СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ЗІСТАВНОГО ВІДНОШЕННЯ В СКЛАДНИХ КОНСТРУКЦІЯХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ЗІСТАВНОГО ВІДНОШЕННЯ В СКЛАДНИХ КОНСТРУКЦІЯХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Альтернативное Название: Семантико грамматические ФАКТОРЫ ФОРМИРОВАНИЯ Сопоставимого ОТНОШЕНИЯ в сложных конструкциях СОВРЕМЕННОГО УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету і завдання, схарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення, визначено об’єкт і предмет дослідження, його методологічну основу й методи  аналізу, подано дані про апробацію, публікації та обсяг роботи.


Перший розділ «Складні конструкції із зіставним відношенням між частинами як об’єкт синтаксичних досліджень» містить огляд літератури з питання, аналіз стану його вивчення в українській та зарубіжній синтаксичній науці. У розділі викладено теоретичні засади дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.


Аналіз наукової літератури з теми засвідчує неабияку увагу дослідників до конструкцій із зіставним компонентом змісту. Починаючи з праць представників логіко-граматичного напрямку в мовознавстві, які виділяли речення, що виражають протиставлення двох суджень, у науці поступово формується погляд на наявність у конструкціях зі сполучником а не тільки протиставного значення, а й значення зіставлення, яке вказує не на протилежність, а на розподіленість схожих ситуацій. На жаль, ця думка довгий час не знаходила подальшого розвитку. Формальний підхід до вивчення складносурядних конструкцій, який базувався на характеристиці засобів зв’язку та виявленні граматичних особливостей предикативних частин, також не сприяв задовільному розвязанню питання про виділення в межах протиставних конструкцій речень із семантикою зіставлення. Тільки із появою ґрунтовної праці А.П. Грищенка «Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові», яка значною мірою спиралася на здобутки структурно-семантичного синтаксису – напрямку в мовознавстві, що активно розвивався в 60-і роки ХХ століття, – до тезаурусу синтаксичної науки увійшов термін «зіставно-протиставні речення». У такий спосіб було визнано своєрідність змістового відношення, яке втілюється в складносурядних реченнях зі сполучником а. Дослідники характеризували їх зміст як зіставлення двох паралельно виділюваних дій, станів, процесів. Таке визначення не було цілком задовільним, оскільки не відображало специфіку зіставних речень порівняно з єднальними, протиставними, градаційно-приєднувальними тощо.


Ближче до розуміння природи зіставлення підійшли Г.Є. Крейдлін та О.В. Падучева, які простежили ряд закономірностей лексико-семантичного наповнення предикативних частин складних синтаксичних конструкцій зі сполучником а, визначили характер взаємодії предикативних частин і, що важливо, акцентували увагу на взаємозв’язку семантичного наповнення синтаксичних позицій у їх складі та особливостей комунікативної організації. Спостереження російських синтаксистів над специфікою зіставного значення є одними із найбільш точних, проте вони не дають цілісного уявлення про зіставлення як мовну категорію. Синтаксичні описи до цього часу хибують на сплутування понять «зіставлення» й «протиставлення», не дають остаточної відповіді на питання про можливість реалізації зіставної семантики в конструкціях із так званим «поступовим зіставленням», які за характером відношень наближаються до єднальних конструкцій, тощо. 


Окреслені тенденції у сфері вивчення складносурядних конструкцій зі сполучником а як реченнєвих структур, спеціально призначених для вираження відношення зіставлення, не позначилися належним чином на виявленні закономірностей реалізації зіставної семантики в реченнях зі сполучниками якщо… то, чим… тим, тоді як, ніж, хоча ще з часів Ф.І.Буслаєва вказувалося на наявність зіставлення в цих типах складних речень. Залишилися без відповіді й деякі питання, пов’язані зі специфікою вираження зіставного змісту в безсполучникових складних реченнях і в тексті. Нез’ясованість семантичної сутності зіставлення,  неокресленість його характеристик унеможливили визначення чинників його творення в різних типах та різновидах складного речення.


Вивчення зіставного відношення й семантико-граматичних чинників його формування в складних конструкціях української мови ґрунтується в дослідженні на положеннях сучасної теорії речення. Складна реченнєва конструкція розглядається на різних рівнях її організації – формальному, семантичному й комунікативному, що передбачає опис специфіки кожного з рівнів із використанням відповідного дослідницького інструментарію. Прийняте положення про потребу диференційованого аналізу кожного з рівнів організації складних зіставних конструкцій передбачає також з’ясування механізмів їх взаємодії, що й забезпечує адекватний опис досліджуваного змістового відношення й чинників його формування.


У другому розділі «Зіставне значення в структурі складносурядного речення зі сполучником а» розглянуто специфіку власне - зіставних складних конструкцій (мінімальних і ускладнених) на всіх рівнях їх організації як таких, що найповніше втілюють зіставлення як логічний концепт.


Творення зіставного змісту передбачає здійснення щонайменше двох розумово-логічних операцій. Перша полягає в тому, що мовець обирає дві ситуації дійсності й відображає їх в семантичній структурі висловлення, встановлюючи єднальне відношення між пропозиціями. Під час другої мовець визначає значеннєві елементи схожості, різниці, подібності, тотожності, які сприяють досягненню його мети – зіставленню попередньо об’єднаних пропозицій. Ступінь відмінності чи подібності визначає можливість градуювання ознак на значеннєвій осі подібність/відмінність, крайніми виявами якого будуть, з одного боку, ототожнення певних станів речей, а з іншого, – їх протиставлення.


Наявність єднального значення в семантиці конструкцій із відношенням зіставлення підтверджують речення, де  зіставний сполучник може бути заступлений єднальним, як у реченні Вона прожила все життя в селі, а (і) їй чомусь снилося тільки місто (Ю. Мушкетик).


Важливу роль у формуванні зіставного значення відіграє співвіднесеність зіставлюваних компонентів як таких, що відображають певні фрагменти дійсності. У досліджені виявлено закономірності поєднання таких компонентів у межах зіставних конструкцій. Вони можуть відображати:


1. Ситуації дійсності, які розташовані в одній просторовій площині, наприклад: [Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому.] Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю (О. Довженко).


2. Ситуації, які співвідносяться за часовими параметрами: Сьогодні в містечкові порожньо і дико, сьогодні зчепились в мертвій схватці два рідних брати, а колись над містечком стояло хоч і вбоге, але ясне й ласкаве сонце, і Остап та Андрій були такими симпатичними людьми (М. Хвильовий).


3. Ситуації, які співвідносяться як зіставлення цілого з його часткою або окремою його функцією: Тебе зачинили за грати, а твоє слово ходить по світу (М. Коцюбинський).


4. Ситуації залученості до спільної дії учасників, кожен із яких виконує її певним чином: Січебаба народжує дитину, а ми їй допомагаємо (О. Миколайчук-Низовець).


5. Ситуації, одна з яких виражає відтінок наслідковості: Розперезався у своєму Лондоні, а тепер тут анархію розводиш (О. Миколайчук-Низовець); Собака бреше, а вітер носить (Народна творчість).


6. Ситуації, у яких дається характеристика учасників, пов’язаних між собою спільною родовою чи видовою віднесеністю: Вуздечка – це емблема розсудливості та обачності в управлінні господарством, а намордник – це емблема мовчазності (О. Миколайчук-Низовець).


7. Ситуації характеризації того ж самого учасника різних станів речей: Зверху хороша, а насподі самий гарний смак (Г. Квітка-Основ’яненко); З себе Микита був здоровий, червонопикий, а на язик гострий, – кожному баки забивав (Б. Грінченко).


8. Ситуації паралельних дій, що передбачають своїх діячів, або паралельного існування станів речей: Батько сів біля зятя, а мати, звісно, поралась, сама і страву на стіл подавала (Г. Квітка-Основ’яненко); Надворі сутеніло, а в  хаті сутінки густішали (Б. Лепкий).


9. Ту саму ситуацію, однак містити вказівки на різних її учасників: І з зятями у Терентія Олександровича не так, як колись було. Ось вони обидва –  ото он молодший Дмитро, а ото старший Гнатко (І. Сенченко).


10. Ту саму ситуацію, однак у першій заперечується одна з її характеристик, у другій же стверджується інша, або в одній стверджується її наявність, тоді як у другій її існування заперечується: Ми ж не в Сахарі сидимо, де яйця варять у піску, а як-не-як, знаходимося в географічному центрі Європи (О. Миколайчук-Низовець); Ти кажеш – русалок нема, а дідусь кажуть, що таки є! (Б. Грінченко).


11. Різні ситуації або стани речей, одним із яких надається більша значущість порівняно з іншими: Головне, щоби тебе таточко любив, а на друзів наплюй (Н. Ворожбит); З багатим жити добре, а з коханим ще краще (Народна творчість).


12. Ситуації, які становлять одне ціле (вони пов’язані з тими самими реаліями дійсності, або з тією самою їх сукупністю), але розподілені за певними ознаками: При полюванні на качки стопку, як ми знаємо, беруть, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюванні на зайця з неї, при певному досвіді, дуже добре розглядати обрій [коли дивитись крізь дно, – місцевість рельєфнішає] (О. Вишня).


13. Ситуації, які характеризуються одна через одну, при цьому одна частина містить ствердження того, що заперечується в другій: Не тема робить поета, а поет робить тему (Літературна газета); Не місце красить людину, а людина місце (Народна творчість).


Зіставне відношення може формуватися між компонентами, один із яких є імпліцитним (латентним). У цьому разі у відношення зіставлення вступають пропозиції, що моделюють стани речей загальні й одиничні, загальноприйняті й нестандартні, індивідуальні тощо. Так, речення А мій батько орондар, чоботар (Т. Шевченко) становить уведений сполучником а другий компонент, зіставлюваний із відсутнім, імпліцитним компонентом змісту, пор.: Чийсь батько за професією хтось, а мій орондар, чоботар. Повноцінне функціонування таких висловлень як зіставних пояснюється тим, що імплікований зміст належить до фонду сформованих у суспільстві пресуппозитивних знань: У всіх є батьки. І в мене, як і у всіх, є батько. Чийсь батько за професією хтосьА мій батько орендар, чоботар.


Пропозитивний зміст кожної з двох частин складносурядних речень із сполучником а набуває значення компонента зіставлення з притаманною йому специфічною роллю. Так, один із них виступає основою  зіставлення, тоді як другий наслідує його семантичну структуру, що й призводить до симетрії семантичних позицій, передусім предикатно-актантних. Дослідження довело, що зіставне відношення виникає за наявності в змісті компонентів мінімум двох семантично симетричних позицій, між якими встановлюється тематичний, асоціативний зв’язок: У піст їм хрін, а у м’ясниці – кислиці (Народна творчість) (піст, м’ясниця – назви періодів, передбачених церковним календарем; хрін, кислиці – назви їжі); Я буду тут-здесь на заробітках, а Уляна і господарюватиметь і стару матір доглядатиметь (Г. Квітка-Основ’яненко) (Я, Уляна – назви осіб, бути на заробітках, господарювати/доглядати – лексеми із загальним значенням „працювати”).


Якщо глибинна рядопокладеність пропозицій визначає, таким чином, близькість зіставного відношення з єднальним, то наявність у складі компонентів конструкції двох рядів асоціативно (тематично) співвіднесених семантичних позицій виявляє себе як важливий чинник творення семантики зіставлення.


Із семантичною симетричністю компонентів зіставлення пов’язана така особливість конструкцій, що його виражають, як однотипність предикативних частин – структурна і лексико-семантична. Предикатні й іменні лексеми на позначення асоціативно співвіднесених семантичних компонентів займають в обох предикативних частинах паралельні синтаксичні позиції. За характером їх відображення вирізняються такі групи лексем:


1) синонімічні: [У всякому разі, щось неначе не то зашелестіло, не то ікнуло чи кашлянуло на печі, і так виразно, що] німці причаїлися, а Товченик перестав дихати (О. Довженко);


2) гіпонімічні, або тезаурусно співвіднесені: [Заболотний за звичкою й тут перекинувся кількома фразами з одним із юнаків, котрий, витираючи скло, похвалився, що дід його, походженням теж із Юкрейн, у пошуках кращої долі помандрував у світи], (дід – М.Г.) працював із братами на тутешніх шахтах, а батько будував якраз оцю швидкісну трасу... (О. Гончар);


3) антонімічні: Осінь збирає, а весна розсипає (Народна творчість); Вихваляють царя і його ласки для українського народу, а гетьмана зневажають (Б. Лепкий), тому числі й ті самі лексеми, але в одній із частин ужиті із заперечною часткою не, наприклад: Звір не соромиться своєї дії, а людина соромиться; [звір прямо й чесно виявляє себе, а людина боягузливо ховається за бундючними чуттями, за високими спонуками, за ідеями: вона підліша за звіра] (В. Підмогильний).


4) контекстно співвіднесені: Частину козаків Хмельницький залишив на першому рукаві, куди вела стьожка від усього загону, а решту, заглибившись у плавні, розбив на дві частини і послав на крила, наказавши замаскуватись, щоб уранці й птахи не могли помітити серед очеретів коней і людей (П. Панч); Андрій жартував, а серце його повнилося смутком (Ю. Мушкетик).


Важливо відзначити, що зіставне відношення виявиться слабким або взагалі відсутнім, якщо предикати обох частин будуть виражені тією ж самою лексемою. За такого лексичного наповнення речення з формальними ознаками зіставної конструкції втратить смисл, пор.: *Німці причаїлися, а Товченик причаївся. Натомість конструкція з таким же лексичним складом є коректною й формує один з крайніх виявів семантики зіставлення – значення тотожності – завдяки вживанню в другій частині частки теж, пор.: Німці причаїлися, і Товченик причаївся і Німці причаїлися, а Товченик теж причаївся. Протилежний же вияв зіставлення, а саме відношення протиставлення, формується в конструкціях із антонімічною співвіднесеністю предикатних лексем, наприклад: Вода була холодна, а повітря аж пекуче (Б. Грінченко).


Виявлені закономірності лексико-семантичної організації складносурядних речень зі сполучником а становлять важливий власне семантичний чинник формування в їх структурі семантики зіставлення.


Як засвідчив аналіз, успіх мовця щодо досягнення мети комунікації не завжди може бути забезпечений лише за рахунок дотримання семантичних принципів побудови зіставного речення. Значною мірою формування висловлення залежить і від його комунікативної організації. Це доводить існування речень на зразок: Мати повіялась кудись, а старий усе кликав мене на вольну, далі і захріп (Г. Квітка-Основ’яненко), у яких зіставний зміст ослаблений внаслідок своєрідного лексико-семантичного наповнення: воно не забезпечує виразного семантичного виявлення двох асоціативних рядів. Функціонуванню таких речень саме як зіставних сприяє своєрідне актуальне членування змісту, супроводжуване акцентованим вимовлянням асоціативно пов’язаних компонентів. Особливість актуального членування як одного з чинників творення семантики зіставлення полягає в тому, що семантична, асоціативна співвіднесеність мінімум двох компонентів обох частин конструкції на комунікативному рівні дублюється тема-рематичною співвіднесеністю актуально членованого змісту цих частин, наприклад:  [І колишеться м’ята, і тремтить далина,] і [доріг]Тбагато]R, а [вітчизна]T [одна]R (А. Малишко), [Я]T [вже повечеряв]R, а [мати]T [опорала підсвинка]R (У. Самчук).


Окреслені закономірності актуального членування змісту складносурядних речень зі сполучником а доводять положення про тісний взаємозв’язок семантичного і комунікативного рівнів організації зіставних конструкцій.


У ряді конструкцій до формування зіставного відношення залучено оцінний компонент. Йдеться про оцінювання придатності ситуацій для зіставлення, а також про оцінювання мовцем комунікативної перспективи побудованого ним зіставного висловлення. Наявність оцінного компонента зумовлює широке використання зіставних висловлень як у різноманітних мовленнєвих контекстах (осуду, схвалення, погрози, нарікання, жаління та ін.), так і в якості непрямих спонукань, які ґрунтуються саме на ефекті зіставлення ситуацій. Наприклад, у конструкції Мотря пригнала в двір стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кішку (І. Нечуй-Левицький) мовець одну ситуацію маркує як позитивну, а іншу, гіпотетичну, позначає як негативну. Вказівка на те, що один із суб’єктів зіставлення вартий осуду, може спричинити певні дії слухача.


Здійснений аналіз закономірностей формування зіставлення в структурі складносурядних конструкцій зі сполучником а дозволив визначити його як змістове відношення між зіставлюваними пропозиціями, яке твориться за наявності в них мінімум двох рядів асоціативного пов’язаних компонентів, що позначається на відповідному синтаксичному та лексико-семантичному оформленні предикативних частин й підтримується відповідним актуальним членуванням їх змісту.


Набування предикативними частинами значення зіставлюваних компонентів уможливлюють формальні й формально-семантичні ознаки, властиві складносурядним реченням, які їх містять. На рівні формальної організації ці речення характеризуються закритістю структури; сурядним типом зв’язку між предикативними частинами; однофункціональністю цих частин та їх структурно-синтаксичною однотипністю; гнучкістю структури.


Важливу роль у реалізації зіставної семантики відіграють формально-семантичні ознаки як проміжні між ознаками формального й семантичного рівнів організації складного речення. До цих ознак відносять передусім засоби синтаксичного зв’язку. Як з’ясувалося, формальний показник – сполучник а – задає потенційну, схемну семантику складного речення. Реалізована лексичними й граматичними засобами, семантика речення може підтримувати, модифікувати або ж заперечувати заданий формальним механізмом зразок. У цьому, власне, й виявляється взаємодія різних рівнів організації речення. Крім сполучника а, схемну семантику зіставних речень підтримує сполучник ж (же), який завжди міститься в постпозиції до того компонента другої предикативної частини, характеристики якого зіставляються.


На підставі виділених ознак зіставних конструкцій був проведений аналіз складносурядних речень, які реалізують інші семантичні різновиди, зокрема з’ясовано специфіку змісту речень невідповідності та приєднувально-поширювальних. Сутність змістового відношення речень невідповідності криється в тому, що зміст другої частини не відповідає змісту, який задається семантикою першої  частини, як це спостерігається в зіставних реченнях зі сполучником а, наприклад: Два брати через дорогу живуть, а один одного не бачать (Народна творчість). Відповідно й тема-рематичне членування змісту таких речень не збігається з типовим для речень власне-зіставних. Семантичне відношення, яке твориться в структурі речень невідповідності, інше, близьке до семантики протиставних речень зі сполучником але й складнопідрядних речень із допустовим значенням, у семантиці яких також присутнє протиставлення, пор.:  Недоля жартує над старою головою, але йому байдуже; Хоч недоля й жартує над старою головою, але йому байдуже. Можливість уживання в таких реченнях зіставного сполучника а, їх функціонування в мові саме з таким сполучником пояснюється тим, що семантика зіставлення так чи інакше присутня в змісті цих речень, адже протиставлення, як було показано, є одним із крайніх виявів зіставлення. Інша річ, що зіставлення підпорядковане в цьому разі формуванню іншого відношення, а саме відношення невідповідності.


Найбільш складним семантичним різновидом складносурядних речень зі сполучником а є речення, які в традиції отримали назву приєднувальних. Їх визначальною особливістю є те, що зміст другої частини тісно пов’язаний зі змістом першої за рахунок експліцитної чи імпліцитної наявності в ній якогось компонента першої частини, наприклад: Іду полем, а квітів безліч (О. Копиленко) = Іду полем, а [тут (в полі)] квітів безліч; Лежить попіл на розпутті, а в попелі тліє іскра вогню великого (Т. Шевченко). Конструкціям цього різновиду не притаманна структурна й лексико-семантична відповідність, характерна власне-зіставним реченням. Відмінним від них є й тема-рематичне оформлення цих речень. Цим зумовлений висновок про те, що сполучник а не реалізує в таких конструкціях властивої йому зіставної семантики.


Таким чином, усі три рівні організації складносурядних речень власне-зіставного різновиду беруть ту чи іншу участь у процесі експлікації зіставної семантики. Залученість усіх рівнів організації синтаксичної конструкції до формування зіставного відношення спричиняє ситуацію, коли послабленість однієї з конститутивних ознак сприяє актуалізації в її межах інших різновидів змістових відношень висловлень, передусім єднального: ...Тоді полум’я стовпом шарахає вгору, обличчя солдатів робляться червоними, веселими, а(і) брови майже в усіх руді, поприсмалювані (Гр. Тютюнник), а також окремих виявів відношення зумовленості, а саме допустового: Іще не попритухали усі зірочки, а вже наш Кузьма Трохимович і скочив... (Г. Квітка-Основ’яненко), причини: І курчата без води заливаються, а квочка не зна, що далі робити, де води шукати (М. Куліш), наслідку: Їх треба вимести геть, розчавити цю розпусну черву, а на місце їх прийдуть інші (В. Підмогильний), що підтверджує тезу про своєрідність зіставного відношення як окремої семантичної категорії.


Аналіз виявив можливість вираження зіставного значення в складних реченнях інших структурно-семантичних типів, зокрема в реченнях порівняльних: [Колись ти тільки через людей чув про те знамените колесо історії, а] зараз можеш власноручно помацати його, як мацав допіру колесо уральського танка (О.Гончар), просторово-ототожнювальних: Де інші протестували і обурювалися, там я тільки переконувався і доводив (Г. Хоткевич), градаційних: Марія Іванівна не любила хлопця, а Тетяна підігрівала цю нелюбов всякими байками (Д. Ткач) і преференційних: [Я ж кажу, що] від чорта одхрестишся, а від москаля не відмолишся (К. Буревій), пор.: Я ж кажу, скоріше від чорта одхрестишся, ніж від москаля відмолишся, й  окреслив чинники формування зіставлення в їх структурі. 


У третьому розділі «Зіставне відношення в структурі складнопідрядних і складних безсполучникових речень та в тексті» з’ясовуються чинники формування зіставного значення в конструкціях різних формальних типів.


Здійснено аналіз формальної, семантичної та комунікативної структури складнопідрядних речень зі сполучником якщо… то на зразок: Якщо водяний вважався покровителем і наглядачем русалок, то очеретяний опікав потерчат, [наказуючи їм заманювати людей у свої володіння й глумитися над ними] (Із посібника). Аналіз показує, що на всіх рівнях організації ці речення корелюють із конструкціями власне зіставного різновиду зі сполучником а, крім специфічного використання сполучного засобу, який типовий для складнопідрядних речень умови. Це дозволило кваліфікувати конструкції цього типу як асиметричні, тобто формальні риси яких не відповідають заданому семантикою частин змістовому відношенню.


Досліджено особливість зіставного відношення в двокомпаративних конструкціях зі сполучником чим… тим, яка полягає в тому, що між двома пропозиціями існує комплекс відношень, а саме зумовленості однієї ситуації іншою й кількісно-якісного зіставлення. Сутність змістового відношення між частинами конструкцій із чим... тим визначається як відповідність ступенів інтенсивності ознак тих явищ, які зіставляються. Проаналізовано специфіку вираження зіставного значення в конструкціях з одним і двома учасниками на зразок: [А по-друге –] чим більше дивився на слідчого, тим більше переконувався, [що тут ніякий “здоровий” розум не допоможе, бо не на те він слідчий зорієнтований, та й, далебі, ніяким “потрібним” здоровим розумом не грішить] (І. Багряний) – [Зате чим гірше було навкруги], чим більше надії хліборобів в’яли, тим більш Андрія опановували мрії про фабрику (М. Коцюбинський), які по-різному експлікують зіставну семантику. У перших зіставлення виявляє себе як домовна логічна операція, у других зіставлення кероване тими механізмами, які визначають специфіку зіставного відношення в складносурядних власне - зіставних реченнях зі сполучником а.


Специфічне синтаксичне оформлення однокомпаративних прикомпаративних конструкцій зі сполучником ніж розглянуте в роботі як результат згортання другої частини типової зіставної складносурядної конструкції внаслідок тотожності всіх її складових компонентів першій, крім тих, ознаки яких зіставляються, пор.: Шевченко пізнав його (К. Брюллова – М.Г.) в обох цих життєвих ролях і знав, здається, ближче, ніж хто інший з петербурзького брюлловського оточення (П. Зайцев). Указано на те, що не цілком умотивованим є ототожнення відношень у складнопідрядному реченні зі сполучником ніж із відношеннями, які наявні в простому реченні з компаративом та відмінковими чи прийменниково-відмінковими компонентами, пор: Він знав його більше інших / за інших.


З’ясування структурної й змістової специфіки прикомпаративних конструкцій дозволило відмежувати їх від речень із преференційним значенням. Відмінність полягає, по-перше, у тому, що в преференційних конструкціях зіставлювані пропозиції представлені повністю, по-друге, їх співвідношення підкорене іншому принципу, іншій комунікативній меті, а саме зіставленню двох альтернатив, їх оцінці, внаслідок чого одна з них визнається за кращу, про що мовець і повідомляє, уводячи до головної частини компаративи краще, ліпше тощо або їх еквіваленти, наприклад:  Краще добре робити, ніж гарно говорити (Народна творчість). У прикомпаративних же зіставних конструкціях хоч і зіставляються ситуації в цілому, але їм не дається оцінка за шкалою людських цінностей, а лише визначається ступінь вияву тієї самої якості двох (або однієї) реалій дійсності, й процедура обмежується гнозисом та констатацією.


Виявлені закономірності формування й вираження зіставного відношення в межах складносурядного речення припускають можливість їх транспонування на дослідження безсполучникових складних речень. Аналіз специфіки зіставного відношення в безсполучниковому реченні, де відсутність формально-семантичного показника синтаксичного зв’язку унеможливлює однозначну характеристику типу відношень між частинами, довів, що в цій ситуації роль чинників формування зіставного відношення переходить на інші ознаки, передусім лексико-семантичні й комунікативні, які й визначають тип речень як зіставних, як у реченні: Дощ за ними не плакав, дощ над солдатами хляпав (І. Драч); Дощ за нимиT не плакавR, дощ над солдатамиT хляпавR.


Зіставне відношення як одне із найбільш загальних логічних відношень прагне до виявлення також на рівні тексту. Найбільш типовими зразками текстових конструкцій із відношенням зіставлення є подібні до такої: Він жив серед їх тихо, ні з ким не сварився, та ні з ким і не ладнав. Щоправда, – вони його не займали. Він з того був радий вельми, сидів собі у темному куточку та думав свої тяжкі думи... А арештанти жили своїм життям: гуляли в карти і часто за них лаялись, а то й бились, оповідали один одному про свої пригоди, добувались десь тютюну і горілки і часом бували п’яні (Б. Грінченко).


Розгортання змісту, що відображає складні фрагменти дійсності може не супроводжуватися характерною для зіставних речень репрезентацією відповідних лексичних засобів, що вказують на змістову співвіднесеність частин. Тому важливу роль у межах тексту відіграє сполучник а, який маніфестує відношення зіставлення між значними за обсягом складниками.


Хоча формування зіставлення в текстовій конструкції й має свою специфіку, зумовлену її поширеністю порівняно з реченнєвими структурами, та в своїй основі все ж має ті самі загальні принципи, які виділяють складні синтаксичні конструкції із зіставним компонентом змісту з-посеред інших типів і різновидів.


У висновках представлено основні результати дослідження.


1.     Відсутність в українському мовознавстві всебічного ґрунтовного опису речень, які містять зіставне відношення, спричинила невизначеність самої сутності зіставлення як мовної категорії й розбіжності в тлумаченні відмінностей між єднальним і зіставним значеннями, з одного боку, та протиставним і зіставним, із другого. Не з’ясовувалося остаточно, які мовні засоби, граматичні й лексико-семантичні, забезпечують вираження зіставного відношення, зокрема, які сполучники слід віднести до числа зіставних.


2.     Комплексне різнорівневе дослідження власне-зіставного різновиду складносурядних конструкцій зі сполучником а як таких, що реалізують зіставлення в прямий і безпосередній спосіб, уможливило виявлення диференційних ознак зіставлення, у яких виходить назовні його семантична сутність. Зіставлення слід визначити як змістове відношення між зіставлюваним і зіставним компонентами, яке твориться за наявності між ними мінімум двох рядів асоціативного зв’язку, підтримуваного відповідним актуальним членуванням їх змісту.


3.     У складносурядних зіставних реченнях із сполучником а зіставлення виражається за участі формально-граматичних і лексико-семантичних чинників. Диференційними є такі формальні ознаки цих речень, як закритість структури, що передбачає наявність лише двох предикативних частин, поєднаних сурядним зв’язком за допомогою сполучника а або його еквівалента же (ж); однофункціональність частин, гнучкість структури. У межах зіставного типу сполучник  функціонує в трьох основних значеннях: власне-зіставному, невідповідності й поширювально-приєднувальному, які корелюють із відповідними різновидами зіставних речень.


4.     Формальна організація типових зіставних конструкцій передбачає синтаксичну паралельність позицій у складі їх предикативних частин, що, в свою чергу, зумовлює семантичну паралельність, співвіднесеність їх пропозитивного змісту. Сукупність цих ознак і визначає своєрідність зіставних конструкцій на тлі інших складносурядних речень.


5.     Одним із найважливіших чинників творення зіставного значення в структурі складних снтаксичних конструкцій є лексико-семантичне оформлення їх предикативних частин, своєрідність якого виявилася в наявності в обох із них тематично співвіднесеної предикатної й непредикатної лексики. Протиставне значення й значення тотожності, які творяться завдяки  лексичній і синтаксичній синонімії та антонімії, становлять крайні вияви зіставлення й співвідносяться із зіставним значенням як варіанти з інваріантом.


6.     Закономірності лексико-семантичної організації  зіставних складносурядних речень зі сполучником а корелюють зі специфічним  актуальним членуванням змісту обох предикативних частинах. Це дає підстави вважати тема-рематичне оформлення складного речення, що знаходить вияв у своєрідному порядку слів й інтонації, важливим чинником вираження відношення зіставлення.


7.     В окремих конструкціях зіставне відношення супроводжується вираженням додаткових значень (єднального і зумовленості) або, в свою чергу, супроводжує інші різновиди змістових відношень, такі, як порівняння, просторово-ототожнювальне, градація, преференційність. Вираження ускладненої семантики таких речень передбачає використання своєрідних мовних засобів.


8.     Зіставна семантика тією чи іншою мірою виявляється в різних структурних типах речень, зокрема в розчленованих складнопідрядних конструкціях зі сполучником якщо... то, у складнопідрядних реченнях з ознаками розчленованих і нерозчленованих структур зі сполучником чим... тим, у прикомпаративних нерозчленованих конструкціях зі сполучником ніж та деяких інших. Найбільш повно зіставна семантика, якою вона є в конструкціях власне-зіставного різновиду зі сполучником а, реалізується в складнопідрядних реченнях розчленованого типу зі сполучником якщо... то.


9.     У межах безсполучникових складних речень особливої значущості набувають такі чинники вираження зіставлення, як синтаксичний паралелізм предикативних частин, семантична співвіднесеність двох ланок лексем в їх складі, типове для зіставлення актуальне членування змісту.


10.                  Зіставне значення може виражатися не лише в конструкціях реченнєвої природи, а й на рівні тексту, коли до творення зіставного змісту залучений цілий комплекс  пропозицій як асоціативної ланки, маркованої сполучником а.


11.                  Своєрідним чинником  формування зіставного значення визнано оцінку комунікативної перспективи висловлення, яка визначає потенційність зіставних конструкцій як мовленнєвих дій. Висловлення із зіставним компонентом змісту функціонують у різноманітних ситуаціях мовлення, зокрема реалізують свою зіставну сутність в контекстах осуду, нарікання, жаління, засудження тощо, а також  виявляють себе як непрямі спонукання.


 


12.                  Аналіз зіставлення як самостійної мовної категорії, яка знаходить свою первинну й основну реалізацію в лише їй притаманних синтаксичних структурах із відповідним формальним механізмом та семантичною організацією, необхідними для забезпечення певних комунікативних потреб мовця, накреслює перспективу подальших досліджень, а саме аналізу інших змістових відношень в структурі складних речень української мови з погляду залучення до процесу їх формування мовних чинників різної природи – як лексико-семантичних, так і граматичних.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины