Евфемізація і дисфемізація у фразеотворенні говірок сходу України

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, наукову новизну роботи, її теоретичне значення та практичне застосування, окреслено методи дослідження одержаних результатів. 

У першому розділі „Евфемізація і дисфемізація як комплексні соціопсихічні й лінгвістичні феномени” розглянуто основні напрями дослідження евфемізмів, окреслено спільні й диференційні ознаки евфемістичних і дисфемістичних АФО, визначено роль асоціативного психолінгвістичного експерименту в їх розмежуванні, установлено основні способи та чинники формування стійких замінників, роль компонентного складу у формуванні евфемістичного й дисфемістичного нашарувань.  

Значну частину ареальної фразеології складають евфемістичні й дисфемістичні стійкі вирази, мета яких – замінювати прямі назви явища, процесу, дії, що внаслідок певних причин вважаються заборонними. Незважаючи на тенденцію діалектного живого мовлення до огрубіння, власне, його дисфемізації, фіксуємо численні ряди евфемістичних АФО, що „прикрашають” певну реалію.

Збір та інтерпретація евфемістичних (а за традицією, і дисфемістичних) замінників фактично починається лише в ХХ столітті (Л.Булаховський, С.Відлак, Д.Зеленін, Б.Ларін, О.Реформатський).

Пильніша увага приділяється питанням евфемізації наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття, що підтверджують дослідження О.Януша, А.Кацева, Л.Крисіна, В.Москвіна, А.Домбровської, А.Кравчик-Тирпи та ін. Поряд з ґрунтовними роботами з усебічним аналізом замінників (О.Януш, А.Кацев, А.Домбровська, А.Кравчик-Тирпа) вирізняються такі напрями досліджень: евфемізми (дисфемізми) й культура (Е.Бенвеніст, М.Толстой), евфемізми й міфологія (Н.Хобзей), евфемізми й політична коректність (О.Земська, В.Панін) тощо. Звичайно евфемізація й дисфемізація розглядаються в трьох взаємопов’язаних аспектах – соціальному, психічному й лінгвістичному. В основі соціального аспекту лежить бачення того, що не може йменуватися прямо, а тому вимагає заміни. Негативно позначені реалії з часом можуть змінюватися разом з тим, як змінюються суспільні оцінки, культурні й моральні норми. Психічний аспект чітко розрізняє евфемістичні й дисфемістичні вирази. Негативні емоції (страх, сором), що лежать в основі заміни, можуть нейтралізуватися приємним, меліоративним висловом, що пом’якшує, завуальовує певну реалію (тоді це евфемізм), або виявлятися в бажанні показати своє негативне ставлення до баченого (тоді це дисфемізм). У лінгвістичному аспекті окреслюємо два етапи становлення замінників. Перший – виділення негативного денотата – об’єднує евфемістичні й дисфемістичні вирази. Другий – оцінювання асоціата – їх диференціює: евфемізми замінюють пряму назву „позитивним” асоціатом, дисфемізми – „негативним”.

Отже, евфемістичні стійкі ареалізми – це специфічні, переважно образні й експресивні, оцінні номінативні одиниці, що замінюють пряме найменування (якусь форму вираження), яке в певній мовленнєвій ситуації вважається небажаним, неможливим. Такі сталі діалектні замінники виконують три функції: магічно-забобонну, що зумовлена вірою в магію слова; маскувальну, мета якої – завуалювати реалію-назву, запобігти комунікативному конфлікту; пом’якшувально-меліоративну, що пояснюється міркуваннями ввічливості, прагненням подати що-небудь у прикрашеному вигляді.  

Під дисфемістичними стійкими ареалізмами (,,дефемізмами” – за О.Пустовіт, ,,какофемізмами” – за А.Домбровською) розуміємо негативно конотовані вислови на позначення неприйнятної прямої назви, які, на відміну від евфемістичних, відзначені здебільшого високим ступенем експресії.

Досить чітка з першого погляду лінія розмежування „евфемістична / дисфемістична АФО” зневиразнюється під час аналізу великого масиву східноукраїнських виразів. Для їх розрізнення запропонований асоціативний психолінгвістичний експеримент. На прикладі 46 східнослобожанських і східностепових фразеологічних висловів інформанти оцінювали асоціат на позначення понять „старий”, „товстий”, „дурний, розумово обмежений”.

Для диференціації виразів важливі й результати спостережень над використанням укладачами лексикографічних праць позначки „евф.” (евфемістичне). Автори зовсім уникають позначки „дисф.” (дисфемістичне), а позначку „евф.” застосовують лише спорадично. Так, серед 3000 АФО, уміщених у ,,Фразеологічному словнику говірок Нижньої Наддніпрянщини” (2001), В.Чабаненко відзначає лише три евфемістичні замінники: ри́би налови́ть „евфемізм зі значенням „не втримати сечу”, шось рука́те „евфемістична назва злодія”, як де ді́неться (ді́нуться) „евфемізм зі значенням „як помре (помруть)”. Найповніше з діалектних зібрань евфемістичні ареалізми виокремлені у „Фразеологічному словнику східнослобожанських і степових говірок Донбасу” В.Ужченка та Д.Ужченка (2002), де позначка ,,евф.” охоплює 350 ареальних виразів, хоч і тут вона використовується непослідовно.  Серед основних чинників, що зумовлюють уникнення лексикографами ремарок „дисф.” та „евф.”, є складна семантична структура ФО, у яких тісно злиті її денотативно-сигніфікативні й конотативні аспекти, належність більшої частини ФО до розмовно-просторічної стихії, де позначки ,,зневажл.”, „груб.”, „вульг.” тощо деякою мірою перекривають узагальнене „дисф.”, перевага пейоративних утворень, їх виняткова функціонально-стилістична динаміка, нарешті, нерозробленість цих понять, у тому числі й на матеріалі ареальної фразеології.

За результатами асоціативного психолінгвістичного експерименту та спостереженнями над використанням укладачами словників стилістичних ремарок окреслюємо три основні чинники, що визначають розмитість межі         „евфемізм – дисфемізм”: 1) недовговічність багатьох евфемізмів (за         С.Відлак – „девальвація”) унаслідок інтенсивного їх використання;                       2) індивідуальне сприймання реципієнтом замінника-асоціата; 3) соціально-історична зумовленість евфемізмів.

Оскільки в евфемізмі тісно переплелися найрізноманітніші чинники його становлення (риторичні, семантичні, лексикологічні, стилістичні), то при визначенні способів евфемістичного фразеотворення доводиться орієнтуватися на домінантні, серед яких розрізняємо метафоризацію, метонімізацію й каламбур.

Метафора – чи не найкращий спосіб затемнити, прикрасити предмет, ознаку, явище, особливо при утворенні евфемістичних АФО на позначення реалій, дотичних до смерті: обрести вічний сон „померти”, вибиратися (збиратися) додому „бути близьким до смерті”; зовнішності людини: знак питання „горбатий”, колобок обстрижений „лисий”; негативних рис характеру: старий циган „хитрий”, язик в голках „злий”; вчинків: уступити в голову „обманювати”, намилити носа „побити”; розумової неповноцінності: тяма заблудилась „дурнуватий”; делікатних понять, зокрема „вагітна”: вишенька пузата, надута на життя.

Метонімічні евфемістичні АФО часто постають на основі зображення фізіологічних процесів людини: прогулятися за куток, піти в садочок „випускати сечу”; статевих стосунків: проблукати в бур’янах  „зраджувати в подружньому житті”; смерті: зарити в глину „померти”, дивитися в труну, поглядати на Кіровку „бути близьким до смерті”. Серія метонімічних найменувань семантичного ряду „отримати відмову при сватанні” (наїстися вареників, принести ханьку) чи „відмовити при сватанні” (піднести макітру, піднести печеного рака) реалізує причинно-наслідкові відношення з найщільнішим поєднанням з народною символікою.

У східноукраїнській фразеології представлені й каламбурні надслівні утворення, побудовані на грі слів. Здебільшого це евфемістичні заміни близькозвучним словом – „фонетична алюзія” (А.Домбровська), „паронімічна заміна” (В.Москвін), „евфемістична контамінація” (С.Відлак): чистюля синюшна (замість чистюля свинюшна – від свиня) „неакуратний, брудний”; піти пос-смотрєть, сходити в пос-садку „випустити сечу”. Каламбурні вирази нерідко утворюються внаслідок розщеплення слова: поїхати в Храпівку „міцно заснути, з хро­пін­ням” (пор. хропіти), поїхати в Ригу через Горлівку „блювати” (пор. вульг. ригати й горло).

Серед інших способів творення евфемістичних ареальних виразів відзначимо 1) антифразис: красавиця писана  „некрасива”, охайний як курка „неохайний”;  2) використання у складі виразу займенника, що надає перифразі більш „розпливчастого” значення (на думку Л.Булаховського, це чи не найприродніша з граматичної точки зору заміна): він уже того „стати дурнуватим, божевільним”, піти замочити це діло „випустити сечу”, переїхати в інший світ „померти”; 3) уживання родової назви замість видової, зокрема для затемнення деяких „делікатних” недуг: погана хвороба „сифіліс”, чорна болєзнь „епілепсія”, а також „порочного” „горілка”: вогненна (вогняна) вода, свиняча вода; 4) заперечення протилежного, унаслідок чого утворюються „напівевфемізми” (Ю.Апресян): з головою не дружити „бути дурним”, лика не в’яже „дуже п’яний”, зимою снігу не дасть „скупий”; 5) зменшено-пестливі утворення, що використовуються з міркувань етичного характеру: як гладесеньке яєчко „лисий”, кривенька качечка „про того, хто має криві ноги”; 6) іншомовні вислови: секенд хенд „повія”. 

Дисфемістичному нашаруванню найчастіше сприяють: 1) пейоративно забарвлені компоненти (дуру гнати „говорити явну неправду, обманювати”);                2) компоненти-символи (козел безрогий „пришелепуватий”); 3) компоненти стилістично зниженого плану (понти колотити „брехати”, мурцонути по гризлу „ударити по голові, побити”); 4) гіпербола як організуючий фразеологічний чинник (як глист у корсеті „худий”, стовп ходячий „дуже високий і худий”); 5) дериваційна структура окремих складників ареалізму (справжня свекрушище „злий”, глабазища вилупити „дивитися широко відкритими очима”).

Помітну роль у формуванні евфемістичного й дисфемістичного значень відіграють локальні топоніми (Алмазна, Воронове, Сватове), узусні антропоніми й топоніми (Альоха, Вася, Дуня, Лариска, Манька, Київ, Крим), псевдовласні утворення (Века, Едик, Могильний тощо). Конотативні оніми з вторинними співзначеннями у фразеологічній системі сходу України синекдохічно подають узагальнення, „унаочнюють”, конкретизують вислів, стають важливим засобом його увиразнення. Фразеологізація спричинена актуалізацією лексичних значень власних імен, які, у свою чергу, впливають на дисфемістичні чи евфемістичні нашарування. У складі дисфемістичних АФО вживаються оніми з усталеною негативною конотацією: Манька з Дмитрівки, Альоха з мильного заводу. Для евфемістичних східноукраїнських стійких ареалізмів характерні мікролокальні оніми, яким властива експресивна нейтральність за межами фразеологізму, пор: віднести (відпровадити) на Бутове „поховати”, від’їхати на Новодруженку „збожеволіти”. Евфемістичний шар фразеології поповнюють і каламбурні вирази з псевдовласними назвами: поїхати в Ригу до баби Векли „блювати”, перевестись до Вишневського „померти”.

У другому розділі „Табуйовані сфери у фразеології сходу України” названо основні ознаки давнього та сучасного табу, окреслено коло явищ, які повторно вербалізуються евфемістичними й дисфемістичними висловами, проаналізовано зв’язок фразеологічних замінників та їх співвідношення в межах одного фразеосемантичного поля.

Під табу розуміємо будь-яку словесну заборону, незалежно від культурного рівня та ступеня розвитку людського суспільства. Звичайно вчені не розрізняють давні та сучасні сфери евфемізації (А.Домбровська, Л.Крисін, Л.Скрипник, О.Януш). Зважаючи на мотиваційну домінанту, поділяємо табу на два типи: давні та сучасні.

Давні словесні табу ґрунтуються на вербальній магії. Був період, коли людина не відділяла слова не тільки від думки, але навіть від речі (О.Потебня). Зв’язок між назвою й особою або між назвою й відповідним предметом постає не як вільний і абстрактний між мовою й значенням, а як конкретна єдність. Мовці уникають уживати певні слова (вислови), аби відвернути лихий їх вплив, а іноді й спрямувати розвиток події до бажаного результату.

Деякі рудименти давнього табу представлені в східноукраїнських говірках. Передусім виділяється низка виразів, що є відповідями на питання „Куди йдеш?”, коли не хочуть признаватися: в ліс по дрова, шукати щастя, на збори. В уявленні мешканців Східної України питання „куди?” призводить до невдачі. Зафіксовано 57 відповідей, що вживаються з метою „повернути біду” своєю відповіддю на „кудикала”. Значну частину таких „евфемістичних окам’янілостей” (А.Кацев) складають репрезентанти мовної формули за кудикину гору (на закудикину гору, на кудикину гору, на кудикини гори).

 Прагнення вплинути на довколишній світ відчувається у фразеологізмах-побажаннях ні гвоздя (ні гвізда) ні жезла! „добре побажання водію”, щоб не довелося вам довго аїста ждати! „добре побажання наро­ди­ти ди­тину”. Широкого застосування на сході України набули й негативні з погляду вираження та позитивні в плані змісту мовленнєві формули енантіосемічного характеру, що сягають давніх уявлень про небезпеку „зурочити” очікуваний результат: [щоб, хай, бодай] ні дна ні покришки „всього найкращого” (етимологічно вираз означає зле ­по­бажання: „щоб тебе по­хо­вали без труни, тобто без дна і кришки домо­ви­ни”).

Надзвичайно продуктивними є евфемістичні й дисфемістичні фразеологічні номінації на позначення реалій, дотичних до смерті. Серед таких виразів найбільшим ступенем „евфемістичності” відзначаються стійкі замінники, компоненти яких також подані евфемістично. Це ареалізми з так званим „подвійним” затемненням: поїхати на вічне подвір’я „померти”, де вічне подвір’я – евфемістична назва загалом непривабливої реалії кладовище. Евфемістично смерть представлена й субститутами відлетіти до небес, відкрилися ворота, їсти землю. Зневажливою й фамільярною конотацією відзначаються жаргонні вислови на зразок тапки відкинути, протягнути ратички. „Послаблюється” евфемістична функція у виразах з прямими, „небажаними” номінаціями поховальних реалій: зіграти в домовину, понести по мертвій вулиці (улиці). Виділяються й власне дисфемізми: скласти угоду з чортом, до чортів податися, чорт узяв.   

Описані в дисертації евфемістичні й дисфемістичні стійкі ареалізми, що фразеологічно представляють давні табу, указують на: 1) схильність мешканців сходу України уникати прямих, „страшних” найменувань, серед яких вагоме місце посідають „смерть”, „поховання”; 2) чисельну перевагу евфемістичних виразів над дисфемістичними; 3) етнокультурну маркованість евфемістичних і дисфемістичних АФО; 4) тенденцію урізноманітнювати й поповнювати східноукраїнський фраземікон жаргонними й просторічними ареалізмами; 5) широку амплітуду варіювання локусів у метонімічних евфемістичних мікрофразеологізмах, у яких складники-мікролокалізми потужної універсалії метонімічно зображують фатальний кінець через вузьколокальні об’єкти.    

Природа сучасного табу істотно змінилася. Утримуючи риси магічного ставлення до слова, табу в сучасному суспільстві виконує інші завдання – воно стає своєрідною мовленнєвою цензурою. У досліджуваному ареалі представлені образні замінники найрізноманітніших сфер, але найчіткіше окреслюються чотири з них, які підлягають сучасному табуюванню:

1. Сфера інтимних стосунків і подружнього життя, що складається з 9 семантичних рядів, які відбивають особливості родинно-побутових реалій. Більшість висловів є етнофразеологізмами, внутрішня форма яких мотивована особливостями духовної й матеріальної культури мешканців регіону. У формуванні таких АФО часто визначальну роль відіграють компоненти-символи. Наприклад, фразеосемантичний центр „парної” мікроструктури („відмовити” – „одержати відмову під час сватання”) реалізується не тільки АФО з лексемою гарбуз (лише в Луганській області вони зафіксовані в 36 населених пунктах), а й замінниками з лексемами-символами чайник, сіль, горобець, яшник, рогач тощо.

Завуальовуються й номінації реалій, дотичних до зради: як цуцик весною „похітливий чоловік”, кішка мартівська „похітлива жінка”, їздити у відрядження „зраджувати в подружньому житті”. Зазначимо, що 1) образні номінації для характеристики похітливого чоловіка поширені менше, ніж для жінки; 2) крім евфемістичних виразів, для характеристики жінки нерідко вживаються й дисфемістичні: коза драна, сучка підзаборна. Отже, цілком відчутні „гендерні мотиви”: неприваблива поведінка чоловіка осуджується рідше й не так гостро. 

Семантичний ряд фразеологічних ареалізмів „бути, стати вагітною” представлений двома типами – 1) „стати вагітною поза шлюбом” і                        2) „(узагалі) бути вагітною”. Замінники першого типу (вітром підвіяло, сквозняком продуло) уживаються з метою запобігти комунікативному конфлікту, оскільки сам факт такої вагітності ще й зараз деінде викликає осуд. Основна мета ареалізмів другого типу – гарбуза наїстися, носити живіт, дитиною ходити – відвернути увагу від жінки, аби її не зурочити.

Продуктивними є східнослобожанські й східностепові евфемізми семантичного ряду „народити дитину”, зокрема усталені лаконічні вислови-відповіді на запитання малих дітей „Де я взявся?” (в лопухах знайшли, лелека навідався, зозуля принесла). Їх мотиваційні ознаки – пристойність, делікатність, сором’язливість, прагнення уникнути комунікативного дискомфорту. Ці евфемістичні АФО активно варіюються за структурою, образними конкретизаторами, фольклорно-етнографічними чи ареально позначеними концептами (у досліджуваних говірках застосовується близько 150 таких висловів, не враховуючи різних варіантів).

У сфері стосунків окреслюється низка ареалізмів на позначення неприємних понять „сваритися, посваритися”, „розлучитися”, що застосовуються з метою затемнення, прикриття непривабливих реалій. Більшість образних замінників цих семантичних рядів формується за участю слів побутово-понятійної сфери (тарілка, горщик, макітра, корито). Найчастіше реалізується структурно-семантична модель „назва посуду + бити (побити, розбити) = сваритися (посваритися) або розлучитися”: тарілки бити, горшки побити, розбити горщик.

2. Сфера фізіологічних процесів людини, що представлена образними висловами, уживаними для непрямого, завуальованого позначення явищ, які навряд чи можна назвати несприятливими, небажаними або ж шкідливими, адже вони є природними. Виділено 8 семантичних рядів для евфемізації табуйованих понять, а саме: „випускати сечу” (піти прогулятися, піти на трішки), „мочитися уві сні” (купатися в озері, приймати ванну), „випорожнювати кал” (пустити черв’яка, полегшити душу), „туалет” (кімната білого друга, кімната вонючки), „випускати гази” (забруднювати повітря, випускати джина), „блювати” (спілкуватися з унітазом, виконувати Регалетто), „менструація” (красне число, вихідні дні), „менструювати” (гості прийшли, під’їхав красний мерседес). Характерологічною ознакою цих АФО є майже стовідсоткова евфемізація (яскравих дисфемістичних виразів тут не зафіксовано), що засвідчує особливу ,,делікатність” названої сфери.

3. Сфера пороків і вчинків людини, яка вербалізована багатьма східноукраїнськими замінниками, що використовуються замість небажаних прямих найменувань з метою приховати, прикрити погані звички, вади людини, неприємні сторони дійсності. Такі фразеологічні замінники здебільшого мотивовані почуттям страху й незадоволення, такту і ввічливості, прагненням „зберегти добру атмосферу між людьми” (А.Кравчик-Тирпа). Виокремлюються 4 семантичні ряди АФО, які замінюють прямі назви аморальних вчинків – „обманювати” (співати солов’я, липу трусити), „пліткувати” (полоскати зуби, затоптати в грязюку), „побити, ударити” (почесати нижче спини, лисканців надавати), „украсти” (позичити навсігда, купити безплатно). Семантична група „Пияцтво” містить 8 рядів, що представлені приблизно 200 евфемістичними (очі ножицями, кущі цілувати) й дисфемістичними (лизнути чорта під хвостом, везти свиню) АФО. Значну частину цієї групи складають етнофразеологізми, внутрішня форма яких відбиває особливості східноукраїнських звичаїв та обрядів, коли дійство не обходилося без горілки (закріпити сватання, забивати кіл). Місцевий колорит відчувається і в евфемістичних субститутах ходити на балон, роздавити банку, що мотивовані звичаєм шахтарів пригощати спиртним, відзначаючи якусь подію. 

4. Сфера негативних рис людини, її інтелектуальних здібностей охоплює 15 семантичних рядів стійких образних замінників: „некрасивий, негарний” (як двері з сараю), „старий” (труха сиплеться), „лисий” (їжак з Чорнобиля), „дуже худий” (здох та й ходить), „дуже товстий” (як мішок з дустом), „дуже низький” (свині по зад), „дуже високий” (два метри (метра) дурості), „повне, одутле обличчя” (хоч пацюків бий), „неакуратний, неохайний” (бариня нечесана), „скуйовджена зачіска” (як у дурного стріха), „брудний” (шахтарський син), „поганий” (не з доброї муки зліплений), „скупий” (і гівна не випросиш), „злий, лихий” (гадюча змія), „дурний, розумово неповноцінний” (як три дуби разом). Систематизація східноукраїнських АФО свідчить, що в цій сфері переважають дисфемістичні вирази. Лише деякі вирази мотивовані тактом і делікатністю: за щоками держати щось „повне, одутле обличчя”, і слова путнього не стоє „поганий”.

ВИСНОВКИ

Евфемістичні й дисфемістичні стійкі ареалізми українських східнослобожанських та східностепових говірок, упорядковані й репрезентовані в роботі, відображають систему цінностей мешканців сходу України, їхнє бачення навколишнього світу, віддзеркалюють особливості матеріального й духовного життя, подають лінгво-етнокультурну характеристику досліджуваного регіону. Вони становлять вагому частку ареального фразеологічного фонду, важливі для розв’язання низки питань формування загальномовної фразеології, указують на селективність процесів фразеологізації. Специфіка фразеологічних субститутів говірок сходу України, проблеми вивчення спричинені такими їх ознаками, як новоствореність і маргінальність.

Згідно з традицією евфемізми / дисфемізми нерідко розглядаються як евфемізми; до того ж суміжні явища утруднюють розрізнення фразеологічних членів опозиції „евфемізм – дисфемізм”. Проте між ними існує помітна різниця, зокрема 1) у цільовій настанові („покращення” / „погіршення” денотата); 2) у ступені виразності (дисфемізми характеризуються більшою експресією, емоційністю); 3) в обов’язковості стилістичного забарвлення (евфемізми можуть зближуватися з нейтральними перифразами). Особливість евфемізмів – намагання досягти комунікативного компромісу, тобто „зняти, замінити заборонну форму, зберігаючи вихідний зміст, натякнути на яскраву експресію прототипу” (В.Телія). Ефективним способом у розмежуванні евфемістичних і дисфемістичних АФО виявився асоціативний психолінгвістичний експеримент, який може бути застосований практично до всього корпусу ареальних виразів.

У суто лінгвістичному плані евфемістичні й дисфемістичні стійкі замінники є перифразами (у широкому розумінні), функціональне призначення яких – „затемнювати” об’єкт зображення чи „пом’якшувати” його соціальне звучання. 

У процесі аналізу ареальних евфемістичних і дисфемістичних виразів виокремлені метафора, метонімія, менше – каламбур як основні семантичні способи ареального фразеотворення. При цьому спостерігається певна їх „вибірковість” на ділянці табуйованих сфер: метафоричні вирази характерні в тих випадках, коли йдеться про смерть, вчинки, зовнішній вигляд людини, делікатні поняття, інтелектуальні здібності; метонімічні АФО властиві сферам смерті, фізіологічних процесів, стосунків та подружнього життя; каламбур частіше застосовується для завуальовування прямих назв фізіологічних процесів людини, сприяє затемненню поняття „смерть”.

Важливу роль у формуванні дисфемістичного й евфемістичного нашарувань відіграє компонентний склад виразу. Для дисфемістичних АФО характерні пейоративно забарвлені компоненти, слова-символи для позначення чогось непривабливого, жаргонно-просторічні лексеми, оніми з усталеною негативною конотацією тощо; для евфемістичних – мікролокальні оніми, псевдовласні утворення.  

Проаналізовані 1730 евфемістичних і дисфемістичних виразів, що відбивають говіркові особливості мовців 300 населених пунктів Луганщини й Донеччини, свідчать про закорінену в свідомість людини віру в мовну магію (що є характерною рисою давнього словесного табу) і бажання мовця запобігти комунікативному конфлікту (що є ознакою сучасного табу). Характер відбиття табу в АФО полягає у виборі сфер табуювання, його продуктивності як семантичного чинника становлення ареалізму, стійкості протягом тривалого часу, у ціннісно-соціальних орієнтирах.

Евфемістичними й дисфемістичними надслівними одиницями найчастіше повторно лінгвалізуються такі явища дійсності, як смерть, інтимні стосунки й подружнє життя, фізіологічні процеси людини, її пороки і вчинки, негативні риси та інтелектуальні здібності. У всіх сферах спостерігається градація евфемістичності.

У досліджуваному ареалі виділено й детально описано 45 семантичних рядів. Кількісними і якісними показниками відзначаються замінники на позначення смерті, серед яких вирізняються й субститути з “подвійним” затемненням, і вислови з прямими, “небажаними” номінаціями поховальних реалій, що свідчить про послаблення евфемістичної функції ареалізму. Аналіз сфери смерті доводить чисельну перевагу евфемістичних виразів над дисфемістичними (серед 104 проаналізованих східноукраїнських АФО семантичного ряду „бути близьким до смерті” виділено 78 евфемістичних виразів, 23 ареалізми, евфемістична функція яких послаблена, лише 3 дисфемістичні замінники). У сфері інтимних стосунків і подружнього життя вирізняються переважно евфемістичні позначення; сфері фізіологічних процесів людини властива майже стовідсоткова евфемізація; сфера пороків і вчинків людини вербалізована  евфемістичними й дисфемістичними виразами приблизно однаковою мірою; сфера негативних рис людини, її інтелектуальних здібностей реалізована переважно дисфемістичними фразеологізмами, часто компаративними ареалізмами, де образними конкретизаторами виступають негативно конотовані компоненти.    

Розгляд східноукраїнських фразеологічних субститутів за єдиним принципом (зважаючи на ступінь евфемістичності) свідчить про 1) динаміку й безперервність їх становлення; 2) незначну перевагу евфемізмів над дисфемізмами; 3) значущість окремих компонентів, особливо символів, конотативних онімів, міфологем, мікротопонімів.

Аналізовані евфемістичні й дисфемістичні фразеологізми, відбиваючи етнокультурну ситуацію східноукраїнського регіону, утворюють широкий пласт стійких вторинних найменувань. Такі ареалізми становлять мовну парадигму, у центрі якої перебуває людина-адресант, що звертається до адресата в певній ситуації з певною інтенцією або характеризує якісь реалії. Вони розкривають вплив людського чинника на безперервний процес фразеотворення, демонструють вагому роль мікролокалізмів у формуванні евфемістичного значення, варіювання одиниць стилістично зниженого плану, підтверджують не тільки специфічність, але й належність усього масиву фразеологічних ареалізмів сходу України до єдиного українського діалектного обшир