СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ГЕОГРАФІЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПАСТУШОЇ ЛЕКСИКИ ГУЦУЛЬСЬКОГО ГОВОРУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ГЕОГРАФІЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПАСТУШОЇ ЛЕКСИКИ ГУЦУЛЬСЬКОГО ГОВОРУ
Альтернативное Название: СТРУКТУРНО-семантическая организации И географическая дифференциация пастушьей лексики гуцульского диалекта
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, визначено об’єкт дослідження, сформульовано мету й основні завдання, наголошено на практичному й теоретичному значенні, указано методи дослідження та подано джерельну базу.


Перший розділ «Лексика пастухування як об’єкт діалектологічного дослідження» складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі «Діалектна лексика як предмет діалектології» відображено стан теоретичного осмислення проблем, пов’язаних із системним вивченням лексики (праці О. Потебні, М. Покровського, Л. Щерби, Р. Будагова, А. Уфімцевої, Д. Шмєльова, Ю. Караулова, Ф. Філіна, М. Толстого, Ф. Сороколєтова, О. Блінової, Г. Клепикової, П. Гриценка, О. Мораховської, В. Павела та ін.), обґрунтовано переваги системного опису діалектної лексики на тлі традиційної матеріальної і духовної культури порівняно з атомарними описами деяких лексем. Системне вивчення діалектної лексики передбачає вияв повного набору лексем і їхньої структурної організації в межах окремої парадигми, дослідження системних зв’язків, передусім парадигматичних, синтагматичних та епідигматичних. Традиційно лексику досліджують у межах лексико-семантичних груп (далі – ЛСГ) і ТГЛ як основних типів лексико-семантичних мікросистем. Багатоярусний ієрархічний поділ демонструє внутрішню складність лексики як системи.


У другому підрозділі «Стан дослідження лексики гуцульського говору» зосереджено увагу на різноаспектних дослідженнях лексики гуцульських говірок.


У третьому – «Лексика пастухування: лексикологічне, лексикографічне та лінгвогеографічне її опрацювання» – розглянуто різні підходи до вивчення цієї тематичної групи. В українській діалектній лексикології значне місце займають праці, присвячені презентації тваринницької та пастушої (resp.: скотарської, вівчарської) лексики, зокрема П. Гриценка, М. Бухтія – у степових говірках, В. Куриленка, В. Шура – у поліських говірках, Н. Шеремети – у говірках південноволинсько-подільського діалектного пограниччя. Проведено ряд досліджень карпатської пастушої лексики. Зокрема Й. Дзендзелівський, Й. Пуйо проводять різноаспектний аналіз сегментів ТГЛ. У діалектологічних студіях Г. Клепикової зосереджено увагу на докладному різнобічному аналізі окремих слів (струнґа, урда, ватра, жентиця), у монографії «Славянская пастушеская терминология» автор розглядає шляхи формування, семантичну розбудову і територіальне поширення пастуших назв, які функціонують у слов’янських мовах (на прикладі назв тварин, молокопродуктів і приміщень). ТГЛ пастухування привернула увагу дослідників інших слов’янських мов (А. Шифер, А. Габовштяк). В. Корчмар системно проаналізувала пастушу лексику молдавської мови.


Особливості полонинського життя, традиційної пастушої культури відтворено в етнографічних працях В. Шухевича, А. Онищука, М. Мандибури, Т. Тиводара, Я. Подоляка, А. Шифер, В. Копчинської-Яворської, Я. Штіка, Т. Колєвої, С. Трояновича та ін.


У підрозділі «Пастуша лексика як цілість» представлено основні принципи моделювання ТГЛ пастухування. У дисертації на підставі системи понять, яку репрезентують конкретні лексеми, виділено 13 лексико-семантичних груп (див.: схему 1 на с. 5). При цьому враховано класифікаційні поділи, які на матеріалі інших говірок здійснили П. Гриценко, Г. Клепикова, Й. Дзендзелівський, М. Грицак, В. Корчмар.


Характерна ознака ТГЛ пастухування гуцульського говору – наявність центру – ЛСГ назв тварин і агентів, які виражають основні поняття, пов’язані з пастухуванням, указуючи на об’єкт і суб’єкт дії. До центру прилягають групи назв стад тварин, місця, продуктів; цим групам властиві спільні диференційні ознаки (далі – ДО), зокрема ‘біологічний рід тварин’, ‘вік’, ‘стать’, ‘функція (=господарська цінність)’, ‘час’, семантичні зони накладання з назвами тварин і агентивами. ЛСГ, що творять маргінал тематичної групи, становлять назви, які зараховано до конкретного семантичного класу на підставі окремих ДО. Ці групи межують з іншими ТГЛ чи їхніми семантичними мікрогрупами, наприклад, назви побуту пастухів – із тематичними групами назв одягу, аксесуарів; назви, пов’язані з господарськими розрахунками, – із соціально-економічною лексикою, назви хвороб – із медичною, назви обрядів і назви часових понять – із календарно-обрядовою тощо.


Сегменти ТГЛ пастухування умовно можна поділити на дві групи. До першої належать прості об’єднання найменувань за логічним зв’язком (назви пастушого одягу й атрибутів, господарських розрахунків, обрядів і часових понять). Другу групу утворюють складні ієрархічно розгалужені ЛСГ (назви тварин, агентів, стад, місця, продуктів, посуду, хвороб тварин, сигнальних інструментів і знаків), усередині яких на підставі специфічних семантичних ознак виділяємо мікропарадигми – семантичні підгрупи, семантичні мікрогрупи, семантичні ряди. Лексеми аналізуємо в межах мінімальних утворень. Аналіз матеріалу охоплює наведення лексем у всіх фонетичних, морфемних і словотвірних варіантах, указівку локалізації кожного із зафіксованих елементів, відтворення фіксації матеріалу в історичних джерелах і з’ясування семантики й етимології пастуших номенів. У другому розділі «Структурна організація пастушої лексики гуцульського говору» здійснено класифікацію пастушої лексики за лексико-семантичним принципом.


Назви тварин у гуцульських говірках становлять складне за внутрішньою організацією ціле. Аналізовані лексеми передають протиставлення ‘збірні назви’ : ‘одиничні назви’, ‘загальні назви’ : ‘спеціальні назви’, відображають опозиції денотатів за біологічним родом, статевими, віковими, зовнішніми ознаками, а для самок – і диференціацію найменувань за часом і здатністю народжувати малят, за семантичними ознаками ‘дійна / недійна’. Назви овець також групуються навколо сем ‘якість вовни’, ‘місце випасання (улітку)’, ‘місце в отарі’.


Назви тварин окремих біологічних родів утворюють лексичні мікропарадигми, виявом цілісності яких є наявність загальної назви, що зумовлює гіперо-гіпонімічну підпорядкованість номенів. Видові назви інколи об’єднуються в опозиції на основі спільних ДО денотатів, утворюючи антонімічні пари, а саме: к|лапаўка ‘вівця з великими вухами’ : |чулка ‘вівця з малими вухами’, діi|кан’а ‘вівця, яка дає багато молока’ : ц’ап|лиўка ‘вівця, яка дає мало молока’, воў|н’енка, |густовоўниц’а ‘вівця з гарною вовною’ : пар|шиўка, |р’ідковоўниц’а ‘вівця з поганою вовною’, до|мар’ка ‘вівця, яку випасають не на полонині’ : поло|нинка ‘вівця, яку випасають на полонині’. На підставі опрацьованих джерел відзначено номени, утворені за типовими для гуцульських говірок семантичними ознаками: ‘кількість народжених малят’ (оди|начка, близ|н’ачка), ‘кількість надоєного «на мірі» молока’ (и|ц’іўка, л’іт|р’іўка), ‘довжина хвоста’ (ку|цан’а, фос|тан’а), ‘величина живота’ (плос|кан’а, кел’у|хан’а), ‘місце випасання’ (до|мар’ка, поло|нинка), ‘місце в отарі’ (перед|н’ак, пе|редн’іi, зад|н’ак, кри|лан’а). Закономірно, що більшість найменувань стосується овець і корів, оскільки тварин цих біологічних родів переважно випасають на полонинах Гуцульщини.


ЛСГ назв стад відбиває диференціацію реалій за кількома ознаками: ‘біологічний рід тварин’, ‘величина стада’, ‘мета формування’, ‘вік тварин’, ‘продуктивність (функція)’. Значення ‘отара овець’ у гуцульських говірках репрезентують лексеми о|тара, бо|теi, |бота, бо|тери, |гурма, гурт, |турма, |опад, с|тайа, |ворох, зг’ін, |таб’ір, с|тадо; ‘стадо великої рогатої худоби (переважно корів)’ – с|тадо, о|тара, |U’урґа, |турма, гурт, |черга; ‘табун коней’ – с|тадо, та|бун; ‘отара козенят’ – ва|туiник.


Структурна організація вказує на повторення в ЛСГ назв стад деяких мікромоделей організації ЛСГ назв тварин, зокрема за ДО ‘біологічний рід’, ‘вік’, ‘функція’, а також ЛСГ пастуших агентивів – ‘біологічний рід’, ‘вік тварин’.


Виявлено такі локальні, характерні для обстежених говірок, семантичні ознаки назв стад, як ‘кількість вівчарів, що пасуть стадо’ (два (три) в’іўча|р’і о|вец ‘отара, яку випасає два (три) вівчарі’, три|т’ак ‘отара, яку випасає три вівчарі’) і ‘час випасання’ (вес|новишче ‘отара, яку випасають навесні’, л’і|товишче ‘отара, яку випасають улітку’).


ЛСГ агентивів охоплює дві семантичні підгрупи – назви пастухів і назви осіб, які беруть участь у процесі випасання, що включають семантичні мікрогрупи та семантичні ряди. Для мікрогрупи назв пастухів овець за об’єктом дії відзначено ієрархічну залежність з інклюзивним типом опозиції між родовою назвою, яка представлена лексемами із загальним значенням ‘пастух овець’ (в’іў|ч’е(а)р’, ча|бан, пас|тух, пас|тир’), і видовими, що виділені на підставі ДО ‘стан здоров’я овець’ (хр’ім|кар, хро|мар’, хро|мал’ник), ‘вік овець’ (йігн’і|тар’, йело|ч’ер’), ‘стать овець’ (бара|нар’). Для семантичної мікрогрупи назв пастухів овець за суб’єктом дії характерні гіпонімічні відношення, яким властива паралельність ДО. В основі поділу – родова назва (загальна назва пастуха овець), яку диференціюємо за кількома семантичними ознаками, зокрема ‘вік пастуха’ (|ватаг ‘старий вівчар’, в’іў|чарик ‘молодий пастух овець’), ‘стать’(в’іў|чар’ка, бара|н’ачка ‘жінка-вівчар’), ‘виконувана функція’ (|ватаг, с|таршиi в’іў|ч’ер’, пе|редниi в’іў|ч’ер’, ва|таман ‘старший пастух овець’; заго|н’іл’ник, струн|ґар’, |менч’іi в’іў|ч’ер ‘молодший пастух овець’) і ‘час дії’ (дополуд|нар’ ‘вівчар, який випасає овець до полудня’, в’ідполуд|нар’ ‘вівчар, який випасає овець після полудня’, вес|нар’ ‘вівчар, який випасає овець навесні’.


Відзначено такі назви пастуха великої рогатої худоби: |боўгар’, ґу|л’аш, ґу|л’ар, пас|тух, пас|тир, ско|тар, ва|кар’, гаi|деi; коро|вар’, во|л’ар (за ДО ‘стать тварин’), те|л’етник (за ДО ‘вік тварин’), |боў|гар’ка, ско|тар’ка, во|л’ар’ка, те|л’етн’іца (за ДО ‘стать пастуха’), коней – ко|нар’, |ко|н’ух, кон’у|хар’, ста|дар, та|бун:ик, кіз – ко|зар’, козар|чук, свиней – сви|нар.


Пастуші агентиви гуцульських говірок відзначаються особливостями структурної організації на підставі таких ДО: ‘місце випасання худоби’ (поло|нин:ик ‘пастух, який випасає худобу в полонині’), ‘змінна / незмінна праця’ (талан|товиi ‘вівчар, який випасає овець увесь день’, пе|репусток, по|мочник |ватага, по|мочник с|тайі, п’ід|м’ін:иi ‘вівчар, який випасає овець позмінно’), ‘час випасання худоби’ (дополуд|нар’, в’ідполуд|нар’, вес|нар’), ‘стан здоров’я худоби’ (хр’ім|кар’, хро|мар’ ‘пастух, який випасає хворих (кульгавих) овець’).


Назви осіб, які беруть участь у процесі випасання худоби, зокрема назви власників полонин (депу|тат, за|в’ідуйучиi полони|ни, поло|нинвош, ґаз|да (полони|ни)), господарів худоби (|м’іш’ін:ик, до|мар’, р’а|даш, р(’)а|д’ілник), людей, які слідкують за випасом худоби на полонині (|горник, до|зорец), перевізників (тер|хач(’), тер|хар), господарників у колибі (с|пу|зар(’), ват|рак), як свідчать опрацьовані джерела, властиві ТГЛ пастухування гуцульського говору.


ЛСГ назв пастушого одягу й атрибутів об’єднує назви одягу, сумок і палиць. Семантична підгрупа назв одягу (|мазанка, смо|л’анка ‘пастуша сорочка, виварена в олії’) – приклад архаїзації специфічних пастуших назв. Назви сумок диференціюють залежно від призначення, зокрема виділено опозиції ‘сумка, яку носить пастух’ (|торба, тор|бина, |таiстра, та|н’істра, |V’обн’а) : ‘сумка, яку кладуть на коня для перевезення молокопродуктів’ (бе|саги), а назви палиць – за ДО ‘застосування’ (бук (бу|чок), |палиц’і, |бункош, |коштур, кр’і|вул’і, гиер|лега) : ‘палиця для підпирання й оборони’ (|пуга).


Пастуші назви, пов’язані з обліком і господарськими розрахунками, утворюють опозиції ‘плата пастухам’ (зап|лата) : ‘плата, яку здійснюють пастухи (за використане паливо)’ (ватро|вина), ‘грошова оплата’ (зап|лата) : ‘натуральна оплата’ (сеимб|рила), ‘оплата, яку здійснює власник чи орендар полонини’ (зап|лата) : ‘оплата, яку здійснюють власники худоби’ (гурт, ворошни|на). Для гуцульських говірок характерна мікрогрупа назв знаків доказу того, що вівця пропала (|поши(ш’:і)к, ш|кода).


Назви посуду об’єднані на підставі гіпонімічних відношень. Спеціальні назви посуду (для заквашування молока та виготовлення сирів (|путера, |путина, ко|тел(ў), ка|зан, вурд’а|ник; мо|лочаник), для зберігання молока і молочних продуктів (наприклад, молока – глек, збан, з|банок (з(V)|банок), гла|дун, бринзи – бербе|ниц’і(а), брин|V’іўка, брин|V’енка, ґе|лета, бе|р’іўка, ко|ноўка, то|наґ; клягу – кл’а(е)ґо|вец), для перевезення молочних продуктів із полонини в село (тер’|х’іўка), для доїння худоби (д’іi|ниц’а(е,і)), для годування та напування худоби (|жоло(л’і)б, жо|лоб|(н)иц’а, ко|рито, |йе(а)сла(л’і)) підпорядковані загальним назвам полонинського посуду (тер|к’іла, |бутури, принад|лежности поло|нинс’к’і, |посуд). Для гуцульських говірок характерна мікрогрупа назв посуду для перевезення молокопродуктів із полонини в село, що сигналізує про наявність семантичної опозиції ‘посуд для зберігання молокопродуктів’ : ‘посуд для перевезення молокопродуктів’.


ЛСГ назв місця – розгалужена система відповідно до конкретного призначення пастуших реалій (назви місця випасання, відпочинку, ночівлі худоби, доїння, місця, де худоба їсть, назви приміщень для пастухів, господарських приміщень і їхніх частин). На підставі опрацьованих джерел у гуцульських говірках виявлено специфічні ДО – ‘місце годівлі тварин узимку залежно від кількості снігу’ (|даван’, |терло ‘спеціально підготовлене місце годівлі худоби, розчищене від снігу’ (якщо снігу багато), с’н’іго|ван’ ‘місце, де дають їсти худобі на снігу’ (якщо снігу мало)), ‘загорода для овець після доїння «на міру» ’ (м’і|шалка), ‘загорода / приміщення для хворих овець’ (хра|марник, хро|мал’ник, хри|мак, паст’іў|ник).


Для nomina loci чітко виражена родо-видова підпорядкованість. Назви співвідносяться на основі партитативних відношень із загальним поняттям ‘пастуша зупинка в горах’, яке в гуцульських говірках репрезентують номени с|тайа, с|тойішче, с|т’іiло. Назви місця пов’язані з такими тематичними групами лексики: будівельною (назви приміщень і їхніх частин, наприклад, кошара, колиба, комора, хлів), географічною (полонина, грунь, поле, лука тощо) і лісорубською (ваґаш, раґаш, колиба).


У межах ЛСГ назв продуктів тваринництва виділено дві підгрупи назв – назви молокопродуктів і вовнопродуктів. Виявлено специфічні ДО, на підставі яких утворено типові для пастушої лексики гуцульського говору семантичні мікрогрупи, зокрема ‘кількість надоїв молока’ (для виготовлення сиру) (оди|нец, д|воiка), ‘час виготовлення (сиру)’ (|в’існ’анка, |л’ітн’анка, о|с’ін’анка, |лунчина), ‘спосіб виготовлення (сиру)’ (|рус’ка, во|лос’ка), ‘матеріал виготовлення (кляґу)’ (|в’іўчаник, ло|шат’аник, п|с’ачаник, ко|т’ачаник, бур|с’учаник, го|р’іўчаник, |в’іцт’аник). ЛСГ назв продуктів тваринництва взаємопов’язана з анатомічною, ткацькою лексикою (вовна, руно) та назвами їжі (молокопродукти, наприклад, бринза, будз, вурда, квасне молоко).


ЛСГ назв хвороб тварин включає семантичні групи: загальні назви хвороби (х(в)о|роба, бе|т’іг (бе|тега), с|лаб’іст’, бо|ла, останні дві з яких відомі також із семантикою ‘пошесть на товар’) і назви конкретних захворювань, усередині яких окреслено мікрогрупи:


                      —назви інфекційних хвороб: семантичні ряди назв захворювань крові (бетеж|н’ак, по|ганка, про|пасниц’е, шелест|ниц’і(а), го|р’ачка), нервових (моти|лиц’а, вер|т’ачка, кру|т’ін’а, ч’ер|вак (у голо|в’і, у |нос’і, ў |н’іздр’ах), дур|нец, дур|н’ак,), кишкових (д|ристаўка), захворювань м’яких тканин (|икра, |в’імн’аниц’а, |минка, хи|бачка, за|пал’ін’а ме|ринд’і), покривної тканини ((|б’ілиi, жи|виi) |волос, во|гон’, др’а|пак, штр’а|пак, пап’ір|каниц’а, ска|ла, на|б’іi, хро|пак), нирок і вивідних шляхів (кров|йанка, |дуб|л’анка);


                      — назви внутрішніх хвороб: захворювань кісток (криву|л’ак), органів дихання (за|пал’ін’а |легких, вод’а|ниц’а, диха|виц’а, бо|лото, бо|лото мо|розне);


                      — назви нервово-психічних хвороб (прост|р’іл(ў), |падаўка);


                       —назви хірургічних хвороб (хромо|та, ко|л’а(і)ниц’а(і), бо|ла на |ноги, га|д’ачка, у|кушен’:а, у|кус зм’і|йі (га|д’уки));


                      — назви паразитів тварин (ка|пуш’і, вош, кл’ішч)).


Аналізовані номени інколи виступають мотиваторами назв хворих тварин –– надваже|н’ак, |минка, загоре|н’ак, зад|ристанка, дубле|ниц’а, х|р’імка, хро|мак, з|важена, у|ражена, |дихашлива, моте(и)|лична в’іўц’а, |вод’ава в’іўц’а; а також назв вовни, яка містить паразити, – капу|шанка; кл’іш|чанка, к|л’ішчана |воўна. Простежено тісний зв’язок назв хвороб тварин із медичною лексикою.


Назви пастуших обрядів і звичаїв, пов’язані із пастушим календарним циклом, не тільки відтворюють специфічну культуру представників цього соціального прошарку, але й послідовно передають перебіг основних подій пастушого життя. У гуцульських говірках відзначено найменування полонинського ходу та сходу, доїння «на міру», вибирання ряду, а також розпалювання «живої ватри». Структуру кожної семантичної підгрупи визначають синонімічні (поло|нинс’киi х’ід / |вих’ід на поло|нину / |м’іш’ен’е; поло|нинс’киi сх’ід / сх’ід з поло|нини / роз|луч’ін’е) й антонімічні відношення (поло|нинс’киi х’ід - поло|нинс’киi сх’ід; |вих’ід на поло|нину - сх’ід з поло|нини; |м’іш’ен’е - роз|луч’ін’е; ве|лика |м’іра – ма|ла |м’іра; |в’ібрати р’е|ди – в’і|д:ати р’е|ди тощо). Обрядові назви відтворюють пастуший календарний цикл і співвідносяться з календарно-обрядовою лексикою.


Назви часових понять у гуцульських говірках об’єднані загальним родовим поняттям ‘час випасання худоби’, яке лексично невиражене. У лексико-семантичній парадигмі переважають антонімічні зв’язки між видовими назвами відповідно до протиставлення назв пір року, наприклад, вес|нован’е – л’іту|ван’:а – осе|нован’:а – зи|мован’:а; л’і|товишче – осе|новишче.


У межах ЛСГ назв сигнальних інструментів окреслено семантичні підгрупи назв пастуших труб (трем|б’іта, фл’у|йера, ф|рела) і дзвінків, які вішають на шию худобі – коровам і вівцям – для визначення місця їхнього знаходження (|колок’іл, з(V)в’і|нок, балам|бас, бамба|рас, ка|латало, клопо|таiло, к|лепало, ґала|ґан, ґа|лан, ард’і|лун(ка), |шашвар(’), криц’а|ник, бомбо|л’іў, круг|л’ак), а коням – і для прикраси (|к’ін:ик, Vур|кала, |шелест). Для назв дзвінків виявлено диференціацію за ДО ‘біологічний рід тварин’ (велика рогата худоба : вівці : коні), ‘вік тварин’ (для великої рогатої худоби : для телят), ‘розмір’ (великий для корів, коней : малий для овець), ‘матеріал виготовлення’ (дерево : метал), ‘форма’ (подібна до дзвінка, циліндра для великої рогатої худоби чи овець : до круга – для коней), ‘призначення’ (визначення місця знаходження великої рогатої худоби чи овець : прикраса для коней). Пастуші труби та дзвінки використовують для подавання звукових сигналів, тому очевидний зв’язок із музичною лексикою.


Назви міток овець об’єднано загальною назвою знак, з|намн’е ‘мітка, знак власності на вухах овець’ і диференційовано в гуцульських говірках за способом позначення – ‘вирізаний знак (на вусі)’ (о|бо(б’і)рка, о|борниек, ст|р’іўка, ст|р’ілочка; кочер|га; пле|че; |вилочка ско|сак, |п’ічка (|п’ічкат), со|кирка |затинка, про|к’ето, при|т’ете, |ростинка, |ук’ета, прит’|мак, рос|к’іл(ў), розко|л’іпина, роз|колена, ко|лотниц’а, |в’ішчок) : ‘вибитий знак (на вусі)’ (|вилка, ко|са, г|риб’ін’, зур|ниц’а) : ‘намальований знак (на вусі)’ (|лумера, ш|тимп’іл’) : ‘навісний знак (на вусі)’ (|кул’чик, когу|ток, коў|ток, др’іт (д|ротик)) : ‘випечений знак (на носі)’ (пе|ц’:ук, пе|чатло). ДО ‘місце позначення’ виявляється в опозиціях ‘знак на вусі’ : ‘знак на носі’.


 


До складу пастушої лексики входять здебільшого моносемічні лексеми (64%), що позначають спеціальні поняття. Частина номенів полісемічна в межах ЛСГ, наприклад, ко|ш’ера (див.: таблицю 1 на с. 12), пас|тух (зафіксовано 7 значень), ва|кар’ (6), ко|либа (6), |бу(н)V (6), симб|рил’а (5), |йел’іўка (4), с|тадо (4), ґе|лета (4), |жентиц’а (4), |м’іц’ка (|м’іцок) (4), мо|телиц’а (3) та ін.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины