СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНІ ТИПИ ВЛАСНЕ ПРИСЛІВНИК Х СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ : Семантики грамматические Типы СОБСТВЕННО Наречных сложноподчиненных предложений

Краткое содержание

У вступі визначено об’єкт і предмет дослідження, обґрунтовується актуальність теми дисертації, сформульовані мета і завдання, визначаються методи дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення, коментується ступінь апробації основних положень дисертації.

                Перший розділ – „Статус складнопідрядних речень з підрядними власне прислівного типу в синтаксичній системі” – присвячений аналізу стану вивчення складнопідрядних речень власне прислівного типу у вітчизняному мовознавстві, розгляду еволюції поглядів лінгвістів на особливості власне прислівних складнопідрядних речень, їхнього статус у синтаксичній системі української мови.

Перший розділ складається з чотирьох підрозділів, в яких викладається інтерпретація складнопідрядних власне прислівних речень у сучасному мовознавстві та простежується динаміка поглядів на особливості їх співвідношення зі 1) структурою судження (М.Осадца, І.М.Вагилевич, Є.К.Тимченко, М.Ф.Сулима, О.С.Мельничук та ін.), 2) будовою словосполучення (М.М.Петерсон, Ю.В.Шевельов (Шерех),  Д.М.Кудрявський, О.М.Пєшковський та ін.), виявляється адекватність/неадекватність синтаксичного підрядного прислівного зв’язку між елементами словосполучення і складнопідрядного речення (М.М.Петерсон). Аналізується стан вивчення складнопідрядних власне прислівних речень у сучасній українській лінгвістичній науці (І.Р.Вихованець, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська, І.І.Слинько, І.Г.Чередниченко та ін.), з’ясовуються теоретичні передумови дослідження складнопідрядних власне прислівних речень (О.О.Шахматов, М.С.Поспєлов, Є.В.Кротевич), окреслюється нетотожність логіко-граматичного і формально-граматичного підходів до класифікації складнопідрядних власне прислівних речень (пор. погляди Л.А.Булаховського, О.С.Мельничука, О.Н.Савченка та ін.).

У цьому розділі характеризуються поняття і терміни, за допомогою яких ведеться аналіз, викладаються основні вихідні положення дослідження, до яких слід віднести кваліфікацію і дефініцію підрядного прислівного реченнєвотвірного зв’язку як структурувально-організувального чинника, основним засобом реалізації якого постають сполучувальні засоби.  У підрядних сполучників вирізняються абстрактні ступені граматичного значення, де на першому ступені відображається здатність виражати відношення залежності між мовними одиницями, а другий ступінь – властивість вираження конкретизованих значень – суб’єктних, предикативних, об’єктних, атрибутивних тощо. До сполучувальних засобів прилягають інтонація, лексичне наповнення предикативних частин, співвідношення модально-темпоральних форм дієслів-присудків предикативних частин, наявність спеціалізованих компонентів як сигналізаторів регулярного/нерегулярного вияву залежної частини. У розділі констатується співвідношення/неспіввідношення  формально-граматичного, логіко-граматичного і структурно-семантичного (семантико-структурного) підходів до розгляду складнопідрядних власне прислівних речень, оскільки в кожному випадку за основу береться цілісність вираженого складнопідрядним реченням змісту, який не дорівнює простій арифметичній сумі його складників та наявність спеціальних засобів позначення підрядності (спільні ознаки), водночас при логіко-граматичному підході за основу береться ототожнення структур складного і простого речення (що суперечить самому поняттю складного речення), а при формально-граматичному – враховується особливість сполучувального  елемента як основна диференційна ознака різновидів складнопідрядних речень. Структурно-семантичний підхід найпослідовніше враховує комплекс ознак, на яких ґрунтується розрізнення типів складнопідрядних речень. До таких класифікаційних вимірів зараховуються: 1) особливості залежності підрядної частини від головної (залежність від слова (словосполучення) чи від усього змісту головної); 2) смислові відношення між головною і залежною частинами, які    разом витворюють цілісний зміст; 3) різновид синтаксичного реченнєвотвірного синтаксичного зв’язку. Все це дозволяє побудувати рангову класифікацію складнопідрядних речень, в якій вершинну позицію займає  протиставлення складнопідрядних речень за ознакою розчленованості/нерозчленованості, подальша диференціація здійснюється в межах кожного з визначених  класів.  Послідовність забезпечується чітким окресленням типології форм підрядного реченнєвотвірного синтаксичного зв’язку, оскільки встановлення диференційних ознак прислівного і детермінантного реченнєвотвірних синтаксичних зв’язків дозволяє в межах кожного з них розмежувати вияв кореляційного/некореляційного типу, пор. власне прислівний і прислівно-кореляційний, з одного боку, і власне детермінантний та детермінантно-кореляційний, з другого боку. Отже, власне прислівні складнопідрядні речення ґрунтуються на власне прислівному підрядному синтаксичному зв’язку, основною диференційною ознакою якого постає приєднання залежної частини до головної на підставі частиномовної семантики опорного слова, його активних валентно-прогнозувальних властивостей. Останні диференціюються на підставі наявності в семантиці опорного компонента гнізда відповідного значення, що прогнозує регулярний вияв залежного компонента. Такий компонент постає в ряді випадків у сильнокерованій  постдієслівній синтаксичній позиції, що передбачає обов’язковість і регулярність варіативної/неваріативної реалізації. Врахування усіх цих параметрів уможливлює послідовне виділення трьох основних формально-граматичних типів складнопідрядних власне прислівних конструкцій, що постають регулярними і відтворюваними на віртуально-системному рівні: 1) складнопідрядних присубстантивних власне прислівних речень; 2) складнопідрядних об’єктних власне прислівних речень; 3) складнопідрядних прикомпаративних власне прислівних речень. У кожному з типів вирізняються  семантичні класи власне прислівних складнопідрядних речень, специфіка яких детермінується валентністю опорного слова та його частиномовною приналежністю.

Розрізнення класів і підтипів власне прислівних складнопідрядних речень відбувається за особливостями семантики опорного слова головної частини: субстантива (непредикатного, девербатива тощо), компаратива, дієслівного предиката, предикатива (слова категорії стану) та ін.

                До диференційних ознак складнопідрядного власне прислівного речення належать: форма синтаксичного зв’язку між частинами, засоби прислівного реченнєвотвірного зв’язку, тип опорного слова у головній частині, специфіка його семантико-синтаксичної шаленості та частиномовна належність. Комплекс цих диференційних ознак та їх регулярний вияв дозволяє кваліфікувати  складнопідрядні власне прислівні речення як окремий тип складнопідрядних  речень, яким властивий відповідний інвентар структурних схем та список їхніх регулярних/нерегулярних реалізацій.

Розгляд формальних показників підрядного прислівного реченнєвотвірного синтаксичного зв’язку у складнопідрядних власне прислівних реченнях засвідчує, що регулярними виступають асемантичні сполучники і сполучні слова, розрізнення яких відбувається за їх роллю та функціональним навантаженням у реченні. Найпоширенішими серед сполучників є слово що (47%), а з-поміж сполучних слів – омонімічний йому займенник що (32.6%) (відсотки встановлювались на підставі суцільного обстеження текстів певного стилю, де за абсолютний показник бралося 100 власне прислівних складнопідрядних речень).

                Аналіз близько 10000 складнопідрядних власне прислівних речень засвідчив, що кількість з’ясувально-об’єктних підрядних конструкцій переважає над числом власне прислівних присубстантивних підрядних конструкцій. У  науковому та публіцистичному стилі цей кількісний розрив вищий за десять відсотків (у науковому стилі об’єктні власне прислівні складнопідрядні речення охоплюють 36,5%, а присубстантивні – 46,8%, у публіцистичному відповідно: 37,4%  і 49,2%), а в художньо-белетристичному стилі ця різниця у функціональній частотності постає несуттєвою ( відповідно 48,5% і 45,7%). Кількість прикомпаративних підрядних конструкцій значно менша за інші (у науковому вони становлять 16,3%, у публіцистичному відповідно – 15,4%, а в художньо-белетристичному – всього 5,8% від загальної кількості проаналізованих речень).

                Доводиться, що власне прислівні складнопідрядні речення становлять самостійний різновид складнопідрядних речень у формально-граматичному, семантико-синтаксичному і функціонально-конструктивному аспектах, що мотивується їхніми особливостями структурної організації, семантичного співвідношення головної і підрядної частин, функціональною цілісністю реалізованого змісту. Так, конструктивною ознакою власне прислівних (об’єктних) з’ясувально-об’єктних складнопідрядних речень виступає регулярний вияв активної валентності дієслова-предиката, що у своїй семантиці передбачає сильнокеровану постпозицію залежного компонента: Якби ти знав, як много важить слово, одне сердечне, теплеє слівце! (І.Франко); І крізь сльози бачив я, як в журбі моїй тонули море, небо і земля (Олександр Олесь); Президент вважав, що у цій ситуації  слід прогнозувати розвиток подій  в наступному році і в економічному секторі (Голос України.- 2000.- 12 грудня); а визначальною рисою присубстантивних власне прислівних складнопідрядних речень є регулярний вияв субстантива у головній частині, що своєю семантикою прогнозує наявність кваліфікативного виміру залежною частиною. При цьому кількість останніх не може бути прогнозована: Немає в світі бурі, щоб огонь могла задути вічний та правдивий (І.Кочерга); Благословенна та ясна година, коли дитя читає “Кобзаря” (Д.Павличко) та ін. Прикомпаративні власне прислівні складнопідрядні речення вирізняються тільки на підставі особливого статусу форми вищого ступеня порівняння прикметників, прислівників та інших форм як опорних елементів головної частини, які своєю семантикою прогнозують синтаксичну позицію залежної частини: Бач, спів, музика  і слово – мій заробіток, та  хист  мій я таки ціную вище, ніж тії гроші, що приходять з нього (Леся Українка); Цьогорічний урожай зернових кращий, ніж того сподівалися усі, хто посвятив себе землі (Голос України.- 2001.- 14 липня).

                У другому розділі дисертації – „Формально-граматичні і семантичні різновиди власне прислівних складнопідрядних речень” – власне прислівні складнопідрядні речення розглядаються у формально-граматичному та семантичному аспектах з послідовним визначенням ядерних/напівпериферійних/периферійних їхніх структурних схем та виявленням функціонально-конструктивних типів цих структур у модифікаційному, варіативному планах. Значна увага приділена встановленню закономірностей трансформації власне прислівних складнопідрядних речень у функціонально тотожні/нетотожні похідні одиниці та з’ясуванню їхнього статусу у між-/одноярусній синтаксичній деривації.               Розділ складається з трьох підрозділів, в яких доводиться, що основу змісту досліджуваних конструкцій становить семантика їхньої  структурної схеми.

                Предикативні частини складнопідрядних речень із опорними субстантивами, компаративами, дієслівними предикатами, словами категорії стану тощо об’єднуються в один розряд на основі власне прислівного реченнєвотвірного синтаксичного зв’язку, який носить обов’язковий/необов’язковий, передбачуваний, двобічний характер: головна і підрядна частини передбачають наявність одна одної; передбачуваним є і вибір засобів зв’язку в підрядній частині. У вираженні власне прислівного підрядного реченнєвотвірного синтаксичного зв’язку активну участь беруть опорні слова головної частини – субстантив, дієслівний предикат, компаратив та інші, що виступають структурними конституентами цих речень.

Наявність у головній частині субстантива прогнозує обов’язкову/факультативну підрядність, що визначувана лексичним наповненням опорного слова і його частиномовною належністю. Реалізація у головній частині дієслівного предиката, слова категорії стану, девербатива, компаратива репрезентує обов’язкову підрядність, що зумовлено семантико-синтаксичною природою опорного слова, тобто його правобічною валентністю, яка визначає сильнокеровану правобічну позицію об’єктної семантики.

                Власне прислівним складнопідрядним реченням притаманна складна семантична структура, що мотивується співвідношенням пропозицій двох частин та валентно-компенсувальним /кваліфікативно-характеризувальним виявом залежної частини. Семантична структура складного речення - це поєднання двох і більше предикатно-аргументних структур, між якими встановлюються відповідні семантичні відношення. Складнопідрядне власне прислівне речення - семантично елементарне/неелементарне складне речення, яке утворюється з двох семантично елементарних/неелементарних  предикативних частин: Я збагнула, що забуття не суджено мені (Леся Українка) – семантично елементарне; Та неоднаково мені, як Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять... (Т.Шевченко) – семантично неелементарне.

                Семантичні класи складнопідрядних речень краще за все визначати на підставі закономірностей семантичних відношень між частинами складного речення, а також особливостей структурної і семантичної взаємодії головної і підрядної частини. Не менш важливим чинником встановлення семантичних класів власне прислівних  складнопідрядних речень постає лексичне навантаження опорного слова головної частини і засоби, за допомогою яких опорне слово приєднує до себе підрядну. Це і валентна зумовленість (об’єктні та прикомпаративні прислівні складнопідрядні речення) і частиномовна належність (присубстантивні прислівні складнопідрядні речення) які передбачають наявність підрядної частини. Головною особливістю власне прислівних складнопідрядних речень є те, що наявність підрядної частини чітко окреслена семантикою опорного слова, його функціональним діапазоном у реченнєвій структурі. У цьому плані слід розмежовувати внутрішньо- та  зовнішньореченнєвий вияв інтенцій опорного слова. Наявність присубстантивних залежних частин є виявом внутрішньореченнєвої функції опорного слова, реалізованого шляхом заповнення атрибутивного компонента окремою підрядною частиною, а при об’єктних, прикомпаративних підрядних частинах реалізується зовнішньореченнєва функція опорного слова, орієнтована на розгортання валентності опорного компонента аналітично-предикативною структурою.

                Отже, класифікаційні і кваліфікативні ознаки, за якими відбувається диференціація семантичних класів власне прислівних складнопідрядних речень, неоднорідні для різних їхніх типів.

Якщо брати до уваги той факт, що більшість присубстантивних підрядних конструкцій мають не щільне поєднання, тобто головна частина є самодостатньою, її зміст не потребує поширення, а підрядна частина виступає як пояснення, уточнення виключно опорного субстантива головної частин, можна дійти висновку, що єдиним зв’язковим елементом у таких реченнях виступає сполучник або сполучне слово. Тому доцільно групувати власне прислівні складнопідрядні присубстантивні речення із урахуванням семантики сполучного слова, його впливу на загальну семантику речення, тобто врахування другого ступеня абстракції граматичного значення цього компонента. Актуальним також постає врахування семантики опорного субстантива, що своїм лексико-граматичними властивостями передбачає відповідний семантичний тип підрядної частини. Тому були окремо проаналізовані групи речень, в яких опорним словом виступають лексеми на позначення конкретних/абстрактних понять. З-поміж перших актуальною виявилася опозиція назв істот/назв неістот. При іменниках-назвах істот найбільшою мірою нейтралізується семантика вказівно-означальних елементів типу той, такий, що в цьому разі набуває супровідного відтінку і може бути покваліфікована як така, що набуває ознак службовості з відтінком вказівності: Ти, каже, для мене і тепер така сама сестра, як і раніше була, і все одно, що всяка інша професія: чи доктор, чи столяр, чи носильник. (В. Винниченко). Ті самі елементи при іменниках-назвах неістот більшою мірою зберігають свою семантику, але також їхнє значення є вторинним щодо опорного субстантива і тому він не може виступати опорним, оскільки підрядна частина спрямована на характеристику самого предмета: У вас ті коси, як вінки з темно-золотоі пшениці, які, знаєте, плетуть селяни? (В. Винниченко).

Статус абстрактних субстантивів як опорних постає досить своєрідним, оскільки здебільшого такі лексеми самі предикатні, часто похідні, то у своєму інтенсіоналі зберігають увесь попередній обсяг і тому, наприклад, при девербативах підрядна частина характеризується синкретичною семантикою об’єктно-атрибутивного характеру: І сама собою напрошувалась думка (яка? про що?), що ті озера й болота — залишки колишнього моря (Г. Дим’янчук). У країні в 1992 році часто поширювалися чутки (які? про що?), що необхідно тільки один ривок й Україна стане найзаможнішою державою світу (Голос України.- 2000.- 14 лютого).

Диференціацію на семантичні класи власне прислівних складнопідрядних речень, в яких опорним словом виступає дієслівний предикат, найдоцільніше здійснювати на підставі семантики опорного валентнозумовлювального дієслівного предиката, що детермінує сильнокеровану придієслівну позицію залежного компонента об’єктної семантики. Виділяються такі семантичні класи: а) волевиявлення (хотіти, прагнути, воліти): Кажу тобі,  він хоче, щоб все повернулося на краще (І. Собко); б) інтелектуальної діяльності, в який входять дієслівні предикати із семантикою: мислення, судження (мислити, розмірковувати, продумувати, судити, пересуджувати, осмислювати): Невже, Оксано, вважаєш ти, що я така нечесна? (Леся Українка); в) знання (знати, відати, знавати, тямити): Одне слово, я знаю, що до мене ставляться без пошанівку, але ніколи не міг збагнути, чому це так (В. Шевчук); г) узагальнення (узагальнювати, висновувати, типізувати, об’єктивувати, підсумовувати): Тепер узагальнимо, що сьогодні осмислено з попередніх років Незалежності України і дійдемо висновку, що уроки не пройшли марно (Голос України.- 2000.- 28 червня); ґ) вирішення (вирішити, вимислити, розв’язати): Діти вирішили, щоб іти в похід іншим шляхом, тому що він у собі таїв досі небачені зразки рослин (Голос України. 1999.- 18 липня); д) фізичного/емоційного стану (бачити, видіти, зріти, побачити): Ми побачимо з наших дослідів, що необхідно нам врахувати для повного вияву усього процесу оновлення (Голос України.- 2000.- 11 липня); І сьогодні бачу, як дитинство моє тут минуло (А.Яна); е) психічного стану, до складу якого входять дієслівні предикати на позначення: власне психічного стану (байдужіти, збайдужіти, відчужитися, знеохотитися): Знеохотився він, щоб навіть рідну матір провідати (Г.Косинка); є) відчуття, сприймання (відчувати, сприймати, здаватися): Сонце заплуталось у неї між гілля, а мені здавалося, що це велика птиця заплуталась у дереві (В. Шевчук); ж) перцепції (слухати, дослухати, чути): Зараз іду в робітничий квартал до радянських робітничих домиків і буду там слухати, як заливається гармошка бродячого музики (М. Хвильовий); з) емоційні (любити, цінувати, шанувати): Розкажи мені що-небудь про тих ельфів, я так люблю, як ти про них розказуєш (Леся Українка); і) сподівання, віри (сподіватися, надіятися, вірити, уповати, розраховувати): Людвікові слова вразили всіх, він і сам не вірив, що деревлянський князь вийде з ним на двобій (І. Білик); й) екзистенційні (виявлятися, існувати, побутувати): Я з ним погоджуюсь, і таким чином виявляється, що я творив свідоме французьке парикмахерство (М. Хвильовий); к) мовлення (мовити, говорити, казати, промовляти): Батько казав дідові, що треба викурити варягів з Києва й Полянської землі (І. Білик).

Значно менший обсяг семантичних класів власне прислівних складнопідрядних речень властивий структурам з опорним словом-предикативом, оскільки за своїм діапазоном вони охоплюють лексеми на позначення: 1)емоційного/психологічного стану (сумно, радісно, смішно): Смішно, що все так трапилося (М.Хвильовий); 2) оцінки сприйнятого (погано, відомо, безперечно,  добре): Добре, що ти це усвідомлюєш (Голос України.- 2000.- 15 січня). Такі речення становлять ядро з’ясувально-компенсувальних власне прислівних складнопідрядних речень. У них підрядна частина постає компенсатором семантичної недостатності головної. До них прилягають речення із з’ясувально-підметовими залежними частинами, в яких опорними словами виступають: а) дієслівні лексеми з постфіксом –ся типу відчувається, усвідомлюється, мариться, здається, видиться, бачиться; б) особові дієслова, вжиті у безособовому значенні  у формі минулого часу: здивувало, насторожило, вразило, вражало. Абсолютну периферію таких утворень становлять власне прислівні складнопідрядні речення, в яких опорних елементом виступає слово активної валентності (дієслово або девербатив): знати, відати, дізнатися, відчути; чутка, думка, мрія, прагнення, бажання тощо. Сюди ж прилягають і власне прислівні складнопідрядні речення з підрядними прикомпаративними, опорний компонент яких передбачає наявність двох заповнених валентних гнізд.

Власне прислівні прикомпаративні складнопідрядні речення вирізняються серед інших тим, що опорним словом виступає компаратив, а засобом зв’язку частин постає сполучник ніж (або його синонімічні еквіваленти як, чим, аніж). У поліпредикативних конструкціях з прикомпаративними частинами частим є зіставлення двох пропозицій (В.Г.Мараховська), завдяки чому досягається: 1) актуалізація змісту однієї пропозиції щодо іншої: Краще мені сьогодні придбати, ніж завтра втратити (Голос України. – 2000.- 14 квітня); 2) співмірність вияву пропозицій: Не знаю, чи спиться коли смачніше, як літом на селі, по обіді, перед вчесною кавою... (Б.Лепкий). Своєрідність цих конструкцій полягає також у тому, що часто предикат прикомпаративної частини зазнає елімінації: Але це був лист, що своєю появою здивував його ще більше, ніж непроханий гість (В.Підмогильний). Регулярною постає така елімінація у постприкормпаративних частинах, опорним компонентом яких є відадвербіальний компаратив, та у реченнях із порівняльно-комплетивними та порівняльно-детермінантними відношеннями. Найчастотнішими з-поміж компаративів виступають краще, більше, швидше, легше, гірше, на долю яких припадає 78,4% з-поміж усіх прикомпаративних утворень (у наковому – 78,2% , у публіцистичному – 81,4%), пор.: Краще мовчати, ніж брехати (Нар.тв); Спершу знічувалась: схоже, що Заверган зумисне повіз її, аби збирати із стойбищан більше, ніж може дати звичайне воседля (Д. Міщенко); Сьогодні більше говориться про розвиток економіки, аніж робиться для цього (Урядовий кур’єр.- 2001.- 12 липня); Торкрет-бетон для бетонування нестійких площин є кращим, ніж застосування звичайних бетонних сумішей (З підручн.).

ВИСНОВКИ

У висновках на підставі дослідженого матеріалу зроблено ряд узагальнень. Найголовніші з них:

1.На конструктивному рівні складнопідрядні речення з власне прислівними підрядними частинами вирізняються специфічною формально-синтаксичною та семантико-синтаксичною організацією.

2.Формально-синтаксичну будову власне прислівних  складнопідрядних речень визначають такі власне синтаксичні ознаки: 1) передбачуваний, обов’язковий/необов’язковий, двобічний вияв власне прислівного реченнєвотвірного зв’язку; 2) уживання опорного слова як конструктивно необхідного компонента структури та асемантичних сполучників і сполучних слів як засобів вираження цього зв’язку.

3.На рівні змістової організації власне прислівні складнопідрядні речення постають як складні семантичні структури, що виражають поліпропозитивний зміст. Він виявляється через доповнювально-компенсувальні / кваліфікаційно-характеризувальні / атрибутивно-оцінні та інші відношення.

4.Найпослідовнішою постає диференціація семантичних класів власне прислівних складнопідрядних речень на підставі врахування значення опорного слова, його частиномовної належності, специфіки сполучника / сполучного слова, напрямів і форм вияву реченнєвотвірного підрядного прислівного синтаксичного зв’язку.

5.З-поміж власне прислівних складнопідрядних речень вирізняються з’ясувально-компенсувальні, в яких підрядна частина  компенсує семантичну недостатність головної. Ці речення становлять перехідну площину між простим і складним реченням, оскільки злитість предикативних частин, забезпечувана активною валентністю дієслівного предиката, засвідчує їхню змістову і –функціонально-комунікативну цілісність. Ядро таких конструкцій становлять речення з опорним предикативом. До них прилягають речення із з’ясувально-підметовими залежними частинами, в яких опорними виступають безособові дієслова. Абсолютну периферію з’ясувально-компенсувальних утворень становлять власне прислівні складнопідрядні речення, в яких опорних елементом виступає дієслово/іменник активної валентності. Одним із компонентів периферії виступають складнопідрядні речення з підрядними прикомпаративними, опорний компонент яких передбачає наявність двох заповнених валентних гнізд.

Загалом формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні ознаки виступають тими чинниками, які визначають власне прислівні складнопідрядні речення як формально-граматичну, семантико-синтаксичну, функціонально-семантичну і функціонально-комунікативну єдність, що становить окремий різновид у системі складнопідрядних речень сучасної української мови завдяки чітким конструктивно-диференційним ознакам, особливому синтаксичному реченнєвотвірному підрядному прислівному  зв’язку.