмежується, спеціалізується. Компоненти складених найменувань розподіляють між собою репрезентативну функцію, акумулюють соціалізоване призначення ВН, репрезентують інтелектуально-логічне осмислення реальності.


Власне, орієнтація ГЖП на економію мовних зусиль спричинюється до активного функціонування такого типу ВН, як абревіатури, що надають інформаційним жанрам публіцистики офіційності, об’єктивності, стислості.


У роботі показано, що групи акронімів та мішаних і складових абревіатур різняться репрезентантністю їх лексико-тематичних груп – 25 та 7 відповідно. Для цих типів ВН виокремлено різні комунікативно-стильові параметри.


Так, для акронімів це: 1) місце у газетно-журнальній публікації; 2) здатність бути індикатором змісту ще не прочитаної статті; 3) надання газетно-журнальній інформації часо-просторового виміру.


Аналіз акронімів засвідчує специфіку їх уживання в ГЖП: а) у заголовку, підзаголовку, напр.: “Війна проти УПА триває?” (ВП, 2000, № 31); б) у рубриках, напр.: “До 60-річчя УПА” (ВП, 1999, № 28); в) у підписах на зразок: “Від імені Секретаріату ради НСП України – Володимир Яворівський” (ЛУ, 16 вер. 1999).


Серед зафіксованих у текстах акронімів розрізняємо: 1) ті, що стали нормою літературної мови; 2) ті, що перебувають на межі літературного слововживання; 3) такі, що не ввійшли до загальновживаної лексики.


Акроніми першого типу сприймаються як звичайні слова, їхня вторинність стосовно твірної бази не відчувається, пор.: “Ця станція ... згідно з угодою країн СНД, включно з Україною, цілком здатна зламати коди бортової ЕОМ” (СВ, 1997, 32); “Про це йшлося під час першого засідання нещодавно створеної Національної координаційної ради з профілактики ВІЛ/СНІДу” (УК, 9 вер. 1999).


Акроніми другого типу вживаються у тексті як повноцінні інформативні знаки, що супроводжуються (препозитивно, паралельно чи постпозитивно) розгорнутим твірним словосполученням, як наприклад: “Сподіваємося на співпрацю зі Світовим Конгресом Українців (СКУ) і Українською Всесвітньою Координаційною Радою (УВКР)” (ВК, 21 груд. 1999). В іншому разі знижується ілокутивна сила висловлювання, оскільки адресат не має необхідних фонових знань, як-от: “МГС фінансується різними фондами” (УМ, 1995, № 82) – Міжнародна громадська служба.


Аналіз мови ГЖП 80 – 90-х років ХХ століття виявив комунікативну ефективність такого засобу створення препозиції, як подання акроніма в характерній, стереотипізованій валентній позиції: а) у складі словосполучення, де є знак, що розкриває внутрішню форму ініціальної абревіатури на зразок: “Голова ВР також загострив увагу на наступних виборах” (ГУ, 10 бер. 1999); б) у дистанційному розташуванні тематично спорідненого слова, як-от: літературний вечір – СПУ (“З ініціативи СПУ організовано літературний вечір” (УМ, 12 вер. 1995).


Акронім оцінюється як квант інформації: про події в суспільно-політичному житті (ОБСЄ, ЄС тощо), про конфесійну проблему (УПЦ, УАПЦ та под.), про новини спорту (ФІФА, ЄНОК та ін.) тощо.


У відтинку 80 – 90-х років ХХ століття за функціями акронімів простежено зміни в історичному розвитку (активізація, пасивізація, новоутво­рення, трансформація) словникового складу літературної мови.


Як основний комунікативно-стильовий параметр мішаних та складових абревіатур визначається стереотипізація їх структури за участю численних “аброморфем” (термін Н.Ф.Клименко) на зразок держ-, укр-, авіа-, біо-, авто-, агро-, євро-, міськ-, мед-, політ- та ін., що роблять прозорою внутрішню форму новоутворених номінативних одиниць на зразок: облдержадміністрація, агробанк, адмінресурс, фітоцентр тощо. Наголошено, що ілокутивний потенціал таких абревіатур вищий, ніж у акронімів. Разом з тим вони забезпечують посилення експресії офіційного висловлювання.


