СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ З ЧИСЛІВНИКОВИМ КОМПОНЕНТОМ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ : Синтаксическая структура ПРЕДЛОЖЕНИЙ С ЧИСЛИТЕЛЬНЫМ компонентом В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проана­лізовано її теоретичні засади, визначено об’єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактич­ного матеріалу, вказано на наукову новизну, теоретичне і прак­тичне значення роботи, апробацію її результатів та особистий внесок здобувача.

У першому розділі — “Специфіка семантико-синтаксичної структури речень із предикатами кількості” — з’ясовано роль числівника як спеціалізованого морфологічного засобу виражен­ня предиката кількості, визначено різновиди предикатів кіль­кості та особливості їхньої числівникової і нечислівникової реалізації.

Обстежений матеріал дав нам підстави виокремити шість основних семантичних різновидів предикатів кількості із зна­ченнями: 1) власне-кількості (точно означеної кількості); 2) не­означеної кількості; 3) приблизної кількості; 4) розподільної кіль­кості; 5) кількості-відношення; 6) динамічно-кількісної ознаки.

І. Предикати власне-кількості.

Предикати власне-кількості передають точно означену кіль­кість і виражаються означено-кількісними числівниками (влас­не-кількісними, збірними та дробовими), напр.: Столів у кім­наті — тридцять; Дітей у сім’ї було четверо (Ірина Вільде); Молока лишилося півтора літра.

Кількісні числівники, що вказують на вік людини чи істоти (рідше предмета), сполучаються переважно з іменниками часо­вої семантики: рік, літа, тиждень, місяць, день тощо. Такі пре­дикати кількості  використовуються здебільшого у формально-граматичних односкладних реченнях із суб’єктом у формі да­вального відмінка: Одному сім років, другому— п’ять (М.Івасюк); — Е, бо мамі було тоді шістнадцять років, і тому мамі все здавалося приємним (І.Вільде); Їй було вже двадцять років (О.Кобилянська); Собаці — три роки; Кішці — чотири тижні.

Значення кількісно-вікової ознаки виражають і числівниково-іменні сполуки, які утворюють предикати за допомогою зв’язкового дієслова мати. Такі предикати власне-кількості досить поширені в розмовному мовленні, напр.: Коли дорога бабуня вмирала, мала я дванад­цять років (О.Кобилянська).

II. Предикати неозначеної кількості.

Предикати неозначеної кількості виражають недиференційо­вану, точно не визначену множину, сукупність кого-, чого-не­будь. Цей різновид предикатів має обмежену числівникову ре­алізацію, оскільки в сучасній українській мові поняття неозначе­ної кількості передають такі числівники, як кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят, кількасот, стонадцять, напр.: У магазині покупців — декілька (М.Івасюк); Монет у нього — кільканадцять; Качок на озері — кількадесят. Саме тому із значенням множинної неконкретизованої кількості функціону­ють предикатні одиниці різних лексико-граматичних класів.

III. Предикати приблизної кількості.

Предикати приблизної кількості окреслюють близьке до точ­ного кількісне визначення предметів. Відомо чимало способів вираження приблизної кількості. Майже всі вони можуть бути використані як засоби експлікації цих предикатів.

Найчастіше в ролі предикатів приблизної кількості вжива­ються поєднання з двох, здебільшого близьких у числовому ряду, числівників, що надають таким предикатам відтінку вибір­ковості й припущення, пор.: Пасажирів — вісімдесят-дев’я­носто; Кущів — сто-сто двадцять; Автобусів — двадцять-тридцять. Іноді між цими числівниками вживаються розділові сполучники чи, або: Груш було чотири чи п’ять; Ліжок лиши­лося десять або п’ятнадцять.. У розмовному мовленні з та­кими предикативними числівниками використовують повторю­вані сполучники не то... не то, чи то... чи то: Їх було не то два, не то три; Звірят зосталося чи то п’ятеро, чи то шестеро.

IV. Предикати розподільної кількості.

Предикати розподільної кількості визначають однаковий, рівний розподіл чого-небудь між кимось, зрідка — чимось.

