МОВНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО БІЛІНГВІЗМУ (молодіжне середовище м.Києва) : Речевое поведение ЛИЧНОСТИ В УСЛОВИЯХ УКРАИНСКО-русского билингвизма (молодежная среда г Киева)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету дослідження, сформульовано його завдання , розкрито методи, наукову новизну та практичне значення, подано дані про апробацію та впровадження одержаних результатів дослідження.

У першому розділі “Предмет і теоретичні основи дослідження” розкрито теоретичні засади розуміння проблеми білінгвізму та диглосії як різновиду двомовності; розроблено моделі повного і часткового диглосного білінгвізму; з’ясовано особливості формування особистості у двомовному соціумі та виділено соціальні детермінанти мовної поведінки білінгвів.

Теоретичний аналіз проблеми білінгвізму дав змогу запропонувати більш повне, порівняно з попередніми, визначення цього поняття. У визначенні білінгвізму мають бути враховані три основні компоненти: практична реалізація знань двох мов; рівень володіння мовами; основні фактори, що зумовлюють поперемінне використання мов. Тому пропонуємо таке визначення поняття білінгвізму: білінгвізм – володіння двома мовами, яке охоплює різні рівні знання мов і реалізується у практиці поперемінного активного чи пасивного їх використання залежно від комунікативних сфер, соціальних ситуацій, параметрів комунікативного акту, а також від соціальних та індивідуальних настанов.

На основі аналізу різних класифікацій білінгвізму, розроблених відповідно до основних аспектів його вивчення, виділено ті критерії і відповідні типи білінгвізму, які доцільно застосовувати при соціолінгвістичному аналізі мовної поведінки індивідів та обробці його результатів. Виділені типи білінгвізму належать до психологічного та соціологічного видів типологій (рецептивний – продуктивний, змішаний – чистий, нейтральний – диглосний, родинний – соціальний, асимілятивний – неасимілятивний, ранній – пізній, інструментальний – інтеграційний, індивідуальний – масовий).

Обґрунтовано співвідношення між поняттями білінгвізму та диглосії. Під диглосією розуміємо такий різновид білінгвізму, що характеризується розподілом сфер функціонування двох мов, соціально диференційованим їх використанням. Якщо одна мова повністю витісняється іншою з певних сфер суспільного життя, то маємо повний диглосний білінгвізм. Частковий диглосний білінгвізм не передбачає цілковитого усунення мови з деяких сфер функціонування, але спостерігається значне домінування однієї мови над іншою у цих сферах. При недиглосному білінгвізмі обидві мови виконують однакові функції. Отже, не кожна двомовність є диглосною. Але практично недиглосний білінгвізм зустрічається рідко, і в більшості ситуацій  з’являються тенденції до функціонального розподілу мов, а отже, до розвитку диглосного білінгвізму.

Нами розроблено вісім моделей диглосного білінгвізму (шість стосуються повного диглосного білінгвізму, дві часткового), що сприяє глибшому осмисленню можливих варіантів розподілу сфер функціонування мов.

Проведене теоретичне дослідження дало змогу виділити такі особливості диглосного білінгвізму:

1. Домінуючою мовою (А) буде та, що охоплює ширше коло сфер функціонування (при повному диглосному білінгвізмі) або переважає у більшій кількості сфер (при частковому диглосному білінгвізмі), тоді як додаткова мова (Б) – мова деяких сфер суспільного життя, або така, що переважає лише в окремих сферах. За умов гіпотетичного обслуговування обома мовами приблизно рівної кількості комунікативних сфер домінуючою можна вважати мову вищих функцій соціального життя (мова адміністрації, масової інформації тощо), а додатковою – мову особистих та повсякденних функцій. Зауважимо, що це лише загальний підхід, який може бути конкретизований, враховуючи особливості кожної окремої ситуації.

2. Домінуюча мова характеризується високим рівнем престижності, комунікативної значимості, що формує у свідомості індивіда позитивний образ цієї мови і орієнтацію на її обов’язкове засвоєння.

3. Розподіл сфер функціонування між двома мовами залежить передусім від зовнішньолінгвістичних факторів (політичних, соціально-економічних, культурних), диглосної політики і підтримується диглосною ідеологією, яка поступово виробляє суспільні стереотипи щодо двох існуючих мов.

4. Серед тих, у кого мова А – рідна, пропорція білінгвів менша, ніж у людей з рідною мовою Б. Тобто ті, хто спілкуються мовою А, менше потребують вивчення мови Б.

5. Диглосія як соціально диференційоване функціонування мов певною мірою завжди супроводжується напівмовністю мовців, оскільки користування якоюсь мовою в цілому ряді типових ситуацій розвиває в її носія відповідні мовні навички саме у цій мові, тоді як в іншій мові вони атрофовані. Інтенсивність виявів напівмовності зумовлена соціально: рівнем освіти, національної свідомості, мовною політикою держави тощо.

Отже, ситуація диглосії характеризується приписуванням окремих функцій кожній з мов, що залежить від зовнішньомовних факторів, суспільних стереотипів щодо двох існуючих мов.

У ході дослідження обґрунтовано недоцільність інтенсивного паралельного вивчення двох мов у ранньому віці. Не визнаючи в цілому беззастережний негативний вплив двомовності на свідомість індивіда, рекомендуємо дотримуватися наукової позиції доцільності засвоєння другої мови після оволодіння рідною для уникнення взаємного тиску мовних систем у свідомості дитини, їх дестабілізації.

Вивчаючи проблему білінгвізму, треба мати на увазі, що засвоюючи іншу мову, індивід одночасно долучається до іншої культури, бере участь у процесах акультурації, наслідком чого є формування білінгвокультурного індивіда. Аналіз проблеми білінгвокультуризму та акультурації дав змогу виділити типи можливих ситуацій, які пропонуємо розрізняти з урахуванням типів двомовності, мотивацій засвоєння другої мови:

1. Монокультурний білінгвізм. Спостерігається у випадках, коли індивід засвоїв другу мову з утилітарною метою (наприклад, щоб отримати необхідну інформацію цією мовою, вести дослідження з теоретичних проблем тощо). Це передбачає обмежене володіння другою мовою, нерідко лише рецептивне, і співвідноситься, як правило, лише з індивідуальною двомовністю.

2. Бікультурний білінгвізм. Найчастіше притаманний людям, які з різних причин змушені засвоювати, крім рідної, ще й другу, домінуючу в певному суспільстві, мову. Це може здійснюватися з метою інтеграції в інше культурно-мовне середовище. Бікультурний білінгвізм також може спостерігатися у випадку більш-менш повного засвоєння індивідом другої мови з культурно-пізнавальною метою. У кожному разі тут передбачаються високі ступені володіння другою мовою (найчастіше це продуктивний білінгвізм), а також можливість співвідношення як з індивідуальною, так і з масовою двомовністю. При бікультурному білінгвізмі розрізняємо два рівні акультурації – повну або часткову, залежно від ступеня засвоєння іншої культури, що безпосередньо пов’язане з практикою використання другої мови.

Якщо білінгвізм індивідуальний, то поступове залучення індивіда до іншої культури через оволодіння другою мовою (після засвоєння рідної мови, а разом і акцентів рідної культури), збагачує людину додатковими знаннями і не призводить до послаблення самоідентифікації.

Принципово інша ситуація, якщо білінгвізм – масовий. Тоді двомовність та акультурація мають наслідком асиміляцію та денаціоналізацію, втрату специфіки національної культури, руйнацію менталітету нації.

Таким чином, визначаючи позитивні моменти індивідуального білінгвізму, необхідно враховувати, що, коли двомовність набуває масового поширення, вона несе загрозу руйнації основ духовної своєрідності нації.

Якщо мовна поведінка монолінгва – це вибір певного мовного варіанта в межах однієї і тієї ж мови, то мовна поведінка білінгва – передусім вибір конкретної мови спілкування з тих, якими володіє білінгв. Тому з’ясування причин, що зумовлюють перехід двомовного індивіда з однієї мови на іншу, та характеристика соціальних детермінантів, які впливають на цей вибір, – одна з центральних соціолінгвістичних проблем вивчення білінгвізму.

У зв’язку з тим, що певна мова використовується в конкретних соціальних ситуаціях, у мовній свідомості білінгва вона починає асоціюватися з конкретними соціальними і соціокультурними факторами. Соціолінгвістичний аналіз мовної поведінки дозволив з’ясувати причини вибору білінгвом тієї чи іншої мови, встановити обставини переходу двомовних осіб з однієї мови на іншу в ході комунікативного акту, прослідкувати зв’язок між мовною поведінкою білінгва та соціальними (в широкому розумінні слова) детермінантами, що зумовлюють вибір мов білінгвом.