У третьому розділі “Комунікативно-стильові параметри образної ВН” здійснено класифікацію вторинних лексичних номінацій з урахуванням їхніх специфічних образотворчих, емоційно-експресивних функцій.


Обстоюється вихідне положення про те, що образна номінація – носій об’єктивної чи суб’єктивної оцінки, яка виникає в результаті порівняння, закріпленого в загальному узуальному уявленні всього колективу мовців. Основна комунікативно-стильова настанова в ГЖП пов’язана з  метою вираження номінативно-характеристичними одиницями емоційного ставлення журналіста до предмета висловлювання і створення в читача адекватної емоційної реакції на основі актуалізації знань, чуттєво відображених у пам’яті людини.


Отже, образні ВН – це (1) складені номінативно-характеристичні знаки, внутрішня форма яких зберігає колективний досвід чуттєвого сприйняття реальних об’єктів з різним ступенем виразності; (2) мовні одиниці з експлікованим виражально-зображальним ефектом, сформованим на основі переносного значення слова.


До образно-переносних і описових ВН зараховуємо перифрази, що репрезентують три поняттєвих поля “Людина” (2 групи), “Природа” (3 групи), “Суспільство” (7 груп). Наприклад: “Адже діти – то майбутнє країни” (УК, 8 черв. 1995); “Газова леді” пішла в політику не для того, щоб розбагатіти” (ГК, 1997, № 50) – про Ю.Тимошенко; “Що з тобою буде, місто каштанів?” (УМ, 7 груд. 1999) – про Київ; “Кентаври на двох колесах користуються купою привілеїв” (УМ, 1994, № 64) – про автомобілі; “Тому найпершим заповітом для справжніх лицарів пера має бути об’єктивність і правдивість” (УК, 6 черв. 1995) – про журналістів тощо.


У виділених групах перифраз розрізняються: а) ті, що увійшли в систему мови давно,  тобто зафіксовані у словниках – загальномовні перифрастичні звороти чи словосполучення; б) ті, що вживаються ситуативно – оказіональні, тобто мають “подвійнуспіввіднесеність з денотатом, залежно від контекстних умов, змісту повідомлення, висловлювання; в) індивідуально-авторські .


Зафіксовані перифрази структуровано: 1) за їх функцією предиката або прикладки (“Пам’ять – електронний щоденник прожитих днів” (День, 1998, № 4); “Підневільна Україна нічого не знала про свого великого сина, Івана Огієнка” (ЛУ, 18 черв. 1998); 2) за ступенем метафоризації складників (“Найточніша наука в світі – статистика” (Україна, 2002) – номінативне логічне словосполучення; ніжки Буша – курячі стегенця (ПГ, 1999, № 22) – один метафоризований компонент; “Червоний півень охопив квартиру на дев’ятому поверсі” (ВП, 8 груд. 1999) – усі компоненти фразеосполуки метафоризовані); 3) за граматичними моделями: “прикметник + іменник”, “іменник + Р.в. іменника”.


Зафіксовано характерні для досліджуваних текстів синонімічні ряди перифраз на зразок: автомобіль – робоча конячка, жовтий кеб.


З погляду джерел виразності розрізняємо перифрази з якісною оцінкою особи, акумульованою в назві-експресиві майстер, працівник, лицар, король і под., а також серії ВН-перифраз із колірним компонентом зелений, голубий, блакитний, білий, чорний.


Відзначено, що перифрастичні описові звороти можуть передавати різні емоційно-експресивні відтінки: а) урочистості (голова держави); б) зневаги (зелений змій); в) іронії (небесний тихохід – про Кабмін); г) згрубілості (сторожові пси демократії – про журналістів);    ґ) жартівливості (маленький помічник – про будильник) тощо.


