КОНСТРУКЦІЇ МАЛОГО СИНТАКСИСУ В СУЧАСНІЙ РОСІЙСЬКІЙ МОВІ

Краткое содержание

У вступній частині обгрунтовується вибір теми наукової роботи, її актуальність, формулюється мета й основні завдання дослідження, визначається наукова новизна, теоретичне та практичне значення, вказуються методи та методика дослідження, коментується ступінь апробації основних положень дисертації.

Перший розділ “Метамова малого синтаксису” висвітлює коло теоретичних засад, на основі яких проведене дослідження; описано термінологічний апарат малого синтаксису; обгрунтовано логічність та доцільність статусу малого синтаксису як інформативно важливого розділу мови в комунікативному процесі.

Серед великої кількості метамовних одиниць, якими користується мовознавство, термін “синтаксис” отримав широке розповсюдження і зайняв важливе місце. І дійсно, синтаксис виступив, мабуть, як найважливіша ланка не тільки вивчення й опису мови, але і її функціонування. Без синтаксису немає власне спілкування, а всі мовні одиниці досинтаксичного рівня -- фонеми, морфеми і навіть слово – це тільки будівельний матеріал, до якого ми звертаємося при створенні тієї архітектурної будівлі, якою виступає наша мова

(Л.П. Столярова). Багато авторів, розглядаючи мову в широкому контексті комунікативних можливостей людини, виділяють синтаксис із ряду інших мовних галузей як такий рівень мови, який має безпосередній зв’язок з процесом комунікації (М.В. Всеволодова,

Г.О. Золотова, Т.О. Туліна та ін.).

Найновіші дослідження показали, що оцінка речення як основної синтаксичної одиниці дещо перебільшена. Мало в кого зараз викликає сумнів той факт, що функціональне протиставлення словосполучення реченню реалізується тільки в ідеалізованих, абстрактних синтаксичних одиницях. Якщо ж говорити про конкретику словосполучень, то їх функції виходять далеко за межі того типу номінації, яку знаходять у слові. Словосполучення можна визначити як центри, як основні одиниці пам’яті; в них міститься така інформація, на якій носій мови може зосередитись цілком. Усе це обумовлює використання поряд з терміном словосполучення більш широкого терміна – синтаксична конструкція.

Малий синтаксис сучасної російської мови займає особливе місце не тільки у вивченні та описі мови, але і в її функціонуванні. Розглядаючи мову в широкому контексті комунікативних можливостей людини, виділяємо малий синтаксис із ряду інших мовних галузей як такий рівень мови, котрий особливо зараз має безпосередній зв’язок з процесом комунікації. В малому синтаксисі своя метамова, метамова складна і не стабілізована в багатьох своїх аспектах, метамова, яка вимагає глибоких і ретельних теоретичних та практичних досліджень. Єдиним, що не підлягає будь-яким сумнівам, є репрезентація великого та малого синтаксису відповідно реченнями та словосполученнями, тобто тими синтаксичними одиницями, які у своїх загальних характеристиках містять відмінності, достатні для виділення великого та малого синтаксису.

Звуження чи, навпаки, розширення поняття словосполучення спричинило появу цілої низки нових термінів, як-от: граматичний ряд, інкорпоровані комплекси, ланцюжки словосполучень, аналог словосполучення, граматична конфігурація, граматичний ряд, синтагма, номінема, синтагмоїд, синтаксична група, група іменника (або іменна група), комплекс підмета, група дієслова (або дієслівна група) та ін. Таке багатство термінів характеризуємо певною мірою як позитивне явище, оскільки можна говорити про прагнення вчених удосконалити теорію словосполучення, внести відповідні раціональні корективи і доповнення та знайти адекватний мовній реальності термін, який, якщо можна так сказати, увібрав би в себе всі конструкції, що не є реченнями. Зазначаючи позитивність моменту у використанні наведених термінів, ми, проте, не можемо не відзначити їх вузьку спеціалізацію, а саме орієнтованість в основному на підрядні словосполучення, нехай навіть і ускладненої структури.

            Багато проблем, які торкаються і об’єму словосполучення, і характеру його складових компонентів, і специфіки зв’язків між цими компонентами, дозволяє по-новому поставити питання упровадження в синтаксис словосполучення поняття “синтаксична конструкція”. Під синтаксичною конструкцією в малому синтаксисі розуміємо граматично впорядкований ряд слів, утворений шляхом детермінації певного лексико-граматичного розряду слів (частини мови, парадигматичного класу) не тільки окремими словами та їх аналогами, але й синтаксично зв’язаними словесними (вербальними) групами (субстантивна конструкція, дієслівна конструкція, ад’єктивна конструкція, адвербіальна конструкція та ін.), а також об’єднання однофункціональних слів на основі сурядного зв’язку (сурядні конструкції відкриті та закриті). Наприклад: луна, несущаяся вдоль рваного края тучи; модель дворца, изготовленная из золота и серебра; процессия музыкантов, танцовщиц и младших жрецов; глагол как конструктивный центр; чистая, как талый снег; влюбляясь снова и снова; краса и гордость; ни вина, ни женщин, ни песен; красное и черное; … и Гете, свищущий по вьющейся тропе, И Гамлет, мысливший пугливыми шагами і под.

Поняття синтаксичної конструкції, викликане свідомою науковою потребою, відіграло велику роль у систематизації одиниць малого синтаксису, примусило по-новому розглянути питання про функціональну й інформативну важливість синтаксичних одиниць, дозволило внести деякі корективи в існуючу ієрархію комунікативних одиниць. При всій численності термінів для називання словосполучення все ж тільки два закріпилось у лінгвістиці для відображення відповідного явища: словосполучення і синтаксична конструкція (субстантивна, дієслівна та ін.), які отримали, природно, в різній мірі охоплення все ж ретельний комплексний опис. І яскравим показником адекватності цих двох термінів реаліям, їх усталеності стали існуючі класифікації. Інші ж терміни виявились скороминущими номінаціями.

Словосполучення і синтаксична конструкція – це синтаксичні одиниці не тільки з характерними для них функціями номінації та конституювання, але й певне лінгвістичне утворення, структурно і комунікативно важливе як у парадигматиці, так і в синтагматиці мови. І словосполучення, і ще більшою мірою синтаксична конструкція репрезентують власне синтаксичні параметри відповідних частин мови, розкриваючи потенційні та реалізовані можливості детермінації окремого слова або класу слів і вказуючи на ступінь гнучкості лінійної структури мовних ланцюжків. Синтаксична конструкція виконує, нарешті, до певної міри і комунікативну функцію, нерідко виступаючи як переважний і навіть єдиний засіб спілкування. Мобільність, об’ємність, змістовність синтаксичної конструкції (підрядної: субстантивної, дієслівної, ад’єктивної, адвербіальної, квантитативної та ін.; сурядної: відкритої, закритої) забезпечують їй статус базової ланки малого синтаксису і дозволяють відігравати в процесі комунікації значну і досить незалежну роль.

Якщо оцінювати численні дослідження з теорії словосполучення, то можна відзначити, що в них приділяється увага більшою чи меншою мірою всім типам словооб’єднань, але все ж таки доволі значне місце відводиться підрядним словосполученням. Фактично на цьому типі словосполучень можна простежити всю історію розвитку цієї синтаксичної одиниці, та якщо й говорити про історію розвитку – то це перш за все історія підрядних словосполучень з їх розгалуженою системою класифікацій, які, звичайно, важливі, але різною мірою.

На підставі проведеного аналізу теоретичних розробок можна зробити висновок про те, що система тлумачених традиційно словосполучень являє собою шестичленну парадигму, побудовану відповідно до шести повнозначних частин мови, при цьому як стрижневі компоненти виділяються дієприкметник та дієприслівник, але вони входять до дієслівної системи. Система підрядних словосполучень виглядає таким чином (із введеними відповідними символами):

1)      словосполучення зі стрижневим словом іменником (С) і компоненти, що його визначають: іменник (С); прикметник (П); займенник (М); дієприкметник і дієприкметниковий зворот /невідокремлений/ (Р); числівник (О); прислівник (Н); інфінітив (И);

2)      словосполучення зі стрижневим словом дієсловом (Г) і компоненти, що його визначають: іменник (С); інфінітив (И); прислівник (Н); дієприслівник (Т);

3)      словосполучення зі стрижневим словом прикметником (П) і компоненти, що його визначають: іменник (С); прислівник (Н); інфінітив (И); займенник (М);

4)      словосполучення зі стрижневим словом прислівником (Н) і компоненти, що його визначають: іменник (С); прислівник (Н); займенник (М); інфінітив (И);

5)      словосполучення зі стрижневим словом займенником (М) і компоненти, що його визначають: іменник (С); прикметник (П); дієприкметник (Р); займенник (М);

6)      словосполучення зі стрижневим словом числівником (Ч) і компоненти, що його визначають: іменник (С); займенник (М); прикметник (П).

Через певні обмеження в трактуванні словосполучення, в характері та наборі залежних компонентів, у працях вчених виділяються ті означення, які відповідають вимогам непредикативності сполучень слів. Частково лінгвісти звернули увагу тільки на ті компоненти у словосполученнях, які найчастіше вживаються і, якщо можна так висловитись, “на видноті”.

Ця система, яка прийнята багатьма лінгвістами, визначила характер функціонального опису словосполучень перш за все як будівельного матеріалу для речень, але залишила поза увагою багато конструкцій, залежні компоненти яких начебто не відповідають уже прийнятим та унормованим у лінгвістиці. Через це словосполучення більш складної структури залишались ніби без імені і як наслідок – функціональна специфіка словосполучення була так само штучно звужена. Разом з тим традиційний опис словосполучення став теоретичним і практичним фундаментом, на якому розгортались, удосконалювались, збагачувались специфічні ознаки цієї одиниці малого синтаксису.

У другому розділі “Від словосполучення до синтаксичної конструкції” обгрунтовано граматичний статус синтаксичної конструкції і показана сучасна типологія конструкцій малого синтаксису, яка стала результатом широкого розуміння словосполучення. Охоплюючи будь-які граматично зв’язані групи слів, ця синтаксична одиниця становить оптимальну структурну побудову з різноманітним за характером набором залежних компонентів і зв’язків між ними.

Розрізняти і виділяти в синтаксисі два розділи: сполучення однотипних одиниць і сполучення означуваного із означенням, як вважає Л.А. Булаховський, є важливим для усвідомлення цілісної картини синтаксичної системи російської мови, а точніше, системи малого синтаксису з відповідною внутрішньою класифікацією кожної з цих двох конструкцій.

Класифікація підрядних конструкцій принципово не відрізняється від підрядних словосполучень, і до них можна застосувати всі способи класифікації словосполучень, прийнятих у російському синтаксисі. Але цікавість викликає перш за все різноманітність і характер залежних компонентів при тому чи іншому стрижневому слові, а це, звичайно, розширює типологічну і структурну класифікацію підрядних конструкцій малого синтаксису.

Уведення поняття “повної номенклатури детермінантів” для кожної частини мови дозволяє поставити питання про розширення змістовної інтерпретації словосполучення, про логічність використання терміна синтаксична конструкція і про розширення класифікаційної системи відповідної конструкції. Повна номенклатура детермінантів включає 10 означальних компонентів: П – прикметник (включаючи порядкові числівники), К – ад’єктивний займенник, Р – дієприкметник (дієприкметниковий зворот), О – кількісний числівник, С – іменник, М – субстантивний займенник, Н – прислівник (включаючи і компаратив), Т – дієприслівник (дієприслівниковий зворот), И – інфінітив (інфінітивний зворот), У – підрядне речення.

Більш ніж природнім, але частіше необхідним є те, що будь-який із стрижневих компонентів характеризується не поодинокими компонентами, а відповідними конструкціями. Якщо виходити із повнокомпонентної десятичленної парадигми означальних компонентів, то можна описати типологію синтаксичних конструкцій за допомогою досить простої, але в той же час показової таблиці, в якій указані означувані й означальні компоненти конструкції, а у відповідних клітинках знаком “+” або “-” позначена можливість або неможливість відповідної конструкції. Ось ця узагальнююча таблиця, яка відображає як валентність різнокатегоріальних стрижневих компонентів, так і повну типологічну класифікацію відповідних підрядних конструкцій. Відзначимо, що система побудована не на шести лексико-граматичних розрядах слів, а на семи, оскільки в ролі стрижневого слова виступає не займенник взагалі, а субстантивний та ад’єктивний. Система підрядних конструкцій: субстантивна, дієслівна, ад’єктивна, прономінальна (субстантивна), прономінальна (ад’єктивна), квантитативна, адвербіальна.