Географічна апелятивна лексика східностепових говірок Центральної Донеччини : Географическая апелятивная лексика восточностепных говоров Центральной Донетчины

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт, наукову новизну, окреслено практичне та теоретичне значення, вказано методи і джерела дослідження.

            Перший розділ “Аспекти вивчення географічної апелятивної лексики” містить п’ять підрозділів. У першому підрозділі “Стан дослідження східностепових говірок” визначено основні особливості українських східностепових говірок, зазначено, що опис різних структурних рівнів східностепових говірок здійснювали: Ф. Горчевич на фонетичному й граматичному матеріалі говірок Ольгинського району Донецької області; З. Омельченко в дисертаційному дослідженні морфологічної системи східностепових говірок; В. Познанська в дослідженні складу й функціонування антропонімів у східностепових говірках; Л. Фроляк на матеріалі ботанічної лексики Північного Надазов’я; Н. Клименко у дослідженні групи найменувань одягу, взуття й прикрас; В. Дроботенко на матеріалі лексики сімейних обрядів Донеччини; Л. Білик у системному дослідженні дієслівних словосполучень східностепових говірок Донеччини. Подальше вивчення лексики передбачає аналіз інших тематичних груп, які ще не були предметом розгляду. Серед них і географічна апелятивна лексика.

У другому підрозділі “Географічна номенклатура як об’єкт вивчення в українській діалектології та славістиці” здійснено огляд наукових праць, присвячених вивченню географічної апелятивної лексики. Наведено характеристику аналізу географічної термінології в слов’янських мовах: сербохорватській (Й.Шутц), польській (П.Нітше), чеській і словацькій (Р.Малько), болгарській (Е. Григорян); македонській (М. Агрировський); російській (В. Дьякова, Г. Карнаушенко, П. Маштаков, В. Мокієнко, Е. і В. Мурзаєви, Л. Невська та ін.); білоруській (І. Яшкін). Українську діалектну географічну лексику на різних семантичних та структурних рівнях вивчали в говірках південно-західного наріччя – І. Верхратський, О. Данилюк, Й. Дзендзелівський, К. Дубняк, В. Левицький, М. Сумцов, П. Тутковський, М. Юрковський; на лексичному матеріалі північного наріччя – Т. Громко, Т. Марусенко, К. Мошинський, М. Толстой, Є. Черепанова; географічна номенклатура південно-східних говорів української мови на сьогодні залишається невивченою.

У третьому підрозділі “Чинники формування й функціонування тематичної групи лексики в досліджуваному регіоні” зазначено, що формування й функціонування системи географічних апелятивів відбувається під дією природного (об’єктивного), внутрішньомовного та інших чинників.

Природний чинник є одним з основних у виникненні й функціонуванні географічної номенклатури, адже постання географічних номенів зумовлюють насамперед особливості реалемного плану. Адміністративно територія обстеження охоплює вісім районів Донецької області: Великоновосілківський, Красноармійський, Ясинуватський, Мар’їнський, Волноваський, Старобешівський, Амвросіївський, Шахтарський. Обмеження досліджуваної території центральними районами Донеччини, які знаходяться у географічній зоні степу, зумовлено прагненням уникнути опису груп говірок, лексичні системи яких містять непротиставні явища, викликані відмінністю реалемного плану.

Обрана для обстеження територія характеризується високорозвиненою видобувною промисловістю, розвиток якої спричинив появу географічних об’єктів антропогенного походження, а отже й зміну реалемного плану регіональної географічної номенклатури досліджуваного діалектного масиву, що зумовило виникнення лексичних інновацій.

Внутрішньомовний чинник формування й функціонування географічної апелятивної лексики виявляється в наслідках взаємодії різних діалектних систем-основ, принесених на новожитню територію переселенцями з інших місцевостей.

Індивідуальний чинник функціонування географічної апелятивної лексики досліджуваних говірок виявляється у семантичній трансформації принесених з інших говірок географічних найменувань та у виникненні індивідуальних новотворів на позначення географічних об’єктів.

У четвертому підрозділі “Методика дослідження діалектної географічної апелятивної лексики” подано методику дослідження географічної номенклатури як тематичної групи, розроблену з урахуванням досвіду вивчення географічної та інших тематичних груп лексики в різних мовних (діалектних) системах.

У п’ятому підрозділі “Структурна організація тематичної групи географічної лексики як об’єкт монографічного опису” умотивовано вибір тематичного підходу до вивчення географічної апелятивної лексики як такого, що дає можливість якнайповніше описати географічну апелятивну лексику, виявити зв’язки між компонентами реалемного плану та елементами діалектної мовної системи. Основними структурно-семантичними одиницями вивчення апелятивної географічної лексики є тематична група лексики (ТГЛ), лексико-семантична група (ЛСГ), диференційна ознака (ДО). Термін лексико-семантична група вживається в значенні: частина тематичної групи лексики, що об’єднує найменування певної спільності предметів. Виділення лексико-семантичних об’єднань базується на врахуванні внутрішніх зв’язків компонентів, структурних типів лексики і типів позначених ними предметів та явищ навколишньої дійсності.

Компоненти ЛСГ об’єднуються за спільними семантичними рисами і протиставляються за диференційними ознаками. Основні ДО, за допомогою яких формується тематична група географічних найменувань: ‘підвищення / зниження рельєфу’; ‘наявність / відсутність води’; ‘наявність / відсутність рослинності’. Додатковими є ознаки, які диференціюють географічні апелятиви за походженням реалії, розміром, формою, місцем розташування, важливістю / неважливістю для життєдіяльності людини та ін.

Тематична група географічної апелятивної лексики розглядається як складне утворення, до якого входять центральні ЛСГ найменувань рельєфу суші, гідрорельєфу та рельєфу, вкритого рослинністю, і периферійні мікрогрупи на позначення дотичних реалій, а також вербальні елементи дискурсивного характеру, які групуються за співвідношенням з певними семантичними мікрополями.

Другий розділ дисертаційного дослідження: “Найменування рельєфу суші” містить чотири підрозділи. У першому підрозділі “Загальна характеристика рельєфу суші Центральної Донеччини” схарактеризовано реалемний план, відбитий у лексиці аналізованих ЛСГ, особливу увагу звернено на регіональні географічні особливості рельєфу досліджуваної території як такі, що спричиняють появу лексичних локалізмів.

У другому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи найменувань підвищеного рельєфу” подано аналіз ЛСГ, що посідає центральне місце серед інших у тематичній групі географічної номенклатури як сукупність найменувань певних географічних орієнтирів, якими переважно є форми підвищеного рельєфу.

ЛСГ найменувань підвищеного рельєфу в обстежених населених пунктах Центральної Донеччини складають лексеми: бу^|гор, буго^|рок, бу^|горчик, буг^|р’ака, висо^|та, височи^|на, го^|ра, горб, ^|горка, з^|валишче, кр’аж, к^|руча, кур^|ган, ^|куча, ^|кучка, мо^|гили, мо^|гилки, нак^|лон, на^|нос, ^|насип, об^|вал, от^|вал, при^|горок, ска^|ла, с^|кел’а, т’ер’і^|кон (тере^|кон, тери^|кон); неоднослівні найменування: буг^|риста зе^им^|л’а, буг^|риста ^|м’есност’, воз^|вишене ^|м’істо, ^|гори ^|шахтнийе, зе^им^|л’а буг^|рами, к^|расна го^|ра, ^|син’а го^|ра, ^|лиса го^|ра, м’ело^|в’і ^|гори, не^и|р’івна зе^им^|л’а та ін.

Найменування підвищеного рельєфу в складі аналізованої ЛСГ корелюються за основною для досліджуваного лексико-семантичного об’єднання ДО ‘природний / штучний географічний об’єкт’.

Ядром ЛСГ найменувань підвищеного рельєфу в досліджуваних східностепових говірках є лексема бу^|гор, зафіксована зі спільним для всього ареалу значенням ‘підвищення на місцевості природного походження’. У семантичній структурі лексеми бу^|гор відбулось узагальнення семантики, тенденція до якого спостерігається в інших новожитніх говірках, у яких ця лексема має широку амплітуду значень. Номен бу^|гор у досліджуваних говірках утворює чіткий мікроареал на півночі та сході Центральної Донеччини (Красноармійський, Ясинуватський, Шахтарський, Амвросіївський райони, які розташовані на вершині Донецького кряжу), що ілюструє об’єктивний чинник функціонування географічної апелятивної лексики (див. к. 2.1.).

Інші лексеми – найменування підвищеного рельєфу на наддіалектному рівні розташовуються у такій послідовності від ядра до периферії (з урахуванням частотного вияву на обстеженій території): го^|ра (^|горка) (20 н.п.), с^|кел’а (ска^|ла) (13 н.п.), к^|руча (5 н.п.), височи^|на, висо^|та, кр’аж, кур^|ган, на^|нос, нак^|лон, при^|горок. Паралельно функціонують лексеми: ^|куча, ^|кучка, мо^|гили, мо^|гилки, ^|мусорник (^|мусорн’ік), ^|насип, об^|вал, от^|вал, з^|валишче, т’ер’і^|кон (тере^|кон, тери^|кон) зі значенням ‘підвищення антропогенного походження’. Лексеми цього ряду побутують як паралелізми до назв підвищень природного походження (наприклад, го^|ра – т’ер’і^|кон, горб – мо^|гила, к^|руча - об^|вал, бу^|гор - ^|насип та ін.), але їх семантика не дає можливості побудови градаційного ряду, подібного до того, який утворюють найменування природних підвищень.

Назви географічних об’єктів антропогенного походження можна віднести до периферії ЛСГ найменувань підвищеного рельєфу, оскільки семи ‘підвищення’, ‘географічний орієнтир’, завдяки яким вони входять до географічної номенклатури, не є основними у семантичній структурі цих лексем.

Природні географічні об’єкти підвищеного рельєфу номінуються в досліджуваному діалектному масиві переважно питомою українською лексикою. Назви географічних об’єктів антропогенного походження можуть позначатися впливом російської мови, що функціонувала в час виникнення реалії та її найменування як офіційна мова виробництва на досліджуваній території.

Аналізовану ЛСГ складають переважно однослівні номени. Неоднослівна номінація, паралельне вживання загальновживаної лексики та професійної номенклатури спостерігається переважно у номінації об’єктів антропогенного походження.

Однослівні номени, які формують мікрогрупу назв підвищеного рельєфу природного походження, можуть функціонувати також у складі неоднослівних найменувань на позначення антропогенних об’єктів як такі, що є загальновживаними й відомими усім носіям досліджуваних говірок. Функціонування назв підвищення антропогенного походження у складі неоднослівних найменувань природних географічних об’єктів у досліджуваних говірках не спостережено.

У третьому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи найменувань низинного рельєфу” здійснено аналіз однослівних географічних найменувань низинного рельєфу: ^|балка, ^|балочка, ^|берег, бо^|лото, ^|вибалок, ^|вибалочок, ^|дирка (^|д’ірка), ^|йама, ^|йамка, йар, йа^|рок, калди^|бан’, калди^|йама, кал^|йер, (кал’і^|йер, кар^|йер), ка^|л’ужа, ка^|пусник, котло^|ван (катло^|ван), к^|руча, к^|ручка, ку^|вет, ла^|нок, ле^|вада (ле^и|вада), ^|латка, ли^|ман, ^|лошчина, луг, лугови^|на, ^|лужа, ^|луки, ^|набережн’а, низ, ни^|зи, ни^|зина (низи^|на), низови^|на, но^|ра, об^|рив, п’ідра^|ботка, п’ід^|ривка, п^|л’ажик, п^|р’ад’іво, р’ів^|чак, р’івча^|чок, спуск, ту^|нел’, хо^|док, ход^|ки, ^|шахта, шурх (шурф); та неоднослівних найменувань: зе^им^|л’а ^|йаром, йасе^|нова ^|балка, ду^|бова ^|балка, кар^|йер ^|кам’ін:ий, по^|нижен’і м’іс^|та та ін.

Аналізовану ЛСГ складають мікрогрупи репрезентантів таких семем: ‘низинна місцевість (у загальному значенні)’, ‘низинна місцевість біля річки’, ‘низина, поросла травою’, ‘мокра заболочена низина’, ‘заглиблення на місцевості’, – протиставлених за семами ‘походження’, ‘розмір географічного об’єкта’ та деякими ін.

Дослідження ЛСГ найменувань низинного рельєфу встановило, що основною ДО, за якою здійснюється протиставлення компонентів аналізованої ЛСГ, є походження географічного об’єкта – ‘природний / штучний’.

Лексичні інновації, зафіксовані в східностепових говірках Центральної Донеччини, виявляються у розширенні семантики географічних апелятивів на позначення низинного рельєфу суші порівняно з лексемами, які функціонують у інших, особливо старожитніх говірках, а також у диференціації лексем, які прийшли з говірок-основ, за ознакою ‘природне / антропогенне походження об’єкта’ або у появі нових слів.

Нерідко лексеми на позначення низинного рельєфу суші завдяки складній семантичній структурі належать до інших ЛСГ географічної та негеографічної лексики. Аналіз найменувань низинного рельєфу виявляє широке функціонування дедемінутивів як одну з особливостей словотвору східностепових говірок.

У четвертому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи найменувань рівнинного рельєфу” проаналізовано однослівні: план^|тац’ійі, ^|поле, ^|р’івна (^|р’івне, ^|р’івно), р’івни^|на, р’івно^|та (р’імно^|та), степ, сте^|па; та неоднослівні найменування: по^|л’а ^|р’івн’і (по^|л’а ^|ровнийе), р’ім^|ний степ, се^|ло ^|р’івне, що позначають рівнинність у говірках Центральної Донеччини.

Кількісний склад лексико-семантичної групи на позначення рівнини порівняно з ЛСГ підвищеного і низинного рельєфу характеризує першу як найменшу за кількістю номінативних одиниць, які входять до її складу, незважаючи на те, що за загальними географічними характеристиками досліджувана територія є рівнинною. Таке кількісне співвідношення складників ЛСГ свідчить про те, що для мовця важливим є не загальний характер рельєфу, а географічні особливості певної місцевості, які вирізняють її з-поміж інших.

Географічні апелятиви, які складають ЛСГ найменувань рівнинного рельєфу, містять спільну сему ‘рівнинність’. Основною ДО, за якою здійснюється протиставлення найменувань аналізованої ЛСГ, є ‘спосіб використання’ географічного об’єкта.

У східностепових говірках ядром ЛСГ на позначення рівнинної місцевості є лексема степ, яка утворює суцільний ареал на всій обстеженій території. Внутрішня семантична опозиція лексеми степ виявляється у репрезентації семем ‘безліса рівнина, рівний великий простір’ та ‘поле, на якому вирощують зернові та інші сільськогосподарські культури’.

Просторова поведінка найменувань рівнинного рельєфу виявляє мікроареали, що співвідносяться з адміністративними районами Центральної Донеччини, розташованими на західному схилі Донецького кряжу, який має найбільш рівнинний географічний характер з-поміж інших на обстеженій території.

Картографування лексики на позначення географічних об’єктів рельєфу суші виявило кілька типів ареальної поведінки репрезентантів семем. Мінімальну диференціацію на обстеженій території виявляє лексема степ зі значеннями ‘безліса рівнина, рівний великий простір’ та ‘поле, на якому вирощують сільськогосподарські культури’. На північному сході Центральної Донеччини (Красноармійський, Ясинуватський, Шахтарський, Амвросіївський райони) утворюють мікроареали найменування підвищеного рельєфу природного (бу^|гор, буго^|рок, бу^|горчик, буг^|р’ака) та антропогенного (т’ер’і^|кон, тере^|кон, тери^|кон, тере^и|кон) походження і найменування низинної місцевості з коренем низ- (низ, ни^|зи, низи^|на, ни^|зина, низови^|на). На північному заході (Великоновосілківський, Красноармійський, Ясинуватський райони) мікроареал утворює лексема ^|балка зі значенням ‘різновид земельної ерозії з водою на дні’. Ареальною мозаїкою характеризуються репрезентанти семеми ‘підвищення на місцевості, утворене господарськими або промисловими відходами’ (з^|валишче, см’іт^|ник) та неоднослівні найменування підвищеного рельєфу.

Третій розділ дисертаційного дослідження: “Найменування гідрооб’єктів та їх частин” містить три підрозділи. У першому підрозділі “Загальна характеристика реалемного плану ЛСГ найменувань гідрооб’єктів, їх частин і об’єктів, пов’язаних з водою” схарактеризовано реалемний гідроплан, відбитий у лексиці аналізованих ЛСГ, констатовано, що об’єктивний чинник формування й функціонування географічної апелятивної лексики східностепових говірок Центральної Донеччини полягає у відображенні в складі й структурі ЛСГ особливостей природної водної мережі Донеччини, яка складається головним чином з невеликих природних прісноводних об’єктів та різних штучних гідрооб’єктів. Дія власне лінгвістичного чинника виявляється у специфіці відбиття об’єктивних реалій у мовній свідомості діалектоносіїв, в адаптації лексики діалектів-основ до нових умов та в наявності результатів інноваційних процесів у складі досліджуваної тематичної групи лексики.

У другому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи найменувань проточних водойм” проаналізовано однослівні компоненти ЛСГ: артез’і^|ан (артиз’і^|ан, арте^из’і^|ан, арти^|з’ан), ^|балка, бу^|рун, во^|да, во^|дичка, водопро^|вод, джере^|ло (дже^ире^|ло, дже^ире^и|ло, жере^|ло), іс^|точник (іс^|точн’ік), ка^|нава, ка^|навка (ка^|наўка), ка^|навочка, ка^|нал, кри^|ниц’а (кри^|н’іца), кри^|ничка, при^|ток, при^|тока, ^|р’ічка (^|р’ечка), ^|р’ічечка, (^|р’ечечка), ^|р’ічка-крик, род^|ник (род^|н’ік), ру^|кав, ру^|чей, руче^|йок, руче^|йочок, стру^|мок, стру^|мочок; та неоднослівні найменування: во^|да дже^и|рел’на, во^|да крано^|ва, вод’а^|ний с^|товп, во^|да родни^|кова (родни^|кова во^|да), ^|добра во^|да, жер^|лова во^|да, жи^|вайа во^|да, золо^|та во^|да, по^|гана во^|да, под^|з’емнойе ^|оз’еро, ^|р’ічка родн’і^|ковайа, ^|тиха во^|да, от^|м’ен:а во^|да, ха^|роша во^|да та ін.

Лексико-семантична група назв проточних гідрооб’єктів характеризується внутрішньою опозицією за ДО ‘походження водойми’, завдяки чому утворюються мікрогрупи найменувань природних проточних водойм та штучних проточних водойм. Найбільшу мікрогрупу найменувань природних проточних водойм складають репрезентанти семеми ‘річка’ (див. к. 3.1.), завдяки великій кількості географічних апелятивів на позначення її структурних частин, а також лексем, що характеризують стан водойми в різні пори року.

Основними ДО, що структурують аналізовану ЛСГ є: ‘природність / штучність’, ‘ціле / частина від цілого’.

Дослідження ЛСГ найменувань проточних водойм дозволяє зробити висновок про те, що об’єктивний чинник виникнення й функціонування географічних найменувань часто зумовлює зміну семантики гідрографічних апелятивів східностепових говірок порівняно з іншими діалектними системами і є причиною появи лексичних новотворів, зумовлених гідрографічними особливостями реалемного плану досліджуваної території.

У третьому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи найменувань непроточних водойм” встановлено, що модель ЛСГ найменувань водойм з непроточною водою відображає внутрішню диференціацію компонентів ЛСГ за ДО ‘штучність / природність’, ‘спосіб створення’, ‘спосіб використання’, що дозволяє виділити основні мікрогрупи сем у складі аналізованої ЛСГ: ‘непроточна водойма (НВ) з питною водою’, ‘НВ з водою для поливу сільськогосподарських культур’, ‘НВ, призначена для розведення риби’, ‘НВ, призначена для купання людей’, ‘НВ, призначена для відстоювання забрудненої після промислового використання води’. Досліджувану ЛСГ складають зафіксовані в східностепових говірках Центральної Донеччини однослівні географічні номени: верхо^|водка, водос^|ховище, кар^|йер (кал^|йер, кал’і^|йер), ко^|лод’аз’ (ко^а|лод’ас’, ко^|лод’ас’, ко^|лод’ец, ко^|лод’ац’), ^|копанка, кри^|ниц’а (кри^|н’іц’а), кри^|ничка (кри^|н’ічка), отс^|тойник (отс^|тойн’ік), ск^|важина, став, ста^|вок, ста^|вочок; та неоднослівні найменування: вод’а^|ний стовп, опш^|честв’ен:ий ко^|лод’ас’, ^|опшчий ко^|лод’ас’, под^|з’емнойе ^|оз’еро, сто^|йача во^|да, ^|тиха во^|да.

Для складників ЛСГ найменувань непроточних вод характерна полісемія, спостерігається також їх трансполяція в інші ЛСГ. Лексичні новотвори на позначення непроточних антропогенних водойм часто характеризуються впливом географічної термінології та російської мови.

Аналіз просторової поведінки географічної апелятивної лексики на позначення гідрооб’єктів у східностепових говірках Центральної Донеччини виявив, що гідрографічні апелятиви характеризуються мінімальною диференціацією, викликаною функціонуванням загальнопоширених на досліджуваній території назв джере^|ло (дже^ире^|ло, дже^ире^и|ло, жере^|ло), кри^|ниц’а (кри^|н’іца), кри^|ничка (кри^|н’ічка), ко^|лод’аз’, (ко^а|лод’ас’, ко^|лод’ас’, ко^|лод’ец, ко^|лод’ац’), при^|ток, при^|тока, ^|р’ічка (^|р’ечка), ^|р’ічечка (^|р’ечечка), став, ста^|вок, ста^|вочок. Найменування гідрооб’єктів антропогенного походження (артез’і^|ан, артиз’і^|ан, арте^из’і^|ан, водопро^|вод, ка^|нал, водо^|сховище, кар^|йер (кал^|йер, кал’і^|йер), отс^|тойник (отс^|тойн’ік), ск^|важина) виявляють мозаїчний характер просторової поведінки. Мікроареали на північному заході (Красноармійський, Великоновосілківський райони), в центрі (Мар’їнський район) та на північному сході (Шахтарський район) утворює лексема пло^|т’іна зі значеннями ‘споруда, що перегороджує русло ріки’ та ‘водойма, що утворилася внаслідок спорудження греблі’.

Четвертий розділ дисертаційного дослідження: “Найменування географічних об’єктів, укритих рослинністю” містить чотири підрозділи. У першому підрозділі “Загальна характеристика реалемного плану ЛСГ найменувань географічних об’єктів, укритих рослинністю” зазначено, що територія Центральної Донеччини характеризується наявністю невеликих острівків природних лісів та штучних насаджень, які виконують захисну функцію.

Найменування географічних об’єктів, укритих рослинністю, утворюють ЛСГ та мікрогрупи, які корелюються за видом рослинності, що вкриває географічний об’єкт.

У другому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи репрезентантів семеми ‘ліс’ ” зазначено, що характеристика реалемного дендроплану досліджуваної території, бідної на природні ліси, передбачає внутрішню опозицію в структурі аналізованої ЛСГ (семема ‘ліс, великий простір, зарослий деревами і кущами’) за походженням дендрооб’єкта, виявляючи в межах аналізованого лексико-семантичного об’єднання релевантність ДО ‘природний / штучний географічний об’єкт’. Маніфестантами семеми ‘природний дендрооб’єкт’ є лексеми: ^|балка, гл’од, дро^|ва, дуб^|ки, ^|жолуд’і, ^|заросл’і, кру^|жок, кус^|тарник (кус^|тарн’ік), л’іс (л’ес), л’і^|сок (л’е^|сок), л’і^|сочок (л’е^|сочок), сос^|на, ^|сосни, ^|терен, тер^|ник, терни^|ки, тер^|нин’:а, тер^|новник, хворос^|т’анка, чагар^|ник, шип^|шина, ши^|повник (ши^|повн’ік) та ін. Семему ‘дендрооб’єкт антропогенного походження (ліс)’ в досліджуваних говірках репрезентують номени: абри^|коси (обри^|коси), а^|каційа (о^|каційа), а^|каційі, виш^|н’ак, ^|вишн’і, запо^|в’ідник (запо^|в’едн’ік), заш^|читка, заш^|читки, л’іс (л’ес), л’ес^|хоз, л’ес^|н’ичество, л’і^|сок (л’е^|сок), л’і^|сочок (л’е^|сочок), л’ісополо^|са, л’есопо^|садка, мас^|лина, парк, пи^|томник (пи^|товник), по^|садка (по^а|садка), сос^|на, ^|сосни, сушн’а^|ки та ін.

Основними ДО, що структурують ЛСГ репрезентантів семеми ‘ліс’ є ‘природність / штучність’, ‘географічний орієнтир’; додатковими – ‘місцезнаходження’, ‘ціле / частина від цілого’, ‘важливість / неважливість для життєдіяльності людини’ та ін.

Дослідження ЛСГ репрезентантів семеми ‘ліс’ виявляє залежність функціонування системи найменувань географічних об’єктів, укритих рослинністю, від реалемного плану, що відбивається у кількісній перевазі на обстеженій території найменувань штучних дендрооб’єктів.

Значна кількість лексем, які складають ЛСГ репрезентантів семеми ‘ліс’ утворена шляхом метонімії за ботанічним видом рослинності, що є реалізацією загальномовної моделі вторинної номінації ‘рослини – місце, яке займають рослини’. Специфікою аналізованої ЛСГ є композитні лексичні новотвори, часто позначені впливом професійної лісотехнічної номенклатури.

У третьому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи репрезентантів семеми ‘поле’ ” досліджено, що ЛСГ репрезентантів семеми ‘поле’ складають однослівні та неоднослівні найменування, об’єднані в лексико-семантичні мікрогрупи за ДО ‘наявність / відсутність рослинності’, ‘вид рослинності, що вкриває географічний об’єкт’, ‘ціле / частина від цілого’, ‘спосіб використання’, ‘місцезнаходження’ та ін.

Мікрогрупу найменувань, які репрезентують у східностепових говірках Центральної Донеччини семему ‘поле, велика безліса рівнина’ складають номени: ве^и|лик’і па^|ри, гек^|тари, ^|гони, зем^|л’а, ^|земл’і, лан, неу^|годійа, неу^|добйе, пар, па^|ри, пахо^|та, ^|пахот’, ^|поле, пус^|тин’а, пус^|тир, пусто^|та, р’і^|л:’а , сво^|бодне, степ, сте^|па, стер^|н’а, стер^|н’і, ц’іли^|на та ін.

Ядро мікрогрупи найменувань ‘поле, велика безліса рівнина’ в говірковому мовленні утворюють лексеми: зем^|л’а, ^|земл’і, зе^|мел’ка, ^|поле, с^|теп. Лексема зем^|л’а в досліджуваних говірках (як і в українській літературній мові) є полісемантичною (див. табл. 4.1.), вона функціонує на обстеженій території з такими значеннями: ‘ґрунт’, ‘земельна ділянка, призначена для вирощування сільськогосподарських культур’, ‘земельна ділянка, що є приватною власністю’, ‘територія з угіддями, що перебуває в суспільному користуванні’, ‘планета’, ‘батьківщина, місце народження й проживання, рідна земля’, ‘грунтова дорога’.