ПРИКМЕТНИКИ, ЩО ПОЗНАЧАЮТЬ ЗОВНІШНІСТЬ ЛЮДИНИ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проведених досліджень, сформульовано мету і завдання, висунуто основні положення, які виносяться на захист, описано матеріал дослідження й методи його аналізу, визначено новизну, теоретичну і практичну цінність отриманих результатів.

Перший розділ, “Теоретичні та методологічні передумови дослідження лексичної семантики”, присвячено теоретико-лінгвістич­ним основам дослідження.

Останнім часом у лінгвістичній літературі обговорюється проблема типів сполучуваності лексем та відношень між ними. Одна з перших спроб розмежувати різні типи контекстів (лексичний, що зводиться до підкласу слів; лексичний, що не зводиться до підкласу слів; синтаксичний), а разом з тим виділити типи сполучуваності була здійснена Н.М.Амосовою. У сучасній лексикології за Н.М.Амосовою і Ю.Д.Апресяном сполучуваність розглядається на трьох рівнях: семантичному, лексичному та синтаксичному. У живому мовленні усі види сполучуваності зливаються. Їхній поділ вважається штучним, умовним і викликаним пізнавальною лінгвістичною метою.

Під синтаксичною сполучуваністю розуміють здатність слова всту­пати в синтагматичні зв’язки з іншими словами на рівні класу слів (граматичного розряду). Дослідження синтаксичної сполучува­ності передбачає виявлення набору та умов реалізації синтаксич­них зв’язків слова.

Під лексичною сполучуваністю розуміють здатність слова сполу­ча­тися з окремими словами (сполучуваність на рівні одного слова). Дослідження лексичної сполучуваності слова ставить за мету визначення набору слів, з якими воно може сполучатися у мовленні, та умов реалізації словосполучень. Лексична сполучуваність розкриває індивідуальні семантичні особливості окремого слова.

Під семантичною сполучуваністю розуміють здатність слова вступати в синтагматичні зв’язки з підкласом слів. Вивчення семантичної сполучуваності передбачає об’єднання окремих слів у підкласи за їх семантичною подібністю.

Отже, синтаксична сполучуваність ґрунтується на граматичних потенціях слів, лексична – на індивідуальних властивостях слів, семантична – на властивостях такого підкласу слів, який утворює певну “ідеографічну групу” (за висловленням Н.М.Амосової), тобто групу слів, з’єднану спільними семантичними ознаками.

З вищесказаного випливає, що слово, яке семантично реалізу­ється, може сполучатися:

а) з класом слів;

б) з підкласом слів;

в) з окремо взятими словами.

Типологія лексичної сполучуваності докладно представлена у праці професора В.В.Левицького (1989), який доводить, що у виділених вище моделях сполучуваності доцільно розглядати не тільки слово, але і лексико-семантичну мікросистему (ЛСМ), і лексико-семантичний варіант слова (ЛСВ). У результаті отримуємо дев’ять основних типів сполучуваності лексичних одиниць.

З урахуванням цих типів сполучуваності, предметом нашого дослідження є сполучуваність семантична, тобто сполучуваність підкласів прикметників з підкласами іменників.

У другому розділі, “Синтагматичні та парадигматичні відношення між прикметниками, що позначають зовнішність людини в англійській мові”, описано процедуру інвентаризації досліджуваної мікросистеми і проведено класифікацію всередині неї, досліджено частотні характеристики виділених підкласів прикмет­ників, охарактеризовано синтагматичні зв’язки і парадигматичні від­но­шення між досліджуваними підкласами прикметників.

В англійській мові лексичні засоби опису зовнішності людини являють собою велику понятійну сферу. Досліджувана мікро­система виходить за рамки семантичного поля і лексико-семан­тичної групи у класичному розумінні. Теорія подібних мікросистем ще недостатньо розроблена. Прикметники зовнішності людини об’єднуються у так звану “розширену тематичну групу” (чи понятійну сферу), а семантичні підкласи в нашій роботі ([colour], [shape], і т.п.) – це компоненти даного тематичного утворення. 

Великий  смисловий  обсяг  корпусу  досліджуваних прикмет­ни­ків, складність їх семантичного структурування зумовили вибір інтуїтивно-логічного методу інвентаризації.

За основу відбору прикметників нами взята семантика іменників – зовнішність людини. Фіксувалися усі лексеми, які описують окремі час­тини людського організму, а також такі, що характеризують по­ставу, вираз обличчя, погляд, жест, посмішку, оскільки, на нашу дум­ку, дані прикметники безпосередньо відносяться до опису зовнішності людини живої. Прикметники, що описують елементи одягу людини, не розглядалися.

         Відомо, що для опису семантики прикметників важливим завданням є визначення їхньої референтної сфери, тобто сфери предметів чи подій, що мають відповідну ознаку (О.М.Вольф, І.Р.Вихованець). Практично це вирішується за допомогою розгляду семантичної сполучуваності прикметників з певними підкласами іменників. При вивченні семантичної сполучуваності прикметників, що позначають зовнішність людини, ми розглядали сполучуваність у моделі “досліджуваний підклас + підклас слів-партнерів”. Під семантичною сполучуваністю підкласів слів ми розуміємо сполучуваність більших чи менших за обсягом лексичних мікросистем з семантичними підкласами слів (за визначенням В.В.Левицького).

Процедура дослідження синтагматичних зв’язків підкласів прикметників з підкласами іменників складалася з таких операцій:

·       1. Поділ усього корпусу досліджуваних прикметників на певну кількість семантичних підкласів.

·       2. Поділ усього корпусу іменників, з якими сполучаються досліджувані прикметники у тексті, на певну кількість підкласів. 

·       3. Складання таблиці сполучуваності досліджуваних підкласів прикметників з виділеними підкласами іменників.

·       4. Складання на основі цієї вихідної таблиці альтернативних (чотирипільних) таблиць для наступної статистичної обробки.

·       5. Статистичний аналіз альтернативних (чотирипільних) таблиць за допомогою критерію хі-квадрат та коефіцієнта спряженості.

    6. Обробка та інтерпретація отриманих даних.

Оскільки теорія підкласів слів у сучасній лінгвістиці розроблена недостатньо, вивчення семантичної сполучуваності пов’язане з цілою низкою труднощів теоретичного та практичного порядку, які виникають насамперед у процесі семантичної класифікації слів. Семантична класифікація слів передбачає класифікацію реалій та їх відображення у нашій свідомості. Через відсутність об’єктивних критеріїв визначення у досліджуваних слів конкретних семантичних ознак слово може належати одночасно до різних семантичних груп. Зважаючи на це, доцільно використовувати емпіричний метод, тобто виходити з фактів, які надає досліджуваний матеріал. Отже, поділ на семантичні підкласи у нашій роботі базується на мовній інтуїції дослідника і має неформальний характер.

Виходячи з попередніх досліджень семантичних класифікацій прик­­метників, ми синтезували накопичений досвід, застосували його до англійських прикметників, що позначають зовнішність людини, макси­мально пристосувавши відомі класифікації до потреб нашого дослідження. Підкласи прикметників виділяються на основі членуван­ня корпусу ад’єктивних слів як групи слів, у семантичній структурі яких відзначена якась окрема спільна для них сема. При виділенні узагаль­нених сем використовувалися словникові дефініції декількох ре­пре­зен­тативних тлумачних словників і враховувався контекст. Для даного дослідження достатньо  використання таких сем, які служать основою великих лексичних груп і чітко визначаються логіко-інтуїтивним шляхом.

Так, корпус прикметників був поділений нами на 18 семан­тичних підкласів, виділених дистрибутивно-статистичним та інтуїтивно-логічним методами і сформованих на основі об’єднання за спільною для кожного підкласу семою: 1) [colour], 2) [light], 3) [dimensions],        4) [sha­pe], 5) [surface], 6) [phy­sical nature], 7) [assessment], 8) [emotion], 9) [character], 10) [intel­lect], 11) [movement], 12) [name], 13) [texture],   14) [smell], 15) [tem­perature], 16) [weight], 17) [material], 18) [intensity]. Назви підкласів носять умовний характер.

Серед іменників, зафіксованих у тексті з досліджуваними підкласами прикметників, нами виділено 27 семантичних підкласів. Ми виходимо з положення про те, що конкретна ознака не існує сама по собі, поза її носієм, сфера застосування прикметника залежить у першу чергу від обсягу сфери денотатів-предметів або подій, які мають відповідну ознаку. Отже, створення інвентаря підкласів іменників відбувається за їхньою денотативною спільністю.

Згідно з семантичними дослідженнями останнього десятиліття, особа людини в мові представлена перш за все як фізична, психічна і соціальна. Ці три сфери пов’язані як у реальній дійсності, так і в її мовній концептуалізації. Враховуючи даний факт, деякі дослідники (Г.М.Яворська) стверджують, що лінгвістичні позначення особливос­тей моторики разом із зазначенням деталей зовнішності, вікові харак­те­­ристики, ознаки статури тощо формують фізичний аспект мовного уявлення про людську особистість. Крім того, опис кінетичної поведін­ки персонажу художнього твору – дійовий спосіб вираження настрою персонажа, його портретних і психологічних характеристик (Н.В.Нака­шидзе). У цьому смислі лінгвістичні позначення рухів людини пов’яза­ні з назвами інших фізичних ознак. Тому, на наш погляд, доцільно ви­ділити окремий підклас [gesture] поряд з підкласами [eyes], [trunk] та ін.       

         В окремі підкласи згруповані іменники, які позначають людину або її зовнішність взагалі ([persons], [appearance]), поставу ([сarri­age]), вираз очей або обличчя ([countenance]), погляд ([look]), жест ([gesture]), посмішку ([smile]). В окрему групу [pronouns]  виділені зай­менники, хоча цей підклас можна віднести до чисто дистрибутивного, а не семантичного підкласу.