ЯЗЫК ЭПОХИ И ЯЗЫКОВАЯ ЛИЧНОСТЬ В САТИРИКО-ЮМОРИСТИЧЕСКОМ ТЕКСТЕ : МОВА ЕПОХИ ТА МОВНА ОСОБИСТІСТЬ У САТИРИКО-ГУМОРИСТИЧНОМУ ТЕКСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність дисертації, її наукова новизна, сформульоване теоретичне й практичне значення роботи. Визначено мету й основні завдання дослідження, подано відомості про фактичний матеріал та апробацію результатів.

Розділ перший “Мовна особистість, текст, мова епохи: лінгвістичний та екстралінгвістичний аспекти” присвячений розгляду історії вивчення питань, які досліджуються в роботі, аналізу основних теоретичних завдань та визначенню концептуальної бази дослідження.

Мова епохи, мовна особистість і текст – взаємозалежні мовні реалії, способи вияву мовної свідомості, що не можуть існувати один без одного. А основна думка багатьох досліджень останніх років – “за кожним текстом стоїть мовна особистість” – ще тісніше пов'язує їх у своєрідну тріаду.

            Проблема вивчення мовної особистості в останні роки досить актуальна. Поєднуючи в собі лінгвістичні, психологічні, соціальні фактори, це поняття відкриває нові можливості для подальшого дослідження функціональних особливостей мови, мовної діяльності, комунікативного простору та багатьох інших теоретичних і прикладних аспектів лінгвістики. У працях останніх десятиліть певна увага приділяється питанням вивчення структури мовної особистості, визначенню поняття національної мовної особистості, аналізу співвідношення лексики мови й тезауруса, вияву мовної особистості в художніх текстах, соціопсихологічних особливостей мовної особистості епохи та ін. (О.Н.Байбулатова, Н.С.Дужик, Ю.М.Караулов та ін.). Але проблема потребує нових шляхів вивчення та аналізу .

Одним із центральних елементів мовної особистості є картина світу. Існуючи в кожної особистості окремо та у всього покоління, суспільства в цілому, вона є однією з умов адекватного, цілісного розуміння й оцінювання дійсності.

Основні положення поняття мовної картини світу з'явилися, як відомо, у працях В.Гумбольдта, де стверджувалося, що різні мови є різним світобаченням. Будь-яка мова, позначаючи окремі предмети, насправді творить. Вона формує для народу, що є її носієм, картину світу. Таким чином картина світу розглядається як одне з істотних понять, що визначають характерні ознаки мовної особистості, її ставлення до навколишньої дійсності.

Загальна (концептуальна) й мовна картини світу співвідносні. Мова, особливо лексика як явище, безпосередньо пов'язане з предметним світом людини, відбиває уявлення про навколишню дійсність. А мовна картина світу – це своєрідне світосприймання крізь призму мови, це загальна, інтегральна картина, сукупність усього мовного змісту (Т.А.Космеда, Ж.П.Соколовська). Це положення дає можливість у дисертаційній роботі, вивчаючи словниковий склад, мову епохи, аналізувати також зміни, що відбуваються в мовній і концептуальній картинах світу, а отже, й особливості формування та розвитку мовної особистості епохи.

Сучасний соціум, особистість характеризуються достатньою рухливістю, індивідуалізованістю картини світу. Кінець ХХ століття для пострадянських країн, носіїв мови – період різкої трансформації різних сфер життя, що призвела до порушення стабільності в картині світу (як загальній, так і індивідуальній), що утворюється в індивідів.  Мовна особистість, особливо  вже сформована, яка має відносно стійку, синхронну з іншими картину світу, переживає певне потрясіння, пов'язане з руйнуванням звичної системи.     

Трансформація мовної картини світу або окремих її елементів найбільш яскраво виявляється в лексиці й особливо в зміні ключових слів історичного моменту (див.: рос. “Выражение “поменять шило на мыло” теперь называется “бартерной сделкой” (Н.Богословский); укр. “Вчора іменувався спекулянт. Сьогодні – бізнесмен. Учора називалося “махнуть не глядя”. Сьогодні – “обміняти по бартеру”. Вчора був звичайний шулер. Сьогодні – брокер” (Є.Дудар). Результати подібних змін у картинах світу відбиваються в текстах, які створюються мовною особистістю. Стосовно дисертаційного дослідження, то в текстах сатирико-гумористичних творів виявляються найбільш істотні, активно сприйняті та засвоєні елементи трансформованої концептуальної і мовної картин світу. У такому випадку автори, творці цих текстів, утворюють своєрідну “мовну особистість епохи”.

У дисертаційній роботі береться до уваги основне філософське розуміння ролі інтерпретації текстів (герменевтики) як одного із способів дослідження історичних, культурних, світоглядних особливостей часового періоду. Так, В.Дільтей стверджував, що велике значення літератури для розуміння духовного життя та історії полягає в тому, що тільки в мові внутрішньолюдське одержує найбільш повне, вичерпне та об'єктивно достовірне вираження. Тому мистецтво розуміння досягає своєї кульмінації завдяки тлумаченню чи інтерпретації наявних у писемності слідів людського існування.

            У загальнофілософському аспекті інтерпретація художнього тексту вигідно відрізняється від аналізу інших текстів (наприклад, текстів засобів масової інформації) більшим ступенем реальності висновків стосовно лінгвістичних та екстралінгвістичних явищ, характерних для періоду, що досліджується. Це зумовлене загальним співвідношенням розуміння проблеми істинності - хибності (неістинності) в дискурсі як одного з питань філософії мови. Якщо враховувати той факт, що будь-яка інтерпретація, особистісна чи колективна, суб'єктивна й не завжди реальна в силу низки обставин, то саме художній текст подає найбільш реальну картину дійсності. Наявність же “спотвореної істинності” в дискурсі найчастіше визначається невластивою переважній більшості художніх творів необхідністю чи бажанням сховати наявну дійсність і побудувати нову (Ю.І.Левін).    

При вивченні мови епохи (мови часу) роль тексту дуже суттєва. Дослідники відзначають важливість розуміння терміна “мова часу” для визначення естетичної значущості якого-небудь етапу розвитку мови, а також при розв’язанні питання про способи можливої інтерпретації текстів періоду, що розглядається. Більшість сучасних учених спирається на положення, висунуте В.В.Виноградовим, що мова часу – це сукупність мовних одиниць, які відбираються авторами текстів із загальнонаціональної мови, котра постійно розвивається, для вираження думок і почуттів, властивих конкретній епосі.

            Беручи до уваги традиції вивчення мови часу, закладені в працях Р.О.Будагова, Г.О.Винокура, М.О.Карпенко, В.М.Русанівського та ін., у роботі звертається увага на те, що мова будь-якого авторського тексту особистісна, індивідуальна, і лише за допомогою розуміння мови широкого кола авторів одного часу може бути адекватно зрозумілий і сам час.

У дослідженнях останніх років усе частіше реалізуються два підходи до тексту як до об'єкта лінгвістичного аналізу – антропоцентричний і культуроцентричний. Ці праці долають відомі стереотипи, що склалися в лінгвістиці тексту, ставлять за мету повернути теорію тексту до людини й культури народу (Ю.М.Лотман, Н.А.Купіна, Т.В.Матвєєва). Продовжуючи  подібний напрямок досліджень, у дисертації акцентується увага на деякому подвійному характері взаємин особистості й тексту. З одного боку, мовна особистість продукує текст, у якому відбиваються основні лінгвістичні та екстралінгвістичні особливості даного історичного моменту; з іншого – перебуває під певним тиском, впливом тексту.

Найбільш помітним негативно маркованим текстовим потоком є “патогенний текст”, під яким прийнято розуміти текст, що викликає не тільки страждання, але й здатний генерувати хворобливі відхилення в психіці реципієнта, викликати моральну й психічну деградацію особистості. В останнє десятиліття переважно йдеться про інформаційні потоки (макротексти тоталітарної ідеології, гіпертрофованої комерційної та політичної реклами), які, діючи тривалий час, впливають на спосіб життя і світосприйняття як окремої особистості, так і людського співтовариства, нації (Б.Потятиник). Такі макротексти залишають у мові епохи й тезаурусі мовної особистості “відбитки” – характерні для них лексичні та фразеологічні одиниці, стилістико-синтаксичні моделі та ін. Дійовим нейтралізатором негативного впливу є гумор, гумористичний текст. Саме гумор, особливо соціально спрямований, є ефективним способом  контрпропаганди, впливу на членів суспільства для показу помилковості їхнього поводження, минулого досвіду, ідеологічної орієнтації та ін. (Ю.Б.Борєв, М.Мінський). До того ж, важливий не просто гумор як естетична чи логічна категорія, а гумористичний текст, що як внутрішньо організована, цілісна структура може впливати на особистість і протистояти іншому тексту. У тексті “нейтралізаторі” виявляються найбільш помітні в мові епохи фрагменти й одиниці патогенних текстів.

ХХ століття – епоха “масових” ідеологій. Постійна боротьба між доцільністю існування колективу, пріоритетом більшості й “свободою особи” відбивається в багатьох сферах життя сучасного соціуму, не залишаючись непомітною і в мові. Друга половина сторіччя характеризується все більшим руйнуванням, дифузією і деградацією основних національно- й індивідуально-культурних цінностей.

            Зважаючи на багатовимірну природу мови й складну взаємодію в системі “суспільство – мова – особистість”, у роботі особлива увага приділяється вияву соціальних факторів у російській та українській мовах. Відзначається, що поняття “соціальність” у сучасних дослідженнях має трохи інший, на відміну від традиційного, зміст, а соціальний характер мови, який виявляється в мікро- й макросоціумах, необхідно визнати вищим виявом його багатовимірної природи. Але подібно до того, як ноосфера – раціональна й духовна людська діяльність в умовах навколишнього середовища – є вищим етапом розвитку біосфери, соціальність мови в запропонованому розумінні є вищим етапом розвитку природних біологічного та психологічного початків у природі мови (В.М.Манакін).

Розглянутий у реферованій роботі історичний відрізок можна з повним правом назвати періодом соціальних перетворень. Відомо, що саме в такі “революційні” епохи мовні явища пильно розглядаються крізь призму соціальності, тому що в цей час динаміка соціальних і мовних змін значно збільшується. Якщо порівняти лінгвістичні процеси, що мають місце в періоди соціальних перетворень, то побачимо багато спільного, універсального незалежно від мови, країни та епохи. Подібні порівняння, тенденція до яких особливо виявляється в останні роки, дають змогу визначити ряд особливостей, що мають характер мовних універсалій. Так, можна виділити загальні для періодів соціальних трансформацій: а) активізацію процесу перейменувань; б) динамічні неологізацію та архаїзацію, що супроводжуються неоднозначним сприйняттям лексичних новацій носіями мови (мовною особистістю); в) жаргонізацію і девальвацію літературних норм; г) дифузію літературних стилів; ґ) активне “революційне фразерство”; д) зміну в становищі престижності “мовних орієнтирів”, соціально-групових мовних зразків; е) ідеологізацію та деідеологізацію значних груп лексичних і фразеологічних одиниць та ін.  

            У другому розділі “Відображення стану лексики й фразеології російської та української мов кінця ХХ століття в сатирико-гумористичному тексті” розглядаються основні процеси в лексичних системах російської та української мов періоду 80 – 90-х років ХХ століття, що знайшли відображення в текстах сатирико-гумористичних творів. Більшість аналізованих явищ має яскравий прагматичний, екстралінгвістичний аспект. Віддзеркалюючись у тексті, проходячи крізь внутрішнє сприйняття, мовне чуття авторів – мовної особистості, вони стають більш помітними елементами мови епохи. Крім того, одиниці лексики й фразеології, характерні для останніх десятиліть, зайняли чільне місце в тезаурусі мовної особистості, стали елементами, що відбивають змінену картину світу.

            У мові епохи можна виділити процеси: а) які мають стійку динаміку, знайшли відображення в узусі, зафіксовані в лексикографічних джерелах; б) кон'юнктурні, активні для сучасного дискурсу, котрі виявляються на рівні конотативних відтінків лексичних та фразеологічних одиниць. 

Зміни соціально-культурного, науково-економічного й політико-ідеологічного укладу життя суспільства стимулюють  вияв як інтегральних, так і диференційних явищ у близькоспоріднених мовах.

У російському мовознавстві найбільш поширеною є думка, що мовна ситуація “спокійних” 60 – 70-х років радикально відрізняється від мовної ситуації 90-х. Так, Є.В.Клобуков відзначає, що за десять років члени суспільства не стали говорити зовсім інакше, ніж до перебудови, але мова за минуле десятиліття змінилася приблизно так само, як російська мова початку ХХ століття, мова Чехова і Блока змінилася під впливом революції, громадянської війни, непу й становлення соціалістичної формації.

Українські вчені звертають увагу на те, що історичні події кінця ХХ століття відбилися не тільки на процесах політичного, економічного чи соціального устрою ряду держав, у тому числі й України, але торкнулися й мови. Однак у деяких випадках відзначається, що мова стосовно зазначеного виду явищ займає абсолютно осібне, незалежне місце (Д.Х.Баранник).

У мові епохи спостерігається активізація традиційних морфологічних  способів словотворення. Морфологічні неологізми ілюструють певні соціокультурні особливості епохи й динаміку освоєння мовною особистістю нових комунікативних орієнтирів. Так, у цьому плані помітними є: 1) активізація іншомовних морфологічних елементів (префіксів, суфіксів та словотвірних формантів) як вияв глобального процесу інтернаціоналізації і характерної для мови епохи чужомовної експансії: рос. вице-премьер, секс-журнал та ін.; укр. віце-міс, відеогра та ін.; 2) розширення спектра позначення і диференціації членів суспільства за родом та видом діяльності, політичними поглядами й уподобаннями тощо, у тому числі й за допомогою морфем з імпліцитною чи експліцитною оцінністю: рос. антирыночники, номенклатурщик  та ін.; укр.  апаратник, розбудовник та ін.; 3) розширення поля лексичних одиниць, що позначають процеси чи їх результати, притаманні епосі: рос. капитализация, фермеризация та ін.; укр. приватизувати, розбудова та ін.; 4) поява нових слів, утворених  морфологічним способом, що позначають значущі для соціуму ознаки, якості й властивості явищ, реалій, людей: рос. политизированный, девальвированный  та ін.; укр. державотворчий, розпайований  та ін.; 5) утворення слів з абстрактним значенням та яскраво вираженою оцінністю (які відтворюють соціальну позицію особистості й суспільства, що трансформується): рос. открытость, целостность та ін.;  укр. відкритість, українськість та ін.; 6) активізація словотворчих елементів, що виражають перебільшене (суперлятивне) значення: рос. архиплюрализм, суперигра та ін.; укр. мегапроект, суперзірка та ін.; 7) продуктивність префіксів із значенням протилежності, протистояння, опозиційності: рос. антиреформаторский – прореформаторский та ін.; укр. антиурядовий – проурядовий та ін.; 8) активність моделі з префіксами, що виявляють значення неістинності, хибності (як наслідок деідеологізації, розвінчання помилкових орієнтирів, загальної, притаманної періодам змін, недовіри особистості до процесів, що відбуваються): рос. лжедемократ, псевдореформатор та ін.; укр.  псевдоблагодійник, квазіеліта та ін.; 9) активізація моделей з префіксами зі значенням зміни, повернення (рос. ре-, де-/ укр. ре-, де-) і префіксами пост, після-/після-, экс-/екс- – є певним показником динаміки соціальних процесів, змін у політико-економічній та інших сферах життя, мінливості пріоритетів та авторитетів: рос. реприватизация, департизация та ін.; укр. декомунізація, постчорнобильський та ін.; 10) збільшення випадків використання афіксації, суфіксальних моделей, властивих розмовному стилю (як один з показників тиску розмовного середовища на книжні стилі, зниження загального мовного смаку та спрощення лексико-граматичних норм): рос. афган, безнал та ін.; укр. інтим, офіціоз та ін.; 11) активність композиційних утворень, яка певним чином свідчить про спробу більш точно вказати основні ознаки, характеристики й властивості нових явищ і предметів навколишньої дійсності, з'єднати “нові” й “старі” елементи звичних найменувань: рос. бизнесмен-производственник, национал-большевик  та ін. укр. збори-презентація, цілитель-екстрасенс  та ін.

Новизна та незвичність деяких словотворчих моделей знаходить відображення в гумористичних контекстах: рус. “Сердечный привет первому вице-премьеру от второго первого вице-премьера!” (М.Мишин); “Пил с элитой, поэтому два раза падал с потолка. Один элитарец, вынув меня из бокала…” (В.Коклюшкин) та ін..; укр. “…Мріє Віта мати віце-чоловіка” (В.Стрекаль); “Де заробити гроші?… І раптом осяяло. А що, як стати цілителем-екстрасенсом?” (В.Кравчук) та ін.

У досліджуваний період у російській та українській мовах збільшилася продуктивність утворення складноскорочених слів. Абревіатури 80 – 90-х років, з одного боку, продовжують традиції цього способу словотворення, що були закладені у 20 – 30-х роках і розвинені в радянський період (50 – 80-ті), а з іншого, мають деякі особливості. Так, наприклад, характерною рисою мови 90‑х років (рекламних текстів, мови ЗМІ) є значна кількість абревіатур, що складаються з іншомовних елементів: рос. RЕN-TV, TV-дайджест та ін.; укр. UMC, BIZ-новини та ін. Збільшилася навіть порівняно з післяреволюційним часом роль складноскорочених слів як словотвірної основи: рос. “…То ли из ДПРовцев она была, то ли из ДДРовцев” (О.Жадан); укр. “Його бартерна оборудка спирт-бензин…неабияк зацікавила “есбеушників” (Я.Барсук) та ін. Крім того, активізацію складноскорочених слів можна зв'язати з комунікативною доцільністю, з новим характером засобів масової інформації, що зазнають у кінці ХХ століття динамічного розвитку та змін.

Для російської та української мов останнього десятиліття характерна значна активізація лексико-семантичного способу словотворення. Нові явища в житті суспільства одержують найменування за допомогою вже наявних у мовах лексичних та фразеологічних одиниць. Зміни в словниковому складі за рахунок “переосмислення”, трансформації семантичної структури лексичної одиниці –  явище, властиве літературним мовам. Розвиваючись у мові зазвичай як переносне значення, нова семема потім стає невід'ємною частиною узусу. Такий спосіб словотворення притаманний мовам періодів соціальних перетворень. В останнє десятиліття спостерігається активізація цього виду поповнення словника, у тому числі й у мовах Східної Європи. Розширення семантики лексичної одиниці, засвоєння переносного значення, актуалізація другорядного чи архаїзованого значення у досліджуваний період відбувається досить динамічно, виявляється в мові, фіксується в текстах, закріплюється в тезаурусі мовної особистості. Сучасні словники через об'єктивні обставини не завжди встигають фіксувати реальну картину лексико-семантичних новотворів.

Розвиток переносного значення, розширення семантики лексичної одиниці в близькоспоріднених мовах має багато спільних аспектів. Так, перебуваючи під впливом ідентичних екстралінгвістичних факторів, в одному  соціокультурному просторі, маючи, нарешті, значний фонд загальних лексичних одиниць, у тому числі й інтернаціонального характеру, мови поповнюються словами з близькими новими значеннями. Порівн.: рос. боевик / укр. бойовик – “Добре навчений і оснащений член незаконного формування”; вакуум / вакуум – “Відсутність чи дефіцит кого-, чого-небудь потрібного, важливого”;  движение / рух – “Суспільна чи політична організація” та ін. У той же час тенденції національного самовизначення, деідеологізація та інші фактори соціального розвитку пострадянського суспільства виявляються в актуалізації власне російських та українських лексичних і фразеологічних одиниць. Див.: рос. атаман, городской голова, сотник, думец, приют та ін.; укр. берегиня, доброчинний, загал, мапа, наклад та ін.

Запозичення, проникнення в лексику й лексикон іншомовних слів і словотворчих елементів є одним з найбільш помітних процесів поповнення словникового складу російської та української мов останніх десятиліть. Процес активного входження іншомовних елементів у 80 – 90-ті роки в російській та українській мовах має багато в чому схожі екстралінгвістичні мотиви. Основним джерелом їхньої популяризації, активізації в мові й мовленні є ЗМІ, роль яких у формуванні мовного смаку та поширенні лексичних і фразеологічних одиниць останнім часом досить значна. Єдине інформаційно-комунікативне поле, процеси глобалізації, спільні не тільки для України й Росії, але й для всієї Європи соціально-економічні, культурні, науково-технічні процеси сприяють певній стандартизації потоків іншомовних запозичень у російській та українській мовах.

            Останнім часом зменшується кількість запозичень іншомовних лексичних одиниць в українську мову через посередництво російської. Ця тенденція була характерна для  радянського часу. І хоча за інерцією в мові ЗМІ, індивідуальному мовленні правопис і вимова іноді відповідають старій (проросійській) схемі, нормативні тенденції, фонетичне й орфографічне освоєння запозичень відповідно до норм сучасної української літературної мови набирають силу. Особливо це виявляється в лексикографічній практиці. Наприклад: гаракірі – харакірі, гіяцинт – гіацинт, ґазават, ґудрон, Гельсінкі, єна, журі та ін.

У дисертаційній роботі наголошується, що проникнення в мову й мовлення чужомовних елементів практично завжди викликало й викликає певну негативну реакцію мовців. Безсумнівним є те, що деяке насторожене чи негативне ставлення суспільства та особистості до занадто активного потоку іншомовних лексичних одиниць є своєрідним захисним рефлексом. Запозичене слово – це насамперед носій іншої культури, компонент, властивий суспільству з іншою, відмінною духовною організацією. П.О.Флоренський, О.Ф.Лосєв вважали, що воно несе певний заряд, що не завжди гармонійний стану духу суспільства й особистості, носіїв тієї мови, в яку проникає чуже слово. Велика ж кількість іншомовних слів, які вторгаються в мову, індивідуальний лексикон, можуть трансформувати картину світу за рахунок руйнування цілісної культурно-мовної оболонки. У сатиричному тексті виявляються тенденції, наявні в суспільстві, середовищі носіїв мови: нейтралізувати подібний вплив, у тому числі й іронізуючи над чужомовними елементами, підкреслюючи їх “неорганічність” у мовленні. Див.: рос. “Я вас русским языком спрашиваю: О’кей или не о'кей” (М.Задорнов); укр. “З цього приводу в нас на фермі відбувся брифінг…” (Є.Дудар).

Аналіз мовного матеріалу дисертаційного дослідження дає змогу стверджувати, що при всій багатоаспектності процесу запозичень у російській та українській мовах 80 – 90-х років ХХ століття необхідно відзначити дві протилежні тенденції, які багато в чому зумовлюють функціонування іншомовних одиниць та їх вживання в текстах. Це, з одного боку, розуміння необхідності заповнення термінологічних і понятійних лакун та сприйняття активізації запозичення з інших мов як опосередкованого вияву свободи, політики відкритості, і з іншого – протидія масової мовно-культурної свідомості потоку чужомовних елементів як патогенному фактору, що руйнує національні лінгвоментальні основи. 

Одним з помітних процесів у  мові останніх десятиліть ХХ століття, активізація якого пов'язана із соціальною перебудовою суспільства, можна вважати стрімке, часом загрозливе зростання в дискурсі  елементів жаргону, переважно – кримінального, і ненормативної лексики, причому не тільки в соціально чи ситуативно зумовленому контексті, але й у побутовому спілкуванні, у мовленні носіїв мови, що мають досить високий культурно-освітній рівень.

У дослідженні акцентується увага на проникненні жаргонної і вульгарної лексики в мову засобів масової інформації. Останнім часом відзначається, що  наприкінці ХХ століття мова ЗМІ стає еталонним фактором, який впливає на формування норм сучасної української та російської літературних мов, етнічної мовної культури в цілому та на формування і розвиток мовної особистості зокрема. Для цього еталонного фактора в останнє десятиліття характерна активізація розмовної стихії, зниження “мовної планки” тексту.

Як своєрідний елемент мови епохи, що перебуває на піку вживання, ненормативна лексика фігурує як маркер хворобливого стану пострадянського соціуму. Ця її роль усвідомлюється особистістю. Суспільна свідомість намагається нейтралізувати негативний вплив “маси” ненормативної лексики засобами гумору, однак носії мови розуміють, що в основі зменшення цього потоку повинні лежати не тільки лінгвістичні методи.

Трансформація соціально-політичної та економічної ситуації  відображається й у перейменуваннях, що супроводжують періоди суспільних перетворень. Зміна назв може мати як принциповий, “знаковий” характер, що відбиває глибинні процеси в пострадянському соціумі, так і досить формальний, який виявляється для особистості лише в змінах “словесних вивісок”.

Така заміна часто викликає певний соціальний резонанс, неоднозначну реакцію носіїв мови, мовної особистості. З категорії лінгвістичних “явищ” перейменування переходять у розряд “проблем”, залишаючись при цьому одним із помітних аспектів оновлення лексики російської та української мов у 80 – 90-ті роки ХХ століття.

У дисертаційній роботі під “перейменуванням” мається на увазі зміна назв соціальних інститутів, державних установ, посад, географічних об'єктів тощо. Перейменування періодів соціальних трансформацій часто порівнюються з табуїстичними замінами, притаманними примітивному суспільству, відзначається, що це відгомони магічної функції мови, віри у взаємозалежність назви та речі (Г.Лебон, Б.М.Мечковська). 

Активна зміна назв – проблема не тільки й не стільки лінгвістична. У її основі лежать певні соціопсихологічні  фактори. Значна кількість змін у номінаціях є своєрідним подразником для мовної особистості, насамперед для представників старшого покоління зі сформованим світоглядом і мовним ідеалом. Див.: рос. “Санкт-Петербург Ленинградской области. Екатеринбург Свердловской области… Да что мы все – с ума посходили, что ли?” (Н.Богословский); укр. “У нас із цими перейменуваннями, як у лихваря на ринку: аби свіжа копійка. Щоб не зупинити плин перемін. Щоб ішов процес” (В.Пепа).

Зміна “словесних вивісок” у діахронічному аспекті є природним для мови явищем, але в період активних суспільних перетворень набуває масового характеру й неминуче соціалізується й політизується.

            У дисертаційному дослідженні розглядаються характерні для епохи ключові  слова чи слова-символи. Позначаючи найбільш актуальні явища, реалії, вони займають значне місце в мові певного історичного періоду, активно вживаються в засобах масової інформації, стають невід'ємною частиною мови політики, пропаганди й побутового спілкування. Ключові слова відіграють роль своєрідних “опорних” елементів у побудові та структуруванні концептуальної і мовної картин світу. Аналіз таких мовних одиниць уможливлює розкриття основних соціальних, культурних, ціннісних та інших орієнтирів суспільства й особистості епохи. 

            До ключових слів останніх 10 – 15 років можна віднести досить велику групу лексичних та фразеологічних одиниць, найбільш помітними з яких є суспільно-політичні терміни. Наприклад: рос. гласность, демократия, реформы, рынок, перестройка, приватизация, открытое общество та ін.; укр. незалежність, перебудова, приватизація, ринкова економіка, роздержавлення та ін. Позначаючи певні “суспільні ідеали”, такі мовні одиниці, особливо якщо вони приходять на зміну соціально-застарілому явищу, створюють своєрідні антонімічні пари (наприклад: рос. плановое хозяйство – рынок; застой – перестройка та ін.; укр. тоталітаризм – демократія; інтернаціоналізм – націоналізм та ін.). Слова-символи спершу несуть відбиток недоторканості й новизни. Поступово через часте вживання новизна стирається, лексичні одиниці стають “цеглинками” певного обов'язкового ситуативного дискурсу. Так, наприклад, лексичні одиниці гласність, перебудова, плюралізм, людський фактор, які часто використовувалися пропагандою, засобами масової інформації, партійними функціонерами, стають до кінця 80-х років своєрідними мовними показниками відповідності вимогам партії, ознаками лояльності до нової лінії керівництва. У мовленні вони звучать уже як штампи з розмитою семантикою і масово вживаються в публічних виступах.           

            Коли явище не виправдовує соціальних сподівань, воно саме та його словесний ярлик зазнають критики та висміюються. На початку 90-х років ця доля спіткала, наприклад, слово соціалізм і похідні від нього. Перебудова, що мала спочатку величезну популярність як стосовно явища, так і власне слова, згодом спровокувала іронічне використання лексичних одиниць, тісно зв'язаних з нею: рос. перестройка, гласность, ускорение, демократизация та ін.; укр. перебудова, гласність, прискорення, демократизація та ін. Див.: рос. “Все, как говорится, ясно для народа: курица – не птица, гласность – не свобода” (М.Борский); укр.  “Не можу ні мовчати, ні принципами поступатися. Тим більше, що такий, вибачаюсь, плюралізм розвели. Кожне у свій час недорізане щеня у підворотні гавкає: “Демократизація! Гласність! Гав-гав на вас, гав-гав на отих!..” (В.Баранов).

У роботі відзначається, що серед ключових слів можна виділити ще більш окреслену групу мовних одиниць, котрі впливають на соціум, лежать в основі суспільних дискусій і викликають істотний соціальний резонанс. Це свого роду словесні “стрижні” епохи. Без сумніву, для останнього десятиліття в російській та українській мовах одне з таких слів – демократія. Як показує матеріал дослідження, позамовні фактори впливають на функціонування цього терміна. Але й саме слово, і похідні від нього, у свою чергу, певним чином впливають на соціально-політичну сферу життя громади. Насамперед, цей вплив виявляється в порушенні рівноваги думок у суспільстві, що можна зв'язати зі втратою чіткої оцінки й розмиванням семантики слова у свідомості носіїв мови.

У російській та українській мовах останніх десятиліть можна визначити досить помітний шар лексичних одиниць, які є своєрідними символами нових культурно-побутових реалій, пов'язаних з поняттями престижності, статку, відповідності духу часу та ін. Вони активно проникають у тезаурус мовної особистості 90-х років, набувають у мовленні особливих відтінків. Для подібних одиниць при вживанні й функціонуванні їх у тексті реальна семантика відходить на “другий план”, поступаючись місцем різноманітним конотативним нашаруванням, образам та соціально-ціннісним категоріям, які вони уособлюють. Ця група слів у тематичному плані досить різноманітна. До неї можна віднести: а) назви престижних, дорогих товарів, володіти якими –  заповітна мрія багатьох, своєрідний показник соціального статусу (рос. вилла, яхта, компьютер та ін.; укр. “мобільник”, джакузі, факс та ін.); б) назви престижних фірм чи товарів цих фірм-виробників (рос. “Мерседес”, “Сони”, кроссовки “Рибок” та ін.; укр. “БМВ”, телевізор “Панасонік”, туфлі фірми “Саламандра” та ін.). Такі мовні одиниці є своєрідними показниками нової матеріальної ціннісної орієнтації соціуму та особистості.

У дискурсі пострадянського суспільства особливе місце займає вживання власних імен, прізвищ відомих особистостей (антропонімів) і похідних від них: рос. Брежнев, Ельцин, рашидовщина; укр. Щербицький, Лазаренко, кравчучка та ін. – для більшості носіїв мови – це не просто слова, а символи, що мають не тільки виразну та своєрідну соціальну оцінку, але й актуалізують особливі мнемонічні сліди.

Активне вживання імен у відкритому дискурсі в позитивному, негативному, іронічному аспектах характерне й для публічного  мовлення, і для мови ЗМІ, і для художньо-публіцистичних творів, і для анекдотів (розмовних жанрів). Цей факт є наслідком краху системи тоталітарного контролю і цензури, знаком соціально-політичних трансформацій, виявом, хоча й гіпертрофованим, свободи слова. Показовий у цьому плані контекст: рос. “Мужик (стоя босиком в луже и топая ногой). Свобода-а! Брежнев – дурак, Ленин – сволочь, Сталин – скотина, Горбач – козёл! Свобода-а-а!” (В.Шендерович).

Яскравими елементами мови епохи, особливим різновидом неологізмів є оказіональні відантропонімічні утворення й деформовані антропоніми. Див.: рос. гайдаризация, ельциноиды та ін.; укр. кучмовоз, лапікуризація  та ін.

У дисертації підкреслюється, що соціальні фактори відіграють значну  роль для розвитку фразеології, в утворенні прислів'їв, приказок і різних стійких зворотів. Особливу увагу мовної особистості до фразеологічних одиниць можна пояснити тим, що це специфічні, готові до вживання форми, які займають проміжне місце між словом і реченням, своєрідні блоки з уже заданою соціальною, експресивною, стилістичною маркованістю, з котрих складається текст. Це елементи, що не тільки додають тексту образності, але й функціонують у ролі соціально-культурних маркерів. Після зміни суспільних орієнтирів, у період перетворень у частини мовців відбувається помітна зміна таких “блоків-носіїв”. Інша ж частина опирається подібній заміні, залишаючись на старих позиціях, використовуючи в мові стару фразеологію (те ж і в ЗМІ). Це один із “лінгвістичних” факторів існування напруженості в суспільстві.

Значна увага в роботі приділяється розгляду стійких сполучень, які є невід'ємними елементами масового мовлення, яскравим відображенням та активною складовою лінгвокультурної ситуації, пов'язаної з розвитком соціальних, політико-економічних процесів  сучасного соціуму.

Йдеться насамперед про фразеологічні одиниці з різним ступенем щільності компонентів, диференційовані за місцем і часом виникнення, що є помітними елементами сучасного дискурсу, входять у тезаурус мовної особистості, виступають як своєрідні, готові до вживання, іноді десемантизовані фрагменти мовлення.

Період останніх 10–15 років ХХ сторіччя характеризується тим, що в дискурсі співіснує кілька великих груп стійких сполучень – “перебудовна” й “доперебудовна” чи, точніше, “доперебудовна”, “перебудовна” й “постперебудовна”.

            Доперебудовну фразеологію, що вживається й зараз, можна умовно розділити на кілька видів: 1) газетно-публіцистичні штампи й кліше; 2) стійкі звороти офіційно-ділового стилю, що вживаються в повсякденній мові; 3) інші стійкі звороти різного типу.

 Соціальні перетворення помітно вплинули на всі групи, змінивши оцінку, функції, сферу й частоту застосування. Зазнали змін і частотні мовні формули “новомови”. У літературі, публіцистиці та в розмовному стилі з кінця 80-х років ці застиглі, ритуальні стійкі сполучення використовуються як експресивні засоби сатири й гротеску. Наприклад: рос. “Идя навстречу пожеланиям трудящихся”. Но этой встрече всегда по дороге что-нибудь мешает” (Н.Богословский); укр. “Трудящих обсіли нестатки й нужда, / Все більше стає жебраків і пропащих…/ То звідки ж на них навалилась біда? / Чи знову – ”навстріч побажанням трудящих?” (Ю.Кругляк).

Подібні стійкі звороти так часто й активно вживалися майже у всіх ситуаціях спілкування, особливо засобах масової інформації, що у свідомості носіїв мови беззаперечно пов'язуються з певною епохою, соціальною групою, манерою суспільної поведінки тощо. І, природно, коли відбулася зміна соціальних орієнтирів, ідеології та лідерів, то фразеологічні одиниці (до яких можна віднести й гасла та крилаті вирази), що були міткою історичного періоду, стали об'єктом соціального пародіювання й сатиричного використання. По-новому сприймає колишні звичні гасла більшість членів трансформованого суспільства. Див.: рос. “Советский народ – вечный строитель коммунизма!” (М.Задорнов); укр. “…На шостий рік прокричать здравицю: “Хай живе радянський народ – вічний будівник комунізму!” І вічна пам’ять” (Є.Дудар).

У новій постперебудовній фразеології виділяються такі найбільш помітні групи:

1. Провідна – сфера економіки й торгівлі, де різка зміна відносин потребує нових термінів, позначень: рос. адресная помощь, бартерные операции, экономические ориентиры,  деревянная валюта та ін.; укр.  податкова політика, економічні важелі, тіньовий бізнес, прозора приватизація та ін.

2. Значна частина нової фразеології так чи інакше пов'язана із внутрішньо- й зовнішньополітичною діяльністю, новим державно-адміністративним устроєм, боротьбою партій, практикою парламентської діяльності: рос. правовое государство, непримиримая оппозиция, представительская власть, партия власти, силовые министерства та ін.; укр. парламентська більшість, регіональні лідери, силові структури, європейський дім та ін.

Провідне місце в кількісному плані належить стійким сполученням із  найбільш актуальних для суспільства та його членів сфер життя. Звідси й підвищена увага носіїв мови до них, іноді загострена реакція на деякі варіанти вживання.

            У сатирико-гумористичних творах російської та української літератур, публіцистиці й навіть повсякденному мовленні радянського та пострадянського часу помітне місце займають трансформовані фразеологічні одиниці.

            Якщо розглядати весь пласт трансформованих фразеологізмів, то в російській та українській мовах кінця ХХ століття можна виділити дві найбільш часто “змінювані” групи. Це гасла радянської епохи й стійкі сполучення  пропагандистсько-публіцистичного стилю.

Гасла минулих часів і значна група тематично обмежених крилатих висловів є найбільш  помітними ідеологізованими словесними символами радянської епохи, які виконували у тому числі й “ритуальні” функції. Саме ці мовні одиниці стали об'єктом трансформації та вторинного використання у 80 – 90-ті роки ХХ століття. Трансформація звичного гасла в дискурсі є показником змін у картині світу, лозунговому універсумі мовної особистості, а широке використання змінених мовних одиниць цього типу в текстах – відображенням динамічних процесів трансформації світогляду пострадянської особистості й суспільства: рос. “Пролетариату нечего продать, кроме своих вещей” (Н.Богословский); “Учение Фрейда живет и побеждает!” (М.Мишин) та ін.; укр. “Нинєшнє покоління житиме в лісі і питиме річкову воду!” (Г.Шиян); “Олігархи і жебраки незалежної країни, єднайтеся!” (О.Логвиненко) та ін.

Особливістю сучасного дискурсу можна вважати наявність у ньому трансформованих штампів і стандартів  публіцистичного стилю. Як відзначається в дисертації, у житті радянського суспільства особливе місце займала мова засобів масової агітації й пропаганди. За довгі роки обслуговування моноідеологічного, тоталітарного ладу в ній виник і розвинувся  особливий клас стійких сполучень, стандартів і штампів, що потім проникли практично в усі стилі мови, ставши невід'ємним елементом  дискурсу радянської епохи. Ці стійкі сполучення мають здатність швидко відтворюватися у свідомості носіїв мови в готовому вигляді, актуалізують особливі експліцитні та імпліцитні експресивно-оцінні відтінки, мають ситуативну закріпленість та чітку “злиту” семантику (рос. прогрессивная общественность, судьбоносное время, люди труда, закрома родины та ін.; укр. прогресивне людство, світле майбутнє,  трудівники села, прапор перемоги та ін.). Такі стандарти й штампи найчастіше відносять до газетно-публіцистичної фразеології (М.Д.Гладкий, А.М.Кожин, В.Г.Костомаров). Подібні стійкі сполучення складають своєрідну фразеологію доперебудовної та постперебудовної “новомови”, є помітними складовими мови епохи. У роботі ці мовні одиниці визначаються як газетні фразеологічні одиниці або стійкі сполучення фразеологічного характеру.

Трансформація структури, семантики та оцінки подібних стійких сполучень у 90-ті роки свідчить про належність їх до фразеологічного фонду мови епохи. Уживання таких одиниць у зміненому вигляді в пострадянський час сприяє, здебільшого,  створенню ефекту соціальної сатири: рос. “А вчера жители славного города Волосолапска с горечью и чувством глубокого неудовлетворения узнали, что жизнь на инопланетном небесном теле Марс существует” (О.Жадан); укр. “Навпроти свинарника стояв бюст “вождя світового пролетаріату”. Оскільки наша колгоспна дійсність плавала в багнюці, то вождь плавав з нами…” (Є.Дудар).

Активне пародіювання газетної фразеології – це і своєрідна реакція суспільства й особистості на надмірне вживання її одиниць у радянську епоху і на рецидиви періоду постперебудови.

В основі мовленнєвої діяльності лежить мовна система. Вона детермінує норму, мовне чуття, смак, мовленнєву моду та багато чого іншого, що визначається екстралінгвістичними мотивами – соціальними факторами, мовною політикою, культурно-психологічною орієнтацією, вихованням тощо. У той же час ця система як першооснова, як стримувальний регулятор стихії, що має уніфікувати спілкування в цілому, сама випробує вплив усіх цих факторів, сила та обсяг яких зменшується чи збільшується в конкретні історичні періоди. Володіючи в ідеалі стійкістю й пріоритетністю регулятивної діяльності, мовна система в певні історичні періоди під впливом внутрішніх і зовнішніх процесів втрачає стійкість, адаптується до нових умов. Це дає змогу дослідникам стверджувати, що кожному середовищу, часу, нації притаманний свій склад мови, свій синтаксис, свій характер мислення, хід думок.

            У цьому плані мова епохи являє собою часовий проміжок, на якому процеси мовленнєвої діяльності висуваються на перший план, а прийняття – неприйняття їх мовною системою залежить від засвоєння суспільством та особистістю нових мовних реалій.

Російська та українська мови кінця ХХ століття несуть на собі відбитки багатьох екстралінгвістичних процесів, найбільш помітні з яких пов'язані із впливом таких соціальних факторів, як ідеологія, політика й економіка. Детальному аналізу результатів цього взаємовпливу присвячений третій розділ дисертаційної роботи “Вплив основних екстралінгвістичних факторів на мову епохи й мовну особистість”.

В українському й російському суспільствах цього періоду можна відзначити деідеологізацію соціального життя, з одного боку, і різку політизацію – з іншого. Демократизація громадського життя, вияв ринкових відносин сприяють розвитку жанрів політичної та комерційної реклами, що, у свою чергу, активізує нові маніпулятивні дискурси, створює макротексти, які мають значний ефект впливу.

У Радянському Союзі ідеологія так чи інакше визначала всі основні сфери життєдіяльності суспільства й особистості. Не залишалася без уваги й мова. Аналіз праць, присвячених цьому питанню, дає змогу визначити такі напрямки тиску ідеології на мову: 1) ідеологія тоталітарної держави сприяла створенню особливого різновиду мови – “новомови”; 2) ідеологія, контролюючи лексикографію, впливала на оцінку й семантику частини термінів, насамперед, суспільно-політичних; 3) ідеологічні мотиви лежали в основі “введення” чи “невведення” деяких слів та фразеологізмів до активного словникового складу, особливо це виявлялося стосовно інших (крім російської) національних мов, у тому числі й української; 4) ідеологія, контролюючи ЗМІ, художню літературу, сприяла створенню “ідеологічних” жанрів, різновидів тексту  й  особливих  лексичних  та  фразеологічних  одиниць,  властивих  їм;  5) ідеологічна інтерпретація історії країни, літератури, мови сприяла створенню певного шару мовних одиниць у лексиці російської та української мов – “совєтизмів” (Д.Белл, Б.Комре, Т.Б.Крючкова, С.О.Левицький, Л.Т.Масенко).

            Природно, процеси деідеологізації змінили умови функціонування й оцінку більшості ідеологізованих лексичних та фразеологічних одиниць. Крім того, для української мови одним з наслідків деідеологізації став розвиток національної термінології, активізація процесів нормалізації граматичних, правописних та орфоепічних норм, упорядкування яких не тільки викликає лінгвістичні й суспільні дискусії, але й має яскраво виражений ідеолого-політичний відтінок в Україні протягом 90-х років. У цьому плані заслуговує на увагу контекст, у якому описується прагнення особистості “деідеологізувати” українську мову: “...Почав він з того, що зняв заборону з літери ”ґ”, відновив репресоване більшовиками м'яке “л” та повернув самобутність всьому, що колись було перекабачено на московський кшалт –   “хемії”, “мапі”, “військовику”, “соціяльному”, “Ґемінґвею” та “фльоті”. Звільнивши цих в'язнів, він вишикував їх і вирушив війною на зайд, які пообсідали і глушать наш квітник. Дісталось від нього як ляхам, так і кацапам, на місце яких він саджав наші, питомі й кукібні відповідники. Не “землянику” й не “трускавка”, а “суниці”...”  (В.Діброва).

            Аналіз процесів ідеологізації – деідеологізації у російській та українській мовах  дозволяє стверджувати, що: 1)  значна ідеологізація мови радянського періоду, насамперед лексики, призвела до того, що після катастрофи панівної ідеології  процеси деідеологізації відбилися не тільки в соціальній сфері, але й відобразилися в мові епохи, ставши її помітним фактором; 2) зміна соціально-ідеологічної оцінки частини лексичних та фразеологічних одиниць свідчить, передусім, про зміну звичної системи світогляду особистості, трансформацію фрагментів картини світу; відбувається  переформування тезауруса мовної особистості не тільки в плані втрати комунікативно-недоцільних одиниць і засвоєння нових, соціально значущих, але й перерозподіл в емоційно-стилістичних та оцінних функціях,  які вони виконують; 3) для лексикографічної практики останніх років характерне вилучення негативно забарвлених елементів зі словникових дефініцій, заміна чи ігнорування ілюстративного плану змісту, уточнення семантики з позиції  панівних сучасних толерантних суспільних поглядів та ін.; 4) у реальному дискурсі, у поляризованому суспільстві, де все ще тривають соціальні трансформації та існують групи людей, що сповідують різні політико-ідеологічні, національно-культурні погляди, оцінка не може швидко й безболісно уніфікуватися.

            Наприкінці 80-х – початку 90-х років у соціально-політичній обстановці, що змінюється, використання мови в політичних цілях, мовне маніпулювання виходить за рамки звичної для соціуму діяльності. Вияв множинності думок, конкуренція, боротьба ідей, формування багатопартійної системи і, що найбільш важливо, вільні вибори, а значить, поява й розвиток політичної реклами виводять “політичні” функції та властивості мови на якісно новий, незвичний для радянської людини рівень. Дискурс політики  ще активніше впливає не тільки на суспільство в цілому, але й конкретно на кожну особистість, змушуючи приймати чи відкидати ту чи іншу думку. Політизація всіх сфер життя, особливо засобів масової інформації, сприяла тому, що мовна особистість, навіть поза своїм бажанням, або піддається впливу політичного тексту, або продукує його. І цей вплив, стаючи все більш відчутним, переводить політичний макротекст, дискурс політики в потік, що не тільки займає значне місце в комунікативному просторі, але й істотно коригує поведінку, стиль життя, програму функціонування людини, впливає на формування тезауруса мовної особистості.

