| Краткое содержание: | Розділ 1. “Теоретичні передумови, вихідні позначення, апарат дослідження”. Сучасна англійська мова являє собою унікальне лінгвістичне явище –поліетнічну мовну єдність, котра сформувалась у першій половині ХХ століття і варіанти якої утворюють соціально-комунікативну систему, що зберігає так звану “комунікативну придатність”, спрямовану на забезпечення взаєморозуміння між носіями цих варіантів. Основні теоретичні положення про мовну єдність як систему її національних варіантів висвітлені в працях О.І.Смирницького, Г.В.Степанова, О.Д.Швейцера, О.І.Домашнєва, Д.Брозовича, О.Є.Семенця. Найбільш загальне визначення представляє національний варіант особливою формою функціонування єдиної мови, яка характеризується наявністю інваріантних конститутивних ознак, притаманних даній мові на будь-якій території її розповсюдження, та варіантних ознак, які свідчать про специфіку соціального або територіального характеру. Згідно з домінуючою в сучасній англістиці концепцією (О.О.Марцинкус, Л.Н.Скреліна), вимовні різновиди, що функціонують на сучасному етапі, розглядаються як варіанти єдиної фонологічної системи англійської мови, які, розрізняючись за цілим рядом ознак, збігаються в своїх основних характеристиках і розвиваються в руслі загальної еволюційної парадигми. Однак із структурної точки зору, кожен з варіантів може бути визнаний особливим засобом реалізації єдиної системи, а не самостійною мовною сутністю, оскільки дивергентні процеси призвели до формування специфіки й унікальності кожного окремого національного варіанта англійської мови, хоча конвергентні процеси сприяли її цілісності й єдиному напряму розвитку (Д.А. Шахбагова).
Вимовна норма – це багатоаспектна категорія, складність якої зумовлена як внутрішньомовними, так і позамовними факторами і якій властиві такі ознаки: традиційність, обов’язковість, правильність. Для носіїв певного типу вимови норма формулюється в кодифікації. Поняття норми прийнято співвідносити з визначеннями – об’єктивна, регулярна, престижна у соціальному смислі; поняття кодифікації – суб’єктивна, правильна у мовному смислі. Норма постійно розвивається на відміну від кодифікації, яка не розвивається, а час від часу змінюється під впливом безперервного внутрішнього, соціального та комунікативно зумовленого розвитку літературної норми (А.Едлічка). Саме ці характеристики кодифікації визначили актуальність її дослідження для пізнання сутності норми.
Особливою рисою вимовних норм сучасної англійської мови є співіснування в межах норми фонемних варіантів слів, утворених засобами вільного фонемного варіювання, тобто видозміни фонетичної структури слів, яка не має смислорозрізнювальної функції, оскільки в результаті заміни однієї фонеми на іншу в одній і тій же позиції утворюється не нове слово, а модифікація фонетичної структури того самого слова, його вимовні варіанти (Г.Є.Мальковський, Д.П.Венцкуте, В.Ю.Паращук).
У центрі нашої уваги перебувають дифтонги англійської мови, які характеризуються складною, плавною артикуляцією, складаються з двох голосних елементів, що утворюють один склад (С.І.Верман, Л.Р.Зіндер, Дж.Веллз). Розгляд фонемного статусу дифтонга займає важливе місце не лише у фонологічній теорії окремих мов, а й у загальній теорії фонології. Основним є питання про біфонемність чи монофонемність американських дифтонгів. Ця проблема детально розглядалась представниками функціональної лінгвістики (Й.Вахек, М.Трубецкой, Б.Трнка), американськими дескриптивістами (Г.Л.Трейгер, Б.Блох, М.Свадеш), копенгагенськими структуралістами (В.Ульдаль), вітчизняними фонологами (Г.П.Торсуєв, Л.Р.Зіндер). Виходячи із розуміння дифтонга як цілісної, хоча й фонетично складної функціональної одиниці, дослідниками (О.К.Демідов, Т.В.Міронова, Л.В.Бондарко) виділено критерії, які підтверджують монофонемний статус дифтонга: а) артикуляційна неподільність; б) здатність функціонувати в системі голосних фонем як будь-яка інша голосна фонема; в) здатність цілком (а не покомпонентно) здійснювати смислорозрізнювальну функцію; г) силабічна нерозкладність; д) морфологічна неподільність. Ми вважаємо, що зіставний аналіз ВФВ дифтонгів південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм має такі підстави: 1) вимовні різновиди поліетнічної англійської мови розглядаються як варіанти єдиної фонологічної системи; 2) в структурному плані – це підсистеми з домінуючими рисами, проте роль розрізнювальних елементів вагома.
Розділ 2. “Засоби вільного фонемного варіювання в системах дифтонгів: якісні й кількісні характеристики”. Під "інвентарем" фонемного варіювання розуміємо впорядковані набори із двох та більше фонем, варіювання яких утворює фонемні варіанти слів південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм. Їх упорядкованість полягає в тому, що фонема, яка знаходиться на першому місці в інвентарі ВФВ, належить до найбільш розповсюдженого варіанта фонемної структури слова (LPD – 1990; EPD – 1997); фонема, що займає друге місце ( і наступні місця), знаходиться у відношенні "вільного" варіювання з першою фонемою в менш розповсюдженому варіанті (-тах) цього ж слова, наприклад: /a - - /, dilator, /daletr , d-, d-/; /e - - /, vertebrate /v:tbret, -brt,-brt/ тощо.
У реферованому дослідженні розглядається варіювання дифтонгів у синхронії, оскільки процес співіснування різноманітних мовних паралелей трактується сучасною лінгвістикою як джерело мовних змін, форма та умова їх реалізації (Т.О. Расторгуєва), що дозволяє виявити динаміку функціонуючої мовної системи.
Дослідження варіантних фонемних структур слів із ВФВ дифтонгів проводиться нами в системі мови: вивчення їх у функціональному, семантико-стилістичному планах не входить до завдань даної роботи.
Методика дослідження базується на зіставленні варіантів дифтонгів у фонемних структурах одного й того ж слова, виходячи при цьому із семантичної еквівалентності форм, що вважається в сучасному мовознавстві одним із найбільш надійних критеріїв зіставлення (Ю.О.Жлуктенко) та підрахунків. Ця методика дозволила встановити повний інвентар фонемного варіювання дифтонгів, вільні варіанти вимови кожного дифтонга південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм, а також види вільного фонемного варіювання дифтонгів. У роботі досліджено частоту конкретних дифтонгів та їх груп, підраховано довжину слів у фонемах для встановлення позиції, сприятливої для ВФВ.
У результаті обстеження лексикографічних джерел нами виділено фонемні варіанти 7434 слів, у фонемних структурах яких відбувається ВФВ дифтонгів, що складає 9,3% від загальної кількості слів-загальних назв, зареєстрованих у вимовному словнику, причому з них 76,9% становить ВФВ дифтонгів британського варіанта з дифтонгами американського; 13,9% – ВФВ лише серед британських дифтонгів і 9,2% – ВФВ лише серед американських дифтонгів.
У вільному варіюванні у фонемних структурах слів британського варіанта англійської мови беруть участь вісім дифтонгів із восьми, однак всі вони виявляють різну частоту у ВФВ: ядром встановлено дифтонги /a, , e/, варіювання яких в сукупності складає 75,6% випадків; до периферійної підсистеми варіювання належать дифтонги /e, , a, /, оскільки вони беруть незначну участь (8%) у ВФВ. Дифтонг // належить до основної підсистеми ВФВ південноанглійської вимовної норми. Дані про ядро і периферію ВФВ дифтонгів британського варіанта були звірені з частотою цих дифтонгів у мові (за допомогою даних Л.Д.Сліпченко), використовуючи методи кореляції. Отримане число дорівнює 0,68, що свідчить про існування залежності між частотою дифтонгів південноанглійської вимовної норми та їх участю у фонемному варіюванні в структурі слів. Згідно наших підрахунків, чотири із восьми значень частот дифтонгів у ВФВ знаходяться у відповідному інтервалі довіри: із точністю 95% гіпотеза про залежність частоти дифтонгів британського варіанта у ВФВ від частоти їх у мові є достовірною для дифтонгів /e, , a, /. Значення частот чотирьох інших дифтонгів у ВФВ знаходяться хоча і не в інтервалі, але близько до однієї з його меж. |
