АРГУМЕНТАЦІЯ В АМЕРИКАНСЬКОМУ СУДОВОМУ ДИСКУРСІ (на матеріалі справ за участю суду присяжних) : АРГУМЕНТАЦИЯ В американском судебном дискурсе (на материале дел с участием суда присяжных)

Краткое содержание

Судовий дискурс (СД) вирізняється усною формою реалізації, специфічною і жорстко фіксованою соціально-рольовою конфігурацією, яка виступає дискурсоутворювальним фактором – статусно-рольові позиції учасників комунікації впливають на вибір мовних одиниць та мовленнєвої поведінки. Присяжні виступають пасивними комунікантами в суді, роль професійного судді обмежена, і на долю адвокатів сторін випадає більша частина усної комунікації. Саме адвокати мають викладати відповідну версію справи, відстоювати точку зору своєї сторони у процесі, вести допит. Тому, досліджуючи аргументацію (А) на суді присяжних, головним об’єктом аналізу обираємо мовлення адвокатів, від ефективної А яких залежить результат судового розгляду. Дане дослідження здійснювалося на матеріалах як цивільних, так і кримінальних справ, що розглядалися в судах США. Як відомо, сторони у перших представляють адвокат захисту і адвокат обвинувачення, а в других – адвокат захисту і державний обвинувач (прокурор). Однак рівність сторін в обох типах справ зумовлює відсутність відмінностей між мовленням адвоката обвинувачення у цивільних справах і мовленням державного обвинувача (прокурора) у кримінальних. Тому ми оперуємо термінами “адвокат обвинувачення” та “адвокат захисту”, що відображають функціональні ролі представників сторін як у цивільному, так і у кримінальному судовому процесі за участю суду присяжних.

На суді присяжних на А впливають психологічні, соціальні, моральні, етичні та інші фактори, що мають суб’єктивний характер, спричинений специфікою англо-американської правової системи, і визначають відбір аргументатором мовних засобів А. Адвокати не просто викладають зміст доказів, а наводять їх з метою обґрунтування конкретної процесуальної позиції. Іншими словами, присяжним пропонується суб’єктивізована оцінка доказів, а не самі докази. До того ж, присяжні поставлені перед необхідністю винесення рішення тільки за свідченнями підсудного та свідків і на основі судових дебатів, що створює умови для найбільшого емоційного впливу на присяжних. Розробленість та активне використання психологічних прийомів переконування присяжних є однією з характерних рис англо-американського права. Судовий розгляд часто асоціюється з театральністю, грою, навіть цирком (circus-like atmosphere, virtual parody of a proper legal proceeding, courtroom histrionics, television circus, legal nightmare, public spectacle, morality play).

Вердикт присяжних базується на їхньому власному розумінні справедливості й суспільної небезпеки тих чи інших дій. Судова А націлена на переконування присяжних у винності/невинності підсудного, виходячи з уявлення про те, які наслідки вважаються прийнятними, позитивними з етичного погляду аргументатора. В умовах судової А це уявлення аргументатор має нав’язати аудиторії.

Судова промова завжди містить таку моральну оцінку злочину, яка відповідає світогляду суспільства на певному етапі його розвитку. Моральні принципи, релевантні для певного суспільства, виконують роль основних стандартів А, що діють на підсвідомому рівні. В американському СД обвинувачення найчастіше апелює до абсолютної моралі, що виражається в використанні переважно логічних аргументів: The law says that if you believe that he killed these two people and if you believe that it has been proven to you beyond a reasonable doubt, than you should find him guilty. Захист апелює переважно до релевантної моралі, що реалізується в нераціональних аргументах: Well, whatever you might think of their relatives and friends who came here to testify and tell you where they were that night. Під час аргументації абсолютна мораль виступає як концепт правильності і справедливості, переводячи вердикт суду в моральну площину і надаючи йому більшої виправдувальної сили. Апеляція до релятивної моралі з боку адвокатів захисту має характер виправдання.

Аргументуючи, адвокати вдаються переважно до деонтичної модальності, що підкреслює зв’язок судової А з моральними цінностями, що превалюють у суспільстві. Така модальність здебільшого реалізується через негацію в ініціальній позиції висловлювання: The law does not say that punishment shall be assessed against any members for violation of Christian reverence during the meetings. // It is not worth anything if they say Mississippi is the land of opportunity for all races, if they think it is the land for idle people of any race. // I just don’t see how the gove ment can have so many theories of these cases and then represent to you there’s no reasonable doubt, there’s no mistake.

А на суді присяжних можна визначити як переважно спонтанну, що, крім раціональних, містить нераціональні, емоційні компоненти. Проте судові аргументатори уникають лексичних одиниць з яскраво вираженим емотивним змістом, що пов’язано з конвенціональними нормами судової комунікації: подібна лексика вносила б в аргументативну ситуацію небажаний негативний заряд.

Для американського СД характерні низькоградуальні лексичні одиниці, діапазон інтенсивності яких є незначним. Інтенсифікаторами цих одиниць майже завжди виступають прикметники-семантичні суперлативи: Frank He don was portrayed by the gove ment in this case as a man who planned an audacious murder. I feel that I must pass such sentence upon the principles in this diabolic conspiracy to destroy a God-fearing nation, which will demonstrate with finality that this nation’s security must remain inviolate. Емотивна інформація, яку передають прикметники-інтенсифікатори, доповнюється оцінною (позитивною або негативною), яку передають прикметники-неінтенсифікатори: The undisputed testimony of dozens of witnesses is swept aside by the simple announcement that it is absurd and ridiculous.   

Одним із засобів емоційного впливу в американському СД  виступають терміни з негативним оцінним значенням, переважно при характеристиці підсудного адвокатом обвинувачення або адвокатами обох сторін – свідків протилежної сторони: He was a clear perjurer on the stand.

Функцію емоційного впливу виконують конструкції експресивного синтаксису, за допомогою яких пом’якшується категоричність дискурсу за формою і зберігається його аргументативність за змістом, тобто одночасно досягається раціональний та емоційний вплив. Серед конструкцій експресивного синтаксису найбільш поширеними в американському СД є : 1) синтаксичний повтор  –  That is why I have paid more attention to the preparation of the evidence in this case than I have to writing a closing speech. 2) риторичне запитання – You deserve a lot of credit for it, because you didn’t choose black ancestry? 3) парцельовані конструкції – They occurred in the context of a stormy relationship.  Scarred by violence and abuse. 4) полісиндетон – It is utterly at variance with every motive and every act and every part of conduct that influences normal people in the commission of crime.

Емоційність виражається через використання контрасту, найчастіше, коли йдеться про характеристику особистості підсудного: Look at that ‘terrible spy’ and compare her to Ruth Greenglass, who came here all dolled up, arrogant, smart, cute, eager-beaver, like a phonograph record. Ефективними в емоційній А є заперечувально-тотальні прономінативи, переважно never, що можуть бути часткою аргументів чи висновків: He would surely never have told the police any of those things had he known what they meant (PRT). Негативно характеризуючи підсудного або свідка, аргументатор передає свої емоції, використовуючи форму заперечення, що надає більшої персуазивності висловлюванню: It is not your function to resolve the guilt or innocence of any other person who may have committed any other offense. 

Хоча учасники судових дебатів покликані довести істину, істина виявляється проміжною метою А. Кінцевою метою А є переконання аудиторії присяжних в справедливості думки, що формулюється як тезис. Шляхом приховування певних фактів та маніпулювання мовними засобами сторони процесу представляють суду свої версії істини, через що істина виступає суб’єктивною категорією в СД. Концепт істинності фактично підміняється концептом достовірності. В СД для переконанні присяжних в достовірності свого повідомлення судові оратори використовують такі аргументативні маркери, як посилання на очевидність (переважно лексеми з семантикою очевидності – truly, really, in fact, indeed, undoubtedly) або імпліцитна апеляція до здорового глузду (конструкції you know, everybody knows тощо). Важливу роль у визначенні феномену істинності у судовому дискурсі відіграє епістемічна модальність, що дозволяє аргументаторові висловити міру своєї впевненості у істинності змісту повідомлення та аргументів. Епістемічний стан впевненості найчастіше виражається за допомогою фрази  I know, що вводить верифіковану з погляду аргументатора пропозицію: I know they did not beget themselves and as the population grows, the colored people will go farther.

Ситуація судочинства за участю суду присяжних створює специфічні умови для порушення загальних правил А. Під час А в американському СД комунікативний кодекс може порушуватися. Аналіз, проведений на матеріалі судових справ, продемонстрував поширене недотримання максим А в СД, особливо тих із них, що безпосередньо пов’язані із здійсненням впливу на аудиторію (максими раціональності та максими такту). 

Основні аргументи, що їх використовують адвокати на суді присяжних (апеляція до почуттів, апеляція до цінностей, апеляція до здорового глузду та аргумент до смерті), орієнтовані на здійснення впливу на емоції та почуття адресата, тобто мають переважно нераціональний з погляду логіки характер. 

Адвокати найчастіше апелюють до загальнолюдських почуттів - любові до сім’ї та дітей, людської гідності та свободи, співчуття: I tell you that a man that is in attendance with a two months old child just doesn’t have those characteristics of going out a planning murder. Were they anything except men who asked for a chance to live; who asked for a chance to breathe the free air and make their own way, ea their own living, and get their bread by the sweat of their brow? Через апеляцію до почуттів здебільшого здійснюється імпліцитна апеляція і до загальнолюдських цінностей (наприклад, human dignity, equality before law, human rights).

Характерною ознакою апеляції до релігійних почуттів є її екуменістичний характер. У вербалізації цього аргументу превалює вживання слова God. Аргумент до Бога є універсальним і абсолютним аргументом в релігійній сфері, не потребує уточнення і є орієнтованим на представника будь-якої християнської церкви. Одночасно це аргумент до авторитету. Однак можливе і експліцитне звернення саме до християнських релігійних почуттів (Jesus, Christian, Christianity, Christian faith). Навіть у справах, де підсудні не є християнами, здійснюється імпліцитна (у вигляді парантези або прямого звернення) апеляція до загальнохристиянських почуттів (God Almighty, for God’s sake тощо). Для апеляції до релігійних почуттів характерними є пафос, гіперболізація, використання слів з семантикою релігійності та смертності (the saving power of divine grace, justice, a mysterious and inscrutable Providence, a sore day, ascend the scaffold). Ці одиниці вступають в синтагматичні зв’язки переважно з акціональними дієсловами: If you believe that, convict the Rosenbergs and let’s get an end to this case.

Апеляція до почуттів справедливості та відповідальності в американському СД має свою специфіку. Справедливість в інтерпретації адвокатів сторін може протиставлятися помилуванню або ототожнюватися з ним. При А на суді присяжних захист переважно апелює до помилування, а обвинувачення – до справедливості. Адвокати обвинувачення акцентують увагу на тому, що вони вимагають тільки справедливого рішення від присяжних, і слово justice в судових промовах набуває узагальненого значення “справедливе правосуддя”. У таких випадках використання цього слова тяжіє до кінцевої позиції, що має більш сильний аргументативний потенціал: You are here to ensure justice.  We are not here to ask for anything except exact justice. З метою показати, що справедливість є єдиним критерієм для винесення вердикту і ніяких винятків з цього бути не може, обвинувачення використовує лексику зі значенням граничності: It is time that this stretch in the nostrils of all decent persons in the West is buried.  You have to forever put an end to this high handed method of wholesale crime. Інтерпретація справедливості стороною захисту є дещо іншою: апеляція до справедливості завжди поєднується з апеляцією до загальнолюдських або релігійних почуттів та до здорового глузду: There is plenty of room here for a lawyer to try to harp on your emotions, especially so far as Ethel Rosenberg is conce ed: a mother, she has two children, her husband is under arrest. No, if these people are guilty of that crime they deserve no sympathy.  

Апеляція до відповідальності притаманна судовим промовам і захисту, і обвинувачення. На лексичному рівні вона здійснюється через використання слів із значенням відповідальності (duty, responsibility, obligation). Для неї є характерною інтимізація повідомлення, максимальне його наближення до присяжних (використання займенників you, your; слів-синонімів jurors, twelve people, twelve citizens тощо; термінології, пов’язаної з винесенням вердикту – verdict, judge, Constitution, case, jury system тощо), акцентування уваги на часових рамках, що підкреслює важливість та необхідність винесення рішення присяжними: What you twelve people do here today will long be remembered.  Everything depends upon you twelve men of Idaho tonight.

Апелюючи до відповідальності, адвокати найчастіше використовують такі тропи, як гіпербола та метафора: ці риторичні засоби не викликають труднощів у сприйнятті і відзначаються високою репрезентативністю: Their eyes are fixed on you, their hearts go out to you, and their hopes hang on your verdict.  The eyes of the world are upon you. 

Здійснений аналіз засвідчив, що апеляція до справедливості та помилування часто поєднується в інтерпретації захисту з апеляцією до релігійних почуттів. Важливою умовою помилування є готовність того, хто дарує помилування, визнати, що він і сам не без гріха: I ask you to judge them the way you would want to be judged if you were sitting over there before twelve other jurors.  

А в СД спрямована на заміщення аксіологічного дисонансу між аргументатором і адресатом. Головною особливістю апеляції до системи цінностей в СД є те, що під час А в суді та сама ціннісна категорія, що займає досить високе місце в ціннісній ієрархії, використовується різними сторонами процесу для обґрунтування різних, іноді протилежних дій. Ціннісні судження використовуються в СД для схвалення або засудження, оскільки базуються на прихильності до певного ідеалу поведінки та дій. Така оцінка виражається переважно за допомогою лексичних засобів з негативною оцінністю: It has provided the motive and inspiration for these people to do the terrible things, which have been proven against them. It is this adherence and devotion, which makes clear their intent and motivation in carrying out this conspiracy to commit espionage.

Апеляція до системи власне американських цінностей є одним з найбільш типових аргументів в американському СД – за допомогою апеляції до національних цінностей найлегше забезпечити аксіологічний консенсус між адвокатом-аргументатором та присяжними. Апеляція здійснюється переважно до тих цінностей, які вважаються традиційними для американської нації (law, right, family, security, freedom, man, equality before law, love of country, self-preservation, justice, fai ess, American Constitution). Апеляція до цінностей “патріотизм” (patriotism) та “американська винятковість” (American exceptionalism) у СД є найчастішою через їхню важливість для американського світогляду, традиційність, передбачуваність і позитивну семантику. Апеляція до американських цінностей може здійснюватися у формі риторичних запитань, що забезпечує очевидність змісту висловлювання: Is there any doubt in your mind that he disgraced the uniform of every soldier in the United States by his actions?

Апеляція до здорового глузду здійснюється навколо поняття “розумність” і пов’язана з А до справедливості. Одним з найбільш розповсюджених термінів в судовому процесі є “розумний сумнів” (reasonable doubt), що має значення розумності і пов’язаний зі здоровим глуздом. Вердикт без розумного сумніву (verdict beyond reasonable doubt) дорівнює найвищому ступеню справедливості і його можна вважати однією з цінностей на суді.

Аргумент до смерті використовують переважно адвокати захисту в тих випадках, коли підзахисному загрожує смертний вирок. Для вербалізації цього аргументу, переважно в тезисі та засновках, адвокати вживають різноманітні лексичні одиниці, що є конституентами лексико-семантичного поля “смерть”: He can die if die he needs, he can die if this jury decrees it; but gentlement, don’t think for a moment that if you hang him you will crucify the labor movement of the world. Цей аргумент характеризують синтаксична стислість (You are trying to tie a noose around his neck because he represents a class), форма риторичних запитань (Are you anxious for his blood?), використання найвищого ступеню прикметників або іменників із значенням граничності (Of all the miserable claptrap that has been thrown into a jury, this is the worst. This means the end to them). Для аргументу до смерті характерним є використання антитези, де протиставляються поняття смерті і життя, але життя виражається при подібному контрасті через сему “людина”, “людська істота”: The hangman’s rope never solved a single problem except that of one man. Аргумент до смерті виявляє себе також і в апеляції до можливих практичних висновків, в прямій загрозі присяжним, що здійснюється переважно через умовний або наказовий спосіб: If you tie the rope, the burden will be on you. Don’t think that you will kill the hopes and the aspirations and the desires of the weak and the poor. Аргумент до смерті є орієнтованим на обрив дискурсу, власне вихід із діалогу, із спору, неможливість продовження комунікації, тому і займає кінцеву позицію в судовій промові.

Аргументуючи на суді присяжних, адвокати використовують певні тактики і прийоми, аналіз яких виявляється необхідною складовою частиною загального дослідження А в СД.

Зіткнення в суді двох протилежних функцій – обвинувачення та захисту – породжує конфлікт, змагання, боротьбу думок, метою яких є домогтися бажаного для кожної сторони вироку присяжних, який ті формують лише наприкінці судового розгляду. Ця пасивна аудиторія може a priori вважатися як прихильною, так і ворожою до оратора, оскільки ані настрої, ані думки присяжних адвокатам і суду невідомі. В подібних умовах головним завданням судового оратора є привабити до себе присяжних, домогтися від них належної уваги до своїх намірів та налаштувати на позитивне сприйняття мовлення. При подібному “вербуванні союзників” найбільш поширеними є дві тактичні моделі мовленнєвої поведінки: тактика зняття протиріч та відкладальна тактика. Обидві тактики мають характер нежорсткого впливу на емоції та почуття аудиторії. 

Тактика зняття протиріч базується на навмисній демонстрації позитивного ставлення судового оратора до аудиторії. Засобами такої демонстрації є прийоми інтимізованої мовленнєвої поведінки, завдяки якій невілюються протиріччя, часто неекспліцитні, між комунікантами: активними – адвокатами та пасивними – присяжними. Основним аргументом у сфері дії цієї тактики є апеляція до почуттів, вербалізована в лексичних одиницях переважно позитивної оцінної семантики: He may not consider this case worth arguing or he may argue it, but I have a lot of respect for that man, he’s a fine District Atto ey, and I think of him as my friend and I’m his friend, and he has a lot of talent and persuasiveness and I’ve heard him before, but I ask you to please do one thing, and that is that you vote your own conviction in this case. Адвокати апелюють і до здорового глузду, і на лексичному рівні це здійснюється завжди експліцитно – через використання слів із значенням розумових здібностей (intelligent, common sense, reason, reasonable, sane). Найпоширеніший прийом тактики зняття протиріч – оперування займенниками, переважно I, you, we. Тим самим підкреслюється адресованість мовлення адвоката і акцентується його рольова конфігурація у судовому процесі: We are fairly wise in the ways of the world and the ways of people and we all know that there is not a person in this world who hasn’t some prejudice, and you would be inhuman if you didn’t have some prejudice.  

Завдяки застосуванню відкладальної тактики судовий оратор отримує можливість відкласти з’ясування відносин до того моменту, доки він не довів присяжних до стану, який найбільш сприятиме позитивному сприйняттю його думок. Відкладальна тактика налаштовує аудиторію на терпиме ставлення до протилежних поглядів взагалі і в жодному разі – на прийняття певного погляду відразу. Таким чином оратор виграє у часі, відкладаючи пряме зіткнення думок, і коли він нарешті торкається предмета розходжень у поглядах, відкритий протест з боку аудиторії є маловірогідним. Під час А із застосуванням відкладальної тактики використовується переважно дедуктивна демонстрація, що створює ілюзію доказовості, переконливості. В процесі демонстрації об’єктивний зв’язок загального і одиничного підводить до формулювання тезису, який потрібно довести. Найчастіше у першій частині дедуктивної демонстрації використовуються займенники з узагальнювальним значенням (all, they, one, any one, no one).

Під час аргументації бажаного судового вироку застосувуються два типи тактик мовленнєвого впливу: прямі та непрямі. Завдяки прямим тактикам адвокат повідомляє аудиторії відверто і безпосередньо те, що має на увазі. Одночасно він намагається здійснити певний вплив на аудиторію, спонукаючи її розпізнати його наміри. Прямі тактики мовленнєвого впливу є неконфліктними щодо критерію відвертості і уникають імплікацій. Характерною ознакою прямих тактик є обмежений набір прямих форм вираження думки (дієслова ask, let, ought to): We ask you to sustain the charge of the grand jury in a verdict of guilty against each of these three defendants. If the defendant is entitled to his liberty, let him have it.

Непрямі тактики мовленнєвого впливу пов’язані з непрямим формулюванням бажаного судового вироку або приховуванням його. Вони є інтригуючими тактиками: розгадавши справжню мету повідомлення, слухач не тільки розкриє його зміст, а й зрозуміє, чому повідомлення будується непрямим способом.

Аналіз матеріалів допитів у судах США дає підстави розрізнити серед тактичних прийомів допиту прийоми емоційного впливу та прийоми логічного впливу. Найчастіше адвокати використовують засоби впливу на негативні емоції допитуваних: вони звертаються до почуттів сорому, образи, антипатії до співучасників скоєного злочину тощо. Застосовуються прийоми нагромадження позитивних відповідей, повторення відповідей у питальній формі, прийом лобових запитань.

За результатами аналізу запропоновано власну класифікацію аргументативних прийомів допиту логічного спрямування. Визначено два різновиди цих прийомів: прийом “А свідченнями допитуваного, або силогізм без висновку силогізму” та прийом “А запитаннями”. Перший пов’язується із побудовою ентимеми, в якій є засновки, але немає висновку силогізму – його присяжні або судді мають зробити самі. У другому А будується за допомогою запитань адвоката: кожне окреме запитання стає частиною розгорнутого силогізму з неекспліцитним висновком.

Прийоми встановлення та підтримання психологічного контакту з допитуваним мають на меті вплинути на емоції допитуваного, домогтися його прихильності, а також паралельно здійснити вплив і на присяжних. При цьому адвокати використовують прийоми заохочення, в яких використовуються вислови, що виконують  функцію заохочення (I see. All right. Okay. I understand. Good); прийоми втішання допитуваного, як правило, свідка, виправдання його вчинків; прийоми впливу на позитивні сторони особистості допитуваного, його професійні якості, авторитет. Застосовується прийом порівняння адвоката і свідка, рідше адвоката і підсудного.

Під час А в американському СД широко використовуються риторичні прийоми, що мають паралогічну природу і превалюють над логічними засобами А. Ці риторичні прийоми можна розглядати як позитивні аналоги логічних помилок, тобто як паралогічні мовні засоби, завдяки яким передається інформація, що не може бути передана логічно, оскільки побудовані за допомогою них висловлювання фактично не можуть бути поставлені під сумнів або коректно спростовані за допомогою звичайних мовленнєвих операцій, що базуються на логіці.

Розглянуто основні риторичні прийоми А в американському СД – мовленнєвий повтор (синтаксичний, лексичний та синонімічний), риторичне запитання та питально-відповідний хід, визначені їхні функції та особливості реалізації. Визначено також й інші типові для судового дискурсу фігури, якими є фігура цитування, фігура поступки, фігура дозволу та фігура оповіді. 

Для СД характерним є використання одночасно декількох видів повтору. Досліджувані джерела засвідчили, що синтаксичний повтор в американському СД найчастіше реалізує функції зіставлення, протиставлення, оцінної номінації та А. Він функціонує переважно у формі однорідних членів речення або парцельованих конструкцій, синтаксично паралельних словосполучень та синтаксично паралельних речень: Mr. Ford hired them. The automobile companies hired them.  Everybody hired them. They were all willing to give them work, weren’t they?  You and I are willing to give them work, too.

Лексичний повтор у судових промовах виступає переважно у вигляді неваріативного лексичного повтору, коли рекурентна одиниця відтворюється в її вихідній формі зі збереженням початкового значення. Широко вживаним є абсолютний лексичний повтор. В судових промовах переважає практика поєднання лексичного повтору з синтаксичним: They would do anything for money. They would murder people for money. They are trying to murder people for money. Лексичний повтор найчастіше виконує функції введення додаткової інформації або додаткової характеристики, лейтмотиву, А, а також експресивно-стилістичну функцію.

Основні функції синонімічного повтору в американському СД – це функції уточнення, заміщення, а також оцінна та експресивно-стилістична функції. В промовах судових ораторів основною функцією синонімів є уточнення, оскільки в суді необхідна максимальна повнота і точність у характеристиці підсудних, їхніх вчинків, обставин справи. Синоніми в СД здатні виконувати одночасно кілька функцій. Вони фактично формують такі риторичні фігури, як градація та ампліфікація: These are rough problems, terrible problems, and as has been said by everybody in this country, they are so enormous that they stagger the imagination. We have carried our burden, and it now becomes your duty to render the only appropriate sentence, punishments, and adjudications you can make in this case.  

Риторичні запитання виражають експресивно-емоційне переконливе заперечення протилежної позиції і апеляцію до суду під час полеміки судового оратора з процесуальним опонентом. Вони спрямовані на зміну емоційного стану адресата, тобто непрямо, опосередковано  спонукають його до дії. Риторичні запитання-експресиви часто передають іронію мовця, реалізовану переважно у формі tag questions: Well, wife beating is not just a family matter, is it? You deserve a lot of credit for it, don’t you? Використовуючись у вступі, де, як правило, подається суспільна або моральна оцінка вчинку, риторичне запитання створює ефект емоційного напруження, яке у відкритих судових процесах має на меті вплинути на публіку. Форма риторичних запитань здебільшого характерна для таких аргументів, як апеляція до особистості та апеляція до авторитетів.

Відповідь на запитання в питально-відповідному ході є констатуючим висловлюванням, яке при безпосередньому впливі мовця на адресата виконує аргументативну функцію: What does that mean? It means that the Federal Gove ment is not invading Philadelphia or Neshoba County. Найбільш типовими функціями питально-відповідних ходів є оцінка, емоційне підсилення, а також  нагадування.

висновки

На основі аналізу американського СД як різновиду аргументативного дискурсу визначено такі його характерні ознаки:

-         специфічна та жорстко фіксована соціально-рольова конфігурація, яка виступає дискурсоутворювальним фактором;

-         відчутний вплив позалінгвальних чинників, що мають суб’єктивний характер і зумовлені особливостями правової системи;

-         переважне використання аргументів, що мають нераціональну природу;

-         розробленість та активне використання тактик та прийомів, риторичних засобів, покликаних здійснювати вплив на емоції та почуття присяжних.

На А в СД впливають численні позалінгвальні фактори, що зумовлюють відбір мовних засобів А. Відстоюючи свою позицію і нав’язуючи власну думку присяжним, адвокати навмисно занижують свою комунікативну компетенцію, свідомо уникаючи в своєму мовленні ускладнених логічних, лексичних і синтаксичних конструкцій. Вибір засобів А регламентується доцільністю вживання тих чи інших форм, одиниць з урахуванням психологічних, емоційних, соціокультурних, моральних, етичних та інших чинників. 

Ситуація судочинства за участю суду присяжних створює специфічні умови для переважного недотримання максим А в СД, що надає аргументаторові можливість здійснити вплив на присяжних, тобто виконати своє основне завдання.

Логічні аргументи не є основними під час А на суді присяжних. Здійснений аналіз показав, що для А в американському СД характерним є використання переважно нераціональних з погляду логіки аргументів, що мають на меті вплинути на емоційну сферу адресата. Найбільш поширеними з них є апеляція до почуттів, апеляція до цінностей, апеляція до здорового глузду та аргумент до смерті.

В американському СД застосовуються здебільшого дві тактичні моделі мовленнєвої поведінки адвокатів сторін: тактика зняття протиріч та відкладальна тактика, що передують безпосередній А. Під час А бажаного судового вироку можливе застосування двох тактик мовленнєвого впливу: прямих та непрямих, що відповідно прямим або непрямим чином репрезентують комунікативну мету повідомлення. 

Аналіз матеріалів допитів у судах США дав підстави поділити тактичні прийоми допиту на прийоми емоційного впливу та прийоми логічного впливу, а також запропонувати власну класифікацію аргументативних прийомів: прийом “А свідченнями допитуваного, або силогізм без висновку силогізму” та прийом “А запитаннями”, які мають переважно логічний характер. Прийоми встановлення та підтримання психологічного контакту з допитуваним, що мають на меті вплинути на емоції та почуття допитуваного і одночасно присяжних, включають прийоми заохочення, втішання, посилання на позитивні якості та авторитет, а також прийом порівняння адвоката і свідка.

При А в СД широко використовуються риторичні прийоми, що мають паралогічну природу – синтаксичний, лексичний, та синонімічний повтори, риторичне запитання та питально-відповідний хід.

Проведене нами дослідження є першою спробою комплексного підходу до проблеми А в СД. Подальший аналіз усної А в юридичному дискурсі взагалі і в СД зокрема видається необхідним для розвитку положень лінгвістичної теорії А, розширення знань про мовні засоби А, поглиблення уявлень про дискурс як канал реалізації аргументативних зусиль у практичних сферах людської діяльності. Поглиблене дослідження усної А в умовах судочинства матиме практичне значення для професійного навчання адвокатів.