Взаємодія граматичного значення й граматичної форми у вираженні лексико-граматичної категорії роду іменника

Краткое содержание

У вступі викладені основна мета та завдання дослідження, обґрунтовані вибір теми та її актуальність, визначені предмет і об’єкт дослідження, окреслені наукова доцільність, теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Також окреслений матеріал дослідження, джерела його вивчення та методи аналізу.

Перший розділ “Генеза теорії граматичної категорії роду в лінгвістиці” містить огляд літератури за темою дисертації, аналіз стану дослідження поставленої проблеми в українському мовознавстві. У розділі викладені теоретичні засади дослідження, визначений його поняттєво-термінологічний апарат. Зокрема аналізуються погляди вчених-лінгвістів на слово в лексикології й граматиці (О. Потебні, Ф. де Соссюра, М. Марра, І.Мєщанінова, В. Виноградова, К. Городенської), поняття про граматичне значення й граматичну форму в лінгвістиці (О. Потебні, О. Реформатського, П. Фортунатова, Ж. Вандрієса, В. Виноградова, Л. Щерби). Ми приймаємо позицію А. Загнітка, який визначає граматичну форму як єдність певного граматичного значення й способу його вираження. Зміст граматичної форми слова може бути пізнаним лише при встановленні статусу граматичного значення, його корелятивності / некорелятивності з лексичним значенням. Згідно з концепцією більшості сучасних граматистів (В. Виноградова, І.Вихованця, О. Галкіної-Федорук, М. Жовтобрюха, А. Загнітка, М. Леонової, А. Медушевського, І. Милославського, О. Пономарева) здійснюється аналіз історичного та сучасного стану категорії роду іменника в українській мові.

У другому розділі “Невідповідності граматичного родового значення граматичній формі роду в іменників-назв осіб” аналізуються зазначені невідповідності в іменниках-маскулізмах – назвах осіб за професією, родом занять, посадою, званням, соціальним статусом, суспільним становищем, в іменниках спільного роду, в прізвищах іменникового типу, в субстантивованих прикметниках, а також особливості вираження граматичного значення роду в невідмінюваних іменниках на позначення осіб.

Іменники на позначення осіб за професією, посадою, званням тощо за певних умов (залежно від денотата чи референтної віднесеності або за умов актуалізації фемінальної семи) яскраво виявляють невідповідності граматичного значення граматичній формі роду, які виникають, коли семантична диференціація за статтю переноситься з форми такого іменника на форми узгоджуваних чи координованих з ним слів, у таких конструкціях: орденоносець виголосила промову, наша терапевт мені не дуже подобається. Такі невідповідності виникають через позалексемне вираження фемінальної семи, тобто безпосередня співвіднесеність категорії роду та значення статі в таких випадках виражається синтаксично: за допомогою словозмінної категорії роду узгоджуваних прикметників, займенників, порядкових числівників, а також координацією з присудком, що враховує родово-статеву характеристику особи й виражений дієслівними формами минулого часу та умовного способу.

Невідповідності граматичного значення граматичній формі роду виникають зокрема, якщо утворення жіночих родових корелятів не типове для певних груп іменників через їх словотворчу структуру, наприклад: психіатр, хірург, нотаріус, фармацевт, метеоролог, фотограф, концертмейстер, бракороб, літературознавець, миловар, шеф-кухар, начпошти, а в окремих випадках навіть спричиняє зміни лексичного значення (грибоварка, маслоробка). Тобто ми можемо говорити про нейтралізацію граматичного значення чоловічого роду в цих словах.

Іменники спільного роду з морфологічного погляду належать до чоловічого або жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають, тому родова характеристика таких іменників виявляється за допомогою аналітичних засобів і форм узгоджуваних прикметників, займенників, дієслів або ж відповідного контекстуального оточення, наприклад, сліпий каліка – сліпа каліка. Такі іменники здебільшого мають рід відповідно до статі істоти (особи), яка ними означається, через те іменниками спільного роду їх можна вважати лише тоді, коли вони вжиті поза контекстом, у словнику. На рід таких іменників указує контекст, зокрема граматичний зв’язок із залежними від них словами (означеннями, присудковими словами та присудками – дієсловами минулого часу). Родові форми аналізованого типу (нещасний сирота – бідна сирота) вважаємо граматично полісемічними, бо вони мають одну граматичну форму, яка не асоціюється з певною родовою характеристикою й виражає два граматичних значення: чоловічого й жіночого родів. Розширенням спільного роду є іменники із суфіксом -л- (-о), вони теж мають вияви невідповідностей граматичного значення граматичній формі роду: цей базікало – ця базікало – це базікало.

         Наявність невідповідності граматичного значення граматичній формі роду простежується і в іменниках на -ищ (-е): форма середнього роду на -е реалізує граматичне значення чоловічого або жіночого роду. Отже, в таких випадках одна граматична форма виражає різні граматичні значення роду.

         Невідповідності граматичного значення граматичній формі роду спостерігаються в прізвищах іменникового типу, подібних за формою до іменників-маскулізмів, як-от: Борщ, Вітер, Дуб, Карась, і виникають шляхом синтаксичного узгодження в контексті. Додатковою граматичною розрізнювальною рисою до граматичного значення роду в цьому випадку є наявність – відсутність парадигми відмінювання, що підкреслюється й відповідною семантикою (чоловіча – жіноча стать): познайомився з Максимом Столяром (Мар’яною Столяр).

Невідповідності граматичного значення граматичній формі роду спостерігаються і в прізвищах іменникового типу, подібних за формою до іменників спільного роду, як-от: Дуля, Кандиба, Люлька, і також виникають шляхом синтаксичного узгодження в контексті. Аналіз прізвищ такого типу дозволяє стверджувати, що на відміну від іменників – загальних назв, які мають фіксований рід, такі прізвища можна кваліфікувати як іменники спільного роду.

Невідмінювані іменники, що називають осіб, як правило, стосуються особи однієї статі – чоловічої або жіночої; вони відповідно належать до чоловічого або жіночого роду. Але окремі іменники, які мають властивість називати людей обох статей, як-от: конферансьє, протеже, маестро, портьє, і в окремих випадках назви тварин, як-от: шимпанзе, колі, можуть виражати граматичне значення чоловічого або жіночого роду шляхом синтаксичного узгодження, коли семантична диференціація за статтю відбивається у формах узгоджуваних або координованих з названими невідмінюваними іменниками інших слів: молодий (молода) портьє, мій (моя) колі.

У іменниках, які за походженням є субстантивованими прикметниками й позначають істоти (особи), як правило, виявів невідповідності граматичного значення граматичній родовій формі не спостерігається – через відмінність у статі осіб, яких вони називають (як-от: хворий – хвора). Але в офіційно-діловому стилі такі невідповідності можуть спостерігатися в субстантивованих прикметниках, які мають формально-граматичні показники чоловічого роду, коли вони вживаються на позначення осіб жіночої статі, як-от: Черговий відчула небезпеку. Ці невідповідності актуалізують фемінальну сему й виражають її синтаксичними засобами, подібно до іменників – загальних назв осіб за професією, посадою, родом занять, соціальним станом тощо, – шляхом позалексемного вираження, тобто коли семантична диференціація за статтю переноситься з форми самого субстантива на форми узгоджуваних чи координованих з ним слів, найчастіше простих дієслівних присудків, що враховують родово-статеву характеристику особи й виражені дієслівними формами минулого часу та умовного способу.

         Невідповідності граматичного значення граматичній родовій формі спостерігаються і в прізвищах, які з’явилися внаслідок процесу субстантивації присвійних прикметників, як-от: Я хочу познайомитися з Антоном Пономаревим (Катериною Пономарів), що, зокрема, відображається в парадигмі відмінювання: прізвище-субстантив жіночого роду не відмінюється, а також у певних лексико-семантичних групах (ЛСГ), в яких неможливе утворення жіночих родових корелятів, зокрема в назвах козацьких військових звань: ройовий, гуртовий, хорунжий, булавний тощо.

Третій розділ “Зв’язки граматичного значення роду з граматичною родовою формою в іменників на позначення неістот” присвячений аналізу виявів варіантності родових форм у названих іменниках, хитань у родовому оформленні ініціальних абревіатур та граматичної синонімії в іменниках-неістотах.

Варіантні родові форми іменника являють собою видозміни слова з морфологічного та фонетичного боків. Їх обов’язковою характеристикою є те, що вони повністю збігаються в лексичному значенні. Але часто для них є суттєвими стилістичні розбіжності, тобто один з родових варіантів є розмовним, просторічним, діалектним, застарілим, рідковживаним тощо, наприклад: аналіз (ч.) – аналіза (ж., заст.), бензин (ч.) – бензина (ж., зах.), генезис (ч., рідко) – генеза (ж.), темат (ч., діал.) – тема (ж.), на що треба зважати з точки зору культури усної й писемної літературної мови. Проаналізований мовний матеріал засвідчив, що морфологічне варіювання (зокрема варіювання роду) являє собою видозміну іменника через видозміну закінчення, тобто тієї частини слова, якій властиве переважно граматичне значення. Хоча зміни в закінченні теж є фонетичними, але вони зумовлюють граматичні зміни в слові в цілому: варіювання закінчень є причиною зміни у формі роду та переходу слова в інший тип відмінювання, що може виявлятися тільки в непрямих відмінкових формах, наприклад: путь (ч.) – путем, путь (ж.) – путтю у формі орудного відмінка однини. Багатозначний іменник часто має варіантні родові форми тільки в певному лексико-семантичному варіанті (ЛСВ), наприклад: капелюх (ч.) – капелюха (ж.) – у ЛСВ “тепла зимова шапка-вушанка”, що свідчить про часткову варіативність. Аналізоване явище наявне в певних ЛСГ, зокрема в назвах одягу, дерев і кущів, їжі, трав’янистих рослин, явищ природи, частин тіла людини (тварини), просторової семантики, властивостей і ознак тощо. Усього зафіксовано 36 таких ЛСГ.

Варіантні родові форми одного іменника (які називають той самий денотат) слід відрізняти від різних слів – паронімів, які називають різні денотати (як-от: крон (ч.) – мінеральна фарба жовтого кольору – крона (ж.) – верхня частина дерева – сукупність його гілок, літер (ч.) – документ, який надає право безкоштовного чи пільгового проїзду – літера (ж.) – буква; та лексичних омонімів, які характеризуються випадковістю збігу своїх форм і абсолютно не пов’язані за лексичними значеннями, як-от: лінь (ч.) – дуже міцний тонкий канат (корабельна снасть) – лінь (ж.) – відсутність бажання працювати).

         Хитання в родовому оформленні ініціальних абревіатур спричиняють появу родових варіантів, які часто функціонують в усному, заздалегідь не підготовленому, мовленні: ГЕС дав (дала) перший струм – і виражаються шляхом синтаксичного узгодження в контексті.

У іменників, що називають неістоти, яскраво спостерігається граматична синонімія родових форм. Граматичні синоніми утворюються переважно за допомогою певних суфіксів, наприклад: базар (ч.) – базарище (с.), католицизм (ч.) – католицтво (с.), пирій (ч.) – пирійка (ж.), політехнікум (ч.) – політехніка (ж.), або шляхом усічення основи; усічений граматичний синонім є розмовним, наприклад: квитанція (ж.) – квит (ч., розм.), метрополітен (ч.) – метро (с., розм.), фотографія (ж.) – фото (с., розм.). В окремих випадках один з граматичних синонімів запозичений з російської мови й не є літературно нормативним, наприклад: заокеання (с.) – заокеанщина (ж., діал.), тільник (ч.) – тільняшка (ж., діал.).

Граматична синонімія родових іменникових форм простежується в певних ЛСГ іменників на позначення неістот. Усього зафіксовано 37 таких ЛСГ. Аналіз показав наявність певних словотворчих моделей, за якими утворюються досліджувані граматичні родові синоніми. Серед найпродуктивніших можна виділити такі: іменник другої відміни чоловічого роду на приголосний – іменник першої відміни жіночого роду із суфіксом -к- (-а), як-от: пампух (ч.) – пампушка (ж.), самохід (ч.) – самохідка (ж., розм.); іменник другої відміни чоловічого роду на приголосний – іменник першої відміни жіночого роду із суфіксом -ин- (-а), як-от: жупан (ч.) – жупанина (ж., заст., розм.), храм (ч.) – храмина (ж., заст.). Граматичні синоніми із цим суфіксом часто виражають сингулятивне значення, наприклад: граб (ч.) – грабина (ж.), що свідчить про часткову граматичну синонімію.

Такі граматичні синоніми можуть бути формою освоєння запозичених слів, виникаючи за аналогією до українських утворень (як-от: кепі (невідм., с.) – кепка (ж.) – подібно до беретка, кашкетка тощо). Саме суфікс -к- часто є таким засобом освоєння запозичень, що спричиняє виникнення та функціонування граматичних родових синонімів.

На відміну від іменників – назв осіб за професією, посадою, званням тощо, в іменників, що називають неістоти, вияви невідповідності граматичного значення граматичній формі роду не спостерігаються. Але якщо в іменника-неістоти виникає омонімічна йому форма прізвища (типу Балабуха, Корж, Зима), то в цих випадках семантична диференціація за статтю переноситься з форми такого прізвища на форми узгоджуваних чи координованих з ним слів, що спричинятиме вказані невідповідності, наприклад: лікар О. М. Корж відзначена почесною грамотою Міністерства охорони здоров’я, С. В. Зима вчасно не виконав доручене йому завдання і був покараний.

ВИСНОВКИ

Дослідивши зв’язок граматичного значення й граматичної форми в системі лексико-граматичної категорії роду іменника, ми зафіксували такі його прояви, як невідповідність граматичного значення й граматичної форми, граматична полісемія, варіантність родових форм, хитання в родовому оформленні абревіатур, граматична синонімія, що часто виявляється асиметрією мовного знака. На підставі здійсненого аналізу можемо зробити такі висновки.

         1. Іменники – назви осіб за професією, посадою, званням тощо виявляють асиметрію мовного знака через невідповідності граматичного значення роду родовій формі. Такі невідповідності виявляються синтаксично. Зазначені іменники є базою для виникнення й функціонування асиметрії мовного знака через аналізовані невідповідності родової форми та граматичного значення роду. Отже, можна говорити про нейтралізацію граматичного значення чоловічого роду в таких словах.

2. Іменники спільного роду мають властивість називати людей обох статей, тому контекст є головним показником роду таких іменників, що матеріалізується через граматичний зв’язок із залежними від них словами. Вважаємо такі іменники граматично полісемічними, бо вони мають одну граматичну форму, яка не асоціюється з певною родовою характеристикою й виражає два граматичних значення: чоловічого й жіночого родів. Іменники із суфіксом -л- (-о) – назви осіб за характерними ознаками або схильністю до певних дій, вчинків є, на нашу думку, розширенням спільного роду.

         3. У частини іменників, утворених за допомогою суфікса -ищ- (-е), аналізовану асиметрію мовного знака ілюструє те, що форма середнього роду на -е реалізує граматичне значення чоловічого або жіночого роду, тобто в таких випадках два граматичних значення виражаються однією граматичною формою.

4. Невідповідності значення й форми роду в прізвищах іменникового типу виникають синтактико-морфологічним шляхом, коли семантична диференціація за статтю переноситься з форми такого прізвища на форми узгоджуваних чи координованих з ним слів, що відображають і розбіжності в парадигмі відмінювання, тобто аналізовані прізвища також виявляють асиметрію мовного знака у вираженні лексико-граматичної категорії роду. Досліджувані невідповідності виникають, коли необхідно актуалізувати відповідну сему на позначення денотата відповідної статі. Ці прізвища можуть сполучатися в мові з іменниками, в семантичній структурі яких є семи “професія”, “посада”, “рід занять”, “член певного колективу” тощо. Підкреслимо, що українські прізвища, тотожні за формою з певним іменником, вступають в омонімічні відношення з цими іменниками – загальними назвами, що відображається в родових характеристиках цих лексем: іменник – загальна назва має фіксований рід, а омонімічне йому прізвище, тотожне з ним за формою, виявляє описувані невідповідності граматичного значення й форми.

5. Під час субстантивації прикметників відбувається процес зрушення в категорії граматичного роду, тобто в субстантивів з’являється фіксований рід, на відміну від родових варіантів у прикметників, що підкреслюється й відповідним розрізненням у семантиці. Аналізовані невідповідності граматичного значення й граматичної форми в субстантивованих прикметниках спостерігаються в офіційно-діловому стилі. Такі невідповідності наявні і в прізвищах, які з’явилися внаслідок процесу субстантивації присвійних прикметників, що виявляється і в парадигмі їх відмінювання.

6. Досліджувану асиметрію мовного знака виявляють окремі невідмінювані іменники, що мають властивість називати людей обох статей, і в окремих випадках назви тварин – через вираження граматичного значення чоловічого або жіночого роду шляхом синтаксичного узгодження.

         7. Варіанти слова, зокрема варіантні форми роду іменника, які виявляються морфологічними та фоно-морфологічними засобами, є своєрідними модифікаціями слова. Їх поява зумовлена безперервним розвитком мови. Варіантність слів, зокрема родових іменникових форм, найбільшою мірою пов’язана з проблемами літературної норми та нормалізації мови. Як показав матеріал дослідження, є варіантні форми роду іменника, вживані без усяких обмежень у сучасній українській літературній мові, а є й такі, які мають певне стилістичне розмежування, і такі стилістичні розбіжності є суттєвими. Родові варіанти можуть виникати внаслідок збігу форм називного відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни та жіночого роду третьої відміни, основа яких закінчується на приголосний звук, бути продуктом різних джерел і шляхів запозичення. Варіантні родові форми іменників на позначення неістот мають власне морфологічну природу й виражаються тільки іменниковими флексіями. Варіанти родових форм іменника можуть виникати внаслідок функціонування в різних регіонах України – на Сході та Заході. Ці варіанти можуть також з’являтися внаслідок безперервного розвитку мови та архаїзації певних родових форм. У таких випадках один з варіантів не є літературно унормованим.

8. Родове оформлення іменників є граматичним проявом у розрізненні лексичних значень слів-паронімів, як-от: кювет – кювета, лавр – лавра.

9. Хитання в родовому оформленні іменників характерні для ініціальних абревіатур, які утворюються від початкових букв або звуків слів. У практиці використання таких абревіатур у мові спостерігаються аналізовані хитання в роді, які часто виявляються в усному побутовому мовленні й виражаються синтаксично. Коли аналізовані скорочення функціонують у середньому роді через свою негативну семантику, про яку свідчить контекст, наприклад: НКВС катувало ув’язнених, ми можемо говорити про стилістично функціональні зрушення, які спричиняють хитання в родовому оформленні, що базується на асоціаціях з іменниками оцінно-негативної семантики, як-от: брехло, мурло, одоробло.

10. Серед іменників-неістот досить поширеним явищем є граматична синонімія. Граматичні синоніми повністю збігаються в лексичному значенні, але мають різні афікси, які не маніфестують нового лексичного значення. Граматична синонімія виявляється, як і варіативність форм роду, в певних ЛСГ. Спостереження показали, що в українській мові наявні певні словотворчі моделі, за якими утворюються досліджувані граматичні синоніми. У багатозначних словах граматичні синоніми функціонують тільки в окремих лексико-семантичних варіантах (ЛСВ), що свідчить про часткову граматичну синонімію в таких випадках.

Таким чином, граматична категорія роду іменника постає як єдність граматичних значень і граматичних форм та є ядерним компонентом мовної організації, здобуваючи всебічну реалізацію в мовленні, функціонуванні мови. Функціонуючи в мові, граматична категорія роду пронизує всю її систему, надаючи мові стрункої й чіткої організації; вона засвідчує системний характер мови, її потенційну й результативну спрямованість. Зв’язки граматичного значення роду та граматичної родової форми іменника зумовлені безперервним розвитком української мови. Вони виявляються морфологічними, фоно-морфологічними та синтактико-морфологічними засобами, зокрема як асиметрія граматичного значення роду й граматичної родової форми, варіативність форм роду, граматична полісемія, синонімія тощо. Аналізовані невідповідності показують динаміку розвитку української мови, що виявляється зокрема в освоєнні запозичених слів, архаїзації. Вияви цих невідповідностей безпосередньо стосуються проблеми нормалізації української літературної мови.