СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ТЕРМІНОСИСТЕМИ ХУДОЖНЬОГО РОЗПИСУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ТЕРМІНОСИСТЕМИ ХУДОЖНЬОГО РОЗПИСУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
Альтернативное Название: Становление и развитие Терминосистемы художественной росписью В УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі визначено об’єкт і джерела дослідження, обґрунтовано актуальність і наукову новизну дисертації, її теоретичне та практичне значення, сформульовано мету й завдання роботи.


Перший розділ “Становлення мистецтва художнього розпису як науки, технологічної й термінологічної системи” складається з 3 підрозділів, у яких з’ясовано історію становлення мистецтва художнього розпису як окремої наукової дисципліни, а також як об’єкта мистецтвознавчого та лінгвістичного вивчення; окреслено етапи розвитку МХР як окремої технологічної та орнаментаційної системи, вивчено вплив мовних і позамовних чинників, подано періодизацію становлення терміносистеми художнього розпису.


У підрозділі І.1. “З історії розвитку науки про художній розпис” зазначається, що художній розпис – це окремий вид декоративно-ужиткового мистецтва, технологічна та орнаментаційна система оздоблення розмалюванням будівель і їх частин, ужиткових речей і предметів. Художній розпис як галузь наукових знань виділяється з початку ХХ ст. Виявлення художньої специфіки розпису порівняно з іншими видами народного та професійного мистецтва, а також історичних зв’язків із мистецтвом минулих часів започатковується вченими-мистецтвознавцями К. Щероцьким, К. Кржемінським, Л. Левитською, М. Щепотьєвою,
А. Зарембським, Є. Берченком та ін.


Із початку 30-х і до середини 50-х рр. ХХ ст. спостерігається перерва в дослідженні народного розпису, спричинена тим, що радянською наукою цей вид мистецтва визнано небезпечним націоналістичним виявом з огляду на глибинну автентичну символіку його форм. Із сер. 50-х і до сер. 80-х рр. ХХ ст. становлення науки про МХР як особливу систему знань відбувається в межах ґрунтовних розробок науковців з інших галузей декоративно-ужиткового мистецтва. Лише наприкінці ХХ ст. засвідчено зростання наукової зацікавленості мистецтвом художнього розпису. Це виявляється передусім у дисертаційних розробках, що зумовлено наміром відкоригувати наукові принципи й методи, застосовувані для аналізу матеріалів розпису. Так, домінантні раніше принципи історизму та просторово-територіальний аспект досліджень доповнено принципом системності й формально-типологічним, стилістичним, іконографічним аспектами. Водночас поряд із такими найуживанішими методами мистецтвознавчого аналізу, як описовий і графічно-аналітичний, упроваджується зіставний і номінаційний методи. У сучасній науці про МХР цією методологією керуються мистецтвознавці М. Гринюк (у вивченні народного розпису Галичини), А. Колупаєва (у дослідженні мистецтва розпису кахлів), О. Сом-Сердюкова (розпис скла), З. Семак, Т. Печенюк та ін. розробники теорії розпису тканини; М. Селівачов,
О. Тищенко, О. Найден, М. Юр – у вивченні технології та орнаментики розпису дерева, виробів із нього.


У підрозділі І.2. “З історії становлення мистецтва художнього розпису як технологічної системи” встановлено, що за матеріалом, або об’єктом декорування, розпис диференціюють на розпис кераміки (підвиди – розпис кахлів, грубої й тонкої кераміки), розпис скла, дерева (підвид – розпис скринь), тканини, металу, настінний розпис (підвиди – монументальний фресково-мозаїчний та монументальний іконописний, хатній розписи), художній декоративний розпис (напр., петриківський, яворівський та ін. види розмальовування малих ужиткових форм) і писанкарство.


Найдавнішою розписувальною технікою, за даними археологів і мистецтвознавців, є стінопис. З-поміж інших культивуються у дохристинські часи, починаючи з доби неоліту, також розпис кераміки й настінний фресково-мозаїчний розпис. У період християнізації Київської Русі освоюють також техніки розпису металевих виробів, віднаходять новий вид розпису, зокрема кахлів у техніці емалевого малюнка.


Із ХV ст. після перерви в розвитку МХР, спричиненої більш ніж столітньою татарською навалою, спершу в західноукраїнських містах, а з ХVІ ст. – і в Центральній Україні та Подніпров’ї з’являється розпис меблів. На другу половину ХVІ - початок ХVІІ ст. припадає й найбільший технологічний прогрес у галузі керамічного розпису. У ХVІІІ ст. потужний західноєвропейський мистецький вплив зумовив появу розпису на склі. Водночас у результаті еклектичного захоплення й бароковою мистецькою течією, і рококо, і класицизмом – світськими за своїм призначенням – занепадає народне сільське мистецтво, особливо в галузях розпису кераміки і виробів з дерева.


Дослідники українського мистецтва ХІХ ст. відзначають найбільшу продуктивність писанкарства і відчутний його вплив на мистецтво стінопису. У цей час посилюється роль художньо-промислових майстерень, заснованих у певних осередках народної творчості, наприклад, Миргороді, Глинську, Коломиї, Опішні, Хусті, Яворові – центрах розпису кухонного і столового посуду, дерев’яних ужиткових виробів. У ХХ ст. відбувається становлення мистецтва розпису тканини, порцеляни, підлакового декоративного розпису, особливо на Дніпропетровщині; спостерігається розквіт настінного розмальовування хат, водночас зникають як підвиди МХР малюнок на склі й печах, народне ікономалювання.


На сучасному етапі розвитку більшість дослідників відзначають нагальність вироблення поняттєвої бази МХР та устандартування його терміноапарату з метою адекватного сприйняття в постмодерній реальності таких форм художнього розпису, як сучасні петриківські мальовки на папері, опішнянські, косівські, хустівські гончарні вироби та ін. У зв’язку з цим наголошується на пріоритетності ознайомлення лінгвістів і термінографів з технологічними особливостями розпису.


У підрозділі І.3. “Періодизація формування―розвитку терміносистеми художнього розпису” узгоджено мовну й позамовну системність МХР. Позамовна, або екстралінгвістична, організованість цього виду мистецтва визначається не лише в науково-технічній площині, але й на рівні соціолінгвістичної та власне лінгвістичної інтерференцій між українським та ін. народами. У результаті міжмовних і міжмистецьких взаємозв’язків український термінофонд МХР поповнювався запозиченнями з грецької (вапно, мозаїка, аерограф, охра, кіновар, техніка), тюркської (атлас), литовської (смола), польської (манійка, візерунок) та російської (кладка, “розгранка”) мов, а опосередковано останніми двома – з латинської (фігура, колір, умбра, орнамент, деколь, емульсія), німецької (курант, лобзик, клейстер, тинькувати, малювати), французької (емаль, плаке, канделябровий, розета, ескіз), італійської (гуаш, лак), голландської (пек), англійської (батик-джеп, батик-чап, пульверизатор) мов. Найчастіше залучені з інших мов терміноелементи чи професійні назви позначають інструменти, матеріали, предмети, рідше технологічні процеси керамічного та настінного монументального розписів, також загальнотеоретичні поняття.


Окрім запозичення іншомовних основ, на внутрішньомовному, або інтралінгвістичному, рівні системність ТМХР визначають такі фактори: застосування певних способів термінотворення, наприклад, афіксального, семантичного, синтаксичного; уведення (імплементація) та опрацювання (елаборація) досліджуваних термінів у спеціальній і неспеціальній літературі, що характеризують відповідно явища термінологізації народних за походженням назв і дефініювання слів із термінологічним значенням, простежувані зокрема в більшості лексикографічних пам’яток української мови. Згідно з дією цих мовних чинників у певний період становлення української літературної мови, а також з урахуванням прямої залежності термінологічної внормованості від науково-технічного розвитку МХР, нами виділено такі періоди становлення цієї термінології як системи: перший період (ХІ-ХІІІ ст.), другий (ХІV-ХVІ ст.), третій (ХVІ-сер. ХVІІ ст.), четвертий (сер. ХVІІ-сер. ХІХ ст.) періоди відображають стадію формування ТМХР; п’ятий період (сер. ХІХ-поч. ХХ ст.), шостий (поч.-сер. ХХ ст. (до 1933 р.)) – унаочнюють становлення ТсХР; сьомий період (50-80-ті рр. ХХ ст.) відтворює завершення процесу становлення ТсХР, набуття нею ознак сформованої та розвиненої термінології; восьмий період (90-ті рр. ХХ-поч. ХХІ ст.) відображає розвиток ТсХР в умовах української державності та відкриває етап її усталення та внормування.


Нині з опрацюванням концептуальних засад і практичних рекомендацій щодо впорядкування української науково-технічної термінології, визначенням засад і правил розроблення державних стандартів на терміни окреслилася й необхідність адекватного відображення стану сучасної української термінології МХР. Із здійсненого аналізу випливає, що ТМХР перебуває на стадії сформованої та розвиненої термінології й потребує дальшого устандартування та уніфікації. Це у свою чергу передбачає наявність повного лінгвістичного опису тих термінологічних явищ, процесів і відношень, що виникали на шляху її розвитку.


Другий розділ “Семантична структура терміносистеми художнього розпису” складається з 2 підрозділів і містить аналіз структурно-парадигматичних зв’язків між мікро- та макросистемними утвореннями в ТМХР, характеристику семантико-парадигматичних відношень між термінами на позначення спеціальних реалій і понять із галузі мистецтва художнього розпису.


У підрозділі ІІ.1. “Структурно-парадигматичні зв’язки між мікро- й макросистемними утвореннями в термінології мистецтва художнього розпису” досліджено макро- та мікроеволюцію всередині ТсХР як сукупності термінів і визначень відповідних понять конкретної галузі мистецтва, пов’язаних між собою логіко-семантичними зв’язками. Одиницею терміносистеми є термін, або слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання і вступає у системні відношення зі словами чи словесними комплексами в інших галузях пізнання. З урахуванням впливу цих системних зв’язків на становлення ТсХР виявлено, що як підсистема вона вирізнялася в межах: а) загальних терміносистем гончарства, архітектури й будівництва, ковальства і ювелірної техніки, промислової склообробки; б) загальногалузевої терміносистеми образотворчого та міжгалузевої декоративно-ужиткового мистецтва; в) термінологій народної деревообробки та писанкарства, народного будівництва; г) інших наук і технік.


 Залучувані до ТсХР терміни з інших галузей знань вступали в численні структурні відношення та зв’язки, унаслідок чого склалися метастабільні термінні угруповання, елементи яких пов’язані предметно-тематичними та лексико-семантичними відношеннями й перебувають у структурно-ієрархічних зв’язках. Це групи термінів на позначення понять і реалій мистецтва розпису кераміки, скла, кахлів, дерева, тканини, металу; настінного розпису, декоративного розпису, мистецтва писанкарства. З метою чіткого відображення структури термінологічної системи МХР на макро- та мікрорівнях зазначені групи термінів іменуються макротерміногрупами, а виокремлювані у їх складі групи тематично однорідних слів – мікротерміногрупами (мТГ).


У структурі ТсХР виділяються такі мТГ: 1) “об’єкти й предмети розпису” (дерево, тканина, скло алебастрове і т.ін.);  2) “технологічні процеси та прийоми розпису” (розпис, техніка затіків (заливання), писати по сухому (сирому)); 3) “види орнаментації об’єктів і предметів розпису” (орнаментика (рослинна, геометрична, тератологічна і т.д.)); 4) “орнаментальні мотиви й елементи розпису” (розетка, кривулька, мотив клиноподібний); 5) “ужиткові вироби та їх мистецька якість” (скринька палехська, миски мальовані (“порані”), лавіс); 6) “майстри розпису і декорування вжиткових виробів” (мальовщик, іконописець, майстер настінного розпису); 7) “інструменти розпису” (спринцівка, хвостики білячі, сангіна); 8) “матеріали розпису” (полива (кристалічна, авантюринова, іскриста тощо)).


Подальша ієрархізація цих груп термінів та об’єднання їх складників за ознакою спільного класифікатора поняття уможливила виділення в структурі ТМХР лексико-семантичних груп (ЛСГ), наприклад, назв дій і процесів (грунтувати, поливувати), опредмечених дій і процесів (описка, розмальовування), назв ознак і властивостей (петриківський, монументальний), предметів життя та побуту (дошка, цукрениця), назв орнаментальних мотивів та елементів (бігунчик, “кучерявки”), осіб за видом обробки та оздоблення об’єктів і предметів розпису (фініфтяр, вибійник).


Підрозділ ІІ.2 “Семантико-парадигматичні відношення між складниками терміносистеми художнього розпису” складається з 3 підпунктів. У ньому досліджуються контекстуально-структурні зв’язки між макро- й мікротерміногрупами, що забезпечуються семантико-парадигматичними відношеннями між їх елементами, зокрема полісемічними, синонімічними, гіперо-гіпонімічними кореляціями.


У пункті ІІ.2.1 “Полісемічні кореляції як засіб семантичної організації термінології мистецтва художнього розпису” багатозначність вивчено, з одного боку, як системонабуту, з іншого боку, як системоутворювальну властивість. Полісемія як системонабута властивість, що нею система й системні відношення наділяють об’єкт і якої він не має поза нею, виявляється в багатопланових словах загальної мови, що, потрапивши до термінополя в ТМХР, стали позначати спеціальні поняття й саме з цим значенням фігурують в аналізованій терміносистемі. У лексико-семантичній групі (ЛСГ) “назви опредмечених дій і процесів” це, наприклад, слова розпис, крап, у ЛСГ “назви дій і процесів” – набивати, набирати, описувати; серед назв предметів і реалій життя та побуту – баранець, близнюки, у ЛСГ “назви знарядь” – колісце, шпилька та ін.


Полісемією як системоутворювальною властивістю мовні одиниці наділені ще до входження в ту або іншу термінологічну систему. У ТсХР така властивість спостерігається переважно в іншомовних термінів, залучених із терміносистем образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтв. Умови їх  функціонування в мікротерміногрупах ТМХР призводять до порушення однозначної симетрії знака з іншого термінополя. Це виявляється в метонімічному, метафоричному перенесенні найменувань, а також у розширенні первинного значення слова-терміна.


Метонімізацію як засіб семантичного термінотворення в ТМХР характеризує категоріальна багатозначність, де категоріями найчастіше виступають матеріал – продукт (темпера, сепія, опак), спосіб виконання дії – продукт (батик, ільчате письмо) та ін. Семантизацію конкретногалузевих термінів, що відбувається за допомогою метафоричного перенесення назви, увиразнює в ТМХР багатозначність, заснована на подібності виконання дії чи процесу (набризгування, опускання, витравлення, пописати), функціональній подібності до інструментів суміжних  галузей (щітка, трубочка, тиглик), формальній подібності до явищ і реалій природи, флори та фауни (доріжка, “волові очка”, ружа, “сорочі лаби”) тощо.


Під час аналізу семантичного способу терміноназивання на прикладі термінів МХР обґрунтовуються лінгвістичні поняття “загальномовна номенклатура” та “професійна лексика” .


Так, переважна більшість народних назв елементів і знаків орнаментів на зразок “жолудь”, “півонія”, “сонечко”, “зуби”, приладів орнаментування (“квачі”, “віхтик”), назв предметів мальовництва (близнюки), утворених через метафоризацію від загальновживаних слів, що поза відповідним контекстом або без відповідної графічної маркованості втрачає термінологічний статус, є власне загальномовною номенклатурою. У свою чергу термінолексеми, які набувають спеціального статусу лише в усному мовленні майстрів у певних ареалах розпису (на зразок чічка, “ангобом запускати”, ліскувати, “катання”) або лише в поєднанні з конкретногалузевим терміном (напр., вибивати раппорт (узору), обмальовувати контури (орнаменту)), належать до професіоналізмів. Між професійною та власне термінологічною лексикою існує, втім, безперервний взаємообмін, і професіоналізм може існувати також як синонім терміна.


У пункті ІІ.2.2. “Синонімічні кореляції в семантичній структурі термінології мистецтва художнього розпису” синонімічність розглядається як закономірний процес для сучасних високорозвинених термінологій, у тому числі й досліджуваної нами. Це виявляється на прикладі групування термінів МХР у термінологічні варіантні та синонімічні ряди. Термінологічні варіантні ряди  – це сукупності термінів-варіантів, що функціонують на певному синхронному зрізі, мають однакову денотативну співвіднесеність і тотожний поняттєвий зміст, але відрізняються способами й засобами реалізації номінативної функції. Згідно з аналізом спеціальних сфер фіксації та функціонування термінології МХР виявлено, наприклад, такий термінологічний варіантний ряд, елементи якого об’єднує номіноване поняття “прикрашати що-небудь розписом”: розписувати = розмальовувати = розфарбовувати = покривати фарбою = покривати розписом = прикрашати орнаментом = орнаментувати = оздоблювати. У результаті вивчення неспеціальних сфер фіксації та функціонування ці терміни виділяються і в складі синонімічного ряду прикрашати = оздоблювати = розписувати = заст. уквітчувати = квітчити = розм. обмальовувати = стил. убирати = стил. здобити = стил. плести орнаменти. Синонімічний ряд розуміємо при цьому як один і більше ТВР, доповнених стилістичними синонімами, сфера функціонування яких – розмовний, художній, науково-публіцистичний стиль, а також пасивний лексичний фонд.


Щодо способів (а) і засобів (б) термінотворення, за якими в ТсХР виділяються терміни-варіанти, то це, наприклад, регулярна модель афіксального (див.: глазурування = ангобування = поливування = обливання) чи синтаксичного творення (розпис по сухому = письмо по сухому, техніка ріжкова =  розпис ріжковатий = малюнки ріжковані) (а), словотворчі (хрестатий (орнамент) = хрещатий (барвінок), фарбарня = фарбовня), фонетичні (рожа = ружа), графічно-лексичні (“решітка” = ільчате письмо), граматичні (сангін = сангіна), орфографічні (а фреско = аль фреско = a fresco) та інші засоби (б).


Критерій тотожності номінованого поняття чи функції, покладений в основу об’єднання термінів-варіантів у термінологічні варіантні й синонімічні ряди, є вихідним і в групуванні одиниць ТМХР в антонімічні пари (див. батик холодний – батик гарячий, витравлення – перетравлення). У результаті аналізу семантичної структури ТсХР установлено, що антонімічні та паронімічні відношення між її елементами мають нерегулярний і практично нерегламентований характер.


У параграфі ІІ.2.3. “Гіперо-гіпонімічні кореляції як універсальний засіб системної організації термінології мистецтва художнього розпису” проаналізовано родо-видові відношення між термінами МХР. Установлено зокрема, що найбільш повне уявлення про систему термінованих номінацій, явища термінотворення і терміноскладання в ТсХР дають термінологічні гнізда. Вони відтворюють насамперед співвіднесеність гіперо- та гіпонімічних термінів з їх логіко-поняттєвою класифікацією, іншими словами – належність до предметно-тематичних груп. У ТсХР цю вимогу реалізують як термінологічні гнізда, так і гіперо-гіпонімічні групи. Останніми проілюстровано, наприклад, мТГ “види орнаментації об’єктів і предметів розпису” (орнамент → на тканині, дереві, металі, крузі), “інструменти розпису” (тампони → ватні, поролонові тампони), “ужиткові вироби та їх мистецька якість” (писанки → народні, малярські, монастирські писанки), “об’єкти й предмети розпису” (кераміка → кераміка народна → скопинська народна) та ін. У свою чергу термінологічними гніздами найбільш квантитативно представлено мТГ “технологічні процеси та прийоми розпису” і “матеріали розпису” (напр., техніка → техніка письма → техніка письма пензлем; фарби → розріджувач, закріплювач фарби, фарби → для холодного (гарячого) батику).


У результаті спостереження над характером родо-видових відношень у складі термінологічних гнізд виявлено явища “співгіпонімії”, коли синтагматичні корелянти-гіпоніми набувають статусних повноважень родового поняття щодо інших гіпонімів (живопис монументальний → живопис монументальний настінний); явища активізації власне семантичних зв’язків між складниками гіперо-гіпонімічних груп і термінологічних гнізд (техніка: ріжкування, кілкування, описка, пастилаж і т.д.), атрибутивної лексичної конкретизації, об’єктної, вираженої специфічними граматичними формами іменника-гіпоніма (розпис тканини, фарби на клею, розпис по дереву) тощо. Достатню розгалуженість виявляють і термінологічні гнізда, у яких родове поняття позначається загальнотехнічною лексемою–вербативом, що термінологізується в результаті сполучення з конкретногалузевим терміном (як, напр., виконувати розпис (гуашшю, резервом, пензлем)) або через набуття словотворчої здатності (виконання малюнка, композиції). Таким чином, у системній організації ТМХР гніздоукладання наявних непохідних термінів, а також загальновживаних і похідних від них лексем із набутим у полі ТМХР термінологічним значенням є справді універсальним засобом.


Третій розділ “Словотвірна й граматична структура терміносистеми художнього розпису” складається з 3 підрозділів.


У підрозділі ІІІ.І “Словотвірна структура термінології мистецтва художнього розпису” будова одиниць цієї терміносистеми вивчається у зв’язку з питанням словотвірної структури слова як найменшої самостійної одиниці мови. У результаті досліджень мовознавців В. Виноградова,
В. Даниленко, О. Кубрякової, Л. Симоненко та ін. сформувався погляд на словотвірну структуру термінів як таку, що включає терміни - прості слова, терміни - складні слова, терміни складені, або словосполучення. Цю структуру можна типологізувати через виділення, скажімо, серед термінів - простих слів непохідних і похідних термінів, серед термінів - складних слів – тих, що містять умовний літерний або символічний покажчик і т.д. У межах ТсХР подальша стратифікація характеризується виокремленням серед непохідних термінів власне української лексики та запозиченої; у складі похідної термінологічної лексики – термінів, утворених за допомогою суфіксації, префіксації, інших способів.


У підрозділі ІІІ.2. “Словотвірна типологія термінів - простих і складних слів” проаналізовані терміни з непохідною та похідною основами, подані їх типологічна, репрезентативна і стилістична характеристики.


Власне українська непохідна лексика у функції прямого називання зустрічається в мТГ: “об’єкти й предмети розпису” (дерево, вікно, скриня), “інструменти розпису” (перо, щітка, квач), “матеріали розпису” (глина, сажа, грунт), “ужиткові вироби та їх мистецька якість” (келих, глек, чорний, жовтий (колір)). У свою чергу похідна термінологічна лексика, утворена на власнемовному ґрунті за допомогою питомо українських дериваційних ресурсів, більше представлена в мТГ “технологічні процеси та прийоми розпису” (виписувати, поливування, стінопис), “орнаментальні мотиви й елементи розпису” (лускатий, решітчастий (орнамент), овесець, бігунчик), “майстри розпису і декорування вжиткових виробів” (мальовщик, вибійник).


Запозичена непохідна або формально нерозкладна лексика виділяється у функції прямого називання в таких мТГ: “об’єкти й предмети розпису” (скло, шовк, фаянс, пілястр, ікона), “технологічні процеси та прийоми розпису” (грааль, кракле, батик, процес), “орнаментальні мотиви й елементи розпису” (рокайль, ажур, стиль, ярус), “вжиткові вироби” (батик, лавіс, фреска), “інструменти розпису” (флейц, пензель, пуансон), “матеріали розпису” (сієна, ангоб, фарба, лак). Похідна запозичена термінолексика, зокрема й гібридні утворення, що складаються з іншомовного кореня (основи) і власне українських словотворчих формантів, представлена невеликою кількістю термінів на позначення технік і прийомів розпису (напр., вирисовування, декатирування, декалькоманія), а також агентивних найменувань на зразок рисувальник, фініфтяр, маляр, мозаїст.


Мотиваційні зв’язки між непохідною основою та похідними від неї утвореннями простежуються в ТМХР у застосуванні питомо українських продуктивних і регулярних засобів афіксального словотворення. На основі ознак продуктивності / регулярності, а також з урахуванням загального словотвірного значення (ЗСЗ) формантів у словотвірній типології ТМХР виявлені зокрема: префіксальний і циркумфіксальний тип творення вербативів із ЗСЗ завершеності та одно-, багаторазової повторюваності дії (розписати, вималювати, пописати; оконтурювати; штампувати) – усього 113 термінів і професійних технічних назв; тип творення віддієслівних девербативів із ЗСЗ опредмеченої дії, процесу (поливування, декорування, оздоблення, контурівка, обмальовка, витиньковування) – 180 термінів, віддієслівних агентивних найменувань (лесувальник, матувальник, декальківник) – 49, віддієслівних (64) та відіменникових (250) ад’єктивів із ЗСЗ ознаки предмета (квітчаний, поливний, декоративний, яєчний, емалевий, опішнянський), відіменникових субстантивів із ЗСЗ предмета чи матеріалу для виконання дії (пензлик, ріжок, писак, ключка, спринцівка) – 143 найменування.


Дериваційні типи, що базуються на спільності продуктивних і регулярних формантів, їх загальних словотвірних значень і морфологічних ознак мотивуючого й мотивованого знаків, відображають у ТМХР угруповання іншого характеру – ланцюжкового та гніздового.


У підрозділі ІІІ.3 “Словотвірна типологія складених термінів, або термінів-словосполучень” розглянуто синтаксичний спосіб термінотворення на прикладі ТМХР.


У з’ясуванні статусу багатоосновних термінів у термінотворчому процесі вважаємо найбільш прийнятною таку позицію, що визнає необхідність створення складених термінів з огляду на більш повне відображення ними ознак родових, ступінчастих і ланцюжкових поняттєвих відношень. Дієвість критерію смислових, або родо-видових відношень між компонентами терміносполук увиразнюють у ТсХР частотні структурні типи синтаксичного термінотворення, а саме – двокомпонентні конструкції, у яких один елемент позначає родове поняття, а інший – видове: “прикметник + іменник” (A+N) – 606 найменувань із 848 зареєстрованих біномів, “іменник + іменник” (N+N) – 201 терміносполука, “дієслово + іменник” (V+N) – 41 двочлен.


Установлено, що серед цих структурних типів найпродуктивніший є перший. У цьому типі атрибут зазвичай представлений відносним і відносно-присвійним прикметником (див.: емаль виїмчата, кераміка народна, розпис петриківський), що за походженням є, як правило, загальновживане слово (фарби олійні, малярство глибоке, орнамент квітковий, мазок густий тощо). У свою чергу тип N+N є найбільш розгалужений. Це пояснюється характером синтаксичних відношень між іменниками, що може бути як об’єктним, так і об’єктно-атрибутивним, і, крім того, здатністю іменника як загальнограматичної категорії керувати певним відмінком без чи за допомогою прийменника (напр., орнамент фляндрівки, розпис із розеток, писання ікон, “дуга з крапуванням”, покриття поливами). Зауважимо також, що за значенням компонентів тип N+N найчастіше представлений терміносполуками, у яких обидва складники мають термінологічний характер (див.: техніка пастилажу (енкаустики, сграфіто), регістр розпису). У структурному типі V+N базовий елемент виражений звичайно дієсловами недоконаного виду, за походженням – загальновживаними, що перейшли до розряду термінів (напр., виконувати розпис, закінчувати штрихами, перетравлювати тканину, писати письмо, прикрашати орнаментом).


Прості терміносполуки названих типів можуть, як свідчить структурний аналіз, ускладнюватися конкретизаторами. У такий спосіб твориться більшість тричленів, належних до типу N+N+N (усього 47 термінів-словосполучень). Окрім того, двочленні терміни самі можуть виступати в ролі конкретизаторів, як, наприклад, у структурному типі N+A+N (107 найменувань). Див.: техніка малювання → техніка малювання пастеллю, техніка малювання на тлі, технологія малярства → технологія і техніка малярства; обмальовка кольоровим відтінком, розпис по сирій емалі.


 Чотири- та п’ятикомпонентні терміни (за кількістю відповідно 52 і 12) утворюються в ТсХР способом терміноскладання, зокрема сполученням пари термінологічних біномів (наносити узор гарячим резервом) або на основі тричленних конструкцій (розпис підполивний монохромний кобальтом). Наявність таких термінологічних словосполучень не порушує структурованості досліджуваної термінології, а лише увиразнює її, підтверджуючи загалом усталеність і продуктивність синтаксичного способу творення спеціальних назв із галузі МХР.


Четвертий розділ “Функціонально-стилістичний потенціал термінів мистецтва художнього розпису” складається з 3 підрозділів.


У підрозділі ІV.1 “Функціонально-семантична стратифікація термінології мистецтва художнього розпису” проаналізовано співвідношення в ТМХР загальногалузевого шару лексики, загальнонаукового і власне спеціального (конкретногалузевого), обґрунтовано поняття “мікромова теорії”, “мікромова технології” МХР.


Дослідники функціонально-стилістичного аспекту розвитку терміносистем (В. Даниленко, Л. Симоненко, Т. Пристайко, В. Зотова) стратифікують лексику на зазначені групи залежно від функціональної її належності до спеціальних чи неспеціальних комунікативних сфер. У спеціальному середовищі функціонування ТМХР виділяються певні об’єднання слів-термінів, використовуваних для фахової оцінки предметів розпису або для відображення технології появи цих предметів. Ідеться відповідно про складники мікромови теорії та технології МХР.


Мікромовою теорії послуговуються на рівні мистецтвознавчого аналізу розмальованих виробів. Спеціальне середовище цієї мікромови представлене дисертаціями, монографіями з історії мистецтва, навчальною літературою й науковою публіцистикою. У свою чергу мову технології МХР застосовують на рівні професійного відтворення технічних процесів і прийомів розпису. У зв’язку з цим сферою реалізації мікромови технології є передусім науково-практичні та навчально-методичні посібники, присвячені аналізу технік розмалювання вжиткових виробів, а також різноманітні інформаційно-довідкові видання.


Відповідно до розшарування спеціальної лексики на загальнотехнічну, загальнонаукову та конкретногалузеву проаналізовано перетинання цих шарів у мікромовах теорії / технології МХР.


У підрозділі ІV.2 “Функціонування термінології мистецтва художнього розпису в спеціальній сфері” мікромови теорії й технології МХР вивчаються з погляду вживання їх складників у науковому, науково-практичному й науково-популярному стилях. У цілому відзначено, що використання ТМХР у спеціальному середовищі характеризують етапи уведення (імплементації) та розробки (елаборації) термінів. При цьому імплементацією позначене функціонування в першу чергу складників мови теорії, тоді як елаборацією, навпаки, функціонування термінів із мови технології МХР. Останні одночасно з їх уведенням до спеціального тексту можуть пояснюватися через поступове підведення до терміна або семантизуватися за допомогою дефініювання, пост-, препозитивного уточнювального контексту, способами типової / нетипової класифікацій. Загалом у результаті функціонального зрізу мікромов теорії / технології МХР у конкретногалузевій літературі практичного та навчально-методичного характеру, а також у спеціальній пресі встановлено перевагу номінативного вживання їх складників.


У підрозділі ІV.3 “Функціонування термінології мистецтва художнього розпису в неспеціальній сфері” виявлено, що застосування мікромов теорії / технології МХР у художньо-белетристичному й стилі засобів масової інформації позначене явищами повної або часткової детермінологізації. Функціонально-стилістичний аналіз термінів МХР у неспеціальному комунікативному середовищі засвідчив, що вони вводяться (обробляються – залежно від тематичних задумів, індивідуального методу письменника чи жанрової належності тексту) для увиразнення певного мистецького об’єкта зображення, передачі реальної атмосфери діяльності того чи іншого митця, мистецької школи з оздоблення виробів розписом, а подекуди й із метою активізувати вживання пасивного складу конкретногалузевого термінофонду. У зв’язку з цим функціонування ТМХР у досліджуваній сфері варіюється від номінативного використання, метафоризації чи персоніфікації, вживання з експресивними означеннями як виявів часткової детермінологізації до повної детермінологізації в складі розлогих образних картин.


У Висновках узагальнено такі основні результати виконаного дослідження:


1.     Сучасна українська термінологія МХР перебуває на стадії сформованої та розвиненої термінології. У процесі організації в ієрархічно цілісну й структуровану систему, одиниці якої засвідчено вже в писемних пам’ятках ХІ ст., ТМХР пройшла етапи формування, становлення, розвитку й нині потребує дальшого устандартування та уніфікації.


2.     Позамовні фактори, зокрема характер суспільно-історичних, культурно-політичних та інших процесів, розвиток науки й техніки розпису, а також міжмовні інтерференції українського та ін. народів відігравали і відіграють важливу роль у становленні ТсХР.


3.     Власне як система термінів і визначень понять конкретної мистецької галузі, що пов’язані між собою логіко-семантичними зв’язками та ієрархічними відношеннями, ТМХР сформувалася в сер. ХХ ст. Це пов’язано з певними макроеволюційними процесами, зокрема виділенням ТсХР із загальногалузевої терміносистеми образотворчого та міжгалузевої терміносистеми декоративно-ужиткового мистецтва. Основоположним етапом у виокремленні основних мікросистемних утворень у її складі є період початку-середини 30-х рр. ХХ ст. У ТсХР виділяються, наприклад, такі мікротерміногрупи: “технологічні процеси та прийоми розпису”, “види орнаментації об’єктів і предметів розпису”, “вжиткові вироби та їх мистецька якість”, “майстри розпису і декорування вжиткових виробів”; “інструменти розпису”, “матеріали розпису”.


4.      Засадничу роль у забезпеченні парадигматичної єдності ТсХР відіграють полісемічні кореляції між термінами. У складі більшості мТГ термінологічну полісемію характеризує багатозначність, спричинена метафоричними й метонімічними перенесеннями найменувань.


5.     З-поміж інших засобів структурної організованості елементів ТсХР виділяються синонімічні та гіперо-гіпонімічні кореляції. Синонімічні відношення висвітлено на прикладі кожної мікротерміногрупи і виявлення у їх складі термінологічних варіантних рядів, що є сукупностями термінів-варіантів. Останні розмежовуються в ТсХР за такими параметрами номінації, як джерело, спосіб, засоби найменування. У свою чергу гіперо-гіпонімічні зв’язки, простежені за узагальненими структурними типами родо-видових груп і термінологічних гнізд, виявляють універсальність у парадигматичній організації ТсХР.


6.     Окрім розгалужених семантико-парадигматичних зв’язків, системність та організованість ТМХР визначається відношеннями між похідними й непохідними термінами. За цією ознакою відтворено словотвірну стратифікацію ТсХР. Вона включає терміни - прості слова, терміни - складні слова й терміни складені. Терміни - прості слова розподіляються на непохідні й похідні. У творенні останніх виявлено закономірну для української мови продуктивність афіксального способу терміноназивання та, конкретніше, суфіксації як засобу творення назв процесів (декалькування, грунтування, фляндрівка), властивостей (яворівський, емалевий, геометричний), агентивних і предметних назв (мальовщик, поливувальник; колісце, паличка, ріжок, пензлик), префіксації як засобу творення процесуальних назв (розписати, нафарбувати), циркумфіксації – у творенні назв процесів і властивостей (оконтурювати, витиньковувати; під(над)глазурний).


7.     Складені терміни утворюються в ТМХР за допомогою синтаксичного способу найменування нових назв на позначення складних понять і реалій МХР. Продуктивними й регулярними щодо більшості мТГ зафіксовано такі структурні типи термінів-словосполук, охарактеризованих на основі частиномовних особливостей: N+A – 606 найменувань, N+N – 201 термін-словосполучення, V+N (41), N+A+N (107 термінів).


8.     У результаті функціонально-семантичної стратифікації ТМХР виявлено, що конкретногалузеві терміни у складі цієї термінології об’єднуються в мікромови теорії й технології МХР. Мікромова теорії простежується в спеціальному комунікативному середовищі, у мові наукових текстів на рівні мистецтвознавчого аналізу вжиткових виробів, оздоблених розписом. Мікромова технології є мова переважно навчальних текстів, її використовують на рівні професійного відтворення технічних процесів і прийомів розпису. Функціонально-стилістичний потенціал цих мікромов вивчено в спеціальному та неспеціальному комунікативних середовищах. Установлено, що цей потенціал варіюється від номінативного вживання термінів до явищ повної та часткової детермінологізації.


Визначені особливості системної організації МХР на семантичному, структурному, граматичному, функціональному рівнях обґрунтували необхідність виділення ТсХР як окремої розвиненої, хоча й незамкненої конкретногалузевої підсистеми у складі української національної термінології.


 








Квитко И. Термин в научном документе. – Львов: Вища школа, 1976. – С. 21.




Малевич Л. Теоретичні питання термінологічної варіантності // Вісник: Проблеми української термінології. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2002, № 453. – С. 78.




Верещака М. Терминообразовательное гнездо составных терминов // Лингвистические исследования. – М.: Ин-т языкознания АН СССР, 1984. – С. 74.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины