РОЛЬ ЭКСПРЕССИВНОСТИ РУССКОГО ДЕТСКОГО ФОЛЬКЛОРА В ФОРМИРОВАНИИ ЯЗЫКОВОЙ ЛИЧНОСТИ РЕБЕНКА

Краткое содержание

У “Вступі”  обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначається   мета, завдання роботи, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення, визначаються методи дослідження, подаються відомості про апробацію.

Перший розділ "Роль пестушок у формуванні мовної особистості дитини”. Пестушки уявляють собою перший, домовний, період онтогенезу, тобто початковий етап у формуванні мовної особистості дитини. Назва жанру визначається  його характером і походить  від мотиванта "пестити, бавити, носити на руках, виховувати, плекати, ходити за дитиною".

Пестушки входять у життя дитини з перших днів і супроводжують її, як правило, до кінця першого року. Твори цього жанру виконують певну побутову функцію: вони виступають прийомами фізичного виховання дитини з ритмічно організованим вербальним супроводом.

Головною особливістю жанру є його мажорність. Радісний настрій дитини створюється опосередковано – через приємні відчуття від доторкання рук матері у процесі масажу, під час вільних рухів ручок і ніжок, а також від спілкування з мамою: її емоційний стан (любов, ласка, ніжність) є своєрідною комунікативною настановою для дитини – навіювання малюкові позитивних емоцій.

Пестушки розглядаються у текстовому аспекті. Тексти класифікуються за фізіологічно-цільовим призначенням:

1) масаж тіла дитини (плекання): Куй, куй, ковалек,  Подкуй чеботок. На маленькую ножку Золоту подковку. Подай подковку. Подай молоток Подковать чеботок;

2) навчання свідомим рухам руками (розведення ручок дитини): Уты, уты полетели, На головку сели. Сели, сели посидели Да опять полетели;

3) зміцнення опорно-рухових функцій (тренування ніжок, навчання ходінню, стрибкам): Тра-та-та, тра-та-та! Вышла кошка за кота. Кот ходит по лавочке, Водит кошку за лапочки; Топы, топы по лавочке, Цапы, цапы за лапочки;

4) подолання страху висоти, тренування вестибулярного апарату (гойдання дитини угору і донизу):  А тпру, тпру, тпру! А тпру, тпру, тпру! Не вари кашу круту,  Вари жиденькую, Вари мяконькую;

5) утішання з примовляннями (під час купання, при ударі): У лисы боли, У волка боли, У Николаши боль На березку в лес улети;

6) стимулювання мовленнєвої діяльності дитини (коли вона аґукає): Ах, поёт, поёт Соловушка! Ах поёт, поёт молоденький..

За обсягом пестушки – це невеликі  (від 2-х до 8-ми рядків) тексти, що репрезентують один маленький сюжет. Для пестушок є характерною форма монологу, що сприяє створенню позитивного емоційного напруження. Тексти пестушок виступають як перше знайомство дитини з навколишнім середовищем і несуть інформацію про нього; через денотат дитина опосередковано вводиться у світ процесів праці, а у її свідомості формується певне ставлення до праці як до основної морально-етичної цінності життя.

Посиленню експресивності у текстах пестушок сприяють різноманітні повтори (Куй, куй, ковалек; Уты, уты петушок), синтаксичний паралелізм структур (На горе - стручки, Под горой – лопатки; Вода текучая, Дитя растучее). Семантична насиченість текстів посилюється символікою образів: Гусь – символ уважності і передбачення; Лебідь – символ чистоти, милосердя; Вода – символ благословення Божого.

Лексика пестушок обмежена: як  правило, вербалізується лише те, що оточує дитину, що постійно підкріплюється зоровими образами. Пам’ять дитини не перевантажується зайвими, складними для розуміння абстрактними мовними значеннями.

Тематично лексику пестушок можна поділити на 14 груп, компоненти яких постійно повторюються у текстах аналізованого жанру. Це назви: членів родини (маменька, тятенька, бабушка, дедушка, брат), частин тіла дитини (ручки, ножки, роток, головка), домашніх і диких тварин та птахів (кот/кошка, собака, лошадка, лиса), одягу (рубашечка, чеботок), речей хатнього вжитку (сковородка, молоток), будівель (избушка, поветка), найбільш характерних дій (летать, бежать, идти, сидеть, водить, поймать), процесів праці (ловить [рыбку], печь [пироги], подковать [чеботок]) тощо.

Оскільки перший рік життя дитини є етапом, коли вона проходить шлях від пізнавання звукової форми слова до співвіднесення її з кон­кретними реаліями не тільки на рівні сприйняття, а й на рівні відтворення мови, головним завданням лексики пестушок є закладання у пам’ять дитини певних формул асоціативно пов’язаних між собою слів або асоціативних рядів слів. Таке засвоєння готових формул є набагато ефективнішим, ніж засвоєння ізольованих від контексту або ситуації слів. Асоціативно-семантичні формули, репрезентовані у текстах пестушок, подають три найбільш продуктивних моделі: суб’єкт + дія (Гуси летели, Лебеди летели); суб’єкт + дія + об’єкт (у більшості  прикладів з імплікованим суб’єктом, що пояснюється узагальненим характером конструкцій: Куй, подкуй – чеботок); суб’єкт + дія + місце її здійснення (Большие ноги шли по дороге – Маленькие ножки бежали по дорожке). Асоціативно-семантичні ряди формуються за рахунок синонімів (хорошенький, пригоженький), антонімічних пар (большие – маленькие, кверху – книзу), найменувань осіб, тварин за статевою ознакою (кот – кошка, дед – баба). Асоціативне поле утворюється лише за умови найменування ситуації (як правило, місця дії) та її учасників (напр., слово-стимул – лес і слова-асоціати – волк, лиса).

Повнозначні частини мови розподіляються у аналізованому жанрі у такий спосіб: іменників – 60% (від загальної кількості одиниць), дієслів – 28%, прикметників – 8% (з повторюванням), прислівників – 3%, займенників – 1%. Така статистика є свідченням того, що головною функцією слова у пестушках є номінативна, тому що дитина фіксує у своїй свідомості речі і дії у процесі накопичення інформації про навколишній світ.

Важливу роль у здійсненні експресивного ефекту у пестушках виконують демінутивні суфікси: -к- (ручки, головка, лошадка, рыбка), -ок-/-ек- (роток, чеботок, петушок, ковалек), -еньк- (маменька, тятенька, Коленька, хорошенький, пригоженький), -ечк- (рубашечка), -очк- (лавочка, лапочка), -ушк- (соловушка, бабушка, дедушка), -юшк- (Ванюшка).

Синтаксис пестушок характеризується надзвичайною лаконічністю. Найбільш уживані прості речення, непоширені і малопоширені (одним, рідше – двома другорядними членами): Лунь плывет. Наловил дед щук. Большие ноги шли по дороге. Ефективним синтаксичним засобом експресивності є еліптичні конструкції: На горе пичужки; Под горой - лопатки.

Фонетична і ритмомелодійна організація є домінуючою для пестушок. Для дитини, яка за своїми віковими психологічними особливостями дуже чутлива до ритму, мелодійності мови, фонетичний аспект тексту має особливе значення. Ритмічність тексту пестушок створюється однаковою кількістю наголошених складів у кожному рядку (2-3, 3-5 залежно від довжини рядка): Тра-та-та, тра-та-та, Вышла кошка за кота.

У пестушках простежується тенденція до стабільного римування. Там, де рима відсутня, милозвучність та музично-звукове оформлення здійснюється повторенням того самого слова: Чук, чук, чук, чук, Наловил дед щук, Баба рыбку напекла, Сковородка утекла. У деяких строфах стабільна рима послаблюється і римуються лише окремі рядки: Петушок, петушок,  На поветку взлетел, Трое лапотки сплел – И себе, и  жене, и свояченице.

Пестушки багаті на різні алітерації та асонанси, напр.; Ножки, ножки, куда вы бежите? - В лесок по мошок: Избушку лешить, Чтобы не холодно жить.

Висока концентрація у пестушках певних приголосних і голосних слугує навчальній меті: запам’ятанню звука і розпізнаванню його у слові, мовленні, відпрацюванню мовних навичок, тобто стимуляції наслідувальних здібностей, тренуванню артикуляційного апарату і підготовці його до відтворення мовлення.

У другому розділі "Забавлянки як другий етап розвитку мовної особистості дитини" розглядаються мовні особливості названого жанру. Забавлянки у процес мовного виховання дитини вводяться на 2-3-му роках її життя, коли вона вже опанувала співвіднесеність мовної форми слова з певними предметами і діями навколишнього світу.        

Головним призначенням жанру є втішання дитини, створення радісного настрою і підготовка її у процесі гри до активного пізнання реального світу.  На відміну від пестушок і колискових пісень, у забавлянках закладаються основи морального та етичного виховання дитини.

На текстовому рівні забавлянки являють собою коротенькі пісні (6-13 рядків, що складаються з одного-двох, рідше – трьох слів), удвічі більші за обсягом від пестушок. Сюжет забавлянок розвинений і містить повчання. Відображення у забавлянках реалій сільського життя, повчальна мета творів цього жанру зумовлюють їх тематику: головною залишається тема праці, необхідність її для всіх членів суспільства, осуд лінощів, дармоїдства (Этому дала. А тебе не дам. Ты в лес не ходил, Дров не рубил, Воды не носил,  Печь не топил – Не дам тебе кашки). Не менш поширеною є й тема дозвілля як заслуженого відпочинку: А малышке песни петь, Песни петь да плясать, Старших братьев потешать.

На відміну від пестушок, де ще забагато монологів, у забавлянках вже з’являються діалогічні форми: – Мальчик-пальчик, Где ты был? – С этим братцем Печь топил, С этим братцем Щи варил, С этим братцем Кашу ел, С этим братцем Песни пел.

Оскільки маленька дитина схильна до звуконаслідування, у забавлянках активізується ономатопея: Прр! (зупинка коня), Бух! (звук при падінні) тощо.

У забавлянках уже формуються семантичні поля: 1) процеси їжі (ели, пили, кормила, угощала); 2) процеси комунікації (спрашивать, говорить); 3)  процеси людської  праці (ткать, поливать, варить, рубить, топить); 4) процеси розваг (играть, петь, плясать, потешать).

Зростає роль і  кількість займенників і прикметників, вводиться лічба від одного до п’яти (відповідно до кількості пальців на одній руці), негація.

Асоціативно-семантичні формули і ряди, що були представлені у пестушках, у забавлянках повторюються з іншим лексичним наповненням. Це пояс­нюється передусім тим, що ґрунт для зберігання інформації вже за­кладено, а принципи відпрацьовано.

Серед синтаксичних особливостей забавлянок виявлено переважання еліптичних конструкцій “питання-відповідь”, яким притаманна особлива динамічність та експресивність, інверсія:  – Тим-тилим, куда пошел? - Тим-тилим, в земляночку. – Тим-тилим, зачем пошел? – Тим-тилим, пельмешки есть. – Тим-тилим, какие они? – Тим-тилим, мясны они. Діалогічні конструкції закладають у пам’ять дитини певні готові до відтворення кліше: “куди?” – форма знахідного відмінка (в земляночку, в Киев), “що?” – форма називного відмінка (рожь, калач). У реченнях варіюються питання: що? хто? де? чого? куди? чим? нащо? які? – і можливі форми відповідей.

Найхарактерніша особливість ритмомелодики забавлянок – постійна зміна ритму у межах одного тексту: несподівані паузи, наголоси, різне римування порушують монотонність, сприяючи створенню експресивного ефекту: Сорока, сорока, Где была?– Далеко; В лесу на опушке, на попрядушке. Кашу варила. На порог становила, Деток кормила, Гостей собирала, Всех угощала.  Одному – ложечку, Другому – ложечку, А третьему –  целую поварешечку.

Поширеними у забавлянках є асонанси та алітерації: активне використання асонансів (а, и, е)  сприяє передачі почуттів, створенню бадьорого настрою, що є дуже важливим для творів цього жанру, оскільки: по-перше, враховується підвищена вікова емоційність дитини; по-друге, досягається основна мета забавлянок – створення радісного настрою. Використання голосних створює особливу мелодійність, співучість, позитивно впливає на естетичне формування особистості. Сонорні надають звучанню особливої м’якості і плавності (Ладушки, ладушки, Где были? – У бабушки; Большаку дрова рубить; Ехал пан, ехал пан і таке інше).

Третій розділ "Примовки як засіб формування світосприйняття дитини” присвячений третьому жанру колискового фольклору, який являє собою кумедне оповідання або висловлення, що має гумористичний відтінок і відповідає наступному періоду розумового і психічного розвитку дитини від 2-х до 6-ти років. Вони вживаються з метою розширення кругозору малечі, розкриття естетичної суті гри.

Примовки розглядаються у текстовому аспекті, подається розгалужена класифікація творів аналізованого жанру  з подальшим їх описом: 1) коротенькі пісеньки (Наша доченька в дому; Котишко-мурышко); 2) примовки-жарти, що генетично походять від жартівливих пісень скоморохів (Кошка в лукошке; Долгоногий журавель); 3) кумулятив­ні пісеньки, які насправді є невеличкими казками ( Пошла коза;   Повелел гриб боровик;   Жил-был  у  бабушки  серенький  козлик );

4) контаміновані пісеньки, що партитивно представляють у межах одного контексту особ­ливості майже всіх піджанрів примовок (Ай, ду-ду-ду-ду-ду, Потерял мужик трубу; Кукареку петушок); 5) діалогічні примовки, що походять від ігрових приспівок (Ты сорока, ты, сорока;  Кисонька-мурысонька);                       6) примовки-притчі з яскраво вираженим повчальним елементом (Сбил-сколотил – вот колесо; Федул, что губы надул); 7) небилиці-перекручування – пісеньки або віршики, де все поставлено “з ніг на голову” (Ехала деревня мимо мужика; Между небом и землей поросенок рылся).

Оскільки тексти примовок більші за обсягом, ніж тексти попередніх двох жанрів, збільшується й кількість лексем, що повніше відображають мовну картину світу:

1)     з’являються нові найменування людей за їх соціальним станом (мужик, боярин, начальник, пан, поп, дьякон, батрачишко), національністю (татарин), родом занять (музыканты, гребцы, косец); нові найменування фрагментів сільського житла (хата, окошко, печка), географічних об’єктів (город, село), продуктів (лепешки, молоко, оладушек);

2)     поповнюється ряд найменувань членів родини (жена, муж, сестрица, зять), номінацій рослинного та тваринного світу (коровки, козляточки, бычок, барашки, свиньи, медведь, зайка, ежи, белка) тощо.

У процесі підростання дитини її увага переходить з найменування реалії на її дію, тому у текстах примовок збільшується кількість дієслів зі значенням власне дії (поехать, уйти, скакать), ста­ну (сидеть, лежать), з сенсорним значенням (послушать, похваляться) тощо. Збільшується група евалюативів – з’являються нові демінутивні суфік­си: -ик- (мальчик, котик), -иц- (сестрица, платьице), -урк- (кошурка, печурки),  -ишк-/-ышк-  (котишко, лобышко).

Щодо засобів творення експресивності, то епітети і метафори у примовках зафіксовано у невеликій кількості і, як правило, у пояснювальній функції: козы рогаты (а не безрогі), жить в достатке (тобто добре), ложка большая (а не маленька) тощо. Використовуються постійні епітети (серый коток, красные девки, кони вороные, уздечки золотые), колоративи (желтый сарафан, сер медведь, черный ворон).

Серед синтаксичних особливостей примовок головною є поява блоків однорідних присудків, що роблять монопредикатну структуру поліпредикатною і подовжують її: Сова с печи соскочила, Журавля с пола стащила; Маленькие козлятки В амбарах гуляют, Муку  засыпают. Кількісно активізуються означення  (богатые мужики, вкусный пирог, в красных сапогах).Точні та місткі конструкції  допомагають дитині сприймати великі за обсягом тексти.

Фонетика і ритмомелодика примовок відзначаються монотонним, спокійним ритмом, створеним повторенням однотипних форм і конструкцій (в дому, в меду, в саду;  Овес толкла, просо сеяла, горох веяла); абсо­лютною відповідністю наголошених та ненаголошених складів (Наша доченька в дому, Что оладушки в меду, Сладко яблочко в саду); чергуванням конструкцій “питання-відповідь” та внутрішніх рим (Бабушка-Ульяна, Где была-гуляла,  Какое чудо видела? – Курочку рябушку с  петушком на дорожках). Експресивний ефект примовок підкріплюється звуконаслідуванням: А чуку,  чуку, чуку,  Я горошек молочу; Ай, ду-ду-ду-ду-ду – Сидел жорув на дубу.

Асонанси та алітерації, які у попередніх жанрах виступали засобом підготовки артикуляційного апарату дитини до майбутнього звукового відтворення мовних компонентів, у примовках виступають  активним евфонічним засобом, що посилює концентрацію уваги слухача і слугує поширенню інформації через звукові асоціації.

У  четвертому розділі “Колискові пісні як об’єднуючий елемент вікових періодів розвитку мовної особистості дитини" аналізується один з найдавніших жанрів фольклору – колискові пісні, що зберігають уявлення про світ і життя, а також давні язичницькі образи. Твори цього жанру умовно поділено на чотири групи: 1) пісні, де репрезентуються образи Сну, Дрімоти; 2) пісні, що відбивають мотив "звеличування колиски"; 3) пісні-монологи про тварин;  4) ліричні колискові. У текстах цих пісень з’являються нові образи, які раніше були невідомими дитині, – міфологічні Сон, Дрімота (Сон идет по лавочке, Дрема по другой; Спи, усни, Бай, бай, бай! Угомон тебя возьми); поняття сільського щастя взагалі і майбутньої щасливої долі дитини зокрема (Алексейка подрастет, С татой на море пойдет, Станет рыбку ловить, Станет Машу кормить).

Оскільки колискові вводяться у життя дитини від народження і супроводжують її до 7-ми років, їх лексичний склад і набір граматичних форм практично дублюють всі три попередні жанри. Зважаючи на те, що жанр колискової пісні дуже давній, її лексика, завдяки динамічній інерції, утримує багато того, що вийшло з ужитку у сучасній мові. Це передусім короткі форми прикметників (красны девки, парчева шуба, вырастешь больша, дочка маленька); діалектизми (кони спряжены // запряжены, осердиться // рассердиться, гулевать // ворковать, шишь // тише, йисты // есть, пекет // печет, тя // тебя, мово, мойво // моего), застарілі префіксальні форми дієслів (выспрашивать, величать), нестандартні компаративи (почище, покраше).

Серед художніх засобів і прийомів колискових  пісень особливе місце посідають епітети та метафори. Активне використання епітетів викликано передусім тим, що колискова – пісня матері, через яку вона виражає своє ставлення до дитини, свої мрії про її  щастя, своє бажання дати їй все найкраще (чистые поля, доброе здоровьице, малиночка сладенька, сладкий сон, колыбелька золота, полозочки серебряные). Значення реалій посилюється продуктивними тавтологічними епітетами (старые старушки, молодые молодки).

Метафора як художній прийом у фольклорно-пісенних творах уживається рідко: Сон в беленькой рубашечке, Дремота в голубой; Неразумная дрема.

Синтаксичною особливістю колискових пісень є наявність складних речень, що являють собою нанизування простих, переважно непоширених речень, з безсполучниковим зв’язком, оскільки асиндетон – явище, яке притаманне саме формі усного мовлення. У  колискових піснях частіше використовуються апеляти, які фіксувалися у попередніх жанрах лише в окремих текстах. Це звертання до міфологічних персонажів (Сон, Бука, Дрема, Угомон), до тварин і птахів, явищ природи (Приди, котик, ночевать; Ты мороз, мороз, Не показывай нос; Шишь вы, куры, не шумите).

Широко вживана в текстах колискових пісень інверсія – прийом, що акцентує увагу на певній дії, предметі або ознаці. Зміна тема-ремної організації зміщує інтонаційний центр речення: смислове ядро переноситься на дію і активізує сприйняття адресата. Інверсія присудка посилюється анафорою: Пошел котик во лесок, Принес Тане поясок. Пошел котик по лавочке, Принес Тане бараночки. Постпозиція узгодженого означення посилює його змістове навантаження, оскільки атрибутивне значення ускладнюється предикатним (перинушка пухова, бабушка стара, кирпич тепленький, в колыбельке восковой).

Фонетичний і ритмомелодійний аспект є домінуючим у творенні експресивності аналізованих текстів, тому що колискова – це жанр вокальний, і саме тут мелодія і наспів є первісними щодо слова і змісту. Виключну роль у колискових відіграють повтори (слів, форм, конструкцій), енклітики і проклітики (Кисти до полу висят; Уж как Сон идет по лавочке; Перо выронила, Кошка выскочила), трансакцентація (Очень хороша и собою пригожа).

Рима колискових пісень твориться співзвучністю голосних, які кількісно переважають приголосні. Це пояснюється специфікою голосних звуків:  саме голосні є  основою вокалу: Баю, баю, баиньки; Ай, люли, ай,  люли; Ай, дуду, ай, дуду; Баю милую дитю).  Консонанти ж містять у собі лише враження від зовнішніх предметів. Звукова фраза колискової сприяє кращому запам`ятовуванню змісту. Асонанси та алітерація допомагають дитині засвоювати звуки мовлення, формують чуттєве сприйняття навколишнього світу та закладають основи її подальшої мовної діяльності.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження текстів чотирьох жанрів російського дитячого фольклору – пестушок, забавлянок, примовок та колискових пісень – дозволяє зробити загальні висновки.

Формування мовної особистості – глобальна проблема, яка охоплює всі мовні аспекти і перебуває на стику різних галузей науки: лінгвістики, психології, соціології, психолінгвістики, що обумовлює залучення до аналізу мови жанрів дитячого фольклору деяких екстралінгвістичних факторів.

Пестушки, забавлянки, примовки та колискові пісні є першим кроком в опануванні дитиною навколишнього світу, а наївна первісна мовна модель світу, що відбивається у них, формує в дитині основи морально-етичних, культурно-національних та вербальних традицій народу, з якого вона вийшла.

Пестушки ґрунтуються на простому мовному супроводженні і репрезентують суто монологічні форми.

Лексика пестушок закладає в дитині основи асоціативного мислення та мислення за аналогією: кожна лексема-ім‘я візуально супроводжується поняттям, яке вона позначає: частини тіла людини, назви домашніх тварин і птахів, одягу, предметів хатнього вжитку, будов, рослин тощо.

На відміну від пестушок, у забавлянках до монологічних форм, які залишаються продуктивними, додаються діалогічні конструкції.

Лексика забавлянок теж максимально конкретна, орієнтована на зорове сприйняття. Розширюється лише лексичний діапазон забавлянок – уводяться нові поняття, експансується уявлення про роль особистості в ситуації, перераховуються нові дії. Збільшується кількість дієслів і займенників, вперше використовується лічба.

Примовки на відміну від попередніх двох жанрів репрезентують розгалужену класифікацію: різні пісеньки (короткі, кумулятивні, контаміновані), притчі, жарти, перекручування. У їх тексти вводиться новий фантастичний елемент, який посилює експресивність і емотивність тексту. Збільшується кількість лексем-іменників, що називають людей за походженням, національністю, родом занять, соціальним станом. Особливу групу становлять субстантиви з пейоративною семантикою, що не використовуються у пестушках і забавлянках. Значно активізуються евалюативи, що функціонують як засіб творення експресивності текстів і виступають фактором емоційного впливу.

Колискові пісні репрезентують менш розгалужену тематичну класифікацію, ніж примовки і представлені лише чотирма типами: пісні про Сон та Дрімоту; монологи про тварин; ліричні пісні і пісні, що відбивають мотив “звеличування колиски”, але саме у творах цього жанру зафіксовано велику кількість експресивних засобів і прийомів (епітетів, метафор).

Особливістю лексики колискових є наявність лексем-репрезентантів давньоруської мови: усічених прикметникових та займенникових форм, застарілих префіксальних форм дієслів, нестандартних компаративів.

Повтор слів, сполучень, конструкцій у межах одного тексту зумовлений характером і станом мовного розвитку дитини. Тому творення текстів усіх жанрів відбувається на ґрунті певних асоціативно-семантичних формул, рядів і блоків, які сприяють візуально-автоматичному запам’ятовуванню, закладають основи образного мислення, а деякі (особливо перекручування) – вміння зіставляти свої примітивні знання  про реальний світ з ситуаціями, що подаються у текстах, і вербалізувати їх.

Зосередженість уваги дитини на номінаціях зумовлює наявність у всіх чотирьох жанрах великої кількості іменників. Посилення ролі дієслів простежується у більш пізніх жанрах примовок та колискових пісень. Використання займенників обмежується трьома лексико-семантичними групами – особові, присвійні та вказівні. Прикметники починають активно функціонувати тільки у колискових піснях. Полісемія та епітезація, зафіксовані у пестушках, забавлянках і примовках фрагментарно,  у колискових посилюються.

Синтаксис усіх чотирьох жанрів є елементарним. Найпростіші структури репрезентовано у пестушках, де, як правило, реалізуються сполучення підмета і присудка за асоціативно-семантичною формулою S + P (суб’єкт + предикат). Іноді вона розчленовується за рахунок об’єкта-додатка (S + P + О)  або локатива-обставини місця (S + P + L). Як експресивні синтаксичні конструкції використовуються еліптичні структури, які часто уживаються і в наступних трьох жанрах – забавлянках, примовках і колискових піснях.

Специфіка синтаксису забавлянок полягає в тому, що вперше з’являються питально-відповідні структури; у примовках збільшується кількість блоків однорідних присудків, продуктивною стає інверсія; у колискових піснях зафіксовано звертання; маючи великий обсяг, вони містять значну кількість складних безсполучникових речень, активнішим стає синтаксичний паралелізм.

З погляду фонетики і ритмомелодики тексти пестушок, забавлянок, примовок і колискових являють собою ритмічні структури, що ґрунтуються, як правило, на мажорних інтонаціях. Проте кожний жанр має і свої ритмомелодійні особливості. Пестушки тяжіють до стабільного римування. Забавлянки характеризуються наявністю ефекту постійної зміни ритму, неочікуваних пауз у межах одного тексту. Примовки відзначаються монотонним спокійним ритмом та використанням внутрішніх рим. Колискові пісні базуються на численних енклітиках і проклітиках, трансакцентації, що не є характерною для творів інших жанрів. Крім того, у колискових піснях кількісно превалюють голосні як основа вокалу, а мелодія і наспів виступають первинними щодо слова і змісту.

 Отже, існування дитячого фольклору взагалі і пестушок, забавлянок, примовок та колискових пісень зокрема є свідченням високого рівня культури і самосвідомості суспільства, яке постійно піклується про подовження і розвиток нації, її традицій, мови, інтелектуального потенціалу.