Його виразниками є сполука прийменник по з кількісно-іменною формою або числівником: Грошей у кожного було по 3 гривні; Землі в селян буде по 80 соток; Іграшок у дітей буде по п’ять.

Периферійним засобом вираження цього різновиду предика­тів кількості є сполука прийменника по та іменника відчислівни­кового походження: Яблук у пакетах — по десятку; Грошей у конвертах — по сотні.

V. Предикати кількості-відношення.

Предикати кількості-відношення визначають кількість істот або предметів через порівняння її з кількістю інших істот або предметів. Ця семантична особливість зумовила їхню двова­лентність: своїм значенням вони відкривають позиції суб’єкта та об’єкта кількості-відношення. Порівняльний різновид предика­тів кількості має специфічну форму вираження. Їх утворено від прислівників мало, багато, що виражають неозначено-кількісне зна­чення. Саме це уможливило використання їхніх чотирьох ступеневих форм — двох форм вищого ступеня порівняння згаданих при­слівників (менше, більше) та двох — найвищого ступеня (най­менше, найбільше) у ролі предикатів кількості-відношення, при­чому ці форми вживаються зі своїми прийменниками та спо­лучниками: компаративні — із прийменниками від, за, порівняно з та сполучником ніж; суперлативні — із прийменником серед, з-поміж, між та ін., пор.: Лимонів більше від (ніж) апельси­нів; Цукру менше від (ніж) борошна; Маслят найбільше серед грибів; Дівчат найменше з-поміж футболістів. Іноді позиція об’єкта із значенням кількості-порівняння зазнає редукції, особ­ливо коли предикат пов’язується з експліцитною формою діє­слівної зв’язки чи напівзв’язки, пор.: Лимонів було (буде, ли­шилося, стало) більше; Цукру було (буде, зосталося, лиши­лося) менше; Маслят було (буде, лишилося, стало) найбіль­ше; Дівчаток було (буде, лишилося, стало) найменше.

VI. Предикати динамічно-кількісної ознаки.

Предикати динамічно-кількісної ознаки є найпериферійні­шим різновидом предикатів кількості, тому що вони, по-перше, вказують лише на  збільшення або зменшення кіль­кості кого-, чого-небудь, але в якийсь спосіб цю кількість не означують, а по-друге, засобами їхнього вираження виступають не числівники, а переважно відкомпаративні дієслова на зразок меншати, більшати, похідні від них префіксальні дієслова (по­меншати, побільшати) та постфіксальні утворення від префік­сально-суфіксальних відкомпаративних дієслів (зменшуватися, збільшуватися), зрідка — дієслова, що виражають згадане лек­сичне значення (наростати, зростати й под.), напр.: Велоси­педів меншає; Іномарок побільшало; Дітей поменшало; Паса­жирів збільшилося; Моху наросло.

Суб’єкт кількісної ознаки посідає найпериферійніше місце в системі суб’єктних синтаксем. Він поділяється на  два основних семантичних різновиди:

1) суб’єкт  статично-кількісної ознаки;

2) суб’єкт  динамічно-кількісної (кількісно-змінної) ознаки.

У межах першого у свою чергу виокремлюється  три типи суб’єктів: 1) озна­ченої, неозначеної та приблизної кількості; 2) кількісно-вікової ознаки;  3) кількості-відношення (порівняння).

Суб’єкт статично-кількісної ознаки вживається:

1) із предикатами власне-кількості, вираженими означено-кількісними числівниками з дієслівними зв’язками та напівзв’яз­ками, напр.: Книжок шість; Нас стало десятеро;

2) із предикатами неозначеної кількості, вираженими поєд­нанням дієслівного зв’язкового компонента з неозначено-кіль­кісними числівниками кілька, декілька, кільканадцять, кількаде­сят, кількасот, стонадцять і под. (напр.: Палаців було кілька ; Картоплин лишалося кільканадцять), з іменника­ми, що вказують на незліченно велику неозначену кількість (напр.: Облич — море; Люду — тьма (С.Олійник); Бульвар… І народу хмара (С. Олійник); Щастя — океан; Комарів — тьма; Птахів на лузі — тисячі); з прислівниками багато, неба­гато, мало, чимало, немало, вжитими в ролі неозначено-кількіс­них числівників (напр.: Книжок — багато ; Дітей було у неї теж немало…(М.Стельмах); Театрів у республіці небагато (Із журналу)) та з прислівниками, що одночасно пере­дають кількісну неозначеність і достатність або недостатність (напр.: Продуктів — повно; Огірків дуло навалом; Грошей за­лишилося обмаль);

3) із предикатами приблизної кількості, напр.: Машин на до­розі — десять-п’ятнадцять; Столів у кімнаті близько двад­цяти; Людей на майдані — понад десять тисяч; Землі у нас було сім чи вісім з половиною десятин (О.Довженко).

Суб’єкт кількісно-вікової ознаки на відміну від попереднього різновиду вживається у формі давального, зрідка — називного відмінка. Він може пов’язуватися з предикатами власне-кіль­кості, неозначеної та приблизної кількості, пор.: Батькові — сорок; Дідусеві виповнилося сімдесят; Будівлям — немало літ; Мені тоді було років вісімнадцять (Г.Тютюнник); Місту виповнилося понад дев’ятсот років; Кошовий мав літ під шістдесят (Ю.Мушкетик). Наявність кількісних числівників у складі предикатів цих речень служить підставою для того, щоб зарахувати їх до класу предикатів кількості. Із суб’єктами кіль­кісно-вікової ознаки вживаються предикати кількості, що явля­ють собою поєднання зв’язки бути або дієслів  випов­нилося, минуло та ін., які виконують роль напівзв’язок, із чис­лівником та іменником рік у відповідній формі, який у мовленні нерідко опускають разом із зв’язковим компонентом, напр.: Дівчині лише п’ятнадцять.

Суб’єкт кількості-відношення (порівняння) пов’язаний із специфічним різновидом предикатів кількості — із двовалент­ними предикатами кількості-відношення менше, найменше, біль­ше, найбільше, які крім позиції суб’єкта відкривають правобічну валентну позицію об’єкта порівняння. Ці предикати є формами вищого та найвищого ступеня порівняння від неозначено-кіль­кісних прислівників мало, багато. Саме тому вони зберігають кількісну семантику, проте набувають і значення  порівняння, що впливає на збільшення валентних позицій цих предикатів, напр.: Книжок менше від (ніж) журналів; Яблук більше від (ніж) груш; Опеньків найбільше серед грибів. У мовленні об’єктна синтаксема нерідко має імпліцитне виражен­ня, тоді як суб’єкт кількості-відношення в родовому відмінку є обов’язковим компонентом речення, напр.: Дітей було ще біль­ше; Лимонів — найменше.

Суб’єкт динамічно-кількісної (кількісно-змінної) ознаки вжи­вається в конструкціях з дієслівними предикатами, які пере­дають значення кількісного наростання, збільшення або змен­шення, спадання, серед яких найуживаніші більшати, побільша­ти, меншати, поменшати, збільшуватися, зменшуватися, зрос­тати, наростати, спадати, напр.: Коней на майдані все більшає (О.Гончар); Листя на деревах побільшало; Останнім часом відвідувачів у кінотеатрі різко поменшало; Птахів на водоймах збільшилося; Дерев зменшилося; Трави наросло.

У другому розділі — “Речення з числівниковими компонен­тами у функції головних членів” — проаналізовано формально-синтаксичну структуру  речень з числівниковим компонентом у функції простого і складеного підмета з числівниковим складеним присудком, пов’язаним  з родовим та називним підмета з  числівниково-іменниковими  спо­луками в ролі основної частини іменного складеного присудка та в позиції головного члена односкладного речення.

Однією з найвиразніших диференційних ознак підмета, як відомо, є спосіб його вираження, залежно від якого підмет буває простим і складеним. Роль простого підмета виконують числівники (власне-кількісні, збірні, неозначе­но-кількісні та дробові), що зазнали здебільшого синтаксичної субстантивації. Напр.: Останні шість будуть пізніше (О.Гончар); Велике “сім” виділялося на фут­болці хокеїста; Ті кілька були визначальними; Одна четверта — це частка молодих у колективі.

У ролі складеного підмета вживаються сполуки числівників з іменниками. Залежно від наповнення числівникового компо­нента складені підмети можуть означати точну, неозначену та приблизну кількість істот або конкретних предметів, причому точна може бути представлена в цілих одиницях, як збірне по­няття та як дробова величина. Напр.: Шість років Левкові минуло (М.Стельмах); Ці три чародійні слівця звучали: “Суд має переконання” (І.Вільде); П’ятеро немовлят лежало на лі­жечку; Кілька парубків скочило до танцю, потягли за собою дівчат (О.Копиленко); Тонн із вісім піску лежало на майданчику.

Окремий різновид складених підметів, виражених числівни­ково-іменниковою сполукою, становлять ті, що передають ви­бірковість, видільність особи чи осіб з-поміж інших. Їхній стрижневий компонент виражає чітко визначену кількість кого-, чого-небудь, напр.: Двоє із шахтарів уже працюють в рахунок наступного місяця; Один з найкращих, найтихших карпатських краєвидів пишався якраз перед моїм вікном (О.Кобилянська).

Проблему статусу речень, у складі яких числівник виступає в постпозиції до іменника у формі родового відмінка, у сучасному мовознавстві витлу­мачують досить суперечливо. Виокремлення предикатів кількос­ті, що вживаються в позиції присудка, або визнання предика­тивної функції числівника, сприяло наданню таким реченням статусу двоскладних з родовим відмінком у позиції підмета та числівниковим складеним присудком. Функцію зв’язкових елементів між присудковим числівником і таким підметом виконують різні форми дієслова-зв’язки бути та дієслівних напівзв’язок, найуживанішими з-поміж яких є стало, лишилося, залишилося, зосталося, виявилося, здавалося та ін.: Дітей — четверо; Столів буде десять; Знайомих —  декілька осіб; Цукру виявилося 3,5 тонни; Снігу лишилося небагато; Бензину було п’ятнадцять-сімнадцять літрів; Рису зосталося кілограмів триста; Черевиків — пар із десять.

У вживанні зв’язкових компонентів із присудковими числівниками простежуються деякі особливості: форми власне-зв’язки бути поєднуються активніше з означено- та неозначено-кількісними числівниками, а також із сполуками числівників, що виражають приблизну кількість; дієслівні напівзв’язки послідовніше приєднують до підмета неозначено-кількісні та збірні числівники.  Напр.: Немовлят було шестеро; Будинків —  близь­ко ста; Газет виявилося до тисячі.

Числівник на відміну від іменника та прикметника значно рідше формує основну частину іменного складеного присудка двоскладного речення з називним підмета. Крім того, він має свої зв’язкові компоненти, основними з-поміж яких є форми дієслів становити, дорівнювати, нараховувати, налічувати. Найбільш десемантизованим є дієслово становити, унаслідок чого воно має статус власне-зв’язки, решта є невласне-зв’язками. Характерно також, що ці дієслівні зв’язкові компоненти з присудковими числівниками вживаються лише в ІІІ особі однини та множини теперішнього й майбутнього часу, а також як родові форми минулого часу: Витрати становлять (становили, становитимуть) сто тисяч гривень; Прибуток дорівнює (дорівнював, дорівнюватиме) двадцяти мільйонам доларів.

Спільним зв’язковим компонентом  предикативного числівника, іменника, прикметника (дієприкметника) у межах іменного складеного присудка є нульова форма дієслова-зв’язки бути: Стаж — 40 років; Залишок — кілька сотень гривень; Глибина — три-чотири кілометри.

Для числівниково-іменникової сполуки призв’язкова позиція у структурі іменного складеного присудка також є нетиповою. Вони поєднуються з підметом нульовою формою зв’язки бути, передаючи значення порівняння, що ґрунтується на семантиці предикатів тотожності: Очі — два озерця людської води (Нар. творчість).

Речення, предикативне ядро яких формує числів­никово-іменникове сполучення, є односкладними номінативними, напр.: Багато автомобілів; Кільканадцять сіл.. Во­ни відрізняються від тих речень, у яких родовий відмінок іменника передує числівникові, тобто від тих, які є синтаксично членованими, граматично двокомпонентними, де в позиції при­судка актуалізовано кількісну ознаку, а в позиції підмета окреслено носія цієї кількісної ознаки, пор.: Багато людей  і  Людей — багато.

У третьому розділі — “Речення з числівниковими компо­нентами у ролі другорядних членів” — систематизовано суб­стантивовані числівники та числівниково-іменникові сполуки в ролі керованого другорядного члена речення, на нових засадах проаналізовано числівниково-іменникові сполуки в позиції дуп­лексива та детермінанта.

У позиції керованого другорядного члена (прямого й непрямого додатка) виступають власне-кількісні та дробові числівники, що передають математичні дії додавання, віднімання, множення й ділення, а також власне-кількісні, збірні та найуживаніші неозначено-кількісні числівни­ки: П’ять помножити на п’ять; Від ста відняти сорок. Зі складеним додатком, що є позицією формально-синтак­сичної структури двоскладного речення, співвідносна об’єктна синтаксема, ускладнена предикатним значенням кількості, тобто синтаксема із функцією кількісного об’єкта дії.

Наповнення складників числівниково-іменникових сполук, уживаних у ролі прямого й непрямого складених додатків, не має істотних відмінностей. Вони можуть виражати значення означеної, неозначеної та приблизної  кількості. Відмінним у цих додатках є набір опорних пре­дикативних слів, бо непрямими додатками, крім спільних пере­хідних дієслів, керують також прикметники та іменники, напр.: Позавчора Денис привіз з вокзалу садовину, і штук із десять щеп геть понівечив (М.Кропивницький); Скажи мені, будь ла­скав, тату, Чого ячмінь наш так поріс, Що колосків прямих я бачу тут багато, А деякі зовсім схилилися вниз (Є.Гребінка); Один із натовських дипломатів сказав, що прийняття нових п’яти країн є реалістичним (Із газети); Цей план був відомий багатьом працівникам.

 Для числівниково-іменникових сполук функція дуплексива не є типовою. Значно частіше вони вико­нують роль того дуплексива, що виступає в позиції підмета, напр.: Десять юнаків прибігли першими; Студентів із десять сиділо на східцях невеселими. Функція дуплексива, що вживається в позиції прислівного сильнокерованого другорядного члена, для числів­никово-іменникових сполук є зовсім периферійною. Напр.: Ми побачили трьох дівчаток схвильованими.

            Позиція детермінанта, виражена числівниково-іменниковою сполукою, є нетиповою для формально-синтаксичної структури речення. Числівниковий компонент становить з прийменниково-відмінковою формою цілісну, синтаксично неподільну одиницю. Він функціонує як ускладнювач адвербіальних вторинних синтаксем, надаючи їм кількісно-предикатного значення. Характерною особливістю цих складених детермінантних другорядних членів є те, що більшість із них є дериватами другого ступеня згортання підрядних частин.

Числівниково-прийменниково-іменникові сполуки передають увесь спектр адвербіальних значень, зокрема причинове (Пасажири нервували від кількох відкладених рейсів), цільове (Мати робить це задля своїх шести дітей), умови (Без ста грамів — кілограм), допустове (Незважаючи на свої сорок два роки і п’ятеро дорослих дочок, була вона ще зовсім невижитою, такою незайманою, такою сповненою чогось (Ірина Вільде)), темпоральне (Буде тебе аж до сорока літ усе стерегти (Панас Мирний)) та ін.

Висновки

1. Основним спеціалізованим морфологічним засобом вира­ження предикатів кількості є числівники. Як самостійний се­мантичний клас предикатів вони посідають найпериферійніше місце щодо інших класів. Характерною їхньою особливістю є те, що для них менш типова, ніж для інших предикатів, реченнє­вотвірна функція, тобто вживання в ролі організаційного центру семантико-синтаксичної структури елементарного простого ре­чення. Вони формують семантичний центр такого елементарного  двоскладного  речення, на якому ґрунтується позиція присудка, з яким пов’язується підмет у нетиповій для цієї позиції формі — формі родового відмінка. Природнішою для предикатів кількос­ті є їхня друга функція — приіменникової субпозиції, в якій вони втрачають основну властивість предиката — семантико-синтак­сичну валентність і функціонують як елемент складеного члена речення, підпорядковуючись іншому, основному предикатові ускладненого простого двоскладного речення.

2. Функціональна специфіка предикатів кількості зумовлена розбіжностями між їхнім генетичним та функціональним вжи­ванням: приіменникова субпозиція для числівників є генетично первинною, тоді як функціонально — вторинною, а присудкова позиція для них є функціонально  первинною.

3. Предикати кількості виражають кількісну ознаку суб’єкта, здебільшого статичну, зрідка — динамічну, що виявляється як зростання, збільшення або зменшення кількості кого-, чого-небудь.

Предикати кількості за своїм валентнісним потенціалом на­лежать до маломісних одиниць. Із шести їхніх семантичних різнови­дів п’ять є одновалентними. У них наявна лише лівобічна валентність суб’єкта кількісної ознаки, що має найпериферійні­ший характер у системі суб’єктних синтаксем і охоплює назви істот та конкретних предметів.

4. Двовалентними є предикати кількості-відношення, які крім позиції суб’єкта кількісної ознаки відкривають правобічну валентну позицію об’єкта порівняння. Залежно від значень пре­дикатів кількості виокремлюється два семантичних різновиди суб’єкта кількісної ознаки: 1) суб’єкт статично-кількісної озна­ки; 2) суб’єкт динамічно-кількісної ознаки.

5. Основну числівникову частину іменного складеного при­судка пов’язують з підметом у формі називного відмінка дієсло­ва-зв’язки бути, становити та напівзв’язки дорівнювати, нара­ховувати, налічувати. З-поміж різних семантичних різновидів числівників у цій позиції найуживанішими є власне-кількісні числівники, які тісно пов’язуються з іменниками вимірювальної семантики. Позиція основної частини іменного складеного при­судка є нетиповою для тих числівниково-іменникових сполук, що передають значення порівняння, яке ґрунтується на семан­тиці предиката тотожності.

6. У ролі складеного головного члена односкладного речен­ня числівниково-іменникові сполуки використовуються обмеже­но. Цю позицію вони заповнюють лише у структурі тих номіна­тивних речень, які є функціонально похідними від двоскладних речень з предикатом кількості в позиції присудка: Багато квітів ← Квітів — багато.

7. З-поміж позицій прислівних другорядних членів для числівниково-іменникових сполук типовою є позиція складено­го додатка. Числівниковий компонент, вживаючись у субпозиції до іменника, так само виражає значення предиката кількості з нейтралізованою валентністю, яке ускладнює об’єктну синтак­сему. Разом з іменником він становить цілісну, синтаксично не­подільну сполуку, що виконує функцію кількісного об’єкта дії. Конкретне наповнення числівникового компонента в позиції прямого та непрямого складеного додатка не має обмежень. Менш уживаними тут є числівниково-іменникові сполуки із значенням приблизної кількості.

8. Для числівниково-іменникових сполук функція дуплекси­ва є периферійною. Частіше вони виконують роль того дуплек­сива, що позначає підмет. Основною умовою його виділення є наявність подвійного присудка, з компонентами якого пов’язу­ється числівниково-іменникова сполука. Саме такий присудок відрізняє числівниково-іменникові сполуки в позиції дуплексива  від тих, що виконують роль складеного підмета.

Периферійною для числівниково-іменникових сполук є функція дуплексива у формі знахідного відмінка, що виступає в позиції прислівного сильнокерованого другорядного члена — прямого додатка. У цього різновиду дуплексива, на противагу попередньому, іменниковий компонент може бути виражений не лише іменниками — назвами істот, а й назвами предметів.

9. Використання предикатів кількості, тобто числівників, як компонентів складених детермінантних другорядних членів становить крайню периферію в їхньому функціонально вторин­ному, приіменниковому вживанні.

Числівнико­во-прийменниково-іменникові сполуки виконують переважно роль детермінантів із значеннями причини, мети, умови, допус­товим і темпоральним значеннями тощо.