СИНТАКСИЧНІ КАТЕГОРІЇ РЕЧЕННЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СИНТАКСИЧНІ КАТЕГОРІЇ РЕЧЕННЯ
Альтернативное Название: Синтаксические категории ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

            У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, вказано на його зв’язок з науковими програмами, планами, темами та форми апробації, визначено мету і завдання роботи, коло наукових проблем, охоплюваних дослідженням.


У першому розділі “Речення як багатоаспектна синтаксична одиниця” висвітлено питання, пов’язані з природою речення як основної синтаксичної одиниці-конструкції. Розглядаємо речення як комплексну єдність, що виявляє семантичні, формальні та комунікативні ознаки. Ці ознаки найчіткіше реалізовані категоріями речення, що їх експлікують різнорівневі граматичні форми. Речення – основна синтаксична одиниця-конструкція, предикативна синтаксична одиниця, яка функціонує як мовний знак ситуації чи взаємопов’язаних ситуацій, указує на відношення до дійсності, ґрунтується (в типових виявах) на синтаксичних зв’язках і семантико-синтаксичних відношеннях і виступає відносно завершеною одиницею спілкування й вираження думки.


У конкретних умовах мовлення реалізація мовної моделі речення зазнає найрізноманітніших видозмін, ускладнень, перетворень, зокрема редукції, зміни порядку слів, поширення елементами-модифікаторами тощо. Сфера мовлення модифікує речення, створює проміжні ланки між мовленнєвими та мовними моделями, але не руйнує граматичності речення.


Речення має формально-синтаксичну, семантико-синтаксичну і комунікативну структуру. Формально-синтаксична структура речення ґрунтується на синтаксичних зв’язках і виділюваних на їхній основі формально-синтаксичних компонентах речення. Вона тісно пов’язана з формально-синтаксичними категоріями предикативності, підрядності, сурядності, недиференційованого синтаксичного зв’язку, головних і другорядних членів речення тощо. Семантико-синтаксична структура речення ґрунтується на семантико-синтаксичних відношеннях і виділюваних на їхній основі семантико-синтаксичних компонентах речення. Цю структуру визначають такі категорійні одиниці, як предикатність (ознаковість) і субстанціальність (предметність), до яких прилягають категорії семантико-синтак­сич­ної валентності і семантико-синтаксичної елементарності / неелементарності. Комунікативна структура речення вирізняється тим, що вона спрямована у сферу мовлення, де речення як мовна формально-синтаксична і семантико-синтаксична одиниця перетворюється на одиницю мовлення – речення-висловлення. Комунікативну структуру речення характеризують такі категорійні величини, як комунікативна предикативність, настанова й актуальне членування речення.


            Референтами речень виступають не окремі предмети, ознаки, дії, а цілісні ситуації, події, явища, тобто поєднання референтів окремих лексичних одиниць, що перебувають у відповідних відношеннях між собою. Актуалізація віртуального речення і формування речення-висловлення передбачає номінацію, предикацію і локацію як три основних умови комунікації. Реалізується заповнення семантико-синтаксичної структури лексичними компонентами з відповідними їхніми референтами і співвіднесеність актуалізованої структури з денотативною ситуацією і граматичними та лексичними засобами мови, здатними передавати відповідні категорійні величини. У реченні взаємодіють і відображаються різні структури: а) структура зв’язків між явищами і предметами об’єктивного світу в реальному чи ірреальному вимірах, які становлять денотат речення; б) структура осмислення цих зв’язків і відношень, що становлять сигніфікат; в) структура відношень між мовними репрезентаторами таких зв’язків. Ці три структури є підґрунтям формування семантичних типів речень, типізованих мовними одиницями відношень предметів і явищ дійсності – семантичних типів предикатів, а одночасно й можливістю реалізації висловлення і його денотат. Синтаксичні форми слів виступають конституентами речення. Саме синтаксична форма спроможна виражати різні функції в синтаксичному полі речення, зберігаючи змістову домінанту, але різну конструктивну значущість.


 У цій частині роботи аналізуємо парадигму речення як відносно широку неоднорядну асоціативну структуру, що є результатом трансформації, модифікації і варіації реченнєвої моделі. Граматичні форми речення, охоплювані відповідною синтаксичною категорією, в сукупності утворюють парадигму, тобто один його парадигматичний ряд. Кількість парадигматичних рядів речення відповідає кількості притаманних йому синтаксичних категорій. Парадигми стосуються різних аспектів речення – формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного і комунікативного, а отже, перебувають у взаємодії з формально-синтаксичними, семантико-синтаксичними і комунікативними реченнєвими категоріями. Синтаксична деривація і відповідна парадигма пов’язані з двома синтаксичними явищами: модифікацією і транспозицією. В основі модифікації лежить перетворення речення, що здебільшого пов’язане з додаванням до його структури семантичного модифікатора. Модифікація первинної моделі зумовлює появу нових (модальних, фазових, заперечних і под.) значень звичайно у структурі предиката або семантичне ускладнення суб’єктної синтаксеми, що досягається лексичним незаміщенням позиції або заміщенням її лексично неозначеним чи іншим компонентом, напр.: Вечоріє – Починає вечоріти, пор.: Звечоріло; У двері стукають = Хтось стукає у двері, пор.: У двері постукав син. Дериваційні синтаксичні процеси на ґрунті транспозиції стосуються, наприклад, перетворення складного речення на формально просте, але семантично ускладнене речення. Сюди відносимо і процеси перетворення (як наступний етап транспозиції) на нереченнєву структуру зі збереженням спільного комплексу значень. Другий етап транспозиції зумовлює перехід вихідної реченнєвої структури у нереченнєву, яка може ставати елементом ускладненої моделі простого речення.


Уся сукупність парадигм речення становить його гіперпарадигму. До неї входить, наприклад, семантико-синтаксична парадигма, що є сукупністю функціо­нально-семантичних типів речень, об’єднуваних на ґрунті найважливіших реченнєвих категорій – предикатності і субстанціальності як комплексних надкатегорій речення. Предикатна та субстанціальна парадигми у своїй структурі реалізуються через підкатегорії, що їх виявляємо у парадигмах. Предикатна комплексна парадигма елементарного простого речення виражає шість основних предикатних значень і об’єднує предикати дії, предикати процесу, предикати стану, предикати якості, предикати кількості, локативні предикати. Субстанціальна комплексна парадигма об’єднує види субстанціальних значень, які зумовлені підкатегоріями суб’єктності, об’єктності, адресатності, інструментальності, локативності. Поняття парадигми повинно пов’язуватися з усіма аспектами речення.


У другому розділі “Категорійна структура речення” окреслено проблеми класифікації категорій речення, визначено основні концептуальні параметри формування системи і структури категорійних величин, розглянуто характер взаємодії синтаксичних, морфологічних та словотвірних категорій.


Серцевину мовної системи і структури становлять мовні одиниці і пов’язані з ними мовні категорії. Мовна категорія в широкому розумінні – це група мовних елементів, виділювана на ґрунті певної спільної властивості, відповідної ознаки, яку покладено в основу поділу великої сукупності однорідних мовних одиниць на обмежену кількість класів, компонентам яких притаманне те саме значення вирізнюваної категоризованої ознаки. Один із найважливіших типів мовних категорій утворюють граматичні категорії, які структуровані трьома різновидами – морфологічним, синтаксичним і словотвірним. Найбільшою мірою вивчено з-поміж граматичних категорій морфологічні, найменшою – синтаксичні. Класифікація і вирізнення граматичних категорій мови становить найголовнішу проблему граматичної теорії.


Граматична категорія – це сукупність різнотипних граматичних (морфологічних, синтаксичних, словотвірних) одиниць, яка охоплює загальним граматичним змістом підпорядковані їй і взаємопротиставлювані морфологічні, синтаксичні і словотвірні категорії. На противагу граматичній категорії синтаксична категорія як видове поняття являє собою сукупність синтаксичних одиниць (мінімальних синтаксичних одиниць, словосполучень, речень, висловлень, надфразових єдностей тощо), яка загальним синтаксичним змістом охоплює синтаксичні категорії різних синтаксичних одиниць і членується на семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні й комунікативні категорії з їхнім подальшим членуванням на грамеми (мінімальні складники відповідних синтаксичних категорій).


Синтаксична категорія речення – це сукупність речень, що охоплює загальним синтаксичним змістом її реченнєві протиставлювані різновиди – семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні і комунікативні категорії з їхнім подальшим членуванням на грамеми.


У реченні як визначальній синтаксичній одиниці існує своя ієрархія категорій, що формує його (речення) і розподіляє функції його компонентів. У внутрішній структурі реченнєвих синтаксичних категорій потрібно розрізняти за градаційними ознаками низку категорійних одиниць. До них належать: 1) надкатегорія – найвища за рангом категорійна реченнєва синтаксична одиниця, членована на підкатегорії, які у свою чергу складаються з категорій або грамем; 2) підкатегорія, підпорядкована надкатегорії; 3) категорія, безпосередньо підпорядкована підкатегорії або репрезентована в самодостатньому окремішньому вияві (в останньому випадку без підпорядкування підкатегорії); 4) грамема як мінімальна, далі не членована категорійна одиниця, що безпосередньо підпорядковується категорії або підкатегорії.


Важливим у дослідженні синтаксичних категорій речення є розмежування їхньої системи і структури. Система і структура синтаксичних категорій речення – два аспекти об’єктивно наявного взаємовідношення між реченням, яке являє собою організовану сукупність різновидів його синтаксичних категорій, і категоріями як складниками речення. Під системою розуміємо сукупність взаємопо­в’язаних, взаємозумовлених синтаксичних категорій, що утворюють складнішу єдність – категорійну організацію речення, розглядану з боку її складників (синтаксичних категорій), а під структурою – склад і внутрішню категорійну організацію речення, розглядану з боку її цілісності.


У реченні перетинаються неодновимірні значення і спостерігаємо складні взаємостосунки в міжкатегорійному просторі. Саме взаємодії синтаксичних, морфологічних і словотвірних категорій присвячено останній параграф другого розділу. Синтаксичні, морфологічні і словотвірні категорії у структурі речення виступають не ізольованими граматичними величинами, а перебувають у тісній взаємодії, яка має різні вияви. На особливу увагу заслуговує взаємодія синтаксичних і морфологічних категорій, оскільки морфологія є “технікою” для синтаксису, створюючи для останнього опорні пункти граматичного оформлення синтаксичних одиниць та їхніх синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень.


Найбільшою мірою взаємодіють синтаксичні категорії речення з морфологічними дієслівними категоріями часу, способу (модальності), особи та ін., які перетворюються в реченні на співвідносні реченнєві категорії, напр.: Виходжу в ніч. Іду назустріч долі. Ітиму, доки вистачить снаги (Л.Костенко); Ішли музики із весілля (Л.Костенко); Чоловіче мій, запрягай коня! (Л.Костенко); Пишіть листи і надсилайте вчасно… (Л.Костенко). Морфологічні дієслівні значення часу, способу й особи тощо поза реченням абстраговані від їхніх (речень) конкретнощів і репрезентують дієслово в усій сукупності його морфологічних значень і форм. Взаємодія синтаксичних і морфологічних категорій може набувати іншого характеру. Наприклад, з морфологічного погляду не членовані іменникові грамеми називного, родового, знахідного та інших відмінків у реченні синтаксично “розщеплю­ють­ся”, набуваючи (кожна з морфологічних відмінкових грамем) низки семантико-синтаксичних, формально-синтаксичних і комунікативних функцій, тобто транс­формуються з грамемної морфологічної площини у різновиди синтаксичних категорій речення.


У реченні активно взаємодіють синтаксичні і словотвірні категорії. Багато словотвірних категорій сформовано у відповідних семантико-синтаксичних позиціях речення. Наприклад, іменникові словотвірні категорії суб’єктності, інструментальності, локативності і под. співвідносні з семантико-синтаксичними реченнєвими категоріями. Названі словотвірні іменникові категорії стосуються похідних іменників, утворених на ґрунті суб’єктної, інструментальної, локативної і под. позицій речення, а співвідносні реченнєві семантико-синтаксичні категорії закріплені за семантико-синтаксичними позиціями речення і зумовлені семантико-синтаксичною валентністю предикатів.


Основні словотвірні категорії іменника є передусім наслідком згортання вихідного елементарного простого речення. Це дає підстави виділяти словотвірні категорії, репрезентантом яких у словотвірній структурі віддієслівного іменника виступають словотворчі афікси.


Взаємодія синтаксичних, морфологічних і словотвірних категорій буває структурована в міжрівневих категоріях. Міжрівневі категорії інтегрують у собі синтаксичні, морфологічні й словотвірні ознаки з домінуванням якоїсь з ознак. Типовим репрезентантом міжрівневої категорії є категорія ступенів порівняння як синтаксико-морфолого-словотвірна величина, що поєднує зміну порівняно з вихідним словом формально-синтаксичної позиції і семантико-синтаксичної валентності (синтаксична ознака) і модифікаційну семантичну функцію (словотвірна ознака).


У третьому розділі “Семантико-синтаксичні категорії речення” розглянуто сукупність семантико-синтаксичних категорій речення. Семантико-синтаксична категорія речення – це різновид синтаксичної категорії, який відображає позамовну дійсність, поширюється своїм загальним семантико-синтак­сичним змістом на сукупність речень як основних синтаксичних одиниць і утворює дві семантико-синтаксичні надкатегорії – предикатність (ознаковість) і субстанціальність (предметність) з їхнім подальшим членуванням на семантико-синтаксичну підкатегорії, категорії та грамеми.


У нашому дослідженні (3.2) обґрунтовано вузьке розуміння валентності як семантико-синтаксичної категорії, що виявляється в реченнєвій властивості предикатного слова своєю семантикою зумовлювати певну кількість субстанціальних (зі значенням предметності) синтаксем і формувати семантико-синтаксичну структуру простого елементарного речення. Валентність регулює і прогнозує семантико-синтаксичну структуру речення. Активна валентна дія спричиняє синтагматику, зчеплення семантичних молекул і спрямовує взаємодію категорій іменника з категоріями дієслова. Пасивна валентність іменника зумовлена активною валентністю ознакового слова. Вони разом визначають семантичну реченнєву специфіку. Валентність як особлива категорійна величина має формальну та змістову домінанту. Категорія семантико-синтаксичної валентності моделює “знак ситуації”, передаючи найзагальніші обриси дійсних фактів (пор.: І хтось до когось їде тим шляхом золотим (Л.Костенко), визначає абстрактну його позиційну схему. Вона постає у такій грамемній структурі. В основі категорії закріплено грамему двовалентності у формі предиката, що зумовлює семантичні позиції суб’єкта і об’єкта. Ближче до основи перебуває грамема тривалентності. Чотири-, п’яти-, шести-, семивалентні грамеми категорії розташовані периферійніше від основи (ядра) валентності. Одновалентність окреслює передпериферійну межу. На периферії валентності розташована грамема нульвалентності, вона перебуває у сфері її затухання. Грамеми категорії семантико-синтаксичної валентності розрізняються своїми кількісними і якісними характеристиками. Повна реалізація семантичних позицій багатовалентними грамемами в мовленні трапляється рідко. Валентно передбачувані аргументи з субстанціальним (власне субстанціальним) значенням, що заповнюють валентні гнізда предиката, утворюють разом із предикатом елементарну семантичну структуру простого речення. Заміщення можливих валентних гнізд невласне субстанціальними аргументами модифікує семантично елементарне речення й веде до утворення неелементарних конструкцій.


Категорія семантико-синтаксичної елементарності / неелементарності речення вказує на мінімальні й ускладнені семантичні вияви простого і складного речення. Вона складається з чотирьох грамем: грамеми елементарності простого речення, грамеми неелементарності простого речення, грамеми елементарності складного речення і грамеми неелементарності складного речення.


Грамема семантико-синтаксичної елементарності простого речення позначає одну ситуацію і формована одним предикатом і зумовленими його семантико-синтаксичною валентністю іменниковими синтаксемами зі значенням реальної предметності, напр.: Дівчинка спить; Дідусеві було сумно; Бабуся читає онукові казку. Грамема семантико-синтаксичної неелементарності простого речення перебуває між грамемою семантико-синтаксичної елементарності простого речення та грамемами складного речення і звичайно виявляється в семантико-синтаксичній похідності від складного речення, виражаючи додаткові, порівняно з семантично елементарним простим реченням, значення атрибутивності, часу, причини, мети, допустовості тощо. У структурі простого семантично неелементарного речення можна вирізнити основне (немодифіковане) семантично елементарне просте речення і вторинну синтаксему (вторинні синтаксеми), витворену (витворені) з вихідного елементарного простого речення (вихідних елементарних простих речень). Напр.: З кохання плакав я… (П.Тичина) ← Плакав я, бо кохав; Цвіте над півниками слива (М.Вінграновський) ← Цвіте слива + Вона над півниками; Небо чисте, передосіннє, дзвінке Небо чисте, і небо передосіннє, і небо дзвінке.


            Грамема семантико-синтаксичної елементарності складного речення вказує на дві передавані двома вихідними елементарними простими реченнями ситуації та одне семантико-синтаксичне відношення між вихідними елементарними простими реченнями, напр.: Стали діти школярами, і синиця дзвонить школярам (М.Рильський) – єднальне відношення; Хоча пізно, але все ж дождемось весни (У.Самчук) – допустове відношення; Хмарки біжать – Милуюся (П.Тичина) – часове відношення.        Грамема семантико-синтаксичної неелементарності складного речення позначає три або більше передавані трьома і більше вихідними семантично елементарними простими реченнями ситуації і два і більше семантико-синтаксичні відношення між вихідними семантично елементарними простими реченнями, напр.: І летять гуси, і летять журавлики, І літа мої листям осипаються (Б.Олійник) – два єднальні відношення; Кохалися, А серденько мліло: Воно чуло недоленьку, а сказать не вміло (Т.Шевченко) – два протиставні і одне причинове відношення.


У цьому розділі виділено категорійну парадигму предикатності та субстанціальності як двох семантико-синтаксичних надкатегорій, що мають комплексну і дуже ємну структуру. Предикатність центральніша за субстанціальність, оскільки в багатьох випадках вона зумовлює функціональні виміри субстанціальності. Надкатегорія предикатності утворює два внутрішні угрупування: предикатність як семантико-синтаксичну надкатегорію елементарного простого речення та предикатність як семантико-синтаксичну надкатегорію складного й похідного від нього неелементарного простого речення. Надкатегорія предикатності елементарного простого речення являє собою семантико-синтаксичну надкатегорію, властивість предикатного слова передавати сукупність значень власне-ознак (дії, процесу, стану, якості, кількості) і функціонувати в ролі центрального компонента семантико-синтаксичної реченнєвої структури. Складниками надкатегорії предикатності елементарного простого речення виступають підкатегорії: предиката дії, предиката процесу, предиката стану, предиката якості, предиката кількості і локативного предиката.


Підкатегорія предиката дії є основною предикатною підкатегорією елементарного простого речення. Вона підпорядкована надкатегорії предикатності і позначає діяльність, яку породжує діяч і активно її стимулює. Підкатегорію предиката дії репрезентують дієслівні предикати дії, що займають центральну зону в системі дієслівних предикатів і вирізняються відображенням лінійного розгортання дії в часі та її фазовості, а також валентним потенціалом, найбільшою потенційною сполучуваністю із субстанціальними компонентами, зокрема майже обов’язковими є позиції суб’єкта (агенса) і об’єкта. Підкатегорія предиката дії має дві грамеми: 1) грамему власне дії та 2) грамему невласне дії. Грамему 1) виражають дієслова, пов’язані з активним класом предметів (звичайно істот): І знов Арсен кинув йому [лисеняті] рибину.. (Гр. Тютюнник); А лисеня на кручі вухами пряде.. (Гр. Тютюнник). Особливістю грамеми 1) є часове виокремлення дії і фази її перебігу. Грамему 2) моделюють дієслова, що мають подвійну функцію: а) виступають предикатами з усіченою об’єктною семою (Собака гавкає); б) мо­жуть бути предикатами трансформованої дії, що стосується кваліфікативної ознаки суб’єкта (Півень співає; Дитина грає на скрипці = Дитина скрипаль).


Підкатегорія предиката процесу, підпорядкована надкатегорії предикатності, стосується динамічних явищ, не породжених і безпосередньо не стимулбованих їхнім суб’єктом. Вона охоплює дві грамеми. Грамема процесу суб’єктної спрямованості є основною грамемою підкатегорії предиката процесу. Ця грамема вказує тільки на суб’єктну спрямованість процесу, структуруючи в мові лівобічну валентність предиката, напр.: Під самою вербою блищить ставок (І.Нечуй-Левицький). Грамема процесу суб’єктно-об’єктної спрямованості позначає процес, який поширюється на суб’єкт і об’єкт. Вона пов’язана з лівобічною (суб’єкт­ною) і правобічною (об’єктною) валентностями, напр: Ви образитесь (на мене)за мою щирість (Леся Українка).


Підкатегорія предиката стану, підпорядкована надкатегорії предикатності, вказує на співвідносні з часовим відрізком стани, тимчасові характеристики істот і неістот. Вона має чотири грамеми: грамему всеосяжного стану довкілля (Вечоріє (І.Франко), грамему фізичного стану людини (Холодно стало дівчині (А.Головко), грамему психічного стану людини (Аж шкода стало Ліні батька.. (О.Гончар), грамему результативного стану (Всі взолочено віконця (П.Тичина).


Підкатегорія предиката якості позначає постійну, невід’ємну щодо предмета (особи) ознаку і стосується відносної її незмінності. Типовою формою предиката якості є прикметник, напр.: Вона (баба) була малесенька, й така прудка.. (О.Довженко). Усі хати в Комарівці чималі, чисті..(І.Нечуй-Левицький). Звичайно це предикати з одновалентною лівобічною позицією суб’єктної синтаксеми. Порівняно невелика група предикативних прикметників (схожий, вірний, подібний, злий, сердитий тощо) мають сильну або ж послаблену правобічну об’єктну валентність: Всі на мене злі.. (Гр. Тютюнник). Вона була дуже схожа з лиця на Нимидору (І.Нечуй-Левицький). Ступеньовані предикати-прикметники вимагають обов’язкових валентних позицій суб’єкта й об’єкта порівняння : Найдовша з усіх дорігдорога твойого приходу.. (Д.Павличко). У структуру підкатегорії предиката якості, підпорядкованої надкатегорії предикатності, входять три категорії: 1) категорія власне якості як базова, центральна величина, що має типову одновалентну структуру; 2) категорія безвідносного ступеня вияву якості; 3) категорія якості – відношення. Категорія власне якості має дві грамеми: а) грамему зовнішньої якісної ознаки, що стосується зовнішніх якісних характеристик предмета, зовнішніх його властивостей, напр.: А Київ наш – зелений і прозорий! Дніпро широкий.. Палати білі. (І.Кочерга); б) грамему внутрішньої якісної ознаки, яка вирізняє істотні внутрішні характеристики предмета, його визначальні властивості, напр.: Мій дід був добрий між людьми (В.Сосюра). Категорія безвідносного ступеня вияву якості має дві грамеми: а) грамему неповного ступеня вияву якості, що позначає якісну ознаку предмета, яка не досягає звичайної її міри (зеленавий, гіркуватий, темнуватий тощо), напр.: Повітря терпкуватке (А.Головко); б) грамему надмірного ступеня вияву якості, яка значно переважає звичайну її міру (височезний, височенний, довжелезний, предобрий тощо), напр.: Корова добра-предобра (Ю.Яновський). Категорія якості-відношення охоплює дві грамеми: а) грамему вищого ступеня порівняння, напр.: Він був наполовину нижчий від Дениса.. (Г.Тютюнник); б) грамему найвищого ступеня порівняння, яка передає вирізнення предмета із сукупності однотипних предметів за ознакою найбільшої в ньому міри якості: Ти найкраща з усіх! (О.Богачук).


Підкатегорія предиката кількості виражає кількісні характеристики предметів: має грамему означеної кількості та грамему неозначеної кількості, напр.: Хлопців було три, високих та гінких (Г.Хоткевич); Кладка. Колодязь. Вербичок із п’ять.. (П.Тичина).


Підкатегорія локативного предиката, підпорядкована надкатегорії предикатності, окреслює просторові ознаки (локативний стан, локативний процес і локативну дію) суб’єкта речення. Вона об’єднує такі грамеми: грамему власне локативного предиката (локативного стану), грамему процесу-локативності (локативного процесу) та грамему дії-локативності (локативної дії), напр.: Внизу під скелями срібляста річка, А над проваллям, на самім краю Стоїть висока, рівна, ніби свічка, У гостроверхій шапочці смерічка (Д.Павличко); Коло ставка гребля, обсаджена вербами (І.Нечуй-Левицький); Влітку він, дід, частенько лежав на погребні ближче до сонця (О.Довженко); Долиною козак іде.. (Т.Шевченко).


            У параграфі 3.5 розглянуто предикатність як семантико-синтаксичну надкатегорію складного та неелементарного простого речення, що вказує на властивість предикатного слова-морфелми або його еквівалентів передавати сукупність категорійних значень (темпоральності, зумовленості, порівняння, атрибутивності, зіставності / протиставності, розділовості) і в типових виявах виступати в ролі показника семантико-синтаксичних відношень між компонентами складного і похідного від нього семантично неелементарного простого речення. Ця надкатегорія ґрунтується на семантико-синтаксичній структурі складних речень і дериваційно пов’язаних із ними простих неелементарних (ускладнених) речень. Семантику предикатності вказаних конструкцій найчастіше передають специфічні аналітичні морфеми-слова (сполучники, прийменники і под.), які виконують роль предиката предикатів і оформляють синтаксичні зв’язки й семантико-синтаксичні відношення між відповідними частинами речення (вихідними елементарними простими реченнями). У надкатегорії предикатності другого вияву виділяємо підкатегорії: темпоральності, зумовленості, порівняння, атрибутивності, зіставності / проти­став­ності, розділовості з їхнім подальшим категорійним або грамемним членуванням. Отже, надкатегорію предикатності складного і похідного від нього ускладненого речення моделюють:


1. Підкатегорія темпоральності з її внутрішнім членуванням на грамеми: а)одночасності; б) попередності: в) наступності.


Грамема а) передає одночасність двох і більше дій, станів, явищ тощо. На цю семантику вказують, зокрема, підрядні сполучники часу (коли, як, у той час як) у складнопідрядному реченні, напр.: Уже з полудня сонце повернуло, як уві­йшла я у село (Панас Мирний). У похідних від складнопідрядного речення неелементарних простих реченнях значення одночасності виражають здебільшого прийменниково-відмінкові форми, а також відмінкові засоби, прислівники і дієприслівники. Темпоральні прийменники у складі вторинної (базованої на підрядній частині складнопідрядного речення) засвідчують семантико-син­так­сич­ні відношення одночасності між вихідними елементарними простими реченнями, зумовлюючи згортання одного з них у субстантивований компонент із наступним перетворенням на синтаксичний аналітичний прислівник. Це переважно прийменники в (у), протягом, впродовж, з , за, на, при, серед, посеред, одночасно з, о (об), наприкінці, під час та ін., що передають значення неозначеної одночасності або означеної одночасності. У поєднанні з відмінковими формами (знахідним, родовим, орудним, місцевим) прийменники увиразнюють значення одночасності, водночас указуючи на співвідносність з базовою для них структурою складнопідрядного речення, напр.: Ой, не солодко мандрівникові в ніч таку іти через поля! (М.Рильський); З її приїздом якось повеселішала хата (Леся Українка); І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав (Т.Шевченко); Рейки на насипу поржавіли за літо (О.Гончар) і под.


На відміну від грамеми одночасності, грамема б) виражає часове передування дій, подій, станів, явищ тощо. Цю семантику передають спеціалізовані підрядні сполучники (доки, поки, перш ніж, перед тим як, до того як) у складнопідрядному реченні як вихідній функціональній реченнєвій одиниці для грамеми часової попередності, напр.: Поки сонце зійде, роса очі виїсть (Нар. тв.). На підрядній частині складнопідрядного речення ґрунтуються темпоральні синтаксеми простого ускладненого речення у функції часової попередності передавані прийменниково-відмінковими сполуками “до + род. в.”, “перед + ор.в .”, “проти + род. в.”, “над + знах. в.”, “під + знах.в.”, “раніше (раніш) + род. в.”, напр.: А під осінь прилітає птиця із північних сивих чагарів (М.Рильський); Вже перед світом він наламав очерету.. (І.Нечуй-Левицький). Грамему часової попередності виражають також прислівники в детермінантній позиції простого ускладненого речення (вчора, позавчора, колись, торік тощо), що окреслюють часове тло події чи явища, напр.: Сидів колись дідок під явором густим (Л.Глібов), та дієприслівники, яким притаманне контекстуальне набуття темпоральної семантики, напр.: ..ви­йшовши з глухого степу, вирізьблюю німий життєпис На синім камені століть (Є.Маланюк).


Грамема в) виражає з’яву дії, стану і под. після якої-небудь події, явища тощо. Цю семантику найвиразніше передає спеціалізований підрядний сполучник після того як у складнопідрядному реченні як базовій реченнєвій одиниці для грамем часової наступності,, напр.: Після того як не стало батька, доля розлучила нас із Григорієм на п’ятнадцять років (Гр. Тютюнник). Підрядна часова частина складнопідрядного речення є вихідною для темпоральних синтаксем у функції часової наступності, переважно передаваних прийменниково-відмінковими сполуками “після + род. в.”, “опісля + род.в.”, “по+ місц. в.”, “за + оруд. в.”, “через + знах.в.”, “слідом за + оруд.в.”, “услід за + оруд.в.”, “пізніше (пізніш) + род.в.”, які вирізняються часовою градацією стосовно проміжку часу в напрямку посилення безпосередньої наступності, напр.: Опісля свят народила Настя сина (Панас Мирний); Услід за цими словами почулася лопотнява босих ніг (М.Коцю­бин­ський).


2. Підкатегорія зумовленості – семантико-синтаксичний різновид надкатегорії предикатності, який виражає семантико-синтаксичні відношення причини, мети, допустовості, відповідності/невідповідності між предикативними частинами складного речення або між компонентами простого неелементарного речення. Особливістю вторинних предикатних синтаксем у структурі простого неелементарного речення є відображення ними характеру семантичних відношень, змодельованих складним реченням. Підкатегорія зумовленості, властива складному і простому неелементарному реченню, характеризується особливим набором варіантних форм і як підкатегорія має нижчерангові категорійні утворення, що в комплексі формують її категорійну своєрідність. Вона членується на категорії причини, мети, допустовості і відповідності/невідповідності з їхнім подальшим грамемним членуванням:


1) категорія причини вказує на подію або явище, які зумовлюють іншу подію або явище, і функціонує у складному реченні та похідному від складного речення простому ускладненому. Вона поширюється на такі значеннєві різновиди, тобто грамеми: грамему загальної причини, грамему причини-походження явища, грамему причини-відплати, грамему причини-перешкоди, грамему сприятливої причини, грамему результативної причини, грамему причини-приводу, грамему причини-обґрунтування. Причинову семантику у складнопідрядному реченні передають сполучники бо, тому що, через те що, завдяки тому що, оскільки та ін., напр.: Говорили тихо, бо виряджали в далеку дорогу (Ю.Яновський). Грамемне членування категорії причини найвиразніше передають похідні від підрядних речень причинові синтаксеми, напр.: Гірко жилося Тарасові в рідній сім’ї через злидні та недостачі (Панас Мирний) – грамема загальної причини; Повітря тремтить від спеки (М.Коцюбинський) – грамема причини-походження явища; Подякував за хліб, за сіль, за науку добрим словом людям (Т.Шевченко) – грамема причини-відплати тощо. Із прийменниково-відмінковими причиновими грамемами тісно пов’язані прислівники і дієприслівники. Причинові прислівники (спересердя, зопалу, зозла, сп’яна і под.) функціонують у детермінантній позиції простого ускладненого речення, напр.: Спересердя він став червоний, мов печений рак (П.Панч). У відповідних мовленнєвих умовах функцію причини передають і синтаксеми-дієприслівники, напр.: Віста з Малушею, натомившись, загорнулись у шкури й лягли спати (С.Скляренко).


2) категорія мети, безпосередньо підпорядкована підкатегорії зумовленості, виражає спрямованість і призначення подій, явищ тощо і функціонує в структурі складного речення та похідного від нього простого ускладненого речення. Диференційнимим ознаками цієї категорії виступають наступність стосовно часової перспективи, бажаний у майбутньому результат. Категорія мети має дві грамеми: грамему власне-мети і грамему мети-присвяти. У складнопідрядному реченні значення мети виражають сполучники щоб, аби і для того щоб, напр.: Половчиха стала чекати шаланди, щоб зберегти артільне добро (Ю.Яновський); Щоб з’ясувати справи всі ці дальні, символіці належне віддамо (Л.Костенко). Формально-морфологічну диференціацію грамем категорії мети закріплено у прийменниково-відмінкових сполуках. Грамему власне-мети здебільшого виражають сполуки “для + род.в.”, “з метою + род.в.”. Менш продуктивними морфологічними варіантами грамеми власне-мети виступають прийменники на, під, по, за, в, про, що поєднуються з формами знахідного й орудного відмінків. Грамема мети-присвяти вказує на мету з додатковим значеннєвим відтінком присвяти, який передають прийменники ради, задля, заради, в ім’я з формою родового відмінка.


3) категорія допустовості виражає різноспрямованість явищ і порушення їхнього природного взаємозв’язку. Диференційними ознаками категорії допустовості є реальна модальність і суперечність між відповідною умовою і повідомлюваним наслідком. До того ж допустове значення нашаровується на релятивну часову перспективу – одночасове чи різночасове (попередність чи наступність) окреслення ситуації. Категорія допустовості структурує складнопідрядне речення з підрядною допустовою частиною як базову синтаксичну конструкцію і похідне від неї просте неелементарне речення з допустовими синтаксемами. Вона охоплює дві грамеми – грамему нейтральної допустовості і грамему акцентованої допустовості. У складнопідрядному реченні значення допустовості передають підрядні сполучники хоч (хоча), дарма що, незважаючи на те що, хай (нехай), напр.: І хоч життя послало йому калюжу замість океану, душа була в нього океанська (О.Довженко). Виразніше розмежування грамеми нейтральної допустовості і грамеми акцентованої допустовості пов’язане з похідними від підрядних частин прийменниково-відмінковими допустовими синтаксемами. Нейтральну допустовість передають сполуки “незважаючи на + знах. в.”, “при + місц. в.”, акцентовану допустовість – сполуки “всупереч + дав. в.”, “наперекір + дав. в.”, “попри + знах. в.” і “незалежно від + род. в.”, пор.: Незважаючи на маленький вітерець, парило і робилося душно (Гр. Тютюнник) і ..вечорами – наперекір всім смертям – лунали їхні пісні над морем.. (О.Гончар).


4) категорія відповідності/невідповідності, безпосередньо підпорядкована підкатегорії зумовленості, вказує на характер події або явища, що узгоджується з певним наслідком (значення відповідності) або не узгоджується з наслідком (значення невідповідності). Ця семантика пов’язана з попередністю стосовно часової перспективи і планом реальної модальності. Сфера функціонування категорії відповідності/невідповідності – складнопідрядне речення як базова конструкція і похідне від складнопідрядних речень просте неелементарне речення з синтаксемами у функції відповідності або невідповідності. Вона поширюється на дві грамеми – грамему відповідності і грамему невідповідності. Порівняно зі складним реченням розмежування грамеми відповідності і грамеми невідповідності набуло виразнішої окресленості в синтаксичній структурі простого ускладненого речення.


3. Підкатегорія порівняння виражає уподібнення одного явища іншому і функціонує у складному реченні й похідному від складного речення простому неелементарному реченні. Вона має дві грамеми: грамему реального порівняння і грамему ірреального порівняння. Грамема реального порівняння передає уподібнення одного явища іншому як реальний, достовірний факт. У складнопідрядному реченні реального порівняння як базовій конструкції головну і підрядну частину поєднують сполучники як (основний засіб), так само як, подібно до того як та ін., напр.: Спливало життя, як листя за водою (Л.Костенко). На реальне порівняння в похідному від складного речення простому неелементарному реченні вказують також порівняльні синтаксеми – здебільшого порівняльні звороти, що складаються з порівняльного сполучника як та повнозначного слова, напр.: Промайнуло дрібне рибацьке селище – сіре, як земля (Ю.Смолич); У травах коник, як зелений гном, на скрипку грає (М.Рильський).


Грамема ірреального порівняння ґрунтується на образно-асоціативних уявленнях, уявних уподібненнях явищ. У вихідній конструкції – складнопідрядному реченні порівняльному (ірреального порівняння) головну і підрядну частину поєднують модально-порівняльні сполучники мов, мовби, немовби, наче, начебто, неначе, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто і под., напр.: Тарас дивився на Остапа, такий здивований, начебто це був і не Остап зовсім (О.Довженко). З тими ж сполучниками виражають у похідних неелементарних реченнях ірреальне порівняння синтаксеми, переважно порівняльні звороти, напр.: А сивий гетьман, мов сова, Ченцеві зазирає в вічі (Т.Шевченко); Степ був сизий, мов крило орла (В.Стус).


Підкатегорію порівняння у простому неелементарному реченні передає також низка інших синтаксичних засобів, з поміж них: а) орудний відмінок з порівняльною функцією, напр.: За возом наполоханими пташенятами злітав сухий лист (М.Стельмах); б) прийменник подібно до з формою родового відмінка, напр.: Діти, поскидавши черевички, з безумним виском бігали по них [струмках], ганяючись подібно до качат, одно за одним (М.Рильський); в) прислівникові форми з префіксом по- , напр.: Він поклонився низенько аж у пояс ченцям, вийшов якось по-котячому, тихо, навшпиньки (І.Нечуй-Левицький).


4. Підкатегорія атрибутивності підпорядкована надкатегорії предикатності, вказує на ознаку предмета і функціонує у складнопідрядному реченні й похідному від нього простому неелементарному реченні. Вона охоплює дві грамеми – грамему власне атрибутивності і грамему невласне атрибутивності. Грамема власне атрибутивності передає якісну ознаку предмета, його властивості, формою вираження яких виступають прикметникові присудки в підрядній частині складнопідрядного речення і прикметникові означення у простому неелементарному реченні. У складнопідрядному власне атрибутивному реченні головну і підрядну частини звичайно поєднують спеціалізовані сполучні слова – відносні займенникові прикметники (який, котрий), рідше займенникове слово що, напр.: Все важче знаходити квіти, мед яких обіцяє бути цілющим (Л.Костенко). Власне атрибутивність позначають також атрибутивні синтаксеми, що виступають у присубстантивній позиції простого неелементраного речення і виражені якісними прикметниками, напр.: Здаля сміялась струнка тополя (П.Тичина); А біля білої вежі чорне дерево (Л.Костенко).


Грамема невласне атрибутивності вказує на ознаку предмета, яка ускладнена супровідним значеннєвим процесуальним, локативним, темпоральним та іншими відтінками, набутими з відповідних вихідних синтаксичних одиниць неатрибутивного типу. У складнопідрядному невласне атрибутивному реченні в підрядній частині функціонують або дієслівні присудки, або інші присудкові неприкметникові слова, або сполучні слова та сполучники, не спеціалізовані на вираженні атрибутивних відношень, – на зразок де, куди, коли, звідки, коли, мовби, ніби тощо. Це дає підстави вирізнити такі різновиди грамеми невласне атрибутивності: а) процесуальну атрибутивність, формовану дієслівними присудками в підрядній частині, напр.: Ти п’єш із чистої криниці, яку ми щирістю зовем (М.Риль­ський).; б) локативну атрибутивність, напр.: Стали спускатися в холодний яр, звідки потягло холодом і проваллям (Гр. Тютюнник); в) темпоральну атрибутивність, напр.: Стояла та чудова літня пора, коли береги Дніпра на всьому своєму протязі зацвітають квітчастими сарафанами (М.Руденко). На невласне атрибутивність указують також утворені від реченнєвих структур атрибутивні синтаксеми з супровідними значеннєвими відтінками посесивності, місця, часу, процесуальності і под., виражені відмінковими, прийменниково-відмінковими, прислівниковими, інфінітивними та іншими формами у простому неелементарному реченні., напр.: Із дверей навпроти пробивається тонка смуга світу (С.Василь­ченко); І волошкам синім в полі серед трав Я казки чудесні і легенди склав (Олександр Олесь).


5. Підкатегорія зіставності / протиставності, підпорядкована надкатегорії предикатності, виражає взаємовідношення неконтрастних явищ (значення зіставності), з одного боку, і взаємовідношення явищ контрастного плану, позначаючи невідповідність між діями, процесами або станами (значення протиставлення) – з другого, і функціонує у складносурядному реченні і в неелементарному простому реченні з однорідними членами. Вона має дві грамеми – грамему зіставності і грамему протиставності.


Грамема зіставності позначає неконкрастний вияв поєднаних сурядним зв’язком явищ. Зіставні семантико-синтаксичні відношення найвиразніше структуровано в базовій для них синтаксичній конструкції – складносурядному реченні з зіставним сполучником а, напр.: Ще кури проти сонця на порозі вигрівалися, весну виглядали, а вже Захара посідали тривожні думки (К.Гордієнко). Характерну ознаку грамеми зіставності становить те, що її у структурі похідного від складносурядного речення простого ускладненого речення з однорідними членами великою мірою нейтралізовано, а отже, ця грамема тут трапляється порівняно рідко. На зіставні відношення нашаровується відтінок протиставності. Це конструкції типу: Війна йде не на життя, а на смерть (О.Довженко).


Грамема протиставності передає взаємовідношення контрастних явищ, підкреслюючи їхню невідповідність та суперечність. У складносурядному реченні як вихідній конструкції сурядні частини поєднані протиставними сполучниками а, але, та (у значенні але), проте, однак, зате, напр.: Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки (Л.Костенко). За допомогою цих же сполучників передаються протиставні відношення між похідними від складносурядного речення однорідними синтаксемами, напр.: Давно вже балакають о самостійності, проте і досі не зуміли договоритися (І.Франко).


6. Підкатегорія розділовості, підпорядкована надкатегорії предикатності, позначає несумісність явищ або їхнє чергування і функціонує у складносурядному реченні й похідному від нього простому ускладненому реченні з однорідними членами. Вона членується на дві грамеми – грамему на позначення несумісності явищ і грамему на позначення чергування явищ.


Грамема на позначення несумісності явищ стосується взаємозаперечення подій, станів тощо. У складносурядному реченні як базовій конструкції сурядні частини поєднані такими розділовими сполучниками: неповторюваними сполучниками або і чи, повторюваними або-або, чи-чи, чи то-чи то, не то – не то, напр.: – Знов голос той, чи знов та сонна мрія ? (Леся Українка). У похідному від складносурядного речення простому неелементарному реченні з однорідними членами грамему на позначення несумісності явищ оформлюють ті самі сполучники, що й у складносурядному реченні. У цих простих реченнях наявні розділові відношення між синтаксемами: Суха та шибка чи волога у снігомет чи дощосіч.. (М.Вінграновський).


Грамема на позначення чергування явищ функціонує у складносурядному реченні як вихідній конструкції і похідному від складносурядного речення простому ускладненому реченні з однорідними у формально-синтаксичному й семантико-синтаксичному планах синтаксемами. Цю семантику передає повторюваний сполучник то – то, напр.: То вони [крижини] наздоганяли човни, то човни наздоганяли їх (Б.Харчук); То дощ, то сніг, то знову дощ.. (М.Вінграновський); Блукаю вдень то в луках, то в гаю.. (В.Свідзинський).


У параграфі 3.6 описано надкатегорію субстанціальності елементарного простого речення. Ця надкатегорія виражає власне-предметність (значення реальної, а не граматичної предметності), властивість власне-іменникового слова передавати сукупність функціональних значень власне-предметності (суб’єкта, об’єк­та, адресата, інструмента, локатива) і виступати в ролі залежної від предиката іменникової синтаксеми. Субстанціальність як семантико-синтаксична надкатегорія елементарного речення тісно пов’язана з предикатністю як також його (речення) семантико-синтаксиною надкатегорією. Саме ці дві надкатегорії формують різні типи семантично елементарних простих речень. Субстанціальність як вершинна щодо значення власне предметності семантико-синтаксична величина в семантично елементарному простому реченні у відповідний спосіб структурована, безпосередньо підпорядковуючи п’ять підкатегорій: суб’єктність, об’єктність, адресатність, інструментальність і локативність. Останні в свою чергу виявляють подальше категорійне і грамемне членування в його ієрархічно-функціональному структуруванні. Зокрема, підкатегорія суб’єктності в зовнішньому стосунку до інших субстанціальних підкатегорій є центральною, а категорія суб’єкта дії всередині підкатегорії суб’єктності, тобто за внутрішніми суб’єктними характеристиками, формує її (підкатегорії суб’єктності) ядро.


Підкатегорія суб’єктності, підпорядкована надкатегорії субстанціальності, вказує на предмет (істоту або неістоту), про який повідомляють у реченні і функціонально-семантична диференціація якого залежить від характеристики предиката. Ця підкатегорія найголовніша з-поміж інших субстанціальних підкатегорій. Вона охоплює шість категорій – категорію суб’єкта дії, категорію суб’єкта процесу, категорію суб’єкта стану, категорію суб’єкта якості, категорію суб’єкта кількості і категорію суб’єкта локативності, які у свою чергу мають внутрішнє грамемне членування.


Підкатегорія об’єктності постає у грамемах а) об’єкта власне дії як грамеми основної (Брат спорудив будинок); б) об’єкта процесу (Дівчинка сердиться на сестру); в) об’єкта стану (Хлопчикові було жаль чаєнят); г) об’єкта вищого ступеня порівняння (Іван вищий за Петра); ґ) об’єкта найвищого ступеня порівняння (З усіх батько був найсуворішим); д) об’єкта локативної дії (Хлопчина приніс квіти у кімнату).


Складник субстанціальності – підкатегорію адресатності формують грамема власне адресатності та грамема адресатності-об’єктності. Цю підкатегорію характеризує менша семантична диференціація і значно вужча формальна специфіка. Адресатна семантика стосується звичайно особи чи істоти, якій призначена відповідна дія. Основним морфологічним варіантом адресатності виступає давальний відмінок, який “затиснутий” у відмінковій системі між центральними (називний, знахідний) і периферійними відмінками. Адресатну категорійну функцію реалізують в українській мові й інші форми, що визначають дальший об’єкт – адресат, напр.: Тож я для тебе співаю (Леся Українка). Грамема адресатності-об’єктності позначає перехідне між адресатністю й об’єктністю семантико-синтаксичне явище, пов’язане з нейтралізованим якоюсь мірою значенням адресата. У такому разі виражена давальним відмінком адресатно-об’єктна синтаксема пересувається в центральну позицію при дієсловах типу допомагати, заздрити, симпатизувати, напр.: Він заздрив приятелеві.


Підкатегорія інструментальності, підпорядкована надкатегорії субстанці­аль­ності, членується на три грамеми: а) грамему знаряддя дії (рубати сокирою); б) грамему засобу дії (їхати на велосипеді); в) грамему посередництва (передати книги через брата). До цих трьох грамем прилягають категорійні величини з семантикою об’єкта – допоміжного матеріалу (перехідна одиниця між об’єктністю та інструмен­тальністю) і інструментальності – способу дії (перехідна одиниця між інструментальністю та адвербіальністю), пор.: засипати рів землею і пересівати борошно через сито.


Підкатегорія локативності, підпорядкована надкатегорії субстанціальності, вказує на статичні й динамічні просторові характеристики предметів, їхню контактну чи дистантну локалізацію. Вона охоплює дві категорії – категорію статичної локалізації і категорію динамічної локалізації з їхнім подальшим грамемним членуванням. Категорію статичної локалізації формують: а) грамема контактної статичної локалізації (Павло стояв посеред двору…(Г.Тютюнник); б) грамема дистантної статичної локалізації (Засмучений і стомлений стояв він біля веранди (О.Довженко). Категорію динамічної локалізації утворюють: а) грамема контактного вихідного пункту руху (Вийшли з хати батько й мати (Нар.тв.); б) грамема дистантного вихідного пункту руху (В церкву .. влетів молодий русявочубий полковник (М.Стельмах); в) грамема контактного кінцевого пункту руху (Стала вона до діброви учащати (Марко Вовчок); г) грамема дистантного кінцевого пункту руху (Галя, почувши, вийшла за ворота (Панас Мирний); ґ) грамема контактного шляху руху (Котилася тарілочка по крутій горі(Л.Глібов); д) грамема дистантного шляху руху (Побігла дівчинка за саньми (Г.Хоткевич).


Субстанціальність як ускладнена семантико-синтаксична надкатегорія неелементарного простого речення відображає характер об’єднання субстанціальних (іноді субстанціальних і несубстанціальних) категорійних значень в одній формі реченнєвого компонента-слова. Вона охоплює чотири основні підкатегорії: підкатегорію звертання, підкатегорію дуплексива, підкатегорію інструментального суб’єкта і підкатегорію предикатної субстанціальності.


Кличний відмінок і наказовий спосіб дієслова реалізують ускладнену підкатегорію надкатегорії субстанціальності – підкатегорію звертання, адресатно-суб’єк­тність у діапазоні активності-пасивності-активності, вихідну потенційну спрямованість, супровідну емотивність і фінальну перспективу дії. У конденсованій формі відмінка збіглися функції адресата і суб’єкта на основі злиття двох речень із спільним лексичним компонентом. Основна (вихідна) адресатна функція кличного відмінка ускладнена суб’єктною та емотивною семантикою. З цього погляду кличний відмінок не досягає повної категорійної суб’єктності називного у підметовій формально-синтаксичній позиції. Підкатегорія звертання об’єднує грамеми: а) грамему адресата і потенційного суб’єкта дії (Не щебечи, соловейку, на зорі раненько.. (В.Забіла); б) грамему акцентованого адресата і нейтралізованого суб’єкта дії (Мій Боже, що ті люди мелють (Л.Костенко); в) грамему адресата з ідентифікаційною функцією (Я стужився, мила, за тобою (Д.Павличко); Рідна мати моя, ти ночей не доспала (А.Малишко).


Однією зі специфічних ознак неелементарного простого речення є прихований категорійний статус вторинних значень. З цього погляду підкатегорія дуплексива є прикметною підкатегорією надкатегорії субстанціальності неелементарного простого речення, що вказує на ускладнену субстанціальність, зумовлену семантико-синтаксичною валентністю двох предикатів. Підкатегорію дуплексива формують: а) грамема суб’єкта дії і суб’єкта стану (Вона прийшла непрохана й неждана (В.Симоненко); б) грамема об’єкта дії і суб’єкта стану (Він уявляв його (батька) саме отаким (А.Головко); в) грамема адресата і потенціального суб’єкта дії (Батько прохав сина прочитати листа).


Підкатегорія інструментального суб’єкта реалізується у грамемах: а) суб’єк­та – знаряддя дії (Перо має пісні пережить (П.Тичина); Брязнув ключ.. (Я.Ка­чу­ра); б) суб’єкта – засобу дії (Сани ледве сунулись, риючи полоззям глибокі кучугури (І.Микитенко), пор.: Ми саньми ледве сунулись…


Підкатегорія предикатної субстанціальності функціонує в неелементарному простому реченні внаслідок переміщення ознакового слова в субстанціальні позиції. Її моделює: а) грамема предикатного суб’єкта (Вбивство парламентарів було провокаційним викликом (О.Гончар) = Вбили парламентарів, і це (вбивство) стало … викликом; б) грамема предикатного об’єкта (І король той виклик [на двобій з Іваном] мусив прийняти (А.Шиян). У формально-синтаксичному вияві речення з аналізованими предикатними іменниками мають ознаки простого речення, тоді як на глибинному (семантичному) рівні спостерігаємо трансформацію двох і більше вихідних елементарних простих речень, унаслідок якої постають дві центральні формально-синтаксичні позиції синтаксем із предикатно-субстанціальною функцією.


У четвертому розділі “Формально-синтаксичні категорії речення” схарактеризовано сукупність формально-синтаксичних категорій речення та їхніх грамем. Формально-синтаксичні категорії речення являють собою різновид реченнєвих синтаксичних категорій, який відбиває формальну організацію речення і вказує на типи синтаксичного зв’язку між підпорядкованими реченню синтаксичними одиницями та виділювані на ґрунті синтаксичних зв’язків компоненти речення. Ці категорії спрямовані у внутрішню сферу мови і найтісніше пов’язані з семантико-синтаксичними категоріями, диференційну ознаку яких, проте, становить зовнішнє спрямування – відображення предметів і явищ позамовного світу та стосунків між ними. До формально-синтаксичних категорій речення входять категорії: формально-синтаксичної предикативності, підрядності, сурядності, недиференційованого синтаксичного зв’язку, присудка, підмета, головного члена односкладного простого речення, другорядного члена простого елементарного речення, другорядного члена неелементарного простого речення, формально-синтак­сич­ного дуплексива.


Категорія формально-синтаксичної предикативності, або предикативний зв’язок, формує структурну основу двоскладного простого речення і позначає синтаксичний зв’язок між головними членами речення – підметом і присудком. Ця категорія реалізується у трьох грамемах: грамемі власне координації, грамемі транспозиційної координації і грамемі транспозиційного співвияву, які передають ступінь граматичного оформлення взаємозалежності підмета і присудка. Грамема власне координації являє собою грамему максимального вияву взаємозалежності присудка і підмета, за якого ці головні члени речення виражені спеціалізованими формами відповідно особового дієслова і називного або кличного відмінка іменника, напр.: Поїзд поволі котився назад (І.Багряний); Просніться, люди (Л.Кос­тен­ко). Грамема транспозиційної координації вказує на слабкіший порівняно з грамемою власне координації граматичний вияв взаємозалежності підмета і присудка, за якого один з головних членів (підмет або присудок) двоскладного простого речення виражений синтаксично транспонованими формами, напр.: Новий метушиться в темряві трюму (Ю.Яновський); Гучне “ура” підхопило Орлюка.. (О.Довженко). Грамема транспозиційного співвияву стосується випадків, коли обидва головні члени двоскладного простого речення виражені неспеціалізованими граматичними формами, напр.: Кохати – нові землі відкривати (І.Драч).


Категорія підрядності, або підрядний зв’язок, – формально-синтаксична реченнєва категорія, яка позначає залежність одного компонента речення від іншого і функціонує у простому та складному реченнях і словосполученні. Вона охоплює чотири грамеми: грамему прислівної валентної підрядності, грамему прислівної невалентної підрядності, грамему детермінантної підрядності і грамему опосередкованої підрядності. Грамема прислівної валентної підрядності являє собою центральну грамему категорії підрядності і вказує на залежність іменникових синтаксем (або їхніх реченнєвих еквівалентів) від предикатного слова і зумовлена здебільшого правобічною валентністю останнього, напр.: Приймає цар послів державних (Л.Костенко); – Зовсім [хлопчик] до вас подібний (І.Франко). Грамема прислівної невалентної підрядності виражає не зумовлений валентністю предиката прислівний підрядний зв’язок, що реалізується у формах узгодження та прилягання, напр.: Цвітуть смарагдові луги (Л.Костенко); Ці солов’ї співають по-фран­цузь­ки! (М.Рильський). Грамема детермінантної підрядності передає залежність підрядного речення чи другорядного члена речення не від слова, а від граматичної основи речення і реалізується у формі прилягання, напр.: Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди (Т.Шевченко); Червоних маків розгорівся ряд Після дощу, ласкавого й рясного (М.Рильський). Грамема опосередкованої підрядності вказує на синтаксичну своєрідність поєднаних підрядним зв’язком членів речення, один з яких безпосередньо підпорядкований опорному членові речення і через нього співвідноситься з третім членом речення або граматичною основою речення, напр.: Отут в роздоллі, біля гаю, хороші дні пливуть мої (М.Стельмах).


Категорія сурядності, або сурядний зв’язок, – формально-синтаксична категорія, яка позначає синтаксичний зв’язок між граматично рівноправними компонентами – предикативними частинами складносурядного речення (базова конструкція) і однорідними членами простого неелементарного речення (похідна кон­струкція). Ця категорія складається з вісьмох грамем: 1) безпосередньої сполучникової відкритої сурядності; 2) безпосередньої безсполучникової відкритої сурядності; 3) безпосередньої сполучниково-безсполучникової відкритої сурядності; 4) безпосередньої сполучникової закритої сурядності; 5) опосередкованої сполучникової відкритої сурядності; 6) опосередкованої безсполучникової відкритої сурядності; 7) опосередкованої сполучниково-безсполучникової відкритої сурядності; 8) опосередкованої сполучникової закритої сурядності. Безпосередня сурядність стосується предикативних частин складносурядного речення, а опосередкована сурядність – однорідних членів речення, сурядний зв’язок між якими реалізується не безпосередньо, а через посередництво третього компонента, щодо якого однорідні члени функціонують як однорідні підмети, присудки або другорядні члени речення.


Категорія недиференційованого синтаксичного зв’язку поширюється на складні речення, в яких нейтралізоване розрізнення сурядного і підрядного зв’язків. Вона має дві грамеми: грамему безсполучникового недиференційованого синтаксичного зв’язку і грамему сполучникового недиференційованого синтаксичного зв’язку. Перша грамема реалізується в безсполучникових складних реченнях закритої структури, які утворюють основну й типову частину безсполучникових складних речень. До цих конструкцій належать передусім безсполучникові складні речення з часовими, причиновими й умовними семантико-синтаксичними відношеннями, напр.: Хмарки біжать – Милуюся (П.Тичина); Митцю не треба нагород, його судьба нагородила (Л.Костенко). Другу грамему передають синкретичні сполучникові складні речення, предикативні частини яких поєднуються за допомогою сполучників тобто, цебто, себто, напр.: Серце має власний автоматизм, тобто воно скорочуватися без діяння зовнішнього фактора не може (З журн.).


Категорія подвійного синтаксичного зв’язку являє собою вторинне периферійне утворення, структуроване внаслідок об’єднання двох вихідних синтаксичних зв’язків. Вона охоплює дві грамеми: грамему подвійного синтаксичного зв’язку і грамему подвійного (підрядного і вторинного предикативного) зв’язку. Грамема подвійного синтаксичного зв’язку позначає подвійний предикативний зв’язок між подвійними присудком, що складається з повнозначного дієслова і другого компонента прикметникового різновиду, і підметом, який перебуває з двома компонентами подвійного присудка в подвійному предикативному зв’язку, напр.: Він повернувся того вечора з роботи невеселий (Гр. Тютюнник). Грамема подвійного (підрядного і вторинного предикативного) зв’язку вказує на подвійний зв’язок іменникового (особовозайменникового) компонента, який перебуває у валентно зумовленому підрядному зв’язку з дієсловом-присудком, з одного боку, і вторинному предикативному зв’язку із вторинним присудком – прикметником чи дієприкметником – з другого, напр.: Ониська часто хотіла побачити його сивим і вусатим (В.Симоненко).


У цьому розділі подано класифікацію формально-синтаксичних категорій, виділюваних на ґрунті синтаксичних зв’язків: 1) категорії присудка з грамемами: простого дієслівного присудка, нульового присудка, дієслівного складеного присудка, іменного складеного присудка, подвійного присудка, ускладненого складеного присудка, інфінітивного присудка, вторинного присудка; 2) категорії підмета з грамемами: простого іменникового підмета, нульового підмета, складеного кількісно-іменникового підмета, складеного іменникового асоціативного підмета, транс­понованого підмета, вторинного підмета; 3) категорії головного члена односкладного простого речення з грамемами: простого дієслівного головного члена, простого іменникового головного члена, складеного кількісно-іменникового члена, складеного іменникового асоціативного головного члена, укладеного предикатного головного члена; 4) категорії другорядного члена елементарного простого речення з грамемами: валентного правобічного сильнокерованого другорядного члена речення, валентного правобічного напівсильнокерованого другорядного члена речення, валентного правобічного слабкокерованого другорядного члена речення, валентного лівобічного другорядного члена речення; 5) категорії другорядного члена неелементарного простого речення з грамемами: прислівного невалентного другорядного члена речення, детермінантного другорядного члена речення, опосередкованого другорядного члена речення, вторинного валентного правобічного другорядного члена речення; 6) категорії формально-синтаксичного дуплексива з грамемами: подвійно координованого підмета, прислівного валентного другорядного члена речення та вторинного підмета.


П’ятий розділ “Комунікативно орієнтовані категорії речення” присвячено аналізові комунікативної організації речення-висловлення та його комунікативним категоріям. У дослідженні не протиставлювано речення висловленню, а виокремлено у структурі речення три аспекти: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний. Речення в комунікативному плані є висловленням і вирізняється спрямованістю у сферу мовлення. Комунікативна організація речення ґрунтується на комунікативних категоріях. Ці категорії перетворюють формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні структури речення як мовні утворення на одиницю мовлення – речення-висловлення. Комунікативні категорії речення являють собою різновид синтаксичних реченнєвих категорій, який відбиває комунікативну структуру речень-висловлень, указує на актуалізований з позицій мовця стосунок їхнього (речень-висловлень) змісту до дійсності, мету комунікативного акту та способи змістового членування, яких зазнають речення-висловлення у процесі їхнього формування. До комунікативних категорій речення входять такі категорійні величини: 1) предикативність як комунікативна надкатегорія з підпорядкованими їй підкатегорями часу, модальності й особи; 2) надкате­горія комунікативної настанови з підкатегоріями розповідності, питальності, спонукальності, бажальності й ірреальної умови; 3) категорія актуального членування.


Предикативність – комунікативна надкатегорія, яка виражає стосунок змісту речення до дійсності, формує речення як комунікативну одиницю і складається з підкатегорій часу, модальності й особи. Підкатегорія часу позначає час дії, процесу, стану тощо щодо моменту мовлення і має три грамеми: теперішнього часу, минулого часу і майбутнього часу, напр.: Я не люблю нещасних (Л.Костенко); Мала щастя своє, проміняла його на біду (Л.Костенко); На пожежах печалі я пам’ять свою обпалю (Л.Костенко). Модальність у вузькому розумінні, яке вважаємо обґрунтованішим з огляду на можливість вибудувати порівняно чіткі межі її функціонування, є обов’язковою ознакою кожного речення-висловлення і виражає стосунок реченнєвого змісту до дійсності з погляду реальності й ірреальності. Підкатегорія модальності охоплює три грамеми: грамему реальності, грамему потенційності  грамему ірреальності. Грамема реальності вказує на реальність явищ у двох часових планах – теперішньому і минулому, напр.: Я бачу темряву перед початком сну (Д.Павличко); Плакала віршами (Л.Костенко). Грамема потенційності поєднує семи гаданої з погляду мовця майбутньої реальності явища, але фактично його ірреальності і передавана формами майбутнього часу, напр.: Я не скажу і в пам’яті – коханий (Л.Костенко). Грамема ірреальності вказує на об’єктивно-модальне значення нереальності, стосується явищ, які не відбулися, не відбуваються, проте бажані, потрібні, необхідні тощо, і ґрунтується передусім на морфологічних категоріях наказового й умовного способу дієслова, напр.: Не нарікай на тьму злостиво, а краще засвіти свічу! (Д.Павличко); Якби мені черевики, То пішла б я на музики (Т.Шевченко); Хотів би я вільною бачить тебе.. (Леся Українка). Підкатегорія особи актуалізує з погляду мовця роль суб’єкта дії, процесу, стану тощо в комунікативному акті. Вона має три грамеми: грамему мовця, грамему адресата мовлення і грамему не-учасника комунікації, напр.: Я чую спів.. (І.Багряний); Ти спиш у незбагненнім смутку.. (Д.Павличко); Між Дніпром і Доном Перун переморгнувся з Посейдоном (Л.Костенко).


Надкатегорія комунікативної настанови вказує на мету комунікативного акту і реалізується в п’ятьох підкатегоріях: розповідності, питальності, спонукальності, бажальності та ірреальної умови. Підкатегорія розповідності відображає комунікативне завдання – констатацію реальності факту, явища. Вона реалізується у двох грамемах: грамемі реальної розповідності і грамемі потенційно-реальної розповідності. Грамему реальної розповідності передають форми минулого і теперішнього часу, напр.: Боліла правдою (Л.Костенко); Я кохаю Вас, Єво (Л.Кос­тен­ко). Грамему потенційно-реальної розповідності виражають форми майбутнього часу, напр.: Я без вас збожеволію (Л.Костенко). Підкатегорія питальності вказує на спонукання мовцем адресата до відповіді на запитання з метою отримання інформації. Вона охоплює дві грамеми: грамему загальної питальності і грамему часткової питальності. Грамема загальної питальності стосується запитань, які вимагають підтвердження чи заперечення загального змісту речення й оформлені спеціальною питальною інтонацією або питальними частками, напр.: – Є в тебе дім і щось на світі рідне? (Л.Костенко); Чи душу обпікає недосяжність? (Л.Кос­тенко). Грамема часткової питальності позначає запитання, що вимагають з’ясу­ван­ня окремого моменту й передавані питальними займенниковими словами, напр.: Хто може врятувати нас від нас? (Л.Костенко); В яких світах блукає цей блукалець? (Л.Костенко); – Чого ти тут сидиш? – Куди ж мені іти (Л.Костенко). Підкатегорія спонукальності виокремлює спонукання мовцем адресата до виконання / невиконання такої дії, яка б уможливила реальність позначуваного реченням явища. До цієї підкатегорії входять дві грамеми: грамема категоричної спонукальності і грамема бажальної спонукальності. Грамема категоричної спонукальності позначає спрямовану до адресата і чітко виражену вимогу виконання / неви­ко­нання дії, напр.: Тремтіть, убивці.. (В.Симоненко); І знову короткі, чіткі накази: – Рятувати людей. Найперше людей. Не допустити жертв (О.Гончар). Грамема бажальної спонукальності вказує на спрямовану до адресата некатегоричну вимогу певної дії, з відтінком бажання, побажання, прохання, поради тощо, напр.: – Ви б лягли, мамо, спочили (Панас Мирний). Підкатегорія бажальності виражає бажання мовця або не-мовця здійснити позначуване у змісті речення явище. До цієї підкатегорії належать дві грамеми: грамема внутрішньої бажальності і грамема зовнішньої бажальності. Грамема внутрішньої бажальності позначає бажання, прагнення мовця здійснити певну дію, реалізувати якийсь стан тощо, напр.: – Здається, я впала і заснула. Якби була Довіку проспала! (Т.Шевченко); – Хоч би закохатися в кого до безпам’яті абощо (О.Гончар). Грамема зовнішньої бажальності вказує на бажання, прагнення не-мовця здійснити дію, реалізувати певний стан та ін., напр.: Аби ж то пощастило йому мати хоч половину дідизни (М.Стельмах); Якби ж то йому, Гаркуші, здобути яке-небудь підданство! (О.Гон­чар). Підкатегорія ірреальної умови вказує на можливість явища за певної умови, конкретно визначеної у змісті речення чи контексті або точно не визначеної. Ця підкатегорія охоплює дві грамеми: грамему означеної ірреальної умови і грамему неозначеної ірреальної умови, пор.: Все, все пояснив би Порфир, якби взяли його в тлумачі до екскурсантів (О.Гончар) і А я тепер би ішов куди б там не було (О.Ольжич).


Категорія актуального членування речення – комунікативна категорія, що стосується способів змістового членування, яких зазнає речення-висловлення у процесі його формування. Ця категорія має дві грамеми: грамему теми і грамему реми. Грамема теми – компонент актуального членування речення, який позначає вихідний пункт висловлення, відому інформацію, те, стосовно чого щось повідомляють і на чому ґрунтується подальше розгортання думки. Грамема реми – компонент категорії актуального членування речення, що вказує на основний зміст висловлення, те нове, що його повідомляють і яке розгортає думку про вихідний пункт висловлення.


У висновках подано теоретичне узагальнення результатів дослідження синтаксичних категорій речення:


 


1. У синтаксичному структуруванні мови головна роль належить реченню як основній синтаксичній одиниці з притаманною їй формально-синтаксичною, семантико-синтаксичною і комунікативною організацією. Речення є тією синтаксичною одиницею-конструкцією, в межах якої розгортається функціонування всіх підпорядкованих їй синтаксичних одиниць (мінімальної синтаксичної одиниці як формально-синтаксичного члена речення і семантико-синтаксичного компонента – синтаксеми, словосполучення, синтагми), усіх синтаксичних прийомів і переважна більшість семантико-синтаксичних відношень. Воно являє собою визначальну синтаксичну конструкцію, на ґрунті якої формуються інші мовленнєві синтаксичні утворення – надреченнєві єдності і вищі від надреченнєвих єдностей величини. Формально-синтаксична, семантико-синтаксична і комунікативна структури речення ґрунтуються на відповідних реченнєвих синтаксичних категоріях. Тому студії з проблем категорійної структури речення стосуються фундаментальних проблем граматики, частково розв’язаних і більшою мірою тих, що потребують свого розв’язання.


2. Дисертаційне дослідження являє собою в галузі теоретичного синтаксису, побудоване на матеріалі конститутивних граматичних категорій української мови – синтаксичних категорій речення. Мета дослідження полягала в теоретичному обґрунтуванні складу синтаксичних категорій речення, їхнього статусу і функцій на тлі синтаксичної системи і структури сучасної української мови. Особливо актуальним є функціональне розмежування синтаксичних категорій як трьох сукупностей (семантико-синтаксичної, формально-синтаксичної й комунікативної), що не набули й дотепер задовільної кваліфікації у граматичній науці.


3. Важливим у дослідженні синтаксичних категорій речення є розмежування їхньої системи і структури. Система і структура синтаксичних категорій речення – два аспекти об’єктивно наявного взаємовідношення між реченням, яке являє собою організовану сукупність його синтаксичних категорій, і категоріями як складниками речення. Під системою розуміємо сукупність взаємопов’язаних, взаємозумовлених синтаксичних категорій, що утворюють складнішу єдність – категорійну організацію речення, розглядану з боку її складників (синтаксичних категорій), а під структурою – склад і внутрішню категорійну організацію речення, розглядану з боку її цілісності.


У внутрішній структурі різновидів реченнєвих синтаксичних категорій розрізнено чотири градаційні одиниці: 1) надкатегорію, членовану на підкатегорії, які у свою чергу складаються з категорій або грамем; 2) підкатегорію, підпорядковану надкатегорії; 3) категорію, безпосередньо підпорядковану підкатегорії або репрезентовану в самодостатньому окремішньому вияву; 4) грамему як мінімальну, далі не членовану категорійну одиницю, що безпосередньо підпорядковується категорії або підкатегорії. Така ієрархічна своєрідність типова для семантико-синтаксичних і комунікативних категорійних величин.


4. Диференційну ознаку семантико-синтаксичних категорій речення становить їхнє зовнішнє спрямування – відображення предметів і явищ позамовного світу та стосунків між ними. Отже, семантико-синтаксичні категорії – це різновид синтаксичних категорій, який відображає позамовну дійсність, поширюється своїм загальним семантико-синтаксичним змістом на сукупність речень як основних синтаксичних одиниць і утворює дві визначальні надкатегорії – предикатність (ознаковість) і субстанціальність (предметність) з їхнім подальшим членуванням на семантико-синтаксичні підкатегорії, категорії та грамеми. До цих двох надкатегорій прилягають категорія семантичко-синтаксичної валентності і категорія семантико-синтаксичної елементарності / неелементарності речення.


5. Диференційну ознаку формально-синтаксичних категорій становить спря­мування у внутрішню сферу мови. З-поміж формально-синтаксичних категорій речення вирізняються дві їхні сукупності: 1) категорії, що стосуються типів синтаксичних зв’язків і 2) категорії, які вказують на виділювані на ґрунті синтаксичних зв’язків компоненти. До цих двох сукупностей входять категорії: формально-синтаксичної предикативності, підрядності, сурядності, недиференційованого син­так­сичного зв’язку, подвійного синтаксичного зв’язку, присудка, підмета, головного члена односкладного простого речення, другорядного члена елементарного простого речення, другорядного члена неелементарного простого речення тощо. У сукупності формально-синтаксичних категорій, що характеризують типи синтаксичних зв’язків, виразно виявляється синтаксична ранговість, яка впливає на ранговість і формально-синтаксичних членів речення.


6. Комунікативна організація речення-висловлення ґрунтується на комунікативних категоріях. Вони являють собою різновид синтаксичних категорій, що перетворює мовну схему речення на речення-висловлення, відбиває комунікативну структуру речень-висловлень, вказує на актуалізований з позиції мовця стосунок їхнього (речень-висловлень) змісту до дійсності, мету комунікативного акту та способи змістового членування речень-висловлень. З-поміж комунікативних категорій речення вирізнено три їхні сукупності: 1) предикативнсіть як комунікативну надкатегорію з підпорядкованими їй підкатегоріями часу, модальності й особи; 2) надкатегорію комунікативної настанови з її підкатегоріями розповідності, питальності, спонукальності, бажальності й ірреальної умови; 3) категорія актуального членування речення. Підкатегорія модальності з надкатегорії предикативності перетинається з підкатегоріями надкатегорії комунікативної настанови, утворюючи складні змістові комплекси. Комунікативно орієнтовані категорії речення окреслюють ступінь їхньої мовленнєвої спеціалізації. З цього погляду категорія актуального членування речення вирізняється з-поміж аналізованих комунікативних категорійних явищ найбільшим ступенем закріпленості у сфері мовлення.


7. Опрацьовані в дисертаційному дослідженні теоретичні засади аналізу трьох типів реченнєвих синтаксичних категорій, визначення їхнього статусу й функціонального діапазону, рангового структурування і ступенів диференціації категорійних величин слугуватимуть поглибленому вивченню всієї сукупності граматичних (синтаксичних, морфологічних і словотвірних) категорій. Ці принципи можна застосувати при опрацюванні багатьох проблем функціональної і категорійної граматик української і типологічно подібних до неї мов. Надзвичайно цінним є послідовне застосування методики дефініційного аналізу, за якого кожній з вирізнених семантико-синтаксичних, формально-синтаксичних і комунікативних надкатегорій, підкатегорій, категорій і грамем дано визначення з вказівкою на їхні внутрішні і зовнішні рангові співвідношення.


 








Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990. – С.215.




Див.: Городенська К.Г. Проблема зв’язку словотвору та синтаксису в новій академічній граматиці української мови // III Міжнародний конгрес україністів: мовознавство. – Харків. – 1996. – С.182-185; Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. – 1994.- № 6. – С.22-28.




У висвітленні явищ семантичної елементарності підкреслюємо в неелементарних реченнях компоненти, що відбивають структуру семантично елементарних речень.




Див.: Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. – К.: Наук. думка, 1987. – С.107.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины