АНТРОПОНІМІЯ ЛУБЕНЩИНИ : антропонимия Лубенщины

Краткое содержание

У І розділі “Історія та сучасний стан розвитку української антропоніміки” розкрито основні здобутки української антропоніміки та надбання в цій галузі лінгвістичної науки інших слов’янських народів, зокрема в дослідженні християнських і слов’янських автохтонних імен, у вивченні прізвиськ та прізвищ. Визначено найважливіші проблеми, що потребують подальших студій, найперше питання класифікації українських прізвищ, питання часу становлення та остаточної стабілізації цього класу онімів, а також проблема неоднозначного трактування їхніх мотивуючих основ.

Однією з найважливіших проблем антропоніміки є визначення періоду становлення та остаточної стабілізації українських прізвищ. Цей процес відносили і до ХІІІ – ХІV ст. (І. Сухомлин), і до початку та середини ХVІІ ст. (В. Франчук, О. Неділько, І. Франко), і до межі ХVІІІ – ХІХ ст. (П. Чучка, Ю. Редько). На думку М. Худаша, про українські прізвища в сучасному розумінні цього терміна можна говорити, лише починаючи з тридцятих років ХІХ ст., хоча ще до кінця століття ідентифікація людей нижчих станів суспільства не була остаточно усталена навіть в урядових документах. Усі іменування особи, які існували до зазначеного періоду й наближалися до цього поняття та трактувались іншими дослідниками як прізвища, науковець умовно пропонує називати прізвищевими назвами.

Нерозв’язаним питанням у вивченні українських, взагалі слов’янських, прізвищ та інших видів антропонімів залишається їх класифікація. У слов’янській ономастиці маємо чимало спроб систематизації антропонімів, у тому числі й прізвищ, але загальноприйнята класифікаційна схема досі ще не створена. Дослідники класифікують прізвища та інші оніми або виключно за лексико-семантичним принципом, або за мотивами номінації, тобто за онімічною семантикою, іноді поєднують ці два принципи, а іноді враховують лише значення словотвірних афіксів. Певні досягнення в розробці цього питання мають польські ономасти, які здебільшого ділять прізвища на примарні та секундарні (С. Роспонд, М. Чаплінська, І. Шарновська-Гіфінг, Х. Борек, У. Шумська). При цьому вони поєднують структурний та лексико-семантичний аспекти аналізу, не залишаючи поза увагою й генезис антропонімів. В українській антропоніміці подібну систематизацію прізвищ запропонувала Г. Бучко, розмежувавши ці оніми на первинні та вторинні.

Детальну класифікацію українських прізвищевих назв подав М. Худаш, виділивши три основні групи цих іменувань: апелятивні, апелятивно-антропонімні та власне антропонімні (до них учений зараховує утворення від імен людей, від імен-прізвиськ, композити, патронімічні та матронімічні назви). Певною мірою аналогічні схеми зустрічаємо в роботах Г. Панчук, К. Римута, Є. Вольнич-Павловської, хоча останнім часом у слов’янській антропоніміці дослідники сучасних прізвищ (Г. Бачинська, Б. Близнюк, М. Бірила, О. Суперанська, М. Камінська, Х. Горнович та інші) аналізують матеріал у двох аспектах: за лексико-семантичними ознаками основ, від яких утворилися прізвища, і структурно-граматичними характеристиками прізвищ.

У розділі належна увага надана питанню неоднозначного трактування основ сучасних прізвищ, яке піднімалося в дослідженнях М. Худаша, Г. Бучко, Б. Близнюк, Г. Панчук, взаємозв’язку між онімною і апелятивною лексикою, а також лінгвогеографічному методу аналізу власних назв.

У ІІ розділі “Лексична база прізвищ Лубенщини” розглянуто онімну та апелятивну лексику, що лягла в основу лубенських прізвищ, проаналізовано всі структурні типи давньослов’янських і християнських імен (Малій, Бут, Сень, Сахно, Береза, Сокол, Вовк), семантичні групи імен та прізвиськ апелятивного походження (Борщ, Кваша, Чобіт, Книш, Чепіга, Гак) та апелятивні означення особи (Коваль, Бондар, Ситник, Лях, Литвин, Молдаван, Канівець, Донець).

Церковно-християнські імена, що мотивували лубенські прізвища ХХ ст., репрезентують репертуар іменника українців, засвідчують найпоширеніші в народі власні особові імена, від яких було утворено значну кількість прізвищ у період становлення ідентифікаційної системи на Лубенщині. Найбільша кількість антропонімів цього класу мотивована популярними чоловічими іменами та їх структурними варіантами, зокрема від імені Григорій утворено 28 прізвищ, Федір – 27, Михайло – 24, Іван – 23, Павло – 21, Петро – 21, Василь – 20. У роботі подані антропонімні гнізда, які базуються на цих іменах. Роль жіночих особових імен у формуванні прізвищ менш помітна, що залежить від екстралінгвістичних факторів (традицією називати дитину за батьком і обмеженою роллю жінки в суспільстві в період формування прізвищевої системи).

У розділі аналізуються також давньослов’янські автохтонні власні імена та прізвиська пізнішого походження, які мотивують прізвища Лубенщини. Вони репрезентують такі групи: а) давньослов’янські імена-композити (Богдан, Велигдан); б)  відкомпозитні утворення (Борисенко < Борис (пор. комп. д-р. Борис[лавъ], Сулима < Сулим[ир]); в) антропоніми, що можуть пояснюватися як відкомпозитні імена або як деривати церковно-християнських імен чи апелятивів (Жиденко < Жидъ, пор. д-р. Жид[иславъ] і жид; Ступенко < Ступъ, пор. комп. ч. Ступ[огнЂв] і ступа; Галюн, Галіченко, пор. комп. болг. Гал[имир] і Галина; Малик < Малъ, пор. комп. укр. Mal[odobr] і малий); г) відапелятивні імена та прізвиська розрядів nomina “personalia” (лексеми, що характеризують людину за психічними та фізичними особливостями: Баламут, Больбот < пор. больбот – “базіка”) та nomina “impersonalia” (неособові назви, пов’язані з оточенням людини: Ломака, Трубка, Сумка).

Прізвища, в яких відображені імена та прізвиська апелятивного походження, мають великий ступінь історичної та етнографічної інформативності, вони відтворюють побут, вірування, культуру й духовний світ лубенців. Виявлено, що такі оніми складають більше 50 %, а це говорить про власне український ґрунт антропонімійної системи Лубенщини, яка черпала свій репертуар у надрах народної мови. Найповніше в основах прізвищ відображена лексика на означення назв фауни та флори (Кіт, Зозуль, Рибка, Голуб, Гречка, Сливка), назв предметів домашнього вжитку і знарядь праці (Кочерга, Цебро, Дудка, Шило), назв, що характеризували людину (Шульга, Дзюба, Лупало, Шокало). Серед прізвищ апелятивного походження виокремлюються антропоніми композитної будови зі специфічним гумористичним забарвленням (Дерикон, Перебийніс, Гнибіда, Вертипорох, Паливода, Водоп’ян).

Прізвища, утворені від апелятивних характеристик осіб, включають лексеми на позначення а) назв людей за професією чи заняттям, за відношенням їх до військової справи та соціальної сфери (Гончар, Ворожбит, Виборний, Кушнір, Соляр, Бідник, Заможній, Голота, Дейнега, Гайдук, Хорунжий); б) назв осіб за їх етнічною приналежністю (Серба, Жидiвка, Волоха, Шваб, Басараб, Гуржій, Бiлорус, Чех, Влох, Полулях,); в) назв осіб за місцем походження або проживання (Задесенець, Поліщук, Пінчук, Селюк, Подоляка, Слободян). Серед лубенських прізвищ останньої підгрупи виділяються антропоніми у формі відтопонімних прикметників із суфіксом -ськ-/-цьк-, які становлять 7,15 % від загальної кількості прізвищ. У їх основах лежать ойконiми Полтавщини: Булатецький (Вищий Булатець, Луб., Нижчий Булатець, Луб.), Лохвицький (Лохвиця), Миргородський (Миргород), Новакiвський (Новаки, Луб.); iнших регiонiв України, а також Польщi, з якою Лубенщина мала тiснi контакти в XVI-XVII ст.: Шиманiвський (Шиманiвка, Днп., Вн., Шиманiвське, Днп., можливо й Шимани, Шиманув, Польща), Скляревський (Склярiвка, См., Скляри, См.), Маховський (Махiвка, Хрк., пор. Махiв, Словаччина), Буркацький (Буркачi, Вл.), Моравський (Морава, Словаччина, Моравсько-Сілезькi Бескиди), Сацький (Саки, Саковщина, Бiлорусiя), Домбровський (Домброва-Бялостоцька, Польща), Родзановський (Радзин Подляскі, Польща).

З лінгвістичного погляду апелятивна лексика, що лежить в основах лубенських прізвищ, носить загальнонаціональний характер, бо являє собою загальноукраїнські лексеми (Борщ, Гусак, Кухаренко). Разом з тим антропонімія цього краю зберігає і застарілі слова (Шабельник, Путренко), і діалектизми (Габелко), і запозичені лексичні одиниці (Воробей, Бірюков, Шеремет, Сікорський). У цілому відонімні та відапелятивні основи аналізованих прізвищ складаються з тих же шарів лексики, що й основи прізвищ інших слов’янських народів. Загальна характеристика лексичної бази сучасних прізвищ лубенців подана в таблиці 1.