Висвітлюючи номінативні та образно-емоційні функції фразеологізмів відзначаємо, що  лексичні компоненти вторинної (фразеологічної) номінації співвідносяться з об’єктами позамовної дійсності не самостійно, а всією сталою комбінацією лексемних компонентів. Виокремлено 8 основних груп ФО інтелектуально-емоційного тематичного поля, тобто фраземи із значеннями: 1) “зовнішні і внутрішні відчуття”: “Товариш вмів підкинути свиню” (Зоря, 10 черв. 1983); 2) “зорові і слухові сприйняття”: “Одразу впала в око відсутність звичайної для нас ручки перемикання передач” (Україна, 1995, № 18-19); 3) “мовна діяльність”: “Якщо називати речі своїми іменами, то це авантюра чистої води” (МГ, 8 серп. 1990); 4) “соціальне становище”: “Усе ж Ви [Терьохін Сергій Анатолійович]” “хрещений батько” цих нових законів, сенс і мета яких, до речі, як свідчить реакція на них, не завжди зрозумілі (або малозрозумілі) простому платникові податків (ГК, 1997, № 50); 5) “модально-оцінювальні характеристики”: “Саме так вона й надає ведмежі послуги” (ГУ, 3 груд. 1999); 6) “емоційно-вольова діяльність”: “ Підмочена земля схожа на підмочену репутацію: обов’язково підведе” (НМ, 14 черв. 1997); 7) “фізичний вплив”: “Здавалося, так просто: віддавай розпорядження і вимагай, щоб їх виконували, в крайньому разі – засукуй рукава сам” (Зоря, 17 черв. 1983) та ін.


За стилістичними характеристиками ФО у ГЖП розрізняються: а) функціональні ФО, до яких зараховано фраземи неідіоматичного характеру (газетно-публіцистичні стандарти, міжстильові ФО, фразеологізми термінологічного походження); б) образні фразеологізми ідіоматичного характеру, яким притаманна висока експресивність та оцінність. Так, газетно-публіцистичні стандарти – це терміносполуки суспільно-політичного змісту типу кермо влади, гаряча точка, великий спорт, друге дихання тощо. Пожвалюють виклад, відображають настрій автора кореспонденції книжні та міжстильові ФО, напр.: судний день, нести свій хрест; крізь пальці дивитися, вдень з вогнем знайти тощо. Носіями змістово-концептуальної інформації є ФО з національно-культурною конотацією, напр.: “У родині всесвітньо відомих тенісистів, котрі стали на весільний рушник лише тиждень тому, поповнення” (УМ, 17 жовт. 1999). Фразеологізми термінологічного походження у мові ГЖП – це вжиті в переносному значенні, метафоризовані словосполучення із сфери спеціальної лексики і фразеології: “Так, скажімо, наприкінці квітня начальник адміністрації зони відчуження Володимир Холоша скликав прес-конференцію” (ПіК, 1999, № 6).


У роботі простежено процеси трансформації, оновлення ФО залежно від конкретних комунікативно-стильових умов.


До ВН з образно-асоціативними параметрами належать порівняння, у структурі яких  виявляється розширення попередньої назви. Комунікативно-стильова функція порівнянь визначається як можливість “вибіркового” зображення об’єкта дійсності: з погляду його зовнішніх або внутрішніх властивостей, якостей. Серед книжних та народнорозмовних компаративних структур за суб’єктом порівняння і способом його вираження розрізняємо 5 основних груп: 1) іменники-назви істот за посадою, професією, соціальною, партійною приналежністю – виборці, виробники, більшовик, учитель і под.: “Президент у нас, що горох при дорозі – кому не лінь, той ущипне” (ПіК, 1999, № 23); 2) іменники-абстрактні назви типу: “Життя як ріка – ні зупинити її плину, ні повернути” (ПіК, 1998, № 15); 3) іменники-конкретні назви, назви відчуттів, напр.: “Смак пива наче травневий мед” (ГК, 18 лют. 1998); 4) прикметники – назви ознак: “А вода там чиста, мов сльоза!” (ВК, 4 трав. 1999); 5) дієслова – назви процесів, дій, станів у ролі присудка, що поєднані з підметом: “Україна постала перед світом відразу, мов Афродіта з морської піни” (Дзвін, 1997, № 1); “Мов гриби після дощу, виросли у Черкасах затишні кафе” (ГУ, 9 груд. 1998).


Як кваліфікативно-оцінна ВН розглядається публіцистична метафора. У мові ГЖП 80 – 90-х років ХХ століття вживаються метафоричні звороти з опорними словами на позначення: абстрактних понять (минуле, майбутнє, час, правда, життя, совість, ситуація тощо), суспільно-політичних реалій (гроші, банкір, політика і под.), термінів (електротранспорт, телеекран), конкретних назв-побутовизмів (продукти, овочі, пиріг тощо), явищ природи, фізичних та емоційних станів людини та деяких інших. У роботі наголошено на соціалізованій природі асоціацій, оцінок, що передають ті чи інші образні сполуки. Зокрема, відзначається наявність таких метафоричних вторинних утворень, як метафори термінологічного змісту, стандартизовані експресиви, закріплені в мові за певною реалією, напр. продукти моря, головний убір, озонова діра і под.


