СПІЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СПІЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
Альтернативное Название: Общий компонент сложного предложения В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність і наукову новизну, окреслено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання роботи, визначено її теоретичне та практичне значення, охарактеризовано методи дослідження, подано відомості щодо апробації отриманих результатів та структури роботи.


У розділі І – “Поняття “спільний компонент” у сучасному мовознавстві” – подано критичний огляд наукової літератури, у якій висвітлюється поняття “СК”, та визначено рівень вивченості цієї проблеми в сучасній граматиці.


Сучасна українська та російська граматика трактує поняття “СК” як синтаксичне явище, сферою функціонування якого є речення з однорідними членами, ССР модифікованої моделі та БСР із сурядністю й підрядністю. Попри широку вживаність цього функціонально-структурного елемента в мовознавстві, однак, не вироблено чіткої термінології. Крім цього, сучасна граматика демонструє вживання назви СК у двох протилежних аспектах: у першому випадку – це той самий компонент, із яким сурядні члени утворюють одне словосполучення (таке визначення відповідає змістові спільного головного члена) або який стосується усіх сурядних предикативних частин, проте не належить жодній із них (щодо спільного другорядного члена та СПЧ); у другому випадку – це такий самий компонент, проте формально виражений лише в одній із сурядних частин, а в решті пропущений. У нашому дослідженні вважаємо правомірним другий підхід до розуміння граматичної природи СК.


Перша спроба виділити поняття “СК”, точніше “спільне слово”, з-поміж інших граматичних явищ та визначити його зміст належить З.В.Ніколаєвій. Хоча як загальнозрозумілий термін “спільне слово” було введено в науковий обіг академічною “Грамматикой русского языка”(М.,1954). Визначений З.В.Ніколаєвою зміст СК відповідає змістові поняття “спільний другорядний член”, зокрема спільна обставина та спільний додаток. Цей функціональний різновид СК постає “як слово чи група слів, які однаково стосуються усіх частин ССР” (З.В.Ніколаєва) і має статус облігаторного компонента. Структура речення характеризується відносною самостійністю та тісним злиттям сурядних предикативних частин, що на письмі ілюструється уникненням коми перед одиничним єднальним і розділовим сполучником та неможливістю перетворення цього ССР модифікованої моделі у прості речення без попереднього заповнення в них імпліцитної позиції СК, тобто А [S1 і S2... і Sn]→[AS1 і AS2... і ASn]→S1пр. S2пр. Snпр., де А – СК; S1, S2… Sn – сурядні частини складного речення; S1пр., S2пр.... Snпр. – прості речення (за А.П.Грищенком).


Такий підхід до проблеми вимагає вирішення двох основних питань: чи мають статус облігаторних компонентів спільний головний член, предикативна частина або слова, кваліфіковані у граматиці як такі, що стоять поза структурою речення, і чи вимагає статус цих функціональних різновидів СК відновлення їх у структурі речення? Ці питання будуть предметом розгляду у наступних розділах дисертації.


У безпосередньому зв’язку зі злитим реченням перебуває речення з однорідними членами, тому що в його межах, як і в першій конструкції, функціонує спільний головний член. СК у цьому випадку виступає елементом, щодо якого сурядні компоненти, поєднані з ним підрядним зв’язком, займають позиції однорідних членів. Обґрунтовані в лінгвістиці шляхи формування такої однорідності різні. В одному випадку речення зі спільним головним членом визначено як результат злиття (Ф.І.Буслаєв, М.І.Греч), стягнення (В.І.Сімович, І.І.Слинько), скупчення (І.С.Нечуй-Левицький), згортання (Граматика української мови (К.,1982), суміщення (Н.М.Леонтьєва) кількох простих речень в одну просту синтаксичну конструкцію на основі спільного слова чи спільної групи слів. В іншому – як наслідок об’єднання простих речень в одне складне речення, спільні слова в частинах якого не повторюються (“скорочуються” – О.В.Падучева) згідно з принципом економії мовних засобів (В.О.Богородицький, О.Х.Востоков, І.К.Кучеренко, П.Г.Перевлеський).


Питання кваліфікації речення зі спільним другорядним членом не викликає сумніву: така конструкція зараховується до сурядного типу складних речень. Частини цих речень мають власні предикативні основи, і жоден із компонентів однієї основи не є одночасно компонентом іншої, що, за словами М.І.Черемисіної, є визначальною рисою власне складних речень. З’ясування синтаксичного статусу речень зі спільним головним членом при відповідних однорідних членах неоднозначне, що зумовлено браком єдино прийнятого розуміння поняття “СК”.


Розділ ІІ – “Граматична природа спільного компонента” – присвячений з’ясуванню природи СК, вивченню специфіки структурної й семантичної організації та стилістичного використання речення зі спільним членом та речення з СК, що стоїть поза структурою речення, розкриттю взаємозв’язку конструкцій із СК та складних речень, структура яких членується на повні та неповні сурядні частини.


Поширена в сучасному мовознавстві кваліфікаційна диференціація речень зі спільним головним членом та речень зі спільним другорядним членом потребує перегляду. Функціональний різновид СК не повинен упливати на граматичний статус речень із СК, оскільки шляхи формування таких речень та однорідності сурядних частин у їх межах аналогічні, чого вимагає зміст поняття “СК”. У цьому випадку варто звернутися до одного з правил, чинних у логіці: “У нескороченій формі у звичайному мовленні виражаються такі конюнктивні судження (А^В), у яких судження А і судження В мають відмінні один від одного суб’єкти і предикати. Але найчастіше у звичайному мовленні конюнктивні судження виражаються не в їх повному, а в скороченому вигляді. Якщо в судженні А і в судженні В, конюнктивно сполучуваних, є однакові суб’єкти, то в другому судженні суб’єкт звичайно опускається, якщо ж вони мають однакові предикати, то предикат опускається в першому судженні” (Д.Г.Горський). Тому в судженнях на зразок: І земля пристроюється на празник єднання, земля вагітніє, земля родить, земля велить бути самим собою всьому живущому (Г.Хоткевич), Пахне очерет, пахне верба, і вода також пахне (Ю.Мушкетик) – однакові суб’єкти та однакові предикати можуть бути пропущені, що зумовлено законом економії мовних засобів, уникнення одноманітності мови та скорочення надлишкових елементів. Наслідком такої елімінації тотожних компонентів є переведення функціонально однакових компонентів, що, однак, функціонують кожен у межах своєї предикативної частини, на рівень однорідних та формування СК.


Різносуб’єктність при однакових предикатах та різнопредикатність при однакових суб’єктах є ознаками складних суджень: спільний предикат позначає однакові дії, які виконуються різними суб’єктами окремо; предикативні ознаки, виражені однорідними предикатами, співвідносні з однаковими або тим самим суб’єктами диференційовано, що пояснюється встановленими модальними й таксисними відношеннями між предикатами. Співвідношення речення й судження є незаперечним фактом логіко-граматичного синтаксису, а тому є підстави стверджувати, що речення з однорідними членами має не одну предикативну основу, як прийнято у традиційному синтаксисі. Кількість предикативних основ у поліпредикативному реченні з однорідними членами відповідає кількості самих однорідних членів, які стали однорідними внаслідок скорочення тотожних компонентів у предикативних частинах ССР (елементарного та багатокомпонентного). У нашому дослідженні за диференційну ознаку виділення ССР як різновиду складного речення покладено не формально-синтаксичну, а семантико-синтаксичну структуру речення (І.Р.Вихованець).


Спрощення тотожних компонентів передбачає і їх закономірне контекстне відновлення за кількістю однорідних членів, що свідчить про похідність речення з однорідними членами від ССР з повторюваними підметами або присудками. Однак похідна синтаксична конструкція відрізняється від вихідної тим, що членується на одне повне й решту неповних однотипних речень, у яких суб’єктна інтенція дієслова-предиката та предикатна інтенція субстантива-суб’єкта є відкритими. Наприклад:

















    
  

 


 


Партизани вміло підготувалися й [партизани] ставали до останньої гри (Ю.Яновський);

















    
  

 


 


Одцурається брат брата і дитини [одцурається] мати (Т.Шевченко),


де             – закрита суб’єктно-предикатна інтенція,             – відкрита суб’єктно-предикатна інтенція, у якій одна ланка спрощена і позначена як […].


Елімінація тотожних підметів та тотожних присудків у сурядних частинах складного речення зумовлюється тим, що тотожні форми іменних та дієслівних частин мови позначають відповідно однакові або ті самі суб’єкти та однакові предикати складного судження (тобто тотожність компонентів у формально-граматичному та семантичному плані), а предикативні частини вихідного структурного варіанта ССР характеризуються паралелізмом будови. Семантична тотожність підметів теж служить умовою їх спрощення. До таких конструкцій належать ССР з підметом-іменником та підметом-займенником (“ССР із референтно-тотожними підметами” – Н.В.Страшнова), які займають проміжне місце між вихідним реченням із повторюваними підметами, що є виразниками того самого суб’єкта, та похідним реченням зі спільним підметом. Наприклад: Весна ледачого не любить, вона проворного голубить (Нар. тв.) – Весна ледачого не любить, [весна, вона] проворного голубить.


Пропуск присудків можливий за умов, що присудки тотожні в семантичному плані й мають тотожні зовнішньо-синтаксичні категорії часу й способу. У реченнях на зразок Вичерпалися дитячі сльози, вичерпується і дощ (В.Бабляк) елімінація одного з присудків неможлива, оскільки вони різняться не лише внутрішньо-синтаксичною категорією роду, а й зовнішньо-синтаксичною категорією часу; тому спрощення таких присудків, хоча й тотожних у семантичному плані, призведе до змін у змісті речення та перекручення інформації.


Розглянувши речення зі спільним головним членом як результат спрощення тотожних компонентів, як трансформу і структурний варіант ССР з повторюваними компонентами, приходимо до висновку: спільний компонент, зокрема спільний головний член, – це такий самий компонент, що формально представлений лише в одній із сурядних частин.


Речення зі спільним другорядним членом відрізняються від звичайних складних речень змістовим та граматичним зв’язками між сурядними частинами. Ці синтаксичні конструкції представляють собою відкритий / закритий ряд однорідних предикативних частин, самостійне функціонування яких неможливе без відновлення в них елімінованих компонентів, тобто повторного називання СК. Необхідність відновлення спільного другорядного члена зумовлена відкритістю граматичних зв’язків та змістовою незавершеністю тих сурядних частин, у яких спільний другорядний член займає імпліцитну позицію. Наприклад:




















    
  
 

 


 


Нашої дружби ніхто не зламає, [нашої] сили ніхто не здолає (М.Рильський),

















    
  

 


 


В лісі дерева не заслоняли йому (Довбушу – О.Л.) світу, а в полях мжичка не сліпила [йому] очі (Б.Харчук),


Лист  жовтий  поволі    на   землю   спадав   та   ніжні  стократки [на землю] схилялись з журбою (О. Олесь),


де          – закритий граматичний зв’язок,           – відкритий граматичний зв’язок, у якому одна з ланок спрощена і позначена як [...].


Умови елімінації повторюваних другорядних членів і формування спільного другорядного члена дещо відрізняються від умов формування спільного головного члена: спільний другорядний член є результатом пропуску компонентів, формально тотожних і таких, що позначають ті самі, а не однакові, ознаки, об’єкти чи обставини. При цьому вирішальну роль у ході елімінації повторюваних другорядних членів має їх семантична тотожність. У реченнях на зразок Там син умирає, там дочка вже вмерла (П.Мирний) повторюваний обставинний прислівник позначає різні, навіть протилежні площини. У цьому випадку спрощення умовно тотожних обставин неможливе, тому що вони тотожні на формально-граматичному рівні, але відмінні на семантичному, а їх елімінація призведе до перекручення змісту вихідного речення.


Формування спільного другорядного члена, який функціонує, як правило, на початку першої сурядної частини, зумовлює структурну пристосованість та тісне змістове об’єднання сурядних предикативних частин, тобто свого роду структурно-семантичну взаємозалежність однорідних предикативних частин. Спільне означення ототожнює предмети з погляду належності тій самій особі або співвідносить предмети щодо їх тотожних кількісних характеристик. Вихідним моментом для загальносемантичної характеристики спільного додатка є зв’язок між діями, станами або ознаками і єдиним об’єктом, на який ці дії, стани або ознаки поширюються паралельно чи послідовно. Спільна обставина надає змістової взаємозалежності предикативним частинам щодо обставин здійснення кількох дій, виражених ними: просторової, темпоральної єдності, єдності чинника, єдності призначення дій або станів, єдності умови, всупереч якій відбуваються дії або тривають стани.


Окрему групу складають речення з СК, вираженим службовим словом (частка та сполучник). Ці морфологічні різновиди СК не вносять якихось змін у структуру ССР і не є структурно необхідними його елементами, однак вони надають вихідному реченню з повторюваними компонентами лаконічної форми та стилістичної вправності, сприяючи тісному змістовому взаємозв’язку сурядних частин. Наявність тотожних часток чи тотожних сполучників у структурі складного речення зумовлює акцентування уваги на кожній із частин повідомлення, а елімінація їх та формування СК забезпечує цілісність повідомлення та рівнозначність частин без акцентування уваги на деталях. Пор.: Хай нива заколоситься, хай щастя в хату проситься (Т.Одудько) – Хай нива заколоситься, щастя в хату проситься, І думками побіг у зелені гаї, де дерева шумлять і де журчать гамірливі потоки (Б.Лепкий) – І думками побіг у зелені гаї, де дерева шумлять і журчать гамірливі потоки.


Спільний вставний компонент, що стоїть поза структурою речення і має характер надсегментного компонента, виконує дві функції в структурі ССР: 1) вираження модальних, емоційних чи експресивних оцінок повідомлюваного; 2) конструктивну роль, подібну до ролі сполучника, зокрема єднального та розділового. У реченнях на зразок Може, майнули їй перед очима теж весільні коні чи помарились далекі сніги (С.Васильченко) можлива взаємозаміна спільного вставного компонента та сполучника. Пор.: Чи [може], майнули їй перед очима теж весільні коні чи [може] помарились далекі сніги.


Поняття “СК” та “однорідні члени (предикативні частини)” взаємозалежні. Сферою функціонування СК є синтаксичний рівень речення, оскільки однорідність елементів щодо СК є категорією синтаксичною, а однорідні елементи можуть бути “розгорнуті” (Н.С.Горкіна) до повних шляхом відновлення при кожному з них СК. Логічним є висновок: СК – це не той самий, а такий самий компонент у певній формі, у певному зв’язку зі своїм опорним словом, проте формально представлений лише в одній із сурядних частин. У семантичному плані СК стосується кожної з сурядних частин, оскільки позначає те саме або тотожні поняття об’єктивної дійсності. Граматичним зв’язком СК поєднаний із його опорним словом, що функціонує у найближчій до СК сурядній частині; решта сурядних частин має свої компоненти, семантично та граматично тотожні з СК, однак формально не представлені, що й зумовлює відкритість граматичних зв’язків у сурядних частинах (це положення стосується СК, вираженого повнозначним словом, що відповідає поняттю “член речення”).


Речення з СК – це не готовий знак певних явищ об’єктивної дійсності чи ланок мовленнєвого процесу, а синтаксична одиниця, структура якої зазнала значних трансформацій у процесі проектування з семантичного рівня на формально-граматичний. Унаслідок зазначених трансформацій повторювані компоненти семантичної будови, яким відповідають функціонально аналогічні структури мисленнєвого процесу і зв’язки об’єктивної дійсності, анулюються у формально-граматичній структурі і, як наслідок, утворюється речення з СК.


Елімінація та відновлення тотожних компонентів є тими мовними проявами синонімічних співвідношень, що забезпечують зв’язність тексту, уможливлюють паралельне функціонування повних і неповних варіантів реченнєвої структури. Речення з СК, як прямий результат дії закону економії мовних засобів, унаслідок якого “одна з ланок будови речення не вимовляється і в той же час фіксується свідомістю, є зрозумілою” (О.М.Пєшковський), – такий же “повноцінний комунікативний засіб мови, як і граматично повне речення” (О.О.Потебня), тобто речення з повторюваними компонентами. Називаючи не нову ситуацію, а ту саму, що названа повним реченням, тільки модифіковану, речення з СК має той самий синтаксичний статус, що й вихідне речення з повторюваними компонентами. Це – складне речення, що існує в його спрощеному структурному варіанті. Така змістова та структурна кореляція речення з повторюваними компонентами та речення з СК може бути представлена синонімічним семантико-синтаксичним співвідношенням “речення з повним повтором – речення з нульовим повтором”, у межах якого реалізується закон економії мовних засобів та уникнення надлишкового змісту. Структурні варіанти представленої моделі складного речення споріднені семантикою спільного та повторюваних компонентів, відмінні – повторенням компонента у вихідній синтаксичній конструкції.


Речення з СК не відрізняється від вихідної конструкції ні за змістом, ні за граматичним статусом. Єдина відмінність між реченням із повторюваними компонентами та похідним від нього реченням полягає в особливостях стилістичного використання. Повторення компонентів у формально-семантичній структурі речення має виразне емоційно-підсилювальне значення, тому що сприяє фіксуванню уваги на певних словах, чим збільшується їх вагомість у контексті й посилюється емоційний вплив. Крім цього, уживання надлишкових компонентів збільшує час сприймання повідомлення, що забезпечує краще засвоєння інформації. Стилістичне використання синтаксичної конструкції з СК має свою специфіку. Процес формування речення з СК зумовлений тенденцією до економії мовних засобів, а тому сприяє лаконізму, стилістичній вправності мовлення та уникненню надлишкової інформації.


Морфологічна природа СК полягає в тому, що він може бути представлений окремим словом (повнозначним чи службовим) та групою слів (прийменниково-іменною конструкцією, словосполученням, дієприкметниковим та дієприслівниковим зворотами, предикативною частиною). Семантико-функціональна природа СК різна: він може виконувати роль окремого члена речення (головного чи другорядного), і тоді його зміст відповідає поняттю “член речення”; роль предикативної частини; роль спільного сполучного або модального засобу. Функціонування СПЧ у межах речення автоматично переводить його на рівень БСР.


У розділі ІІІ – “Багатокомпонентні складні речення зі спільною предикативною частиною, особливості їх членування” – розглянуто неелементарні складні конструкції з СПЧ (головною та підрядною). З’ясування змісту поняття “СК” сприяло вирішенню суперечливих питань із досліджуваної проблеми, зокрема визначенню синтаксичного статусу речення з СПЧ та аналізу механізму реалізації ним певної структурної схеми; вивченню характеру змістових відношень у “складній головній” та “складній підрядній” частинах (Г.Ф.Гаврилова, Г.Ф.Калашникова, Г.П.Уханов) і його впливу на функціонування цих частин як єдиної цілої; диференціації речень зі спільною головною частиною та речень зі спільною підрядною частиною; доведенню факультативності підрядного сполучного засобу при так званій однорідній супідрядності.


Віднесеність БСР до складносурядної чи складнопідрядної синтаксичної конструкції визначається “домінантною структурною схемою основного членування” (Г.П.Уханов). Похідність речення з СПЧ щодо речення з повторюваними предикативними частинами, що зумовлено пропуском у формально-граматичній структурі повторюваних елементів, не впливає на кількість рівнів членування. Так, у реченні Будем слухати з тобою, Як степи співають, Як шумлять широкі ріки, Як вітри гуляють (О.Олесь) – Будем слухати з тобою, Як степи співають1, [Будем слухати з тобою,] Як шумлять широкі ріки2, [Будем слухати з тобою,] Як вітри гуляють3 на зовнішньому рівні вичленовуємо три сурядні блоки, що мають структуру складнопідрядних речень. Формування кожною з супідрядних частин разом зі спільною головною частиною мінімального складнопідрядного речення обґрунтоване й диференційованою віднесеністю однорідних супідрядних частин до спільної головної частини. Внутрішній рівень членування демонструє однотипні семантико-синтаксичні відношення (у поданому реченні – з’ясувальні) усередині сурядних блоків, з-поміж яких лише перший є повним.


Кількість складнопідрядних блоків у реченні з СПЧ є критерієм виділення структурних типів цих БСР, які представляють собою дво- і n-компонентні конструкції. Дво- і n-компонентність та виділення єднальних відношень на першому рівні членування свідчать про відкритість структури БСР; речення закритої структури обмежуються лише двокомпонентністю. Кількість складнопідрядних блоків у реченні зі спільною головною частиною формально відповідає кількості однорідних супідрядних частин, які стали однорідними внаслідок елімінації тотожних предикативних складових, а в реченні зі спільною підрядною частиною – кількості сурядних предикативних частин. За мінімуму сурядних блоків, які не є нагромадженням великого обсягу інформації, глибина речення з СПЧ може збільшуватися за рахунок ускладнення кожного з сурядних блоків, що спричиняє збільшення кількості рівнів членування.


Результати спостережень за членуванням БСР з СПЧ дали можливість зробити висновок про те, що ця синтаксична структура, по-перше, може бути побудована за формулою відкритої (в інших випадках – закритої) структури; по-друге, реалізує сурядно-підрядний тип БСР із провідним сурядним зв’язком; по-третє, відзначається неповнотою тих складнопідрядних блоків, у яких відбулася елімінація повторюваних предикативних частин.


Поняття “складна головна” та “складна підрядна” частини як вичленовані елементи речень зі спільною підрядною частиною та речень зі спільною головною частиною мають умовний характер. Елімінація тотожних предикативних частин, формування СПЧ і, відповідно, встановлення відношень однорідності в похідних реченнях зумовлені побудовою сурядних блоків – паралелізмом їх структур, що забезпечується єдністю “лексичних, морфологічних і синтаксичних засобів” (В.В.Казмін). Однорідні предикативні частини семантично незалежні між собою, що логічно заперечує формування ними складної головної чи складної підрядної частин, які функціонують як цілісні структури. Це пояснюється тим, що, по-перше, відбувається формування мінімального складнопідрядного речення кожною з однорідних частин, що забезпечується диференційованою віднесеністю їх до СПЧ; по-друге, існує можливість пропуску однієї однорідної частини або введення нової без зміни структурно-семантичної характеристики складної синтаксичної конструкції.


Аналіз граматичної природи СК і його ролі в структурній та семантичній організації речення дозволяє зробити такі висновки:


1.    Злите речення, речення з однорідними членами, ССР модифікованої моделі, БСР із сурядністю та підрядністю – складні синтаксичні конструкції, у межах яких функціонує СК і виступає елементом, щодо якого сурядні елементи, поєднані з ним підрядним зв’язком, займають позиції однорідних компонентів. СК сприяє тіснішому змістово-граматичному взаємозв’язкку сурядних частин, а також впливає на паралелізм їх структур.


2.    Речення з СК – це результат проектування семантичної будови речення з тотожними компонентами, яким відповідають функціонально аналогічні елементи формальної будови, на синтаксичний рівень. Цей процес супроводжується пропуском у реченнєвій структурі повторюваних компонентів. Умовою елімінації окремих компонентів у формально-синтаксичній структурі речення є їх тотожність у семантичному та граматичному плані.


3.    СК – це не той самий елемент для всіх сурядних частин речення, а такий самий, проте формально представлений лише один раз. Пропуск повторюваних компонентів спричиняє відкритість граматичних зв’язків і неповноту окремих сурядних частин, адже функціонування останніх неможливе без заповнення в них імпліцитної позиції СК.


4.    Елімінація повторюваних компонентів не призводить до втрати певної змістової інформації та формування граматично неправильної конструкції, оскільки похідне речення позначає не нову ситуацію, а ту саму, що названа вихідним реченням. Тому речення з СК має той самий синтаксичний статус, що й вихідне речення з повторюваними компонентами, – це складне речення, що існує в його спрощеному структурному варіанті.


5.    Змістова та структурна кореляція речення з повторюваними компонентами та речення з СК може бути представлена синонімічним семантико-синтаксичним співвідношенням “складне речення з повним повтором – складне речення з нульовим повтором”.


6.    Речення з СПЧ як похідний структурний варіант БСР має мінімум два рівні членування: на зовнішньому рівні виділяються сурядні блоки, які побудовані за схемою складнопідрядного речення; внутрішній рівень демонструє однотипні підрядні відношення в межах сурядних блоків. Тому речення з СПЧ реалізує сурядно-підрядний структурний тип БСР із провідним сурядним зв’язком.


7.    Дериваційні зв’язки між синтаксичними одиницями одного рангу спостерігаємо між СПЧ та спільним другорядним членом. Конструкція з СПЧ має мінімум два рівні членування, а його синтаксичний дериват – завжди на один рівень менше від вихідного речення.


8.    Диференціація речень зі спільною головною частиною та речень зі спільною підрядною частиною безпосередньо залежить від їх різноструктурної варіантності та змістової відмінності.


 


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины