КОГНІТИВНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ НАЗВ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ : КОГНИТИВНО-ономасиологичный АНАЛИЗ НАЗВАНИЙ ЛЕКАРСТВЕННЫХ РАСТЕНИЙ В УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ

Краткое содержание

У вступі вмотивовано вибір теми, її актуальність та зв’язок із науковими програмами, сформульовано мету і завдання, наукову новизну, теоретичну та практичну цінність дослідження, визначено його об’єкт і предмет, охарактеризовано джерела добору фактичного матеріалу та дослідницькі методи.

У першому розділі “Теоретичні засади когнітивно-ономасіологічного аналізу мовних одиниць” розглянуто проблеми, завдання та принципи когнітивної ономасіології, встановлено зв’язок теорії картини світу з теорією номінації, викладено методику когнітивно-ономасіологічного аналізу назв лікарських рослин в українській мові, обґрунтовано двовекторний напрям дослідження мотивації від інтерпретації ономасіологічної структури до моделювання концепту з огляду на психолінгвістичну модель породження найменування, проаналізовано різні концепції мотивації та підходи до її типологізації.

У сучасному мовознавстві пріоритетним є вивчення мови як знакового феномена, що відображає пізнавальні мисленнєві процеси та структуру етносвідомості. Номінативні одиниці мови фіксують зв’язок інтеріоризованих у мисленні предметів, процесів, явищ дійсності з мовними закономірностями та аномаліями. Дослідження цього зв’язку є об’єктом когнітивної ономасіології — нової та перспективної лінгвістичної галузі, яка ґрунтується на принципах: 1) антропоцентризму, що розглядає номінатора як гносеологічний центр та суб’єкт мовного семіозису; 2) етноцентризму, який забезпечує аналіз мовних одиниць у проекції на етносвідомість, звичаї, традиції, культуру народу; 3) менталізму як спрямованості аналізу номінативних процесів та їхніх результатів на структури зберігання, обробки, переробки та використання знань; 4) психонетичності, що передбачає врахування при дослідженні номінації інших, крім мислення, смислопороджувальних функцій свідомості: відчуттів, почуттів, інтуїції, образів та архетипів колективного підсвідомого.

Когнітивне дослідження процесів номінації проектується на традиційну в українському мовознавстві теорію національно-мовної картини світу (Л.В. Бублейник, М.П. Кочерган, Л.А. Лисиченко, В.М. Манакін, В.М. Русанівський та ін.). Когнітивно-ономасіологічний аналіз номінативних одиниць ураховує зв’язок між концептуальною та мовною картинами світу як відображенням світу дійсності у свідомості народу та його мові. Щодо назв лікарських рослин особливо вагомою є антиномія наукової та наївної картин світу, що розрізняються способом світоглядного сприйняття довкілля. Найменування лікарських рослин подібні до дволикого Януса: однією своєю іпостассю вони звернені до повсякденної свідомості етносу, а іншою – до наукових знань про рослинний світ. Фітоніми формують одну з найдавніших номінативних систем, у якій відбито досвід практичного та культурно-міфологічного освоєння флори. Оскільки номінативний процес має яскраво виражений етно- та антропоцентричний характер, то ознаки, покладені в основу відповідних назв, можуть відображати не тільки об’єктивні властивості рослин, а й аналогізацію їхньої будови, зовнішнього вигляду з іншими концептуальними сферами, що постачають фітонімам знаки мотиваторів.

Головним методом дослідження мотивації найменувань лікарських рослин є розроблений О.О. Селівановою когнітивно-ономасіологічний аналіз, підґрунтям якого є двовекторний підхід дослідження номінаційних процесів: від структури знань про позначуване до ономасіологічної структури фітоніма і навпаки, що дає змогу, по-перше, визначити, який саме фрагмент концепту обирається мотиватором номінативної одиниці, по-друге, пояснити причини такого вибору під кутом зору інтерпретації властивостей лікарських рослин етносвідомістю. Когнітивно-ономасіологічний аналіз містить два етапи: інтерпретацію ономасіологічної структури та концептуальний аналіз. Перший етап — інтерпретація ономасіологічної структури — визначає номінативний статус назв (простий дериват, композит, складене найменування). Для простих дериватів при встановленні ономасіологічної структури виокремлюються ономасіологічна ознака (мотиватор) та ономасіологічна база, або формант (М. Докуліл). Номінативна структура композитів потребує поряд із цим з’ясування смислового та синтаксичного зв’язку між мотиваторами. Структура складених назв лікарських рослин виявляється через смисловий і формальний зв’язок компонентів сполучення з огляду на семантичну і граматичну домінанту.

Метою другого етапу є моделювання концепту як фрагмента знань про позначуване з урахуванням моделі породження найменування, що передбачає: внутрішнє програмування мотиваційної бази слова, подальшу селекцію мотиватора, формування ономасіологічної структури та наділення знака значенням і семантичним потенціалом. У сучасній когнітивній лінгвістиці концепт трактують як різносубстратний фрагмент свідомості та інформаційної структури, яка відображає знання і досвід людини; оперативну змістовну одиницю пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку, всієї картини світу, відображеної у психіці людини (О.С. Кубрякова). Слідом за О.О. Селівановою, ми розглядаємо концепт як ментально-психонетичний комплекс, ядром якого є диктум пропозиції (вербалізовані істинні, об’єктивні знання про позначуване), що корелює з асоціативно-термінальною частиною (неістинними, зокрема метафоричними знаннями), модусом (оцінним компонентом), а також психічними функціями: відчуттями, почуттями, образами, інтуїцією, архетипами колективного підсвідомого тощо.

Когнітивно-ономасіологічний аналіз відкриває можливості для якісно нового осмислення явища мотивації. Традиційна лінгвістика, трактуючи мотивацію лише як структурно-семантичний зв’язок мотивованого та мотиватора, не зосереджує увагу на проблемах, пов’язаних зі сферою людської свідомості та картиною світу, відображеною у ній. Когнітивний підхід убачає у мотивації не тільки явище мовної системи, а й ментально-психологічний феномен. Це передбачає дослідження складної системи зв’язків між складниками та функціями людської свідомості як підґрунтя семантико-ономасіологічної залежності мовних знаків (твірного і похідного) (О.О. Селіванова).

Другий розділ “Типологія мотивації назв лікарських рослин в українській мові” присвячений аналізові різновидів пропозиційно-диктумної, асоціативно-термінальної та змішаної мотивації найменувань лікарських рослин в українській мові, розкриттю механізмів метафоричної аналогізації з основними донорськими сферами, описові аксіологічної специфіки мотивації цього класу слів.

Пропозиційно-диктумна мотивація характеризується вибором у процесі внутрішнього програмування мотиваційної бази зі сфери істинних, несуперечливих знань про лікарську рослину, тобто диктуму пропозиції (Ш. Баллі). У сучасній лінгвістиці пропозиція розглядається як найбільш поширений спосіб концептуалізації, мисленнєвий аналог ситуації, вербалізованої знаками у прямих значеннях. Диктум пропозиції у семантичному синтаксисі та відмінковій граматиці розглядається як предикатно-аргументна структура, компонентами якої є предикат та синтаксичні кореляти в структурі ситуації (Ч. Філлмор, Ч. Чейф, Ю.Д. Апресян, В.В. Богданов, Н.Ю. Шведова та ін.). Номенклатура аргументних позицій, що використовуються як мотиватори найменувань лікарських рослин, опирається на доробок українського семантичного синтаксису (О.К. Безпояско, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, Н.В. Гуйванюк, Н.Л.Іваницька, А.П. Загнітко та ін.) та матеріали “Синтаксичного словника” Г.О. Золотової.

Механізм пропозиційно-диктумної мотивації є метонімічним, адже при творенні фітонімів мотиватори позначають лише одну чи дві ознаки рослин за суміжністю, у результаті чого висвітлюється позиційний зв’язок “частина — ціле”, “дія — результат, об’єкт, місце” тощо. Цей тип мотивації назв лікарських рослин в українській мові залежно від способу перенесення поділяється на два основні різновиди: предикатно-аргументний та гіперонімічний. Матеріали дослідження дають підстави для визнання переваги у процесі формування досліджуваної мікросистеми українських ботанічних найменувань предикатно-аргументної мотивації.

Предикатно-аргументний різновид ґрунтується на доборі мотиваторів із диктумних сфер, що репрезентують застосування, будову, місце зростання, період цвітіння лікарських рослин тощо.

Предикатний рівень диктуму представлений в ономасіологічних структурах українських назв лікарських рослин грамінальними дієсловами, що означають: 1) спосіб існування (абсолютний чи відносний): лежачка, оплітка, плетун, плетуха, сплітачка, стоян; 2) спосіб розмноження: висипка, паданка, переліт; 3) функціональні властивості: а) чуттєво зумовлені (одоративні, слухові, зорові, дотикові): вонючка, пахучка, смердючка, лускало, скрипець, шелестун, дряпач, різун; б) побутово-ритуальні: митник, парило, приворіт; в) лікувальні: молодило, сціляха; г) каузативно зумовлені (фізіологічні, отруйні): блювак, свербак, свербіжниця, сп’ячка.

Найбільш частотними в українських назвах лікарських рослин є мотиватори з рівня аргументів: дестинатив, локатив, темпоратив, квалітатив, квантитатив, комітатив, партитив. Дестинатив відображає призначення рослини: а) для лікування певної хвороби: грижниця, коростянка, лишайник, сухітник; б) для лікування пошкоджень тканин людського тіла: кровник, ранник, порізник; в) для боротьби з паразитами: блоховник, блощичник, гнидиця; г) для спричинення певного фізіологічного стану: смертельник, сонник; д) для приготування страв: борщівник, салатник тощо. Мотиватори-локативи представлені двома групами на позначення: 1) безпосереднього місця поширення: багнянка, болотник, боровка, водяниця, дубрівка, польовиця; 2) місця поширення, пов’язаного з певними об’єктами: піддубник, підтинник, під’ялинник, подорожник. Темпоративний мотиватор пов’язує фітоніми з часом появи чи цвітіння рослини, зокрема: порою року: веснівка, зимовник, літник, осінчак; календарним місяцем: липень, маївка, серпник, червець; частиною доби: вечерушка, дообідниця, нічниця; релігійним святом: іванок, іванчик, купалок, юрки тощо.

Квалітатив указує на якісні характеристики рослини: а) колір: білун, голубій, жовтяк, жовтець, зеленка, синяк; б) будову: довган, довжик, дрібниця, кругляк; в) смак: гірчак, кислич, солодиш; г) тактильні особливості: гострець, гострушка, сухак. Мотиватор кольору може бути віднесеним і до частини рослини — партитива, що імплікується, напр.: білавка, синець, синьоха, синюх, голубинець, зеленюка, зелінка, жовтушка, жовтяниця, жовтяк, жовтянка. Мотиватор-квантитатив точно або приблизно передає кількісну характеристику частин рослини або специфіку їхньої будови: дволистка, тройнячок, троян, тисячник, тисячолисник. Позиція комітатива застосовується на позначення супровідної щодо лікарської рослини реалії. У мотиваційних базах фітонімів спостерігається інтеграція комітатива з імплікованим темпоративом чи локативом, пор.: зозулинець — ‘цвіте на початку травня, коли починає кувати зозуля’; ластовичник — ‘починає цвісти, коли прилітають перші ластівки’; жабник, жабурник — ‘росте на болотах, вологих місцях: там, де водяться жаби’; бобряк — ‘росте у водоймах: там, де водяться бобри’.

Мотиватор-партитив зумовлений особливостями поділу рослин на частини: насіння, стручок, ягоду, цвіт, лист, корінь (струч, стручечник, цвітник, корінчик). Окрему групу становлять партитивні мотиватори, пов’язані з назвами частин тіла людини, що є об’єктом лікування або подразливого чи шкідливого впливу рослини (очанка, грудашник, грудянка, черевник, животник, горлач, печінник, печіночниця, сердечник, утробник). У процесі формування ономасіологічної структури таких назв відбувається імплікація предиката, що позначає лікарське застосування рослини.

Гіперонімічний різновид використовує знаки компонентів диктуму не з предикатно-аргументної структури, а з її родових корелятів (гіперонімів), що здебільшого виявляється у складних чи складених найменуваннях змішаного типу мотивації. Так, гіпероніми трава, зілля корелюють з аргументними позиціями: 1) дестинатива: зілля болячкове, золотушна трава, цингова трава; 2) квалітатива: сірозілля, рожеве зілля, дрібчасте зіллячко, острий бур’ян, солодка трава; 3) локатива: болотна трава, лісове зілля, підорішна трава; 4) темпоратива: іван-зілля, святоянське зілля, іванова трава; 5) квантитатива: тройзілля, зілля від дев’яноста дев’яти хвороб; 6) комітатива: жаб’яче зілля, ластів’яче зілля.

Альтернативною пропозиційно-диктумній мотивації є асоціативно-термінальна, яка використовує мотиватор із асоціативної частини концепту, сформованої шляхом аналогізації різних концептосфер. За загальним механізмом така мотивація є метафоричною, адже знаки мотиваторів назв лікарських рослин, що належать до реципієнтної зони, постачаються з інших, донорських концептуальних сфер (Дж. Лакофф, М. Джонсон, Р. Ліпка, О.В. Рахіліна, Б. Рудзка-Остін та ін.).

Донорськими зонами для найменувань лікарських рослин виступають концептосфери ЛЮДИНА, ТВАРИНА, РОСЛИНА, АРТЕФАКТ, НАТУРФАКТ. Найбільш продуктивним та універсальним принципом такої інтеграції є антропоморфізм, пов’язаний із кордоцентричною світосприймальною настановою, що проектується на особливості української ментальності. Використання мотиваторів концептуальної сфери ЛЮДИНА на позначення лікарських рослин зумовлено аналогізацією їхніх властивостей із людськими якостями та рисами, частинами тіла, місцезнаходженням у просторі та рухом.

Антропоморфна метафора є чисельною і різноманітною. Взаємодія донорської зони ЛЮДИНА з реципієнтною зоною ЛІКАРСЬКА РОСЛИНА має різні механізми, що зумовлює диференціацію структурно-метафоричного, дифузно-метафоричного та гештальтного (образного) різновидів асоціативно-термінальної мотивації (О.О. Селіванова). Структурно-метафоричний різновид характеризується уподібненням концептів на основі одного чи двох суміжних понять. Так, суміжними поняттями для найменувань плакун (перед дощем на кінчику листка рослини виступає краплинка вологи) та видяк (під час достигання у верхній частині насіннєвої коробочки відкриваються отвори, через які розсіваються зерна рослини) є відповідні предикати з концептосфери ЛЮДИНА, що стають асоціатами реципієнтної зони.

Дифузно-метафоричний різновид пов’язаний з інтеграцією двох концептосфер на підставі асоціативного ореолу (В.М. Телія), тобто комплексу асоціацій, сформованого нерідко шляхом онтологічного уподібнення сценаріїв (Дж. Лакофф, М. Джонсон, М. Тернер та ін.). Так, назва мати-й-мачуха зумовлена наївним асоціативним зв’язком сприйняття рослини людиною зі сценарієм про матір як добру, рідну та мачуху — злу, жадібну, безжальну (листки рослини зверху голі, холодні на дотик, а внизу вкриті волосками, пухнасті, теплі).

Гештальтний (образний) різновид відображає конекції асоціативно-термінальної частини ментально-психонетичного комплексу із зоровими, слуховими, тактильними, смаковими, одоративними відчуттями та сформованими на їхньому ґрунті нерозчленованими, цілісними образами (гештальтами) шляхом аналогізації з іншими предметними сферами. При цьому співвідносяться різні сутності, створюючи гештальт із редукованих прототипів, синтезуючи на його основі новий гносеологічний образ (В.М. Телія). Так, назви лисак, лисачок мотивовані лексемою лисий ‘з лисиною або без волосся (про людину)’, що пов’язано, очевидно, із тим, що суцвіття має велику кількість трубчастих квіток, оточених язичковими пелюстками, у зв’язку з чим його середина нагадує лисину; найменування сліпак, сліпа тютя, сліпота, сліпотан походять від сліпий ‘позбавлений зору, здатності бачити’, що спричинено, ймовірно, тим, що квіти цих рослин частину доби або в сиру погоду бувають закриті.

Значна кількість метафоричних назв лікарських рослин в українській мові, утворених на ґрунті зорових асоціацій, пов’язана з позначенням форми. Такі номінації допомагають скласти уявлення не тільки про контури, обриси лікарської рослини чи її частин, а й про їхні структурні властивості. Здебільшого основою аналогізації форми лікарської рослини служать частини тіла людини: бородач — ‘сухе суцвіття рослини подібне до бороди’, головак — ‘квіти рослини круглі, кулясті, схожі на голову людини’, ротики — ‘віночок квітки двороздільний, розкриті пелюстки формою нагадують рот’, язичниця — ‘рослина має цілісні, довгасті листки, що формою подібні до язика’, пальчики, перстач — ‘п’ятироздільні листки рослини розташовані у формі пальців (перстів) однієї руки’.

Досить продуктивним принципом метафоризації при творенні українських назв лікарських рослин є зооморфізм, що здебільшого має гештальтну природу. Аналогізація ознак реципієнтної зони РОСЛИНА та донорської зони ТВАРИНА відбувається внаслідок схожості: 1) кольору: лебеді — ‘рослина має білі квіти’, воронець — ‘ягоди рослини чорні на колір’; 2) форми листка: воловий язик, заячі вушка, хвостач, копитняк; 3) форми квітки: півнячий гребінь, орлики, їжачок; 4) форми плоду: журавельник — ‘плід рослини формою нагадує дзьоб журавля’, козлобородник, вороняче око — ‘восени на голому стеблі рослини залишається сизувато-чорні ягоди, які кольором і формою нагадують вороняче око’; 5) форми кореня: ракові шийки — ‘дерев’янисте, товсте, черевоподібно зігнуте, зморщене, червоного кольору кореневище подібне до шиї рака’, зміячка — ‘чорний корінь рослин нагадує тіло змії’.

Інтеграція концептуальної зони “лікарська рослина” із іншими зонами концептуальної сфери РОСЛИНА здійснюється на ґрунті візуальної схожості. Перенесення ознак відбувається на основі зовнішньої подібності рослин, які в науковій класифікації належать до різних родин: житники, житник, житняк, житнічка (Гіпекоум повислий родина Макових) — від жито (Жито посівне родина Злакових), капустка (Галіміона бородавчаста родина Лободових) — від капуста (Капуста городня родина Хрестоцвітих). Досить часто трав’яниста лікарська рослина отримує своє найменування від назви того чи іншого дерева. Підґрунтям такої симіляції є загальна подібність форми та конфігурації листків: груша, грушевина, грушиця, грушівка, грушанка, грушинка, грушочка, вербинка, сосонка, ялинка, яличка, смеречник.

Поєднання концептуальних сфер АРТЕФАКТ та РОСЛИНА пояснюється механізмом людської свідомості, що уподібнює образи рукотворного світу до світу нерукотворного. Це простежується в українських назвах лікарських рослин, утворених унаслідок аналогізації: 1) зорових образів, зокрема подібності: а) форми квітки: коровай, тарельки, дзвоники, топірчики; б) форми листка: мечик, лопатень, стрілочка; в) форми плоду: копійник, калитник, мішечок, проскурняк; г) кольору та структури квітки: ватка, ваточник, оксамитка; 2) одоративних асоціацій: кадило, кадильник —‘рослина має сильний запах’; 3) слухових відчуттів: дзвінець, бубовник — ‘у роздутій сухій насіннєвій коробочці плоди при розкачуванні утворюють звукові ефекти’.

Донорська сфера НАТУРФАКТ постачає до реципієнтної зони РОСЛИНА мотиватори пов’язані з подібністю: 1) візуальних образів, зокрема особливостей сприйняття кольору квітки (крейдовик — ‘сизуваті квіти рослини, подібні до кольору крейди’, коралина, небесики, пожарки, огоньки, дим’янка), її форми (зірка, зірки, зірочки); 2) одоративних відчуттів: ладанник — ‘рослина багата на запашні ефірні олії і смоли’; 3) слухових вражень: грім; 4) комплексних асоціацій: жировик — ‘листя рослини покрите залозами, що виділяють липку слизисту речовину, схожу на жир’; вощанка — ‘рослина вкрита восковою поволокою, має блискучі жовті квіти’.

Українські назви лікарських рослин композитного та складеного типу характеризуються вибором мотиваторів із різних сфер ментально-психонетичного комплексу: одна ономасіологічна ознака обирається з диктуму пропозиції і відображає істинну інформацію про лікарські рослини, отриману в процесі пізнавально-практичної діяльності номінаторів, а друга – з термінально-асоціативної сфери або модусу. Такий механізм названий змішаною мотивацією. Досліджуваний матеріал зумовив виокремлення пропозиційно-асоціативного та пропозиційно-модусного її різновидів.

Варіативність вияву пропозиційно-асоціативної мотивації залежить від диктумної позиції мотиватора: біловус — ‘рослина має квіти білого кольору з великими тичинками, що нагадують вуса людини’; зоря лісова — ‘рослина росте в лісі, її квіти формою подібні до зірки’; нічна свічка — ‘рослина розкриває квіти вночі; пряме, колосовидне суцвіття формою нагадує свічку’; тризуб — ‘плід рослини розпадається на три зубовидні частини’; роголист — ‘листя рослини має рогоподібну форму’.

При пропозиційно-модусній мотивації аксіологічна маркованість назви лікарської рослини за шкалою “добре — погано” детермінується, як правило, її реальними властивостями: корисністю чи шкідливістю для людини. Домінуючим є вираження негативної оцінки, що здійснюється за допомогою теонімічної, демонологічної, колористичної та анімалістичної лексики: ангельське насіння, чортовий лист, чорний корінь, вовчі ягоди.

Основні результати дисертаційного дослідження відображено у висновках:

1. Когнітивно-ономасіологічний аналіз українських назв лікарських рослин установлює психоментальне підґрунтя формування їхніх номінативних структур з огляду на спосіб та причину вибору певних мотиваторів зі структур знань про позначуване, а також на зв’язок цих структур із образами, відчуттями, почуттями, емоційно-оцінним компонентом у структурі ментально-психонетичного комплексу.

2. Назви лікарських рослин в українській мові є маніфестантами певних фрагментів національно-мовної картини світу (наївної та наукової) як результату сприйняття етносвідомістю ознак, властивостей, будови рослин, їхньої дії на людину з урахуванням когнітивних механізмів аналогізації з іншими концептуальними сферами, міфами, повір’ями, традиціями, звичаями народу.

3. Когнітивно-ономасіологічний аналіз українських назв лікарських рослин є двовекторним і зумовлює методику інтерпретації ономасіологічної структури та концептуальний аналіз, метою якого є моделювання фрагмента знань про позначуване, що обирається мотиваційною базою при внутрішньому програмуванні найменування та подальшій селекції мотиватора — ономасіологічної ознаки. Зважаючи на модель породження назв лікарських рослин, мотивація є наскрізною операцією добору мотиватора та формування відповідної ономасіологічної структури, яка демонструє як структурно-семантичний зв’язок мовних знаків (мотиватора та мотивованого), так і психореляції у ментально-психонетичному комплексі.

4. Диференціація мотиваційних процесів у номінативному масиві досліджуваних фітонімів ураховує специфіку вибору мотиваторів із певних фрагментів знань про позначуване. Це дає підстави для виділення трьох типів мотивації українських назв лікарських рослин: пропозиційно-диктумного, асоціативно-термінального і змішаного. Матеріали дослідження дозволяють визнати пріоритет у процесі формування досліджуваної мікросистеми українських ботанічних найменувань пропозиційно-диктумної мотивації.

Предикатно-аргументний різновид пропозиційно-диктумної мотивації українських назв лікарських рослин ґрунтується на доборі мотиватора із зони істинної інформації про їхні ознаки та властивості і репрезентований знаками у прямих значеннях Підґрунтям гіперонімічного різновиду є класифікаційна структура фітонімів. Обидва різновиди пропозиційно-диктумної мотивації за своєю природою є метонімічними, оскільки процес перенесення назви визначається органічним зв’язком між предметами (класами предметів).

5. Асоціативно-термінальна мотивація найменувань лікарських рослин української мови опирається на різні типи метафоричного механізму, що уможливлює позначення однієї предметної сфери в термінах іншої на підставі аналогізації з суміжним поняттям, дифузним асоціативним комплексом та гештальтом, внаслідок чого відповідним найменуванням притаманна структурно-метафорична, дифузно-метафорична та гештальтна мотивація.

Вивчення специфіки метафоричних процесів у колі досліджуваних найменувань дозволяє вважати відкритими для взаємодії з реципієнтною зоною українських назв лікарських донорські зони ЛЮДИНА, ТВАРИНА, РОСЛИНА, АРТЕФАКТ, НАТУРФАКТ. При цьому найбільш продуктивною є модель метафоричного перенесення ЛЮДИНА → РОСЛИНА, що пояснюється специфікою української ментальності, її кордоцентричною світосприймальною настановою.

6. Змішаний тип мотивації українських назв лікарських рослин характеризується селекцією мотиваторів із різних сфер ментально-психонетичного комплексу: одна з комбінаційних ономасіологічних ознак обирається з предикатно-аргументної частини й відображає істинну інформацію про лікарські рослини, отриману в процесі пізнавально-практичної діяльності номінаторів, а інша – з термінально-асоціативної сфери чи модусу, репрезентуючи неістинні, метафоричні ознаки, покладені в основу фітонімів (пропозиційно-асоціативна мотивація) або ж їхню аксіологічну маркованість, пов’язану з цілющими чи шкідливими для людини властивостями лікарських рослин (пропозиційно-модусна мотивація).