МОВНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОБРАЗУ ДЕРЖАВИ У ПРЕСІ УКРАЇНИ : Языковая репрезентация ОБРАЗА ГОСУДАРСТВА В ПРЕССЕ УКРАИНЫ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету і завдання, виділено об’єкт, предмет і матеріал дослідження, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, розкрито теоретичне і практичне значення роботи, її наукову новизну.

У першому розділі дисертації “Публіцистичний образ як об’єкт лінгвістичного дослідження” розглядається поняття образу в сучасній лінгвістиці,  його трактування різними науками: філософією, логікою, психологією, літературознавством; визначаються основні риси публіцистичного образу, специфіка його презентації у політичному дискурсі.

Під політичним дискурсом з огляду на об’єкт дослідження розуміємо сукупність газетних текстів, які з позиції соціокультурних традицій та ідеологічного спрямування відтворюють образ держави з усіма її інституціями і конститутивними елементами, насамперед характер її зовнішньої і внутрішньої політики, а також ідеологію, економіку, культуру, етнос тощо.

Складником політичного дискурсу, на нашу думку, є публіцистичний образ держави, тобто такий образ, що відтворюється мовою засобів масової інформації (у нашому випадку – газет) і слугує для досягнення прагматичного ефекту – вплинути на розум і почуття адресата як члена суспільства і сформувати певну думку щодо держави, певне ставлення до неї, яке виражається у вигляді її позитивної або негативної оцінки. До структури образу входять ключові слова, а також концепти, що ними позначаються. 

Основними константними концептами, що утворюють концептуальне поле “держава” протягом трьох досліджуваних періодів, є концепти, які до того ж мають усі ознаки ключових слів: держава, влада, політик, економіка, народ, культура, мова. Для першого (кінець 1970-х рр. – квітень 1985 р.) і другого (квітень 1985 р. – серпень 1991 р.) періодів характерні такі концепти, як СРСР, УРСР, партія, КПРС, Компартія України, комунізм, соціалізм, комуніст, комсомол, ВЛКСМ, ЛКСМУ, комсомолець, піонер, колгосп, радгосп, а для сучасного етапу основними є концепти держава, влада, політик, партія, вибори, економіка, народ. Деякі концепти залежно від часу мають різне представлення: Генеральний секретар ЦК КПРС – Президент СРСР – Президент України, Голова Ради Міністрів СРСР – прем’єр-міністр СРСР/УРСР – прем’єр-міністр України, Верховна Рада СРСР/УРСР – Верховна Рада України (парламент), радянські люди/трудящі республіки – радянські люди/український народ – український народ.

Окрім цього, важливе місце у структурі публіцистичного образу займає оцінка, у розумінні сутності якої схиляємося до погляду В.М.Телії на цей феномен: “Оцінне значення – це інформація, що містить відомості про ціннісне ставлення суб’єкта мовлення (того, хто використовує певне слово чи вираз) до певної властивості позначуваного, яка виділяється відносно того чи іншого аспекту розгляду певного об’єкта”.

Оцінка є відображенням не тільки індивідуального ставлення до предметів, явищ, подій навколишнього світу, а й громадського, оскільки саме суспільство виробляє певні ціннісні орієнтації. Вироблення критеріїв оцінки будь-якого предмета чи явища багато в чому детерміноване менталітетом нації, її культурою, моральними нормами, політикою, ідеологією тощо.

У дослідженні виходимо з того положення, що оцінка локалізується у слові (у його денотативному або конотативному значеннях), у словосполученні, зокрема метафоричному, фразеологізмі, у тексті, а також існує поза текстом.

З огляду на те, що, по-перше, газетний текст спрямований на загальну оцінність, по-друге, політичний дискурс є оцінним (особливо у газетному втіленні), по-третє, оцінка є “найбільш яскравим представником прагматичного значення” (Н.Д.Арутюнова), пропонуємо вважати оцінний компонент основним, стрижневим компонентом конотативного значення, таким, який превалює над іншими, підпорядкованими йому компонентами. У такому разі стилістичний компонент посилює і увиразнює оцінку, емотивний компонент сприяє впливу на адресата емоційно-оцінної інформації через його почуття, емоції і волю, а експресивний компонент посилює цей вплив.

Жоден з мовних механізмів не призначений спеціально для впливу, але майже кожен може бути використаний з цією метою, оскільки природа мови комунікативна. Виходячи з цього, на наш погляд, доцільно вважати прагмемами лексеми, фразеологізми, метафоричні сполучення, прецедентні тексти і графічні одиниці, що використовуються з метою досягнення будь-якого прагматичного ефекту (у нашому випадку – створення позитивного/негативного ставлення до держави на підставі сприйняття її образу). Зупиняючись на теоретичному аналізі кожної із зазначених мовних одиниць, обґрунтовуємо їх вибір для виконання зазначеної прагматичної мети.

Як стверджують дослідники (О.М.Вольф, Е.В.Кузнецова, Й.А.Стернін, В.М.Телія та ін.), оцінка найповніше виявляється в семантиці слова. Відповідно до того, де саме розміщена оцінка у межах лексичного значення слова (у денотативному чи конотативному значенні), прийнято виділяти раціональну (власне інтелектуальну) та емоційну (емоціональну) оцінки. Вчені зазначають, що раціональна, або інтелектуально-логічна, оцінка зв’язана з таким ставленням суб’єкта до об’єктивної дійсності, яке базується на логічних судженнях про притаманні об’єкту оцінки позитивні/негативні властивості, а тому така оцінка тяжіє до дескриптивного значення і міститься у денотаті. Емоційна оцінка виражає почуття-ставлення, з’являється у зв’язку з переживанням певного стимулу, і, відповідно, є компонентом конотативного значення. Крім цього, дослідники називають третій різновид оцінки – соціальну оцінку, в основі визначення якої лежить дихотомія “відповідний прогресивним соціальним нормам/не відповідний прогресивним соціальним нормам”. У роботі, слідом за Й.А.Стерніним, соціальна оцінка розглядається як така, що міститься у конотативному оцінному компоненті.

Політична метафора відображає політичне життя суспільства, способи політичного мислення (А.М.Баранов), вона “формує модель сприйняття дійсності, де, як у дзеркалі, відображаються уявлення про роль і місце діючого суб’єкта” (А.М.Баранов, Ю.М.Караулов). Така метафора має значний прагматичний потенціал: вона впливає на мислення і почуття людини і тому активно використовується у процесі “політичної аргументації” (А.М.Баранов). У дослідженні метафора розглядається як результат взаємодії двох смислових комплексів: сигніфікативного (джерело метафоризації) і денотативного (об’єкт метафоризації) дескрипторів, причому перший дескриптор вважається метафоричною моделлю.

Фразеологізми – це особливі мовні одиниці, які беруть участь у створенні мовної картини світу, своєрідно інтерпретуючи його, що виявляється у вираженні суб’єктивного і, як правило, емоційно забарвленого ставлення мовця до світу. Фразеологізми здатні зробити мовлення виразним, доступним, емоційно насиченим, а отже, і переконливим. Все це дає підстави для широкого  використання багатих фразеологічних ресурсів української мови в політичному дискурсі для виконання функції впливу, при здійсненні якої створюється і публіцистичний образ держави. Оскільки фразеологізм складніший за своєю структурою від слова, він виступає потужнішим носієм не тільки  інформації, а й прагматичного потенціалу.

У фразеологічному значенні, як і у лексичному, дослідники (В.П.Жуков, Т.А.Космеда, О.В.Латіна, В.М.Телія, В.Ю.Черненко) виділяють оцінний компонент. До того ж свідома настанова автора-публіциста на створення публіцистичного образу держави змушує його використовувати трансформовані фразеологізми. На основі численних класифікацій трансформованих фразеологізмів (Л.А.Баркова, М.А.Бобунова, В.М.Вакуров, Б.В.Кривенко, С.М.Прокоп’єва, Л.Ю.Шевченко) у роботі визначено основні прийоми їх видозміни.

До прагматично спрямованих мовленнєвих одиниць, слідом за О.М.Бабкіним, А.М.Барановим, Н.Д.Бурвиковою, В.Г.Костомаровим, А.Є.Супруном та ін., відносимо і прецедентні тексти – тексти, важливі для певної особистості у пізнавальному й емоційному планах, загальновідомі, а також часто вживані. Вони розширюють часові межі й культурний простір тексту, полегшують передачу певної думки, збагачують текст смисловими й емоційними відтінками, підтверджують правильність думки, виражають оцінку певних фактів, ситуацій тощо, створюють комічний ефект.

Оскільки у газеті активно використовуються можливості графіки, на наш погляд, доречно було б додати і графосемантичний засіб впливу на адресата. У першу чергу нас цікавлять факультативні (необов’язкові, нецитатні) лапки, під семантикою яких розуміємо їхню здатність бути еквівалентом словесної оцінки тексту або його елементів.

Мовній репрезентації образу держави сприяють не тільки мовні одиниці, а й аксіологічні моделі, які розглядаються як такі будови, що імітують  онтологічний і оцінний план висловлення та мають бінарні опозиції, елементи яких можуть перебувати у відношеннях протиставлення, зіставлення тощо. Ці моделі неодноразово досліджувалися лінгвістами (Н.Д.Арутюнова, В'яч.В.Іванов, Т.А.Космеда,  Ю.М.Лотман, А.Б.Пеньковський, Н.Н.Розанова, Н.К.Рябцева, С.Л.Сахно, В.М.Топоров,  Г.М.Яворська). Через аксіологічні моделі в газетному тексті реалізуються ціннісні орієнтації суспільства, які спрямовані, зокрема, на формування ставлення до держави. Домінантну позицію в цьому процесі займають моделі “своє” – “чуже”, “нове” – “старе”, у які закладено модель “добре” – “погано”, що і визначає їх оцінність. Традиційною інтерпретацією моделі “своє” – “чуже” вважається варіант “своє” (добре) – “чуже” (погано), а для моделі “нове” – “старе” традиційною є модифікація “нове” (добре) – “старе” (погано).

У другому розділі дисертаційного дослідження “Мовностилістичні прийоми і засоби створення публіцистичного образу держави” здійснено аналіз засобів представлення зазначеного образу, що реалізуються в семантиці слова (у денотативному або конотативному компоненті лексичного значення), метафори, фразеологізму, описано інші механізми образотворення, зокрема прецедентні тексти, графічні елементи тощо. Ці мовні одиниці характеризують концепти держава, влада, політик, економіка, народ та ін.

У результаті аналізу встановлено, що формуванню позитивного образу держави протягом усіх трьох періодів сприяє використання денотативного значення лексем (раціональна оцінка), а саме лексем з узуальними позитивними семами (І період: благотворний, вільний, славний; ІІ період: мудрий, працьовитий, талановитий; ІІІ період: важливий, відповідальний, сміливий) і слів, які вживаються у переносному значенні (І період: полум’яні патріоти, тверда позиція; ІІ період: пробудження національної свідомості; ІІІ період: повнокровний). Тільки для газетних текстів радянського часу (І і ІІ періоди) характерне  застосування моделі “інтенсифікатор + оцінне (позитивне)  слово” (І період: зростання ефективності суспільного виробництва, підвищення темпів розвитку; ІІ період: дальший розвиток економіки, зміцнення матеріального і духовного потенціалу). Негативний образ держави з’являється у період перебудови і залишається домінантним у новітніх текстах, причому засоби його створення є такими ж, як і для позитивного образу, а саме: використання лексем з узуальними ядерними негативними семами (ІІ період: зрадливість, бездумний, злиденний; ІІІ період: голод, зневіра, аморальний, бідний, корумпований); вживання слів у переносному значенні (ІІ період: духовне рабство; ІІІ період: сліпа влада, тупі чиновники, знекровлені підприємства) та із стилістичним забарвленням (ІІ період: виборсатися із кризового становища – розмовне; ІІІ період: брехня – розмовне, політика розвалу – розмовне).

За нашими даними, створення позитивного образу держави із застосуванням потенціалу конотативного значення слова відбувається за допомогою використання лексем з ідеологічним компонентом (І період:   комуністичне ставлення до праці, ленінська миролюбива політика нашої держави, ленінський заповіт; ІІ період: велика справа соціалізму, демократизація, гласність, прискорення), посиленню якої нерідко сприяє використання інтенсифікаторів і кванторних слів (І період: беззавітно служити справі миру і комунізму; ІІ період: поглиблення демократичних процесів). Таким чином позитивний образ держави формується тільки до 1991 р. і з цього часу починається створення образу, в якому підкреслено негативні риси, що відбувається за рахунок використання слів у переносному значенні (ІІ період: залізобетонна централізація, інформаційний Чорнобиль; ІІІ період: зіжмакані ідеали, потрощена віра) і лексем із стилістичним компонентом (ІІ період: шкурництво – розмовне, безсоромне політиканство – презирливе; ІІІ період: політична метушня – розмовне, пустомелі – розмовне, крикуни від мікрофона – зневажливе, політичні розборки – жаргонне). Протягом сучасного періоду засоби створення негативної оцінки стають різноманітнішими: використання лексем з узуальними негативними семами, що містяться у конотативному компоненті лексичного значення (дилетанти, голослівний), посилення узуальних оцінних сем (політичні торги, парламентські торги) або актуалізація  потенційних оцінних сем  певного слова (сиропні обіцянки), реверсія оцінки (благодійник, соловей, солодкоголосий, раювати), а також поява оцінних сем у неоцінних словах під впливом вузького контексту (перефарбовані політики, пластилінові політики).

Виділення основних константних концептів, що утворюють концептуальне поле “держава”, і ключових слів дає змогу встановити механізм впливу досліджуваного образу на суспільну свідомість. При створенні публіцистичного образу держави у зв’язку з дією екстралінгвальних чинників (час, зміна ідеологічних настанов) відбувається зміна способів номінації, а у випадках, коли номінація залишається незмінною, спостерігається зміна конотацій. Наприклад, концепт “держава” в газетних текстах І періоду має декілька варіантів найменування. Офіційною назвою держави є СРСР (USSR – у світі), яка може видозмінюватися як Союз РСР, Радянський Союз (офіційно), Радянська соціалістична держава, Радянська держава (менш офіційно). Інші номінації держави мають оцінне значення (винятково позитивне), яке посилюється стилістично, що виражається у піднесеності, урочистості номінацій: Батьківщина, Вітчизна, Країна Жовтня, Країна Рад. Сенсибілізації оцінки сприяють також інтенсифікатори, у ролі яких виступають лексеми з оцінним значенням  (велика Країна Рад, рідна Вітчизна) або ідеологеми (країна перемігшого соціалізму, перша країна соціалізму, перша у світі країна розвинутого соціалізму, радянська Батьківщина, радянська соціалістична Батьківщина, соціалістична Батьківщина, соціалістична Вітчизна). Стилістична виразність номінації держави посилюється за допомогою присвійного займенника наш, який використовується у невластивій для нього функції, як “своєрідний квантор” (Б.Ю.Норман): наша держава, наша країна, наша Батьківщина, наша Вітчизна, наша велика Батьківщина, наша соціалістична Батьківщина, наша Радянська держава, наша велика багатонаціональна соціалістична Батьківщина. Для надання висловленню урочистості і піднесеності використовуються номінації типу держава соціальної рівності і справедливості, держава миру і співробітництва між народами, надія і оплот всього прогресивного людства, непорушний оплот миру в усьому світі; оплот миру, свободи і щастя всіх людей на землі; світоч соціалізму, братерства і миру; символ миру, символ дружби. Позитивна оцінка з’являється і в нейтральних лексемах держава, країна, що пояснюється високою частотою їх вживання у контекстах з позитивною оцінкою.

Концепт Україна в газетних текстах цього періоду номінується як УРСР, Українська РСР (офіційно), Радянська Україна (менш офіційно). Частотними є  випадки, коли Україна позначається “безособово” – республіка, рідше зустрічається номінація Батьківщина і наша республіка. Найменша кількість випадків, коли Україна називається Україною або державою. Як і для номінації СРСР, для номінації УРСР використовуються оцінні лексеми: вільна Радянська Україна, одна з найбільш розвинутих республік Союзу РСР.

У період перебудови державою все ще залишається СРСР. Продовжують зустрічатися такі випадки номінації СРСР, як країна, величезна країна, Батьківщина, Радянська держава, наша велика  багатонаціональна Вітчизна, наша велика країна, наша суверенна Радянська держава тощо. Але поруч з уже традиційними номінаціями, з’являється нова – Центр – на противагу “периферії” – УРСР. Сама ж УРСР позначається як УРСР, Українська РСР, Радянська Україна, республіка, вільна республіка, наша республіка, суверенна держава, Українська держава, Україна (набагато частіше порівняно з попереднім періодом). Останнє пов’язане з тим, що Україна (особливо з кінця 1989 року) усвідомлюється як держава в державі.

На сучасному етапі почасти здійснюється заміна нейтральної номінації СРСР (СРСР, Радянський Союз, країна, держава тощо) негативно забарвленим словосполученням із стрижневим словом імперія: радянська імперія, “імперія зла”. Прагнення до повернення СРСР оцінюється як спроба реанімувати імперію, як імперська сверблячка (про політиків).

Україна в цей період найчастіше позначається як Україна, держава, наша держава, країна, наша країна, Вітчизна. Майже не використовується лексема республіка, яка була частотною у попередні періоди, на позначення аналізованого концепту. Для номінації концепту Україна використовуються лексеми з позитивною оцінкою: велика держава, велика європейська держава, нова європейська держава, незалежна Українська держава. Зустрічаються випадки номінації України, що мають негативні конотації, наприклад: банкрот, зла мачуха, “Титанік”,  зменшена копія “Титаніка”.

Як показав аналіз метафоричних моделей, для першого періоду продуктивними стали моделі ВІЙНА, РОДИНА, БУДОВА, СПОРТ, ПРИРОДА, МИСТЕЦТВО, ШЛЯХ, ЛІНІЯ, КУРС. У результаті образ держави постає як дружна сім’я радянських республік, що іде шляхом, накресленим рідною Комуністичною партією і великим Леніним і веде боротьбу за будівництво комунізму, а також за урожай, за демократію, за мир, за світле майбутнє, проти імперіалізму і реакції.

У період перебудови метафори моделей ВІЙНА, ШЛЯХ, МЕДИЦИНА, БУДОВА, КУРС, МЕХАНІЗМ, РОДИНА, ПРИРОДА, ГРА, СПОРТ, ТРАНСПОРТ  відтворюють образ СРСР то як величезний корабель, що взяв курс на перебудову і демократизацію суспільства і успішно просувається до комунізму, то як будову з міцним фундаментом, у ролі якого виступає марксизм-ленінізм. Україна з рівноправної сестри перетворюється на багатостраждальну матір. Але поступово шляхи СРСР і України розходяться, внаслідок чого Україна опиняється на роздоріжжі, перед нею постає дилема: обрати шлях до реального державного суверенітету чи продовжувати іти старим, второваним шляхом. Україна обирає перший шлях, адже дороги від суверенітету назад немає.

Для сучасного етапу продуктивними моделями є такі: ВІЙНА, СПОРТ, МЕДИЦИНА, ТЕАТР, ПРИРОДА, МУЗИКА, ТРАНСПОРТ, ГРА, КАРТИ. Держава зображується у стані війни, що не припинялася, а з часом стала більш жорстокою. Це вже війна за владу, політична війна без правил, яка передбачає війну компроматів, таємну війну технологій із застосуванням зброї з політичного арсеналу. Хвороба держави, яка почалася раніше, загострилася і прогресує, а “медична картка” України поповнюється новими записами: тромби транспортних артерій, судомні конвульсії властей, метастази мафіозності і корумпованості, передвиборна пропагандистська сверблячка, передвиборна епідемія, економічний колапс. Державі доводиться змінити транспортний засіб: вона пересідає з корабля/лайнера перебудови на воза, який усіма колесами застряв у проблемах економіки і соціальної кризи.

Як показав матеріал, для усіх трьох періодів спільними продуктивними метафоричними моделями є ВІЙНА, СПОРТ, ПРИРОДА. З часом змінюється характер створюваної метафорами оцінки. Так, у перший період метафори мають виключно позитивну оцінку, у період перебудови спостерігається коливання оцінок у таких метафоричних полях, як ВІЙНА, ШЛЯХ, МЕДИЦИНА, БУДОВА, МЕХАНІЗМ, РОДИНА, СПОРТ, причому у моделі МЕДИЦИНА значно переважає негативна оцінка, а “сучасні” метафори мають стабільну негативну оцінку.

Для відображення публіцистичного образу держави стає необхідним використання фразеологічних одиниць. Так, створенню позитивного публіцистичного образу держави у газетних текстах до- і власне  перебудовного періодів сприяє активне використання ідеологічних кліше (І і ІІ періоди: комуністичне виховання, комуністична мораль, партійні збори, радянський спосіб життя, соціалістичне змагання; ІІ період: інтенсифікація економіки, прискорення соціально-економічного розвитку), речень-гасел (І і ІІ періоди: Будьмо гідними високого довір’я партії! Народ і партія єдині! Партія – наш рульовий!; ІІ період:  Дорогою Жовтня – дорогою перебудови! Партія революції – партія перебудови!) і значно рідше – узуальних фразеологізмів (І період: наріжний камінь, бути на висоті, ходити у передовиках; ІІ період: перші ластівки, взяти високі рубежі), які іноді трансформуються (І період: розрядити міжнародну атмосферу, Хоч і без року тиждень; ІІ період: здоровий глузд узяв гору). Негативний образ утворюється за рахунок використання таких фразеологізмів: пасти задніх, пійматися на гарячому (І період); дамоклів меч, піррова перемога, троянський кінь (ІІ період), у тому числі й трансформованих: глас волаючого в бюрократичній системі; Чи свисне рак у райспоживспілці? З хворої голови (І період); впасти в апатію, жити рожевими ілюзіями (ІІ період). Як свідчить матеріал, у перший і другий періоди фразеологізми, як узуальні, так і трансформовані, використовуються для вираження і позитивної (частіше у першому періоді), і негативної (частіше у другому періоді) оцінки. У сучасних текстах вживаються узуальні фразеологізми як у початковій формі (білі плями; в боргах, як у шовках; владний Олімп, гордіїв вузол, дамоклів меч,  кульгати на обидві ноги, нагріти руки, не мати ні шеляга за душею), так і у трансформованій (хапатися за позабюджетні соломинки, новий віце-прем’єр борозни не зіпсує, “вірним ленінцям” – закон не писаний). Певний добір фразеологічних одиниць, а також їх трансформація формує (за незначним винятком: наріжний камінь, пальма першості, не пасти задніх тощо) переважно негативний образ держави.

      Щодо прецедентних текстів, то у газетах радянського часу (І і ІІ періоди) вони використовуються нерегулярно. Прецедентні тексти зустрічаються як у незмінному    вигляді   (І  період: Герой  нашого  часу, Чуття   єдиної  родини; ІІ період: Доля людини, Злочин і кара; Учитись, учитись і учитись; Я знаю, місто буде), так і у  трансформованому (І період: енциклопедія партійної роботи, Твої університети; ІІ період: Бути чи не бути перебудові, А контейнер і нині там, Крок вперед, два кроки …куди?).

      Широке залучення прецедентних текстів стає диференційною ознакою сучасного етапу, при цьому вони є, як правило, трансформованими шляхом додавання або заміни компонентів. Наприклад: Вранці – реформи, ввечері – гроші; Праворуч підеш – спікера втратиш, ліворуч підеш – розпуск отримаєш; Кому живеться весело, привільно в Україні; Особливості національної виборчої кампанії; Дайош приватизацію! Совєтська хвороба лівизни в українському парламенті; Бути чи не бути парламенту? Уряд каже: ми за ціною не постоїмо.

При відтворенні образу держави використовуються засоби графосемантики і, насамперед, факультативні лапки. Протягом усього часу лапки використовуються: 1) для виділення умовної номінації, що нерідко базується на переносному  значенні  слова (“бойові листки”, “зелені” жнива – І період; “павловська” реформа, “ліві”, “праві”, “центристи” – ІІ період; “бюджетна ніч”, “прогресисти”, “червоні” депутати – ІІІ період); 2) для експлікації     іронії (“борці  за  права  людини”,  “демократія”   про  “чуже”  у І   період; “вождь  всіх  народів”,  “батьківщина   застою”,  “передовики”  –  ІІ період;   “засідання”,   прем’єрський  “трон”  – ІІІ період); 3) для виявлення емоційно-оцінної енантіосемії (“борці за народне щастя”, законодавчі “шедеври”, “конгресмени” – сучасний період); 4) для виділення стилістично забарвленого слова (І період: “штурмівщина” – розмовне, “урівнялівка” – розмовне; ІІ період: “завали” в економіці – розмовне, офіційні вказівки “згори” – розмовне; ІІІ період: політична “драчка” – розмовне, депутатські “мерси” – розмовне; “корочка” кандидатів у майбутні президенти – просторічне; ініціювати “наїзд” – жаргонне, відкрито “кидати” президентську кандидатуру – жаргонне); 5) для  виділення оказіоналізмів (ІІ період: “демократизатори”, “чорнобилізація” суспільства, “мояхатаскраївська” байдужість; ІІІ період: “прихватизація”, “прихватизувати”, “одобрямс”, “тінезація”,  “прем’єріада”, “спікеріада”, “невіглас-шоу”, “построзкольне” (засідання), “демокради”, “демократура”, “катастройка”, “бандократія”).

Оцінності можуть набувати і слова, що не мають ні оцінного значення, ні оцінного компонента значення в умовах широкого контексту, коли оцінка формується на передтекстовому етапі та входить до складу фонових знань читача, тобто базується на “всій сумі знань комуніканта” (Г.В.Колшанський). Це так звана позатекстова, або віртуальна, оцінка, що виділяється на противагу оцінці, яка локалізується у слові/тексті. Така оцінка впливає на адресата інформації через створення у нього враження об'єктивності, неупередженості думки.

Протягом першого періоду позатекстова оцінка образу держави стабільно позитивна, а виникнення іншої оцінки (негативної чи нейтральної) повністю нейтралізується. Газетні тексти перебудови також спрямовані на появу позитивної позатекстової оцінки, але адресат може сприйняти інформацію і негативно. Позатекстова оцінка сучасного образу держави здебільшого індивідуалізована, але, як правило, є негативною: “Конгрес США схвалив закон про зарубіжну допомогу на 1997 рік. Відповідно до нього, Україні виділятиметься 225 мільйонів доларів. Ця сума дорівнює цьогорічній допомозі, зате іншим країнам така допомога наступного року зменшиться порівняно з нинішньою” (Молодь України. – 24.09.1996. – С.1). Інформація такого типу може породжувати позитивну оцінку, коли в адресата з’являється приблизно такий хід думки: добре, що допомога США  буде продовжувати надаватися нашій країні, відрадно, що вона не зменшиться. Але можлива і негативна оцінка ситуації зростання зовнішньої заборгованості.

У третьому розділі роботи “Мовне моделювання публіцистичного образу як спосіб реалізації прагматичної настанови” аналізуються мовні аксіологічні моделі (“своє” – “чуже”, “нове” – “старе”), які, актуалізуючись за певних умов, скеровують адресатів інформації на позитивне/негативне сприйняття образу держави. У дослідженні встановлюється: а) характер наповнення онтологічного плану, що представлений певною групою концептів; б) характер наповнення оцінного плану, тобто враховується розташування оцінних маркерів “добре”/“погано”; в) динаміка змін обох планів кожної моделі відповідно до змін соціополітичних чинників.

      Аналіз показав, що у газетних текстах 1978 – 1985 рр. модель “своє” – “чуже” при відтворенні образу держави наповнюється так, що компонент “своє” утворюють концепти СРСР, КПРС (“своє₁”) і УРСР, Компартія України (“своє₂”). Для досягнення  аргументативності використовуються концепти світова громадськість, усе прогресивне людство, прогресивні сили планети та ін., що утворюють компонент “своє₃”. Характерно, що “своє” у будь-якій інтерпретації (“своє₁”, “своє₂”, “своє₃”) завжди оцінюється позитивно, а “чуже” (Захід, США, імперіалізм) – негативно, таким чином вичерпно експлікується традиційний варіант оцінювання.

      Модель “своє” – “чуже” в газетних текстах періоду 1985 – 1991 років реалізується таким чином, що “своє” утворюється концептами Україна/УРСР (“своє₁”)  і СРСР (“своє₂”), а “чуже” – СРСР (Центр, союзні відомства), а також  США, імперіалізм. Ціннісний план моделі характеризується відносною стабільністю: “своє” оцінюється позитивно, а “чуже” – негативно, лише у модифікаціях “своє₁” (Україна) – “чуже” (СРСР, Центр) і “своє₁” (Україна) – “чуже” (союзні відомства) “своє” разом з “чужим” оцінюється негативно. 

При відтворенні образу держави в газетних текстах 1991 – 2001 років модель “своє” – “чуже” має такі складники: “своє” незмінно утворює концепт Україна, а “чуже” – Росія, Захід, США. У ціннісному плані повністю реалізуються усі варіанти моделі у модифікації, в якій член опозиції “чуже” створений концептом Росія. Коли “чуже” представлене концептом Захід, “не спрацьовує” модифікація “своє” (добре) – “чуже” (погано). У випадку представлення концептом США компонента “чуже” відсутня модифікація “своє” (добре) – “чуже” (добре). Продуктивною стає модель “своє” (погано) – “чуже” (добре).

Встановлено, що модель “нове” –  “старе”, втілюючись у газетних текстах періоду 1978 – 1985 рр., набуває вигляду “нове₁” (теперішнє) – “старе” (минуле) або “нове₂” (майбутнє) – “нове₁” (теперішнє). Частотною є модифікація “нове” (добре) –  “старе” (добре), причому член опозиції “старе” представлений концептами досвід, традиція. Регулярно реалізується і варіант “нове” (погано) – старе (погано), коли на негативну оцінку “нового” впливає негативна оцінка “старого”. Отже, у такому разі зіставлення відбувається тільки в онтологічному плані.

            При реалізації моделі “нове” – “старе” в газетних текстах періоду перебудови в онтологічному плані вона стабільно представлена як “нове” (теперішнє) – “старе” (минуле), а в оцінному реалізує всі можливі варіанти.

У сучасних текстах модель “нове” (теперішнє) – “старе” (минуле) змінюється тільки в оцінному плані. З усіх можливих варіантів не знаходить свого втілення модифікація “нове” (добре) – “старе” (добре).

У висновках викладено результати проведеного дослідження.

ВИСНОВКИ

      1. Публіцистичний образ держави, виконуючи у політичному дискурсі функції впливу, переконання, а також гносеологічну функцію, стає його конститутивною одиницею. Дослідження підтверджує, що публіцистичний образ складається з концептів, ключових слів, що їх позначають, а також тих одиниць мови, які виражають або здатні виражати оцінку. Займаючи домінантну позицію у структурі публіцистичного образу, категорія оцінки виступає основним критерієм добору тих мовних одиниць, які беруть участь у його формуванні.

      2. До корпусу мовних одиниць, прагматична спрямованість яких полягає у створенні публіцистичного образу держави, належать лексеми з оцінними узуальними ядерними, потенційними або периферійними семами, що містяться у денотативному або конотативному компонентах значення, а також метафори, фразеологічні одиниці з оцінною семантикою, прецедентні тексти і графосемантичні засоби. На формування досліджуваного образу впливає також онтологічне та оцінне наповнення аксіологічних моделей “своє” – “чуже” і “нове” – “старе”. Ці мовні засоби по-різному реалізуються у газетних текстах і їх активність у процесі створення образу держави цілком залежить від зміни стратегії політичного дискурсу на кожному окремому етапі.

      3. Головним завданням політичного дискурсу І періоду (1978 – 1985 рр.) є створення позитивного публіцистичного образу держави – СРСР, а саме: показати могутність і силу держави, переваги комуністичної ідеології і планового ведення господарства. Для реалізації цього завдання найактивніше використовуються ідеологеми (лексеми, словосполучення, здебільшого перифрази, кліше), а також лексеми з оцінним значеням. Значну роль відіграють такі продуктивні метафоричні моделі, як ВІЙНА, РОДИНА, БУДОВА, СПОРТ, ПРИРОДА, ШЛЯХ, ЛІНІЯ, КУРС (за зменшенням ступеня продуктивності). Основна мета використання лапок як засобу графосемантики полягає у розмежуванні “свого” і “чужого” за рахунок виявлення іронії щодо реалій “чужого” світу і позитивної оцінки реалій “свого”. Механізм позатекстової оцінки у цей час спрямований на те, щоб позитивно оцінити образ держави і унеможливити появу індивідуалізованої (негативної/нейтральної) оцінки. Характерною ознакою цього періоду є стабільність розташування оцінок у структурі аксіологічних моделей: “своє” (добре) – “чуже” (погано) і, найчастіше, “нове” (добре) – “старе” (добре). До периферійних засобів належить використання системних оцінних фразеологізмів і прецедентних текстів. 

      4. У період перебудови надзавданням політичного дискурсу стає відображення процесів демократизації суспільства, звільнення від старих догм, втілення ідеї ринку. Відповідно до цього публіцистичний образ держави (СРСР/УРСР) оцінюється як позитивно, так і негативно. При цьому засоби створення позитивного образу залишаються незмінними (використання ідеологем і слів з оцінним значенням), а формування негативного образу здійснюється за рахунок використання лексем з узуальними негативними оцінними семами, лексем із стилістичним компонентом значення, шляхом вживання трансформованих фразеологізмів та “іронічних” лапок. У цей час “спрацьовують” такі метафоричні моделі, як ВІЙНА, ШЛЯХ, МЕДИЦИНА, БУДОВА, КУРС, ТРАНСПОРТ тощо, при цьому “в середині” перших трьох спостерігається коливання між позитивною і негативною оцінками. Позатекстова оцінка здебільшого спрямована на створення позитивного образу держави, проте створюваний у межах того самого висловлення/тексту образ  може сприйматися і позитивно, і негативно. Продуктивною залишається така модифікація моделі “своє” – “чуже”, як “своє” (добре) – “чуже” (погано). Специфіка використання цієї моделі полягає в активізації варіанта “своє₁”  (Україна) – “чуже” (СРСР, Центр), який демонструє появу  антагоністичних відношень між СРСР і УРСР. Модель “нове” – “старе” набуває вигляду “нове” (теперішнє) – “старе” (минуле), а в оцінному плані має всі можливі варіанти. На периферії все ще залишаються прецедентні тексти, хоча за їх допомогою поруч з позитивною оцінкою активніше створюється негативна.

      5. З набуттям Україною статусу суверенної і незалежної держави постала необхідність утворення такого її публіцистичного образу, який би відображав національну ідею, консолідував націю, сприяв демократизації суспільства. У цей період простежується тенденція до розширення корпусу мовних одиниць, які представляють публіцистичний образ держави. Своєрідним у цей час є те, що раціональна оцінка сприяє створенню як позитивного, так і негативного образу держави, а можливості емоційної оцінки використовуються для формування негативного образу. Якщо раніше основна увага приділяється номінації концептів держава і партія, то тепер – концепту політик. Продуктивними метафоричними моделями є такі: ВІЙНА, СПОРТ, МЕДИЦИНА, ТЕАТР, ПРИРОДА, МУЗИКА, ТРАНСПОРТ, ГРА, КАРТИ. Активно використовуються фразеологічні одиниці, до семантики яких входить оцінний компонент, а також трансформовані фразеологізми і прецедентні тексти (найчастіше – заміна або додавання компонента/компонентів). При експлікації оцінки лапки виділяють нові номінації, слова з переносним значенням, оказіоналізми і, як правило, слугують для створення іронії. Периферійним засобом стає використання ідеологем. Позатекстова оцінка образу держави здебільшого залежить від індивідуального сприйняття інформації, що зумовлює виникнення як позитивної, так і негативної оцінки при сприйманні того самого тексту. Відбувається актуалізація такого варіанта моделі “своє” – “чуже”, як “своє” (погано) – “чуже” (добре), а “своє” (добре) – “чуже” (погано) стає непродуктивним. У моделі “нове” – “старе” зміни відбуваються тільки в межах оцінного плану,  при цьому відсутня модифікація “нове” (добре) – “старе” (добре), що була актуалізованою раніше. За незначним винятком, мовні засоби направлені на створення негативної оцінки, що зумовлене прагненням адресантів інформації використати потенціал цих засобів для реалізації зазначеної позитивної мети.

      Аналіз мовних ресурсів представлення образу держави в газетних текстах дає змогу вирішити певні лінгвістичні завдання теоретичного та практичного характеру. Разом з тим, у сфері досліджуваної проблематики залишається простір для подальшого вивчення репрезентації публіцистичного образу. Цікавими в цьому плані були б дослідження, що базуватимуться на порівняльному аналізі газетних текстів двох і більше мов. Крім того, подальше вивчення поставленої проблеми дозволить розширити корпус мовних одиниць, використаних для створення публіцистичного образу, зокрема, задіяти ресурси словотвору, морфології, синтаксису тощо.