            Так, у російській та українській мовах досліджуваного періоду можна відзначити такі наслідки впливу сфери політичної діяльності:       

1. Активізацію мовних одиниць і “формул” демагогічного характеру, що впливають на особистість, її сприйняття та оцінку факту соціального життя тощо. Вони мають, як звичайно, яскраво виражені оцінні та емоційно-експресивні відтінки. Їхнє вживання здатне нівелювати чи надовго закріпити негативне забарвлення  того чи іншого явища соціального, політичного, економічного життя суспільства, певним чином скеровувати й структурувати колективну або індивідуальну свідомість. Див., відомі й поширені в мові лексичні одиниці: рос. волчеризация экономики (ваучеризация); укр. прихватизація (приватизація). Або часто вживані в суспільних дискусіях стереотипні висловлювання, мовленнєві штампи масової свідомості: рос. “Военные, это хорошо! Военные порядок наведут!” (В.Коклюшкин); укр. “Все вони – демократи, націоналісти винні! Вони довели!” (С.Носань).

2. Упровадження в дискурс нових стійкий сполучень, слоганів політичної реклами, які потім тривалий час не зникають із “суспільної пам'яті”, тезауруса мовної особистості. Див.: рос. “Наш дом – Россия!”; “Голосуй или проиграешь!”; укр. “Нам потрібна красива Україна!”; “Реформи заради майбутнього!”. Такі лінгвістичні одиниці стають своєрідними символами історичного періоду.   

3. Активізацію в мові епохи під безпосереднім впливом дискурсу політики особливих диференційних ознак, що співвідносяться з належністю до полюсів правдивий (істинний) – неправдивий (хибний).  Саме неправдивість (епізодична чи постійна, яка виявляється досить часто) призводить до того, що частина макротексту політики набуває якості патогенного тексту. У більшості випадків особистість сприймає як помилкові найбільш часто використовувані в політичному дискурсі (рекламі) кліше й штампи. Носії мови згодом уже перестають реагувати на інформацію, подану за допомогою стандартних фраз, як на гідну довіри, щиру. Див.: рос. “Сейчас высокопоставленные шутники обещают выплатить долги по зарплате (на что не хватит всего бюджета), окончательно покончить с коррупцией, сократить чиновничий аппарат… и т.п.” (С.Цыпин) та ін.; укр. “… Ми оздоровимо кредитно-фінансову систему!… Не на словах, а на ділі підвищимо життєвий рівень народу!.. Виведемо країну з кризи!”…– Ура!.. Вода вже закипіла, хутчіше знімаймо з своїх вух локшину і вкидаймо її у каструлю” (О. Перлюк) та ін. Виділені синтаксичні конструкції належать до так званих “висловлювань про майбутнє”, що Ю.І.Левін відносить до “висловлень із сумнівним істинним значенням” і які найбільше піддаються фальсифікації.  

4. У дискурсі політики виникають нові слова та фразеологізми, що мають аксіологічні компоненти значення, евфемістичні формули та ін. Активне вживання в ЗМІ сприяє їхньому закріпленню в повсякденному мовленні. Наприклад: рос. незаконные формирования, лица кавказской национальности, социально незащищенные та ін.; укр. деструктивні елементи, малозахищені верстви населення та ін.

За останні десять років на наших очах відбулося не просте відродження, а нове становлення жанру комерційної реклами. Її динамічне поширення  пов'язане зі змінами в економічній сфері. Крім того, рекламний текст цього періоду – це своєрідний індикатор соціально-економічного й культурного стану суспільства.

            Реклама в сучасному соціумі – уже не тільки інформація про товари й послуги. В індустріальному світі вона претендує на місце нової ідеології (Г.Маркузе). Крім того, реклама стає невід'ємним елементом загальної культури. Більш точно – мова реклами як складова частина мови взагалі. До того ж стає помітним вплив, який здійснює рекламний макротекст на російську та українську культуру й мову кінця ХХ століття.

            Наслідки тиску макротексту комерційної реклами на мову епохи багато в чому схожі з впливом дискурсу політики, однак через наближення до побутової сфери, завдяки більшому ступеню конкретності й нав'язливості вони значно помітніші. Так, можна виділити:

            1. Впровадження в російську та українську мови великої групи лінгвістичних одиниць реклами – іншомовних слів і словотвірних елементів. Це викликає стійке невдоволення в середовищі письменників та патріотично налаштованих носіїв мови. Див.: рос. “Стрэйнджерз ин зе найт” в Нечерноземье... В воздухе все громче стрекочут стаи слов, непонятных головному мозгу, но возбуждающие спинной. Эпиляторы, модемы, сканеры, принтеры... Конечно, лазерные…” (М.Мишин); укр. “Оглядаєтесь – ніякого сліду. Тільки “Трактиръ”, “Максимъ”, “Shope”, “Casino”, “Pizza” і те де і те пе.” (В.Пепа).

            2. Активізацію вживання складноскорочених слів у рекламі 90-х років, яку можна порівняти з відомим поширенням їх у післяреволюційний період. З мови реклами ці новотвори переходять у повсякденний дискурс. При цьому деякі абревіатури мають семантично непрозоре значення. Див.: рус. “Еще не разобрались толком с этим чертовым “ННН”, а на подходе уже “ЦЦЦ”, “ЧЧЧ”, “ЫЫЫ” (М.Мишин).

            3. Створення “нової фразеології”. Слогани й фразові елементи реклами входять до складу стійких сполучень російської та української мов, стаючи фразеологією нової ідеології – ідеології індустріального суспільства. Наприклад: рос. “Эта “Цептер”, действительно, как в рекламе: ее попробуешь – и ничего больше не захочешь. Одного удара достаточно…” (Е.Смолин); укр. “ – Як там у світі, Михайле? – “Неміров – во всьом мірє”, батьку!” (В.Краснюк) та ін.

            4. Особливу роль реклами як “популяризатора” мовних помилок, нестандартних графо-орфографічних написань та ін. Див.: рос. “В лоТТо миЛЛион я не выигРРал  ни коППейки” (Н.Богословский); укр. “Комп’ютери, ксерокси, принтери – продаж, гарантія, ремонт. Все в одному місці” (Перець, 2000. – № 9).

            5. Впровадження у повсякденне мовлення особливих текстових фрагментів, що сприймаються особистістю як хибні, дефектні. Наприклад: рос. “Снимаем сглаз. Убираем порчу. Заряжаем воду. Снимаем стрессы. Сервируем столы… Укорачиваем карму. Рассасываем бляшки. Восстанавливаем ауру” (М.Задорнов); укр. “Тільки наші КамАЗи доставлять Ваші буряки у будь-яку точку земної кулі” (Перець, 1993. – №12).

            У дисертаційній роботі відзначається, що реклама формує новий спектр суспільних цінностей, надаючи лексичні та фразеологічні одиниці для їхнього позначення. Така ціннісна орієнтація недовговічна, але досить помітна для мовної особистості певного хронологічного періоду.

Крім того, вплив маніпулятивних дискурсів, загальна схильність пострадянського суспільства до демагогічності призводить до того, що в тезаурусі мовної особистості значне місце займають слова-символи, стереотипні кліше колективної свідомості.

Засоби масової інформації деякою мірою впливають на формування тезауруса особистості. Як наслідок такого тиску, можна виділити: а) публіцистичність, експресивність дискурсу; б) лібералізацію норм мови; в)  активне вживання нових “газетних” кліше й штампів в індивідуальному мовленні та ін. Однак аналіз текстів дозволяє стверджувати, що мовна особистість у цілому більш стійка до тиску мови ЗМІ, ніж це видається в багатьох працях початку й середини 90-х років. Ця стійкість зумовлена багатьма факторами, що спостерігаються наприкінці 90-х років, серед яких слід зазначити: досить високий середній освітній рівень; сталі позиції літературної норми; спад суспільної активності; зменшення інтересу читачів до друкованих засобів масової інформації.

Мові епохи кінця ХХ століття, як і пострадянським соціумам узагалі, притаманна певна подвійність і неоднозначність процесів. Результати дослідження, аналіз текстів цього періоду дають змогу стверджувати, що, з одного боку, мовна система поступово стає стабільною, а з іншого – суспільство, мовна особистість набули стійкості до нових елементів, відбулася певна трансформація мовного смаку, пов'язана, насамперед, із формуванням нового покоління носіїв мови.  

Російська та українська мови кінця століття відображають боротьбу соціального й індивідуального, мовної норми й мовленнєвої моди, нового мовного будівництва, адміністративно-правового регулювання та обмеженої культурно-лінгвістичної анархії. Але всі мовні процеси, досить бурхливі на перший погляд, не призводять до корінних змін у мові чи кардинальній зміні  картини світу. Вони свідчать про перетворення всередині суспільства, виступають як своєрідні маркери цих трансформацій, ще раз підтверджуючи взаємозалежність мови й суспільства.

ВИСНОВКИ

1. Умови, які склались в СРСР, сприяли формуванню “радянської” особистості, про що наприкінці ХХ століття багато почали говорили філософи, соціологи, психологи. Політичні процеси середини 80-х – початку 90-х, розпад СРСР призводять до вияву синдромів “пострадянської” особистості, “пострадянського” суспільства, що по-різному виявляються й у мовах. Єдина панівна ідеологія, умови соціальної, культурної, економічної, побутової сфер життя, загальний “лозунговий універсум” та інші фактори сприяли стандартизації концептуальної та мовної картин світу в різних національних культурах. У 90-і роки ця стандартизація активно руйнується. Крім того, пострадянський соціум виявляє орієнтацію на західні цінності й спосіб життя. У той же час цей період характеризується пробудженням національної самосвідомості в Росії й особливо в Україні. Українська мова здобуває статус державної, що істотно впливає на її функціонування та розвиток.

2. У сатирико-гумористичних текстах досить виразно простежуються результати взаємодії соціальних  і  лінгвістичних  факторів  у мові  епохи. Це: а) динамічна неологізація словникового складу, що відбиває проникнення в різні сфери життя суспільства нових понять і явищ; б) активний процес запозичення іншомовних лексичних одиниць, пов'язаний із відкритістю пострадянського суспільства, культурними й ціннісними орієнтирами особистості; в) актуалізація споконвічної (власне української та власне російської) лексики, виявлення ідей мовного пуризму в пострадянських державах під впливом процесів національного відродження; г) загальне зниження мовного смаку, надмірне, патогенне вживання жаргонної та ненормативної лексики як відображення складного стану моральної, культурної, освітньої сторін життя суспільства періоду соціальних перетворень; ґ) активний розвиток фразеології російської та української мов, що в останні десятиліття ХХ століття динамічно поповнюються фразеологічними одиницями термінологічних  систем,   жаргонів,  політичного   й   рекламного дискурсів;   д) трансформація соціально-ідеологічної оцінки деяких лексичних та фразеологічних одиниць, архаїзація або актуалізація частини словникового фонду як наслідок помітної зміни світоглядної системи та ін.

3. У сатирико-гумористичних текстах виявляється своєрідність відображення лінгвістичних рис епохи з позицій мовної особистості нового часу. Необхідно виділити певну подвійність тенденції відтворення особливостей стану словникового складу (і мови в цілому) періоду крізь ментальну призму особистості. З одного боку, це хвороблива реакція на рецидиви “новомови”, яка асоціюється з виявами тоталітарної епохи, сатиричний контекст використання лексичних та фразеологічних одиниць, що є помітними елементами цієї квазімови епохи, з іншого боку – неприйняття активної неологізації, скептичне ставлення до певних груп слів та фразеологізмів, які характеризують нові реалії життя. У більшості випадків таке неприйняття викликають не власне лінгвістичні фактори (немилозвучність, граматична або семантична дефектність слів та ін.), а надмірний потік неологізмів, їхнє неконтрольоване входження в сучасні російську та українську мови. Особливе відбиття в сприйнятті мовної особистості мають також процеси зміни соціально-ідеологічної оцінки мовних одиниць, зміна ключових слів моменту, що тісно пов'язані з трансформацією фрагментів концептуальної картини світу й ціннісних пріоритетів епохи.

4. Мовна особистість відчуває на собі безпосередній вплив позамовних факторів, і цей вплив знаходить своє відображення в текстах, які вона створює. Екстралінгвістичні фактори впливають на формування (чи переформування) її тезауруса. Природно, основу тезауруса складають одиниці національної літературної мови. У 90-ті роки відзначається прагнення до зміцнення національно-культурних лінгвістичних орієнтирів, особливо це стосується української мовної особистості. Однак периферійний рівень тезауруса, що складають мовні одиниці соціальної адаптації сучасних комунікативних процесів, без сумніву змінюється під впливом зовнішніх факторів. Зокрема, значний тиск на російську та українську мовну особистість 80 – 90-х років здійснюють сфери політичного та економічного життя суспільства, які значно активізувалися в цей період, а також політичний і рекламний дискурси, лексичні та фразеологічні одиниці яких замінюють деякі “ключові слова”, що формують концептуальну й мовну картини світу.

5. Аспекти розгляду мовних (лексичних та фразеологічних) одиниць у роботі пов'язані з певною моделлю аналізу вірогідності виявлення соціопрагматичних нашарувань, конотативних трансформацій слів та фразеологізмів під впливом екстралінгвістичних факторів у мові (дискурсі). Така модель передбачає аналіз зафіксованої в узусі семантико-стилістичної структури мовної одиниці, в тому числі й у порівняльно-діахронічному та контрастивному планах; аналіз конотативних відтінків слів, що виявляються в дискурсі; аналіз можливого вживання лексичних та фразеологічних одиниць в різних функціональних стилях і маніпулятивних дискурсах; позначення належності до патогенного тексту чи тексту-нейтралізатора; визначення місця слова або фразеологізму в тезаурусі мовної особистості, важливості їх для побудови мовної картини світу.         

6. Російська та українська мови кінця двадцятого століття виявляють тенденції різновекторного руху. З одного боку, позбувшись тиску тоталітарної ідеології та звільнившись з-під контролю єдиної адміністративно-політичної системи, вони одержали історичну можливість ще глибше і точніше відбивати, відтворювати культурно-ментальні риси нації. З іншого – загальні для 80 – 90-х років ХХ століття соціально-економічні, культурно-політичні процеси на пострадянському просторі стимулювали вияв помітних інтегральних лінгвістичних явищ у двох мовах. На розвиток мовної системи, точніше – лексико-фразеологічного ярусу, впливає глобалізація, один з наслідків якої – активний, загальний для багатьох мов процес запозичень, проникнення в лексичну, словотвірну і навіть граматичну систему інтернаціональних елементів.

7. В останні роки все більшого поширення набуває концепція впливу патогенного тексту на суспільство. Подібний текст, на думку дослідників, може змінити програму діяльності людини. Вплив його особливо помітний у наш час – як наслідок діяльності засобів масової інформації та комунікації, що активно розвиваються й удосконалюються. Патогенний текст викликає не тільки страждання, але й здатний генерувати хворобливі відхилення в психіці реципієнта, викликати моральну й психічну деградацію. Один із способів захисту суспільства й особистості – нейтралізація елементів патогенного тексту в сатирико-гумористичних творах, де його фрагменти та одиниці пародіюються, стають предметом іронії. Найбільш помітними макротекстами 80 – 90-х років, які здійснюють негативний вплив, є ідеологізовані тексти (зразки “новомови”), гіпертрофовані макротексти політичної та комерційної реклами. Крім того, у сатирико-гумористичному тексті увага акцентується не тільки на негативних факторах соціально-психологічного впливу, але й на “дефектних” з погляду мовної особистості, суспільства лінгвістичних тенденціях, пов'язаних із ними. У цьому плані розглянуті тексти виконують функцію нормалізації, притаманну художній літературі в цілому.