ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ ІМЕННИКІВ З НЕПОВНОЮ ЧИСЛОВОЮ ПАРАДИГМОЮ

Краткое содержание

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну та практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі “Функції числа в іменниках з вихідною формою однини” аналізуються функції числа іменників-сингулятивів.

У системі номінацій за категоріальним значенням предметності іменники протиставляються усім іншим частинам мови, що виражають дію, стан, процес, ознаки процесів і дій. Відповідно цей лексико-граматичний клас слів протиставляється і за функціонально-синтагматичною природою в актах комунікації.

Структурування семантики іменника на рівнях номінації, семантико-граматичному (підведення слова під один із розрядів, у яких втілюються поняттєві категорії "істота – неістота", "особа – неособа", "конкретний – абстрактний" та ін.) і формально-граматичному (підведення слова під формальний клас на основі граматичних значень, суттєвих для функціонування у синтаксичних побудовах) у кінцевому рахунку завершується конденсацією певного лексичного значення предметності із значеннями граматичними, що реалізуються в категоріях роду, числа і відмінка. Тобто сигніфікативна функція граматичних категорій роду і числа пов’язна з відношеннями того або іншого класу субстантивів до реальних сутностей, а формально-граматична категорія відмінка з вираженням синтаксичних відношень іменника до інших слів у реченні.

Форма числа іменників може бути вихідною і похідною (первинною і вторинною). Іменники неповної числової парадигми мають вихідну форму або однини (singularia tantum), або множини (pluralia tantum). Для теоретичного обґрунтування граматичної кваліфікації сингулятивів та плюративів необхідно на конкретному матеріалі виявити, як категорія числа обслуговує іменникове слово в цілому і його лексико-семантичні варіанти та охарактеризувати лексико-семантичні типи відношень, які реалізуються формами однини і множини у розглядуваних іменниках.

Слово виражає за допомогою формальних засобів категорію мислення двох типів відношень: тих, що пов’язані з побудовою концептуальної картини світу, і тих, що відображають ситуацію мовлення і референції. В іменниках однинної форми квантитативність як універсально-смислова категорія реалізується як міра сукупного вияву матеріалу речовини, або цілісності нечленованої множинності прояву ознак, властивостей, станів, чи неподільної збірності істот і предметів. Так, у матеріально-речовинних іменниках граматична категорія числа взаємодіє з поняттям необчислюваності маси, речовини, матеріалу. Для матеріально-речовинних іменників не властива кількісна означеність. Позначаючи об’ємну масу як особливу форму речовинності, такі іменники осмислюються в одній граматичній формі – однини або (рідше) множини. Осмислені семи “маса”, “матеріал”, “рідина”, “продукт” входять і до лексичного, і до граматичного змісту матеріально-речовинних іменників. Значення маси, речовини у них переважно первинне, і первинною є форма однини для основного масиву матеріально-речовинних субстантивів.

Категорія речовинності сформувалася в результаті абстрагованого, узагальненого сприйняття речовини незалежно від форм реального існування у навколишньому матеріальному світі. Такі іменники називають необчислювані референти (різні речовини, матеріали, хімічні сполуки, продукти харчування, продукти життєдіяльності організму, залишки, відходи тощо), для яких не важлива кількісна означеність. Усі групи матеріально-речовинних сингулятивів реалізують основну сему граматичного числа – вираження однорідної за складом маси, речовини, яка не підлягає обчисленню, загалом формою однини (акварель, анальгін, багно, болото, борошно, вапно, вино, вода, глина, дощ, залізо, золото, кальцій, каучук, кокс, лак, молоко). Сингулятиви з речовинним значенням позначають: 1)хімічні (органічні, неорганічні) речовини, елементи; 2)корисні копалини, ґрунти, породи, мінерали тощо; 3)рослини (дерева, кущі, трави, квіти), зернові, овочеві, плодові, ягідні культури та продукти їх переробки; 4)продукти переробки речовин тваринного походження; 5)продукти харчування, страви, напої; 6)текстильні, будівельні, інші матеріали промислової продукції та відходи виробництва; 7)продукти життєдіяльності організму; 8)структурні компоненти організму; 9)атмосферні  явища.

За характером денотатів матеріально-речовинні іменники поділяються на: 1)недискретні (рідини, гази): газ, дим, молоко, повітря, сік; 2)умовно-недискретні (які складаються з дрібних однорідних елементів): бульба, квасоля, сіль, цукор.

Можинною формою в речовинних іменниках позначаються конкретні види, сполуки певної речовини, а однинною формою (похідною) – речовинність: антитіла – антитіло, антиоксини – антиоксин, вітаміни – вітамін, вуглеводи – вуглевод, вуглеводні – вуглеводень, галогени – галоген, галоїди – галоїд, ізомери – ізомер, крезоли – крезол, мономери – мономер.

Крім іменників, які вживаються в множині (плюративів), в іменниках сингулятивах можлива форма множини, але вона є засобом творення лексико-семантичних варіантів. Так форми множини речовинних іменників можуть мати кількісний, якісний, просторовий і часовий значеннєві відтінки. Це значення по-різному виявляється у кожній лексико-семантичній групі.

Словник фіксує такі іменники (хоча непослідовно) як слова з вторинним значенням: 1)які позначають масиви, поля певних рослин; родовища, залежі порід, мінералів; або 2)позначають сорти, ґатунки рідин, продуктів тощо. Проте майже зовсім не фіксуються вживання матеріально-речовинних іменників у формі множини зі значенням надмірності вияву та засобів образно-поетичного мовлення, позначеного експресивністю й особливостями індивідуально-авторського світобачення.

Первісною одниною в українській мові оформляються абстрактні іменники (за незначними винятками). Для найменування ідеалізованих понять, абстрагованих від предметів ознак, властивостей та опредметнених дій, процесів і станів форма однини є номінативною, словниковою формою слів, що з’являються внаслідок транспозиції прикметникових та дієслівних основ до класу іменників (кількість абстрактних іменників з непохідними основами незначна). Лексико-граматичний розряд іменників абстрактного значення об’єднує лексеми, переважно оформлені одниною, яка вказує на недискретність, цілісність поняття. Це значення зумовлюється не лише характером позначуваного, а й складною системою зв’язків і взаємовідношень, змістових відтінків, у розрізненні яких важлива роль відводиться формі числа. Для абстрактних іменників функція граматичної категорії числа є класифікаційною. Абстрактні іменники об’єднують назви: 1)дій і процесів; 2)властивостей і ознак; 3)почуттів, фізичного і психічного стану; 4)хвороб, хворобливого стану; 5)наукових термінів.

Абстрактні іменники можуть мати непохідні основи і похідні. Більшість абстрактних іменників похідні слова, що мотивуються дієслівними і прикметниковими основами.

Численну групу абстрактних іменників становлять похідні, що є наслідком транспозиції дієслівної основи в іменникову. Лексичні значення дієслів і похідних від них іменників розрізняються ступенем абстрагування за співвідношенням “диференційована дія – недиференційована, абстрактна дія”. Перекатегоризація лексичних значень дії і процесу здійснюється за допомогою суфіксів:

1)    -нн(я), -енн(я), -інн(я), -тт(я): гавкання, ганьблення, постачання, ствердіння, шиття, чуття ;

2)    -к-, -івк-, -овк-, -нк-, -ачк-, -учк-, -іт-,  -от-, -б-, -об-, -в-, -тв-, -н-,      -нин-, -ок-, -ощ-, -ш-   та ін.: гуркотня, клопітня, лежня, торохнеча, штовхотнеча;

3)    нульвого суфікса: біг, вивіз, розріз .

В українській мові широко представлена група абстрактних іменників на позначення опредметнених ознак, властивостей, що творяться від прикметникових основ. Виділяються три основні словотвірні типи суфіксальних іменників:

1)    відприкметникові субстантиви жіночого роду з суфіксами  -ість,      -от-, -изн-, -інь, -ин-, -щин-: білизна, радість, теплінь, щедрота;

2)    відприкметникові субстантиви чоловічого роду з суфіксами  -ізм  /   -изм: будизм, егоїзм, романтизм;

3)    відприкметникові субстантиви середнього роду з суфіксом  -ств-: блаженство, геройство, нахабство, шахрайство.

Кількість абстрактних іменників з непохідними основами значно менша у порівнянні з віддієслівними і відприкметниковими утвореннями. Вони здебільшого виступають назвами почуттів і психічного стану людини:  гнів, гріх, дух, нюх, слух,

 До абстрактних іменників, оформлених одниною (singularia tantum), належать також назви хвороб, хворобливого стану людини, інших істот (агонія, алергія, гайморит, гангрена, гельмінтоз). Значний масив абстрактних іменників становлять наукові терміни, що позначають чітко окреслені спеціальні поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя (астрофізика, біологія, етимологія, етнографія, етнологія, зоологія). В абстрактних іменниках переважає класифікаційна функція над словозмінною. До змісту граматичного числа входять як елемент номінативного значення, так і синтаксичного, а до цих двох функцій долучається також функція стилістична.

З розвитком переносних значень у назвах абстрактних понять може модифікуватися і граматичне значення числа, відповідно з’являються лексико-граматичні варіанти, значення яких завжди контекстно зумовлене. Це може бути позначення конкретного предмета, результату дії, місця певного призначення, пункту та ін. (заправка, поставка, мийка). У семантичній структурі багатозначних абстрактних іменників можливе поєднання значень абстрагованого й конкретного або ще й речовини (випічка, вирізки).

Лексикалізована форма множини однинних абстрактних іменників (у цьому випадку вторинна) не перебуває у відношеннях корелятивного числового протиставлення (наприклад, горизонти, скорботи, переходи, ідентичності, зручності, щедроти). Тільки окремі лексеми на основі переносних значень утворюють корелятивну пару однини і множини (дух – духи).

Абстрактні іменники у множині набувають значення конкретних виявів реальних станів (біда – біди, гріх – гріхи). Форма множини таких абстрактних іменників розглядається в аспекті десемантизації граматичного значення числа.

До іменників однинної форми належать також субстантиви із значенням збірності та сукупності. Збірні іменники у формі однини виражають нерозчленовану сукупність однакових або однорідних предметів, істот, що сприймаються як одне ціле. Збірність характеризується як семантико-словотвірна категорія, що знаходить вираження за допомогою словотворчих формантів – суфіксів і цим відрізняється від сукупності, яка виражається лексично. Іменники, що позначають сукупність однорідного складу істот (“колективність”) та предметів, виражають цю семантику лексично, але так само формою своєрідної однини, яка передбачає і форму множини зі значенням обчислюваності сукупних об’єднань, суцільних площ тощо (народ – народи, армія – дві армії, стадо – усі стада, ватага – кілька ватаг, ліс – ліси України). Тобто форма числа однини таких іменників виражає неозначену множинність, вимірювану одиницею сукупності  кого-, чого-небудь (табун, натовп, косяк, рій, діброва), яка (одиниця сукупності) може визначатися кількісно означено або неозначено, і відповідно іменник утворює парні форми числа однини та множини. Сема сукупної множинності у збірних іменниках пов’язується з представленням нерозчленованої кількості істот або предметів як єдиного цілого. Визначником такої множинності є поняття “багато”. Збірні іменники реалізують неподільну множинність як цілісність предметного ряду, тобто індивідуального у множинній сукупності (козацтво – багато, усі, хто належить до цієї суспільно-соціальної групи; дубняк – ліс, територія, де ростуть дуби; секретаріат – відділ установи з певної кількості, що веде поточну роботу, або сукупність працівників такого відділу). Словотворчі суфікси модифікують значення назв осіб, виражаючи збірність як неозначену кількість у нерозкладній єдності. Особливістю таких субстантивів є: 1)належність до безпарних форм – сингулятивів; 2)неможливість поєднання з кількісними числівниками; 3)наявність конотативних оцінних значень; 4)стильова обмеженість переважно розмовним і художнім мовленням та 5)співвіднесеність з назвами одиничних предметів на основі опозиції “нерозчленована сукупна множинність – один представник (примірник, предмет), виділений із сукупної цілісності.

За семантико-словотвірними ознаками виділяється чотири групи іменників:1)назви сукупної множинності осіб; 2)назви сукупної множинності інших істот (тварин, птахів, комах тощо); 3)назви сукупної множинності об’єктів  рослинного світу; 4)назви сукупної множинності інших предметів.

Назви сукупної множинності осіб, утворюються за допомогою власне українських формантів  -ств(о), -цтв(о), -н(я), -от(а), -в(а), -і(я), -еч(а),          -ор(а), -j-, та суфіксів іншомовного походження -ур(а),  -ат, -ітет. Референтом таких збірних іменників виступає об’єкт, що складається із нероздільної множинності осіб, об’єднаних за якоюсь ознакою. До збірних іменників належить значна кількість назв нерозчленованої множинності істот (звірів, птахів, комах тощо), утворених питомими українськими словотворчими суфіксами  -н(я),  -в(а), -от(а), -ств(о), -ин(а),  -j-, а також суфіксами іншомовного походження -ар(а). Усі суфікси, окрім  суфіксів         -ств(о), -ин(а) (наприклад, птаство, худобина, звірина, маржина), надають субстантивам негативної суб’єктивної оцінки. Вони здебільшого мають відтінок зневаги, огиди (за винятком пташня): вороння, гайвороння, звірня, комарня, мушня, оводня, павучня, пацючня.

Збірні іменники на позначення сукупної множинності об’єктів рослинного світу творяться за допомогою суфіксів -ник / -няк, -инн(я), -j-,       -ин(а), -в(а): ботва, озимина, виноградник, дубиння, будяччя, жолуддя, качання, колосся, лозиння.

У семантиці назв сукупної множинності плодів та структурних компонентів рослин відчутний елемент насиченої збірності, що зумовлено твірними основами іменників – назвами невеликих за розміром предметів (віття, остюччя, терниння).

Лексеми, що виступають назвами сукупної множинності предметів неживої природи, утворені словотворчими суфіксами  -j-, -в(а), -в(о), -т(я),    -изн(а), -як, -от(а), -і(я), -ик(а), -ин(а), -ок (грошва, груддя, дрантя, білизна, дрібняк, бридота, парфюмерія, патентика, щетина, дріб’язок). Сему збірності містять також іменники, утворені способом нульової суфіксації, наприклад: гадь,  дрань, натерть,  покидь.

Переважна більшість лексем на позначення збірності предметів характеризуються наявністю відтінку негативного ставлення, що певною мірою визначається контекстом (грошва, гидь, дрантя, лахміття). Значеня збірності також мають іменники, утворені за допомогою суфіксів іншомовного (інтернаціонального) походження -ан(а)/-іан(а), -ад(а) / -іад(а), -тек(а),  -ур(а),  -арій, -аж (альпініада, гейнеана, дискотека, франкіана, фактаж).

У сучасній українській мові розрізняють іменники: 1)із власне-збірним значенням (люд, студенство, птаство, дрюччя); 2)із збірно-речовинним значенням (квасоля, малина, просо, срібло); 3)з узагальнено-збірним значенням (звір, птах, риба). Власне-збірні іменники однозначні. Значення збірності у них – первинне. А збірно-речовинне та узагальнено-збірне значення завжди вторинні. Словоформа однини у такому випадку представляє всі предмети класу як одно ціле. Такі значення виявляються лише у контексті. Категорія збірності виявляється як в однозначних, так і в багатозначних словах..

Серед збірних іменників виділяється група слів – назви сукупної множинності осіб, що належать до певного колективу, суспільного класу, соціальної групи, щодо яких треба зазначити ту особливість, що вони здатні входити у відношення: збірний іменник – виділений представник з колективу і їх неозначена кількість: жіноцтво – жінка – жінки.

В українській мові виокремлюється група сингулятивів з одиничним значенням, утворених за допомогою суфікса –ин-, який сполучається лише з основою збірних та речовинних іменників. До суфікса –ин- може додаватися суфікс -к-, який надає одиничному іменнику значення зменшеності–пестливості: соломинка, сніжинка, стеблинка, травинка. Своєрідне значення одиничності виражають також іменники, які позначають одну деталь парного предмета: бровина, ніздрина, стегнина, штанина.

Іменники з одиничним значенням позначають істот або предмети, виділені із сукупної маси, характерної для матеріально-речовинних іменнників, або неподільної множинної сукупності, характерної для збірних іменників. Позначаючи одиничний елемент, такі іменники утворють корелятивні форми однини і множини (намистина – намистини, стеблина – стеблини, крижина – крижини).

До іменників з усіченою числовою парадигмою можна зарахувати також власні назви, оскільки вони виступають індивідуальними найменуваннями окремих одиничних денотатів, єдиних у своєму роді. Субстантиви цієї групи позначають: 1)імена осіб (антропоніми); 2)імена міфологічних істот, божеств (міфоніми, теоніми); 3)клички тварин (зооніми); 4)назви географічних об’єктів (топоніми); 4)назви небесних тіл (астроніми / космоніми). Власні назви функціонують як сингулятиви (Тетяна, Харків, Дніпро, Земля, Сонце) або плюративи (Альпи, Ромни, Чернівці). Формально від іменників однинної форми можна утворити множину (Америки, Марси, Одарки), але утворення таких форм веде до зсуву їх семантичних значень, що по-різному виявляється у лексико-семантичних групах цих іменників.

Другий розділ дисертації – “Функції числа в іменниках з вихідною формою множини” – присвячено комплексній характеристиці плюративів та їх детальному аналізові. У дисертації визначено таку класифікаційну схему плюративів української мови:

1.     Плюративи з лексикалізованою формою множини на позначення одиничних предметів.

2.     Плюративи зі значенням парності.

3.     Плюративи зі значенням сукупної множинності.

4.     Плюративи на позначення абстрактних понять.

У межах основних розрядів виділено окремі тематичні групи та підгрупи. Кожна з цих груп характеризується особливою семантичною структурою та проекцією граматичного числа на вираження смислу в актах мовлення. Зокрема не кожен “рахований” субстантив має можливість утворювати корелятивну пару. Це стосується іменників із “зв’язаною” формою числа, тобто плюративів з лексикалізованою формою множини, що позначають одиничні предмети, наприклад: бігунки, глабці, граблі, дрожки, куранти, нари, носилки, ночви, сійці, сіни, трійчатки, хори, чотки та ін. У Словнику української мови (в 11-ти т.) нараховуємо 122 такі лексеми.

Плюративи, що співвідносяться з обчислюваними референтами, входять до таких лексико-семантичних груп: 1)назви засобів пересування (ґринджоли, підсанки, сани); 2)назви споруд та їх частин (перила, сіни); 3)назви механізмів, технічного обладнання, приборів, предметів домашнього вжитку та їх частин (вила, ночви, п’яльця); 4)назви одягу та його частин (піхви, фіжми); 5)назви музичних інструментів (гуслі, клавікорди); 6)назви прикрас (буси, коралі).

Зафіксовані Словником української мови іменникові лексеми, у яких відображається поняття двоїстості або пари (єдності двох компонентів, частин), можна поділити на дві групи: 1)плюративи на позначення пари; 2)плюративи на позначення предметів із парною будовою. У межах цих груп виділяються кілька підгруп.

До першої групи входять іменники на позначення пари. Залежно від лексико-семантичних значень вони поділяються на чотири підгрупи: 1)назви осіб за спорідненістю та іншими ознаками (батьки, куми, молодята); 2)назви органів, частин тіла людини, інших істот (груди, зябра, уста); 3)назви предметів, які передбачають відношення до парних частин тіла людини (босоніжки, валянки, вильоти); 4)наукові терміни (дужки, лапки). Граматична форма однини таких “парних” іменників репрезентує конкретний предмет, але  тільки у парі з іншим подібним предметом  вони становлять єдине ціле і повноцінно функціонують: ботик (на праву ногу) + ботик (на ліву ногу) = ботики.

Поняття парності властиве і таким субстантивам, як брови, вуха, губи, долоні, крила, литки, плечі, п’яти, п’ятки, руки, роги, нирки, ноги, очі, сідниці, скроні, ступні, щелепи, щоки. Словники подають як головну їхню форму – однину. Та похідні від них лексеми із стилістичним забарвленням пестливості, зневажливості та синоніми репрезентовані граматичною формою множини, здебільшого подаються без посилання на однину: бровенята; губенята, уста, вуста, устенята, усточки, устонька, устоньки; крильця.

Друга група іменників зі значенням парності об’єднує слова, які мають  іншу семантику парності: парність симетрично розташованих компонентів. Їм властиве значення роздільної множинності предметів реальної дійсності в їх просторових координатах, що поєднується зі значенням сукупної множинності частин внутрішньої будови (кліщі, лещата, ножиці, окуляри, штани).

 Численну групу становлять іменники, що мають спільну сему “сукупна множинність”. Залежно від того, яку сукупність вони називають (предметів, осіб, представників тваринного, рослинного світу), субстантиви поділяються на п’ять груп: 1)назви сукупної множинності осіб (земляни, люди, односельці, українці); 2)назви сукупної множинності інших істот (безхребетні, плазуни, ссавці); 3)назви сукупної множинності рослин (водорості, розоцвіті); 4)назви сукупності предметів, площі зі значенням збірності (гроші, кучері, меблі, причандали, хащі); 5)назви сукупної множинності об’єму, маси, речовинності (вітаміни, дріжджі, опади, поліметали).

Крім абстрактних іменників singularia tantum, в українській мові функціонують також абстрактні іменники pluralia tantum.

У СУМ зафіксовано 277 плюративів з абстактним значенням. Вони входять до таких тематичних груп: 1)назви наукових понять (аспірати, радіоперешкоди); 2)назви узагальнених дій і процесів, станів (аплодисменти, злидні, нуди); 3)назви хвороб, хворобливого стану людини та інших істот (крикливиці, шолуді); 4)назви явищ природи (досвітки, заморозки); 5)назви свят та обрядів, відрізків часу (жнива, святки); 6)назви ігор, спортивних видовищ тощо (гонки, схованки); 7)назви одиниць виміру (гони, півгони).

Зокрема форми множини лексикалізують субстантиви на позначення складних повторюваних процесів, дій, станів, виконуючи номінативну функцію. Наприклад: аплодисменти, вистриби, взаємини, перехови, походеньки.

План вираження і план значення у плюративах реалізуються з асиметричною семантикою множинності. Для іменників pluralia tantum первинною є форма множини зі значенням необчислюваної (неподільної) множинності, збірності чи парності. На відміну від назв обчислюваних предметів у плюративах множина реалізується як нерозчленована сукупність або парність (ножиці, двері,  терези, солодощі, жалощі).

Серед іменників-плюративів виділяються дві групи утворень: 1)з вихідною словниковою словоформою множини і 2)з похідною формою множини, яка словотвірно корелює з одниною, повністю не пориваючи з нею. Множинність в іменниках pluralia tantum реалізується в чотирьох основних виявах: 1)позначення одиничного предмета складної будови; 2)парності; 3)сукупної необчислюваної маси та 4)збірності.

Вихідну форму множини мають іменники, які позначають конкретні предмети парної будови (ботики, ворота, вуха, зябра, кайдани, постоли, сани). У таких іменниках значення роздільної множинності предметів у просторових координатах поєднується зі значенням сукупної множинності частин внутрішньої будови – парної. Парні іменники позначають парну сукупність, єдність, симетрію однорідних, але двох окремих, самостійних одиниць.

Іменники на позначення пари можуть виражати “еліптичну” (батьки, молодята, куми), “природну” (очиці, перса, уста) двоїстість. Парність може бути зумовлена відношенням до парних частин тіла людини (боти, патинки, валяночки). Такі плюративи мають співвідносну похідну форму однини із значенням одиничності, виділеної з пари, яка може функціонувати самостійно (переважно у розмовному мовленні: бивень, гланда, легеня).

Вихідну форму множини мають також іменники зі значенням сукупної множинності у будові предметів та назви сукупностей істот, рослин тощо.

Іменники з архісемою “особа”, у яких множина означає колективну множинність, виступають назвами народів, народностей, націй (баски, греки, французи); номінують людей за ознаками спорідненості (домочадці, діти), суспільного становища, діяльності (конкістадори, одновірці, придани); за належністю до  суспільно-політичних організацій, партій, шкіл, рухів, релігійних течій (єговісти, хлисти); за територіальною ознакою (острів’яни, харківці).

Субстантиви, що позначають множинність осіб, утворюють лексико-словотвірні кореляти за ознакою віднесеності до чоловічої і жіночої статі, які виражають також протиставлення за числом (англієць – англійці, англійка – англійки; половець – половці, половчанка - половчанки). Хоч форма множини чоловічого роду збігається з формою словникового слова, за значенням вони розрізняються: вихідною формою множини позначається уся сукупність людей певної етнічної групи, а форми множини одиничних іменників реалізують значення “багато, більше як один” із представників колективу.

 Значний масив іменників із первісною формою множини становлять іменники на позначення сукупностей представників тваринного і рослинного світу. Переважно це терміни відприкметникового походження. Значення сукупності у них транспонується до іменника, який узагальнює вид і не потребує експлікації родового поняття (тварина, комаха, риба, рослина), і передає свою функцію прикметниковій лексемі у формі множини. Виражаючи субстанціальний зміст, іменник є загальноприйнятим терміном, що мотивується дієсловом чи цілим словосполученням (кишковопорожнинні, мохохватки, членистоногі). Похідні форми однини позначають представника класу, виду, типу у зоонімах і одиничний предмет – окремо взяту рослину – у фітонімах.

У плюративах зі значенням сукупної множинності речей і предметів чітко виявляється значення збірності. Об’єднання предметів, речей у єдину сукупність відбувається за функціональними ознаками, які виявляються у назвах предметів та їх частин, також  у плюративах на позначення сукупностей частин тіла, органів, одягу, пожитків, грошових одиниць, астрономічних тіл, рельєфних утворень.

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз словоформ числа іменників з неповною числовою парадигмою дозволяє зробити висновок, що категорія числа обслуговує слово, виявляючи граматичну семантику в складі мовного знака як відображувальну категорію. Ґрунтуючись на поєднанні процесів мовлення і мислення, граматичне значення числа виражає відношення до референта, а також спосіб подання людиною цього референта, що репрезентує відповідні смисли мовного знака у мові й мовленні.

Морфологічна категорія числа іменників виявляє різнопланові ознаки вираження свого граматичного змісту. Номінативний елемент значення як кількісної характеристики предметів думки властивий основному масивові іменникових одиниць, які характеризуються ознакою обчислюваності, і виявляється на основі опозиції “один – більше як один”. Ядро субстантивів становлять найменування дискретних предметів, що підлягають рахунку. Морфологічні форми однини і множини виражають засобом флексій граматичну опозицію “один” – “більше як один” (вікно – вікна, голос – голоси, птах – птахи, учень - учні). Однак кількісне значеня як вияв категорії мислення поєднує у свідомості мовців не тільки семи ‘один’ – ‘багато’, а й ‘членований’ – ‘нечленований’, ‘означений’ – ‘неозначений’ та інші. Семантична категорія квантитативності знаходить неоднозначне мовне вираження в граматичній категорії числа. Потенціал її значень ґрунтується на взаємодії з лексичним значенням слів різних лексико-граматичних розрядів: власних і загальних, конкретних і абстрактних, збірних, речовинних. У цій взаємодії граматичної і лексичної семантики виявляються первинні і вторинні, ядерні і периферійні значення числа та їх відтінки.

Крім однини і множини як дистрибутивної множинності, формою числа в іменниках виражається коло інших значень функціонально-семантичного поля кількісності: у сингулятивах – неозначеної сукупності, колективної єдності, недиференційованого узагальненого поняття, індивідуалізації; у плюративах – роздільно-складної (цільної) множинності, парності, колективної й збірної сукупності . Словникова форма в іменниковій парадигмі відображає функції класифікції предметів і явищ об’єктивного світу, до яких залучаються морфологічні і словотворчі засоби мовного вираження результатів мисленнєвої категоризації реалій дійсності.

Багатофункціональна категорія числа виявляє первинні функції: словозмінну, яка спрямована на формально-структурну організацію слова і його зв’язків у синтаксичних побудовах, і сигніфікативну як функцію категоріального осмислення предметності. Вторинні функції категорії числа – це класифікаційна, яка зумовлює повну й усічену числову парадигму, та словотвірну, яка нашаровується на сигніфікативну й класифікаційну.

Зміст категорії числа іменників формалізується внутрішньокатегоріально на лексичному й морфологічному рівнях мовної структури, і водночас формалізація граматичної семантики числа підпорядкована реалізації комунікативної і когнітивної функцій мови, що відображають логічну категоризацію денотатів, мовленнєві уживання слова та його граматичної форми.

Оскільки граматичне значення числа є частиною загального плану вираження змісту слова, являючи собою абстракцію класу іменників, відмінну від лексичної абстракції, але онтологічно пов’язану з останньою, то категорію числа можна кваліфікувати як своєрідне представлення предметності за ознакою кількості й величини (числа та об’єму).