ВЖИВАННЯ ПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТАХ РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ (на матеріалі англомовної прози та публіцистики) : ПРИМЕНЕНИЕ ПОДРЯДНЫХ предложений в тексте РАЗЛИЧНЫХ ФУНКЦИОНАЛЬНЫХ СТИЛЕЙ (на материале англоязычной прозы и публицистики)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проведеного дослідження; сформульовано мету та завдання; висунуто основні положення, що виносяться на захист; описано матеріал дослідження та методи його аналізу; розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність отриманих результатів.

Перший розділ “Теоретичні аспекти концепції функціонального стилю” присвячено теоретико-лінгвістичним засадам дослідження. Тут аналізуються концепції та погляди на стиль, коротко розглядаються загальнотеоретичні питання, безпосередньо пов’язані з темою дисертації. Їх вирішення дає змогу обґрунтувати доцільність статистичної методики в мовознавстві, а також визначити місце статистичних досліджень авторських розмежувань у колі проблем, пов’язаних з використанням формальних методів у лінгвостилістиці. Визначаються також подальші шляхи розв’язання поставлених завдань.

Варто зауважити, що вирішення складних теоретичних проблем про природу стилів мовлення не входить до кола проблем нашого дослідження. Ця робота ґрунтується на робочій гіпотезі, яка допускає існування стилів та їх вплив на манеру письма. До того ж береться до уваги той факт, що індивідуальна свобода вибору структурних варіантів на синтаксичному рівні значно вища, аніж на будь-якому іншому.

На сьогодні застосування статистики в синтаксисі дало змогу: дослідити розподіл знаків пунктуації (В.І. Перебийніс); класифікувати словосполучення за різними ознаками на основі їх частотних характеристик (Б.М. Головін). До того ж лінгвістам вдалося визначити розподіл за частинами мови і членами речень, за довжиною та типами речень у різних текстах та стилях (Г.М. Акімова; Г.А. Лєскісс); створити алгоритм аналізу структури речення (І.І. Волосевич); встановити відмінності щодо розподілу ступеня гніздування (ширини) структури фрази у науковому та художньому текстах (Г.Я. Мартиненко); виявити залежність між довжиною фрази та кількістю рівнів у графі             (І.П. Сєвбо). У результаті проведених експериментів отримано цікаві та достовірні лінгвістичні висновки.

Пропоноване дослідження базується на припущенні, що характерні особливості синтаксичної організації СПР можуть стати критерієм як для визначення індивідуально-авторського, так і функціонального стилів. Однак ми дотримуємося тієї думки, що дані нашого квантитативного дослідження художніх текстів у жодному разі не можуть бути підґрунтям для висновків про естетичність текстів того чи іншого автора, значення його твору. Вони лише уточнюють деякі спостереження і гіпотези, встановлюють ті або інші закономірності, завдяки яким можна проникнути у творчу лабораторію художника або пізнати специфіку жанру. Застосування статистичних методів для дослідження авторського стилю дає змогу глибше зрозуміти особливості мови художньої літератури та порівняти її з іншим різновидом мовлення – публіцистичним стилем, який у функціональному аспекті найбільш наближений  до художнього.

У другому розділі “Методика статистичного дослідження функціональних стилів на синтаксичному рівні” викладено теоретичні та методологічні основи роботи, схарактеризовано предмет дослідження, визначено параметри, за якими проводився експеримент, та описано їх характеристики; запропоновано і теоретично обґрунтовано методи використання апарату статистики у стилістико-синтаксичних дослідженнях.

Складнопідрядне речення, або гіпотаксис характеризується співвідношенням субординації його безпосередніх конституентів            (О.О. Прокопчук). Структурними диференційними ознаками СПР вважаються: поліпредикативність, що відрізняє складні речення від простих, і ознаки, що диференціюють складнопідрядні та складносурядні речення: різний ступінь самостійності частин, їх позиційна гнучкість та використання специфічних засобів зв’язку (Г.А. Вейхман) – тобто на відміну від складносурядного речення, яке містить не менше двох основних предикативних планів, – СПР має лише один основний предикативний план (Н.М. Сазонова). У цілому СПР – це граматично та інтонаційно оформлене ціле, що складається із взаємопов’язаних елементарних речень, для яких характерні елементи синсемантії, при цьому одне виступає структурним стрижнем цілого, а інше (інші) – граматично підпорядковане головному і водночас доповнює чи розкриває його (О.В. Гулига).

Звернення мовознавців до структурних характеристик СПР, які відрізняють останні від інших синтаксичних конструкцій, відобразилося як на їх тлумаченні, так і на принципах класифікації. Найприйнятнішою, з нашого погляду, є класифікація, що ґрунтується на уподібненні СПР до простого, а підрядних частин – до членів простого речення (побудована за цим принципом класифікаційна схема склалася, головним чином, у ХIХ ст.).

У завдання нашого дослідження не входить розроблення нового способу репрезентації синтаксичної структури фрази. Згідно з поставленою метою, серед параметрів, призначених для аналізу синтаксичної структури речення, ми вибрали три, які, на наш погляд, найчіткіше експлікують стилістико-синтаксичні особливості СПР: 1. – частота вживання підрядних речень; 2. – довжина СПР; 3. – глибина СПР.

Частота вживання підрядних речень у досліджуваних текстах є виявом різного ступеня комунікативної готовності елементів. Характеристикою поверхнево-структурного плану СПР виступає його довжина, а характеристики об’ємно-структурного масштабу виявляються в міру проникнення в реченнєву структурну глибину. При цьому йдеться не про глибинні та поверхневі структури в строгому розумінні обох термінів, а лише про зв’язки формально-синтаксичних параметрів з синтаксичною семантикою у найзагальнішому вигляді.

Перераховані вище діагностичні параметри дають вичерпне уявлення про архітектоніку основного компонента стилістичного синтаксису – речення, від особливостей композиційної структури якого залежить специфічність творчої манери письменника і своєрідність художнього та публіцистичного мовлення у цілому. Важливим є те, що всі обрані параметри доповнюють один одного, розкриваючи об’єкт дослідження з різних боків і, зрозуміло, лише одного з них недостатньо для характеристики функціонування синтаксичної системи у текстах різних стилів.

У третьому розділі “Функціонування підрядних речень у текстах художнього та публіцистичного стилів” проводяться експериментальні дослідження статистичної однорідності текстів, які оформляються у таблицях та графіках (41 таблиця, 8 графіків, 6 діаграм та 15 схем). В окремий підрозділ виноситься зіставлення результатів підрахунків.