СЕМАНТИКА СИМВОЛІВ ПРИРОДИ В ПОЕЗІЯХ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ: ЛІНГВОПОЕТИЧНИЙ ТА ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СЕМАНТИКА СИМВОЛІВ ПРИРОДИ В ПОЕЗІЯХ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ: ЛІНГВОПОЕТИЧНИЙ ТА ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТИ
Альтернативное Название: СЕМАНТИКА СИМВОЛОВ ПРИРОДЫ В поэзии Александра Олеся: ЛИНГВОПОЕТИЧНЫЕ И этнокультурные аспекты
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета, завдання, об’єкт і предмет, характеризуються методи дослідження, методологічна основа й джерельна база, розкривається наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, подається інформація про апробацію та публікації результатів дослідження.


У першому розділі “Сутність поняття “символ”, його основні характеристики” розглядається історія питання, визначаються вихідні теоретичні засади дослідження, зокрема встановлюється, що таке символ, які він має характерні риси, яким чином пов’язаний із ритуалом і міфом, за якими критеріями визначається в поетичному тексті, яку семантичну структуру має.


Термін “символ” є багатозначним. Очевидно, це пояснюється сферою його функціонування й відповідною формою вираження  (пікторальна, реальна, акціональна, вербальна). У лінгвістиці вивчається саме вербальна форма втілення символу та її різновиди – народно-поетичні (фольклорні), міфологічні, біблійні, книжні, художні, узуальні, індивідуально-авторські символи.


Благодатний ґрунт для вивчення поняття “символ” засобами лінгвістики підготували численні дослідження з фольклористики, культурології, міфології, етнографічні матеріали, літературознавчі студії, філософські пошуки природи символу, відкриття несвідомого та механізмів дії символів сновидінь у психології.


Під символом розуміємо одиницю вторинної номінації, основними рисами якої є: знаковий характер, образність, зумовленість екстралінгвальними факторами, культурно-національна маркованість, умотивованість, іманентна багатозначність, стійкість і відтворюваність, архетиповість, зв’язаність із міфом і ритуалом. За структурною класифікацією розрізняємо в поетичних текстах Олеся прості символи, виражені одним словом, і складні, виражені словосполученням. За лексико-семантичною класифікацією художні символи поета на позначення реалій тваринного світу – зоосимволи – розподіляються на: символи птахів – орнітосимволи (орел, ворон, сокіл, чайка та ін.) і символи звірів – фауноніми (вовк, дельфін, гієна, лев, хробак  та ін.). Символічні назви рослин – фітосимволи – класифікуємо як флоризми (конвалія, мак, фіалка, ценерарія, квітка  та ін.) – назви квітів, дендроніми (тополя, сосна, кипарис, дуб  та ін.) – назви дерев, фітоценози (гай, ліс, вишневий сад) – назви рослинних масивів.


Детальне теоретичне вивчення питання зв’язку символу з міфом і ритуалом дало можливість проаналізувати художні символи крізь призму фольклорних мотивів, які розкривають походження фаунонімів і фітонімів та їх особливостей, властивостей, частин; описують метаморфози й функціональні ознаки. Такий аналіз дозволяє, по-перше, виділити в поетичному тексті символи з міфопоетичним значенням – символи-міфологеми, а по-друге, виявити ті архетипові бінарні опозиції, які вони реалізують (жіночий – чоловічий, нижній – верхній, чорний – червоний (білий), смерть – життя, темрява – світло, позитивний – негативний). Символи-міфологеми, з одного боку, є продуктом конкретно-образного мислення сучасної людини, а з другого, – мають глибокий і неусвідомлений зв’язок із міфом і ритуалом. Усе це дає підстави стверджувати, що символи-міфологеми (якщо вони тільки не використовуються авторами як ремінісценції) є проявом міфологічного мислення. Олесь,  як і його попередники, використовує традиційні символи живої природи, які органічно поєднують у собі риси язичницької та християнської міфології, що свідчить про змішання поглядів народу.


Визначення символу як знака чи образу, віднесення його до класу метафори або алегорії спричинено багатоаспектністю самого поняття “символ”. Це викликає плутанину в термінологічному апараті, а тому виникає потреба у визначенні спільних та відмінних рис символу й суміжних явищ, у розробці критеріїв їх класифікації.


