| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовані мета, завдання роботи, визначено об’єкт та предмет, схарактеризовано матеріал та методи дослідження, розкривається його наукова новизна, теоретичне та практичне значення.
У першому розділі “Теоретичні засади дослідження фразеологізмів” аналізуються фразеологічні концепції від другої половини XIX ст. до нашого часу. Основна увага приділяється оглядові літератури 60-80 рр. XX ст., оскільки в цей час сформувались основні напрямки дослідження ФО. Це стосується, зокрема, побудови структурно-семантичних класифікацій, а також посилення інтересу до змісту сталих словесних комплексів. Саме в зазначений період вчені дійшли висновку про необхідність синтезу методів дослідження такого складного за своєю природою об’єктивованого субстрату, яким є ФО.
У роботі ми виходимо із вузького розуміння фразеології, залучаючи до об’єкта дослідження приказки як елементи судження, що мають структурну незавершеність та ізоморфні реченню або частині речення (наприклад, ФО скільки душа забажає, як свою душу, як бальзам на душу).
Ми поділяємо погляди на ФО як номінативно-експресивну одиницю, яка відрізняється від лексичної більшим ступенем конденсації в смисловій структурі конотативних сем і дотримуємося думки, що основна розбіжність між фразеологічним та лексичним значенням полягає в різному співвідношенні номінативної та експресивно-оцінної функцій (В.Білоноженко, І.Гнатюк), що зумовлено специфічним для ФО фактором “роздільнооформленість – семантична цілісність” (В.Мокієнко).
Дефініція фразеологічного значення постає з дистинктивації дослідником релевантних семантичних, структурних (як дистрибутивних зв’язків, так і внутрішньоструктурних), категоріально-граматичних, функціонально-стилістичних властивостей даної мовної одиниці, визнання у ФО лексичного значення або значення особливого типу, ізоморфного лексичному.
Сутність викладеного в дослідженні теоретичного матеріалу дозволяє інтерпретувати фразеологічне значення як номінативно-експресивне, цілісне (або частково цілісне) значення, оформлене словосполученням із релевантними властивостями стійкості й відтворюваності в плані вираження і в плані змісту, яке має здатність до акумуляції різних потенційних смислів на синтагматичному рівні, фіксує зв’язки на парадигматичній осі, категоріально-граматичну співвіднесеність ФО зі словом, має ізоморфні слову системні відношення.
Аналіз існуючих поглядів на cемантичну структуру фразеологічного значення мотивує наше розуміння основних аспектів фразеологічної семантики як складнокомпоновану мовну сутність, що відтворює відношення мовного знака до дійсності, особистості, мовної системи. Фразеологічне значення включає:
а) денотативно-сигніфікативний компонент;
б) конотативний макрокомпонент, структурований емоційно-оцінним, експресивним, стилістичним, образним мікрокомпонентами та іншими прагматично орієнтованими відрізками смислу;
в) граматичний макрокомпонент, до складу якого входять категоріально-граматичні семи, граматичні ознаки словоформ та синтаксичних конструкцій;
г) парадигматичний та синтагматичний аспекти значення;
ґ) внутрішня форма та мотивація.
Таким чином, семантична структура ФО відтворює ідеальний бік значення, його зв’язок із формальним вираженням за посередництвом формально-семантичних елементів, різні реалізації мовного знака на парадигматичній та синтагматичній осі.
У нашому дослідженні внутрішня форма ФО визначається як співвідношення первинного значення компонентів і загального первинного значення прототипу ФО до вторинного значення компонентів і загального значення фразеологічної одиниці, відтворене в його структурі у вигляді окремого компонента.
Дослідженню внутрішньої форми ФО присвячені роботи українських фразеологів В.Д.Ужченка, Н.С.Ляшенко, В.І.Крепеля та ін. Увагу цій проблемі приділяли О.В.Кунін, В.П.Жуков, Л.І.Ройзензон, А.М.Мелерович, О.М.Баранов, Д.О.Добровольський та ін. Внутрішня форма як мотивуюча основа ФО, гадаємо, властива всім фразеологізмам безвідносно до наявності чи відсутності омонімічного вільносинтаксичного словосполучення й функціонує як найвіддаленіше в часі значення (етимологічне) або найближче значення, похідне від попередньої дериваційної бази (мотивуюча семантична ознака) і характерне для полісемантичних ФО.
Ідеографічний опис обраного об’єкта, слід, на нашу думку, здійснювати шляхом від мовної одиниці до поняття, оскільки такий аспект дослідження дозволяє охопити об’єкт у всьому обсязі й простежити ідеографічну зумовленість ФО компонентним складом.
У другому розділі “Структурно-семантичний аналіз фразеологічних одиниць із компонентом душа” визначаються й досліджуються фразеосемантичні групи, мотивовані прямим значенням слова душа ‘внутрішній психічний світ людини, її почуття, переживання, настрої’. Як передумова класифікації обраного фразеологічного масиву, здійснено аналіз смислової структури слова душа на синхронічному рівні й на рівні діахронії. За даними історичних словників простежується функціонування слова душа, розвиток і втрата або потьмарення його значень, серед яких виділяємо значення константні, символічного характеру, семантичне ядро яких співвідносне із лексемою душа на різних етапах розвитку лексико-семантичної системи: душа – ’те, що дає життя істоті’ (“Материалы…” І.Срезневського), ‘безсмертний, нематеріальний початок у людині’ (Словарь древнерусского языка XI-XIV вв.), ’сумління, совість’ (Словник староукраїнської мови XIV-XVcт.), ‘cовість’ (“Материалы…” І.Срезневського).
З урахуванням смислової структури слова-компонента й структури окремих його значень здійснено семантичну класифікацію досліджуваного масиву ФО. Ми поділяємо фразеологізми насамперед за виявленими значеннями аналізованого слова. Так, фразеосемантичні групи (далі ФСГ) із смисловим наповненням ‘психічний стан особи’ (напр., ФО на душі, душа тліє), ‘емоції, пов’язані з людськими стосунками’ (напр., ФО виливати душу, лізти в душу), ‘cимпатія / антипатія’ (напр., ФО по душі, з душі пре); ‘емоційна пам’ять’ (напр., ФО запасти в душу, стояти перед душею); ‘діяльність людини’ (напр., ФО за велінням душі, брати на свою душу, інженер людських душ) мотивовані прямим номінативним значенням лексеми душа. Фразеосемантична група зі значенням ‘характеристика людини’ (напр., ФО мати душу, черства душа) мотивована похідним значенням ‘сукупність рис, якостей, властивих певній особі’. ФСГ із семантикою ‘cмерть / життя’ (напр., ФО віддати душу, жива душа), ‘бідність’ (напр., ФО без шеляга за душею, тільки душа в тілі) пов’язані зі значенням ‘за релігійними уявленнями – безсмертна, нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ…’. ФСГ зі значенням ‘мораль’ (напр., ФО брати гріх на душу, продати душу) сягає корінням застарілого значення лексеми душа – ‘совість’.
Окремо від цієї рубрикації стоять ФО, мотивація яких ускладнена або невивідна із семантики слів-компонентів. Це стосується ФО із займенниковою семантикою (слово душа в складі наведених фразеологізмів вжите в метонімічному значенні ‘людина’) – ні одна жива душа, ні живої душі, ФО із прислівниковою семантикою – скільки душа забажає, душею і тілом і ФО жива душа. Ідіоми містять різні блоки культурологічної інформації, пов’язаної із закладеним у них образом (взаємовідносини душі й чорта: носитися як чорт з грішною душею; бісова душа; враг мою душу візьми; враг (чорт) його душу знає).
За допомогою семно-компонентного аналізу встановлюється амплітуда коливань структури номінативного значення слова душа й смислові мікроелементи, привнесені семантикою дієслівного компонента в цілісне фразеологічне значення, визначаються типові структурні моделі, притаманні парадигмам різного смислового наповнення. Аналіз семантичної структури фразеосемантичних парадигм виявив системні відношення між конституентами фразеосемантичних груп – синонімії (напр., душа болить, душа ниє, душа щемить), між окремими фразеосемантичними групами – антонімії (напр., душа розривається – душа радіє, як камінь на душу навернув – як камінь з душі одкотив), конверсії (напр., душа крається – краяти душу).
На прикладі однієї мікрогрупи продемонструємо методику структурно-семантичного аналізу, застосованого до об’єкта дослідження. Вичленовується група ФО, семантика яких позначає одночасно процес і стан відчуття: душа говорить, чути [всією] душею, розуміти душею (серцем), на душі. О.В.Бондарко вважає, що дієслову відчувати притаманний семантичний синкретизм, тому ця лексема позначає як стан, так і дію. Цією особливістю, на наш погляд, зумовлена структурна різнотипність наведеного фразеосемантичного ряду. У його межах, крім дієслівно-субстантивних сполук, організованих за схемою речення або словосполучення, маємо прийменниково-відмінкову конструкцію на душі.
Спільну сему ‘відчувати’ і категоріальну співвіднесеність зі значенням дієслівності мають ФО розуміти душею, чути душею, організовані за структурно-граматичною моделлю “дієслово + іменник в О.в.” (VNі). У межах цих ФО поєднані слова-компоненти, що перебувають в інклюзивному логічному зв’язку: широкий член психічної опозиції душа (фактично безознаковий) включає в себе більш вузькі когнітивно-перцептивні елементи розуміти і чути, які його диференціюють. Тому, гадаємо, пряме номінативне значення слова душа зазнало процесу звуження під час фразеологізації й виконує релятивну функцію вказівки на сферу психіки. Наприклад, “Лицар: Шкода! Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила, тільки чую, душею чую – їм не відрости” (Леся Українка).
До мікрогрупи входить стійка сполука на душі, прийменниково-відмінкова схема якої (PN) організовує прислівникову категоріальну семантику ФО позначуваного явища. Дистрибуція цієї одиниці чітко обмежена: вона сполучається з якісними прислівниками або безособовими дієсловами, які й диференціюють значення психічного стану, а слово душа в сполученні з прийменником на набуває ознак символу ‘вмістилища почуттів’. Наприклад, у тексті: “У Гриця в той день теж весело та радісно було на душі: він скінчив учення у дяка за цілий рік…” (Д.Яворницький). У значенні наведеної ФО актуалізована сема ‘місце’ компонента душа, яка апелює до значення предметності, а інші семи потьмарюються.
Отже, в межах наведеного фразеосемантичного ряду поєднані фразеологізми, які мають різнотипні структури і, як наслідок, відмінне категоріальне значення, що, гадаємо, пояснюється синкретичністю семантики предиката відчувати.
Бондарко А.В. Функциональная грамматика. – Л.: Наука, 1984. – С. 69. |
