Способы интеграции инокодовых сообщений в текст (на материале научной и художественной англоязычной прозы) : Засоби інтеграції іншокодових повідомлень у текст (на матеріалі наукової та художньої англомовної прози)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проведеного дослідження, сформульовано його мету і завдання, описано об’єкт та предмет дослідження й методи його аналізу, визначено новизну, теоретичну й практичну цінність отриманих результатів.

Перший розділ, “Теоретичні передумови дослідження”, являє собою огляд і критичний аналіз існуючих теоретичних пошуків з досліджуваної наукової проблеми. В ньому розглядається поняття “невербальна комунікація”, категорія інтеграції як обов’язкова категорія кожного тексту й тексту полікодового типу зокрема, засоби її створення, а також фактори, що її обумовлюють. Запропоновано теоретичну концепцію, на якій базується дисертаційне дослідження.

Поняття “невербальна комунікація”, яке є одним з ключових понять даного дослідження, використовується у роботі для позначення як усної, так і письмової комунікації. Невербальна усна комунікація, яка реалізується паралінгвістичними засобами фонаційного / жестово–мімічного типу, вивчена достатньо глибоко. Дослідження невербальної письмової комунікації, тобто комунікації, яка реалізується різними графічними, але не мовленнєвими засобами, досі були обмежені вивченням шрифтових засобів, розміщення графічного масиву (lay out), колірного рішення ілюстрацій. Поряд з указаними явищами до текстових засобів невербального спілкування лінгвісти відносять малюнки, схеми, графіки, таблиці, генеалогічні дерева тощо. Незважаючи на численні висловлення лінгвістів та психологів про комунікативну цінність таких повідомлень, досі вони залишаються не вивченими в повній мірі. В існуючих роботах аналізуються тільки графічні особливості рекламного тексту.

Для лінгвістики тексту особливий інтерес викликає вивчення графічних невербальних повідомлень у межах вербального твору, їх співіснування у єдиному локальному плані твору. Така єдність породжує комунікативно неоднорідний текст, який позначають як кодово негомогенний, семіотично ускладнений, креолізований, полікодовий. Лінгвісти відзначають, що у більшості випадків твори, які включають невербальні елементи, мають перевагу над іншими, адже їх інформативний потенціал перевершує комунікативні можливості суто словесного вираження. У зв’язку з цим виникає питання, яку роль відіграють саме невербальні уключення у досягненні комунікативної мети цілого твору, а також впливу на адресата-читача.

У процесі комунікації взаємозв’язок вербальних та невербальних елементів на перший погляд непомітний, тому що їх спільна дія сприймається й оцінюється читачем холістично на вищих рівнях комунікації, пов’язаних із змістом. Цей факт свідчить про тісну інтегрованість невербальних елементів у вербальний текст.

У кожному тексті, полікодовому у тому числі, діють два типи інтеграції: семантична й формально-структурна. Семантичну інтеграцію, тобто внутрішню спаяність тексту, також називають цілісністю або когерентністю. Формально-структурна інтеграція – це зовнішня спаяність тексту, зв’язність або когезія.

Цілісність полікодового тексту яскраво проявляється у метатекстових висловлюваннях, які коментують зміст і місцеположення іншокодових повідомлень, уключених у текст. Цілісності й спаяності полікодового повідомлення як єдиного комунікативного утворення сприяють різноманітні мовні засоби, зокрема просторовий дейксис та скріпи, типу  the following, above.

Процес створення інтегрованої єдності полікодового тексту має складний характер та залежить від цілого ряду факторів. До них, перш за все, відносять функціональний стиль та жанр. Наукова та художня проза, відрізняючись своїм баченням та відображенням світу, впливом на читача, звичайно відрізняються й засобами побудови єдиного інтегрованого цілого тексту. Цей факт став визначальним при виборі напрямку для нашого дослідження – порівняльне вивчення двох типів комунікації: наукової та художньої.

Основний критерій, що дихотомічно розділяє іконічні уключення наукового та художнього полікодового тексту, полягає у їх первісно заданій (або не заданій) ізоморфності, тобто відповідності об’єктивній дійсності. У художньому тексті зображений світ є ментальним, авторським зліпком реального світу, який підпорядковується законам естетичного канону й необов’язково є ізоморфним реальному світові. Міра відповідності іншокодових уключень об’єктивній реальності у таких текстах досить умовна, точніше вона нерелевантна й не опиняється у фокусі читацької рефлексії. Тому те, що неможливо у науковій прозі, з успіхом функціонує у художній прозі, наприклад неіснуючі формули, окремі геометричні побудови, в яких наявні графічні параметри не відповідають заявленим, географічні карти вигаданих країн тощо.

У другому розділі, “Іншокодові повідомлення в англомовному науковому тексті”, побудовано типологію цих уключень з точки зору співвідношення в них вербальних та графічних засобів, з позиції відображення референтного простору.

Залежно від характеру відображення референтного простору іншокодові повідомлення були розділені на комунікативно первинні та комунікативно вторинні. Комунікативно вторинними, за термінологією І.М.Колегаєвої, вважаємо повідомлення, референтним простором, тобто об’єктом зображення яких є яке-небудь інше повідомлення, що первісно функціонувало поза межами даного тексту. Комунікативно первинні повідомлення – це такі, в котрих відсутнє відтворення яких-небудь існуючих раніше повідомлень. У матеріалі нашого дослідження превалюють комунікативно первинні іншокодові повідомлення (89% усієї вибірки), що пояснюється завданнями наукової комунікації, головне з яких – це повідомити про свою точку зору стосовно обговорюваної проблеми. Комунікативна вторинність іншокодового повідомлення у науковій прозі обов’язково фіксується словесно за рахунок коментарів та бібліографічного посилання на першоджерело. Матеріальний експонент прототексту при цьому ніколи не згадується.

Окремий параграф другого розділу присвячено аналізу невербальних символів, їх значенню та функціонуванню у складі іншокодових повідомлень та в ізольованому вигляді.

У роботі досліджується семантична інтеграція іншокодових повідомлень і невербальних символів у цілісний текст за допомогою образу автора, спільної змістовно-фактуальної інформації (ЗФІ), теми та концепту наукового твору.

Встановлено, що об’єднуюча дія фігури автора-наратора відносно іншокодових та вербальних повідомлень у науковому тексті полягає у тім, що і ті і другі піддаються авторським коментарям, які маніфестують єдину авторську позицію. Вербальні та іншокодові повідомлення коментуються у метатекстових фрагментах, наявність яких, згідно з точкою зору І.М.Колегаєвої, є невід’ємною рисою кожного наукового тексту.

Семантичні відношення, що складаються  між іншокодовими повідомленнями та вербальним текстом, досить різноманітні, але ця різноманітність може бути зведена до двох головних принципів: комунікативної компліментарності та родо-видових відношень. Згідно з першим принципом іншокодові повідомлення й вербальний текст доповнюють та поширюють комунікативні можливості один одного. Семантичний діапазон відношень між ними досить широкий. На одному полюсі спостерігаємо максимально допустимий (але ніколи не повний) збіг за об’ємом інформації. На протилежному полюсі знаходяться відношення з мінімальним об’ємом спільної інформації. Найбільш поширені випадки (56%) знаходяться в серединній частині цього діапазону: інформація різнокодових складників доповнює одна одну.

Під іншим кутом зору відношення між іншокодовими повідомленнями й вербальним текстом мають родо-видовий вигляд: іншокодові повідомлення а)конкретизують інформаційні дані вербального тексту; б) узагальнюють інформаційні дані вербального тексту; в) узагальнюють окрему інформацію вербального тексту та конкретизують іншу. Найбільш поширеними у науковому тексті є відношення першого типу (74% всієї вибірки).

Проявом зв’язку іншокодових повідомлень із ЗФІ та темою наукового твору є різноманітні лексичні повтори (прості, кореневі, звужені; синонімічні, гіпо-гіперонімічні).

Беручи участь у розкритті теми наукового твору, іншокодові повідомлення у змістовному плані корелюють із різними за об’ємом відрізками тексту: 1) з одним чи кількома абзацами (95%); 2) з двома чи кількома абзацами різних розділів (3%); 3) з усім текстом (5%).

Аналіз формально-структурних зв’язків між різнокодовими повідомленнями показав, що у переважній кількості наукових текстів (90%) встановлюються синсемантичні відношення між повідомленнями: вербальне повідомлення залежить від іншокодового, останнє виступає обов’язковим елементом тексту, без якого той втрачає свою текстуальність.

У наукових текстах експліцитно виражене співвіднесення вербальних та іншокодових повідомлень має значну перевагу над імпліцитним (89% проти 11%), що відповідає загальній тенденції наукової прози  до експліцитного вираження відношення між різними структурними, функціональними та кодовими компонентами повідомлень. При експліцитному зв’язку семантична залежність повідомлень, виражених різними кодами, підкріплюється мовними маркерами. Серед таких зареєстровано 3 лексеми (Figure, Table, Chart), що супроводжують відповідне повідомлення у його заголовку або підмалюнковому підпису.  Крім того у цій функції зареєстровано майже сто класифікаційних номінацій, що називають повідомлення у цілому (table, diagram, graph, histogram, illustration, photograph, scheme), окремі елементи (figures in Table 3, the bottom / top of the diagram, the right / left-hand column), окремі невербальні символи (dash, dots, broken line).

Експліцитний зв’язок між різнокодовими повідомленнями у науковому тексті, головним чином, здійснюють дієслова зі значенням передання та набування знань (to show, illustrate, indicate,  present, summarize), директиви автора до читача (See Figure 1, Look at Table 1, Compare Tables 1 and 2) та указання на іншокодові повідомлення у формі перехресних посилань (Figure 1), (Box 3), (iv in Table 1).

Імпліцитними засобами співвіднесення повідомлень різних кодів у науковому тексті є означений артикль, слова та словосполучення, які потребують пояснення, абревіатури, використання у вербальному тексті та іншокодових повідомленнях речень одного й того ж граматичного часу, способу та стану, вживання речень, побудованих за однаковою синтаксичною моделлю, а також вживання однакових графічних засобів виділення ключових елементів.

Засоби та інтенсивність інтеграції іншокодових повідомлень у англомовний науковий текст залежать від типу уключеного іншокодового повідомлення (таблиця, діаграма, графік тощо) й жанру твору (стаття, монографія). Найбільш тісним чином з вербальним текстом наукового твору пов’язані формули, інтонограми та окремі невербальні символи, що виконують у тексті роль номінативних одиниць. У меншій мірі з вербальним текстом пов’язані фотографії та малюнки. Їх відношення частіше носять автосемантичний характер.

Жанрова специфіка виявляється у різній мірі семантичної зв’язності іншокодових повідомлень з вербальним текстом. Так, у монографіях іншокодові повідомлення можуть вступати з вербальним текстом у синсемантичні відношення (90%) та автосемантичні відношення (10%). У статтях зв’язок між різнокодовими повідомленнями має виключно синсемантичний характер. Крім того, у статтях змістовно-мовна зв’язність завжди виражається експліцитно, що є невід’ємною вимогою до оформлення наукової статті, у монографіях зв’язок може носити й виключно змістовний характер.

Третій розділ, “Іншокодові повідомлення в англомовному художньому тексті”, пропонує типологію іншокодових уключень, які функціонують у художній прозі.

Ми виділяємо два типи іншокодових уключень: авторськи адресантні та не-авторськи адресантні. Відправником перших є сам письменник – автор художнього твору, вони підпорядковані авторській інтенції, відображають образ автора й концепт твору. Не-авторськи адресантні повідомлення представлені ілюстраціями, які відбивають особистість художника-ілюстратора та його бачення квазіреального світу відповідного літературного твору.

Аналіз показав, що у художньому тексті іншокодове повідомлення може бути двох принципово різних видів. У більшості випадків (57% повідомлень) воно має прототип-референт, котрий нібито відтворюється, зображується за допомогою даного іншокодового повідомлення (напр., карта, що фігурує у сюжеті твору). Четверта частина проаналізованих авторських повідомлень, однак, не уключена у референтний простір квазіреальності, їх прототипи не згадуються у тексті твору, хоча й пов’язані із ним численними семантичними засобами. Прикладом може стати генеалогічне дерево родини, про яку йдеться у творі.

Іншокодові повідомлення першого типу (тобто такі, що мають у тексті прототип-референт) були розглянуті з точки зору їх адекватності / неадекватності прототекстові та імітованому повідомленню-інваріанту, який являє собою певний стандарт побудови й оформлення різних комунікативних (вербальних та іконічних) утворень. Дослідження показало, що іншокодові повідомлення, як правило, досить адекватно імітують комунікативні особливості прототексту та меншою мірою – його матеріальні особливості.

У матеріалі дослідження зафіксовано 12 різних типів інваріантних повідомлень, кожному з яких властивий окремий набір зовнішніх рис та особливостей подачі матеріалу. Дослідження іншокодових повідомлень з точки зору адекватності / неадекватності повідомленню-інваріанту виявило, що у 64% випадків інваріант імітується досить адекватно. 36% іншокодових повідомлень відтворюють тільки найбільш загальні риси інваріанту. Випадки послабленої імітації інваріантної моделі пояснюються тим, що іншокодові повідомлення у художній прозі підпорядковані створенню ефекту точності й достовірності. Дійсна точність при цьому може залишитися поза рамками уваги.

Комунікативна вторинність іншокодових повідомлень у художньому тексті маркується як вербально (словами copy, facsimile, reproduction або описово half-charred paper), так й за допомогою зображальних засобів (шрифтова імітація, графічна представленість країв зображеного протоповідомлення, іноді його фрагментарність).

Семантичну інтеграцію іншокодових уключень у художній текст забезпечують спільна ЗФІ, тема, образ автора, художній простір та час, а також стилістичні прийоми.

Зв’язок таких іншокодових повідомлень, як карти, плани, генеалогічні дерева тощо, із ЗФІ та темою художнього твору, як правило, підкріплюється лексичними скріпами - повторами у них однакових одиниць та референтними скріпами - передачею тих самих сюжетних подій за допомогою синонімів та перифразу.

Семантичний зв’язок може проявлятися у допущені коментарів автора в іншокодовому повідомленні (напр., Rapids (where Challenger lost specimens in first jou ey), Where Lugg  found the body). За допомогою таких коментарів акцентуються сюжетно важливі моменти твору. Про зв’язок карт та планів із ЗФІ та темою художнього твору також свідчать позначання у них маршруту руху героїв (лініями, стрілками, пунктиром).

У змістовному плані уключені у художній твір іншокодові повідомлення корелюють із різними за об’ємом відрізками вербального тексту: 1) із реченням або його часткою (19%); 2) із одним чи кількома абзацами (54%); 3) із цілим розділом (3%); 4) із цілим текстом твору (23%); 4) із текстом кількох творів (2%).

Об’єднуюча функція образу автора у художніх текстах полікодового типу, у першу чергу, полягає у тому, що вербальні та іншокодові повідомлення створюються автором (виключення складають не-авторськи адресантні іншокодові повідомлення). Крім того, вербальні та іншокодові повідомлення одного художнього твору пройняті єдиним світоглядом автора, який проявляється у його ставленні до героїв, проблематиці та інш.

Об’єднуюча дія художнього простору у полікодовому тексті полягає у тому, що у його передачі поряд із вербальними елементами беруть участь іншокодові повідомлення. Все, що зображується іншокодовими повідомленнями (люди, предмети, приміщення, міста, країни, планети), існує чи розуміється як таке,  що існує у просторі. Ці об’єкти зображуються цілковито або частково (їх окремі деталі). Ряд іншокодових повідомлень (карти, плани, малюнки) виконують у тексті функцію позначення художнього простору, у якому розгортається сюжет. Вербальними засобами створення художнього простору в іншокодових повідомленнях є специфічна група топонімів та апелятивів, які  називають місця, де відбуваються сюжетні події.

Участь іншокодових повідомлень у передачі образу художнього часу полягає у їх здатності відображати темпоральні параметри описуваних подій, тобто нести власне темпоральну інформацію.  Референт може з’являтися одночасно із часом розповіді про нього (напр., малюнки у казці Р.Кіплінга “How the alphabet was made”) або раніше часу розповіді про нього  (напр., записка, що була знайдена у пляшці, в оповіданні “A message from the sea”). Останнє спостерігається значно частіше.

Для художніх творів специфічною є стилістична інтегрованість іншокодових повідомлень у вербальний текст. Вона проявляється різним чином: 1) іншокодові повідомлення можуть переймати стилістичні особливості імітованих протоповідомлень (спостерігається у науковій фантастиці, яка акумулює елементи наукового стилю); 2) іншокодові повідомлення можуть нести окреме функціональне навантаження у єдиному стилістико-інтенціональному заряді художнього твору (напр., брати участь у створенні ефекту достовірності, сатири та інш.); 3) у вербальних та іншокодових повідомленнях може бути використаний один і той самий стилістичний прийом.

У переважній кількості випадків (73%) між різнокодовими компонентами художнього тексту встановлюються синсемантичні відношення. У автосемантичні відношення із вербальним текстом вступають іншокодові повідомлення, якщо вони носять супроводжувальний характер та не є фрагментом зображеного у творі референтного простору.

Експлікацію зв’язку між повідомленнями різних кодів, головним чином, здійснюють дейктичні засоби (39%), дієслова із значенням передання та набування знань (23%), досить часто (10%) спостерігається синтаксичний зв’язок повідомлень у межах речення. Імпліцитними засобами співвіднесення різнокодових повідомлень у художньому тексті є означений артикль, слова та словосполучення, які потребують пояснення, скорочення, слова-субститути, які замінюють різні за об’ємом фрагменти тексту (вживані у вербальному тексті або в іншокодовому повідомленні).

Засоби й інтенсивність інтеграції іншокодових повідомлень в англомовний художній текст, головним чином, залежать від типу уключеного іншокодового повідомлення (карта, план, малюнок, генеалогічне дерево тощо), спрямованості на той чи інший тип читача та індивідуального стилю письменника.

Залежно від адресованості художнього твору юному чи дорослому читачеві спостерігається відповідне збільшення чи зменшення кількості іншокодових повідомлень, зокрема ілюстрацій.

Фактор індивідуального стилю впливає на кількість використання іншокодових повідомлень, їх типи та засоби їх інтеграції у текст. Так, проведене дослідження показало, що уключення у текст іншокодових повідомлень властиве індивідуальному стилю К.Воннегута, А.К.Дойля, А.Крісті, Р.Л.Стівенсона, Г.Р.Хаггарда та Р.Кіплінга. Найбільш своєрідне використання іншокодових повідомлень спостерігається у творах К.Воннегута.

У Висновках підсумовуються результати проведеного дослідження. Одержані дані зіставляються з вихідною гіпотезою й завданнями дисертаційної роботи, пропонуються перспективи подальших досліджень.

Проведене дослідження англомовних наукових та художніх текстів полікодового типу показало, що використання іншокодових уключень у творах різних функціональних стилів відрізняється кількісно й якісно. Так, у наукових текстах іншокодові повідомлення використовуються більш ніж у 20 разів частіше у порівнянні з художніми творами. Використання окремих невербальних символів у наукових текстах спостерігається більш ніж у 80 разів частіше у порівнянні з аналогічним показником художніх творів. Неоднакова представленість різних типів іншокодових повідомлень у наукових та художніх текстах. Серед іншокодових повідомлень, що використовуються у науковому тексті, превалюють таблиці (числові 31% та вербальні 8%), фотографії (12%), діаграми (10,5%), схеми (10%), графіки (10%). Тексти художньої прози багаті на ілюстрації (36%,  з яких 9% авторські та 27% неавторські), малюнки (23%), карти (12,5%).

Аналіз іншокодових повідомлень, інтегрованих у науковий та художній текст, виявив їх відмінність з точки зору засобів відображення референтного простору. Так, у наукових текстах переважна більшість іншокодових повідомлень (89%) є комунікативно первинними, в той час як у художніх текстах превалюють комунікативно вторинні іншокодові повідомлення (74%). Цей факт пояснюється специфікою відображення світу й різними завданнями наукової та художньої комунікації загалом.

Виконане дослідження дає підставу стверджувати, що функціональний стиль значним чином впливає на інтенсивність та засоби інтеграції іншокодових уключень у текст творів. Виявлено, що семантичну інтеграцію іншокодових уключень у текст наукового твору забезпечує об’єднуюча дія образу автора, ЗФІ, тема й концепт, у той час як у художньому творі поряд з наведеними факторами об’єднуючу функцію виконують також образ художнього простору та часу, стилістичні засоби.

Проявом функціонального стилю є й різна семантична спаяність іншокодових уключень з вербальним текстом. Так, синсемантичні відношення між вербальними та іншокодовими повідомленнями властиві 90% наукових текстів та 73% художніх. Поясненням цього феномену є той факт, що факультативність будь-яких елементів не властива науковій прозі як такій.

Функціональний стиль впливає й на засоби мовного вираження семантичного зв’язку вербальних та іншокодових повідомлень. Кількісний аналіз виявив, що експліцитно виражене співвіднесення вербальних та іншокодових повідомлень має місце у 89% наукових текстів та 58% художніх текстів. Різні кількісні показники пояснюються, з одного боку, тенденцією наукової прози до експліцитного вираження відношення між компонентами, а з іншого боку, значною роллю імплікацій у художньому тексті.

У творах різних функціональних стилів іншокодові уключення виконують різні функції. У науковому тексті вони виконують 1) інформативну функцію відображення ідейно-тематичного змісту тексту; 2) прагматичну функцію привернення та утримання уваги адресата; 3) текстоутворюючі функції: а)узагальнення або конкретизація інформації наукового твору через фіксування проміжних та остаточних даних й результатів проведеного дослідження чи експерименту; б) пояснення або доповнення основного, вербального тексту засобами іконічного коду; в) створення когезії тексту через ілюстративний та вербальний зв’язок окремих фрагментів тексту у єдине змістовне, мовленнєве та візуальне ціле. У текстах художньої прози на перший план виходить функція створення ефекту достовірності існування квазіреальних осіб та їх квазіреального оточення, хоча прагматична, інформативна та текстоутворююча функції також мають місце.

Узагальнюючи все сказане вище, можна зробити висновок, що типи іншокодових повідомлень, їх функції у комунікативній та мовній структурі цілого тексту, а також засоби їх інтеграції у текст щільно пов’язані із функціональним стилем, жанровою специфікою конкретного твору та фактором адресата, підтверджуючи тим самим вихідну гіпотезу роботи.