Мовний знак стає символом, коли розширюється за межі простих співвідношень і набуває безлічі складних асоціацій. Знак є тим підґрунтям, на якому будується символ, набуваючи абстрактного значення й культурно-національної маркованості.


Символ визначають через співвіднесення з образом або вказують на образну його природу. Образ стає символом тоді, коли отримує значущої функції в житті індивіда, нації, людства. Відповідно виділяють символи індивідуально-авторські, національні, загальнолюдські (архетипові).


Принципова відмінність символу від алегорії полягає в його багатозначності й відтворюваності. Сферою функціонування алегорії, на відміну від символу й образу, є свідомість окремих груп, верств населення.


Спільним для метафори й символу є механізм їх виникнення – унаслідок категоріального зсуву. Обидва семіотичні поняття співвідносяться з образом, мають образну основу, але якщо перехід від образу до метафори зумовлений художніми потребами, то перехід від образу до символу визначається екстралінгвальними факторами.


Символ може бути компонентом фразеологізму, а також  і фразеологізм може виступати як складний у структурному плані символ. Фразеологізми-символи відрізняються від слів-символів складною структурою, шляхом виникнення, місцем у предметно-вербальному комплексі.


За нашою класифікацією, символ у поетичному тексті визначається за шістьма критеріями. За комунікативною функцією символ безадресатний; за основою переносу – утворюється завдяки категоріальному зсуву; за призначенням – функціональний; за ієрархічними відношеннями між семіотичними поняттями (знака, алегорії, образу, метафори) символ співвідноситься з образом і знаком; за смисловою структурою він є трикомпонентним: складається з позначуваного, конотатора (термін Р. Барта) і семіотичної зв’язки, що визначає характер відношення плану вираження й плану змісту як конвенціональний. Сферою фу­нкціону­вання символу є колективна свідомість народу, про що свідчить здатність символу виражати трансцедентні смисли. Аналіз співвідношення символу й суміжних явищ показує практично всюдисущу символічну функцію, яка, як виявилося, притаманна образові, знаку (власне, на цих семіотичних поняттях символ і базується), метафорі, порівнянню, фразеологізму, що підтверджує думку О. Потебні про символічність усієї мови.


Розгляд структури символічного значення методом семно-компонентного аналізу в поєднанні з експериментальними методиками дає змогу виділити семи конотативного (емоційно-оцінного, експресивного, етнокультурного компонентів) й предметно-понятійного (емпіричного зокрема) макрокомпонентів лексем на позначення об’єктів природи, встановити нову ієрархічну залежність мікрокомпонентів у складі символічного значення, виявити активну роль диференціальних і латентних сем, простежити імпліцитний зв’язок символу з архетипом. Застосування теорії прототипів до аналізу структури значення символу дозволяє виявити у їх внутрішній формі, що включається до предметно-понятійного макрокомпонента, актуалізовані квазіаномальні ознаки (показовими в цьому плані є такі символи Олеся: безсмертник, цвіт папороті, цвітіння сосни, зозуля, лебединий спів).


У другому розділі “Функціонування символів природи в поезіях Олександра Олеся” розглядаються такі питання: способи трансформації традиційних символів у поетичному тексті Олеся; ступінь відображення культурно-національної конотації в символах поета; роль контекстуальних зв’язків у формуванні індивідуально-авторських значень і смислів символів; художні символи Олеся в читацькій проекції тексту. Лінгвопоетичний аспект вивчення семантики символів у процесі функціонування дає можливість простежити їх динаміку й еволюцію в індивідуальній символічній системі митця. Етнокультурний аспект аналізу символів у індивідуальному мовленні поета дозволяє розмежувати традиційні значення символів й індивідуально-авторські, виявити закодовану в них етнокультурну інформацію, що є визначальною рисою українського модернізму, представником якого є Олександр Олесь.


У поетичній мові Олеся спостерігаємо три випадки реалізації символічного значення. Поет поряд з уживанням узуальних фольклорних символів творить свої, індивідуально-авторські, а також надає суб’єктивних смислів традиційним символам. Традиційними вербальними символами вважаємо такі, які мають давнє походження й функціонують протягом тривалого історичного часу, є стійкими й повторюваними в різних текстах різних епох і авторів. Ці символи за джерелом походження можуть бути фольклорними, або народно-поетичними (барвінок, рута, рожа, любисток, мак, верба, вишня, дуб, калина, лоза, тополя, гай, ліс, вовк, змія, кінь, пес, ворон, крук, голуб, голубка, жайворонок, зозуля, ластівка, лебідь, лебідка, орел, сокіл, птах, сич, сова, соловей, чайка), біблійними (осика, терновий вінець, терни), міфологічними (нарцис, Фенікс, троянда, лавр, лебединий спів) тощо.


Ці ж самі символи в ідіостилі Олеся набувають індивідуально-авторських смислів, які виявляються шляхом семантико-стилістичного аналізу з урахуванням вертикального контексту, і функціонують як варіанти традиційних узуальних символів. Цей процес супроводжується трансформаціями семантичної структури символу, у якій спостерігаються розширення (любисток як символ братерської любові й злагоди в поезії “На цвинтар сумно не ідіть...”), звуження (змія – символ душевного болю в поезіях “Гарячий день, що бивсь тривожно...”, “В той час, коли від муки і безслав’я...”) й конкретизація значення (фенікс в поетичному світі Олеся символізує національне відродження), меліоративні зміни (символ гуси в поезії “Гуси чи лебеді в небі пливуть...” позначає рідний край, батьківську домівку) й пейоративні (гуси як символ рабської покори, національної несвідомості в поезії “Пролинуть їх міщанські дні...”), зумовлені позамовними факторами.


В індивідуально-авторських символах Олеся спостерігаємо розвиток нового символічного значення (акація – символ щастя, нарцис символізує віддане, палке й безпорадне кохання, ценерарія – ностальгію, айстри – розвіяні ілюзії, невиправдані сподівання, конвалія – рідний багатостраждальний край, Gentiana novalis є символом недосяжної та святої волі).


Аналіз індивідуально-авторських смислів і значень художніх символів Олеся крізь призму вертикального контексту показав, що митець творить символи відповідно до власних світоглядних позицій і провідних тенденцій світової літератури початку ХХ ст. Ці символи мають тісний зв’язок з етнокультурою.


У художніх символах етнокультурна інформація подається з проекцією на індивідуальну свідомість. У символічному значенні вона реалізується як культурно-національна конотація, яка виражається через емоційно-оцінні, експресивні потенції лексеми-прототипу символу. Назви тварин і рослин є словами, що належать до нейтральної лексики, проте у процесі символізації спостерігаємо розвиток їх нейтральних значень у бік позитивно чи негативно конотованих. Лексикографічними джерелами здебільшого фіксується експресивно-стилістичні, функціонально-стильові, прагматичні конотації слів на позначення природних реалій.


З метою визначення ролі етнокультурного контексту в процесі утворення символічного значення був проведений вільний асоціативний психолінгвістичний експеримент, у якому взяли участь студенти філологічного й природничого факультетів Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (усього 100 чоловік). За його результатами визначено індекс емоційної оцінки лексем-прототипів символів, стереотипні уявлення про “сумірність” людини й світу природи (В. Телія), що виражаються через еталони. Аналогічним чином за даними нашої картотеки символічних уживань природних реалій у поезіях Олеся вираховувалися індекси меліоративності / пейоративності символів поета. Отримані атрибутивні асоціати розподілялися за полярною емоційно-оцінною шкалою, позитивний полюс якої включає такі, виділені за словниковими позначками, параметри визначення конотації: ніжне, пестливе, схвальне, доброзичливе, шанобливе. Негативний полюс складають параметри: іронічне, саркастичне, грубе, несхвальне, презирливе, зневажливе, лайливе.


Аналіз конотації символів Олеся дав змогу зробити такі висновоки: 1) індивідуально-авторські смисли художніх символів митця при однакових показниках емоційно-оцінної конотації мають вищий ступінь експресивності порівняно із символами, вжитими в традиційному значенні (показовими є, наприклад, орнітосимволи сич і сова); 2) у семантиці художніх символів Олеся спостерігаємо поляризацію емоційно-оцінного потенціалу лексем-прототипів символів (орнітосимволи ворон, курка, пінгвін, сич, сова, яструб мають нульовий індекс меліоративності та індекс пейоративності – 1, а орнітосимволи голуб, лебідка, лебідь, сокіл, фенікс мають нульовий індекс пейоративності й індекс меліоративності – 1).


Аналіз культурно-національної конотації символів Олеся і лексем-прототипів символів засвідчив наявність в останніх високого етнокультурного потенціалу, який актуалізується в символічному значенні.


Для модернізму, представником якого є Олесь, залежність слова від конструктивних зв’язків у тексті є стильовою ознакою. Для поетики митця характерне вживання символу природи з кольоративом, який часто визначає його смисл. Наприклад,  зелений лист (листя) в поезії Олеся символізує життя й надію: “Листя зелене, наче надії, // В’яне і жовкне... край їм прийшов...” [Олесь, 547]. Жовтий (пожовклий) лист виступає символом умиранння надій: “Пожовклий лист в вікно моє влетів, // Немов про щось він мав сказати, // Немов один вмирати не хотів // І труп – між трупами лежати” [Олесь, 206]. Символічних функцій у творчості Олеся набувають дієслова, прислівники на позначення кольору, стану рослини, образу дії тварини (сіріти, чорніти, в’янути, розквітати). Символи природи в процесі взаємодії з кольоративами в мікроконтексті набувають ознак складних символів – таких, що мають внутрішню структуру й здатні зберігати своє значення в інших контекстах.


На рівні макроконтексту відбувається взаємодія символу з внутрішньою формою поетичного тексту, головними виразниками якої є семантичні домінанти, що визначені назвою поезії (“Айстри”, “Конвалія”, “Безсмертники”, “Лебединій зграї”, “Лебідь”).


Дослідження контекстуальних зв’язків символу з урахуванням вертикального контексту дало можливість простежити динаміку їх розвитку у творчості митця. Наприклад, символи лебідь і лебедина зграя в поезії Олеся “Лебединій зграї” (1904 р.) вступають у парадигматично-синонімічні відношення й символізують потяг до правди, волі й краси. У поезії “Лебідь” (1917 р.) символ лебідь протиставляється символові лебедина зграя як герой – інертній і пасивній масі. Еволюція символічного значення у творчості митця простежується при аналізі емоційно-оцінного конотативного компонента. Однозначно позитивне забарвлення символу з часом змінюється на негативне.


Експлікація індивідуально-авторських смислів і значень символів у поетичних текстах Олеся відбувається за законом семантичного узгодження, якому підпорядковано використання стилістичних прийомів (психологічний паралелізм, нагнітання, прийом контрасту). У структурі поезій Олеся художній символ нерідко виступає як семантична домінанта.


Розгляд художніх символів Олеся крізь призму читацької проекції тексту, тобто аналіз “від реципієнта” (І. Степанченко) за функціональною моделлю автор – текст – реципієнт (В. Бєлянін, О. Залевська, І. Марковіна, Ю. Сорокін, І. Степанченко), дає можливість верифікувати отримані в ході аналізу “від тексту” результати. З метою  виділення текстових елементів, які забезпечують адекватне сприйняття символів Олеся читачами, з’ясування ролі та місця фонових знань мовців у процесі інтерпретації художніх символів, а також виявлення обсягу, у якому реципієнти сприймають той чи інший символ у поетичному тексті Олеся, нами був проведений психолінгвістичний експеримент “контекстне перефразування”. Інформантами стали аспіранти та викладачі кафедр української мови, українознавства Харківського державного педагогічного університету  імені Г.С. Сковороди (усього 50 чоловік). Перед ними ставилося завдання пояснити значення 16-ти найбільш уживаних флоризмів-символів (барвінок, бузок, волошка, дзвіночки, конвалія, лавр, лілея, любисток, мак, мімоза, нарцис, папороть, пролісок, рута, троянда, фіалка) у пропонованих 30-ти поетичних текстах-стимулах Олеся.


Сприйняття тексту зумовлене суб’єктивними ознаками особистості реципієнта (його освітою, культурою, життєвим досвідом і т.ін.) й об’єктивними закономірностями (різними домінантами соціуму, етнополітичною ситуацією тощо). Порівняльний аналіз традиційних значень фітосимволів і асоціатів, поданих реципієнтами до визначених символів у поетичних текстах-стимулах, засвідчив органічний зв’язок символів Олеся з фольклором, “вростання” символічного значення в етнокультуру. Обмежена кількість варіантів (у межах 10) асоціацій на фітосимволи поезій Олеся пояснюється існуванням інваріанта тексту (В. Красних). Адекватне сприйняття художніх символів Олеся відбувається завдяки прозорій їх внутрішній формі, наявності пресуппозиції, а також певних текстових елементів, якими є семантичні домінанти. У ролі семантичних домінант часто виступають символи, ключові слова, назва твору, способи організації поетичного тексту та ін.


У третьому розділі “Символи природи в мовному вираженні основних концептів поетичного світу Олександра Олеся” здійснено опис символів живої природи як реалізаторів таких визначних образно-художніх ідіоконцептів: Україна, журба, радість, воля, краса, кохання. Вони виділені на основі аналізу поетичної творчості митця з урахуванням суб’єктивних ознак його особистості й об’єктивних закономірностей. Ці концепти також є культурними, оскільки мають культурну й соціальну значущість. Питанню вивчення мовних концептів присвячено праці Н. Арутюнової, Т. Булигіної, А. Вежбицької, А. Зеленька, О. Кубрякової, О. Падучевої, Л. Синельникової, Ю. Степанова, О. Шмельова.


Під концептом розуміємо фрагмент знання, ментальний образ, що виникає як превербальне утворення, яке частково вербалізується й знаходить вираження в мові. У концепті міститься інтралінгвальна та екстралінгвальна інформація, тобто  “знання про мову” й “знання в мові”. Образно-художні ідіоконцепти є одиницями ментального лексикону митця, його особистої концептуальної картини світу, що відбита в мовній картині світу. Символ пов’язаний із концептом ідеєю, смислом, який виражає.


Образно-художній ідіоконцепт “Україна” в поетичному світі Олеся виражає ставлення поета до 1) рідної природи, землі, 2) рідного народу, 3) його історії, 4) рідного краю з позицій емігранта.


Природа є першим складником ідіоконцепту “Україна”, через її реалії поет зображує рідний край як омріяний, вільний, щасливий. Реалізаторами цього значення в поетичному світі Олеся є фітосимволи: волошки, ковила, колосся, любисток, рута: “Ходім відсіль, де радощів немає, // Де все конає в щемках зла... // Ходім туди, де хвилями гуляє // Зелено-срібна ковила”. В аспекті етнокультури вони співвідносні саме з українським ментальним простором. У семантичній їх структурі наявні семи “український”, “рідний”, “дорогий”.


Реалії світу флори й фауни в поетичній мовній картині світу Олеся виступають як символи України (барвінок, волошки, конвалія, квітка, лілея, мак, лебідка, чайка). Уключення цих фітосимволів до ідіоконцепту “Україна” відбувається за законом асоціації, спільним показником у якому виступає етнокультурний ґрунт, що забезпечує адекватне сприйняття символів носіями української мови й культури. Олесь сприймає рідну землю як Мати: “Краю – чай-ко – соловію” (у поезії “Не цвітуть квітки зимою...”), “Чайка-Мати” (у поезії “Капелі”). Образ чайки в українському ментальному просторі є жіночим, виражає архетипову бінарну опозицію “жіночий – чоловічий”. У свідомості поета поняття “рідний край” і “рідна мати” суголосні. Ставлення до рідного краю як до матері є характерним для української фольклорної та літературної традицій (Т. Шевченко, П. Грабовський, Леся Українка, ВСамійленко, Б. Лепкий, А. Малишко, Б. Олійник, Д. Павличко, В. Стус, П. Тичина, М. Чернявський та ін.).


Українські національні символи ще гостріше сприймаються поетом в роки еміграції. У семантичній структурі символів Олеся на позначення рідної землі з’являються суб’єктивні семи “там, на Україні”, “не тут, на чужині”: “Очі – дві волошки в житі // На Вкраїні там, у нас. // Коси – жмут ясний пшениці // На дорозі там, у нас. // На дорозі під колеса // Взяв і кинув квітку хтось, // Як у нас, на Україні, // Взяв і кинув квітку хтось”.


Другим складником ідіоконцепту “Україна” є ставлення поета до народу. У поетичному світі Олеся український народ постає насамперед як форма національної та етнічної єдності. Олесь змальовує як позитивні риси народного характеру, так і негативні, причому чисельність негативно конотованих символів переважає: пси, свині, кроти, жаби, черва, хробак. У символічних значеннях цих слів актуалізуються семи емпіричного компонента й конотативного макрокомпонента, які описують тварин за естетичним враженням і загальною оцінкою зовнішності, за емоційним станом, настроєм, характером, темпераментом. Фаунонім пси, наприклад, у поезіях Олеся символізує продажність, прислужництво: “А Вас усюди пси продажні // На кожнім кроці бережуть, // За кожне слово нерозважне // Вас трибуналу віддадуть...”; “О земле-мати, не ридай, // Що ти недолюдків родила, // Що псів негідних наплодила // І в псах-синах знайшла свій край”. Фаунонім свині в поетичному світі Олеся є символом духовної ницості (у поезії “Хто боїться сонця...”), орнітосимволи кури (у поезії “Десять літ”), гуси (“Пролинуть їх міщанські дні...”, “На ставку купались гуси...”) символізують пасивність, інертність, байдужість до громадянського життя країни, фаунонім овечка – тупу покірливість (поезія “Потоптав її, билину...”). Зоосимволи ворон, сич, сова, шакали, гієни, вовки, звірі, гадюки, змії набувають у поезіях Олеся таких індивідуально-авторських смислів: агресивність, жорстокість, ворожість, сваволя, насильство. Символи лексико-семантичної групи “тварини” вступають у парадигматично-синонімічні відношення.


Олесь – поет контрастів у природі, в особистому й громадському житті. Позитивні символи митець уживає, описуючи відродження України (фенікс, пролісок), вони реалізують ідіоконцепт “воля” (орел, сокіл, жайворонок). Ідіоконцепти “воля” і “краса” реалізують мистецьке кредо Олеся. Опис символів природи, які репрезентують єдність цих концептів, здійснюємо через звернення до філософського розуміння понять “краса” і “воля”. У філософії поняття краса визначають як універсалію культури суб’єкт-об’єктного ряду, а поняття “воля” – як універсалію суб’єктного ряду. У творчості Олеся філософське поняття “воля” вживається в розумінні “свобода”: феномен волі співвідносний із індивідуальною сферою, а феномен свободи – із соціальною. Свобода волі трактується як здатність людини до самовизначення у своїх діях. Ідіоконцепт “воля” репрезентований у поетичній творчості Олеся здебільшого символами-флоризмами й орнітосимволами.


Ідіоконцепт “краса” у поетичній моделі світу Олеся реалізується в таких фітосимволах: мак, лілея, пролісок, квітка. Пейзажі, описи явищ природи у творах Олеся суголосні його думкам або контрастують з ними, завжди маючи асоціативний підтекст. Реально-предметні враження переносяться в соціальну площину, особисте стає засобом вираження загального, типового для того часу.


Аналіз символів природи крізь призму ідіоконцепту “кохання” показав єдність людини й Всесвіту. Таке світовідчуття було характерним для епохи модернізму. Реалізаторами концепту “кохання” у творчості Олеся виступають такі символи: рожа, нарцис, квітка (цвіт), мімоза, фіалка, конвалія, троянда, лілея, барвінок, голубка, лебідка, вінок.


Концепти “журба” та “радість” є наскрізними у творчості Олеся, вони ніби виступають індикаторами почуття любові, а відповідно – є складовими концепту “кохання”. Відмінною рисою Олесевої поезії є те, що протилежні за семантикою концепти “журба” та “радість” реалізуються через багатозначний символ квітка (цвіт). Емоційний стан зажуреності передається семантикою предикатів, що вживаються із цим символом: зів’яла, осипається, а також експлікується макроконтекстом.


Авторське сприйняття проявляється через ліричний суб’єкт першої особи (ліричного “я”) або третьої особи, що є безпосереднім учасником чи спостерігачем описуваних подій. Уключення поетичного тексту в сферу читача відбувається завдяки його можливості зіставити себе із суб’єктом поезії. Успіх повного й адекватного сприйняття поетичного тексту реципієнтом залежить від того, у якій мірі співпадатимуть суб’єктивні й об’єктивні параметри читача й ліричного суб’єкта.


Смислове наповнення символів Олеся підпорядковується й семантично узгоджується із семантичним об’ємом концепту. Різні лексико-семантичні варіанти одного символу можуть бути реалізаторами різних концептів – це залежить, по-перше, від емоційно-оцінного потенціалу лексеми-прототипу символу, а по-друге, від контекстуальних умов вираження символу.


Здійснений опис індивідуальної символічної системи через поняття “концепт” як елементу концептуальної та мовної картин світу показав залежність смислового наповнення Олесевих символів від семантичного обсягу концепту, здатність символів вступати в парадигматично-синонімічні й парадигматично-антонімічні відношення.


У висновках викладено основні результати дослідження.


1. Вивчення поняття “символ” багатьма науками – філософією, естетикою, семіотикою, психологією, літературознавством, фольклористикою, етнографією, лінгвістикою спричинило до різноаспектних його тлумачень і змішувань із суміжними явищами – алегорією, метафорою, знаком, образом. У лінгвістичній площині символ розглядається як одиниця вторинної номінації, що в поетичному творі виділяється за такими критеріями: комунікативною функцією, основою переносу, призначенням, за ієрархічними відношеннями між семіотичними поняттями, за смисловою структурою, характером відношення плану вираження й плану змісту. Символ визначається такими характерними рисами, як: знаковий характер, образність, зумовленість екстралінгвальними факторами, культурно-національна маркованість, умотивованість, іманентна багатозначність, стійкість і відтворюваність, архетиповість, зв’язаність із міфом і ритуалом, що свідчить, по-перше, про давність походження символів, а по-друге, про прояв міфологічного мислення в сучасної людини. Семантична структура символічного значення складається з макро- й мікрокомпонентів, які підлягають трансформаціям у процесі набуття словом символічних функцій. У символічному значенні має місце актуалізація квазіаномальних ознак, що представлені у внутрішній формі вербального символу.


2. У процесі функціонування в поетичному мовленні Олеся традиційні символи живої природи набувають індивідуально-авторських смислів і значень, а також вживаються поетом без зміни семантики. Механізм формування індивідуально-авторських смислів передбачає семантичні зміни у структурі традиційного символу: розширення, звуження, конкретизацію значення, меліоративні й пейоративні зміни. Факторами творення індивідуально-авторських смислів і значень символів у поетичному мовленні Олеся є: етнокультурний контекст, світоглядні позиції митця, провідні тенденції української та світової літератури.


3. Етнокультурний контекст виявляється в процесі аналізу культурно-національної конотації символу, яка імпліцитно присутня в лексемі-прототипові символу й виражається через емоційно-оцінні й експресивні її потенції. Індивідуально-авторські смисли художніх символів Олеся при однакових показниках емоційно-оцінної конотації мають вищий ступінь експресивності порівняно із символами, вжитими в традиційному значенні; у семантиці художніх символів спостерігається поляризація емоційно-оцінного потенціалу лексем-прототипів символів.


4. Аналіз семантики символів Олеся крізь призму читацької проекції тексту дав змогу виділити фактори, які зумовлюють адекватне сприйняття символів Олеся читацькою аудиторією. Це такі фактори: наявність спільного етнокультурного субстрату, прозора внутрішня форма символів, наявність пресуппозиції, а також певних текстових елементів, якими є ключові слова, назва твору, способи організації поетичного тексту.


5. Символи як культурно марковані одиниці виступають реалізаторами основних образно-художніх ідіоконцептів поетичного світу Олеся – Україна, воля, краса, кохання, журба, радість, що також є концептами української культури. Аналіз художніх символів крізь призму ідіоконцептів показав, що релевантними для індивідуальної свідомості Олеся є паралелізм явищ природи і громадського життя, душевних переживань людини, контрасне світосприйняття.


6. Синтагматичні відношення символів виявляються через 1) аналіз макро- та мікроконтекстуальних зв’язків символу, залежність символічного значення від яких є стильовою ознакою поетики модернізму (утворення складних символів, вплив символічного значення кольоративу на символ); 2) аналіз стилістичних прийомів (психологічний паралелізм, нагнітання, прийом контрасту), використання яких підпорядковано закону семантичного узгодження.


 


Парадигматичні відношення символів визначаються їх полісемантичною структурою, у якій різні лексико-семантичні варіанти можуть реалізовувати різні концепти, що зумовлено емоційно-оцінним потенціалом лексеми-прототипу символу та умовами їх реалізації в контексті поетичного твору.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины