семантико-типологічна характеристика відсубстантивних дієслів сучасної української мови

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
семантико-типологічна характеристика відсубстантивних дієслів сучасної української мови
Альтернативное Название: семантико-типологическая характеристика отсубстантивных глаголов современного украинского языка
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, проаналізовано стан опрацювання проблеми словотвірної семантики похідних одиниць у східнослов’янському мовознавстві, визначено мету, основні завдання, структуру роботи та методи аналізу фактичного матеріалу, вказано на зв’язок дисертації з науковою проблематикою установи, у якій її виконано, розкрито новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію роботи.


У першому розділі “Теоретичні засади вивчення дериваційної семантики похідних одиниць” обґрунтовано теоретичну базу роботи, уточнено деякі мовознавчі поняття, визначено і проаналізовано основний термінологічний апарат дисертаційної роботи: словотвірна мотивація, твірна основа, формант, словотвірне значення, дериваційний тип і підтип, фразеологічне нарощення. У цьому ж розділі здійснено аналіз різних концепцій тлумачення словотвірної семантики та з’ясовано роль словотворчих афіксів у її формуванні; обґрунтовано правомірність виділення в межах дериваційних типів окремих підтипів; окреслено власні теоретичні позиції.


Наше розуміння явища мотивації ґрунтується передусім на дослідженнях О.О. Потебні, Г.Й. Винокура, Ю.С. Маслова, М.М. Янценецької та ін. (словотвірна мотивація – формально-семантичне співвідношення між синхронічно мотивуючим і мотивованим словами). Двобічний, формально-семантичний, характер словотвірної мотивації дав змогу проаналізувати різноманітні типи співвіднесеності між твірними іменниками та похідними дієсловами. У роботі узагальнюються існуючі класифікації семантичних відношень словотвірної мотивованості, розроблені на матеріалі різних груп дериватів В.О. Горпиничем, І.Й. Ощипко, І.І. Кунцем, М.М. Паночком та іншими мовознавцями.


Розглянуто концепції, автори яких (Т.М. Возний, К.Г. Городенська, О.А. Земська, О.М. Тихонов, В.В. Лопатін, І.С. Улуханов, Р.І. Ліхтман, М. Докуліл та ін.) виділяють основні критерії встановлення напрямку словотвірної мотивації: формально-семантична складність, загальнокатегоріальне значення, стилістична маркованість, регулярність та продуктивність словотвірного типу, частота вживання слова в мовленні, час фіксації певної лексеми в літературній мові. У разі необхідності здійснюються історичні зіставлення, етимологічний аналіз, порівняння з відповідними похідними у споріднених мовах тощо. Щодо дискусійного питання про первинність/вторинність іменника/дієслова дотримуємося таких поглядів: 1) у кореляції дієслово – іменник із процесуальним значенням (наприклад, бесіда, атака, глум, дебют тощо) первинними в багатьох випадках визначаємо іменники. Аргументуємо свою позицію наявним у субстантивній семантиці високим ступенем узагальнення дії, процесу. Дієслівне ж значення містить реалізацію названого процесу, отже, дієслово на відміну від співвідносного з ним субстантива виступає семантично складнішим; 2) проблемним також є встановлення напрямку мотивації в парах з іншомовним субстантивом на -ація з процесуальною семантикою на зразок екранізація, еміграція, асоціація, адаптація та ін. Уважаємо твірними іменники, якщо в мові функціонує спільнокореневий субстантив із непохідною основою (наприклад, афектуватиафектаціяафект).


В аспекті основоцентричного й формантоцентричного підходів до вивчення словотвору, запропонованих у дисертації, з’ясовано функціональне навантаження, спосіб організації і тип значення компонентів словотвірної структури похідної одиниці. Ґрунтуючись на викладених у науковій літературі міркуваннях щодо сутності твірної основи, розглядаємо її як семантико-структурну одиницю, спільну для мотивуючого й мотивованого слів. Твірна основа є тією ланкою, що пов’язує між собою члени словотвірної пари. Зазначена основа не виконує функції “найменування”, їй властиве асоціативне значення. Семантика твірного слова є “фундаментом”, базою для семантики деривата, оскільки формування семантики похідної одиниці відбувається на основі значень твірної.


Термін формант” не має загальноприйнятого значення. Найбільш послідовним і адекватним уважаємо тлумачення дериватора як спільного для всіх утворень одного словотвірного типу формального показника, що є носієм частини СЗ і виражає один із можливих його компонентів. Значення форманта не є автономним, воно має зв’язаний характер, реалізується в єдності зі значенням відповідної основи; твірна основа уточнює абстрактне значення афікса.


У семантиці похідних одиниць можуть вичленовуватися додаткові компоненти – семантичні нарощення, які не одержали формального вираження (за О.П. Єрмаковою). Поява таких фразеологічних нарощень у першу чергу зумовлена впливом семантики твірних основ і формантів. У смисловій структурі деривата між семантичними інґредієнтами (семантика твірної основи, форманта, нарощене значення) встановлюється певне співвідношення і взаємозв’язок, у якому фразеологічне нарощення виконує сполучну функцію.


Про дискусійність питання специфіки словотвірного значення, принципів його визначення свідчать розглянуті концепції тлумачення цієї важливої семантичної категорії, висунуті І.І. Коваликом, Н.Ф. Клименко, В.В. Ґрещуком, А.Д. Звєревим, Р.С. Манучаряном, Г.П. Циганенко, О.А. Земською, І.С. Улухановим (СЗ визначають як узагальнене значення, спільне для певного лексико-семантичного розряду слів, виражене за допомогою певної словотвірної форми), П.А. Соболєвою, В.М. Хохлачовою, О.С. Кубряковою (розуміють СЗ як категоріально-ідентифікуюче).


Є всі підстави вважати, що словотвірне значення є семантичною величиною, яка відображає регулярні відношення між однотипними похідними словами та їх твірними. Саме вказівка на те, що в основі СЗ лежить семантичне співвідношення між похідною і твірною одиницями, є інтегруючою для всіх дефініцій СЗ, існуючих у сучасній дериватології.


Серед відомих сучасній словотвірній науці трактувань СЗ найбільш прийнятним, на наш погляд, є розуміння СЗ як такого, що одержує структурне вираження в межах словотвірного типу (СТ). Це значення виникає шляхом виявлення обсягу афіксальної семантики стосовно категоріальних семантичних показників похідних слів.


Семантико-типологічну характеристику дериватів переважно здійснюють на рівні системи дериваційних типів. Найпереконливішим нам видається підхід у тлумаченні СТ з урахуванням формально-семантичних показників, що реалізується в дослідженнях більшості дериватологів (І.І. Ковалика, О.А. Земської, В.В. Лопатіна, І.С. Улуханова, Г.С. Зенкова, М.М. Янценецької, О.І. Моїсєєва, М.В. Черепанова та ін.). Правомірним уважаємо виділення на основі семантичного критерію словотвірних підтипів, які функціонують у межах СТ, а отже, мають найнижчий ступінь узагальнення порівняно з іншими комплексними одиницями в системі словотвору. У зв’язку з цим закономірним є виокремлення часткових регулярних СЗ як класифікаційних одиниць семантики будь-якого деривата.


Здійснений у першому розділі дисертаційної роботи аналіз наукової літератури з проблеми, визначення й уточнення понятійного апарату стали необхідним теоретичним підґрунтям реферованого дослідження.


У другому розділі “Особливості формування й реалізації словотвірної семантики відсубстантивних дієслів” висвітлено різноманітні проблеми словотвірної  семантики відсубстантивів, утворених за допомогою як суфіксальних (-ува- та його варіантів -ізува-, -ірува-, -фікува-, -ствува-; -и-, -і-, -а-, -нича-), так і конфіксальних словотворчих засобів (ви-...-и-, ви-...-ува-,  від-...-и-, в-(у-)...-и-,  за-...-ува-, за-...-и-, з-...-и-, з-...-і-, збез-...-и-, збез-...-і-, зне-...-и-, по-...-и-, по-...-ува-, роз-...-и-, роз-...-ува-, -и-...-ся, -ува-...-ся, -а-...-ся тощо); особлива увага звернена на своєрідність семантичної структури відіменникових дієслів.


Дослідивши питання словотвірної спроможності іменникових основ, ми зробили висновок про активність іменників у сфері дієслівного словотвору. Особливо широкими словотвірними можливостями характеризуються субстантиви з лексико-граматичними значеннями загальне/конкретне/ неістота й особливо ті, що належать до активної лексики. Обмежені словотвірні можливості й меншу активність виявляють іменники із лексико-граматичними ознаками індивідуальне /абстрактне /істота, а також ті, що належать до пасивного складу. Окрему увагу привертає своєрідна група іменників – власних назв з обмеженою словотвірною активністю, наприклад, українізуватиУкраїна, снікерсувати ← “Снікерс” (назва кондитерського виробу) тощо. Відзначаємо динамічність групи дієслів на зразок варварити (“святкувати день святої Варвари”), саввити, амбросити й под., зумовлену специфікою мотивуючих субстантивів – назв святих, що раніше становили активний шар лексики української мови. Українському словотвору (порівняно з російським) не характерні оказіональні утворення від прізвищ, імен на зразок моцартить (рос.), пастерначить (рос.), опенелопиться (рос.).


Найспроможнішими серед конкретних іменників виступають субстантиви на позначення знарядь праці, інструментів, машин, речовин, матеріалів (веслувативесло, лоїти ← лій).


Серед конкретних субстантивів виділяємо групи лексем з обмеженими дериваційними  можливостями  на  позначення: 1) понять часу (літуватиліто); 2) місця (тирлуватитирло); 3) частин людського організму (ручкатисярука); 4) рослин та їх частин (колоситисяколос).


Абстрактні назви, незважаючи на меншу активність у сфері дієслівної деривації, теж виявляють значний словотвірний потенціал. Найчастіше це групи на позначення:  1) назв  різноманітних  процесів,  дій  (інтригуватиінтрига); 2) психічного, емоційного та фізичного стану людини (уболівати біль).


Субстантиви на позначення істот (назви людей і тварин, демонічні та міфологічні назви) відзначаються меншими, порівняно з групою неістот, словотвірними властивостями (ягнитисяягня, вовкулакувативовкулака). Високими дериваційними можливостями характеризуються субстантиви на позначення осіб за фахом, родом занять, соціальним станом, характерними їм ознаками. Досить інертні у сфері дієслівного словотвору назви людей за родинними, суспільними стосунками, а також за національною та релігійною характеристиками.


Продуктивність дієслів, мотивованих назвами осіб, зумовлена, на нашу думку, активізацією передусім професійно-виробничої сфери життя, урізноманітненням суспільних стосунків, увагою до людини як соціального феномена, значенням особистості як у повсякденному житті, так і загалом в історії.


Іменники, що належать до пасивної лексики, також можуть брати участь у творенні дієслів: жаргонізмидосюрпрайзилисьсюрпрайз (запозичення з англійської мови surprise “несподіванка, сюрприз”), мандражуватимандраж; професіоналізмиабортуватиаборт (мед.), авізуватиавізо (фін.); історизми ясирити ясир, гетьмануватигетьман. Діалектні, а також знижені (за сферою вживання) субстантиви (ґазда, хараман, гендель) демонструють обмежені словотвірні можливості.


Ураховуючи не тільки характер семантичної, а й морфемної структури, відзначаємо активне використання в дієслівному словотворі як непохідних основ (межа, вік, кава), що, незважаючи на давнє походження, не втрачають продуктивності й до цього часу, так і похідних іменникових основ (скляр, досвітки, блаженство).


Отже, словотвірна спроможність іменникових основ у творенні дієслів сучасної української мови зумовлена формально-структурними, лексико-граматичними й лексико-семантичними особливостями твірних.


Установлюючи семантико-словотвірні відношення між твірними іменниками та похідними дієсловами, ми відзначили, що відсубстантивні дієслова неоднорідні щодо семантичної співвіднесеності з твірними іменниками.


Дослідження семантичних відношень між твірними іменниками та похідними від них дієсловами дало змогу встановити основні типи співвіднесеності цих одиниць. Семантика дієслів, мотивованих однозначними іменниками, може формуватися повністю на основі семантики твірного субстантива (тамадувати “бути тамадою”← тамада “господар, розпорядник товариської вечері, бенкету”). Дієслова з таким типом співвіднесеності мають СЗ “діяти за допомогою речовини, названої твірним іменником (ТІ)”, наприклад, азотувати, галунити, а також СЗ “бути тим, хто названий ТІ” на зразок чинбарити, бондарювати тощо.


На базі однозначного твірного може формуватися багатозначне похідне: понеділкувати (розм., заст.) “1. Дотримуватися звичаю не працювати по понеділках; 2. Дотримуватися звичаю поститися по понеділках” ← понеділок “назва першого дня тижня (після неділі)”. У цьому випадку семантична структура дієслова є надзвичайно складною, її своєрідність полягає в існуванні нових значень, появу яких іноді важко пояснити. Так, можлива конкретизація, деталізація дій, пов’язаних із різноманітними функціями, властивостями реалій, позначених мотивуючими іменниками. Наприклад, у семантиці дієслова вапнувати наявна конкретизація дій за функціями такої речовини, як вапно (“мінеральна речовина білого кольору, яку одержують випалюванням вапняку, крейди та інших карбонатних порід”), а саме: “1. с.г. Удобрювати вапном ґрунт для зменшення його кислотності // Обробляти солому певною кількістю вапняного розчину для кращого перетравлювання її; 2. Покривати вапном, білити вапном”. Аналогічні процеси відбуваються під час формування семантичної структури відсубстантивів ціанувати, фосфатувати, ворсувати, хлорувати тощо.


Семантико-словотвірна пара “багатозначне похідне дієслово ← однозначний твірний іменник” характеризується ще таким типом співвіднесеності, коли, крім засвоєного значення, десубстантив розвиває власні переносні значення. Наприклад, друге дієслівне значення дієслова хіпувати “наслідувати життя, манеру поведінки хіпі” є наслідком процесу метафоризації власне дієслівного значення. Аналогічною є словотвірна семантика інших відсубстантивних дієслів: шинкувати, бунтувати, ґедзатися, слинити тощо.


Коли ж твірним є багатозначний іменник, то найчастіше значення десубстантива співвідноситься з одним, як правило, основним, нейтральним значенням полісемічного твірного слова. Так, дериват фанерувати “облицьовувати фанерою” мотивується лише прямим, основним значенням іменника фанера “1. Деревинний матеріал у вигляді тонких пластин”. Тільки основне субстантивне значення трансформується в дієслівне переважно тоді, коли інші значення іменника є переносними і не тісно пов’язаними з основним, а також тоді, коли інші значення обмежені у вживанні як спеціальні, застарілі, виступають як жаргонні, книжні, іронічні, урочисті, зневажливі тощо, тобто є стилістично маркованими, експресивно забарвленими. Відсубстантивне дієслово поштарювати “працювати поштарем”, сформувавшись на базі першого значення мотивуючого поштар “1. Особа (здебільшого службовець пошти), яка розносить кореспонденцію адресатам” не засвоїло застарілого й розмовного значень – “2. заст. Службовець, який супроводжує пошту; 3. розм. Те саме, що Поштовий голуб – голуб, якого привчили до поштової служби”. Поширеною є ситуація, коли дієслово не засвоює переносного значення твірного. Так, дериват гадючитися “звиватися як гадюка”, базуючись на прямому значенні субстантива гадюка “1. Отруйна змія з плескатою головою у вигляді трикутника // у знач. присл. Гадюкою. Як гадюка; утворюючи зигзаги, кільця”, переносного значення не засвоює: “2. перен., зневажл. Про злу, підступну людину”. Ілюстрацією до такого явища можуть бути десубстантиви: адвокатувати, смолити, меблювати, магнітити.


Значно рідше для моносемічного дієслова мотивуючим є не пряме, а переносне значення іменника. Так, значення відсубстантива мавпувати “беззастережно, сліпо наслідувати чужі звички, вчинки тощо” розвинулося на основі одного з переносних значень твірного мавпа “про людину, що сліпо наслідує чужі звички, вчинки”; пряме значення іменника – “високоорганізована тварина-ссавець із ряду приматів…” – не було засвоєне (подібний процес відбувся під час формування семантики відсубстантивів храмувати, гарячкувати, окрилити, щетинитися).


Іноді зв’язок із переносним значенням мотивуючого слова є послабленим, ускладненим через появу певних додаткових відтінків, які розвинулися вже у власне процесуальному значенні. Наприклад, дієслово макітритися (фам.) “паморочитися” співвідноситься з твірним макітра через значення “(перен., ірон.) про голову людини”, виявляючи своєрідний семантичний відтінок – “нездоровий стан”. Словотворення шляхом використання виключно переносних значень твірних основ трапляється рідше. Але це своєрідне, цікаве явище охоплює близько сорока відсубстантивних дієслів і має цілком закономірний характер. Найбільш продуктивно аналізований процес виявляється в побутово-розмовному мовленні.


Складними семантико-словотвірними відношеннями характеризуються моносемічні дієслова, що мотивуються всіма значеннями полісемічного твірного. Іменникові значення ніби “конденсуються”, трансформуючись в єдине дієслівне значення. Семантична структура деривата президентувати “бути президентом, виконувати обов’язки президента” суміщає значення полісемічного мотивуючого президент: “1. Виборний голова, керівник установи, організації товариства тощо; 2. У ряді країн – обраний на певний строк глава держави”. Кілька значень твірного “конденсується” в одне дієслівне під час формування інших моносемічних десубстантивів: вощити, хижачити, колонізувати, нормувати та ін.


Полісемічні дієслова перебувають у більш складних і різноманітних семантичних зв’язках із твірними іменниками. Досить прозорими й чіткими є семантико-словотвірні відношення між мотивуючими іменниками й мотивованими дієсловами комплектувати, тралити, грішити та ін., семантика яких сформувалася на ґрунті всіх значень твірних (без будь-яких змін). Група таких багатозначних десубстантивів є невеликою; в основному це дієслова із спеціальними термінологічними значеннями. Можливо, наявність саме таких значень, їх точність, нейтральність, чіткість перешкоджає розвитку нових значень похідного, обмежує семантичні потенції дериватів. Часто семантика відсубстантивів формується на базі прямого і переносних значень мотивуючого іменника. Таким чином утворилися похідні: орнаментувати “1. мист. Оздоблювати орнаментом; 2. перен. Оздоблювати чим-небудь мову, музичний твір і т.ін.” від іменника орнамент, а також нокаутувати, паломничати, табунитися, роїти. Отже, полісемічні відсубстантивні дієслова, які засвоїли всі значення твірних, виявляють прозору семантико-словотвірну співвіднесеність із твірними субстантивами.


Полісемічний базовий іменник може мотивувати семантичну структуру дієслова лише частиною своїх значень. Наприклад, дериват кумувати “1. Брати участь в обряді хрещення дитини, стаючи кумом або кумою її батьків; 2. жарг. Виконувати таємні доручення кума (у 4 знач.)” мотивується тільки двома значеннями іменника кум1“1. Хрещений батько стосовно батьків хрещеника і хрещеної матері, батько дитини стосовно хрещеного батька і хрещеної матері; 4. жарг. За радянських часів – офіцер державної безпеки в місцях позбавлення волі, який схиляв засуджених до співпраці з секретними службами”. Спільнокореневий відсубстантив куматися, крім основного нейтрального значення іменника кум1, засвоїв також стилістично марковане значення – “приятелювати”.


На нашу думку, засвоєння тільки частини значень мотивуючого іменника інколи може спричинятися наявністю експресивно забарвлених, стилістично маркованих відтінків у його семантиці. Як правило, нейтральне значення, що часто виступає основним, у першу чергу стає компонентом семантичної структури похідного дієслова. Марковані ж значення можуть брати участь у формуванні семантики деривата, а можуть (частіше) не залучатися до цього процесу.


Трапляються випадки, коли полісемічні похідні дієслова, засвоюючи всі, частину або одне із значень твірних іменників, зазнають розширення чи звуження значення, пов’язаного з фразеологічністю семантики. Появу окремих нарощених сем фіксуємо, наприклад, у семантичній структурі дієслова розгорити “1.Спромогтися на що-небудь із труднощами, зазнавши горя” (друге ж дієслівне значення “2. Розвіяти горе” не містить семантичного нарощення). Див. також семантичну структуру дериватів мінусувати, побабчитися, комісувати та ін.


Послаблення або навіть розрив мотиваційних відношень між багатозначними твірними іменниками та похідними дієсловами також може спричинятися словотвірною метафорою. Так, під час утворення дієслова дрейфити відбулося метафоричне перенесення поведінки предметів на істоти, що послабило мотиваційний зв’язок між твірним іменником дрейф (“2. Відхилення судна або літака від узятого курсу під дією чого-небудь”) і похідним дієсловом дрейфити (фам.) “боятися труднощів, небезпеки; лякатися, розгублюватися”.


Метафоричне перенесення ґрунтується на подібності тих або інших ознак – кольору, форми, поведінки, різних властивостей (перлитися, локшити, циганити, закореніти, джмеліти, сатинувати, голубити, лебедіти, совіти та ін.).


Отже, аналіз семантико-словотвірних зв’язків між субстантивами та похідними від них дієсловами дав змогу встановити, що формування всіх значень, частини або одного із значень дериватів відбувається на основі твірної семантики як без змін, так і зі змінами в семантичній структурі десубстантивів (розширення чи звуження семантики, поява семантичних нарощень, послаблення словотвірної мотивації тощо). Появу немотивованих значень може зумовлювати складна і своєрідна трансформація різноманітних типів лексичних значень твірного іменника в дієслівну семантику. Часто значення, що не мотивуються семантикою твірного іменника, як було зазначено вище, можуть розвиватися на базі власне дієслівного семантичного потенціалу.


Семантичні відношення між твірними іменниками й похідними дієсловами ускладнюються, урізноманітнюються під упливом різних своєрідних явищ, одним із яких є множинність словотвірної структури похідних дієслів, що виявляється в межах одного деривата, мотивованого кількома словами. Відповідно до цього таке похідне слово поєднує певну кількість словотвірних структур, безпосередні компоненти яких під час словотвірного аналізу виявляються або матеріально різними, або тотожними; наприклад, солодіти “1. Перетворюватися в солод; 2. Набувати солодкого смаку при легкому бродінні” тощо.


Констатуємо, що близько трьохсот (із загальної кількості аналізованих дериватів) суфіксальних і конфіксальних дієслів-відсубстантивів сучасної української мови здатні вступати в семантичні та структурні зв’язки з двома й більшою кількістю твірних основ. Виділено продуктивні іменниково-прикметникову (туманіти, збезлісити) та іменниково-іменникову (хабарничати, покультурити) словотвірні мотивації. Потрійна (іменниково-іменниково-прикметникова) мотивація є нетиповою для дієслівного словотвору (скромничати, єхидствувати).


Десубстантивним дієсловам властиве також розходження формальної та семантичної мотивації (бомбардувати, театралізувати, олов’яніти), яке полягає в тому, що кожен із дериватів розглянутої групи формально мотивується одним, а семантично – іншим субстантивом. Наприклад, дієслово цукруватіти формально мотивується словом цукруватий, а семантично – іменником цукор (“1. Продукт харчування”), бо має значення “густішати, виділяючи цукор (у 1 знач.) (про мед, варення та ін. )”. Серед афіксальних утворень найбільшою мірою розходження мотивації притаманне конфіксальним похідним на зразок засирнити (“забруднити сиром”), вилюдніти, заводнити, опредметити, висиновити, скожушитися тощо.


Певна частина відіменникових дієслів із розходженням формальної та семантичної мотивації (понад п’ятдесят одиниць) має відфраземне походження. Повна фраземна мотивація властива переважно однозначним дієсловам, семантична структура яких повністю (всі значення) сформувалася на ґрунті фраземної семантики (пор.: гарбузувати “відмовляти жениху”← давати гарбуза “відмовляти кому-небудь у сватанні, залицянні”, а також див. семантику похідних язичити, здибити,  насобачитися, пащекувати та ін. Інша частина дієслів лише на рівні окремих (як правило, одного) значень співвідноситься з фраземою. Дериват батькувати “бути батьком (у 1 і 3 знач.)” лише частиною значень мотивується іменником батько; дієслівне ж значення “лаяти, сварити, образливо згадуючи при цьому батька” є результатом взаємодії з фразеологічно зв’язаним елементом батько (пор. із фразеологізмом до бісового батька – “лайл. Уживається для вираження зневаги, презирства, злоби до кого-небудь, обурення з якогось приводу”). Часткову фраземну мотивацію виявлено також в інших похідних: вітрити, бовваніти, шерстити, ґедзатися тощо.


Аналіз відфраземних дієслів засвідчив, що їх творення відбувається з використанням двох способів: 1) спосіб опущення компонентів фразеологізму (без додаткових структурних процесів), що є малопродуктивним серед дериватів (наприклад, дієслово зондувати першим своїм значенням “1. Досліджувати за допомогою зонда” мотивується іменником зонд, а другим – “перен. Намагатися наперед довідатися про що-небудь, попередньо з’ясувати яке-небудь питання” – співвідноситься (структурно – із граматично головним компонентом зондувати) з семантикою фраземи зондувати ґрунтпопередньо розвідувати, з’ясовувати що-небудь”; 2) другий спосіб можна назвати комплексним, оскільки “вичленовування” чи “опущення” того чи іншого компонента із структури фразеологізму ускладнюється морфологічним способом (суфіксацією – горувати, комплексувати, гробити, чубити; конфіксацією – зсинобожитися, козиритися, очолити, викаблучувати та ін.). Сутність фраземної мотивації полягає в тому, що похідна одиниця, зокрема дієслово, акумулює й самостійно відтворює значення складного номінативного цілого (фраземи).


Окремий параграф другого розділу присвячено теоретичному і практичному аспектам вивчення фразеологічності семантики похідних слів. Розглянувши це явище на матеріалі відсубстантивних дієслів, ми встановили, що фразеологічність семантики властива не всім похідним відсубстантивам (близько трьомстам одиницям). Семантичні нарощення, тобто компоненти значення похідних, які не одержали формального вираження, можуть бути ідіоматичними, або непередбачуваними (ідіоматичність є вищим типом фразеологічності; це явище виключає можливість теоретичного встановлення значення слова на основі його формально-структурних показників). Наприклад, одне із значень дієслова сочити “розм. Підстерігати кого-небудь, стежити за кимось, чимось” є ідіоматично нарощеним (аналогічні за типом нарощення зафіксовані в семантиці відсубстантивів шурупати, хімічити, викомарювати, часувати). Наявність у дериватах семантичних нарощень другого типу, зокрема лексикалізованих, ускладнює встановлення семантики слова на основі його формально-структурних компонентів, але не усуває можливості реконструкції зв’язку між формою і змістом шляхом логіко-лінгвістичного аналізу слова. Лексикалізовані нарощення з’явилися в семантиці дієслів: ручкатися (розм.) “вітатися при зустрічі, потискуючи один одному руку” (конкретизація призначення дії), а також чортувати, силувати, манежити тощо.


На нашу думку, слова, що містять тільки лексикалізовані, тобто передбачувані приховані компоненти значення, можна вважати одиницями з повною невираженою мотивованістю. Наявність у похідній одиниці ідіоматичних компонентів семантики свідчить про неповну мотивованість слова. Чим суттєвішим і ширшим за обсягом є ідіоматичне смислове нарощення в дериваті, тим слабшою виступає мотивованість похідного слова.


Семантичні нарощення залежно від різних умов можуть уводитися до складу і словотвірного (див. часткові СЗ), і лексичного значень; чітко визначити їх статус не завжди можна. Фразеологічність семантики притаманна відсубстантиву вже в момент його творення, а не лише під час функціонування. Чинники, що впливають на фразеологічність семантики похідних, можуть бути різними, найголовніші з них: семантика твірного слова, характер мотивації, лексико-граматичні та семантичні властивості відсубстантива. Характер “нарощеної” семантики може визначатися не тільки лінгвістичними, а й екстралінгвістичними факторами (впливом сукупності культурно-історичних знань носіїв української мови).


Під час розгляду мотиваційних відношень між твірними іменниками та похідними дієсловами, а також у процесі вивчення зазначених вище явищ виявлено неточності, недоліки у тлумаченнях лексичних значень дієслів-відсубстантивів, поданих у Словнику української мови (1971 – 1980), ВТС СУМ (2001). З метою вдосконалення цих тлумачень рекомендуємо: 1) послідовно враховувати мотиваційні відношення між твірними іменниками та похідними дієсловами, намагатися відбивати напрямок словотвірної мотивації; 2) уникати застосування так званої черезступеневої мотивованості; 3) указувати на додаткові компоненти, наявні в семантичній структурі похідного, тобто виявляти фразеологічність /нефразеологічність семантики дієслова; 4) відображати розходження формально-семантичної мотивації, а також відфраземну і множинну мотивації похідних одиниць.


У третьому розділі дисертаційної роботи “Словотвірні розряди відіменникових дієслів сучасної української мови” здійснено дослідження типології словотвірних значень дієслів-відсубстантивів, їх опис і класифікацію; схарактеризовано також явище синонімії словотворчих засобів, визначено статус спільно- та різноосновних дериватів з однофункційними формантами.


Своєрідність, багатство словотвірної семантики дієслів-відсубстантивів полягає у виявленні різноманітних як загальних (дев’яти), так і часткових словотвірних значень, що підтверджено розглянутою в дисертаційній роботі типологією. Дериваційні значення аналізованих дієслів утворюють цілісну систему семантичних величин.


Об’єднання семантично однорідних дериваційних типів (у межах останніх унаслідок полісемії дієслівних формантів виділяємо ще підтипи) зі структурно різними, але синонімічними формантами у словотвірні розряди дало змогу системно організувати відсубстантивні дієслова, установити спільне та відмінне у структурі словотвірної семантики дериватів різних дериваційних типів і підтипів. Класифікацію відіменникових дієслів здійснено за дев’ятьма словотвірними розрядами з такими СЗ:


1) “виконувати дію, результат або продукт якої названий ТІ”;


2) “наділяти тим /набувати того, що назване ТІ”;


3) “виконувати дію, займатися діяльністю чи перебувати у стані, зміст яких визначається ТІ”;


4) “виконувати дію, властиву тому, хто (що) названий (е) ТІ”;


5) “виконувати дію за допомогою того, що назване ТІ”;


6) “виконувати дію в місці, названому ТІ”;


7) “виконувати дію в період (часовий відрізок), названий ТІ”;


8) “виконувати дію у спосіб, названий ТІ”;


9) “позбавляти того /утрачати те, що назване ТІ”.


Цікавими щодо виявлення словотвірної семантики відсубстантивних дієслів є часткові СЗ, типологія яких розроблена автором дисертації. Так, загальне СЗ “виконувати дію, результат або продукт якої названий ТІ” має складну структуру, охоплюючи сім часткових СЗ, зокрема “робити, створювати те, що назване ТІ” – вирувати, гармонізувати, плісирувати;  “об’єднувати обєкти дії, утворюючи те, що назване ТІ” – скиртувати, гербаризувати, зосередити; “розділяти (розподіляти) на те, що назване ТІ” – шматувати, мачулити (спец.), розгалузити; “виконувати дію, спрямовану на те, щоб об’єкт перетворився або був перетворений на того (те), хто (що) названий (е) ТІ” – силосувати, заболочувати, лялькуватися; “виділяти (на поверхню) те, що назване ТІ” – квітувати, сльозити, колосіти; “установлювати (знаходити, визначати) те, що назване ТІ” – ґанджувати, етимологізувати; “викликати те, що назване ТІ” – злостити, страхати.


У межах словотвірного розряду із загальним СЗ “наділяти тим/набувати того, що назване ТІ” виділяємо словотвірні підтипи з частковими СЗ: 1) “обробляти в різний спосіб (покривати, насичувати, посипати тощо) об’єкт тим, що назване ТІ” – дріжджувати, одеколонити, удобрити; 2) “обладнувати об’єкт тим, що назване ТІ” – шинувати, вінчати, затинити; 3) “уподібнювати(ся) (через надання/набуття ознак, властивостей) до того, хто (що) названий(е) ТІ” – мармурувати, перлитися, спотворити.


У складі загального СЗ “виконувати дію, займатися діяльністю чи перебувати у стані, зміст яких визначається ТІ” розмежовуються лише два часткові СЗ: 1) “здійснювати процес, названий ТІ” – колядувати, ганьбити, крамольничати ; 2) “перебувати у стані, названому ТІ” – агонізувати, тужити, голодати.


Аналіз дієслів-відсубстантивів із загальним СЗ “виконувати дію, властиву тому, хто(що) названий(е) ТІ” дозволив констатувати реалізацію двох часткових СЗ: 1) “бути тим, хто(що) названий(е) ТІ” – парубкувати, сніжити, ночіти; 2) “працювати тим, хто названий ТІ” – поштарювати, дипломатничати, пестунчити.


Загальне СЗ “виконувати дію за допомогою того, що назване ТІ” семантично диференціюється на такі часткові СЗ: 1) “виконувати дію за допомогою призначеного для неї предмета, названого ТІ” – тралити, пікірувати, об’якоритися; 2) “виконувати дію за допомогою не призначеного для неї предмета, названого ТІ” (наприклад, “бити за допомогою того, що назване ТІ” – колінчити (діал.), хворостити (розм.), видрюкувати).


У складі загального СЗ “виконувати дію в місці, названому ТІ” розмежовуються три часткові СЗ: 1) “розміщувати об’єкт у місці, названому ТІ” – паркувати, диспансеризувати; 2) “виконувати дію, характерну (типову) для місця, названого ТІ” – скитувати (розм.), гарманити; 3) “виконувати дію, не характерну (не типову) для місця, названого ТІ” – печерувати, занорити.


У межах загального СЗ “виконувати дію в період (часовий відрізок), названий ТІ” виділено чотири часткові СЗ: 1) “проживати, перебувати період часу, названий ТІ”: тижнювати, днювати, літувати; 2) “працювати в період, названий ТІ”, наприклад, веснувати “виконувати весняні роботи”, жнивувати (розм.) “збирати хлібні рослини”; 3) “спати о тій порі, що названа ТІ” – зорювати, ночувати; 4) “споживати їжу о тій порі, що названа ТІ”: полуднувати (полуденькувати, полуднати); обідати, вечеряти.


Таким чином, запропонована у третьому розділі дисертації типологія загальних і часткових СЗ відіменникових дієслів сучасної української мови є першою спробою врахування різноманітних відтінків словотвірної семантики дієслів-відсубстантивів; наявність таких нюансів пов’язана з особливостями трансформації твірної субстантивної семантики в похідну процесуальну. Досліджена класифікація СЗ свідчить про реалізацію часткових регулярних дериваційних значень, визнання їх мовними реаліями (незважаючи на пошукуваність і вивідність), а також класифікаційними одиницями словотвірної семантики сучасної української мови; типологія може бути використана в курсах із сучасної дериватології.


Проблема словотвірних синонімів, якій присвячено один із підрозділів дисертаційного дослідження, є однією з остаточно не вирішених в українському мовознавстві (див. розглянуті у третьому розділі концепції словотвірної синонімії, запропоновані І.І. Коваликом, Л.П. Дідківською, Л.О. Родніною, В.В. Ґрещуком, С.В. Воропай, К.Г. Городенською, Т.А. Івасишиною, Н.Ф. Клименко, Є.А. Карпіловською та ін.).


Ми використовуємо термін “словотвірні синоніми” на позначення спільноосновних дериватів із синонімічними формантами (при цьому тлумачимо їх як окремі слова), а також різноосновних похідних одиниць із формантами, яким властива синонімія.


Досліджуючи семантичну структуру дієслів відіменникового походження на рівні словотвірної пари, типу й дериваційного розряду, виявляємо синонімічні відношення, по-перше, між словотворчими засобами в межах розглянутих вище дев’яти словотвірних розрядів із дериваційними значеннями:


 – “виконувати дію, результат або продукт якої названий ТІ” (однофункційними виступають форманти -ува-, -ізува-, -ірува-, -фікува-, -и-, -і-, -а-, роз-…-и-, по-…-и-, по-…-і-, в-…-и-, за-…-и-,  за-…-ува-, з-…-и-, з-…-і-,  с-…-ізува-,  ви-…-и-, -а-…-ся, -и-…-ся – вирувати, урівноважити, звучати, виобразити,своячитися);


 – “наділяти  тим/набувати  того,  що назване ТІ” (-ува-, -ізува-, -ірува-, -фікува-, -и-, -і-, -а-,  роз-…-и-,  об-…-а-, в-…-и- (-ся), за-…-ува-, за-…-и- (-ся), по-…-и- (-ся), -и-…(-ся) – меблювати, парфумити, квітчати, обнадіяти, позернитися тощо);


 – “виконувати дію, займатися діяльністю чи перебувати у стані, зміст яких визначається ТІ” (-ува-, -ізува-, -и-, -і-, -а-, -нича- – колядувати, грішити, жаліти );


 – “виконувати дію,  властиву  тому,  хто  (що)  названий  (е)  ТІ”  (-ува-,  -ірува-, -ствува-, -и-, -і-, -а-, -нича- – кумувати, вітрогонити, паломничати, сутеніти);


– “виконувати дію за допомогою того, що назване ТІ” (-ува-, -ірува-, -и-, -а-, в-…-и-, за-…-и-, за-…-ува-, об-…-и- (-ся) – сапати, вивітрити, батожити);


 – “виконувати дію в місці, названому ТІ” (-ува-, -ізува-, -и- – складувати, диспансеризувати, гарманити);


 – “виконувати дію в період, названий ТІ” (-ува-, -а- – жнивувати, вечеряти);


 – “виконувати дію у спосіб, названий ТІ” (-ува-, -и-, -і- – фонтанувати, басити, струменіти);


 – “позбавляти того/втрачати те, що назване ТІ” (-ува-, зне-…-и-, зне-…-і-, роз-…-и-, збез-…-и-, збез-…-і- – пасинкувати, знеособити, збезволити, розкабалити).


Таким чином, наведені різноосновні (відповідно класифікації І.І. Ковалика – гетероосновні) деривати із спільнофункційними словотворчими засобами визначаємо як словотвірні синоніми. Лише близько 15% із загальної кількості аналізованих дієслів становлять омоосновні словотвірні синоніми, що також реалізують різноманітні СЗ. Це тотожні чи близькі за значенням спільнокореневі слова з однофункційними, але різнозвучними формантами (сторожувати / сторожити, димувати / димити / диміти, голодувати / голодати, струмувати / струмити / струміти, ганьбувати / ганьбити).


У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Відзначено, зокрема, таке:


1) у формуванні дериватів із різноманітними СЗ активніше беруть участь суфікси на відміну від конфіксів, що пояснюється своєрідною, вужчою й конкретнішою семантикою останніх формантів;


2) іменники сучасної української мови характеризуються неоднаковими словотвірними властивостями щодо створення процесуальної ознаки, що переважно зумовлено лексико-семантичними, формально-структурними й лексико-граматичними чинниками;


3) семантика дієслова переважно формується на базі значень (значення) твірного іменника; можуть засвоюватися всі значення (пряме, переносні), частина або одне із значень одночасно з розвитком дієслівної семантики, часто для семантичної структури відсубстантивних дієслів властивою є поява немотивованих значень;


4) семантичні відношення між твірними іменниками й похідними дієсловами неоднорідні, ускладнюються, урізноманітнюються під упливом різних своєрідних явищ, таких, як фразеологічність семантики похідних дієслів, розходження формально-семантичної мотивації, а також відфраземна і множинна мотивації;


5) своєрідність словотвірної семантики дієслів-відсубстантивів полягає у виявленні різноманітних як загальних, так і часткових словотвірних значень, що підтверджує наведена у третьому розділі типологія СЗ;


 


6) дієслівні форманти, що беруть участь у творенні спільно- й різноосновних відіменникових дієслів, здатні до синонімії. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины