Локативні та темпоральні синтаксеми в українських східнослобожанських говірках : Локативные и темпоральные синтаксемы в украинском восточнослобожанских говорах

Краткое содержание

У “Вступі” подано обґрунтування доцільності дослідження діалектного синтаксису та об’єкта опису, відомості про джерела матеріалу, визначено мету й основні завдання дослідження, викладено теоретичні засади роботи.

У першому розділі “Синтаксичні явища як об’єкт дескриптивної діалектології” проаналізовано праці з синтаксису українських діалектів на тлі досліджень інших структурних рівнів діалектної мови, указано на їх роль у визначенні одиниць діалектного членування та окресленні ареалів, вивченні стану діалектного мовлення в різних регіонах України.

Для опису синтаксису українських східнослобожанських говірок використано інваріантну наддіалектну синтаксичну модель, яка включає базові семантичну й семантико-синтаксичну структури. Семантику базових структур змодельовано з урахуванням відомої з наукових джерел інформації про семантику синтаксичних структур інших українських говорів та літературної мови. Модифікація семантики синтаксем залежить від значень іменників та їх еквівалентів, які входять до складу синтаксеми; альтернантами прийменника можуть виступати інші прийменники, унаслідок чого виникають співвідносні на міжговірковому рівні та синонімічні синтаксеми.

Другий розділ “Локативні синтаксеми східнослобожанських говірок” складається з 28 параграфів, у яких розглянуто локативні синтаксеми як багатопланову розгалужену систему, репрезентовану різноманітними моделями.

Просторові відношення реальної дійсності можуть мати статичний або динамічний характер. Для вираження статичної локалізації десигната в східнослобожанських говірках існує ряд моделей, співвідносних з двома основними мікрополями цього значення – контактна й дистантна локалізації, тобто загальна семема локалізації диференціюється на дві семи. Тому класифікація синтаксем за семантичним принципом охоплює велику кількість рядів і класів синтаксем, які окреслюють положення об’єкта поблизу чи навколо інших об’єктів. Щодо просторового орієнтира виділяються такі різновиди локалізації: за ознакою близькості – віддаленості по колу; локалізація між просторовими орієнтирами щодо горизонтальної та вертикальної осей. Кожен різновид синтаксем характеризується своїм набором елементів та їх семантичною спеціалізацією, еквівалентами та стилістичними відношеннями в межах одного семантично-функціонального ряду.

Для вираження статичної локалізації в східнослобожанських говірках функціонують синтаксичні моделі: ^|коло + N gen, ^|б˙іл’а + N gen, по^|б˙іл’а + N gen, б^|лиз’ко + N gen, побли^е|зу + N gen, не^ида^|леко од (от) + N gen, наў^|коло + N gen, кру^|гом + N gen, ^|понад + N inst, з^|верху+ N gen, по^|верх + N gen, ^|виш˙ч’е + N gen, п˙ід + N inst, ^|поп˙ід + N inst, ^|пере^ид + N inst, по^|пере^ид + N inst, п^|роти + N inst, наўп^|роти + N inst, п^|росто + N inst, за + N inst, ^|поза + N inst, ^|з:аду + N gen, по^|заду + N gen, краĭ +N gen, к˙і^|нец’ + N gen, у (ў) + N loc, на + N loc, ^|сере^ид + N gen, ^|посе^ире^ид + N gen, посе^и|реди^ен’і + N gen, м˙іж + N inst, ^|пом˙іж + N inst.

Спільною семантичною ознакою, яка об’єднує синтаксеми в синтаксичний ряд, є загальна вказівка на місце дії або стану.

Засобом вираження загальної просторової близькості об’єктів у досліджуваних говірках є синтаксема ^|коло + N gen; її використовують тоді, коли йдеться про деяку віддаленість предметів. Дієслова, що є опорними для цих синтаксем, поділяються на дві основні групи:                1) дієслова із загальним локативним значенням знаходитися, міститися, розташовуватися, а також бути; 2) дієслова, що не виражають локативного значення, але визначають постпозицію об’єкта. Прилягаючи до дієслів різних лексико-семантичних розрядів із семантикою стану, спрямованої чи неспрямованої дії, повторюваного руху, локативна синтаксема, виражена прийменником коло, має детермінанти-іменники різної семантики, зокрема на позначення:

– приватних будівель, прибудов, деталей будівель, житла: го^|роди са^|дили ^|коло ^|хати; ^|коло ^|хати пост^|ройіли в˙і^|ранду; сто^|йаў ^|коло во^|рот; са^|дила ци^е|бул’у ^|коло ^|хати; по^|в˙ітка ^|коло ста^|ройі ^|хати; ^|коло за^|бора ба^|гато рос^|те бурйа^|ну; кро^|ват’ сто^|йіт’ ў ^|мене ^|коло с’^|т’інки; ле^и|жит’ ^|коло г^|руби пи^е|л’ака; ^|коло ^|печ’і ле^и|жанка;

– окремих предметів: ^|коло са^|петки в˙ід^|ро з по^|мийами;

