ДИНАМІКА ЛЕКСИЧНИХ НОРМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ ХХ СТОЛІТТЯ : ДИНАМИКА лексических норм В УКРАИНСКОЙ ЛЕКСИКОГРАФИИ ХХ ВЕКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання та методи дослідження, визначено джерельну базу, наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження лексичних норм літературної мови” схарактеризовано іманентні ознаки літературної норми і кодифікації, проаналізовано погляди окремих мовознавців і цілих лінгвістичних шкіл (української, російської, чеської, польської та ін.) на ці явища. Представлена традиційна інтерпретація лексичних норм у сучасних лінгвістичних студіях, розглянуто нормування лексики у контексті історичного розвитку української літературної мови.

Нормі, динамічній за своїм характером, властива внутрішня конкуренція між явищами, що виникають і зникають, продуктивними і непродуктивними, центральними й периферійними. Водночас прагнення до стабільності – іманентна ознака будь-якої норми. Проте лише у літературній мові ця стабільність та обов’язковість норм підкріплюється їх кодифікацією у відповідних словниках, граматиках, довідниках.

У ракурсі нашого дослідження із багатовікової історії становлення і розвитку української мови найбільший інтерес представляє ХХ ст., коли витворювалася загальнонаціональна мовна єдність. У цьому часовому проміжку стали можливими всебічне наукове вивчення і належна кодифікація норм української літературної мови. На основі праць І. Огієнка, Ю. Шевельова, О. Горбача та інших учених розглянуто етапні віхи розвитку української мови. У проаналізованих періодизаціях простежується часоподіл життя мови ХХ ст., який слугує хронометром-орієнтиром при описі й аналізі досліджуваних лінгвальних явищ і процесів. Загалом етапні віхи історії української мови ХХ ст., виділені науковцями, логічно співвідносяться з етапами історії українського народу. Питання мови для України завжди було і досі залишається питанням політичним, оскільки від офіційного статусу мови у державі залежить її стан: вияв усіх форм існування, якість функціонування стилів і форм реалізації. На прикладі конкретного періоду – доби українізації (20-ті – початок 30-х рp.) – проаналізовано проблеми нормування словникового складу. Виокремлюється роль наукових студій українських учених В. Сімовича, І. Огієнка, М. Гладкого, А. Ніковського, О. Курило, В. Ганцова, М. Сулими, Б. Ткаченка та ін., що забезпечили надійне підґрунтя для нормалізаційних процесів літературної мови.

Рівень розвитку літературних норм, стан суспільної мовосвідомості етносу у той чи інший період опосередковано віддзеркалюються у лексикографічних працях. Найціннішим здобутком української лексикографії кінця XIX – початку XX ст. є чотиритомний “Словарь української мови” (1907–1909 рр.), зібраний редакцією “Киевская старина” та упорядкований Б. Грінченком (СГ). У роботі СГ став точкою відліку для дослідження кодифікації лексичних норм сучасної української літературної мови, оскільки узагальнює – під кутом нашого бачення – сформовану на початок    ХХ ст. мовну картину світу українців і, зокрема, словниковий склад української мови. Після СГ почалася доба нормативних словників літературної мови, практична потреба у яких була досить гострою. Кожний словник умовно розглядаємо як хронологічний (чи синхронний) зріз стану лексико-семантичної системи у певний проміжок часу. На основі кількох лексикографічних зрізів відтворюємо динаміку лексичних норм, історію окремих лінгвальних явищ, еволюцію мовного поступу.

Нормалізаторська практика підтверджує ефективність компетентного втручання у функціонування мови, яке виявляється в різних формах і на різних етапах становлення та розвитку лексичних норм. Визнання можливостей впливу на мовну практику, природно, спонукає до активізації мовної політики у державі.

У різних галузях вітчизняного мовознавства накопичено чималий досвід використання інформаційних технологій. Позитивні характеристики застосування автоматизованих систем спонукали виробити власну методику залучення комп’ютерного програмування для вивчення динаміки лексичних норм сучасної української літературної мови.

Усі етапи дослідження лексико-семантичних процесів репрезентує розроблена автоматизована інформаційна система “Lingua”. У створених базах даних кожне слово супроводжується різноплановими характеристиками, що стосуються його змістової, формальної та функціональної сторін. До вихідних матеріалів дослідження належать основні бази даних.

<Слово> – розташований в алфавітному порядку реєстр слів (лексем, кодифікованих різними словниками ХХ ст., і некодифікованих номенів).

<Част. мови> – частиномовна належність слова.

<Грам. х-ка> – граматична характеристика слова (рід, число, незмінне слово та ін.).

<Форма> – інформація про будову слова (складне слово, складноскорочене слово, абревіатура, похідне від абревіатури).

<Семантика> – інформація про семантичну структуру слова (однозначне чи багатозначне), реєструється кількість значень слова.

<Стил. позн.> – стилістична позначка. Це ремарка, яка подається до лексеми у словнику та вказує на сферу функціонування слова.

<Х-р позн.> – характер стилістичної позначки. Пояснюється, чого стосується стилістична ремарка: усього слова чи певного значення.

<Варіанти> – інформація про наявність варіантів слова.

<Іншомовність> – база даних про мову-джерело запозичення лексеми.

<Тематика> – структуровані дані про те, яку сферу мовної картини світу репрезентує лексема. Для кожного слова передбачено три кодових назви, які відображають різний ступінь потрібного для дослідника узагальнення. Наприклад: побутова лексика – назви продуктів харчування – номени фруктів, назви осіб – назви осіб за зовнішнім виглядом, темпоральна лексика – назви місяців, богословська лексика – назви церковних обрядів та ін.

<Лексика> – інформація про належність слова до певних груп лексики. У цій базі даних відображена сфера функціонування ненормативних або ще не кодифікованих лексичних одиниць, як-от: конфета – “росіянізм”, відик – “розмовне” та ін.

<Глосарій> – база даних із цифровими відповідниками до прізвищ українських письменників, у мовотворчості яких вживається певна лексема. Така інформація дає можливість простежити часову відповідність реального функціонування слова у мовному житті соціуму і його кодифікацію в лексикографічних працях. Певне речення-ілюстрація може бути введене у базу даних <Додаткова інформація>.

<Модель> – це сформульовані типи кодифікації лексичних норм у словниках ХХ ст.

<Процеси> – відомості про те, для яких процесів, тенденцій, що відбуваються у літературній мові, чинників мовного розвитку, шляхів лексичного збагачення є ілюстрацією певне слово.

<Банк даних> – різноманітна, непередбачена дослідником інформація, яка виникає у процесі аналізу різних лексикографічних праць, груп лексики, семантичної структури слів та ін. Наприклад, одне із значень слова м’ясорубка – переносне: “Про війну, битву або місце кривавого бою”. Таке тлумачення у СУМі спонукало ввести параметр “слова та їх значення, що виникли під час Другої світової війни”.

<Перша фіксація> – код словника (із вибраного для аналізу списку лексикографічних праць), у якому вперше кодифікується лексема.

<Коди словників> – шифри тих основних словників, до реєстрів яких входить аналізований номен. Для зручності введення інформації лексикографічній праці присвоюється двоцифровий код, тотожний рокові видання: СГ – код 07, СУМ – код 70, СІС-85 – код 85 та ін. Відсутність лексеми у реєстрі словника позначається найближчим числом. Наприклад, код 08 означає, що номен у СГ не фіксується.

Щоб охопити загальним реєстром (відповідними кодами) усі одиниці бази даних <Слово>, у базі даних <Коди словників> для диференціації лексики, яка не кодифікується найновішими словниками, запроваджено детальнішу градацію: 01 – некодифікована лексика (неологізми), 02 – слова, що вийшли з ужитку, 03 – ненормативна лексика та ін.

<Додаткова інформація> – текстова база даних, яка містить відомості, введені з різною метою: 1) характеристики лексем, не передбачені іншими базами даних, 2) інформацію, що вимагає текстового оформлення, 3) факти, які можна представити у формі “Звіт” (роздрукований на принтері текст). Для певних слів наводяться контексти їх уживання, цікаві факти про походження предметів та ін.

Усі відомості баз даних вихідних матеріалів дослідження (окрім текстового об’єкта <Додаткова інформація>) представлені цифровими кодами. Для їх розміщення використовується реляційна (таблична) модель, яка дозволяє наочно представити усі зібрані мовні факти (рис. 1).