СЕМАНТИКА И ФУНКЦИИ ДИСКУРСИВНОГО СЛОВА ЛАДНО В ПРАГМАТИЧЕСКИХ СИТУАЦИЯХ РАЗНОГО ТИПА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт та предмет дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, визначено методи аналізу емпіричного матеріалу, розкрито новизну, теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Дискурсивні слова й організація діалогічної взаємодії” обґрунтовується теоретична і методологічна база дослідження, визначаються основні поняття метамови, яка використовується в роботі.

Понятійний апарат дослідження містить, по-перше, одиниці метамови прагматики й ТМА, зокрема, такі параметри прагматичної (комунікативної, мовленнєвої) ситуації, як мовленнєвий акт (МА), ілокутивна мета комуніканта, ілокутивна сила висловлювання, перлокутивний аспект мовленнєвого акту. Для виявлення прагмасемантичних відмінностей між деякими дискурсивними словами  неабияким чинником є позамовний соціальний статус комунікантів, а також специфіка екстралінгвістичної ситуації, яка може бути схарактеризована як побутова або офіційно-ділова і залежно від цього диктувати учасникам діалогу вибір тих  чи інших засобів вираження.

Прагматична ситуація є конструктом, у якому лінгвістичне й екстралінгвістичне зустрічаються в межах уживання одного слова й стають взаємозалежними. Наприклад, у прагматичній ситуації згоди у мовленні виявляються комунікативна домінація й соціальне лідерство мовця, визначаючи його як самостійну (вільну) або підлеглу особистість. Для характеристики прагматичної ситуації важливим є не тільки статус учасників ситуації, але й їхній комунікативний намір. Від комунікативної мети учасників ситуації залежить характер реплік, які описують ситуацію. У межах комунікативної ситуації   може бути реалізовано кілька МА шляхом уживання висловлювань різного типу. У зв’язку з цим прагматична ситуація згоди в дисертації визначається як мовленнєва ситуація, у якій один з учасників здійснює МА згоди, тобто погоджується з чим-небудь: – Тише ори. Народ разбудишь. – Ладно. (Б.Пастернак). У цій ситуації  остання репліка є МА згоди. Мовленнєві акти цього типу завжди є репліками-відповідями у діалозі, або репліками-реакціями. Характер цих реплік залежить від реплік-стимулів – імперативів або повідомлень. Діалог, який містить МА згоди як репліку-реакцію, є компонентом прагматичної ситуації згоди. Таким чином, комунікативні наміри комунікантів і характер діалогічних єдностей, утворених репліками учасників ситуації, зумовлюють тип мовленнєвої (прагматичної, комунікативної) ситуації.

У реферованій роботі також використовуються поняття, запропоновані у межах концепції  структурної організації  діалогічної взаємодії М.Г. Безяєвою, О.М. Барановим, Г.Є. Крейдліним, Ф. Хундснуршером, Р.І. Гафтом, – мінімальна діалогічна єдність (МДЄ), діалоги закритої і відкритої структури, маркери мінімальної діалогічної єдності.

Як контекст функціонування ДС ладно в роботі розглядається МДЄ (термін О.М. Баранова і Г.Є. Крейдліна). Мінімальною діалогічною єдністю ми вважаємо сукупність мовленнєвих актів, пов’язаних єдиною темою і відношенням ілокутивного примушування. “Ілокутивне примушування” розуміється як  зв’язок окремих реплік  одна з одною: репліка одного учасника діалогу передбачає репліку-відповідь іншого учасника. Отже, МДЄ являє собою послідовність МА, які мають такі властивості: 1) усі репліки в МДЄ пов’язані єдиною темою; 2) МДЄ починається з абсолютно незалежного і закінчується абсолютно залежним мовленнєвим актом; 3) у межах МДЄ всі відношення ілокутивного примушування і самопримушування виконані; 4) усередині МДЄ немає ніякої іншої послідовності реплік, яка б не відповідала умовам 1–3.  Прикладом  МДЄ, внутрішня послідовність реплік якої відповідає названим умовам, є такий діалог: – Я думаю, нужно отомстить Апраксиной. – Как отомстить? – Есть идея. Но сначала предлагаю заключить временное перемирие. – Временное? – Временное. Паритетное. –  Ладно. Я согласна. (х/ф “Прості істини”).

У дисертації розмежовуються діалоги закритої і відкритої структури. Такі форми реакцій, як згода і незгода, маркують діалоги закритої структури. У разі негативного сповіщення з боку співрозмовника, коли мовець продовжує наполягати на своєму, ми маємо справу з відкритою структурою. У більшості соціальних систем є межі прийнятності для припустимої кількості актів наполягання, після чого починають діяти так звані механізми блокування, або стоп-сигнали – да ладно тебе, будет тебе, брось,  хватит. За Р.І. Гафтом, реакції, які закривають МДЄ, мають значення ілокутивної функції ‘ствердження’. Кожному ілокутивному типу репліки-стимулу відповідає велика кількість  таких реакцій. Так, мета МА спонукання може бути закрита через МА, який: 1) повідомляє про те, що дія виконана, виконується або буде виконана; 2) повідомляє про те, що дія не буде виконана; 3) стверджує неактуальність дії у даній ситуації.

ДС ладно і його синоніми, аналізовані у реферованій роботі, є маркерами меж МДЄ (О.М. Баранов,  Є.А. Іванова). З формального погляду весь масив маркерів МДЄ можна поділити на три групи за параметром розташування в структурі МДЄ. До першої групи належать маркери, з яких починається МДЄ, до другої – маркери, якими закінчується МДЄ, а до третьої – серединні (термінальні) маркери.

Хоча функціонування ладно у мовленні дозволяє вважати його  дискурсивним словом поряд з конечно, действительно, в самом деле тощо, у реферованій роботі не використовується метамова контекстно-семантичного підходу, прийнята в збірнику “Дискурсивные слова русского языка”. Метамова реферованого дослідження містить поняття формальної семантичної моделі Ю.Д. Апресяна, у якій смисл висловлювання подано як структуру, що складається з пресуппозиції (первісної настанови мовця   щодо висловлювання), асерції (змісту МА) і модальної рамки, що експлікує прагматичну інформацію висловлювання.

Другий розділ дослідження “Особливості функціонування дискурсивного слова ладно в прагматичних ситуаціях різного типу” складається з двох частин.

У першій частині узагальнюються результати опису лексеми ладно в тлумачних словниках російської мови. Змісти словникових статей у цих лексикографічних працях не узгоджуються між собою, а значення, зафіксовані в них, роз’єднані та багатоманітні. Єдине вживання ладно, яке можна знайти в кожному з словників, – це стверджувальна частка: ‘добре, згоден, хай буде так’. Не для всіх варіантів уживання цієї лексеми чітко визначено морфологічний статус. У деяких випадках ладно у тому самому контексті автори вважають сполучником, часткою або ж узагалі не вказують на її частиномовну приналежність.

Хоча слово ладно в реферованій роботі розглядається як дискурсивне, функціонально-семантичний підхід, який передбачає вивчення одиниці в складі висловлювань у різній функції, дозволив визначити морфологічну приналежність кожного вживання ДС ладно. Омокомплекс ладно складається з шести лексем і містить короткий прикметник (у складі фразеологізму Будь оно неладно), прислівник (Жили они ладно), предикатив (Ладно ль за морем иль худо), модальне слово (Ладно, сами кашу заварили, сами и расхлебывайте), частку ( – Давай об этом не говорить. – Ладно) та сполучник (Ладно бы ворчал, нет, еще и ругается). Три лексеми цього омокомплексу (предикатив, модальне слово та частка) функціонують як репліки-відповіді МДЄ і за цією ознакою, у складі висловлювань, є об’єктом дослідження:

ЛАДНО-1 – Смотри, дорогой, но если придет профессор, с ним будешь объясняться ты! – предупредил Амбокадзе Бачану. – Ладно! – Согласился он. (Н.Думбадзе). ‘Знаючи, що Х зацікавлений у здійсненні деякої дії Р, У повідомляє Х-у, що Р може бути здійснено’.

ЛАДНО-2 – Вообще-то он модный фотограф. Трусливый только. – Ну да. Думаю, Папарацци  из него уже получился. – Да ладно! Просто оказался в нужное время в нужном месте, вот и все. (Х/ф “Полювання на Попелюшку”). ‘Знаючи, що Х зацікавлений у згоді з висловлюванням або дією Р, У повідомляє Х-у, що він не згоден з Р (оцінює Р як некоректне)’.

ЛАДНО-3 Он постоял с минуту, слушая, как низкий, страстный голос изнывает от желания прильнуть к дубу. Потом тихо повернулся, пошел к двери. Мелодия прервалась. Ванда спросила вслед: – А не жалко, Коля? Меня другому отдавать? Ахимас обернулся.– Ладно, иди, – махнула она. – Дело есть дело. (Б. Акунін). ‘Знаючи, що Х зацікавлений у продовженні мовленнєвої взаємодії, У повідомляє Х-у, що він вважає мовленнєву ситуацію завершеною’.

Другу частину розділу присвячено аналізу висловлювань, які містять ДС ладно1-3 та його функціональні аналоги, відповідно до обраних аспектів дослідження.

ДС ладно-1 оформлює діалоги закритої структури і належить до масиву граничних маркерів МДЄ. За параметром розташування в структурі МДЄ ладно-1 належить до фінальних маркерів: – Возьми меня с собой. –  Ладно. Функція ДС ладно в останній репліці МДЄ визначається як згода виконати прохання партнера в діалозі.

Прагматичні ситуації згоди поділяються на згоду у відповідь на спонукання і згоду-підтвердження. Перші ситуації є контекстом, який діагностує функціонування ДС ладно та його аналогів – хорошо, идет, как скажете, так и быть тощо. Ці мовленнєві ситуації (С-1) являють собою МДЄ, яка складається з МА спонукання (директиву) та МА згоди у відповідь на спонукання: – Вы возьмите нас на буксир, ну хоть  до брекватера… –  Ладно. (Є. Замятін). Другі ситуації згоди (С-2) являють собою МДЄ, яка складається з МА судження або думки (асертиву) та МА, який констатує адекватність цього судження: Какая чудесная погода сегодня! – Да, в самом деле, чудесная. (Розм. мова). ДС ладно-1 не функціонує у цьому типі ситуацій згоди, пор. аномальність МДЄ *– Идет дождь. – Ладно.  МА думки або судження в ініціальній репліці МДЄ передбачає репліки-реакції типу да, именно, действительно, точно, согласен.

Мовленнєві ситуації згоди, релевантні для функціонування ДС ладно-1, також поділяються на два типи. Характер репліки-стимулу в ситуації згоди у відповідь на спонукання зумовлює відмінність реплік-реакцій, які визначаються як згода-дозвіл та згода-обіцянка. У першому випадку МА спонукання являє собою прохання мовця (М-1) самому виконати дію, тому згода є дозволом з боку співрозмовника (М-2):

– Пепе, – сказала старшая дочка, – какой ты стал красивый. Дай я тебе волосы сзади подровняю, а то ты зарос. Ну ладно, – согласился он. (Ф.Искандер). У другому випадку  спонукання містить прохання М-1 до М-2 виконати дію, заявлену в директиві, тому згода є обіцянкою з боку М-2. – Как только схвачу поводья, отбегай, – приказал он хозяину, державшему поводья над шеей лошади. – Хорошо, –  согласился он. (Там же).  Залежно від того, хто виявиться виконавцем дії, заявленої у репліці-стимулі, комуніканти М-1 та М-2 розглядаються як активний (виконавець) і пасивний.

За основу аналізу прагмасемантичних властивостей ДС ладно-1  у реферованій роботі взято принцип  диференціації функціональних характеристик  ДС ладно і хорошо як найбільш близьких синонімів. Контекстом, що діагностує релевантність уживання ладно або хорошо як засобів згоди,  є ситуації надситуативної субординації. Ці ситуації виникають за умови нерівноправного становища комунікантів і характеризуються значною дистантністю між ними. Учасниками комунікативного акту при цьому можуть бути не тільки начальник –  підлеглий, господар – слуга тощо, але й будь-які інші учасники офіційно-ділової ситуації. Ситуації згоди-дозволу характеризуються як ситуативна субординація (комуніканти нерівноправні через те, що один вимушений просити дозволу у другого). Якщо при ситуативній субординації можливі ладно та хорошо як позитивна реакція на спонукання, то в ситуації надситуативної субординації (при згоді-обіцянці) доречним варіантом стає хорошо, а не ладно. На відміну від хорошо, ДС ладно в тлумачних словниках відзначено як розмовне, що робить небажаним уживання ладно при згоді-обіцянці в діалозі начальника з підлеглим у тому разі, якщо активним комунікантом є підлеглий: – Пожалуйста, представьте мне отчет за сегодняшний день.– Хорошо, Александр Евгеньевич (Розм. мова). За правилами кооперативності ведення діалогу на наказ начальства можлива тільки позитивна реакція, і на згоду підлеглого за комунікативними нормами не повинні накладатися модальні рамки небажаності, невдоволення та зневаги. ДС ладно як реакція на спонукання додає відтінок зневаги, що робить неможливим його вживання в цій ситуації, пор. – Ты же мог все проиграть! –Но выиграл же. – Какая разница? Прошу тебя, больше никогда, никогда так не делай! – Ладно. –  Да не “ладно”, а обещай! (Х/ф “Зупинка за вимогою”).

Можливість уживання ладно, идет, так и быть, договорились свідчить про вільний, незалежний статус мовця у мовленнєвій ситуації згоди. Ступінь свободи комуніканта при цьому визначається екстралінгвістичними чинниками, насамперед – ступенем дистантності учасників мовленнєвої ситуації. Будь-який засіб вираження згоди можна характеризувати за ознакою ступеня свободи комуніканта у мовленнєвій ситуації. Мінімальний ступінь свободи маркують такі засоби, як Есть!, слушаюсь, обязательно, конечно, а  максимальну – так и быть, пожалуй, ну что ж. ДС ладно характеризується більшим вираженням цієї ознаки, ніж стилістично нейтральний засіб хорошо.

Функціональні аналоги ДС ладно-1 також  різняться за ступенем готовності виконати дію. Засоби вираження згоди розмежовуються залежно від ступеня змісту в них презумпції згоди. При цьому засоби, які маркують менший ступінь свободи комуніканта, містять презумпцію згоди (наприклад, конечно, обязательно, слушаюсь). ДС ладно, що додає відтінок зневаги в МА згоди, такої презумпції не містить.

ДС ладно-2 функціонує у репліках-відповідях МДЄ типу – Семен! Ты как маленький все равно, ей-богу! – Да ладно! (Х/ф “Зал чекання”). Функція ДС ладно-2 у таких МДЄ визначається як вираження незгоди з висловлюванням співрозмовника. У цих прагматичних ситуаціях як репліка-відповідь МДЄ функціонує три структурно-семантичні типи ладно-2.

1) Да (ну) ладно; як правило, оклична репліка, яка виражає недовіру до почутого: “невже так?”, “не вірю”, наприклад: – Нравятся мне твои волосы.– Да ладно! Я же не причесана. (Розм. мова). Синонімами цього структурно-семантичного типу ладно-2 є ДС ну да! (да) брось (те)!

2) (Да) ладно (тебе); неоклична репліка. На відміну від попередньої, не містить здивування та недовіри до почутої інформації, виражає бажання М-2 припинити розмову або дії М-1. – Спасибо, я не голоден. – Ладно тебе, знаю я, какие вы сытые после восьми уроков. (Розм. мова). Прагматична функція такої репліки визначається як стоп-сигнал, що перешкоджає продовженню комунікації в таких же умовах. Репліка да ладно тебе може бути витлумачена як ‘У просить Х-а припинити Р’. Імперативність ладно тебе підтверджується синонімічними контекстами, які містять репліки типу брось (імператив), а також довольно тебе, хватит тебе, будет тебе, не надо, з прагматичною функцією бажаного припинення дії.

3) (Да) ладно (тебе)+інфінітив; – Ты так жалобно мяукал, – говорит Тимур. Ладно тебе фантазировать, – говорю, – я только котенком мяукал. И то всего месяца четыре. От силы – пять. А с тех пор… (В. Кунін). Функція ДС ладно-2 у цьому типі реплік є аналогічною функції реплік другого типу. Інфінітив у структурі таких реплік указує на конкретну дію, яка має бути припинена, і, таким чином, називає умову, що “гальмує” процес нормальної мовленнєвої взаємодії і робить її продовження недоречною.

Репліки структурного типу 2 і 3 належать до масиву фінальних маркерів МДЄ. Структурний тип 1 (да ладно!), через імпліцитну недовіру до співрозмовника і сумнів щодо вірогідності інформації висловлювання, як правило, ілокутивно змушує репліку-відповідь співрозмовника для того, щоб підтвердити вірогідність інформації. Після да ладно у розмовній мові поширені репліки-відповіді типу да, серьезно, честное слово, не веришь – не надо тощо. Таким чином, структурний тип реплік 1 оформлює діалоги відкритої структури і є термінальним (серединним) маркером МДЄ.

Функціонування ДС ладно в ситуації незгоди з погляду  семантичних зрушень визначається як іронічне вживання, а з погляду прагматичних параметрів мовленнєвої ситуації – як комунікативна невдача (КН). На підставі аналізу прагматичних ситуацій, що характеризуються як КН, а також лінгвістичних та психологічних досліджень феномена КН (праці Ю.Б. Городецького, І.М. Кобозевої, О.Н. Єрмакової, Е. Берна) у роботі робиться висновок про існування двох параметрів прагматичної ситуації КН – причина і механізм порушення  комунікації. Причини – це сукупність екстралінгвістичних (наприклад, соціокультурних, психологічних) чинників, що зумовили виникнення КН, а механізми – мовні процеси, які супроводжують ситуацію.

Ситуації, які виникають у мінімальній діалогічній єдності з реплікою ладно-2, належать до різновиду комунікативних невдач, що з’являються під час інтерпретації тексту (Ю.Б. Городецький, І.М. Кобозєва) і пов’язані неоднозначністю комунікативної мети, або ілокутивної функції. Сутність цих КН полягає у невідповідності мовленнєвого наміру М-1 очікуванням М-2. Наслідком при цьому  є порушення спілкування, що перешкоджає досягненню комунікативної мети М-1. Останнє свідчить на користь того, що ДС ладно-2 – маркер КН, а не тільки негативний коментар на повідомлення. Цю думку також підтверджують результати аналізу прагматичних ситуацій з ДС ладно-2 у термінах теорії ігор Е. Берна. Репліки учасників мовленнєвої ситуації являють собою трансакції, які перетинаються, що свідчить про комунікативне порушення. У ситуації типу – Ой, я такая медлительная и нерасторопная! Ничего по дому не успеваю! – Да ладно вам! (Розм. мова) репліка-стимул спрямована Дитиною М-1 Батькові М-2 (М-1 напрошується на комплімент – “похвали мене”). Кооперативна відповідь у цьому випадку має йти від Батька М-2 до Дитини М-1: “Та що ви, ви чудова господарка ... і так далі”, але в цій ситуації відповідь спрямована Дорослим М-2 Дорослому М-1: “Не удавай із себе!”, що не відповідає мовленнєвим намірам ініціатора діалогу.

ДС ладно-2 маркує ситуації КН двох типів. У першому типі КН  репліка да ладно свідчить про те, що інформація, яка міститься у  репліці М-1, протирічить деяким уявленням, “картині світу” М-2 – Артему обещали питбуля на день рождения подарить. – Да ладно! Дай бог, чтобы ему новую обувь купили. (Розм. мова). Плавність комунікації порушує сигнал того, що зміст одержаного  повідомлення або неправильний, або новий і навряд чи заслуговує на довіру з погляду М-2. Ладно-2 у цьому випадку може бути експліковано як ‘У повідомляє Х-у, що У має сумнів щодо адекватності інформації Р’.

У другому типі КН елемент недовіри спрямовано не на логічні (істинні), а на прагматичні характеристики МА: – Ты знаешь, кого нашей мымре назначили в заместители? – Нет, не знаю. Кого? – Юрку! – Какого Юрку? – Ну ладно, “какого”, как будто между вами ничего не было… – Самохвалова?! (Х/ф “Службовий роман”). У цьому випадку сумнів спрямовано на розбіжність між видимими та істинними інтенціями мовця. М-2 констатує нещирість М-1: ‘ти не правий, і ти сам це знаєш’, тобто порушення однієї з максим кооперативності спілкування. У структурі таких висловлювань смисловий компонент ‘ти не правий’ належить до пропозитивної частини висловлювання партнера у спілкуванні й прочитується як ‘у твоєму висловлюванні  міститься неадекватна інформація’. Компонент ‘ти нещирий’ належить до сфери інтенцій мовця, а отже, до модальної рамки висловлювання. Механізм ситуацій КН з ладно-2 визначається як невідповідність інтенцій. Ситуація КН виявляється як порушення реплікою  М-2 комунікативного сценарію М-1. При цьому прагматична мета М-2, який подає репліку з ладно-2, –  віднайти істину або, у разі нещирості М-1, повернути діалогу кооперативність.

ДС ладно-3 уживається у висловлюваннях типу – Может, надо водителя отблагодарить?– Это мое дело. У нас свои расчеты... Ладно, я пошел за молоком (С. Довлатов).  У таких висловлюваннях ладно маркує перехід від однієї мовленнєвої або позамовленнєвої ситуації до іншої, у зв’язку з чим функція ладно-3 визначається як ‘підсумок’, або стоп-сигнал, пор. синонімічні словосполучення оставим это, пусть будет так.

За розташуванням у структурі МДЄ ладно-3 належить до фінальних маркерів, якщо оформлює останню репліку: – А сколько их там было? – спросила она. – Если это “хейнкель”, то ведь и стрелок должен быть? –  Не знаю, –  сказала Маша. – Ладно, – сказала Таня, – Тыймы определит. (В. Пелевін). ДС ладно-3 може бути також термінальним маркером  щодо діалогу, який складається з кількох МДЄ, пов’язаних відношеннями ілокутивного примушування: – Не забудь завтра принести диск, он мне нужен. – Да, понимаешь, я его уже сложил, а потом пакеты перепутал… – Ладно. Кстати, как там Швеция с Сенегалом? – Два – один. (Розм. мова).

Функція ‘підсумку’ ДС ладно не відзначена в словниках. У словнику С.І. Ожегова і Н.Ю. Шведової  вказується, що ДС хорошо “у висловленні вживається для вказівки на деякий підсумок і перехід до подальшого. Вызывают меня к  начальству. Хорошо. Являюсь”.  Аналіз значної кількості висловлювань у мовленні і письмовій мові дозволяє стверджувати, що ДС ладно властива аналогічна функція. У розмовній мові таке вживання ДС ладно є найбільш поширеним і звичайно вказує на деяку межу або підсумок  у мовленнєвій взаємодії. Наприклад: “Ладно, пока!”, “Ладно, забудем”; досить часто вживається вигукове “Ну ладно”, де ладно є стоп-сигналом, що не завжди перебиває чуже мовлення, але завжди маркує змінювання характеру мовленнєвої ситуації. У багатьох контекстах це змінення характеризується як зміна теми: – Ах ты, боже мой, ведь это я вас подвел! Назначил вам этот час… Вы, очевидно, днем не выходили из дому? Ну ладно. Об этом нечего сейчас говорить. Одним словом: снимайте скорее погоны и бегите, прячьтесь . (М.Булгаков).

Основними прагматичними характеристиками висловлювань з ладно-3 є кооперативність та “граничність”. ДС ладно-3, яке оформлює висловлювання з фоновою ствердною або негативною семантикою, має прагматичну пом’якшуючу, кооперативну функцію. ДС ладно-3 є своєрідним містком до кооперативної взаємодії, який пом’якшує різкі інтерактивні дії. Таким чином, у будь-якій мовленнєвій ситуації, чи то ствердження, заперечення, зміна теми тощо, зберігається зв’язок Я – Ти, тобто  нормальна інтерактивна взаємодія, що враховує інтереси обох комунікантів. У зв’язку з цим у реферованому дослідженні  функція ДС ладно-3 визначається як маркер прагматичної корекції, або прагматичний коректор. Граничність, яка є однією з семантичних характеристик ладно у функції незгоди, виявляється на першому плані в семантиці цього вживання, характеризуючи його з функціонального погляду як підсумок, або стоп-сигнал.

Для ДС ладно у функції прагматичного коректора розрізнюється діалогічне та монологічне вживання. У репліці-відповіді МДЄ під час діалогічного вживання корекція звичайно спрямована на мовленнєву або позамовленнєву дію адресата. У монологічних контекстах коректується власна мовленнєва поведінка мовця з урахуванням “чинника адресата”. Прагматичним результатом такої корекції є “роздвоєння мовця” й, зрештою, автокомунікація: –  Сказано: “Жизнь такова, какой ты ее делаешь”. – Это, мой милый Билл, почти во всех случаях всего лишь куча... ладно, не буду говорить гадостей.(Дж. Уіндем, пер. С. Бережкова).

Внутрішній діалог, що відбувається у свідомості автора повідомлення перед вимовлянням “Ладно”, виявляє ту саму схему, що й висловлювання з ладно у функції  згоди: – АКТ СПОНУКАННЯ (у внутрішньому мовленні) – АКТ ОБІЦЯНКИ (у зовнішньому мовленні): – ‘Не следует говорить этого’ – Ладно, не буду этого говорить. У цьому внутрішньому діалозі той, хто спонукає, і той, кого спонукають, є ідентичними, й експлікована тільки репліка-відповідь. У таких висловлюваннях  є автокомунікація, оскільки текст, що передається, не має мнемонічної функції, друге “Я”, яке сприймає інформацію, функціонально дорівнюється  до другої особи (Ти), а сама інформація переміщується не у просторі, а в часі.

На підставі аналізу діалогічних та монологічних контекстів з ДС ладно-3 у дисертації виділяються чотири напрями виправлень, або коректив, які марковані словом ладно у функції прагматичного коректора: Я (самокорекція) – Адресат (дії або мовлення  партнера у діалозі) –  Світ (“виправлення обставин”) – Текст (наративний прийом, що полягає в автоапеляції розповідача з приводу адекватності висловлення).

У висновках узагальнено результати роботи, найважливішими з них є такі:

1. На сучасному етапі розвитку мовознавства тільки опису функціонування ДС у контекстах різного типу недостатньо. Тому основне завдання дослідження передбачає створення цілісної концепції ДС ладно, яка дозволяє встановити взаємозв’язок між різними варіантами його функціонування. Урахування прагматичних чинників під час опису семантики і функцій ДС ладно дозволяє не тільки виявити смислові складові, що відрізняють ладно від функціональних аналогів, але також пояснити зв’язок між його окремими вживаннями.

2. Проведений аналіз дозволив виявити мовні та прагматичні механізми функціонування дискурсивного слова з первинною функцією вираження згоди в ситуаціях незгоди й підбиття підсумку. Мовний механізм при цьому визначається як часткова десемантизація й іронія. Прагматична інформація трактується як невідповідність інтенцій мовця сподіванням адресата  і, у ситуації підбиття підсумку, як прагматична корекція.

3. Прагматична інформація, виявлена під час аналізу, відбивається в модальній рамці тлумачення (підкреслений фрагмент) ДС ладно-1 та ладно-2: ‘Знаючи, що Х зацікавлений у здійсненні якоїсь дії Р, У повідомляє Х-у, що Р може бути здійснено. У вважає, що не зобов’язаний сприяти здійсненню Р і згода сприяти здійсненню Р є його вільним вибором’ для ладно-1 і ‘Знаючи, що Х зацікавлений у згоді з висловлюванням або дією Р, У повідомляє  Х-у, що він не згоден з Р (оцінює Р як некоректне). У вважає, що Х-у відомо, що Р некоректне’ для ладно-2.

4. Семантичний компонент асертивної частини тлумачення ладно-3 ‘У завершує ситуацію діалогічної взаємодії (СДВ) з Х-ом’ є інваріантним та імплікується будь-яким уживанням ДС ладно 1–3. Так, у висловлюванні з ладно-1 У (М-2) погоджується виконати Р або дати санкцію на його виконання (‘я згоден, умовляння зайве’) і таким чином У реплікою-реакцією завершує МДЄ, не даючи Х-у (М-1) підстав для продовження СДВ, тобто умовляння.  У ситуації функціонування ДС ладно-2 У повідомляє Х-у, що він сприймає Р як некоректне (неістинне або нещире), і тим самим також порушує плавність комунікації. Для ДС ладно-3  завершення СДВ є основною функцією. У мовленнєвих контекстах ДС ладно 1–3 в прагматичних ситуаціях різного типу варіюється тільки мета і характер (більш або меш кооперативний) завершення СДВ.

5. Характер завершення СДВ певною мірою пояснюється етимоном ДС ладно – семантикою дієслова ладить у значенні ‘постійно спілкуючись, мати гарні або стерпні відношення один з одним’. Дієслово ладить має двохактантну структуру: ладить – хто (Х) з ким? (У), чим також пояснюється діалогічність ДС ладно та його спроможність регулювати відношення між двома учасниками комунікативного акту.