– об’єктів громадського значення: ^|коло мага^|з’іна зби^е|райуц’:а ^|л’уди; ^|коло сана^|тор’ійа рос^|те ба^|гато ^|сосе^ин; два ^|доми^еки сто^|йат’ ^|коло с^|тан’ц’ійі; ш^|кола сто^|йіт’ ^|коло ^|церкви;

– географічних об’єктів: ^|коло ^|р’іч’ки ви^еби^е|райут’ п^|лоск˙ін’; ^|коло ^|л’іса пост^|ройіли п˙іч’; і^|ду по ^|пасб˙іш˙ч’і ^|коло Лу^|ганки; пове^ир^|тали ^|коло Бах^|муц’кого ш^|л’аху; ра^|н’іше ^|коло ^|р’іч’ки рос^|ло ба^|гато ка^|лини;

– дерев, рослин: ^|коло ^|вишн’і пос^|тави^ели с^|толи^ек; ^|коло пом˙і^|дор’іў сто^|йат’ ^|палки; ^|коло ^|дере^ива порос^|ли ворон’^|ц’і;

– осіб: си^е|д’іли ^|коло моло^|дойі; ^|р’іч’еч’ка те^и|ч’е ^|коло нас; бу^|ли ^|коло ба^|бус’і; ^|бат’ко жиў ^|коло нас; ^|коло Фу^|санових жи^е|вут’; ^|ч’етве^иро ^|д’іток ^|коло ^|мене бу^|ло; ^|т’ітка ста^|ра / т^|реба ^|коло ^|нейі хо^|дит’;

– частин тіла: ^|вимазалас’ ^|коло г^|лаза;

– тварин: ха^|з’аǐка хо^|дила ^|коло ку^|реǐ; с^|тала ^|коло ко^|р’іў.

Прийменник ^|коло може мати говірковий варіант ^|кол’о: с’в˙і^|тилка то ж ^|кол’о д^|ружки си^е|дит’; ўстр’і^|ч’айе гос^|теĭ ^|кол’о во^|р’іт; сто^|йіт’ ^|кол’о сто^|ла.

Другу семантичну групу складають синтаксеми з прийменником ^|коло, що називають об’єкт, навколо якого відбувається дія. Засоби вираження локалізації по колу збігаються із засобами передачі ознаки близькості до просторового орієнтира, оскільки вони є індиферентними щодо відбиття локалізації на горизонтальній або вертикальній осях. Друга модель синтаксеми ^|коло + N gen є найпоширенішою в говірках, розташованих у басейнах річок Красної та Борової. Прийменник ^|коло разом з іменниками (чи їх еквівалентами) та з дієсловами витися, кружляти, кружитися вказує на об’єкт, навколо якого відбувається дія. Іменники в цих синтаксемах позначають родові та видові поняття рослин: хм˙іл’ об^|виўс’а ^|коло ^|вишн’і; ^|коло ^|дере^ива порос^|ли ворон’^|ц’і; виног^|рад ў^|йец’:а ^|коло ^|вишн’і. Прийменник ^|коло може вживатися в значенні ‘навкруги’: ^|коло ^|лампоч’ок бу^|ло ^|видно, ^|коло св˙і^|тил’ни^ек˙іў не^{и |}дуже ^|темно, ^|коло с^|тоўпч’іка там ^|темно.

Модель ^|коло + N gen за своїм поширенням в українських діалектах можна вважати універсальною, оскільки вона відома в багатьох говірках різних регіонів побутування української мови: у східностепових, подільських, наддністрянських, закарпатських, бойківських; у східнополіських говірках у такому значенні зафіксована інша архаїчна синтаксема у + N gen: у плет^|н’а рас^|те; у мас^|та па^|верните, яка поступово заступається синтаксемою ^|коло + N gen. Ця синтаксема, на думку М.Железняка, використовується не тільки для вираження дистантної близькості безвідносно до орієнтира, але й для вираження просторової близькості з чіткою орієнтацією відносно останнього. Функціонально співвідносною є конструкція л’а, л’е + N gen у середньо- та східнополіських говірках; в українських говірках Воронезької обл. – коло, кала, возлі, злі, біля, бля + N gen.

Особливо часто в такому значенні вживається синтаксема п˙ід + N inst з назвами міст та населених пунктів: пас^|ки с’в˙а^|тили п˙ід С^|ватовоĭ; же^ини^е|ха знаĭш^|ли п˙ід Пол^|тавоĭ; ^|бат’ко по^|гип п˙ід ^|Хар’ковом.

Найпоширенішою моделлю синтаксем на позначення локалізації по колу є синтаксема кру^|гом + N gen, яка відзначена в усіх обстежених говірках. У цих синтаксемах немає вказівки на рівномірне оточення з усіх боків: об˙іĭш^|ли кру^|гом моло^|дих; ^|гос’т’і з’іб^|ралис’ круг же^ини^|ха; поб˙і^|лили кру^|гом к^|лумби; кру^|гом ^|тока поса^|дили бу^|р’ак са^|харниĭ; тан’ц’у^|вали кру^|гом ^|йолки.

Найбільшу групу становлять синтаксеми за + N inst із вказівкою на місце перебування предмета: го^|роди бу^|ли за ^|хатойу; за са^|райем сто^|йали ^|вила; с’п˙і^|вали за дво^|ром. Вони є домінуючими для позначення відношень переміщення слідом за рухомим предметом: йі^|хати за п˙ід^|водойу; б˙ігла за ма^|шинойу.

Для вираження руху зсередини в говірках виявлені синтаксеми з (с) + N gen, із (іс) + N gen: ви^ейі^|ж:айут’ п^|р’амо з дво^|ра; ви^е|ходили с ^|церкви; при^еĭш^|ла іс ^|пол’а. Ця група синтаксем позначає дію з поверхні предмета: стри^еб^|нуў с:а^|райу; ўз’аў с к^|риш˙і; з’н’і^|мали с х^|в˙ірточ’ки. Синтаксеми ^|ч’ере^из + N acc, кр’із’ + N acc означають спрямування руху на проходження якогось отвору й подолання перешкоди: пройі^|ж:али ^|ч’ере^из наш ^|город; доби^е|ралис’ до^|моĭ ^|ч’ере^из ^|р’іч’ку; шланг прот’аг^|нули ^|ч’ере^из пал’і^|садн’ік; ^|вил’із кр’із’ ^|в˙ікно; ^|вине^исли кр’із’ ^|шибку.

У східнослобожанських говірках поширені синтаксеми у (ў)+ N loc і у (ў) + N асс, які передусім виражають просторові відношення: перебування предмета в якомусь середовищі, напрям руху всередину предмета, у якому є вільний простір; вони виявляються при статичних та динамічних дієсловах на позначення руху, а прийменник указує на обмежене, чітко окреслене місце; у цьому випадку йдеться про виконання дії обов’язково в приміщенні чи іншому чітко окресленому просторі: бе^и|с’едовал’і ў ^|хат’і; гу^|л’али ў дво^|р’і; заўл’і^|кут’ у ^|церкву; захо^|валис’ у ^|комнат’і; зак^|рийіц’:а ў д^|ругу ^|комнату; сто^|йат’ ў ^|церкв˙і; па^|се ў ^|л’іс’і.

Це ж значення має синтаксема у (ў) + N loc, до складу якої входять топоніми: се^ист^|ра жи^е|ве у Лу^|ганс’ку; наро^|дилас’ ў Кре^им˙і^|н:ому; ро^|била ў Б˙іло^|воц’ку.

Опорними для синтаксеми у (ў) + N асc є дієслова цілеспрямованого руху: ^|йіздили ў ^|Хар’коў; ^|возе у С^|ватове; по^|йіт:е ў Коноп^|л’аноўку; пог^|нали ў Ге^ир^|ман’ійу; с^|ватат’ хо^|диў у Ге^и|орг˙ійеўку. Ці синтаксеми виражають просторові відношення напрямку руху.

Синтаксеми кінцевого пункту руху позначають локалізацію щодо пересування об’єкта: при^е|йіхаў у Лу^|ганс’к; пре^ине^ис^|ли у дв˙ір; зане^ис^|ли ў ^|куз’н’у; остано^|виўс’а ў се^и|л’і; пе^ире^ине^ис^|ли ў у^|добне ^|м˙істо; захо^|валис’а ў ^|л’іс’і.

У формі знахідного відмінка вживаються іменники на позначення території чи місця, у глиб яких спрямований рух: пове^из^|ли ў се^и|ло; при^е|ходили ў дв˙ір; у дв˙ір не^и пус^|кайут’; ^|йіздили с^|ватат’ у Ба^|раноўку; ^|гонимо ^|пастис’ у ^|поле; ка^|тали ў центр; ǐшли ў са^|док і зр’і^|зали ^|гілоч’ку ^|вишн’і.

На місце, що мислиться як простір, середовище, вказує синтаксема у(ў) + N асс із словами на позначення географічних об’єктів: ки^е|дали ў ^|р’іч’ку; моло^|д’ож ^|йіде ў ^|город; при^е|хот’:е ў се^и|ло.

Значення напрямку руху передає синтаксема у (ў) + N асс: проǐш^|ли у д^|вер’і; заǐш^|ли у во^|рота.

Локативні синтаксемами у (ў) + N асс і у (ў) + N loc характерні для говірок більшості українських діалектів, зокрема, джерела визначають їх функціонування в степових, середньонаддніпрянських, середньо-поліських, східнополіських, буковинських, наддністрянських, а також в українських говірках Воронезької обл., ці конструкції відомі в пам’ятках від найдавнішої доби. У козацьких літописах XVII – XVIII ст. синтаксеми у (ў) + N асс зафіксовано переважно для позначення місця, куди спрямована дія, у (вь, во, ў) + N lос – на позначення місця дії.

Значення напрямку руху, відправна точка якого знаходиться біля якогось об’єкта, представлена синтаксемами от (од) + N gen: ^|б˙ігли от ^|самого ^|л’ісу; се^и|ло прос’т’аг^|нулос’ од ^|р’іч’ки; ^|угол’ во^|зили од са^|райу; от Б˙іло^|воц’ка ^|йіхали на ^|кон’ах.

Для передачі руху між двома пунктами вживаються складні синтаксичні конструкції от (од) + N gen + на + N acc; от (од) + N gen + до + N gen: ^|йізди^ели от Лу^|ган’с’ка до Са^|ратова аў^|тобусом; зе^ир^|но во^|зили от ^|пол’а до ^|тока; от оста^|ноўки на вок^|зал ^|йізди^ели ма^|шинойу.

На позначення місця дії, стану об’єкта, який знаходиться в оточенні інших, уживаються синтаксеми м˙іж + N inst, ^|м˙ежду + N inst: м˙іж ц’в˙і^|тами бу^|ли васи^ел’^|ки; ^|м˙ежду к˙ім^|натами буў прос’^|т’інок; м˙іж ^|хатойу і са^|райем поса^|дили ц’в’і^|ти; ^|м˙ежду де^и|ревами ба^|гато тра^|ви.

Спорадично представлені синтаксеми ^|мимо + N acc; поўз + N acc: ^|мимо ^|р’іч’ки пройі^|ж:али аў^|тобуси; про^|ход’ат’ поўз сва^|т’іў.

Таким чином, синтаксеми зі значенням місця спрямування руху – це розгалужений ряд моделей, кожна з яких має специфічні ознаки за характером головних компонентів та їх поширювачів. 43 моделі зафіксованих локативних синтаксем поділяються за значенням на такі групи: синтаксеми із значенням локалізації по колу; ~ за ознакою близькості – віддаленості; ~ між просторовими орієнтирами; ~ щодо вертикальної та горизонтальної осей. У синонімічні відношення на позначення локалізації за ознакою близькості – віддаленості вступають синтаксеми 11 моделей.

Розгалуженим є ряд синтаксем на позначення просторової локалізації в межах просторового орієнтира: у (ў)+ N loc, на + N loc, по + N loc. Паралельне функціонування синтаксем у (ў)+ N loc і до + N gen зафіксоване для позначення руху всередині об’єкта.

Велику групу становлять синтаксеми на позначення розташування об’єкта щодо вертикальної чи горизонтальної осей: п˙ід + N inst, ^|поп˙ід + N inst, над + N inst, ^|понад + N inst: за^|л’із п˙ід ма^|шину; с^|пали п˙ід п˙ід^|водойу; с’в˙і^|тиў над ^|хатойу; ^|в˙ішали ^|понад две^и|р’ами.

Більшість досліджуваних синтаксем, як на те вказує зіставлення з українськими писемними пам’ятками різного часу, належать до пізніших утворень – середньо- та новоукраїнської доби; лише деякі давні, відомі з давньоруських джерел, синтаксичні структури зафіксовано в обстежених говірках: при + N loc, по^|б˙іл’а + N gen, ^|возл’е + N gen, ^|м’ежду + N inst.

У третьому розділі “Темпоральні синтаксеми в структурі східнослобожанських говірок” відзначено, що темпоральність як семантична категорія, яка відображає сприйняття й осмислення людиною часу означених ситуацій та їх елементів щодо моменту мовлення мовця або іншої точки відліку, охоплює різні граматичні, лексичні засоби мови, використовувані для вираження цієї семантичної категорії.

У східнослобожанських говірках синтаксеми часу мають різний формально-граматичний склад. Синтаксеми з темпоральною семантикою широко представлені в синтаксичній системі досліджуваних говірок. Виявлено два основні типи темпоральності:

а) момент існування явища подається без конкретного визначення його тривалості в часі, хоча з характеру самого явища може випливати уявлення про більшу чи меншу його тривалість;

б) тривалість явища в часі подана окреслено.

Обидва типи відношень можуть бути визначені стосовно як одного часового відрізка чи точки на лінії часу, так і двох чи багатьох об’єктивних моментів часу. При цьому кожен об’єктивний момент часу подано як одночасний з явищем, яке проходить у часовому відношенні щодо цього об’єктивного моменту, або як попередній чи наступний після нього. Таким чином, одночасність, попередність, наступність дії створюють різні конкретні часові значення, які виявляються в темпоральних синтаксемах.

Найбільш розгалуженою є система засобів передачі функціонально-семантичної категорії відносного часу. Значення відносного часу передається синтаксемами часової попередності, часової наступності й проміжного часу. Ці синтаксеми корелюють за ознакою неозначеної чи означеної тривалості дії.

У східнослобожанських говірках синтаксеми темпорального значення поділяються на кілька груп.

Неозначену часову попередність передають синтаксеми на позначення часу, якому передує момент дії:

–                       до + N gen ( ўс^|тала до сх·ід ^|сон’ц’а; отди^е|хали до ^|л’іта);

–                       ^|пере^ид + N inst (^|пере^ид с^|вал’боĭ бу^|ло с^|ватан’:а; ^|пере^ид воĭ^|ноĭ ^|мати ў^|мерла);

– п˙ід + N acс (з’іб^|ралис’ п˙ід ^|веч’ір; при^е|׀шоў до^|моĭ п˙ід ^|ранок);

–                       над + N acc (^|бат’ко при^е|в˙із ^|мат’ір над ^|веч’ір; за^|мерз над ^|ранок);

–                       п^|роти + N gen (доĭ^|шоў п^|роти ^|ноч’і).

Синтаксеми часового передування відрізняються відтінками значення попередності в межах неозначеної тривалості часу.

Синтаксеми до + N gen, над + N acc передають означену часову попередність, указуючи на часову межу, що виступає кінцевим строком дії:

–                       до + N gen (гу^|л’али до ^|веч’іра; отди^е|хали до поне^и|д’ілка);

–                       по + N acc (жи^е|ву ў се^и|л’і по ц’і ро^|ки; си^е|д’іла на ^|пенс’ійі по цеĭ ден’).

Часова наступність репрезентована синтаксемами на позначення неозначеної та означеної часової наступності. Семантику неозначеної часової наступності формують моделі:

–                       ^|п˙іс’л’а + N gen (^|п˙іс’л’а воĭ^|ни жи^е|ли з д’іт’^|ми; оп˙іс’^|л’а с^|ватан’:а бу^|ла с^|вал’ба);

–                       по + N loc (по о^|б˙ід’і с^|пали; по ве^ис’^|н’і са^|дили го^|род).

Такі синтаксеми виражають загальний план наступності дії щодо часового орієнтира.

Синтаксеми ^|ч’ере^из + N acc, за + N acc указують на точний відрізок часу, що відокремлює наступні в часовому плані дії, явища.

–                       ^|ч’ере^из + N acc (буў на ф^|ронт’і ^|ч’ере^из ден’; заĭ^|шоў ^|ч’ере^из ч’ас; при^е|йіхаў ^|ч’ере^из год);

–                       за + N acc (при^е|йіхаў за ^|тижде^ин’ до ^|Паски; ^|вийіхаў за с’ім ден’).

Означену часову наступність репрезентують синтаксеми з + N gen; од (в·ід) + N gen; вони позначають час, на який припадає початок дії:

–                       з (із) + N gen (готу^|валис’ з’:і^|ми; при^е|в˙із ^|с:амого ут^|ра; з п˙іĭ^|с’атого ^|года ў кол^|хоз’і);

–                       од (в˙ід) + N gen (од ^|осе^ин’і готу^|вали ^|земл’у; в·ід з’і^|ми по^|ч’аў бо^|л’іт’).

Серед форм часової попередності та часової наступності спостерігаються моделі, які мають значення моменту дії, віддаленого від часового орієнтира:

–                       за + N acс + ^|пере^ид + N inst (зайі^|ж:аў за ^|м˙іс’ац’ ^|пере^ид с^|вал’боĭ; за ^|к˙іл’ка д’н’іў ^|пере^ид воĭ^|ноĭ по^|мер);

–                       за + N acс + до + N gen (за р’ік до с^|мерт’і позна^|коми^елис’; за ч’ас до кон^|церту заĭ^|шоў до ^|мене);

–                       ^|ч’ере^из + N acc + ^|п˙іс’л’а + N gen (пове^ир^|нуўс’а ^|ч’ере^из с’ім год ^|п˙іс’л’а т’ур’^|ми; ^|ч’ере^из два ^|года оп˙іс’^|л’а ш^|коли ^|виĭшла ^|зам˙іж);

–                       ^|ч’ере^из + N acc + по + N loc (^|ч’ере^из год по ве^ис’^|н’і ^|с’ійали хл’іб; ^|ч’ере^из ден’ по воĭ^|н’і ве^ир^|нуўс’а до^|моĭ).

Семантика проміжного часу репрезентована синтаксемами м˙іж + N inst; од (в˙ід) + N gen + до + N gen, із (з) + N gen + до + N gen.

Синтаксема м˙іж + N inst позначає момент дії проміжного часу, а ін-ші – значення початкової та кінцевої межі часового проміжку. Вони становлять проміжну ланку в системі засобів передачі різночасності:

–                       м˙іж + N inst (ро^|били м˙іж п^|разни^еками; отди^е|хали м˙іж ро^|ботоĭ);

–                       од (в˙ід) + N gen + до + N gen (од з’і^|ми до ве^ис^|ни си^е|д’іли ^|дома, в˙ід но^|вого ^|года не^и ро^|били);

–                       із (з) + N gen + до + N gen (з ^|ранку до ^|веч’іра; з ^|л’іта до ^|осе^ин’і соби^е|рали уро^|жаĭ).

Серед засобів вираження одночасності найбільшу групу становлять синтаксеми неозначеної часової тривалості дії. У східнослобожанських говірках зафіксовані такі групи:

–                       у (ў) + N acc (позна^|коми^елис’ у ^|л’ітн’у н’іч’; у цеĭ ч’ас бу^|ло ^|холодно);

–                       п˙ід ч’ас + N gen, во ў^|рем˙а + N gen (п˙ід ч’ас воĭ^|ни жи^е|ли па^|гано; во ў^|рем˙а с^|вал’би сп˙і^|вали);

–                       при + N loc (з^|гадувала йак жи^е|ли при ца^|р’у);

–                       на + N loc (по^|гиб на в˙іĭ^|н’і);

–                       на + N acc (д’іў^|ч’ата с’в˙а^|тили пас^|ки на Ве^и|ликде^ин’).

–                        за + N inst (жи^е|ли ^|гарно за Га^|ленка);

Неозначена одночасність репрезентована синтаксемами, які вносять додаткові семантичні відтінки до основного значення:

–                       на + N acc – наступності щодо попереднього відрізка часу: поми^е|найут’ на де^и|в˙атиĭ ден’; ^|ход’ат’ по се^и|лу на д^|ругиĭ ден’; при^е|йіду на т’іĭ не^и|д’іл’і;

–                       п˙ід + N acc: п˙ід ^|ос’ін’ са^|дили; соби^е|ралис’ п˙ід ^|веч’ір;

–                       ^|сере^ид + N gen, посе^и\ред + N gen – різновіддаленість від початкової та кінцевої межі орієнтира: ўс^|таў ^|сере^ид ^|ноч’і; сп˙і^|вали посе^и|ред д’н’а;

–                       напри^ек˙ін’^|ц’і + N gen – відношення часового орієнтира до його кінцевих внутрішніх меж: ^|бат’ко пове^ир^|нуўс’а напри^ек˙ін’^|ц’і воĭ^|ни; напри^ек˙ін’^|ц’і ^|осе^ин’і бу^|ло ^|холодно.

Синтаксеми з означеною одночасністю протиставляються іншим темпоральним синтаксемам за трьома ознаками: повторюваність – неповторюваність дії, завершеність – незавершеність дії, точний – приблизний час дії. Означена неповторювана точна тривалість дії в досліджуваних говірках репрезентована синтаксемами знахідного безприйменникового; його функція полягає в тому, щоб указувати на об’єкти, на які повністю переходить дія, яка в часовому плані передає точну окресленість відрізка, заповненого одночасним із ним явищем, де велику роль відіграє означення: сохра^|н’айе^іц':а ^|ц’ілиĭ год; от^|сид'іў се^ид’^|моĭ год; прос^|тойали ^|ц’ілиĭ ^|веч’ір; ^|ц’ілиĭ ден’ готу^|валис’ до п^|разни^ека.

Квантитативно-часова межа дії репрезентована такими синтаксемами: прожи^е|ли ў ^|м˙іс’т’і шес’т’ год; хо^|валис’ у бо^|лот’і три д’н’а; ду^|ша л’і^|тайе ^|сорок д’н’іў.

Приблизний час дії представлений такими синтаксемами: розва^|лили ^|церкву дес’ у т^|риц’:ат’ ^|п˙атому; ба^|лакаў ми^е|нут ^|дес’ат’; ^|дето ў на^|ч’ал’і ^|м˙іс’ац’а ^|с’ійут’ с’іме^и|на; поса^|дили ў т’ур’^|му дес’ на с’ім год.

Синтаксеми із семантикою означеної дистрибутивності перебувають в опозиції за ознакою завершеності чи незавершеності дії. Дистрибутивний час незавершеної дії репрезентований синтаксемами по + N acc (не^и бу^|ло ў^|дома по ^|к˙іл’ка д’н’іў); по + N loc (соби^е|ралис’ по ве^ич’о^|рах); ко^|пали го^|род ^|утро і ден’; п^|лакала ден’ і ніч’.

Дистрибутивний час означеної завершеної дії відтворено синтаксемами за + N acc, на + N acc: наў^|ч’іўс’а ч’і^|тат’ за ^|м˙іс’ац’; ^|д’іти ў^|мерли за о^|дин ден’; хва^|тило на н’іч’; соб^|рали на год.

Система часових відношень відображає насамперед загальну модель об’єктивно існуючих темпоральних відношень.

Для вираження того самого значення в досліджуваних говірках нерідко функціонує кілька моделей синтаксем, одна з яких має більшу функціональну активність: ^|пере^ид + N inst, п˙ід + N acc, п^|роти + N acc, до + N gen: ^|пере^ид воĭ^|ноĭ ро^|била ў кол^|хоз’і; п˙ід ^|ос’ін’ ^|сад’ат’ ч’ас^|ник; д’іў^|ч’ата с’в˙а^|тили ^|воду п^|роти ^|В:еде^ин’а; ус^|тали до сх˙ід ^|сон’ц’а.

Друга група – у + N acc, во ў^|рем˙а + N gen, п˙ід ч’ас + N gen: у голо^|доўку по^|мерло ба^|гато л’у^|деĭ; во ў^|рем˙а воĭ^|ни у^|били ^|бат’ка; п˙ід ч’ас з’і^|ми голоду^|вали.

Окремі вживаються дуже рідко – п^|роти + N gen, ^|меж˙і (^|межи) + N gen. Їх використання пов’язане з функціонуванням у мовленні стійких сполук і визначається традицією. Нерідко в цих випадках засвідчене перенесення наголосу: про^|ти ^|ноч’і, ме^|жи тр’ох д’н’іў.

Інші синтаксеми мають менше синонімічних моделей – за + N acc, при + N loc: при о^|б˙ід’і йо^|го не^и бу^|ло; не^и бу^|ло і за ве^и|ч’ере^ийу.

Розрізняють два семантичні різновиди синтаксеми при + N loc на позначення темпоральних відношень часу дії, яка відбувається в період реалізації іншої дії, та відрізка часу, пов’язаного з діяльністю певної особи. Відповідно до цього синтаксеми першої групи мають темпорально-умовне значення, відтінок умови пов’язаний із семантикою прийменника при. До складу цих синтаксем входять іменники на позначення дій та процесів: при ўст^|р’іч’і поздо^|роваўс’а; при ^|сон’ц’і не^и поли^е|вали; при лу^|н’і бу^|ло с^|в˙ітло; при с^|ватан’:і л’у^|деĭ бу^|ло не^иба^|гато; уже при с^|вал’б˙і ме^и|не нази^е|вайут’ бо^|йари^еном; при рас^|ход’і коро^|ваĭ розр’і^|зайут’.

Темпорально-причинові відношення передають синтаксеми при дієсловах стану: ^|д’іўч’іна покрас’^|н’іла при сло^|вах ^|бат’ка; при с’п˙і^|ван’:і сор^|вала ^|голос; при а^|вар’ійі ^|викл’уч’іў с’в˙іт; при пос’^|л’ед’н’іĭ ўст^|р’еч’і ^|мати п^|лакала; о^|нуч’ка ўс’іг^|да ц’і^|луйе при от^|йез’д’е.

При дієсловах присутності й говоріння відношення часу переплітається з об’єктами: буў при йіх разго^|вор’і; ба^|лакали при ^|йіхн’іĭ ўст^|р’еч’і; при дого^|вор’і н’і^|кого не^и було; сто^|йаў при хре^иш˙^|ч’ен’ійі.

Другу групу становлять синтаксеми при + N loc, до складу яких входять назви осіб. Темпоральне значення в цих синтаксемах переплітається з ситуативним: ^|мел’ни^ец’а бу^|ла пост^|ройіна при Га^|ленку; при йі^|йі ^|син’і ўс’і замоў^|ч’али; при со^|в˙ец’к˙іĭ ў^|лас’т’і с^|тали жит’ ^|луч’:е; при ^|н’імц’ах хо^|валис’ ў ^|погр’іб˙і.

З метою вияву спільного й відмінного в синтаксисі східнослобожанських говірок та інших діалектних систем у межах українського континууму в роботі здійснено послідовне зіставлення досліджуваних синтаксем із свідченнями інших діалектів. При порівнянні східнослобожанських синтаксичних моделей, зокрема, із середньонаддніпрянськими, східнополіськими, середньополіськими, буковинськими спостерігається одна закономірність: більшість прийменників у їх складі пов’язана не з іменниками часової семантики, а з іменниками нечасової семантики. Прийменники впливають на різний формально-граматичний склад темпоральних синтаксем. Від семантики іменникового й прийменникового компонентів залежить смислова спрямованість синтаксеми, її здатність вступати в синонімічні зв’язки.

Дослідження пам’яток та літописів переконує в тому, що одні моделі темпоральних синтаксем вийшли з ужитку, інші збереглися віддавна, уживаючись у наш час з іншими значеннями. Так, значення часової наступності передавали синтаксеми за + N inst, які вийшли з ужитку в літературній мові, але збереглися в східнослобожанських говірках, указуючи на точний відрізок часу, що відокремлює наступні в часовому плані дії, явища. Синтаксеми ^|пере^ид + N inst уживалися тільки з назвами осіб, а до + N gen з такими назвами не зафіксовані. У пам’ятках ці синтаксеми виявлені тільки зі значенням часового моменту.

Таким чином, можна стверджувати, що на частоту вживання синтаксем у говірках впливають різноманітні чинники, основними з яких є наявність подібних моделей у суміжних українських і російських говірках та тривала традиція вживання синтаксеми.

У “Висновках” узагальнено результати спостережень, найважливішими серед яких є наступні.

1.                Типовим засобом вираження просторових та часових відношень у досліджуваних говірках є синтаксеми різної структури та відмінних семантичних характеристик; усього в східнослобожанських говірках зафіксовано 43 локативних і 40 темпоральних синтаксем, у яких прийменник виступає в присубстантивній позиції. Поширені також синтаксеми з причислівниковою позицією прийменників до, близько, коло, за, під, які семантично більш віддалені від субстантива, вони модифікують кількісне значення числівника.

2.                Локативні синтаксеми виражають просторові відношення статичного або динамічного характеру. Статична локалізація дії співвідноситься з двома основними мікрополями цього значення – контактним і дистантним. Стосовно просторового орієнтира виділено такі різновиди локалізації: за ознакою близькості – віддаленості; по колу; між просторовими орієнтирами; щодо горизонтальної чи вертикальної осей. Відтінки значень аналізованих локативних синтаксем значною мірою залежать від семантики та лексико-граматичних особливостей іменників, які входять до їх складу. Спільною семантичною ознакою, на підставі якої ці синтаксеми групуються в один синтаксичний ряд, є загальна вказівка на місце реалізації дії чи перебування чогось або когось.

3.                Темпоральні синтаксеми в українських східнослобожанських говірках передають:

–                       неозначену часову попередність, позначаючи час, який передує моменту дії, указуючи на певну межу часу, що виступає кінцевим строком дії;

–                       неозначену й означену часову наступність, виражаючи загальний план наступності дії щодо часового орієнтира, відтворюючи початкову зовнішню межу дії;

–                       момент дії проміжного часу, значення початкової та кінцевої межі часового проміжку;

–                       прямий час – означену й неозначену тривалість дії;

–                       приблизний час дії.

Система часових відношень відображає загальну модель об’єктивно існуючих темпоральних відношень.

4. Центром категорії локативності виступають локативні синтаксеми при предикатах локативного стану, а темпоральності – темпоральні синтаксеми з лексичним значенням темпоральності.

5. Функцію темпорального детермінанта виконують лексеми часової семантики (частин доби, днів тижня, місяців року тощо: ў к˙ін’^|ц’і не^и|д’іл’і, ^|пере^ид ^|Паскойу хре^иш˙^|ч’енс’к˙і с’в˙ат^|ки, ^|чере^из ^|сорок ден’), які разом із відповідними прийменниками утворюють загальне значення синтаксеми, хоч нерідко до її складу входять іменники нечасової семантики. До складу локативних синтаксем входять іменники, які називають окремі предмети, просторові поняття, топографічні та водні об’єкти, будівлі, їх частини.

6. Синтаксеми з локативним та темпоральним значенням в українських східнослобожанських говірках здебільшого побудовані за типовими моделями, виявленими в багатьох українських говірках; їх формально-граматична варіативність незначна.

Синтаксема з прийменником коло для вираження загальної просторової близькості більш уживана порівняно з синтаксемами, до складу яких входять інші прийменники (наприклад, порівняно з прийменником біля); останнє виявляється в тому, що прийменник коло сполучається з іменниками різних семантичних класів (для прийменника коло їх зафіксовано 9, а для прийменника біля – 3); паралельне функціонування моделей біля + N gen і ^|коло + N gen відзначене і в мовленні одного діалектоносія; спорадично репрезентована синтаксема при + N inst.

7. Серед локативних синтаксем синонімічними є моделі до + N gen та у (ў) + N acc (т’і^|кали до ^|пол’а – у ^|поле); до + N gen і на + N acc               (ви^ейі^|ж:али на хуто^|ри – до хуто^|р’іў); у (ў) + N acc та ^|чере^из + N acc (у в˙ік^|но ^|видно – ^|чере^из в˙ік^|но); локалізацію дії чи стану виражають синтаксеми ^|коло + N gen, ^|б˙іл’а + N gen, ^|возл’е + N gen, п˙ід + N inst, при + N loc, не^идалеко в˙ід + N gen та ін. (усього 16 моделей); не вступають у синонімічні відношення синтаксеми з прийменниками за + N acc, ^|поза + N inst та п·ід + N acc.

Відзначена тенденція функціонального взаємозаступлення, синонімічності темпоральних синтаксем: у (ў) + N acc і на + N acc, у (ў) + N loc і на + N loc (у тоĭ год – на тоĭ год); у (ў) + N acc і п˙ід ч’ас + N acc (у воĭ^|ну – п˙ід ч’ас воĭ^|ни); при + N loc і за + N acc (про хо^|рош˙іĭ по^|год’і – за ^|теплойі по^|годи).

8. Зіставлення синтаксем, виявлених у східнослобожанських говірках, із зафіксованими в пам’ятках давньо- і староукраїнського періодів, переконує в тому, що більшість досліджених синтаксем належать до пізніших утворень; досліджувані нами говірки не зберегли багатьох старих синтаксичних структур, за винятком поодиноких, зафіксованих спорадично (при + N loc, по^|б˙іл’а + N gen, ^|возл’е + N gen, ^|м˙ежду + N inst).

Синтаксис досліджуваних говірок за матеріалами локативних і темпоральних синтаксем не має відчутних відмінностей від літературної мови, хоча їх конкретне наповнення має локальні відмінності, що й творить індивідуальний портрет синтаксичної системи східнослобожанських говірок.