Серед метафоричних ВН, що функціонують у комунікативно-стильових умовах ГЖП, виявлено прикметникові структури на зразок золотий голос, зелена нудьга, паперово-суверенна Українська держава, голий розрахунок і под. Аксіологічна семантика супроводжує означення експресивного змісту щодо актуалізованого в мові 90-х років економічного терміна ринок, як-от: “То тільки в умовах нашого “кривого ринку” таке могло статися: чим більший тираж газети, тим більші збитки” (ЛУ, 13 черв. 1991). Більшою частотністю відзначаються метафоричні структури дієслівного типу труднощі міцно стискують, сіяти непевність, виполювати бур’ян, а також інші, пов’язані з антропоморфним перенесенням емоційного чи фізичного стану особи на суспільно-політичну лексику (гласність вимагає справедливості (ЛУ, 17 січ. 1988), з експресивною функцією розмовного дієслова (“Банкіри відмахуються від підготовки законопроектів у сфері фінансового ринку” (УМ, 21 бер. 1999), з акцентуацією емоційно-психічних переживань осіб тощо. Найбільш виразно експресивізація висловів за допомогою метафоричних ВН постає в ампліфікаційних рядах на зразок: “Ця програма втратила живий пульс, знову “одягла краватку” і втиснулась у звичні береги” (ЖУ, 1999, № 2).


Метонімічні ВН виконують функції виокремлення об’єкта комунікації та “економної” тропеїчної моделі, що практично звужує багаточленне висловлювання до двочленного. Серед найчастотніших моделей ВН виявлено такі: а) держава (країна) – населення (“Борсаючись у трясовині економічної кризи, Україна намагається намацати твердий ґрунт під ногами” (МУ, 27 груд. 1996); б) топонім (ареал, місто) – населення (“Париж шукає насолоди: танці, жінки, котрі тут найпрекрасніші у світі, стають великою справою” (УТ, 1999, № 1-2); в) орган державної влади – державні службовці (“Верховна Рада відмовилася від попередньої політики” (ВК, 14 жовт. 1998); г)  столиця – уряд цієї держави (“Тим часом Москва розраховує вічно сидіти в українському Севастополі” (СК, 21 груд. 1997). Водночас для інформаційних жанрів ГЖП характерні моделі “приміщення – люди”, “команда – гравець”, “об’єднання людей – люди”, “ автор – його твори” тощо.


Експресивний контраст в оксимороні полягає в навмисному поєднанні слів з протилежними або взаємовиключними значеннями для вираження нового, цілісного поняття або окремого явища. В аналізованих текстах поширені оксиморонні сполуки, спрямовані на образне окреслення: а) психічного стану особи – солодкі муки, солодкий біль: “З відчуттям гіркої радості ветерани зустрічали 56 річницю Великої Перемоги” (УіСС, 2001, № 21); б) фізичного стану особи – дорослі діти, живий труп. Зафіксовано вживання оксиморону як засобу якісної оцінки особи на зразок віруючий безбожник, святий грішник; станів, процесів (напр., голосне мовчання, німо кричати).


Альтернація ознак, закладена у ВН-оксимороні, є активним засобом посилення експресії вислову в ГЖП та апеляції до мовно-культурної свідомості мовця.


Образний потенціал акронімів відзначено у зв’язку з соціальною конотованістю останніх, тобто психосоціальним закріпленням прагматичного компонента в семантиці ВН. Йдеться насамперед про полярність текстових конотацій назв органів державної влади, міжнародних об’єднань, підприємств тощо. Отже, з одного боку ООН (Організація Об’єднаних Націй), НЛПБУ (Національна ліга професійного боксу України), а з іншого – ДПА (Державна податкова адміністрація), ЧАЕС (Чорнобильська атомна електростанція) і под. Відзначається, що негативний емоційно-експресивний відтінок зневаги й осуду може передаватися в російськомовному оформленні назви типу: “Уже не було СССР, не було ні Жовтневого, ні Московського районів, та я все не йшов отримувати паспорт” (ВК, 21 вер. 1999).


В окрему групу виділено індивідуальні назви об’єктів як виразники емоційно-інформативної експресії. Вони становлять продуктивний тип внутрішньомовної образної ВН. Мотивованість індивідуальних назв діалектично поєднує чинність двох процесів: а) суб’єктивно сприйманої зумовленості одиниці її змістом; б) об’єктивної причиновості, закладеної у внутрішній формі цієї назви, що пов’язана з референцією ключового слова. Серед символічних назв –  спільні для більшості носіїв мови номінації предметів і явищ довкілля: назви міст (готель “Львів”), річок (асоціація “Дніпро”), регіонів (європейський клуб “Донбас”), гірських масивів (футбольний клуб “Карпати”), країн (пором “Естонія”), особові імена людей (бойовий корабель “Гетьман Сагайдачний”), назви космічних об’єктів (театр “Сузір’я”), птахів (хокеїсти київського “Сокола”), професій (футбольний клуб “Шахтар”), божеств, казкових істот (дитсадок “Колобок”) тощо.


Зауважимо, що для ВН вагомим чинником є не лише позитивна суспільна оцінність та певна конотованість власної назви, а й її співвіднесеність із загальною на рівні гармонізації внутрішніх форм кожної із номінативних одиниць.


У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.


1. Функціональна стилістика, виявляючи загальні закономірності побудови тексту окремого мовного стилю, визначає комунікативно доцільні компоненти, серед яких основними одиницями виступають різного типу номінації. Тип мовомислення комунікантів впливає на характер  номінації в тому чи іншому функціональному різновиді мови, на її комунікативно-стильові параметри.


Спеціальна комунікативна мета стильово орієнтованого  тексту мотивує функціональні різновиди ВН.


2. Типи ВН як компонентів конкретної комунікативно-стильової сфери – газетно-журнальної публіцистики – визначаються її функціонально-стильовими параметрами. ГЖП – функціонально-стильовий клас текстів, у межах якого реалізується характерна комунікативна мета – повідомлення, поширення інформації. У неподільній єдності виступають інформативна функція мови та експресивно-емоційний оцінний зміст висловлювання..


Специфічні властивості організації внутрішньої структури публіцистичного тексту визначають розрізнення ВН як комунікативних одиниць, зокрема виявлення власне інформативних (безобразних) та оцінних (образних) комунікативних структур.


3. Комунікативно-стильовими параметрами безобразних ВН у ГЖП виступають  інформативність та стереотипність складених найменувань, компоненти яких на основі мотивованості мовного знака, в умовах лексичної корпоративності утворюють спеціалізовані номінації.


Орієнтація ГЖП на економію мовних зусиль спричинюється до активного функціонування в газетних текстах акронімів, складових та мішаних абревіатур.


4. Комунікативно-стильова природа образних ВН виявляється на тлі соціальної аксіологічної спрямованості висловлювань, національно-культурних конотацій, усномовної невимушеності публіцистичних текстів.


Образні ВН у ГЖП – складені номінативні одиниці, що виконують тропеїчну та емоційно-експресивну функції. Кожна з виокремлених форм образних ВН має свої структурно-семантичні та функціональні комунікативні параметри. Для ГЖП такими основними формами ВН є перифрази, фразеологічні одиниці, метафори, метонімії, порівняння, оксиморон, соціально конотовані акроніми, індивідуальні назви об’єктів соціальної та виробничої інфраструктури суспільства.


Виявлені серед образних ВН лексико-тематичні групи “Людина”, “Природа”, “Суспільство” належать до інтелектуально-емоційного тематичного поля. Вони репрезентують щонайширше коло експресивів.


Диференціація форм образних ВН здійснюється на основі протиставлень ситуативне / стереотипне, довільна сполука / стандартизована сполука, загальномовний / індивідуально-авторський вислів.


Отже, ВН є органічним елементом мови преси, який забезпечує реалізацію основного комунікативно-стильового параметра публіцистики – чергування стандарту та експресії.


5. Специфіка мови ГЖП 80 – 90-х років ХХ століття пов’язана із зростанням кількості різних абревіатур, поглибленням національно-культурної конотованості ВН та їх часо-просторовою маркованістю.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины