Конотативна семантика сучасних ідеологічно забарвлених номінативних одиниць (на матеріалі української преси 90-х років ХХ століття)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Конотативна семантика сучасних ідеологічно забарвлених номінативних одиниць (на матеріалі української преси 90-х років ХХ століття)
Альтернативное Название: коннотативная семантика современных идеологически окрашенных номинативных единиц (на материале украинской прессы 90-х годов ХХ века)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, відзначено її зв’язок із науковою проблематикою установи, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено його наукову новизну, а також теоретичне і практичне значення здобутих результатів.


Перший розділ “Системно-структурна і прагматична характеристика конотативної семантики ідеологічно забарвлених номінативних одиниць” присвячено визначенню вихідних теоретичних засад роботи: з’ясовано робочу дефініцію об’єкта дослідження – ІЗНО, виокремлено лексико-семантичне поле (далі – ЛСП) ідеології й описано його сучасний склад ядра і периферії та вказано на причини такого наповнення; критично висвітлено питання про статус конотації у структурно-семантичному (місце, обсяг, структура, співвідношення з ідеологічним і культурно-національним компонентами) та прагматичному аспектах; обґрунтовано виокремлення соціально-ідеологічної емотивності як важливого складника конотативного макрокомпонента ІЗНО, визначено особливості її модальної рамки.


У зв’язку з тим, що ідеологію не розглядають як автономну форму суспільної свідомості, а лише як вищий її рівень, немає особливої групи мовних знаків, які були б тільки матеріальною формою існування ідеології і виконували б лише відповідну (ідеологічну) функцію. Тематично неоднорідні слова і словосполучення, що викликають різні, часто протилежні асоціації й оцінки комунікантів як результат соціально-ідеологічної диференціації суспільства, на базі спільного конотативного макрокомпонента значення формують єдине, відкрите, динамічне ЛСП ідеології. Центр виокремленого поля є двоядерним (перше ядро – апелятивне, до складу якого входять ідеологізовані суспільно-політичні слова, терміноїди, суспільно-політичні терміни, серед яких переважають ключові слова аналізованого періоду; друге ядро – метонімічні оніми й мезоніми, символізовані власні назви). Периферію ЛСП ІЗНО формують ті номінативні одиниці, які генетично не містять суспільно-політичної семантики, але тяжіють до вживання в ідеологічній комунікації, набуваючи ідеологічно зумовленого значення, що виявляється в них звичайно в сполученні з додатковими елементами “ідеологічно зараженого” контексту. Це можуть бути найрізноманітніші як загальновживані слова (слова-символи, розмовні слова, слова етикетної сфери, етноніми тощо), так і детермінологізовані чи транстермінологізовані мовні одиниці, серед яких переважають аналітичні номінації.


Деформація публіцистичної картини радянського ментального світу й утвердження власне національної картини світу зумовлює суттєву зміну в складі ядра аналізованого ЛСП. На відміну від радянського політичного дискурсу тут превалюють ключові одиниці з культурним наповненням: мова, свобода, дух, душа, ментальність, індивідуалізм, історична пам’ять, Т. Шевченко, І. Франко, М. Грушевський, І. Мазепа, Україна, Київ, Батурин, Софійський собор, майдан Незалежності тощо.


ІЗНО, яким властива тенденція не стільки до денотативно-сигніфікативної, скільки до конотативної номінації, мають порівняно з ідеологічно нейтральними номінативними одиницями складнішу семантичну структуру. У семантичній структурі ядерних ІЗНО важливим є інгерентний конотативний макрокомпонент, який може поглинати денотативно-сигніфікативний; у маргінальних ІЗНО цей макроком­понент стає провідним у мовленні (адгерентна конотація).


Серед мовознавців наявні два традиційні погляди на межі конотації у структурі лексичного значення. Так, одні лінгвісти тлумачать її як окремий макрокомпонент у сукупності з емоційними, експресивними, оцінними, стилістичними тощо мікрокомпонентами, який є автономним від денотативно-сигніфікативного макрокомпонента (О.Є. Голод, А.В. Філіппов) чи тісно взаємопов’язаним з останнім
(І.В. Арнольд, Т.О. Богорад, Л.М. Васильєв, В.І. Говердовський, Л.М. Пелепейченко, В.М. Русанівський, Н.Я. Сердобінцев, Ю.П. Солодуб, Й.А. Стернін, В.М. Телія, В.І. Шаховський). Представники другого погляду обмежують конотацію лише тими елементами змісту, які додаються до слова в мовленні: асоціативними, контекстуальними, прагматичними і т. ін. (Е.С. Азнаурова, Ю.Д. Апресян, Н.Д. Арутюнова, Г.В. Колшанський, Л.А. Новиков). У реферованому дослідженні конотативну семантику ІЗНО розглянуто в двох аспектах – системно-структурному та прагматич­ному і зроблено спробу на засадах інтегративного підходу до семантики і прагматики визначити конотацію як мовний і мовленнєвий феномен. Але зважаючи на те, що ідеологічна конотація – це передусім мовний факт, оскільки ідеологічна оцінка в словах виступає як соціальне (а не індивідуальне) явище, суспільно усвідомлене й загальновживане, у роботі більшу увагу приділено структурно-семантичній характеристиці конотативного значення ІЗНО. З цього погляду конотацію витлумачено вузько, як гетерогенний багатоярусний макрокомпонент із двома мікрокомпонентами – власне семантичним (внутрішньою формою) й ідеологічно емотивним. Якщо образність є субкомпонентом власне семантичного елемента, то інтенсивність – субкомпонент ідеологічної емотивності. Власне семантичний компонент – це “фактор втілення асоціативно-образного або власне асоціативного переосмислення означуваного шляхом інтенсифікації інтелектуально-логічної інформації як на базі потенційної чи диференційної семи, так і семи, оказіонально включеної в контекст” (В.Л. Іващенко).


Ідеологічна зумовленість мовного знака реалізована як ідеологічна сема – базовий мікрокомпонент конотативного макрокомпонента ІЗНО, що зумовлено і самою сутністю референційної сфери ІЗНО, і функціональним призначенням цих одиниць як персуасивних знаків, що виражають відповідні ідеологічні концепції, впливаючи на свідомість носіїв мови. Враховуючи обопільність взаємозв’язку емоційно-оцінної (емотивної) й ідеологічної сем, уважаємо їх монолітним компонентом конотативного значення – соціально-ідеологічною емотивністю. Ця емоційно-оцінна сема конотативного значення є лабільною, латентною, “агресивною”, яка прямо залежить від суспільно-ідеологічного буття, зокрема від панівної світоглядно-ментальної, а на її основі – національної системи цінностей. Інтенсивність вияву соціально-ідеологічної емотивності значно зростає в національному ідеологіч­ному узусі внаслідок взаємодії з національно-культурною семою. Ідеться про
національну самобутність ІЗНО сучасного періоду, зумовлену історичним характером асоціацій, традиційних реалій, властивих українській культурі, символічною стереотипізацією, глибоко укоріненою в національну свідомість. Саме це спричиняє інше розуміння соціально-ідеологічної оцінки – не як реалізації класової дихотомії “наше” – “не наше”, а як втілення культурної опозиції “своє” – “чуже”, що ґрунтується на соціокультурному підтексті.


У модальній рамці цього складника конотативного значення чільне місце належить суб’єктові оцінки (номінаторові), тобто узагальненому авторові тоталітарного дискурсу в комуністичному ідеологічному узусі й сучасному узагальненому авторові в національному ідеологічному узусі. Вибір об’єкта соціально-ідеологічної емотивності зумовлено системою ціннісних орієнтирів. У національній ідеології, з позицій якої описано конотативну семантику ІЗНО, такою примат-цінністю є національна ідея, що реалізована через дихотомію “своє” – “чуже” й впливає на бінарний характер соціально-ідеологічної емотивності з трьома ступенями градації (більшою – меншою – найменшою мірою позитивна і / або негативна оцінки). На відміну від інших типів суб’єктивних оцінок (християнсько-релігійної, культурно-естетичної, емоційно-чуттєвої тощо), мотивованих переважно знанням про об’єкт, вид ідеологічної оцінки здебільшого визначений вартісною шкалою цінностей і стереотипами, тобто “фіксованими ментальними картинками”, реалізованими як нормативні локальні асоціації до стандартної (інваріантної) для певної культури ділянки картини світу (Ю.Є. Прохоров, В.В. Красних).


Отже, ІЗНО національного ідеологічного узусу – це національно особливий, соціально-мовний феномен, вербалізована концептуальна сітка стереотипних уявлень й оцінок національної ідеології, яка розташована між індивідом і реальністю та впливає на формування його аксіологічного сприйняття цієї дійсності, відмінного від інших, ненаціональних, ідеологій.


У другому розділі “Структурно-семантичні зміни в конотативному макроком­поненті ідеологічно забарвлених номінативних одиниць” з’ясовано та проаналізовано основні семантичні напрямки формування конотативного значення сучасних ІЗНО; виявлено їхні екстра- й інтралінгвальні чинники, а також характерні особливості в національному ідеологічному узусі порівняно з попереднім (комуністичним) ідеологічним узусом. У межах структурно-семантичних змін здійснено таксономічну, подекуди – тематичну класифікацію найпродуктивніших ідеологізованих апелятивів й онімів.


Структурно-семантичні зрушення в ІЗНО полягають не у виникненні чи зник­ненні ідеологічного компонента значення, а в зміні конотативного значення цих номінацій, що відбуваються в трьох напрямках – індукування, редукування та субституції. У напрямку індукування конотативних сем вони представлені в процесах ідеологізації ідеологічно нейтральних номінативних одиниць (апелятивів й онімів) і реідеологізації ІЗНО, у напрямку редукування – процесом деідеологізації ідеологічно забарвлених апелятивів, у напрямку субституції – процесами переідеологізації та вторинної ідеологізації загальних і власних назв.


Ідеологізація – це процес набуття конотативною семантикою ідеологічно нейтральної номінативної одиниці ідеоло­гічної асоціативної або асоціативно-образної семантичної ознаки в певному ідеологічному узусі, що зумовлює зміну нейтральної ідеологічної оцінки на позитивну чи негативну. Виникнення нових
ІЗНО пов’язане не лише з потребами номінації відродженої національної ідеології, а й з намаганням замінити ІЗНО комуністичного ідеологічного узусу конотативно насиченішими номінаціями. Це спричиняє поділ лексико-фразеологічних (нова форма – новий зміст) і семантичних (стара форма – новий зміст) сучасних ідеологізованих неологізмів на номінативно-зображальні (суверенізація, роздержавлення, державницький, більшість) та кількісно численніші – номінативно-предикативні (шокотерапісти, культуртрегери, москвомалороси, перевертнізація, московський гітлеризм). Якщо в перших денотативно-сигніфікативний і конотативний макроком­поненти виражені ядерною та периферійною частинами, то в других позицію ядра займає конотативний макрокомпонент, а денотативно-сигніфікативний перебуває на периферії.


Місце денотативно-сигніфікативного та конотативного макрокомпонентів у польовому структуруванні лексичного значення, а також різний ступінь взаємодії цих макрокомпонентів дав підстави виокремити три типи конотативних значень ІЗНО: 1) денотативно-конотативний, де джерелом виникнення позитивної або негативної ідеологічної оцінки є не інтенції номінатора, а специфічний денотат номінанта (державницький, унезалежнитись); 2) конотативно-денотативний, коли слова орієнтовані або на абстрактний, умовний, референт, або на референт, якого немає в дійсності (наприклад, у радянському ідеологічному узусі ІЗНО ворог (зрадник) народу слугувала на позначення патріотів, за інтернаціоналізмом, взаємодією мов приховувалася русифікація тощо); 3) власне конотативний, де ідеологічність зумовлена лише ідеологічно-емоційною оцінкою суб’єкта кваліфікації як виявом ставлення до позначуваного відповідною номінативною одиницею (чума, холера, зараза, мертва вода, дурман, гідра, Молох – про комунізм).


Ідеологічна конотація виникає в словах із соціальним (незалежність, усамостійнення, паракомуністичність), оцінним (як результат ідеологічної іррадіації) (кат, конструктивний, Молох, бацила) та соціально-оцінним нейтральним (зелений, ковбаса) значеннями.


На відміну від спостережень лінгвістів, які підтверджують частішу конотацію конкретних назв (Ю.Д. Апресян, Л. Шутак), наш емпіричний матеріал свідчить про перевагу ідеологічно конотованої абстрактної лексики (здебільшого через “розмитість” денотата). Згідно з основною тенденцією сучасних інноваційних процесів нові конотативно-ідеологічні значення формуються переважно в іменниках (зокрема зі значенням особи – україноненависники, імперці, московські фарисеї, більшовицькі душогуби, лицарі патріотичного чину, чоловí “визвольної одіссеї”, українські самостійники-патріоти), прикметниках (здебільшого кольоронайменуваннях – рожевий, чорний), а також у дієсловах (розбудовувати, реабіліту­вати), деяких числівниках (двісті тридцять дев’ять, сімдесят) і вигуках (слава, ганьба). Частина з них є автономними ідеологізованими номінаціями, як-от: застій, червоні, соборуватися, двісті тридцять дев’ять, а інші – неавтономні, синсемантичні ІЗНО на зразок синдром великодержавності (антиукраїнства, гвинтикової свідомості), національний імунітет, чорний вівторок, чотириста років неволі тощо.


В ідеологізованій пропріальній площині, де ідеологізація є частковим виявом лексико-семантичного процесу, в першій сфері “людина” кількісно переважають конотантропоніми на позначення власних назв сучасних політиків (остроущенки, гриньови, удовенківці), у другій “середовище життєдіяльності (соціальної й природної)” – ергоніми (зокрема назви партій, партійних блоків, суспільно-політичних союзів й організацій – КПУ, “Демократичний союз”, “Наша Україна”), у третій “способи та результати людської діяльності” – ідеоніми (День незалежності, Лицарський Хрест Заслуги). Перевага ідеологізованих ідеонімів над ідеологічно забарвленими прагматонімами є свідченням впливу екстралінгвального чинника – домінування духовного над матеріальним у системі національних цінностей.


Лексико-фразеологічні ідеологізовані одиниці утворюються традиційними способами: 1) унаслідок екстраполяції (транстермінологізації – біхевіоризм політичний, артикуляція інтересів, детермінологізації несуспільно-політичних терміносистем – європейський вектор, ідеологічна селекція, патріотичний турнір, вівтар національної ідеї, термінологізації загальновживаної лексики – більшість, політичний театр) з інших сфер, що значно урізноманітнилися; 2) на основі змісту семантично опорного компонента – новий (тоталітаризм, доба, економіка, людина), старий (стереотип, мислення, партноменклатура); 3) за допомогою фраземної диференціації (власне перифрази – кремлівський горець, імперський материк, подвижник духа; евфемізми – демократичний вибір, вимушена безоплатна відпустка; дисфемізми – євразійський монстр, союзна стайня; антиевфемізми – економіч­ні біженці, блудні співвітчизники); 4) засобами власної словотвірної системи
(прокомуністичний, застійність, розбудовники). На словотвірному рівні семантичні властивості інновацій передаються похідним словам, де конотативний макроком­понент є провідним (радянськість, есендевщина, розукраїнювати).


Визначальним мотиватором характеру соціально-ідеологічної семи конотативного значення сучасних ідеологізованих неологізмів виступає асоціативна чи асоціативно-образна ознака (етнографічно-побутова – шароварно-галушкове мислення, танцювати під московську балалайку, білохатні українчуки, історична – українська варфоломіївська ніч, українські карбонарії, червоні гуни, літературна – сучасні Шельменки, втрачений рай, золотогомінний 1991 рік) або (рідше) зовнішня форма слова (російські запозичення на зразок совєти, большевік, нєзавісімость). Якщо асоціативна чи асоціативно-образна ознака апелює до глибинного значення і системного змісту національно-прецедентних феноменів (ситуація, текст, ім’я, висловлення), то зовнішня форма ІЗНО використовує тільки поверхневе значення експонента.


Вивчення мовного розвитку посттоталітарних країн передбачає визначення спільних характеристик, так званих “тоталітарних універсалій” (Б.Ю. Норман), й окреслення специфічних ознак тоталітарного впливу в конкретних випадках. У проекції на сучасні процеси в конотативній семантиці ІЗНО сучасної української мови це відобразилося в специфічному явищі реідеологізації, що зумовлене особливою тоталітарною політикою лінгвоциду щодо української мови з її відвертими (усього 469 різноманітних заборон, починаючи з часів Петра І) чи закамуфльованими (наприклад, через “зближення” і “уподібнення” з російською, нівелювання національних особ­ливостей української мови і т. ін.) формами.


 Реідеологізація – це відновлення ідеологічної семантичної ознаки слів, що супроводжується зміною полюса ідеологічної емотивності в конотативному макрокомпоненті їхнього значення. Іншими словами, це семантичний процес-реакція:
1) на штучну деактивацію номінацій, національно маркованих за денотатом – слова-реалії (бандура, китайка, тризуб) або конотатом – слова-символи, фонові слова (суспільно-політичні – злука, соборність й оцінні – євшан-зілля, пророк); 2) на політичну (гласну й негласну) табуїзацію національно значущих апелятивів (незалежність, національна еліта), онімів (Крути, “Ще не вмерла Україна”, УПА, День матері), а також слів, що позначали реалії епохи тоталітаризму (геноцид, стукач, русифікація, репресії). Так, у слові-символі калина відновлюються соціально-ідеологічні семи ‘рідний край’, ‘єдність нації’, в онімічному символі Україна – ‘незалежність’, ‘відродження’, ‘соборність українського народу’; реідеологізоване слово Європа виступає символом укоріненого почуття національної гідності, пошани до власної держави, турботи про її престиж, пізнання її історії, плекання мови, здатності до критичного аналізу, відсутності догм; сполучення Бог і Україна виражає ідею високого покликання нашої держави, її загальнопланетарного значення тощо.
Із наведеними значеннями ці слова функціонують у творах українських мислителів багатьох поколінь (Т. Шевченка, І. Франка, М. Грушевського, М. Хвильового й ін.).


 Виділення процесу реідеологізації в конотативній семантиці ІЗНО є релевантним у дихотомії “сучасний український (офіційний і неофіційний) дискурс” – “радянський ритуальний офіційний дискурс”. Саме в офіційному дискурсі радянського ідеологічного узусу слова з національно-культурним значеннєвим компонентом вилучалися зі вжитку, табуїзувалися, а в разі неможливості їхнього “списання в архів” (С. Караванський) унаслідок частотності вживання обмежувалися у використанні або ж змінювали позитивно-нейтральну оцінку на іронічну, навіть саркастичну.


Однак у неофіційному радянському дискурсі (“самвидаві”, закордонних публікаціях українських дисидентів, “кухонних” розмовах інтелігенції тощо), як і в дорадянському, такі слова були ядром у ЛСП ідеології, що зумовлено домінантністю конотативного макрокомпонента з меліоративною (рідше – пейоративною) соціально-ідеологічною емотивністю. Навіть у деяких радянських лексикографічних джерелах зафіксована природна ідеологічна конотація цих слів. Так, у “Словнику асоціативних означень іменників в українській мові” Н.П. Бутенко як стійкий асоціат “незалежницького” слова (Ю. Шерех) нація вирізняється своєю першістю означення українська (не як означення до слова, а як до явища, що стоїть за цим іменником). Це стосується й українських слів-реалій борщ, вишивка. Такі мовні факти підтверджують слушність думки про те, що “майже неможливо повністю звільнитися від звичних семантичних зв’язків і асоціацій” (А.І. Абаєв). Зазначений психологічний чинник у сукупності зі сприятливим соціальним – утвердженням державної незалежності України і найголовнішим – мовним, що пов’язаний з “культурною пам’яттю” семантики слова (Є.С. Яковлева), зумовлює відродження початкової конотативної семантики в ІЗНО, що спирається на світоглядно-ментальну систему цінностей українського народу. Зміна полюса оцінки впливає на якісну деформацію сучасного ЛСП ідеології, де такі номінації порівняно з радянським ЛСП ідеології є реактемами.


Процес реідеологізації засвідчує здатність мови не тільки про­дуку­вати нове, а й регенерувати те, що не повинно мертвіти. Втрата деякими словами асоціативних (зде­більшого – пейоративних) сем комуністичної ідеології не переводить їх до розря­ду ідеологічно індиферентних, тому що супроводжується вона одночас­ним відновленням національної ідеологічної семи – ‘українське’. Це істотно відрізняє процес реідеологізації від процесу деідеологізації, який теж пов’я­заний зі зняттям ідео­логічних сем.


Деідеологізація – це процес редукування в ІЗНО ідеологічної асоціативної семантичної ознаки внаслідок руйнування класової опозиції “наше” – “не наше” й зміни позитивної чи негативної ідеологічної оцінки на нейтральну. Розгляд названого процесу в рамках дослідження ІЗНО зумовлений тим, що номінації, ідеологізовані в одній ідеології (комуністичній) та ідеологічно нейтральні в іншій (національній) мають особливе конотативне значення, оскільки в ньому немає соціально-ідеологічної емотивності. Тому процес деідеологізації є особливою формою ідеологізації (Є.А. Найда, Т.Б. Крючкова, А.Л. Голованевський, Р.П. Зорівчак). Порівняння вокабуляра, змісту тлумачення лексикографічної дефініції та ілюстративного матеріалу до неї, системи стилістичних поміток у тлумачних і політичних словниках, виданих в УРСР і в Україні, засвідчує, що та сама номінативна одиниця в цих словниках витлумачена по-різному: до конотативної семантики багатьох слів, зафіксованих словниками 90-х років ХХ століття, ідеологізовані семи не подані, що свідчить про їхню ідеологічну нейтральність у національному ідеологічному узусі. У них це відбито: імпліцитно – у втраті двох основних ідеологізованих сем – ‘буржуазне’ та ‘націоналістичне’ (у лексикографічній дефініції й ілюстративному матеріалі до неї – анархізм, геополітика, прибуток), експліцитно – у редукуванні стилістичних поміток на зразок застаріле, розмовне, діалектне, західноукраїнське, рідковживане, книжне (у словах поступ, віншування, спільнота, часопис і под.), а також у залученні до їхнього складу як самих слів, так і окремих лексико-семантичних варіантів, що з ідеологічних міркувань були вилучені з радянських лексикографічних праць. Так, згідно з Вебстерським словником план змісту слова індивідуалізм має шість лексико-семантичних варіантів [WD 1981:1152], а в “Словнику української мови” зафіксований тільки один – “буржуазний приватновласницький погляд, що протиставляє егоїс­тичні інтереси окремої особи інтересам суспільства, який ставить особисті інтереси вище інтересів суспільства, колективу” [СУМ 1973:25]. Поза увагою залишилися такі лексико-семантичні варіанти, як “соціальна теорія, що захищає свободу, права і самостійні дії індивіда”, “принцип або звичка до самостійної думки й дії”, “індивідуальний характер, індивідуальність”, “док­трина, що стверджує реальність тільки індивідуальних речей”. Лише значення лексеми індивідуалізм “дбати про власні інтереси, а не спільні або колективні, егоїзм” збігається з дефініцією в “Словнику української мови”. Зняття ідеологічних сем засвідчують тлумачення цього слова в сучасному “Словнику іншомовних слів”: “1) моральний принцип, в основі якого лежить протиставлення інтересів окремого індивіда інтересам суспільства, віддавання переваги особис­тим інтересам перед громадськими; 2) прагнення до вираження своєї індивіду­альності, своєї особистості” [СІС 2000:466].


Деідеологізуються переважно слова зі сфери економіки (інвестор, інфляція, оренда), політики (парламент, опозиціонер), частково – релігії (паломник, душа), а також ті, що позначають різноманітні, здебільшого негативні соціальні явища, які в радянський період табуїзувалися внаслідок відомого “лакування” дійсності, обов’язкового культу позитивного, високоідейного, піднесено-романтичного, створення офіційною пропагандою ідеальної картини (відмивання грошей, бідність, проституція).


На відміну від інших семантичних процесів, мотивованих ідеологічним чинником, деідеологізація стосується лише одного класу – слів-апелятивів, оскільки всі конотоніми, тобто знакові власні назви, завжди ідеологізовані. У разі зміни суспільно-політичної ситуації конотативні оніми або переосмислю­ються, що відображено в процесах реідеологізації, переідеологізації, вторинної ідеологізації, або зовсім зникають із пропріального конотативного тезаурусу (наприклад, колишні радянські топоніми на зразок Нестеров, Ворошиловград).


Втрата двох основних сем – ‘буржуазне’ й ‘націоналістичне’ – у лексичних значеннях номінативних одиниць зумовлює:


1) повну ідеологічну нейтралізацію (душа, любов, астрологія, ангел і т. ін.), що в сучасній публіцистиці спостерігаємо рідко, оскільки на характер мов­леннєвої поведінки суб’єкта оцінки ще впливають мовні стереотипи радянської ідеології. Наприклад, через відштовхування від “соціалістичної” семантики слова товариш, республіканський, рада використовуються рідше; замість капіталістична орієнтація держави перевагу віддають висловам на зразок демократичний вибір, європейський вектор і т. ін.;


2) актуалізацію деідеологізованих номінативних одиниць (бізнес, власник, приватизація, Біблія тощо).


Субституція мікрокомпонентів конотативного макрокомпонента зумовлена тим, що ІЗНО комуністичного ідеологічного узусу досі не замінені й продовжують функціонувати в національному ідеологічному узусі. Вона відображається у двох процесах – переідеологізації (бінарна субституція) та вторинній ідеологізації (градуально-оцінна субституція).


Переідеологізація як зміна асоціативної ознаки та полюса ідеологічної емотивності на протилежний відбувається внаслідок руйнування стереотипів радянської комунікації через регулярну актуалізацію в тексті фонових знань. У структурному конотативному макрокомпоненті ІЗНО це виявляється в перегрупуванні сем, у висуненні контрастивного оцінного компонента на передній план (здебільшого – негативного) і в “пригасанні” подібного компонента з протилежним знаком (найчастіше – позитивного). Так, якщо в політичному дискурсі новомови слово соціалізм і всі його похідні асоціювалися з високим рівнем розвитку економіки, безкоштовними освітою й медициною, братньою сім’єю народів, альтруїзмом радянської людини в ставленні до народів інших держав і т. ін., то в сучасному політичному дискурсі з ними пов’язують насамперед репресії, етно- й геноцид, неефективність планової економіки, примітивізм і шаблонність, порушення прав людини тощо. Унаслідок цього процес переідеологізації ІЗНО супроводжується емо­тивною енантіосемією, яка в 90-х роках ХХ століття виявляється: по-перше, як зовнішній процес щодо національного ідеологічного узусу – в радянізмах, у яких гіпертрофована позитивна якість викликає негативну оцінку (піонер, червоний прапор, червоний галстук, червоний куток, п’ятирічка, революційна правосвідомість, партійна, генеральна, комсо­мольська лінія, оргвисновки, трудовий ентузіазм, щасливе майбуття, старший брат, світла даль, вождь світового пролетаріату), і гіпертрофований вияв пейоративності – позитивну оцінку (у радянських дисфемізмах на зразок ворог народу, дисидент, український буржуазний націо­налізм, куркуль, формаліст, бандерівець); по-друге, як внутрішній процес – у ключових словах національного ідеологічного узусу (демократія, реформи, незалежність, самостійність, суверенітет, багатовек­торність, єдність, еліта, приватизація, плюралізм, бізнесмен і т. ін.).


У першому вияві можна констатувати факт закріплення негативної ідеологічної емотивності в радянізмах як елемента мовної системи (повна енантіосемія, зокрема й у похідних словах) і кваліфікувати їх як семантичні, лексико-словотвірні, стилістичні ідеологізовані історизми, у яких конотативний макрокомпонент із негативною ідеологічною емотивністю є центральним і єдиним (у лексико-словотвірних радянізмах) або таким, що вживається паралельно з неідеологізованим лексико-семантичним варіантом (у семантичних і стилістичних радянізмах). Тут маємо яскравий приклад формування конотативного макрокомпонента семантики ІЗНО, яке починається з індивідуальної, зумовленої життєвим досвідом людини оцінки, продовжується в суспільному усвідомленні суб’єктивної оцінки і в розвиткові нового мовного значення. Завершується цей процес перетворенням периферійного конотативного значення в головну семему, що нерідко приводить до внесення слова до нового синонімічного ряду, інколи антонімічного попередньому, пор.: колгоспник – кріпак, раб, наймит; комунізм – фашизм; визволення – окупація.


У другому вияві, навпаки, спостерігаємо лише оказіональне нашарування негативної оцінки на позитивну емосему конотативного макрокомпонента як результату максимального структурування поняття і поглибленої рефлексії над кожною ядерною і периферійною семами на противагу радянському ідеологічному узусу, де такі одиниці функціонували з обмеженим значенням унаслідок недостатнього уявлення про сам предмет або свідоме приховування його істотних ознак (неповна й латентна енантіосемія). Це, у свою чергу, сприяє їхній семантичній “розмитості”, детермінологізації, тобто переходу зі сфери суспільно-політичних термінів до категорії абстрактних ключових слів поточного моменту (Т.В. Шмельова). За таких умов загальна меліоративна оцінка хоч і знижується, але вона залишається істинною навіть за нерелевантного аксіологічного маркування, оскільки позитивний соціокультурний чинник стає головною ознакою.


Значну частину переідеологізованих онімів складають пропріальні одиниці комуністичного ідеологічного узусу (СРСР, Москва, Кремль, Золотий вересень, “Правда України”), зокрема мезантропоніми (маланчуки, брежнєви, щербицькі), порівняно з енантіосемічними апелятивними радянізмами, що кількісно менш диспропорційні з переідеологізованими концептами національного ідеологічного узусу.


 Вторинна ідеологізація – різновид субституції в семантичній структурі слова, який тлумачимо як зміну ідеологічної асоціативної семантичної ознаки й набуття сло­вом, ідеологізованим в одній ідеології (у нашому випадку – комуністичній), градуально видозміненої соціально-ідеологічної оцінки в іншому ідеологічному узусі (тут – національному). Цей структурно-семантичний процес пов’язаний з відмінностями в конотативній семантиці навіть спільних для тезаурусу обох ідеологій номінативних одиниць (гуманізм, гуманність, гідність, благородство, ідейність, патріотизм, обов’язок, подвиг, праця, рівність, бра­терство, свобода, совість, справедливість, честь, щастя). Так, порівняно з розумінням свободи радянськими громадянами, яке полягало в тому, щоб найкраще виконувати    прийняті зверху накази (таке тлумачення подано в американському підручнику цивільного законодавства “Clark W. I., Grunwald W., Edmonson J. et. al. Civics for Americans. – New York: London, 1980”), для українців посттота­літарного суспільства свобода – це, як і для американців, право людини визначати свою партійну належність, обирати альтернативних кандидатів на урядові посади і, крім того, бути політично, економічно й культурно незалежними. Зв’язок значення лексеми свобода з контекстом демократичної традиції надає їй додаткового позитивного змісту, оскільки саме в межах цієї традиції всі вважають себе рівними та мають право на участь у самоврядуванні.


Отже, формулюючи свої основні засади переважно на базі уже відомих понять, суб’єкти ідеологічної оцінки або змінюють їхні референційні проекції (держава УРСР – держава Україна), або актуалізують у семантичній структурі ІЗНО відповідні семи, витісняючи на периферію інші (свобода, патріотизм тощо).


Незначний відсоток серед ІЗНО складають вторинно ідеологізовані власні назви на зразок Т. Шевченко, І. Франко, Національна премія України імені Тараса Шевченка та ін. Тут на відміну від апелятивів суть процесу вторинної ідеологізації полягає не в зміні референційної проекції, а лише в модифікації сем, які зумовлюють більшу чи меншу градацію позитивної або негативної оцінки. Так, антропонім Тарас Шевченко і в радянському, і в національному ідеологічних узусах містить меліоративні семи. Але якщо в старій ритуальній комунікації мовні одиниці реалізували імперський стереотип Шевченка як “революційного демократа”, “кріпака”, “атеїста” й “інтернаціоналіста”, то сучасні номінації експлікують феномен Шевчен­ка-націотворця.


Відзначені процеси спричинили кількісне та якісне поповнення словникового складу мови, що полягає в розвитку диференціації значень слів і їхніх відтінків, у розширенні семантичного обсягу номінативних одиниць, актуалізації й ревіталізації деяких значень або ж (рідше) у їхній пасивізації, у декореляції або збагаченні наявних і в утворенні нових ідеологемних синонімічних рядів й антонімічних пар, у руйнуванні звичних колокацій ІЗНО й розширенні їхньої валентності, що зумовлює переструктурування контрарних, корефентних зв’язків між цими одиницями, у виникненні ідеологічної полісемії, ідеологічної антонімії (зокрема й ідеологічної енантіосемії), омонімії і т. ін. Це дає підстави зробити припущення про системну організацію ІЗНО (як апелятивів, так і онімів) на базі імпліцитного конотативного макрокомпонента з домінантним соціально-ідеологічним мікрокомпонентом, що визначає їхню парадигматику, синтагматику, епідигматику.


 Систематизовані за лексико-таксономічним принципом з переважанням певних таксонів у якомусь із зазначених вище процесів (наприклад, значний відсоток радянізмів у процесі переідеологізації чи конотантропонімів у сучасному процесі ідеологізації) апелятивні ІЗНО (терміни, загальновживані слова, розмовна лексика, західноукраїнські слова, тюремне арго, слова етикетної сфери, лінгвокультуреми (слова-реалії, слова-символи, фонові слова, ендемічні слова), застаріла лексика, радянізми, фраземи, фразелоїди, перифрази, евфемізми, дисфемізми, антиевфемізми, табу, парантези, соціальні темпоративи, російські запозичення, слова-квантори, кольоропозначення, гасла, етноніми) становлять три функціональні сфери – “політика”, “економіка”, “культура”. Ідеологізовані конотоніми (антропоніми; агіоніми; топоніми – макротопоніми, хороніми, астіоніми, годоніми, агороніми, ойкодомоніми, комоніми, еклезіоніми, дромоніми, некроніми; ергоніми; ідеоніми – артіоніми, бібліоніми, геортоніми, гемероніми, документоніми, хрононіми, поетоніми, фалероніми; прагматоніми, зокрема хрематоніми) формують три інших сфери – “людина”, “середовище життєдіяльності (соціальне й природне)”, “способи і результати людської діяльності”. Така класифікація відображає семантичні та прагматичні особливості сучасних ІЗНО, розмаїтість їхніх мовних зв’язків, національну своєрід­ність семантичного членування дійсності порівняно з аналогічними одиницями радянського періоду.


У третьому розділі “Мовні контрасти як засіб увиразнення конотативної семантики ідеологічно забарвлених номінативних одиниць” розглянуто найпродуктивніші види логіко-семантичних контрастів і типи (за побудовою) суто мовних (гра слів) контрастів.


ІЗНО як лексемам з подвійним предметно-оцінним значенням на відміну від ідеологічно нейтральних номінативних одиниць властива, крім синонімії й антонімії за денотатом, синонімія й антонімія за конотатом. Під дією нової аксіологічної опозиції “своє” – “чуже” більшість ідеологічно мотивованих словесних пар, втрачаючи колишню синонімічність, вступають в антонімічні відношення, що зумовлює розширення експресивно-стилістичних можливостей семантичних контрастів.


 Серед логіко-семантичних протиставлень найчастотнішими є антонімічний і синонімічний контрасти. Антонімічний контраст ґрунтується на контрарних
(і предметних, і оцінних) значеннях між радянізмами й ІЗНО національного ідеологічного узусу (командно-адміністративна економіка – ринкова економіка, радянська Україна – незалежна Україна) й ІЗНО комуністичного і національного ідео­ло­гічних узусів та ідеологічно нейтральними номінативними одиницями сучасної української мови (світле майбутнє – темне сьогодення, незалежність – залежність). Ідеологічні оксиморони (наручники вампірського “братерства”, учорашнє комуністичне майбутнє, розквіт застою, охоронці-кати, голосна німота 90-х, знані “незнані” митці) – носії найвищого емоційно-оцінного й експресивного ефекту. Синонімічні контрасти формують два типи відношень – конверсивний (народ – населення, соборність – колективізм, віче – збори, злука – возз’єднання, змагання – конкуренція), корелятивний (червона й коричнева чума, патріот народу – зрадник (ворог) народу, патріотизм – націоналізм).


 Щоб привернути увагу через форму й загострити сприйняття конотативного значення, особливістю якого є імпліцитність, формальна невираженість, сучасні публіцисти все частіше вдаються до мовної гри. Вона відбувається на всіх мовних рівнях, однак найчастіше – на лексико-семантичному рівні при полісемії (червоний прапор – червона кров), омонімії (хмара, мороз – Хмара, Мороз), паронімії (прогрес – регрес). У мовній грі використовуються не лише наявні в мові номінативні одиниці, а й утворюються нові, здебільшого внаслідок переоформлення слова за зразком іншого (шовінофреніки, дурнодні), телескопічного словотворення (ідолологія).


 Незважаючи на те, що стилістична сема не входить до конотативного макрокомпонента, вона, надаючи різних форм вираження тих самих емоцій, є важливим джерелом збагачення емоційно-оцінних мовних засобів. Так, результатом гри слів є створення в стилістично нейтральному слові додаткового значення для передачі гумористичної, іронічної чи сатиричної експресії, тобто комічна гіперсемантизація слова. Фонові знання – важливий чинник у розумінні змісту мовної гри та розкодуванні її додаткових значень.


 


ВИСНОВКИ


1. Одна з тенденцій розвитку мовознавчої науки сьогодні – залучення до лінгвістичного аналізу соціальних вимірів – дає змогу глибше проникнути в саму природу мови, повніше виявити умови її функціонування та динаміку розвитку, представити в новому світлі онтологічну картину мови як суспільного явища. На лексико-семантичному рівні української мови доленосні події в житті українського суспільства наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття в сукупності з інтралінгвальними чинниками вплинули на створення нового гетерогенного за концептуальним змістом і мовним оформленням сучасного ідеологічного тезаурусу. Внаслідок потенційної здатності всіх слів мови (універсальних й ідіоетнічних апелятивів і онімів) бути ідеологізованими через необмежену співвіднесеність із референційною сферою описати конотативну семантику ІЗНО можна лише з позицій певного виокремленого ідеологічного узусу, визначивши ступінь співвідношення цінностей, відображених у мовних одиницях цього узусу, зі світоглядно-ментальною ціннісною картиною лінгвонаціональної спільноти. Що більше точок перетину ідеологічних і національних цінностей, то більше можливостей конотативної оцінки закріпитися узуально. У нашій роботі таким став ревіталізований на початку 90-х років національний ідеологічний узус, у межах якого тематично й хронологічно неоднорідні ІЗНО становлять єдине ЛСП на основі спільного конотативного значення, протиставляючись ІЗНО комуністичного ідеологічного узусу.


2. Конотативна еволюція семантики ІЗНО є перманентним явищем у розвитку будь-якої природної мови й відображає здатність останньої втілювати зміну культурно значущих для суспільства орієнтирів. Але порівняно з процесами ідеологізації, деідеологізації, переідеологізації, вторинної ідеологізації в конотативній семантиці ІЗНО радянського періоду, що характеризувалися штучним насадженням ідеологічних, виразно зорієнтованих пейоративних і меліоративних конотацій, у мові сучасної української преси вони відбуваються природніше, без “зовнішнього” силового втручання. З цієї причини чітких меж у відзначених процесах немає: та сама номінативна одиниця може зазнавати впливу різних семантичних модифікацій. Тому йдеться про динамічні процеси мови на синхронному зрізі, про зміни в конотативній семантиці ІЗНО, але не завжди про результати. Однак у деяких ІЗНО, що з’явилися внаслідок процесів реідеологізації, переідеологізації (різні радянізми), можна констатувати не виникнення, а дискретне закріплення відповідної емосеми, оскільки асоціативні семи внутрішньої форми конотативного макрокомпонента є не спорадичними, а стереотипізованими під впливом неофіційного дискурсу радянського періоду.


3. Основну частку сучасних кількісно та якісно багатших (порівняно з радянським політичним дискурсом) ІЗНО становлять не власне лексико-семантичні ідеологічні інновації, а ІЗНО, у конотативній семантиці яких відбулися зрушення в напрямку до реідеологізації, переідеологізації та вторинної ідеологізації. Вони є частковим виявом загальних закономірностей розвитку сучасної лексико-семантичної системи української мови, зокрема тенденцій до демократизації, інтелектуалізації, ревіталізації деяких номінацій і їхньої писемної фіксації. Це відобразилося в збагаченні корпусу ІЗНО розмовними, лайливими словами, західноукраїнськими словами, російськими запозиченнями, фоновими словами української культури та культур інших народів.


У пропріальному просторі характерною ознакою останнього десятиліття стала персоніфікація соціально значущих подій і поява ідеологічно забарвлених універбатів, композитів і суфіксальних дериватів, утворених від прізвищ відомих політичних діячів (колишніх і сучасних).


 4. Аксіологічні інновації, які з’явилися внаслідок наведених структурно-семантичних змін у конотативному значенні ІЗНО, є здебільшого носіями негативної або енантіосемічної оцінок, що свідчить про неоднозначне ставлення мовців до нових і старих соціальних реалій та закоріненість у суспільній свідомості радянських ідеологічних стереотипів (квазістереотипів, за В.М. Телією). Але якщо в процесах ідеологізації, переідеологізації домінують пейоративні аксіонеологізми, то в процесі реідеологізації – меліоративні, тому що наявність яскраво вираженої національної специфіки визначає здебільшого позитивність оцінки будь-якого явища з боку носія мови. Про це свідчать також метафоричні (у широкому значенні) контексти як вербалізовані стереотипи уявлень й оцінок певних інтраобразів. У силовому полі сучасного політичного дискурсу – це національно специфічні метафори-символи й органістичні метафори. Стереотипи, які на них ґрунтуються, є завжди позитивними.


5. Дослідження конотативної семантики ІЗНО національного ідеологічного узусу засвідчило перспективність вивчення одного з найбільш дифузійних лінгвістичних концептів – конотації крізь призму етнолінгвокультурології, лінгвоаксіології та соціолінгвістики. Поєднання постулатів цих лінгвістичних сфер із традиційним підходом до конотативної проблематики – ономасіологічним і семасіологічним аспектами структурної лексичної семантики, по-перше, спростовує думку про малозначущість і другорядність конотації, увиразнюючи її важливість як носія етноспецифічної інформації в міжкультурній комунікації, по-друге, дало змогу дослідити складну взаємодію лінгвістичних і соціальних чинників у вторинній номінації, схарактеризувати специфіку конотативних процесів пострадянського періоду, класифікувати тематично й хронологічно неоднорідні номінації, виявити їхні парадигматичні, синтагматичні й епідигматичні зв’язки, простежити, як трансформації конотативного макрокомпонента і його складників семантичної структури ІЗНО пов’язані зі змінами лінгвокреативних орієнтирів соціуму.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины