ЛЕКСИКОГРАФИЧЕСКАЯ ИНТЕРПРЕТАЦИЯ СЕМАНТИЧЕСКОЙ СТРУКТУРЫ МНОГОЗНАЧНЫХ ПРИЛАГАТЕЛЬНЫХ РУССКОГО ЯЗЫКА

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаєть­ся мета і завдання дослідження, вказуються методи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі “Лінгвістичні основи лексикографічного опису бататозначних прикметників” проаналізовані найбільш важливі теоретичні положення, накопичені сучасною русистикою в рамках лексемоцентричного підходу до вивчення значення слова, виявлений характер лексичного значення прикметника та його вплив на специфіку семантичної структури багатозначних ад’єктивів, розглянуті структурно-семантичні особливості словникових дефініцій прикметників, викладені основні підходи до лексикографічної інтерпретації полісемії, а також до проблеми розуміння лексичного значення і семантичного відтінку та їх розмежування.

У реферованому розділі відзначається, що нерозривний зв’язок семантики і лексикографії завжди усвідомлювався вченими. Лексикографічні описи, з одного боку, базуються на теоретичних досягненнях семантики, з іншого ж - сприяють подальшому її розвитку. Для лексикографічної роботи найбільш суттєвими виступають такі поняття семантики, як лек­сичне значення, лексико-семантичний варіант, семантична структура полісеманта.

Лексичне значення являє собою центральну лінгвістичну проблему, без розв'язання якої неможливий успішний розвиток мовознавства як у теоретичному, так і в прикладному аспекті. В даній роботі прийняте робоче визначення лексичного значення, обумовлене розумінням слова як основної номінативної і структурно-функціональної одиниці мови, згідно з яким воно виступає як “відоме відображення предмета, явища чи відношення у свідомості, що входить до структури слова в ролі так званої внутрішньої його сторони, по відношенню до якої звучання слова виступає як матеріальна оболонка” (О.І.Смирницький).

Найбільш плідним у вивченні лексичного значення є його дослідже­ння як процесу й результату лексико-семантичного варіювання слова (В.В.Виноградов, О.І.Смирницький, О.С.Ахманова, В.А.Звегінцев, А.А.Уфімцева,    А.М.Шрамм та ін). Опис лексичного значення в термінах лексико-семантичного варіювання дозволяє “розчленувати слово - лексему в його індивідуальному, власне лексичному значенні на мінімальні двосторонні одиниці - лексико-семантичні варіанти слова” (А.А.Уфімцева). Із вичленуванням найменшої двосторонньої лексичної одиниці (ЛСВ) були створені передумови системного опису лексики в цілому як структурного рівня мови.

Введення у науковий обіг поняття лексико-семантичного варіанта (О.І.Смирницький) дозволило по-новому осмислити поняття семантичної структури багатозначного слова. Багаточисельні вивчення змістової сторони полісемантичного слова довели, що вона утворює не просту сукупність значень і використань, а систему взаємопов’язаних і взаємообумовлених ЛСВ, або, іншими словами, певну узагальнену модель, у якій ЛСВ слова протиставлені одне одному і характеризуються відносно один одного із урахуванням різних можливих валентностей для кожного ЛСВ. Семантична структура кожного багатозначного слова може розглядатися як відображення особливого виду відношень, які були названі Д.Н.Шмельовим епідигматичними, або дериваційними (у широкому розумінні слова). Епідигматичні зв’язки значень передбачаються двостороннім характером лексичної одиниці (слова, ЛСВ), її здатністю об’єднуватися, з одного боку, з рядами формально близьких слів, а з іншого - з тими вкрапленнями семантичного простору, з якими так чи інакше стикається її власний значеннєвий зміст, тобто з іншими значеннями багатозначного слова. Оскільки епідигматичні відношення закономірно виявляються як на міжслівному, так і на внутрішньослівному рівнях, застосування епідигматичного аналізу дозволяє виявити всі види транспозиції (переходу) від вихідних значень до вторинних, що спостерігаються як між мотивуючими і мотивованими ЛСВ різних слів, так і між ЛСВ одного слова.

Прикметники займають особливу позицію серед семіологічних підкласів характеризуючих слів : структурно і змістовно вони наближаються до предметних слів, але за функцією та ступенем абстракції свого значення належать до ознакових слів. Класичне традиційне мовознавство здавна поділяє всі прикметники за характером їх семантики на два великі розряди - якісні та відносні. Відмінності в характері цих розрядів прикметників визначають і специфіку їх семантичної структури. При ха­рактеристиці якісних прикметників учені вказують на наявність у їх семантиці не тільки когнітивного компонента, але й модальних ознак (суб’єктивної та прагматичної оцінки). Відносні прикметники відрізня­ються від якісних як ступенем узагальнення ознакового значення, так і ступенем семантичної та словотвірної валентності, семантичною залеж­ністю від мотивуючих їх слів.

Сконцентрованість у лексемі всіх її зв’язків та відношень слу­жить предметом лексикографічного тлумачення слова в словнику. Незва­жаючи на цілий ряд ще не розв'язаних проблем, сучасна тлумачна лексикографія розробила свої прийоми і способи інтерпретації лексичного   значення   слова   у   словниковій  статті шляхом його тлумачення, що вклю­чає:

 а) систему граматичних, стильових і стилістичних позначок; б) дефініцію (визначення) лексичного значення; в) ілюстративний матеріал як засіб семантизації слова.

Словникова дефініція виступає основним способом репрезентації семантичної структури мовних одиниць, результатом абстрагування від багаточисельних контекстних уживань конкретного значення слова.

Різні типи тлумачних словників використовують різноманітні за характером та об’ємом дефініції, які характеризують узуальне значення слова. Характер і об’єм дефініції визначається й тим, яка частина мови і який її лексико-граматичний розряд фіксується. Конкретні схеми побу­дови лексикографічних дефініцій можуть бути достатньо різноманітними (за даними П.Н.Денисова, вони можуть нараховувати до 50-60 різновидів), однак за типом ці різновиди зводяться до трьох основних видів : 1) опи­сова, 2) синонімічна і 3) відправна (дериваційна). Словникова стаття, яка описує семантичну структуру багатозначного прикметника, може включати в себе як однотипні, так і різнотипні дефініції, що представляють різні ЛСВ. Наприклад : Уважительный. 1. Такой, который может быть принят во внимание, достаточный для оправдания чего-л. Уважительная при­чина (описова дефініція). 2. Проникнутый уважением. Уважительное отношение (дериваційна дефініція). 3. Прост. Относящийся с уважением к кому-, чему-л.; почтительный. Уважительний парень (дефініція змішаного типу, яка суміщає дериваційний і синонімічний різновиди) [БАС, т.4]; Палый. 1. Прост. Павший, дохлый (о скоте). Палая лошадь. 2. Разг. Упавший на землю (о листьях, плодах); опавший. Палые листья [МАС, т.З] - обидві дефініції синонімічні за характером.

Словникова дефініція репрезентує у складі словникової статті як самостійне значення, фіксоване арабською цифрою (номерне значення, за висловом П.Н.Денисова), так і семантичний відтінок, що уточнює і доповнює основне значення. Тип і текстовий зміст словникових дефініцій, які описують семантику прикметників, визначається перш за все належністю слова, що репрезентується, до певного лексико-граматич­ного розряду та його мотивованістю / немотивованістю.

Зокрема, опис лексичного значення мотивованих прикметників у тлумачних словниках звичайно здійснюється за допомогою універсальних фор­мул “относящийся к такому-то предмету” та “Прил. к...”, які, на думку самих лексикографів і лексикологів, у зв’язку з їх крайньою абстракцією, не роз­кривають комунікативно суттєвого змісту прикметника і не задовольняють комуні­кативних потреб користувача словником. У зв’язку з цим лексикографи все частіше відмовляються від цієї відірваної від реального змісту фор­мули й переходять до типових значеннєвих тлумачень. Наші спостереження свідчать, що при семантичній конкретизації інваріантного значення у словникових статтях використовуються в основному предикати кваліфі­куючої семантики “производящий”, “предназначенный”, “свойственный”, “служащий”, “характерный”, “находящийся”, “сделанный” та ін. Змістові дериваційні формули застосовуються у тлумачних словниках не тільки для репрезентації самостійного значення, але й відтінку значення.

В якісних прикметниках тлумачення самостійного значення слова у словниках найчастіше здійснюється за допомогою синонімів. У тлумаченні відтінків значень якісних прикметників виділяються ідентифікатори “выражающий”, “исполненный”, “проникнутый”, “свидетельствующий” та ін., до яких приєднуються конкретизатори, що називають властивість, ознаку, виявлену в основному значенні. При цьому наявність тісних епідигматичних зв’язків між значенням і відтінком набуває в такому випадку і вербальну підтримку, яка підкреслює твірний характер ЛСВ, і семан­тичну залежність похідних відтінків від значення. Це виражається у співвіднесеності тлумачень: синоніми-прикметники, що входять у де­фініції основного значення, стають мотивуючими для іменників-конкретизаторів відтінкової дефініції.  Наприклад:   Суровый - 1. Твердый, непреклонный, не знающий снисходительности к себе и к другим; неласковый, мрачно-серьезный. Суровый человек// Выражающий твердость, непреклонность, мрачную серьезность. Суровый взгляд [БАС, т.14].

Звернення до тлумачних словників російської мови як до матеріалу для семантичного аналізу слова потребує ряду уточнень у плані спів­відношення лексичного значення і дефініції. Лексичне значення слова ширше, ніж словникова дефініція, оскільки в останній звичайно не знаходять відображення всі коннотації, значеннєві потенції слова, всі його вживання. Не знаходить у тлумачних словниках повного відобра­ження і синтагматика слова, тобто його лексична та семантична сполу­чуваність, що має, зокрема, вирішальне значення для виділення ЛСВ багатозначних прикметників.

Для лексикографічної розробки полісемії суттєвою є ідея дискрет­ності різних значень: передбачається, що велика кількість конкретних уживань строго розподіляється за різними значеннями. Однак насправді лексикограф постійно зустрічається з важковирішуваною проблемою віднесення конкретного ілюстративного матеріалу до конкретного зна­чення, яка виникає внаслідок так званої мовленнєвої багатозначності (Ю.Д.Апресян), з котрою пов’язаний і принцип дифузності значення (Д.М.Шмельов). Дифузність значень багатозначного слова у багатьох випадках є причиною того, що тлумачні словники сучасної російської мови семантичні параметри одних і тих же багатозначних слів описують по-різному, виділяючи в них неоднакову кількість значень. Наприклад, змістова структура слова темный в розробці БАС включає 11 значень і 17 відтінків; в інтерпретації ТСУ її складають 7 значень і 4 відтінки; МАС виділяє в епідигмі цього прикметника 8 значень і 3 відтінки, а БТС - 7 значень і 1 відтінок.

Одним із способів відображення і певною мірою подолання дифузності значень полісемічного слова в лексикографічній практиці є викорис­тання поняття семантичного відтінку, що розуміється в сучасній теорії лексикографії подвійно: або як вираження додаткової властивості, додат­кового значеннєвого змісту, залежного від більш загального значення і мислимого в межах  одного  поняття,  або як оказіональне значення, яке виникає у випадку переносного вживання слова. В нашій роботі відтінок значення трактується як побічне, супровідне значення, що існує поряд з основним і пов’язане з ним понятійною спільністю.

У реферованій роботі запропонована й апробована методика відмежу­вання самостійного значення від його відтінку, що спирається на денотативно-сигніфікативну співвіднесеність значень, семантичну сполучуваність слововживань, співвіднесеність із синонімічними рядами, а також із твірними словами та синтагмами, які виступають у ролі словникових конкретизаторів у тексті дефініції. Дефініційний аналіз показав, що від­тінок значення найчастіше розвивається на основі метонімічного зсуву, тоді як метафоричний перенос приводить до утворення самостійного зна­чення. Однак і метонімічні смисли у прикметників уповні можуть претен­дувати на самостійне номерне значення, якщо розходження в предметно-понятійній співвіднесеності достатньо суттєве.

У другому розділі “Досвід лексикографічного опису  багатозначних прикметників: від В.Даля до наших днів" простежуються традиції В.Даля у трактуванні семантичної структури прикметників російської мови су­часними тлумачними словниками, розглядається відображення процесу розвитку полісемії в колі ад’єктивних слів, а також відмінності у представ­ленні семантичних структур прикметників-полісемантів різними словниками.

Зіставлення значень ад’єктивів, поданих в “Толковом словаре живо­го великорусского языка” В.Даля, і значень відповідних прикметників, зафіксованих у сімнадцятитомному “Словаре современного русского лите­ратурного языка”, “Словаре русского языка” С.І.Ожегова, “Толковом словаре русского языка” за редакцією Д.М.Ушакова, “Словаре русского языка” за редакцією А.П.Євгеньєвої, двадцятитомному “Словаре совре­менного русского литературного языка” та “Большом толковом словаре русского языка”, дозволяє виявити ступінь і характер розвитку цього процесу в лексико-семантичній системі російської мови.

Дослідження семантичної структури багатозначних прикметників у зіставному аспекті  в об’ємах   різних   тлумачних   словників   сучасної   російської літературної мови дозволило виявити такі шари прикметни­ків, які відображають основні тенденції в розвитку полісемантичності, властиві даній частині мови :

а) прикметники, що у всіх словниках інтерпретуються як однозначні (весенний, долговой, единородный, ячменный та ін.);

б) багатозначні за даними СО, ТСУ, БАС, нБАС, МАС, БТС прикметники, зафіксовані у “Словаре” В.Даля як однозначні (глубокий, далекий, добрый, молодой, туманный та ін.). Розвиток семантичної структури подібних прикметників, за нашими спостереженнями, іде в напрямку ускладнення, обумовленого метафоричним та метонімічним пере­осмисленням вихідних значень, що приводить до збільшення загальної кількості значень розглядуваних ад’єктивних слів;

в) прикметники, що інтерпретуються як багатозначні і в “Словаре” В.Даля, і в подальших виданнях тлумачних словників російської мови (правый, прямой, святой, старый, твердый, тупой та ін). Сучасні словни­ки свідчать про постійний процес розвитку в багатьох із цих слів нових значень та відтінків, що й надалі ускладнює їх структури. Наприклад, для слова тупой в “Словаре” В.Даля відображено 4 значення, в СО кількість ЛСВ зростає до 8-ми, по 8 ЛСВ виділяють БАС і МАС. Найбільш розгалуже­ною виявляється семантична структура прикметника тупой в інтерпрета­ції БТС, вона нараховує 10 ЛСВ.

Аналіз значень полісемічних ад’єктивів показав, що ієрархічна структура багатозначного слова будується від непохідного ЛСВ до по­хідного, від прямого значення до переносного. Таке представлення семантичної структури ад’єктива-полісеманта тлумачними словниками росій­ської мови ідентичне подачі значень у “Словаре” В.Даля, що є доказом продовження його традицій сучасною тлумачною лексикографією. А нові, порівняно з далевськими, підходи до трактування багатозначних прикметників cвідчать про поступальний розвиток як теорії полісемії в цілому, так і лексикографічних пошуків зокрема.

Універсальним джерелом, що найбільш повно відображає стан семан­тичної системи мови  з розривом у сорокалітній період, є “Словарь современного русского литературного языка” в його первинній редакції (БАС) та подальшому, пізнішому виданні (нБАС).

Наші підрахунки кількісного складу однозначних і багатозначних прикметників, поданих у першому та в другому томах БАС і нБАС (букви А,Б,В), свідчать про збільшення перш за все загальної кількості ад’єктивних слів (на 555 лексем), а також про збільшення серед них числа багатозначних прикметників (на 328 слів). Зіставлення двох видань словників показує, що в структурі ад’єктивів російської мови мають місце різні модифікації значень. У залежності від характеру змін, зафіксованих нБАС, однозначні та багатозначні прикметники, відображені в перших двох томах БАС і нБАС, можна умовно розділити на дві групи.

Першу з них складають прикметники, відмінності в інтерпретації семантичної структури яких не суттєві. Вони можуть полягати або в дещо іншому трактуванні самого значення, наприклад : Аршинный. Глубиной. длиной, величиной в аршин. Аршинный зауральский чернозем [БАС, т.1] і Аршинный. Относящийся к аршину (в 1 знач.), имеющий длину, ширину и т.п. в аршин. Аршинные усы, аршинная борода [нБАС, т.1], або змінитися може характеристика стилістичного забарвлення “відповідно до зміне­ного стилістичного статусу” слова (нБАС, т.1), наприклад : Баловной. 1. В просторечии. Шаловливый, озорной. Баловной мальчишка [БАС, т.1] і Баловной. Разг. 1. Шаловливый, озорной. Баловной, как сверстники [нБАС, т.1].

Другу групу, більш багаточисельну, складають прикметники, в се­мантичній структурі яких нБАС зафіксував значні зміни. Суть цих змін полягає в розширенні значеннєвої структури ад’єктивних слів за рахунок розвитку вторинних значень і збільшення кількості відтінків у певних  ЛСВ чи лексеми в цілому.

За співвіднесеністю семантичних структур одного й того ж прикмет­ника, відображених у словникових статтях двох перших томів аналізо­ваних словників, усі прикметники розподіляються на три основні групи :

І: моносемант (БАС) - моносемант (нБАС). Семантична структура таких прикметників може представляти самостійне значення або значення й відтінок, відповідно до чого прикметники цієї групи у свою чергу діляться на дві підгрупи :

1) “чисті” моносеманти, семантична структура яких не містить відтінків (безоговорочный, ватманский, веленевый);

2) моносемант з відтінками значення - моносемант із збільшеною кількістю відтінків  (арктический, бамбуковый, барсучий);

ІІ: моносемант (БАС) - полісемант (нБАС) :

1) “чистий” моносемант – “чистий” полісемант (вербальный);

2) моносемант з відтінком (відтінками) значення - полісемант (вакантный);

3) моносемант - полісемант з відтінком (відтінками) значення (адмиральский, балаганный);

4) моносемант з відтінком значення - полісемант з відтінком (від­тінками) значення (алмазный, атомный, анемичный, безболезненный);

5) моносемант з відтінком (відтінками) значення - полісемант з переносним значенням, яке раніше було представлене як відтінок (аппетитный, астрономический, атласный);

Ш: полісемант (БАС) - полісемант (нБАС) :

1) “чисті” полісеманти (великодержавный);

2) полісемант з відтінками - при різних співвідношеннях значень і відтінків у новому і “старому” словниках (безбожный);

3) полісемант - полісемант із збільшеною  кількістю значень (у тому числі переносних) і відтінків (барабанный, великий, верный). При цьому основою, яка послужила для виділення переносного значення у слів, що раніше його не мали, найчастіше стають метафоричні та метонімічні переосмислення.

Здатність до творення відтінків значення в однозначних і багато­значних прикметників виявляється неоднаково. За нашими даними, про­центне співвідношення однозначних прикметників без відтінків і з від­тінками (за матеріалами БАС) складає відповідно 88% і 12% , а спів­відношення багатозначних ад’єктивних слів коливається в межах 51% без відтінків і 49% слів з відтінками в семантичній структурі, що говорить про більш інтенсивний розвиток відтінкової семантики у полісемантів. Установлено, що   чим   більшу   кількість   ЛСВ   розвиває   ад’єктивне слово, тим вищий ступінь формування відтінків у його складі, тому найвищою здатністю утворювати відтінки наділені прикметники з високою багатозначністю і “сильнобагатозначні” слова. Наявність відтінків у семантичній структурі однозначних прикметників дозволяє у свою чергу стверджувати, що відтінки значення є такою семантичною величиною, яка служить показником процесу переходу моносемантичних слів у слова протилежного семантичного підрозділу - багатозначні.

Відтінки утворюються незалежно від приналежності ад’єктивів  до якогось із граматичних розрядів. Однак здатність до творення багатозначності у прикметника виявляється неоднаково в якісних, власне-відносних та відносно-присвійних ад’єктивів.

Серед полісемантичних ад’єктивів виділяються прикметники з висо­кою багатозначністю, які розвивають у своїй структурі більше 6-7 ЛСВ і нараховують ще більшу кількість відтінків значень. Перш за все це якісні прикметники,що складають у БАС більше 80 слів (вольный, глухой, добрый, невысокий, сладкий та ін.), потім власне-відносні ад’єктиви, яких нара­ховується близько 20 слів (военный, общественный, перекрестный, печатный та ін.). Серед відносно-присвійних прикметників, за даними БАС, виділяється одне таке слово (собачий). “Сильнобагатозначні” ад’єктиви, які розвивають у своїй структурі 2 і більше значень, характерні тільки для групи якісних прикметників. Серед них виділя­ються слова общий (12 ЛСВ), сухой (13 ЛСВ), темный (11 ЛСВ) та ін.

Тлумачні словники по-різному інтерпретують семантичну структуру багатозначних прикметників. Різний об’єм семантичної структури одно­го й того ж слова, поданої різними словниками, може пояснюватися не стільки різним об’ємом самих словників, скільки різною установкою їх укладачів на більший чи менший ступінь узагальненості семантичних ознак, що лежать в основі того або іншого ЛСВ. Словникові дефініції часто містять ряд протиріч, які свідчать про об’єктивні труднощі опису семантики деяких прикметників. Розходження у трактуванні семантичної структури прикметників виявляється не тільки в різних виданнях тлу­мачних словників, але  й  при  зіставленні слів,  належних  до  одного  лексико-граматичного  розряду,  в

одному тлумачному словнику - БАС, МАС або БТС, де вони трактуються в одному випадку як моносеманти, в іншому - як полісемічні слова.

Третій розділ “Епідигматичний аналіз семантичної структури багатозначних прикметників” присвячений дослідженню відношень зна­чень полісемантичних прикметників на міжслівному та внутрішньослівному рівнях, згідно з якими описується : 1) відображена полісемія прикметників та особливості її лексикографічної інтерпретації, 2) топологічні типи й основні моделі семантичних відношень ЛСВ прикметників-полісемантів.

Аналіз лексикографічної інтерпретації семантичних структур бага­тозначних прикметників на міжслівному рівні, тобто відповідно до семантичних структур твірних субстантивів, дозволив виявити ефект так званої відображеної полісемії, який полягає в тому, що семантич­на структура прикметників-полісемантів у багатьох своїх ланках вияв­ляється епідигматично (словотвірно та семантично) пов’язаною з певними ланками семантичної структури мотивуючого слова-полісеманта.

За  нашими спостереженнями, “відображена” полісемія являє собою доволі поширене явище в колі досліджуваних слів і охоплює як якісні, так і відносні прикметники. У дослідженні відзначається, що частиномовна протилежність іменника та прикметника, а також лексико-граматична протилежність якісних і відносних ад’єктивів виявляється в різній здатності відповідних багатозначних прикметників до “відображення” семантики мотивуючих полісемантів.

У результаті зіставлення словникових статей, що репрезентують мотивовані багатозначні прикметники, із словниковими інтерпретаціями мотивуючих слів було встановлено два основних типи від­повідностей між аналізованими одиницями.

Перший тип охоплює випадки повної відповідності між структурами мотивуючого та мотивованого слів. Наприклад, в інтерпретації МАС епідигма мотивуючого іменника бугор, яка включає ЛСВ1 ‘небольшой холм, горка’ і ЛСВ2 ‘всякое небольшое возвышение, выпуклость на чем-л’, семантично “відображається” в епідигмі мотивованого прикметника буг­ристый : 1. Покрытый буграми (в 1 знач.). Бугристое поле. Бугристая местность. 2. Неровный, негладкий, с буграми (во 2 знач.), выпуклостями. Бугристий лоб [МАС, т.1].

Другий тип співіднесеності включає бататочисельні випадки част­кової відповідності (невідповідності) між епідигмами мотивуючих та мотивованих слів, яка виражається наявністю в структурі похідного слова значень чи відтінків, відсутніх у структурі твірного полісеманта, й навпаки.

Різниця між “прямою” та “відображеною” структурами може бути незначною, що виявляється на рівні семантичних відтінків. Наприклад, розходження між семантичною структурою твірного бред (1.Бессвязная, бессмысленная речь больного, находящегося в бессознательном состоянии. 2. Разг. О чем-л. несуразном, бессмысленном) і семантичною структурою прикметника бредовый (1. Прил. к бред (в 1 знач.). Бредовое состояние // С бредом, перемежаемый бредом. Забыться в бредовом сне. 2. Прил. к бред (во 2 знач.); нелепый, фантастический. Бре­довый план) є незначною і виявляється в одному семантичному відтінку бредовый1 ‘с бредом, перемежаемый бредом’.

У багатьох випадках співвідношення між семантичними структурами твірного та похідного слів носить складний, багатомірний характер у зв’язку з тим, що частина значень прикметника розвивається на базі одного лексико-семантичного варіанта іменника, інші ж співвідносять­ся з різними ЛСВ твірного слова. Наприклад, ЛСВ1 прикметника печальный мотивується ЛСВ2 іменника печаль; печальный2,3  співвідносяться з печаль2, а ЛСВ3 іменника взагалі не знаходить відображення в семанти­ці ад’єктива.

Досить поширеним явищем серед багатозначних похідних прикметників є множинність мотивації вторинних ЛСВ. Найчастіше вона спостерігається в тих випадках, коли похідний ЛСВ можна одночасно трактувати як резуль­тат і міжслівної, і внутрішньослівної транспозиції, що характерно, наприклад, для прикметників ажурный, арматурный, сердечный, хлебный та ін.

Різноманіття форм вияву відображеної полісемії ще раз дає під­стави стверджувати, що семантична структура похідних прикметників-полісемантів у багатьох своїх ланках виявляється епідигматично (слово­твірно та семантично) зв’язаною з відповідними ланками семантичної структури мотивуючого субстантива. Лексикографічна практика представ­лення “відображених” семантичних структур багатозначних слів потребує  й надалі вдосконалення, якому можуть сприяти подальші, більш глибокі дослідження явища відображеної полісемії.

Епідигматичні зв’язки значень, що встановлюються на внутрішньослівному рівні, можуть бути вивчені шляхом опису формальних та зміс­тових відношень між ЛСВ полісеманта. Типологія формальних зв’язків значень установлюється по відношенню до семантичних структур, які вклю­чають не менше трьох значень. Виділяються три топологічних типи зв’язку між різними значеннями епідигми : радіальний, ланцюжковий та раді­ально-ланцюжковий, тобто змішаний.

Радіальний тип зв’язку між ЛСВ, при якому всі значення полісеманта мають спільну частину (інваріант), як правило, характеризує се­мантичну структуру оцінних прикметників (маломощный, неаккуратный), прикметників, що означають людські властивості та схильності (лихой, неловкий, немой), чиї значення пов’язані і метонімічно, і метафорично, а також слів, які позначають різні фізичні властивості (некрепкий, тяжеловесный). Ланцюжковий тип зв’язку різних ЛСВ, заснований на послі­довній мотивації, характеризує епідигми відносних прикметників (старинный, балаганный, стенографический), якісних ад’єктивів, що означають властивості та схильності (неказистый, немилосердный, ленивый), і прикметників розміру (небольшой, тонкий, толстый). Радіально- ланцюж­ковий тип зв’язку характерний для епідигм оцінних прикметників (трудный, положительный), прикметників, які означають людські властивості та схильності (добрый, невинный, смелый), ад’єктивних слів, що нази­вають фізичні властивості предметів (теплый, тугой, узловатый, твердый), кольорових прикметників (черный, зеленый) і прикметників розміру (маленький, тесный, дальний, близкий, узкий).

З точки зору змістової характеристики значення ад’єктивних слів усередині епідигми пов’язані між собою метонімічно або метафорично.

Метонімічний перенос лежить в основі вторинних значень, що спів­відносяться з оцінкою певного відрізка часу (счастливое время), з різними характеристиками людини та її почуттів (сдержанное любопытство, унылое настроение), емоційного стану (подавленное состояние духа, тяжкое предчувствие), дій (самовластное правление, тихий подвиг), а також результату дій, пов’язаних з певним об’єктом або предметом (фотографический снимок, тонкая резьба); з характеристикою причини, яка викликає вияв різних властивостей у предмета чи об’єкта (тряская мостовая); з характеристикою підприємств, машин (творожный цех молокозавода, набивной завод), предмета, що вивчається або використову­ється (туманная станция, пыльная тряпка), внутрішніх властивостей предмета (шелк пологой крутки); при переносі з цілого на частину і навпа­ки (физические свойства воды, мощный завод).

Метафоричні переноси лежать в основі значень, які характеризують різні фізичні властивості об’єкта чи предмета (сильный мотор, ласковый ветерок), абстрактні поняття (не подвластная любовь, скромные манеры); оцінюють людину з точки зору її особистих рис  (мягкотелый интеллигент), характеризують предмет або об’єкт за схожістю з людиною чи твариною за зовнішніми ознаками (подбористый кафтан, пузатые колонны). У результаті метафоричного зсуву з’являються ЛСВ прикметників із значенням оцінки моральних, інтелектуальних рис людини (толстокожий скиф, скороспелый баловень судьбы), а також її дій, схожих на ті, що притаманні тваринам (собачья измена); характеристики різних людських властивостей і якостей (поворотливый старичок, тонкий критик); характеристики предмета чи об’єкта, схожого з названим за зовнішніми ознаками (столовый айсберг, лапчатый культиватор); характеристики абстрактних понять, схожих за ознакою наявності чи відсутності чого-небудь (маленькая неприятность, тихие радости); оцінки дій, пов’яза­них з об’єктом або предметом (бумажная волокита, меркантильная среда); характеристики тих властивостей, якостей, почуттів, які у людини асоціюються з певним предметом чи об’єктом (сладкое прикосновение, темная мысль), характеристики абстрактних понять-дій (теплая встреча, привольний шаг вперед).

В ад’єктивних епідигмах спостерігається певна кореляція між фор­мальними та змістовими типами зв’язку : при ланцюжковому типі зв’язку вторинне значення, як правило, пов’язане з головним метонімічною транспозицією (угрюмый человек - угрюмое одиночество), а залежне від нього вторинне значення пов’язане з ним метафорично (угрюмое одино­чество - угрюмая природа); при радіальному типі зв’язку вторинні зна­чення найчастіше з’являються внаслідок метафоричної транспозиції (подслеповатый старик - подслеповатые огоньки - подслеповатый церков­ный шрифт).

В епідигмах ад’єктивів з високою багатозначністю між головним і вторинними значеннями, як правило, спостерігається метонімічний зв’я­зок (сахарный песок - сахарный тростник), а між вторинними значення­ми - метафоричний (сахарные3 зубы – сахарная4 женщина, сахарные5 сцены любви); вторинні значення в епідигмах “сильнобагатозначних” при­кметників розвиваються переважно в результаті метафоричних транспо­зицій (темные1 комнаты – темные2 глаза, темная3 мысль, темное4 дело, темный5 смысл в словах, темное6 понятие і т.д.).

Словникові статті, які відображають семантичну структуру бага­тьох прикметників, включають ЛСВ, що належать до різних лексико-гра­матичних розрядів. При цьому в них репрезентується головне значення, безпосередньо співвідносне з тим лексико-граматичним розрядом, до якого належить дане ад’єктивне слово : в якісного прикметника вихідне значення завжди якісне, у власне-відносного - відносне, у відносно-присвійного - може бути відносним або присвійним. Вторинні значення можуть носити різний характер : бути якісними або відносними.

Наявність вторинних якісних ЛСВ у власне-відносних та відносно-присвійних ад’єктивів свідчить про процес набуття якісних  значень,   що   є досить продуктивним й охоплює значну кількість прикметників, наприклад : вулканический - 2. Перен. Бурный, кипучий. Вулканический характер [БАС, т.2]; мраморный - 3. Перен. Похожий на мрамор; белый, гладкий и холодный, как мрамор. Мраморная шея [БАС, т.6].

Розвиток відносних значень якісними прикметниками найчастіше пов’язаний з процесом їх спеціалізації, частиною якого виступає термі­нологічне переосмислення ЛСВ (наприклад, вторинне значення ‘с секре­том’ (Секрет2 во 2-ом знач.) прикметника секретный; наблюдательный2 -2. Служащий для наблюдения за кем-, чем-либо. Наблюдательный пункт [БАС, т.7] і под.).

Висновки  узагальнюють основні результати проведеного дослідже­ння, найважливішими з яких є такі :

Семантична структура багатозначного слова розглядається як відо­браження особливого виду відношень - епідигматичних, або дериваційних (в широкому розумінні слова), що закономірно виявляються як на міжслівному, так і на внутрішньослівному рівнях. Застосування епідигматичного аналізу дозволяє виявити всі види транспозиції (переходу) від вихідних значень до вторинних, що спостерігаються як між мотивуючими та мотивованими ЛСВ різних слів, так і між ЛСВ одного слова.

Відмінності в характері якісних та відносних прикметників передба­чають специфіку їх семантичної структури, одним із способів репрезентації якої виступає словникова стаття, а для окремого значення - словни­кова дефініція.

При лексикографічній розробці полісемії лексикограф постійно зу­стрічається з явищами дифузності та мовленнєвої багатозначності, які в багатьох випадках є причиною того, що тлумачні словники сучасної російської мови семантичні параметри одних і тих же багатозначних слів описують по-різному.

Одним із способів відображення і певною мірою подолання дифузності значень багатозначного слова в лексикографічній практиці є  використання   поняття семантичного відтінку. Критеріями розмежування значення і від­тінку   значення,   а також різних значень одного слова, служать денотативно-сигніфікативна співвіднесеність значень, семантична сполучуваність слововживань, співвіднесеність із синонімічними рядами, а також з твірними словами та синтагмами, що виступають як словникові конкретизатори в тексті дефініції.

Дослідження семантичної структури багатозначних прикметників у зіставному аспекті в об’ємах різних тлумачних словників сучасної ро­сійської літературної мови дозволило виділити групи прикметників, які відображають основні тенденції в розвитку полісемантичності, властиві даній частині мови : а) прикметники, котрі в усіх словниках інтерпрету­ються як однозначні; б) багатозначні за даними СО, ТСУ, БАС, нБАС, МАС, БТС прикметники, зафіксовані в “Словаре” В.Даля як одно­значні та в) прикметники, що в усіх словниках інтерпретуються як багатозначні.

Зіставлення перших двох томів раннього і пізнішого видань БАС показало, що в російській мові спостерігається збільшення загальної кількості прикметників, структура яких відображає різні модифікації значень. Виявлено, що в багатозначних прикметників розвиток відтінків відбувається частіше, ніж в однозначних ад’єктивних слів. Установлено, що чим більшу кількість ЛСВ розвиває ад’єктивне слово, тим вищий ступінь формування відтінків у його складі. Наявність відтінків у семантичній структурі однозначних прикметників дозволяє у свою чергу стверджу­вати, що відтінки значення є такою семантичною величиною, яка служить показником процесу переходу моносемантичних слів у слова протилежного семантичного підрозділу - багатозначні.

Тлумачні словники по-різному інтерпретують семантичну структуру багатозначних прикметників. Словникові дефініції часто містять ряд протиріч, які свідчать про об’єктивні труднощі опису семантики деяких прикметників.

Епідигматичні зв’язки лексичних одиниць виявляються  як на міжслівному, так і на внутрішньослівному рівнях. Аналіз лексикографічної інтерпретації семантичних структур багатозначних прикметників на міжслівному рівні, тобто в співвіднесеності з семантичними структурами твірних субстантивів, показав, що “відображена” полісемія являє собою досить поширене явище в колі досліджуваних слів й охоплює як якісні, так і відносні прикметники.

Епідигматичні зв’язки значень, установлювані на внутрішньослівному рівні, вивчені шляхом опису формальних і змістових відношень між ЛСВ полісеманта. Типологія формальних зв’язків значень установлюється по відношенню до семантичних структур, які включають не менше трьох зна­чень. Виділяються три топологічних типи зв’язку між різними значеннями епідигми: радіальний, ланцюжковий і радіально-ланцюжковий, тобто змішаний. З точки зору змістових відношень значення ад’єктивних слів усередині епідигми пов’язані між собою метонімічно або метафорично.

В ад’єктивних епідигмах спостерігається певна кореляція між формальними та змістовими типами зв’язку : при ланцюжковому типі зв’язку вторинне значення, як правило, пов’язане з головним метонімічною транспозицією, а залежне від нього наступне вторинне значення пов’я­зане з ним метафорично; при радіальному типі зв’язку вторинні значення найчастіше з’являються внаслідок метафоричної транспозиції.

Словникові статті багатьох прикметників включають ЛСВ, належні до різних лексико-граматичних розрядів. Поява у складі епідигми ЛСВ, який не збігається за лексико-граматичною характеристикою з вихідним, в основному пов’язана з розвитком якісних значень у власне-відносних або відносно-присвійних прикметників. Значно рідше в епідигмі якісного прикметника фіксується відносний ЛСВ.

Вторинні якісні значення можуть виникати в результаті розширення або звуження значення (метонімії), або ж шляхом метафоричної транспо­зиції. Розвиток у семантичній структурі якісних і відносно-присвійних ад’єктивів власне-відносних значень свідчить про продуктивність про­цесу спеціалізації, що безпосередньо пов’язаний з термінологічним пере­осмисленням ЛСВ.

Проведений у роботі аналіз лексикографічної інтерпретації семан­тичної структури багатозначних прикметників російської мови дозволяє певною мірою по-новому   подивитися   на   проблему   розвитку   полісемії  прикметників у цілому та  в кожному конкретному їх лексико-граматичному розряді, на механізм формування нових значень, критерії розмежування основного значення та відтінку, що може сприяти подальшому, глибшому вивченню семантичної структури слова й упорядкуванню словникових дефі­ніцій у лексикографічних джерелах.