ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКІ НОВОТВОРИ В ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ 80-90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ : ИНДИВИДУАЛЬНО-авторские новообразования в поэтическом Дискурсе 80-90-Х ГОДОВ ХХ ВЕКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, розкривається наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність роботи, визначаються мета й завдання, з’ясовуються об’єкт і предмет дослідження, методи аналізу, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

Перший розділ дисертації “Моделі й засоби оказіонального словотворення в поетичному дискурсі кінця ХХ століття” присвячений словотвірному аналізу авторських новотворів. Простежуються шляхи і джерела творення інновацій. Аналіз авторських новотворів враховує факт мотивованості (похідності) (О.А.Земська), що є необхідною умовою для встановлення семантичного зв’язку між оказіональним словом і його твірною базою. Новотвори  є одиницями мовлення (вони не відтворюються як готові мовні одиниці), у їх творенні беруть участь наявні в мові морфеми, які зберігають асоціативний зв’язок з мотиваційними узуальними словами. Це встановлює відповідний характер відношень між твірними та похідними одиницями незалежно від реального часу їх створення. У роботі розглядаються  авторські новотвори, відсутні в мовній традиції, утворені за словотвірними моделями різної продуктивності, з різним ступенем точного дотримання умов реалізації цих моделей.

Найбільшу групу оказіональних слів у сучасному поетичному дискурсі становлять іменники, які виникають на базі власне українських основ та афіксів. Значна кількість цих іменників (близько 60 %) утворена суфіксальним способом. Найбільш поширені утворення  із суфіксами -ість: інакшість погляду (І.Драч); весела симпатичність (В.Бровченко) та -ств(о): жайворінство (І.Драч); тщемальство народів (М.Вінграновський), які привносять у семантику оказіоналізмів значення абстрагованої якості. Досить продуктивним і живим процесом у сучасному поетичному мовленні є поява значної кількості потенційних слів із суфіксами -анн(я), -енн(я), -инн(я), які акцентують увагу на певному процесі: безупиння живе (М.Вінграновський); залишається непроминання (Б.Бойчук); твоє спогадування (В.Стус), а також власне оказіоналізмів, твірна основа яких відсутня як лексична одиниця в мові: звулканення (М.Вінграновський) – звулканити – вулкан; звеснення (М.Влад) – звеснити – весна; повесіння – повесніти – весна (В.Стус). Велику групу становлять оказіональні іменники середнього роду з подвоєнням кінцевого приголосного, які використовуються в поезії як засіб створення матеріалізованих узагальнених або абстрактних понять із різними  відтінками (залежно від контексту і значення твірної основи): моторошшя сну (І.Драч), узороччя рік, безнадійне байдужжя (С.Гординський), груддя каміняччя (М.Вінграновський). Для характеристики описуваного, інтимізації розповіді поети утворюють іменники із суфіксами суб’єктивної оцінки -ищ(е): ганьбище, ляковище, пузища (М.Вінграновський); -иськ(о): дощисько (М.Братан), кожушисько (І.Драч), -ечк(о): крилечечко (М.Вінграновський); -очк(о), -очк(а): карасяточко (М.Братан); любляночка (Б.Рубчак); сосеняточка, витребеньочка (М.Вінграновський); -ачк(о), -ачк(а): побіган­нячко, посіданнячко, чорнячка (І.Драч); -еньк(о): соненько, жайворіненько (І.Драч); -инк(а): житинка (В.Затуливітер); блакитнинка (В.Стус).

Менш поширені новотвори із суфіксами -інь: голубінь (М.Вінграновський); озорінь (В.Лесич), миготінь (Яр Славутич); дивінь (І.Драч); -ич: білявич, чорнявич (І.Драч).

Префіксальні іменникові новотвори відзначаються меншою продуктивністю (їх близько 30 %). Для їх творення використовуються переважно українські препозитивні афікси, часто маловживані або невживані в сучасній мові, що приводить до актуалізації відповідних словотвірних моделей, посилення стилістичної виразності оказіоналізмів: па-: паніготь, пажиття (В.Стус); пра-: пракоріння, праглибина (І.Драч); пралоно (А.Григоренко); правода (В.Коломієць); по-: поніч, погора, поколяда (В.Стус); пере-: пересни, перехвилі (В.Стус); перемрії (М.Сингаївський); переяр (М.Вінграновський); ви-: вилежень (Яр Славутич); при-: притінь, Прикраїна (В.Стус); о-: озлоба (В.Бровченко.);  оцвітіння, окрилля (Яр Славутич); опорятунок (В.Стус).

Іншомовні префікси рідше залучаються до оказіонального словотвору. Несумісність  української основи та іншомовного форманта створює потрібну в контексті контрастність: антидіри (Ю.Тарнавський); антисебе (В.Стус); антизнаки (В.Коломієць).

Безафіксних іменникових новоутворень порівняно небагато  (10 %). Така модель є досить перспективною для індивідуального словотвору і зручною для поетичного дискурсу, оскільки характеризується багатими виражальними можливостями: незначна видозміна у структурі слова приводить до істотних змін у семантиці. Безафіксні оказіональні іменники утворюються від дієслів: огин вітру (М.Вінграновський); немає витерпу (В.Стус), іменників: підлота роздоріж (В.Бровченко) та прикметників: небесна твердь (В.Стус), нестрим (Яр Славутич).

Оказіональні іменникові композити привертають увагу не стільки своєю структурою, скільки несподіваністю поєднання їх складових. Серед таких утворень зустрічаються поєднання як рівноправних компонентів-іменників: словобуцегарня, словошлюб (І.Драч); снігодощ (М.Вінграновський); серце­жилля (Б.Рубчак), так і нерівноправних складових: злодокори (В.Коломієць); молодощастя (В.Стус); мрійносон (О.Доріченко); серцезнавець (М.Вінграновський).

Творення оказіональних дієслів побудоване в основному на таких словотвірних засобах, як префіксація (близько 70 % утворень) та суфіксація (20 % утворень). Серед оказіональних дієслів переважають деривати, в яких твірною основою виступають іменники та прикметники. Для їх творення активно використовуються префікси за-: завідьмлюють (Б.Рубчак); зазорила зоря, забджолили бджолята (І.Драч); забалюєш (В.Стус); заорганилося серце (А.Григоренко); з-: звіхолити (В.Стус); ззимували (М.Вінграновський), збатожити (І.Драч); до-: долітувати (І.Драч); докрилити (М.Вінгра­новський); від-: відлітувати (В.Бровченко); віддідуганити (В.Затуливітер); на-: наборщитися (І.Драч); наколінкуватися (М.Самійленко); по-: побатожити (Яр Славутич), покучманіти (В.Шукайло); при- приторбився (М.Самійленко), прикрилить (М.Вінграновський). Несподіване поєднання морфем зумовлює семантичне уcкладнення дериватів.

Оказіональність віддієслівних новотворів досягається шляхом додавання префікса, антонімічного узуальному, що зумовлює семантичну невідповідність поєднуваних морфем: відстелиться – застелиться; дохотіти – захотіти (М.Вінграновський); відпахла (І.Драч) – запахла; виспокоїтись (В.Стус) – заспокоїтись або синонімічного: згромадити (А.Листопад) – нагромадити; збрехатися (М.Вінграновський) – забрехатися; злегшити (Р.Володимир) – полегшити. Зустрічаються випадки творення синонімічних  оказіональних одиниць, в яких  канонічні префікси приєднуються до незвичайних  твірних основ, що уточнюють значення дієслова: продрібцював (М.Самійленко) – пройшов; допрошкував (М.Вінграновський) – дійшов; стужніти (О.Доріченко) – сплакати; одзяплити (А.Бортняк) – одкрити; одчахкали (І.Драч) – одійшли. Інновації, утворені за допомогою префіксів в-, ви-, при-, пере-, із-, по-, є результатом дії аналогії продуктивних словотвірних типів. Вони становлять інтерес із семантичного боку, оскільки надають дієслівним основам додаткових  відтінків: вкоснути, перемовчалось (В.Затуливітер); висяйнути (М.Самійленко); почезає (В.Стус); придякує, приспасібує (І.Драч); ізійдуть (М.Вінграновський); ізоп’є (Г.Чубач) та інші.

Оригінальними утвореннями в сучасній поезії є дієслова з подвійними префіксами, яким, на відміну від однопрефіксних утворень, притаманна більша структурно-семантична ускладненість. Основне змістове наванта­ження має перший префікс, а другий вносить у значення дієслова додатковий відтінок. Найактивніше з іншими префіксами  комбінуються форманти з-: з- + не-: знекозачити (В.Коломієць); зневогнює (Яр Славутич); знемовити (Б.Рубчак); знебуло (В.Стус); з- + без- : збезлестіти (А.Проць); збезумніти (В.Стус); по- + від-: повідвеслив, повідгули, повідтуманіли (М.Вінгра­новський); роз-: роз- + про- : розпрокляв (М.Вінграновський); роз- + по-: розпов’ється (О.Маландій). Привертають увагу ряд інновацій, оказіо­нальність яких полягає в їх унікальній структурі – у вставленні нового компонента в середину між префіксом та коренем канонічного слова, тобто узуальне слово  розбивається вставним заперечним компонентом  (префіксом не-) понечитайте, понерозмовляйте, понесидіть (О.Резниченко); поневажаю (В.Стус).

У межах індивідуального дієслівного словотворення суфіксація поширена менше, ніж префіксація. Оказіональність таких утворень забезпечується приєднанням дієслівних суфіксів -и(ти), -і(ти), -ува(ти),
-а(ти) до іменникових та прикметникових основ: басаманити (В.Стус); польщити, московщити, окулярити, невіщити (Яр Славутич); козакувати (Яр Славутич); знакувати (В.Стус); фільмувати (І.Драч); чужіти (В.Стус); різдвяніти (І.Жиленко); глибішати (С.Гординський) тощо.

Оказіональні дієприкметники утворюються за унікальною моделлю черезступеневого творення внаслідок конфіксації та префіксації, коли твірна основа відсутня як лексична одиниця словника. Відбувається творення слів з ознаками дієприкметника без співвідносного дієслова за аналогією до інших дієприкметників. Приєднані до іменникових та прикметникових твірних основ префікси відіграють у них важливу словотвірну й семантичну функцію. Для творення активних дієприкметників із суфіксом -л- у сучасному поетичному мовленні використовуються такі дієслівні префікси: з-: звишневілі вишні (О.Резниченко); звогнілі пера (І.Драч); зчужілий шротик серця (В.Стус); за-: задавнілі (І.Драч); на-: налюднілий зір (В.Стус); роз-: розвесніла душа (М.Сингаївський). Творення пасивних дієприкметникових  інновацій  із  суфіксом -ен-(-єн-) відбувається за допомогою префіксів за-: зазорені брами (Яр Славутич); засоплені носи (В.Стус); запанчошена ніжка (І.Драч); роз-: розсріблена радість (Б.Рубчак); розхвилене життя (В.Стус); з-: звеснена душа (М.Влад); о-: олітнені ставки (В.Стус); омоторені учені (В.Бровченко); по-: поямлена земля (В.Коломієць). У поетичному мовленні зустрічаються дієприкметники, інноваційність яких полягає у незвичайному з семантичного погляду поєднанні морфем: обвагітніла земля (Яр Славутич); прихололе сонце (М.Вінграновський); збісілий автомобіль; зморозена душа; всепоїдні зуби (І.Драч).

Дієприкметникові композити представлені утвореннями, перша частина яких виражена іменником, якісним чи  відносним прикметником, а друга – оказіональними пасивними дієприкметниками на -н(ий), -т(ий): синьоблагальна далечінь (М.Вінграновський); золотистосяйні вівтарі (О.Лупій); хмаролетні дні (С.Гординський).

Оказіональних прикметників у сучасному поетичному мовленні порівняно небагато. Основними способами їх творення є суфіксація (10 %), осново- та словоскладання (80 %) і префіксація (10 %). Нетривіальність суфіксальних утворень здебільшого полягає в семантичній неспіввідносності поєднуваних морфем. В індивідуально-авторській практиці найактивніше використовуються суфікси -аст-, -ист-, які допомагають охарактеризувати предмет, названий твірною базою: буїсті тури; човнастий бриль; югастий птах (Яр Славутич); жиластий лоб (Б.Рубчак), суфікси з нейтральним ступенем вираження інтенсивності якості:  -ов-: димаровий дим (М.Вінграновський); -н-: українна земля (В.Коломієць), а також суфікси, які, приєднуючись до мотивуючого іменника, нейтралізують емоційно-експресивне забарвлення і допомагають економізувати висловлення: -цьк-: доларницьке крило (Яр Славутич); -ськ-: севлюські гімназісти (С.Гординський).

Префіксальні прикметникові інновації в сучасному поетичному мовленні  утворюють дві групи. Враховуючи ступінь вираження ознаки, до першої групи відносимо інновації з префіксами-кваліфікаторами, що вживаються для вираження надмірного ступеня інтенсивності ознаки: пре-: пречутлива земля (М.Сом.); пра-: праглибинний корінь (І.Драч); все-: всепожерні руки (М.Вінграновський); над-: надчуттєве у пальцях (І.Драч), до другої – прикметники з префіксами-модифікаторами, які впливають не на ступінь інтенсивності якості, а на лексичне значення новотвору: не-: неюнацька (Н.Гнатюк); немашинований концерт (А.Бортняк); некомбайно­вана пора (В.Бровченко); без-: безпиріжна ласка (А.Бортняк); пра-: правітцівські поселенці (М.Григорів).

Порушенням норм сучасного українського словотвору є приклади вживання дієслівних та іменникових одиничних та подвійних префіксів у творенні новотворів-прикметників: підпорожні скелі (І.Драч); припляжний лоток (Борт.); перечумна ліричність; понадобрійні дороги (С.Гординський);  прижиттєва мука (А.Григоренко);  понагірні вежі (В.Стус); ненепокірний я (Ю.Тарнавський); а також індивідуальне утворення компаративних форм: стебелинніший від птахів (М.Григорів); ожіша ожина (М.Вінграновський); денніший день (В.Затуливітер); щонайряхтіші барви (В.Стус); щонайверхня книжка (І.Драч).

Композити – найчисленніша група в межах авторського прикметникового творення. Порушення взаємозумовленості компонентів оказіональних композитів допомагає створити місткий художній образ. Враховуючи частиномовну належність головного компонента композиту, виділяємо такі підгрупи: прикметникові композити: вікодавня Січ (Яр Славутич), стоганебні одежі; глибокомудра земля (М.Вінграновський); всетихий грім (І.Сокульський.); суворосерді друзі (С. Гординський); кривомудрий вогонь (І.Драч), іменникові: хрещенолобі (С.Титикайло); дощолистий (І.Драч); козошкірий (Б.Рубчак), дієслівні: саможерний (Б.Чепурко); сонценосний (І.Драч); злозачаті сини (М.Самійленко).

Серед авторських новотворів помітне місце посідають прислівники, які виступають у ролі придієслівного означення і виражають динамічну ознаку. Оказіональні прислівники, мотиваційним словом яких виступає узуальний прислівник, утворюються префіксальним і суфіксальним способами. Використання префіксів дає змогу авторам надати інноваціям нових супровідних відтінків у значенні: по-: помиттєво (О.Дяк); покрізь, поінколи (В.Бровченко); на-: надосі; в-: врано (В.Стус); за-:  замайже (В.Коломієць); ані-: анінавіщо (М.Самійленко).

Суфіксальні відприслівникові інновації утворюються шляхом заміни суфікса на інший. У таких випадках творяться не нові прислівники, а їх оказіональні форми, які в узусі не зустрічаються: карачкато (М.Горбань); комітьма (Яр Славутич); мовчкома (В.Бровченко). Рідко зустрічаються приклади десуфіксації: неодмін (М.Вінграновський); навпомац (В.Стус); всупір (І.Драч).

Творення оказіональних прислівників від інших частин мови відбувається суфіксальним способом. Зустрічаються відприкметникові прислівники: голубаво (Н.Півторацька); січнево (І.Драч); терпкаво (М.Вінграновський); відіменникові: жоржинно (І.Вовк); вересно (М.Сингаївський); хрестато (М.Влад); телевізорно (В.Коломієць). Невелику групу становлять конфіксні прислівники, утворені за моделлю “прийменник + іменник”: поплічно (М.Василенко); поклітинно (І.Гущак); зобіч (В.Стус). Не мають словотвірних аналогів у сучасному словотворі оказіональні віддієслівні прислівники: виклично, незмигно, мигливо (І.Драч); дотично (В.Бровченко); невилічно (С.Гординський).

Частотність уживання прислівникових композитів та юкстапозитів у сучасному поетичному мовленні порівняно з попередніми утвореннями невелика. Усі оказіоналізми поділяються на дві групи. Перша група – це  прислівники, що творяться шляхом лексикалізації наявних у мові словосполучень: легкобоко (М.Вінграновський); однораз (В.Затуливітер); густорунно (Яр Славутич); друга – інновації, утворені шляхом випадкового поєднання двох синонімічних основ: нощеденно (Яр Славутич), антонімічних далеко-давно (М.Вінграновський); таємно-непрошено (І.Драч); пустельно-голо (В.Стус).

У другому розділі “Функції оказіональних слів у поетичному дискурсі” висвітлюються функції оказіональних слів у сучасному віршованому мовленні.

У дисертації розглядаються погляди дослідників (О.І.Олександрової, Н.А.Ніколіної, Ер.Ханпіри, А.Г.Ликова та ін.) на поняття функції, наводяться різні класифікації функцій оказіональних слів. При цьому аргументуються такі положення: 1) функція оказіонального слова знаходиться у прямій залежності від авторської мети; 2) матеріальна організація оказіоналізма і роль, яку він виконує, взаємозумовлені. Менш експресивними є потенціоналізми, оскільки їх структурна організація нічим не відрізняється від канонічних утворень. Відсутність експресії обумовлює і функцію таких слів – номінативну чи номінативно-оцінну.

Номінативна функція оказіональних слів полягає в найменуванні того, що важко передати, для чого у літературній мові не існує прямого визначення. У творенні інновацій як номінативних одиниць велику роль відіграє аналогія. Формуючись, оказіоналізм не проходить шлях від знака повідомлення до знака найменування. Авторський новотвір – це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність  твірної бази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, які характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування, громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чи іншого явища: “І треба ж в прізвищі самому осолов’їтись так до дна” (І.Драч); “Сосна сосну ошумлює до сну…” (М.Сингаївський); “Дощі збатожили хату на ввесь розмах плеча” (І.Драч).

На процес номінації впливають прагматичні фактори, які відбивають відношення оказіоналізму до того, що ним називається. У цьому випадку вони виконують номінативно-оцінну функцію. Експресія похідних оцінних значень зумовлена невідповідністю твірного значення похідному слову. Номінативно-оцінна функція найбільше притаманна композитам та юкстапозитам, які, порівняно з простими словами, мають  пізнавально-оцінну сему: гідночеснолиці покоління (М.Вінграновський); персонолюбіє своє (В.Крищенко); принцобомж (І.Жиленко); держава-пилорама (В.Бази­левський); корова-помста (І.Драч). Номінативно-оцінна функція інновацій тісно пов’язана з функцією образності, але стосовно останньої є первинною: прикрилить птах (М.Вінграновський); відпрапорів день (В.Стус); школяріє душа (І.Жиленко).

Оказіональне слово є одним із засобів створення гротеску, комічної, версифіації, тому воно активно використовується поетами як засіб стилізації, тобто виконує стилістичну функцію. На стилістичну визначеність оказіонального слова впливають декілька факторів: семантичне забарвлення твірної основи, від якої утворений оказіоналізм, словотвірна модель, за якою він побудований, контекст і мовленнєва ситуація, яка уточнює його значення. Так, уплив твірної основи на стилістичну визначеність оказіоналізму полягає в тісному зв’язку внутрішньої форми слова з семантикою лексичних інновацій: гайдамакобандерівці, кравчукісти, покучманіти. Одним із засобів формування авторського стилю є застосування авторського словотвору – оригінального комбінування різностилістичних узуальних морфем при творенні новотворів-іменників: узлоб’я скель (Б.Рубчак); тщемальство тщенародів; жайворінство, гривун (Яр Славутич); другарь (М.Сингаївський); дощисько, падлюцтво (В.Бровченко), дієслів: “Заінилось, посивіло, зазиміло…” (В.Бровченко); “У кутку відтихну, відлютую…” (М.Вінгра­новський), композитів: бомжоінфант (І.Жиленко); персонолюбіє (А.Григо­ренко). Порівняно зі словотворчими, морфологічні засоби стилістики в межах авторського новоутворення незначні. В основному це випадки оказіонального використання категорії числа: “Прости мені…, хмарино, щоденних журб моїх” (В.Стус); “Немов жаркі твої  вуста – стожари сонць відкрило небо” (Яр Славутич).

Виступаючи джерелом мовленнєвого новаторства, оказіональні слова використовуються з художньо-виражальною метою і виконують експресивну функцію. Враховуючи характер експресії, розмежовують експресивно-оцінні та експресивно-емоційні утворення. Оскільки більшість оказіоналізмів називає явище з погляду емоційного сприйняття реципієнтом зображуваного, то головною метою таких утворень є вплив на нього. На експресивність новотворів впливає насамперед незвичайна природа їх виникнення, а також експресивна насиченість морфем, які беруть участь у їх творенні. До формально виражених засобів підвищення експресії належать передусім суфікси, які, приєднуючись до емоційно нейтральних основ, посилюють експресивність новоутвореного слова. Досить чітко відбито емоційне нашарування  в іменникових та прикметникових утвореннях у результаті приєднання  афіксів пестливості чи згрубілості: життятко (М.Самійленко); радостиночки (О.Резниченко); нарікайло (Яр Славутич); підспівайло (М.Вінграновський); ганьбище (І.Драч) тощо. Додатковими експресивними відтінками супроводжуються значення оказіональних слів, які утворюються шляхом комбінування кількох префіксів: “Повідвеслив собі до крутої межі…” (В.Бровченко). Яскраве експресивно-емоційне навантаження мають слова, утворені шляхом міжслівного накладання або контамінації, які, на відміну від канонічних слів, мають зовсім іншу природу творення: урожай + жайвір = урожайвір (В.Бровченко); побити + батогом = побатожити (Яр Славутич); українці + селяни = україняни (В.Коломієць). Художньо-образні завдання твору реалізують авторські композити, які концентрують у собі семантику кількох слів і впливають на поетичний твір. Виступаючи мікрообразами контексту, композити та юкстапозити допомагають відтворити емоційно насичену картину: синьовиновий ранок (Б.Рубчак); столезогостре життя (В.Коломієць); зеленоброве літо, гори-мозолі (І.Драч); держимордство, людосвинство (О.Доріченко); дощі-сіроманці, листя-їжаки (М.Вінгра­новський). Експресія досягається і шляхом поєднання в одне смислове ціле антонімічних: жертво-кат (В.Стус); сміх-нудьга (О.Резниченко) або синонімічних складників: далеко-давно (М.Вінграновський); розлуко-незустріч (В.Стус).

Оказіональні слова, які виконують експресивну функцію, навіть поза мовленнєвим оточенням фокусують у собі виразність. Уведені в контекст, вони співіснують з іншими лінгвістичними засобами і сприяють досягненню образності висловлюваного на рівні тексту.

Авторські новотвори в поетичному творі виконують поетичну функцію, оскільки залучаються до створення художнього образу. Яскравість і семантична насиченість авторських новотворів зумовлює їх вагомість при створенні художнього образу. Крім того, використані в поетичному мовленні з художньо-виражальною метою, авторські новотвори виступають словами-образами. Вони допомагають віднайти образ самого автора, “ту силу, яка пов’язує стильові засоби у цільну словесно-художню систему” (В.В.Виноградов). За допомогою оказіоналізмів, семантично містких одиниць, автори передають загальне через одиничне. Такі інновації  створюють мікрообраз усього контексту, виступають засобами розгортання наскрізного образу тексту або його фрагмента: “Ми проклянемо орду скажених ненаситців…” (О.Доріченко); “…а дійовість стоколом оперезав дріт” (М.Григорів); “О степе, батьку мій… Верни мені велику без’язикість…” (В.Бровченко). У поетичному мовленні неправильність стає художньо або зображально вагомою, оскільки відіграє характерологічну роль, тому її не можна виправити, щоб не втратити специфічність висловлення.

Образна думка характеризується своєю принциповою метафоричністю. У створенні тропів оказіоналізми беруть найактивнішу участь,  сприяють створенню метафор, епітетів, порівнянь: дроздоголосий батько;  розкронене вікно (В.Затуливітер); зморозена душа (І.Драч); шепітливі руки (М.Вінграновський); обраділий степ (В.Стус) й ін. Метафоризовані сполуки оказіональних і канонічних слів не втрачають своєї образності навіть поза  контекстом. Авторські новотвори детерміновані, з одного боку, попереднім уживанням мотиваційного  слова, а з іншого – контекстуальними зв’язками з іншими елементами поетичної системи, необмеженістю асоціацій, у тому числі й чисто зовнішніх, пов’язаних із звуковою близькістю мотиваційного слова до інших слів.

Творення оказіоналізмів може стимулюватися прагненням авторів до естетичної організації звукового матеріалу:  “Свобода й правда – змоги бойові – на згин останній сталінській людві”; “Моя могила стала на моїй дідизні, а не в далекій і чужій чужизні”  (Яр Славутич); “І шелест і нешелестінь стелить вашу тінь…” (М.Вінграновський).

Оказіоналізми допомагають побудувати звукоряд і варіювати його: “…скипілись в серці падь і висота. Тут паверх, паниз, пажиття і паскін…” (В.Стус); “…бо я наболів, налюдинив, наскавулів” (Б.Рубчак). Використання в текстах безафіксних оказіональних іменників створює виразність, рельєфність звучання: “Вітру синьо-голубий огин…” (М.Вінграновський); “І вже ніяка радісна буваль не скрасить ночі місячну вуаль…” (Яр Славутич).

Активне використання в сучасному поетичному мовленні композитів та юкстапозитів пояснюється їх більшою семантичною, комунікативною та експресивною місткістю порівняно з простими утвореннями. Природа їх створення, незвичайна валентність дають можливість образно, відповідно до художнього задуму, передавати різноманітні відтінки явищ, понять, подій у творі.: “Це щастя в пропадайроках було…” (І.Драч); “Мій світ не той, щоб в мрійновтому гратись…” (В.Бровченко), пробуджувати художню уяву, естетичний смак: безоглядно-голі небеса (В.Стус); квіткослівний  зов (М.Влад); “Ярим барвоспадом в наших жилах кров тече князівська…”
(Яр Славутич).

Текстотвірна функція оказіоналізмів. Як складники поетичного дискурсу, оказіональні одиниці, маючи прозору внутрішню форму і складну семантичну природу, слугують для передачі в межах надфразової єдності найрізноманітніших відтінків. Крім того, наявність у тексті оказіональної одиниці сприяє запам’ятовуванню і виділенню на загальному текстуальному фоні окремої мікротеми. Подібні утворення можуть виступати ядром висловлення. У питанні текстотвірної функції авторських новотворів важливе значення має їх розташування. У препозиції  до  наступного відрізка новотвори позначають мікротеми і задають тон подальшому висловленню: “Ба, життятко! – Цей пломінь летючий! – вік не вивчити назубок…” (М.Самійленко); “Який нестрим! Як владно і широко… високим летом пориває мужність” (Яр Славутич), у постпозиції – узагальнюють зміст висловленого: “Така велика світова жальба!” (Яр Славутич); “Адже безмовно-одномовне, безлике, бо зросійщене…” (Б.Старчевський). Займаючи середнє місце у мікротексті, новотвори посилюють вагомість повідомлюваного, забезпечують його краще розуміння: “…останні долітовують прозорі дні вересня…” (І.Драч); “…прийдіть сліпці заентеерені, покажу вам останні оази краси” (В.Бровченко).

Новотвори, як семантично місткі одиниці, надають можливість згорнути непотрібні деталі опису в однослівне найменування, що забезпечує синтаксичну компактність і раціональність побудови тексту. Оказіональні слова допомагають формувати структурну цілісність мікро- та макротексту, пов’язують між собою їх змістові відрізки: “Різдвяніє, холодає, зуб на зуб не попадає..” (І.Жиленко); “Не прошусь – доля гнобить мене чи тузить?” (М.Самійленко; “Всі колишні кравчукісти враз покучманіли” (В.Шукайло).

Для підкреслення інтенсивності  дії, ознаки, зображення певної конкретної ситуації, автори звертаються до різних прийомів використання новотворів у межах тексту:

– вживають однопрефіксні різнокореневі дієслова: “Господи! Закаж, замов, запросторікуй…” (В.Стус); “…бо я наболів, налюдинив, наскавулів…” (Б.Рубчак);

– використовують новотвори з різними афіксами, що об’єднуються в одну семантичну групу, стають контекстуальними синонімами: “Виють, регочуть, витюкують, гавкають…” (А.Григоренко); “Заінилось, посивіло, збіліло…” (В.Бровченко);

– розташовують слова за ускладненням їх словотвірної структури, що підсилює  значення зображуваного: “Ганьбо! Ганебино! Ганьбище! Ти над нами…” (М.Вінграновський);

– залучають до структури тексту  похідне оказіональне дієслово, яке мотивується  семантикою тієї конструкції, в яку воно входить: “Рідній землі волю виволював кров’ю…” (В.Бровченко.); “Мені вдовольнити заспраглося спрагу…” (А.Бортняк);

– використовують у текстах утворені на синтаксичній основі складні одиниці як короткі резюме певних подій або ситуацій: “Крізь це книгокняжжя ми – репані” (І.Драч); “… тож і терзайся мовчкома в моральному самогулазі” (В.Коломієць);

– уживають в одному контексті однокореневі морфеми для досягнення змістової цілісності тексту: “Я так тебе люблю, що став любачем” (В.Бровченко); “Не лети із мого серця в летище далеке…” (М.Вінграновський); “Так мені смутно  у цій засмуті” (І.Драч); “Димно дихають в сивих снігах сосеняточка і сосенята…” (М.Вінграновський); “Мов вогневинка ця остання перед лихим вогнем зими?!” (І.Драч);

– використовують в одному тексті одноструктурні утворення, які концентрують увагу читача: “Де сипле сонце на цвітінь жовтогарячу миготінь…”(Яр Славутич); “То калина горить мов цвітінь, мов горінь, мов любов…” (Н.Півторацька);

– активізуючи словотвірну структуру, поети підсилюють значення інтенсивності дії: “Походив по снігах, понапився водою…” (М.Вінграновський); “Хочте – висамотіла, витекла усмішка” (В.Стус); “Все збільшилось, згострішало від миті…” (М.Вінграновський).

Словотвір виступає засобом експресивізації тексту. Створені за аналогією, оказіональні слова демонструють зв’язок  з моделлю, за якою вони побудовані, і характеризуються нашаруванням значеннєвих відтінків, набутих у контексті. У поетичному дискурсі, авторські новотвори виступають його активним компонентом.

У висновках узагальнюються результати дослідження, найвагомішими з яких є: 

1. Пошуки нових віршованих форм, створення неординарних номінативних одиниць стимулюються  змінами в суспільно-політичному, культурному житті епохи.

2. Оказіоналізми – це похідні слова, які є номінативними мовленнєвими одиницями з емоційно-експресивним забарвленням, вони ліквідують індивідуально-авторський “лексичний дефіцит”, характеризуються специфічними структурними особливостями й функціями, семантичною та стилістичною маркованістю, розширюють лексикон продуцента у відповідних умовах, ситуаціях, контекстах і є показником процесу мислення творчої мовної особистості.

3. Поява оказіональних та потенційних лексичних одиниць зумовлена суто індивідуальними та психолінгвістичними факторами. Вони допомагають донести до реципієнта задум поета, авторську комунікативну інтенцію, породжують у читача широку гаму асоціацій.

4. В основу номінації кладуться різноманітні ознаки денотатів. Крім денотативних сем, які відображають різні сторони описуваного явища, в семантику оказіоналізмів входять конотативні елементи, які найповніше виявляють себе на рівні контексту. Індивідуальне значення оказіоналізмів формується на основі конотацій їх твірних. Ці конотації зберігаються в похідних інноваціях. Отже, в результаті актуалізації імпліцитних сем, семантика  авторських новотворів виявляється складнішою від узуальних,  що зумовлює  їх вагомість у межах надфразової єдності. 

5. Більшість оказіоналізмів утворюються за наявними в мові словотвірними зразками або за аналогією до конкретного слова. Утворення власне оказіональних похідних найінтенсивніше відбувається за малопродуктивними та непродуктивними (мовленнєвими) моделями. Найчастіше вони мають множинну мотивацію, яка зумовлює їх семантичну стислість та експресивність.

6. Основними причинами, які спонукають поетів до творення оказіоналізмів, є завдання художньо-естетичного, стилістичного характеру. У зв’язку з цим основною функцією поетичних новотворів є стилістично-експресивна функція.

7. Як складні структурно-семантичні одиниці тексту, оказіональні слова, на відміну від узуальних, завжди поліфункціональні. Тому вдало побудовані авторські новотвори розкривають нові виражальні можливості мови, передають нові семантичні, стилістичні, емоційно-експресивні відтінки, по-новому називають явище, предмет чи особу, чого позбавлені  загальнолітературні слова. Усе це сприяє розкриттю художнього задуму твору.

8. Більшість оказіональних слів потребує наявності пояснювального контексту. Засоби роз’яснення оказіонального слова враховують його системні зв’язки, асоціативний фон.

9. Оказіональні слова, як семантично місткі одиниці, виступають вагомими складниками, що забезпечують лінійну та вертикальну зв’язність контексту. Це зумовлює сприйняття реципієнтом тексту як цілісної структури.

Основний зміст дисертації висвітлено в таких публікаціях:

1. Іменники – новотвори в сучасному поетичному мовленні (на матеріалі творів І.Драча та М.Вінграновського) // Вісник Донецького університету. Серія Б: Гуманітарні науки. – Донецьк: ДонДУ, 2000. – Вип. 1. – С. 109-114.

2. Функції оказіональних слів у поетичному мовленні // Восточноукраинский лингвистический сборник: Сб. науч. тр. – Донецк: Донеччина, 2000. – Вып. 6. – С. 91-107.

3. Аналіз текстотвірних можливостей авторських новотворів // Вісник Донецького університету. Серія Б: Гуманітарні науки. – Донецьк: ДонНУ, 2002. – Вип. 1. – С. 27-33.

4. Словотворчі оказіоналізми у сучасному поетичному мовленні // Вестник Приазовского государственного технического университета: Сб. науч. тр. гуманитарного профиля. – Мариуполь, 1997. – Вып. 4. – С. 115-118.

5. Функції оказіональних слів у сучасному поетичному мовленні // Придніпровський науковий вісник. Гуманітарні науки. – № 93 (160). –  Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. –  С. 66-70.