| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, з’ясовується наукова новизна, ступінь опрацювання теми, матеріал дослідження, формулюються мета й завдання, визначаються методи дослідження, теоретичне значення й практична цінність роботи.
У першому розділі «Специфіка мовної концептуалізації часу» розглянуто основні шляхи вивчення категорії часу у сучасній лінгвістиці, проаналізовано можливості концептуалізації часу у російській мові. Філологи постійно звертаються до феномену часу, відображеному в мові. Проблеми часу у культурологічному аспекті в слов'янських мовах досліджували Д.С. Лихачов, А.Я. Гуревич, В.В. Іванов. У різні роки до проблем слов'янської темпоральної лексики зверталися Г. Якобсон, О.С. Львов, Л.В. Вялкина, О.С. Яковлєва, Ф.Х. Широкорад, М.Г. Лебедько, T. Anstatt, M. Wingender. З метою дослідження категорії часу науковці звертаються до лексичного рівня, до матеріалів словників (М.В. Всеволодова, В.В. Морковкін, О.С. Яковлєва, О.Д. Шмельов). Різним засобам концептуалізації часу, відображеним у темпоральній семантиці («словам часу», префіксам, прийменникам, часткам тощо) присвячені розвідки Г.Н. Акимової, М.А. Кронгауза, О.С. Яковлєвої, Н.Д. Арутюнової, В.Г. Гака, Г.Є. Крейдліна, В.О. Плунгяна, Т.В. Радзієвської, Г.М. Яворської, Т.Є. Янко та інших учених. Часові лексеми як елемент створення поетичної картини світу розглядалися у роботах багатьох дослідників (В.П. Григор’єв, І.Б. Левонтіна, Л.Г. Панова, М.М. Пунін, Н.О. Фатєєва та ін.). Успішні спроби опису поетичної мови на основі авторської концептуалізації світу (а саме його часового аспекту) були здійснені М.Л. Гаспаровим, О.Г. Ревзіною, Ю.Д. Тільманом, Л.Г. Пановою. Проблематика, що розглядається у зазначених дослідженнях, є актуальною і при вивченні поетичної картини світу А. Тарковського, оскільки аналіз її часового фрагменту зумовлює необхідність розв’язання низки питань, пов'язаних з використанням різних аспектів мовного віддзеркалення ідеї часу: визначення засобів актуалізації часових смислів, вивчення семантики мовних одиниць, що виражають ідею часу, виявлення взаємозв’язку загальномовних значень й індивідуально-авторських переваг тощо.
Дослідження в дисертаційній роботі категорії часу пов’язане зі зверненням до універсальних уявлень людства про час. Культурологи співвідносять «бачення» світу в часі з послідовно сформованими культурно-історичними часовими домінантами, що формують такі моделі часу: циклічну, спіралеподібну, історичну та лінійну. Циклічна модель часу відображає архаїчні уявлення людини про час. Рух часу осмислюється як «вічний колообіг», установлений навіки сценарій «першоподій». Людина живе у часовому вимірі, який синтезує минуле, теперішнє та майбутнє. Події не виникають, а постійно відтворюються. Час збігається з вічністю. Семантичним ядром циклічної моделі є відношення повторюваності, сталості, що онтологічно пов'язані з природною циклічністю. Спіралеподібна модель перехідна між циклічною та лінійною. Події не повторюються, але порівнюються з аналогом у минулому. Фіксується факт усвідомлення того, що час виходить з кола повторів. Основу світосприйняття складає опозиція минуле / теперішнє. Історична модель пов’язана з переходом до юдеохристиянської часової перспективи та відображає уявлення про історію, розвиток подій від початку світу до кінця часів. Здійснюється вихід з космосу в історію, з циклічного часу вічного повторення у світ лінійного часу. В історичній моделі час оцінюється з позиції суб'єкта соціально-історичного процесу. Лінійна модель концептуально визначається відношеннями поступального односпрямованого руху та необерненості. Події «прив'язані» до умовної прямої часу, кожна подія сприймається як унікальна й неповторна. Опис категоріальної сфери часу в поетичних текстах на підставі виділених моделей дозволяє виявити авторські домінанти часового сприйняття дійсності, простежити, як сприйняття часу, пов’язане з розвитком культури та свідомості людини, перетинається з власним, суб'єктивним переживанням часу поета, та визначити закономірності впливу часової орієнтації на характер використаних автором мовних засобів.
Мовні можливості відображення моделей часу пов'язані з різними аспектами спостереження за «станом справ», тому відбір мовних репрезентацій ідеї часу в поетичних текстах А. Тарковського спирається на аналіз смислових відношень, що їх формує певна денотативна ситуація.
Для передавання конкретних когнітивних образів темпоральних структур у мові існує відповідний інвентар семантичних (лексичних і граматичних) засобів. Російська мова має великий вибір лексичних засобів з темпоральним значенням, які дозволяють детально фіксувати та висловлювати часові аспекти моделювання реальності. Для позначення часу в російській мові використовуються спеціальні номінації (наприклад, минута, час, день, год, век тощо). Темпоральні компоненти притаманні багатьом іменникам, дієсловам, прикметникам та прислівникам. Існує також апарат допоміжних засобів вираження часових відношень – прийменники, сполучники, частки. Крім того, певні лексичні одиниці вказують на особливості орієнтації в часі, тобто містять уявлення про різні системи часу: час як повторювані події, наприклад, снова, опять, возвратиться тощо (циклічний час) і час як спрямований поступальий рух, наприклад, затем, потом, со временем тощо (лінійний час). Сфера, пов’язана з реалізацією часових смислів у поетичному тексті, містить такі базові компоненти, як категорії синтаксичного часу, аспектуальності, локалізованості, таксису і порядку.
Важливим елементом темпорального аспекту мовної картини світу є метафори часу, які відображають певний спосіб сприйняття часу, тобто формують уявлення про когнітивні моделі часу.
Оскільки час є одним з атрибутів людського сприйняття світу, то в мовному відображенні цієї категорії, безсумнівно, присутнє особистісне ставлення до того, що сприймається. До мовних елементів, які репрезентують факт особистісно зорієнтованого характеру сприйняття часу, належать граматичні явища зі сфер модальності й суб'єктивності. Вивчення часових станів світу передбачає врахування також і ціннісного аспекту. Дослідження мовних елементів, які формують зазначені моделі, дає підстави говорити про індивідуальну (авторську) картину світу.
У другому розділі «Моделі часу в поезії Арсенія Тарковського» розглянуто фрагмент художньої картини світу поета, пов’язаний з осмисленням та відображенням ідеї часу, виділено систему мовних засобів вираження категорії часу у різних моделях часу, виявлено авторські переваги у смисловому наповненні цієї категорії. Модель часу є концептуальною моделлю, в якій вирізняються базові компоненти семантики як відображення певних принципів розуміння часового устрою світу.
Час у А. Тарковського, відповідний до ЦИКЛІЧНОЇ МОДЕЛІ, схожий на архаїчні уявлення. МИНУЛЕ, ТЕПЕРІШНЄ та МАЙБУТНЄ злиті воєдино. Минуле постійно відтворюється, події в майбутньому повторюють колишні: буде те, що вже було. (Пор.: И это снилось мне, и это снится мне, / И это мне еще когда-нибудь приснится, / И повторится все, и все довоплотится, / И вам приснится все, что видел я во сне; Я снова пойду за Великие Луки, / Чтоб снова мне крестные муки принять). Поетичні образи А. Тарковського виражають ідею неможливості лінійної диференціації «раніше» і «після». Як суб'єкт часового дейксису поетичне «я» прагне до найширшого часового виміру (Я Нестор, летописец мезозоя, / Времен грядущих я Иеремия; Я вызову любое из столетий, / Войду в него и дом построю в нем; Сам не знаю, что со мною: / И последыш и пророк, / Что ни сбудется с землею / Вижу вдоль и поперек).
З ідеєю циклічного часу пов'язана семантика повернення, зустрічі (Я тень из тех теней, которые однажды, / Испив земной воды, не утолили жажды / И возвращаются на свой кремнистый путь; Минувшее ваше, как свечи, / до встречи погашено в ней [= книге стихов]). Ідея «вічного повернення» концентрується у А. Тарковського в образі кола. Коло – універсальний символ. Воно означає цілісність, безперервність, первинну досконалість, повернення, циклічний рух, нескінченність. Художня картина світу поета відбивається в образі різноманітних кіл: у вигляді кола представлені часові інтервали (И год прошел по кругу стороной); ментальні терени (из какого круга / Памяти горло мне захватываешь туго); фізичний простір (В кругу незамерзающих болот). Частотність уживання похідних від слова «круг» надзвичайно висока (полукруг, круговерть, круглый, круговой, выкруглить, вокруг, округ). Семантика кола передається постійним повторюванням близьких за смислом номінацій та похідних від них слів (вертушка роковых событий, колесо прибоя, шаровая пустота, пространство шаровое, наверчены звездные линии тощо).
Циклічну модель формують часові лексеми із семантикою повторюваності (снова, вновь, опять, повториться) та сталості (по-прежнему, всегда, всë, всë-то); показники частотності (порой, бывает); дієслова, що висловлюють множинні дії; дієслова недоконаного виду, які репрезентують повторювані дії. Морфологічні опозиції іменникових та дієслівних категорій також підтримують смислові домінанти циклічної моделі часу. Пор.: Тот жил и умер, та жила / И умерла, и эти жили / И умерли; Не надо мне числа: я был, и есмь, и буду. Перехід від однієї грамеми роду, числа або часу до іншої (жил – жила – жили; умер – умерла – умерли; тот – та; был – есмь – буду), що підсилюється сполучниковим сурядним зв’язком, утворює смислову єдність, яка підкреслює всебічний характер подій. Використання усіх трьох форм граматичної категорії часу (форми минулого, теперішнього та майбутнього часу) в одному поетичному висловленні відображає масштабність часового виміру та демонструє типове для циклічної моделі уявлення про час як єдиний, нероздільний часовий простір.
Ідея нескінченного повторювання реалізується також синтаксичними конструкціями зі значенням уподібнення, ототожнення, різноманітними порівняннями, сурядними зв’язками. У циклічній моделі часу темпоральна лексика має неконкретно-референтний статус (день = будь-який день, ніч = будь-яка ніч), предикати набувають значення невизначеної локалізованості у часі. Різноманітні форми стилістичних повторів і синтаксичний паралелізм також сприяють реалізації ідеї єднання та злиття.
Контексти, що узгоджуються з цією моделлю, не мають негативних оцінок, тому що час сприймається з погляду встановленого та загальноприйнятого порядку (так прийнято, так заведено). Повторюваність виявляє стабільність, норму. Дійсність концептуалізується через закономірності.
У СПІРАЛЕПОДІБНІЙ МОДЕЛІ «бачення» світу змінюється. Час концептуалізується як вихід з кола повторів. Переорієнтація свідомості з кола на пряму супроводжується переходом від синтезу до розчленування. Основний принцип, що визначає сполучення слів, словесних образів і граматичних елементів у спіралеподібній моделі, – контраст часових планів. Опозицію МИНУЛЕ / ТЕПЕРІШНЄ створюють слова з семантикою зміни (прежде, теперь, другой, новый, иной, иначе), становлення (наступить, стать), зникнення (больше не / нет; уже не), які формують опозицію раніше – тепер. Темпоральні смисли, які організують часовий період «раніше», співвідносяться з циклічним сприйняттям часу, а стан справ «тепер» фіксує вихід з кола повторів (пор.: И то, что прежде нам казалось нами, / Идет по кругу, / Спокойно, отчужденно, вне сравнений / И нас уже в себе не заключает; Здесь дом стоял. Жил в нем какой-то дед, / Жил какой-то мальчик. Больше дома нет). Спіралеподібну модель формують лексичні та морфологічні опозиції, які протиставляються. Зміну в «стані справ» підсилює використання ступеня порівняння прикметника (Беспомощней, суровее и суше / Я духом стал под бременем несчастий), протиставних сполучників а та но як засобів міжфразового зв’язку (А когда-то во мне находили слова / Люди, рыбы и камни, листва и трава). Ситуація у спіралеподібній моделі часу стає проблематичною, через що оцінюється негативно. Антонімічні параметри ситуації (наявність бажання/ відсутність можливості його реалізації) виражають недоцільність, небажаність, тобто оцінну негативність подій (Я вошел бы в избу – нет сверчка в уголке, / Я на лавку бы лег – нет иконки в руке, / Я бы в Каму бросился, да лед на реке). У часовому протиставленні МИНУЛЕ символізує норму, відображає сталий перебіг подій і тому створює позитивний образ дійсності (Пор. у вірші «25 июня 1939 года»: Я так любил домой прийти к рассвету / И в полчаса все вещи переставить, / Еще любил я белый подоконник / <…> А если был июнь и день рожденья, / Боготворил я праздник суетливый). ТЕПЕРІШНЄ ж демонструє світ, що змінився. Та ж сама ситуація в теперішньому (день народження) відображає зміни в навколишньому середовищі та психологічному стані ліричного «я» й позначена семантикою негативності: Расставлено все в доме по-другому, / Июнь пришел, я не томлюсь по дому, / <...>/ И кровь моя мутится в день рожденья, / И тайная меня тревога мучит. Зміни у стані справ означають перехід від незмінного, гармонійного до незвичного, такого, що вносить дисгармонію у відносини ліричного суб'єкта зі світом. З аксіологічних позицій відмінність – це відступ від норми, аномалія, тому теперішнє несе в собі риси негативної картини світу.
Змінюється ставлення до проблеми людського існування: ідея безсмертя перебуває під сумнівом (Пор.: А если это ложь, а если это сказка, / И если не лицо, а гипсовая маска / Глядит из-под земли на каждого из нас / Камнями жесткими своих бесслезных глаз?..). Питальні речення із семантикою побоювання, які містять актуалізатори припущення (а если; что, если; а быть может), співвідносяться з концептуалізацією світу, що вийшов за межі стабільного.
Комунікативна ситуація, при якій виникає необхідність вербальної реакції на ситуацію, що склалася, оформлюється питальними реченнями, частками, що припускають полемічне ставлення до ситуації: Где «Остров мертвых» в декадентской раме? / Где плюшевые красные диваны? / Где фотографии мужчин с усами? / Где тростниковые аэропланы?; Разве, на пол бирюзу швыряя, / В серые глаза не загляну, / Разве, камни с пола подбирая, / Рук моих тебе не протяну?
Відчуття часу в спіралеподібній моделі зумовлюється також відчуттям внутрішньої роз'єднаності, усвідомленням втрати «свого». Звідси – мотив двійників, який супроводжується варіативністю особових форм, що обслуговують у А. Тарковського сферу ліричного «я». Наприклад, зворотний займенник себя використовується як інваріант «я», що відокремлюється від суб'єкта (я ≠ себе): Больше я от себя не желаю вестей / И прощаюсь с собою до мозга костей, / И уже, наконец, над собою стою, / Отделяю постылую душу мою. / В пустоте оставляю себя самого, / Равнодушно смотрю на себя – на него. Повний розрив я та себя підкреслюється переходом до форми 3-ї особи займенника (на себя = на него).
Внутрішній розлад дає поштовх до цілеспрямованих дій, які мають своєю метою вирішення конфлікту, повернення ситуації до стабільної, такої, що відповідає нормі. Створюється опозиція ТЕПЕРІШНЄ / МАЙБУТНЄ. У ТЕПЕРІШНЬОМУ превалює негативна емоційна оцінка: Мне стыдно руки жать льстецам, / Лжецам, ворам и подлецам, / Прощаясь, улыбаться им / И их любовницам дрянным, / В глаза бескровные смотреть / И слышать, как взывает медь, / Как нарастает за окном / Далекий марш, военный гром / И штык проходит за штыком. МАЙБУТНЄ містить позитивні конотації: Уйдем отсюда навсегда. / Там – тишина, и поезда. Модальний план МАЙБУТНЬОГО формують дієслова у формі майбутнього інтенціонального часу (що відображає наміри, прагнення суб’єкта), імперативи (Пор.: Я надену кольцо из железа. / Подтяну поясок и пойду на восток. / Бей, таежник меня из обреза, / Жахни в сердце, браток, положи под кусток).
В ІСТОРИЧНІЙ МОДЕЛІ реалізується настанова на єднання та взаємозв'язок. Історична пам'ять, сильний емоційний, майже фізично відчутний зв'язок із історичними подіями створюють поетичний світ, в якому немає опозиції історичного МИНУЛОГО й ТЕПЕРІШНЬОГО, тут усі сучасники.
Накладання історико-часових планів хоч і створює історичну перспективу в минуле, але не формує цільової настанови на реконструкцію історичного минулого. МИНУЛЕ сприймається як засіб осмислення ТЕПЕРІШНЬОГО, як його невід'ємний елемент, що супроводжується перевтіленням ліричного «я» в учасника історичних подій, інтеріоризацією часу, співвідношенням теперішнього часу ліричного героя з подіями «міфологічного часу» та історично вагомими подіями. Історичний час стискається та фокусується в ТЕПЕРІШНЬОМУ. Ліричне «я» є центром чуттєвого фізичного переживання часу. Звідси різноманітність дієслів чуттєвого сприйняття, велика кількість форм особових і присвійних займенників 1-ої особи, які привносять у семантику дієслів компонент ‘я це відчуваю’ (Вся в крови моя рубаха, / Потому что и меня / Обдувает ветром страха / Стародавняя резня; И опять Айя-Софии / Камень ходит подо мной). Історія стає моделлю певної ситуації особистого життя й начебто повторюється в сьогоденні ліричного суб'єкта, стимулюючи нескінченні звернення до «вічних» тем: И какая досада / Сердце точит с утра? / И на что это надо - / Горевать за Петра? / Кто всего мне дороже, / Всех желаннее мне? / В эту ночь – от кого же / Я отрекся во сне?
У ЛІНІЙНІЙ моделі події «прив'язані» до часової прямої. Тут широко використовуються часові лексеми фізичного та календарного відліку часу, що характеризують час з урахуванням хронографії (Девятнадцатого года очистительный озон, Черный хлеб двадцать первого года; Тринадцатый год был еще в середине) та хронометрії (акцент зміщується у бік опису характеру дії як незмінної, стійкої – всю ночь; при цьому ефектно використовується прийом гіперболізації – На два века труда предо мной; Она ждала тебя сто лет; Я шесть веков дышу его [Феофана Грека] огнем). Категорія часу в лінійній моделі враховує також хронологічний аспект (виділення послідовно розташованих у часі подій). Послідовність протікання подій передається лексемами потом, позже, пройти, миновать, фразеологізованими поєднаннями (И совесть холодная день ото дня / Все меньше и меньше терзает меня; Но что ни день – мне новый день дороже, / Но что ни ночь – пристрастнее и строже / Мой суд нетерпеливый над судьбою). Вказівні та присвійні займенники, конкретно-референтно спрямована темпоральна лексика, предикати зі значенням локалізованості в часі підкреслюють співвіднесеність з конкретним проміжком часу. У лінійній моделі час концептуалізується насамперед як рух. Ідею руху часу в поетичних текстах А.Тарковського створюють різноманітні мовні засоби: дієслова із семантикою зміни, перехідного стану, що означають дію, яка орієнтована на припинення реального стану справ (наприклад, меркнет, глохнет); аспектуальні особливості дієслівних форм; ступінь порівняння прикметників, що відображає зміну інтенсивності якості; поетична оповідь з точки зору різних суб'єктів мови тощо.
У межах лінійного часу мотив роз'єднаності експлікується модальністю неможливості, нездійсненності. (Я не пойду [=не зможу піти] на первое свиданье; Друг другу нам нельзя помочь; Кто возвратится вспять, / Сплясав на той площадке, где некому плясать?). Реалізується семантика втрати, у тому числі втрати пам’яті (потерять, не помнить). Час осмислюється як наповнений конкретними подіями, що оцінюються (день – ненастный, пасмурный, странный; нічь – ревнивая, короткая, дошедшая до предела, тревожная, «убийца-ночь»; рік – грозный, страшный; час – смутный, погибельный, темный). Відрив від минулого підкреслює образ «двійника» (Так мой двойник по быстрине иной / Из будущего в прошлое уходит. / Вослед себе я с высоты смотрю). Реакція суб'єкта на усвідомлення змін, що відбулися, у лінійній моделі має психологічне підґрунтя. Лінійна модель співвідноситься з односпрямованим рухом часу, який людина не владна змінити (звідси семантика жалю – жаль, жалко; запізнення – слишком поздно, слишком долго ждать пришлось; предикати стану з негативними оцінками – мне дико, мне горько; умовний спосіб у значенні контрфактичних умовно-наслідкових подій, що характеризують «світ утрачених можливостей»: Когда бы ты пришла в тот страшный год, / В орлянку бы тебя не проиграли, / Души бы не пустили в оборот).
Однак смислові комбінації ТЕПЕРІШНЬОГО, МИНУЛОГО та МАЙБУТНЬОГО в лінійній моделі часу нерідко прагнуть знищити часову дистанцію. Цьому сприяє сурядний зв'язок, який зрівнює у правах МИНУЛЕ та ТЕПЕРІШНЄ (Заклинаю прошлым, настоящим), трансформація дейктичних характеристик «я – тут – зараз», що деформує уявлення про послідовне розташування часових планів (Грядущее свершается сейчас; Мне будущее приходилось впору; Я и сейчас, в грядущих временах, / Как мальчик, привстаю на стременах; Я не один, но мы еще в грядущем). Визначальною рисою сприйняття часу як низки подій є виділення періодів, що характеризують тривалий проміжок часу. Спостережено переважне використання множинної форми іменника «времена» (И мимо идут времена; Смыкаются, как воды, времена; Хвала тебе, иных времен язык!). Ідею подолання дискретності лінійного часу забезпечують дієслова з семантикою збереження, продовження ситуації, які часто супроводжуються показниками тривалості (с детства знакомо; осталось от юности; поныне стоит предо мной; навек я запомнил; вовек не забуду; навечно осталась). Часові відношення у поетичних текстах А. Тарковського нерідко організують структуру, яка має декілька дейктичних центрів часової орієнтації. Звертання до різних часових планів дається під знаком синхронізації. Цьому сприяє використання граматичної форми теперішнього часу та дієслів почуттєвого сприйняття у різних часових планах у контексті одного поетичного тексту; накладання індивідуальної шкали часу на шкалу часу іншого суб'єкта; використання просторової дейктичної координати здесь в описі подій минулого (когда-то); ліричне «я», яке наперед знає перебіг подій, що граматично супроводжується появою так званого «майбутнього в минулому».
Ціннісна система в лінійній моделі орієнтована на МИНУЛЕ. Будь-які варіанти, що містять розбіжність зі зразками минулого, перекреслюються запереченням (Отстроится город, но сердцу не надо / Ни нового дома, ни нового сада, / Ни рыцарей новых на дверцах печных).
У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження.
1. Час є універсальною категорією, невід'ємним компонентом розумової діяльності, що по-різному відображається у свідомості людини. Уявлення про характер перебігу подій відбиваються у моделях часу – циклічній, спіралеподібній, історичній та лінійній. Семантичне ядро циклічної моделі формують відношення повторюваності, сталості. Спіралеподібна модель фіксує факт усвідомлення змін у «стані справ» та вихід із кола повторів. В історичній моделі час оцінюється з позиції суб'єкта соціально-історичного процесу. Лінійна модель концептуально визначається відношеннями поступального односпрямованого руху та необерненості. Події «прив'язуються» до умовної прямої часу, кожна подія сприймається як унікальна й неповторна. Для закріплення у мові різних уявлень про час формуються особливі лексичні засоби, що утворюють лексико-семантичні поля, які вказують на специфіку усвідомлення світу, на особливості орієнтації в часі. Граматичний опис часових значень у художньому тексті містить інтерпретацію ідеї часу в категоріях синтаксичного часу, аспектуальності, часової локалізованості, таксису й порядку. Аналіз суб’єктивного, індивідуального сприйняття часу враховує граматичні явища зі сфер модальності й суб'єктивності. Вивчення часових станів світу передбачає аналіз ціннісного аспекту.
2. Мовна реалізація ідеї часу в поезії А. Тарковського є структурованою системою взаємозв'язків, що простежується на всіх рівнях поетичного тексту. Альтернативні лексико-граматичні засоби в різних моделях часу складають систему образотворчих і комунікативних прийомів, різних варіантів осмислення ідеї часу.
З ідеєю циклічного часу в поетичних текстах А. Тарковського пов'язана семантика повторюваності, незмінності, повернення, символіка кола. Ідея нескінченного повторення підтримується співположенням морфологічних опозицій іменних і дієслівних категорій, сурядними зв'язками, синтаксичними конструкціями зі значенням уподібнення, ототожнення та різного роду порівняннями, різноманітними формами стилістичних повторів. Граматика часу схарактеризована перевагою недейктичних часів, неконкретно-референтним вживанням часової лексики, предикатами зі значенням невизначеної локалізованості в часі.
Основний принцип, що визначає поєднання слів, словесних образів і граматичних елементів у спіралеподібній моделі, – опозиція часових планів. Спіралеподібну модель в поетичних текстах А. Тарковського організують лексеми, семантика яких містить протиставлення ситуацій, що описують різні темпоральні плани. Ідея виходу з кола повторів має мовні репрезентації на граматичному рівні (ступінь порівняння прикметників як засіб відображення «стану справ», що змінився; доконаний вид як знак перелому в розвитку подій; імператив як вербальне спонукання до зміни ситуації; заперечення як засіб перекреслити усталений перебіг подій; конструкції з протиставними сполучниками а і но та питальні речення в контексті ситуацій, що фіксують втрату значущих атрибутів звичного для поетичного суб’єкта устрою світу).
Історичний час у поезії А. Тарковського осмислюється як циклічний процес. Світ в історичному аспекті – це низка подій, що повторюються і знаходяться з суб’єктом у відношеннях морального контакту. Історична модель часу визначається семантикою причетності до подій минулого та майбутнього. Це супроводжується перевтіленням ліричного «я» в учасника історичних подій, «інтеріоризацією» часу, порівнянням сьогодення поета з подіями міфологічного часу. Єдність граматичної форми теперішнього часу при описі різних часових планів, сенсорні дієслова, імена видатних осіб, міфологічні персонажі, топоніми, міфологеми, цитації, які є способом утворення культурно-історичного діалогу, створюють безмежний часовий простір.
Лінійну модель формують часові лексеми фізичного та календарного відліку часу з конкретно-референтним значенням, які супроводжуються предикатами із значенням локалізованості у часі. Рух часу передається зміною точки відліку, використанням аспектуальних особливостей дієслівних форм, ступенем порівняння прикметників, що відображають зміну інтенсивності якості, використанням дієслів із семантикою зміни, перехідного стану. У лінійній моделі відзначається прагнення подолати дискретність часу. Важливі для поетики А. Тарковського ідеї єднання та причетності відповідним чином відображаються у мовних структурах (показники тривалості з незакінченим інтервалом; сполучникова конструкція а все-таки як мовний засіб подолання лінійності часу; теперішній продовжений час; адресатні засоби мови, що використовуються для синхронізації в часі суб'єкта мови й адресата, які належать різним просторово-часовим планам; дієслова з семантикою пам’яті в контекстах, що фіксують факт збігу певного моменту життя ліричного героя та часу певної події; композиційна будова поетичних текстів, що передбачає перехід від плану теперішнього до минулого та повернення в теперішнє).
Специфіка вербалізації знання у різних моделях часу зумовлена особливостями інтерпретації позамовної дійсності. Дистрибуцію лексичних засобів, граматичних форм і прагматичних настанов визначають когнітивні фактори.
3. Суб’єктивне сприйняття часу А. Тарковським досліджено на різноманітних рівнях поетичної мовної системи. Воно по-різному виявляється у циклічній, спіралеподібній і лінійній моделях часу.
У циклічній моделі передається загальний концептуальний сенс взаємодії та зв'язку суб'єкта з навколишнім світом. Минуле слугує зразком для відтворення. Сприйняття дійсності узгоджується з нормативною картиною світу, тому контексти, що відповідають цій моделі, не мають негативних оцінок.
У спіралеподібній моделі зміни у стані справ знаменують перехід від незмінного, гармонійного до незвичного, такого, що вносить дисгармонію у відносини суб'єкта зі світом. Минуле, що відповідає нормі, має позитивні характеристики. Теперішнє, що містить розходження з нормою, отримує чітку негативну оцінку. З майбутнім пов'язана можливість вирішення конфлікту. Побажання, прогнозування, які пов’язані з осмисленням і оцінкою реальної дійсності, передбачають протиставлення з реальністю. Суб’єктивне сприйняття часу в спіралеподібній моделі визначається відчуттям внутрішньої роз'єднаності, усвідомленням втрати «свого».
Історія стає моделлю певної ситуації особистого життя і неначе повторюється у сьогоденні ліричного суб'єкта. Ліричне «я» в історичній моделі часу є центром чуттєвого фізичного переживання часу та виявляється як носій етичних норм.
У лінійній моделі негативна реакція суб'єкта на усвідомлення змін, що відбулися, характеризує «світ втрачених можливостей» і супроводжується семантикою жалю, запізнення, втрати.
4. Проведений аналіз категорії часу в поезії Арсенія Тарковського дозволяє говорити про переважний у його творчості спосіб представлення художнього часу. Пріоритетною в поетичному дискурсі А. Тарковського є когнітивна модель циклічного часу. Основну темпоральну спрямованість поезії А. Тарковського можна визначити як перетинання, поєднання різних часових планів, взаємопроникнення часів. Художній світ поета забезпечує зв’язок часів, створює поле духовного напруження між найвищими ціннісними орієнтаціями й повсякденністю, між минулим, теперішнім та майбутнім.
|
