ЛОГІКО-ГРАМАТИЧНІ АСПЕКТИ КАТЕГОРІЇ ПРИЧИНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЛОГІКО-ГРАМАТИЧНІ АСПЕКТИ КАТЕГОРІЇ ПРИЧИНИ
Альтернативное Название: Логики-ГРАММАТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ КАТЕГОРИИ ПРИЧИНЫ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, розкривається наукова новизна, аналізуються теоретичне значення й практична цінність роботи, визначаються мета й завдання, з’ясовуються об’єкт і предмет дослідження, окреслюються методи аналізу, формулюються основні положення, що виносяться на захист.


У першому розділі “Класифікаційні й кваліфікаційні параметри категорії причини”  викладено теоретичні засади досліджуваної проблеми, визначається рівень її вивченості в сучасному мовознавстві, простежується еволюція поглядів на категорію причини, її зв’язок з іншими категоріями, виокремлюються диференційні ознаки, аналізуються структура й засоби  вираження категорії причини.


Категорія причини покваліфіковується як одна з найважливіших філософських категорій, що посутньо характеризує картину світу й відображається в мові, вербалізуючись в дискурсі різноструктурними мовними одиницями.


Упродовж століть визначальним щодо сутності досліджуваної категорії було вчення Арістотеля, який виокремлював чотири види причини: матеріальну, формальну, діяльну й цільову. Механічний, статичний підхід в основі теоретичного осмислення причиновості поступово замінювався на динамічний, коли реальними складниками каузативної ситуації вважали дві події, пов’язані між собою відношеннями причиновості. Сучасне розуміння категорії причини базується на концепції З. Вендлера, згідно з якою причини покваліфіковуються як факти, а не події. Факти не рівнозначні подіям: факт зорієнтовано на світ знання, тобто на логічний простір, зорганізований координатою істини й неправди; подія ж зорієнтована на те, що відбувається в реальному просторі й часі. Саме такий підхід до аналізу причини як факту перебуває в основі нашого дослідження. Услід за Н.Д. Арутюновою, ми виходимо з положення про те, що факт корелює з судженням, тобто значення незалежного речення має фактотвірний, пропозиційний характер. Основною диференційною ознакою категорії причини, таким чином, умотивовано постає її фактуальність, що знаходить свій конкретний вияв у межах семантичної опозиції “породжувальна реальна подія – породжена реальна подія”, які характеризуються незворотністю й односпрямованістю (наслідок ніколи не може передувати своїй причині). У мовленні, при безперечній лінійності (синтагматичності), порядок організації висловлення може бути як іконічним: Сонце намул пригріло, і він почав репатись (У. Самчук), так і  неіконічним: Екіпаж дрібно затрясло – вони виїхали на хисткий дерев’яний міст (Я. Дубинянська).


Лінгвістична наука традиційно розглядає каузативність у контексті зумовленості як частковий вияв реалізації принципу достатньої підстави, на основі якого інтегруються умовні, допустові, наслідкові, причинові та цільові відношення.


Породжувальна ситуація в каузативному смислі може отримувати аксіологічну оцінку, позитивну чи негативну, у результаті чого базовий смисл набуває суб’єктивного ускладнення, що підкреслює взаємодію категорії причини з категоріями об’єктивної й суб’єктивної модальностей. Участь мовця, його активність, спрямованість, його роль в організації смислової структури каузативної ситуації зводиться до констатації наявності причиново-наслідкового зв’язку, при цьому продуцент повністю спирається на свої та загальнолюдські знання екстралінгвістичної дійсності й апелює до адресата, керуючись власними інтенціями.


Категорія причини співвідноситься також з категорією темпоральності. Аналіз мовного матеріалу підтверджує, що таксисні відношення між причиною та наслідком можна визначити як передування – поступ: Щось два чи три дні не верталися мешканці Ялицевого царства на Чертежик – так були налякалися спадаючих шишок (С. Женецький). Відповідно до абстрактно-онтологічного рівня аналізу каузальності можна говорити про з’яву певного явища лише з урахуванням повної сукупності його умов, а тому правомірно визнати одночасність причини й наслідку: У залі було шумно – аплодували оркестрантам (В. Дрозд).


Для потрактування категорії причини в її лінгвістичному аспекті посутнім є з’ясування арсеналу конструктивних засобів вираження причинових відношень. Ядерним компонентом вертикального структурування категорії причини є складнопідрядне речення: частини складного речення, між якими діагностується причинове значення, презентуються розгорнутими пропозиціями з власною предикативністю, самі ж причиново-наслідкові зв’язки набувають вичерпної релятивізації, оскільки постають маркованими системою формантів відповідної семантики. Напів’ядерну позицію займає прийменниково-іменникова форма з похідними чи непохідними прийменниками, оскільки такі одиниці є вторинними щодо складнопідрядного речення, являючи собою згорнуту номіналізовану пропозицію. Безприйменникові іменникові форми, дієприслівникові та дієприкметникові звороти, прислівники причини, складносурядні речення, конструкції із синкретичними відношеннями, безсполучникові складні речення з недиференційованим синтаксичним зв’язком потрактовуються як периферійні компоненти структури категорії причини. Категорія причини не обмежується у своїй реалізації елементарними поліпредикативними одиницями і взагалі таксономічним рівнем, а тяжіє до багатокомпонентних складних речень та різних за обсягом текстових утворень, тобто  охоплює елементи різних рівнів мовної ієрархії, що уможливлює покваліфікування ії як функціонально-семантичної, яка перебуває в основі відповідного функціонально-семантичного поля (ФСП). Членування категорії причини на дві семантичні зони, кожна з яких має свою значеннєву парадигму, визначає поліцентричну організацію ФСП причини. Близькоядерне тло субкатегорійного структурування причини формують конструкції причиново-цільового, причиново-допустового, причиново-умовного та причиново-наслідкового значення, оскільки категорія причини для семантики детермінації є визначальною. При активній взаємодії з об’єктною, темпоральною та атрибутивною семантикою формується напівпериферійна зона категорії причини. Пасивна участь елементів значеннєвої парадигми категорії причини, коли конституенти інших ФСП тільки одним із своїх семантичних відтінків просотуються до структури аналізованого поля причини, зумовлює перебування значень відповідності й причини, міри й ступеня і причини на найбільш віддалених периферійних позиціях.


У другому розділі “Функціонально-семантична категорія причини в поліпредикативних одиницях” з’ясовуються особливості реалізації семантики причини в поліпропозитивних утвореннях різних типів й випадки імпліцитного вияву категорії причини в межах таких одиниць.


Зокрема, простежується типологія синтаксичних зв’язків у складнопідрядних реченнях причинового значення з детермінантним синтаксичним зв’язком, який за своєю внутрішньосинтаксичною природою є неспіввідносним і реалізується за допомогою сполучників відповідної семантики: бо, оскільки, адже, позаяк. За наявності  розчленованих подвійних сполучників тому, що; складних сполучникових конструкцій від того, що; через те, що; за те, що;  спеціалізованих  диференційованих сполучних утвореньу зв’язку з тим, що; з огляду на те, що; завдяки тому, що; зважаючи на те, що; внаслідок того, що тощо репрезентується слабкий сполучниково-співвідносний зв’язок, при якому головна частина   складнопідрядного речення містить корелят, що увиразнює причинові відношення, а сполучний засіб що постає асемантичним, при цьому конституенти складнопідрядної конструкції  не взаємопередбачають один одного: Лесь прокинувся від того, що хтось тихо розмовляв (А.Гарасим); Євген доскочив свого тільки завдяки тому, що станами забили всі шість прольотів нашого цеху (П. Загребельний).


З-поміж маркерів каузативних відношень виокремлюються недиференційовані сполучники бо, тому що, адже, оскільки, позаяк, здатні до презентації як власне-причинового, так і невласне-причинового значення, при цьому вияв семантичних відтінків залежить лише від змісту, що вибудовується предикативними частинами. Амбівалентний чи рематичний характер цих сполучників щодо актуального членування визначає комунікативну організацію складнопідрядного речення за схемою наслідок (тема) – причина (рема): З ним придворні одубіли, бо сміятися не вміли (В.Симоненко) або за схемою причина (тема) – наслідок (рема): Оскільки народна педагогіка етносів звернута до людини, її серця, душі та розуму, вона завжди актуальна (М. Пірен). У розмовному мовленні для вираження причиново-наслідкових відношень залучається релятив що, співвіднесений з емоційно навантаженими опорними словами: Степану приємно було, що він тільки тимчасово, на три роки, покинув свої стріхи (В. Підмогильний). У препозиційних підрядних частинах уживається сполучникове поєднання а що (і що) – то, сурядний елемент якого вказує на лівобічну валентність усієї поліпредикативної конструкції, що семантично залежить від попереднього контексту: І що сидів на ньому [коневі – Л.Д.] кріпний їздець, то він був так само вдячний (А. Любченко). Диференційованими сполучними засобами визначаються аналітичні конструкції, утворені на основі вторинних прийменників із значенням причини: Відрадна тенденція з огляду на те, що впродовж минулого десятиліття були періоди, коли  ледь не половина українців шкодували за розрив із Росією (Україна молода. – 2002. – 19.12.); Виходячи з того, що свідками цього акту й справді були собаки, пізніше я назвав його “Собаче весілля” (В. Шевчук); Широкого розголосу набуло звернення нашого об’єднання до Президента України з вимогою вжити заходів щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Україні в силу того, що парламентська “група – 237” учинила спробу конституційного перевороту (Українська газета. – 2002. – 2-8 серпня). З-поміж широкого загалу формальних засобів причинової семантики виокремлюються складені сполучники тим більше, що; тим паче, що; надто ж, що; які вербалізують додатковий характер причини: Я не знаю тої новішої забудови, тим більше, що сам спинився у родини (Ю. Андрухович).


Ядерну позицію в структурі ФСП причини займають складнопідрядні речення власне-причинового й невласне-причинового значення. Конструкції власне-причинового значення охоплюють структури, в яких агенс (суб’єкт каузувальної ситуації) викликає причину, а пацієнс (суб’єкт каузованої ситуації) є її наслідком. Реченнєві утворення такого типу передають значення зовнішньої причини. Іншу значеннєву парадигму складнопідрядних причинових речень формують структури, частини яких реалізують значення внутрішньої каузативності, коли й агенс, і пацієнс причиново-наслідкової ситуації збігаються в одній особі.  Поняття “зовнішня причина” містить такі семантичні підгрупи: 1) спонукальна причина (24,8% фактичного матеріалу); 2) причина-відплата (15,3%); 3) причина-джерело (15,3%); 4) причина-відповідність (8,7%); 5) причина-перешкода (14,5%); 6) причина-результат (10,3%); 7) причина-наслідок (11,6%).


 З-поміж внутрішніх причин виокремлюються: 1) емоційно-психічні ознаки особи: Галя до штабу не добігла, тому що їй страшно було йти лісом (О.Іваненко); 2) інтелектуально-творчі характеристики: Я нахапався німецьких слів, як пес реп’яхів, позапам’ятовував їх швидко й легко, бо, за загальним визнанням, володів феноменальною пам’яттю (Ю.Збанацький); 3) соціальні характеристики: І все йому вдається, бо від свого старовинного козацького роду успадкував виняткову витримку й працьовитість, почуття міри й такту (Літературна Україна. – 2004. – 08.07).


Складнопідрядні речення невласне-причинового значення формують чисельну групу, що характеризується неоднорідністю та різноманітністю субкатегоризацій. При ситуації прямого обґрунтування мовець спирається у своїх доказах на реальний факт, який є достатнім для аргументації реальної дії, передбачуваної дії (виявляється у двох різновидах: можливості / неможливості реалізації та необхідності реалізації), оцінки мотивованого компонента, спонукання до дії. 


При непрямому обґрунтуванні міркування базуються на логіці розвитку думки: повідомлюване в мотивувальному компоненті не може самостійно, без звернення до додаткових аргументів, поставати достеменним доказом істинності інформації. Додатковим аргументом є досвід знань мовця, набутих внаслідок системного спостереження й фіксації тотожних причиново-наслідкових ситуацій. У досліджуваних конструкціях елемент суб’єктивної оцінки зв’язку найчастіше експлікується за допомогою модально-вставних слів зі значенням невпевненості: Солодко розказувала, а ще солодше, мабуть, запевняла, бо Ніна розвісила вуха й тішилася вголос своєю розбитною мамою (Д.Міщенко). 


У близькоядерних компонентах значеннєвої парадигми причинових конструкцій за наявності у головній частині складнопідрядного речення лексем негативного смислу, зокрема із семою “заподіяння собі шкоди”, модальних слів із значенням необхідності або семантично значущих компонентів, з якими підрядна частина вступає в реальні семантичні відношення, актуалізується причинове, а не цільове значення, напр.: А він забув про весло, що лежало під ногами, і боявся поворухнутися, щоб не сполохнути її голосу (Г.Тютюнник); [...] аби врятувати гірнику життя, лікарі реанімаційно-протишокової групи змушені були вдатися до своєрідних крайнощів (Україна молода. – 2002. -  17.12.); За селом я став обережно, щоб не помітили енкаведисти, розмотувати клунок (С. Женецький); [...] щоб не здатися ворогові живим, у бункері пострілялися повстанці, серед яких був Ніл Хасевич (Українське Слово. – 2002. – 19-25 грудня). У реально-допустових реченнях заперечувана підстава, потенційна причина, репрезентована підрядною частиною, постає як реальний факт, що зумовлює синкретизм допустового й причинового значень: Хоча ікони тут християнські, розміщення їх цілком відповідає руським канонам давнього храмобудівництва (Г. Лозко). За вербалізації обумовлювального фактора як такого, що відповідає дійсності, презентується не умовно-наслідковий, а причиново-наслідковий зв’язок: Коли я юрист, то мушу впоратись із покладеними на мене велетенськими завданнями (Ю. Збанацький). До парадигми причинових речень залучаються й такі, у яких значення причини не чітко відмежоване від об’єктного, що визначає синкретизм семантики синтаксичних відношень, коли одним із значень підрядна частина виходить за межі каузальності: Неприємно було, що комуністи аплодували (Українська газета. – 2002. – 2-8 вересня).  З-поміж інших семантичних відношень, з якими значення причини утворюють синкретичні структури і які виступають напівпериферійними конституентами функціонально-семантичного поля каузальності, варто вичленувати складнопідрядні часові та означальні конструкції; периферійними є  конструкції відповідності зі сполучниковим утворенням чим – тим, міри і ступеня, підрядні підметові компенсувального типу.


У межах складносурядного речення за наявності в єднальних сполучників лексичного (релятивного) значення створюються умови для вираження причиново-наслідкового відношення, оформлюваного лексичним наповненням предикативних частин, видо-часовим і способовим співвідношенням дієслів-присудків: Білий туман піднявся над полем, і поле уже не видавалося таким чужим (В. Дрозд); Під ліжком зараз би закукурікав хрипко електронний півень, і Ріта вискочить з-під ковдри, наче облита відром крижаної води (М. Бриних). Причинова семантика актуалізується за допомогою супровідних слів-конкретизаторів – лексем висновкового характеру, вживаних як у єднальних, так і в невласне-зіставлювальних реченнях: Сьогодні у них  вихідний, і тому, крім охорони, тут нікого немає (А. Гарасим); Мені такі думки близькі не були, а отже Іра у мені розчарувалася (В. Шевчук). Певну кількість сурядних поліпропозитивних одиниць каузативного змісту складають приєднувальні конструкції із сполучниками тому, через те, отже, тож (отож), відтак тощо: Гриміла музика, тому дзвінка в двері вони не почули (А. Кокотюха); Колишня вулиця Сакраменток прилягає до Ринку, тож на ній так само гучно і всюди спалахують відблиски свята (Ю. Андрухович).


Окрему специфічну парадигму речень становлять структури з кількома присудками при одному підметові:  Він [Сластьон – Л.Д.] дуже у ту свою машину був улюблений і нічого й нікого не бачив (В. Дрозд), коли смислові відношення між предикатами визначаються як причиново-наслідкові, оскільки характеризуються набором релевантних диференційних ознак. 


У безсполучникових складних реченнях кореляційного й некореляційного типів за відсутності спеціалізованих граматичних індексів причиново-наслідкові відношення постають імпліцитними: Раптом, десь перед самою північчю, усі три [хлопці – Л.Д.] міцніше стиснули біяки в руки: на могилі почулось тихе пиляння (С.Женецький); На вулиці враз зробилось людно, – то з кінотеатру висипала юрба (І.Багряний). Відсутність сполучників чи сполучних слів компенсується іншими засобами семантико-синтаксичної організації складного речення, з-поміж яких визначальними і взаємозумовленими постають модально-часові форми предикатних синтаксем, що уможливлює залучення до безсполучникових складних причиново-наслідкових конструкцій поліпредикативних одиниць з різними часовими відношеннями, напр.: форма минулого часу як причина чи як тло вияву наступного наслідку – форма минулого часу як наслідок: Замало було вже в нього [вітру – Л.Д.] сили, вчора забагато знемігся (С. Женецький); форма теперішнього розширеного часу як причиновий компонент – наслідок у формі минулого часу: На п’ятий поверх піднімалися пішки – ліфт у цьому будинку працює за незбагненним індивідуальним графіком (М.Бриних) тощо.


З-поміж інших чинників, що підтримують синтаксичний зв’язок  між частинами причинового БСР на формально-граматичному рівні, посутніми є семантика заперечення, волевияв, спонукання чи побажання, можливість / неможливість, необхідність у першій частині, що потребує визначення причини чи аргументації: Ірину Володимирівну кликати не було треба, сама сюди йшла (В. Шевчук); Тобі теж не раджу зв’язуватися з татусевими колегами – зуби поламаєш (А. Кокотюха); Ходімо, любий, скоро буде зовсім темно (Л. Демська). У межах аналізованих конструкцій категорія причини характеризується  неодновимірністю: Млин вутлий, старий, подме вітер – скрипить як поламана вертушка [...] (Г. Тютюнник). Тут імпліцитно закладено причинові (оскільки дме вітер, то млин скрипить; млин скрипить, бо дме вітер), наслідкові (дме вітер, так що млин скрипить), умовні (якщо подме вітер, то скрипить млин), часові (коли  дме вітер, то скрипить млин) відношення.


З-поміж багатокомпонентних реченнєвих утворень виокремлюються моделі, структурний мінімум яких складає три компоненти, а причинові відношення експлікуються спеціалізованим формальним маркером: Витягає [Марія – Л.Д.] відро за відром, наливає корита, бо прийде з паші худоба – треба пійла (У. Самчук). Частотними є конструкції зі складнопідрядною структурною основою, де перша підрядна частина являє собою модус, зміст якого розкривається другим, з’ясувальною підрядною: Явдоха на все те мовчки дивилася, бо гадала, що він збирається на здобутки до сусідів (Г. Тютюнник). Активними постають одиниці з прикомпаративним складнопідрядним реченням: Сказитись легше, аніж / буть собою, / бо ж ні зубила, ані молотка (В. Стус) або контаміновані утворення із складносурядною протиставною основою, коли причина протиставлення розкривається наступним підрядним реченням: У дворі так само товпилися і розмовляли про квартири, але я вже не міг дозволити собі тої розкоші, оскільки на мене чекає бібліотека і театр (В. Дрозд). Серед чотирикомпонентних складних неелементарних структур, що характеризуються полізв’язковістю, нами зафіксовані такі поліпредикативні одиниці з причиновими відношеннями, в яких остання частина виконує роль висновку, підсумку: Шкода, що вона моя сестра, що старша за мене й навіки потонула в чужій мені родині – ось хто міг би бути достойною мені парою (В. Шевчук). У межах багатокомпонентних утворень причинова семантика може поєднуватися з об’єктним, цільовим, локативним, атрибутивним значенням: А я просила хлопця, щоб він не їхав автобусом, бо хотіла, щоб стояв він зі мною до світанку (В.Симоненко); Хотіла я тебе затулити від Божого гніву, загладити якось твою провину, і тому почала по ночах  приходити до нього [хлопчика – Л.Д.] і вчити рідної мови, аби потім на Страшному суді не було на тобі вини, що тим винищив цілий народ (А. Гарасим).


Категорія причини реалізується не тільки експліцитними мовними засобами, а й має імпліцитний вияв. У складних конструкціях причинової семантики часто може бути елімінованим модусний компонент, але речення структурно й семантично є достатнім. Реципієнт експлікує пропущений елемент, при цьому відновлюється логічна послідовність причини й наслідку: Людина шукає сенс життя, безперервність свого існування, особистої вічності та особистого безсмертя, бо (знає, розуміє, відчуває, що) без них вічність Всесвіту не має для неї сенсу (М. Пірен). Як правило, імпліцитна реалізація каузативних відношень має місце у СПР причини, але трапляється у межах інших типів складних предикативних конструкцій. Так, складнопідрядні речення, оформлені як поліпредикативні утворення з  підрядним мети і марковані граматикалізованим елементом відповідної семантики, містять імпліцитний причиновий компонент, який легко актуалізується в результаті трансформації, напр.: Всі стояли, похиливши голови, намагаючись не дивитися на начальство, щоб не показати очей, так раптом і так дивно змінених (І. Багряний) – Всі стояли, похиливши голови, намагаючись не дивитися на начальство, тому що не хотіли  показати очей, так раптом і так дивно змінених. Імплікація причинових зв’язків можлива в умовних поліпропозитивних одиницях. Речення, вибудовані за моделлю А, а то В можна розглядати як імпліцитні варіанти експліцитних трикомпонентних структур, утворюваних за моделлю А, бо якби не-А, то В, пор.: Ходімо он у той затишний скверик, а то на осонні розстанеш, як морозиво (А. Кокотюха) – Ходімо у той затишний скверик, бо якщо не підемо, то розстанеш. Особливістю аналізованих складних речень є синтагматичне відношення 2 : 3, тобто коли двом предикативним одиницям імпліцитного висловлення відповідають три предикативні одиниці експліцитного. Інший різновид імпліцитних структур складають поліпропозитивні утворення зі синтагматичним відношенням 2 : 4, побудовані за моделлю якби не А, то не В, експлікованим  відповідником яких можна вважати складні речення, витворені за моделлю якби не А, то не В, але А, тому В, напр.: Усі сучасні досягнення техніки, технології й наукового прогресу були б немислимі, якби багато століть тому передові вчені різних країн не намагалися розкрити таємниці довколишнього світу (Вечірній Київ. – 2002. – 20.12.) – Якби багато століть тому вчені різних країн не намагалися розкрити таємниці довколишнього світу, то всі сучасні досягнення техніки, технології й наукового прогресу були б немислимі, але багато століть тому вчені різних країн намагалися розкрити таємниці довколишнього світу, тому всі сучасні досягнення є реальними. Трапляються випадки, коли двокомпонентне експліцитне утворення в головній частині містить гіпотетичну подію, яка не реалізувалася через реальну подію, що передається підрядним реченням. Характерною ознакою структур є те, що присудки обох предикативних одиниць стоять у формі умовного способу, а підрядна одиниця оформлюється як заперечне речення. Модель таких конструкцій: якби не А, (то) В, напр.: Коли б у людства не було фантазій, було б стократ на світі важче жить (Г. Коваль). Семантично це речення адекватне чотирикомпонентній структурі, якій відповідає модель якби не А, то В, але А, тому (так що) не В, пор.:  Якби у людства не було фантазій, то було б стократ на світі важче жить, але у людства є фантазії, тому на світі легше жить. Складні пропозитивні конструкції, оформлені як умовно-наслідкові, семантично тотожні гіпотаксичним реченням, які імпліцитно реалізують причиново-наслідкові відношення.


У третьому розділі “Текстотвірний потенціал категорійних форм причини” наголошується, що дослідження засобів репрезентації каузативності в межах тільки таксономічного рівня не дає вичерпного системного уявлення про лінгвістичне вираження причиновості та її функціонального призначення – зміст і форма категорії причини знаходять своє повне відображення у надфразних єдностях, оскільки речення як синсемантичний компонент тексту якнайповніше розкриває свій зміст лише при взаємодії з його іншими реченнєвими  утвореннями.


Каузальний зв’язок не знаходить свого повного відображення, навіть якщо оформлений як складнопідрядна поліпредикативна конструкція з підрядною частиною причини, хоча структурно такі утворення завершені й не потребують додаткових  компонентів, але інформаційно постають недостатніми, і тоді основна причина може виявитися через зміст великого тексту, іноді всього художнього твору. Дистантні щодо лінеарної організації позиційні відношення не заважають семантико-синтаксичній взаємодії пропозиційних одиниць і не переривають лінію комунікативного плану. Текст, за вдалого конституювання, дозволяє реципієнту утримувати в пам’яті базові речення й аналізувати їх зв’язок, що підкреслює співвідносність категорії причини з текстовою категорією валентності, під якою розуміють граматичну категорію, що реалізується в тексті різнорівневими мовними одиницями, граматична форма, структура й семантика яких передбачають наявність пре- чи постпозитивних щодо опорної фрази речень. Валентнопрогнозувальними виступають сполучники причинового значення: Григорій слухав лагідну, спокійну мову цієї жінки, цієї матері, і було йому дивно приємно. Аж наче кров швидше пульсувала, коли слухав цю матір: така вона, як і там на Україні, і не така. Розборкана – он яка. Скільки тієї мужності простої, скільки тієї певності, може, неусвідомленої, а звичайної, стихійної. І скільки тієї гордості волелюбної, природної, як оті могутні кряжі гір!


Тому в неї і Наталка така дика та горда (І. Багряний).


Зростання кількості причинових пропозицій досягається завдяки використанню юнктурних компонентів, що вибудовують відповідний формально-смисловий зв’язок мікроконтексту, напр.: Командир ескадрильї, льотчик 1 класу Микола Мехед, не приховував, що хвилювання він відчуває. По-перше, тому, що літати, зважаючи на брак пального, доводиться 2-3 рази на місяць. По-друге, він, як льотчик-інструктор, виводить нині “в люди” молодшого спеціаліста – капітана Андрія Кротова. І по-третє, літак за № 70, на якому увірвуться вони у небо, носить ім’я “Маестро” – на добру згадку про Леоніда Бикова (Вечірній  Київ. – 2002. – 17.12.). Прислівникові лексеми числівникового походження у функції вставних слів забезпечують послідовність, логічність викладу думок і реалізують свій валентний потенціал у напрямі правобічного формування тексту. З-поміж юнктурних компонентів варто виділити модальні слова зі значенням висновковості і взаємовідношення думок: Я намагаюся знати якомога більше. Отже, через те й пішла  з Будинку моделей. Там страшенно нецікаве життя. Обмеженість, нестерпність жіночого світу (П. Загребельний). Збільшення кількості причинових або наслідкових пропозицій, передаваних у художньому тексті, досягається за допомогою полісиндетону, який посилює інтегративність семантики, що підкреслює специфіку репрезентації категорії причини в досліджуваних одиницях – каузативні відношення в межах тексту реалізуються внаслідок кумулятивної інтегрованості: Пам’ятаєш, колись, на африканському пляжі, ти дорікнула мені, чого я поїхав з України. Зараз я хочу виправити свою помилку, я хочу вернутися – як кубанець. Тому що я обіцяв людям, тому що я так хочу, тому що я просто повинен – повинен щось змінити на краще. От тому я сьогодні хочу вирушити в дорогу (А. Гарасим).


 Відношення каузативності можуть фіксуватися структурами, які являють собою динамічну залежність, що полягає в ритміко-інтонаційному збої, який створюється поєднанням різних за обсягом речень, причому попереднє є довгим,  з різними видами зв’язку поліпропозитивним реченнєвим утворенням і містить причини, які призводять до наслідку, вираженому в наступному, короткому, реченні, яке оформляє катарсис – вирішення кризи, акумульованої в попередній структурі.


Постпозитивне речення може


а) закінчувати абзац, забезпечуючи у такий спосіб фінальність мікроконтексту: Незнайомка стрельнула на мене чорними, як терен, дикуватими очима. Вони в неї були гострі і молоді, пронизували до самого серця. В одну мить в них спалахнули сміхотливі вогники, на устах заграла усмішка, і вже нічого іншого – ні ряботиння, ні дрібних зморшок не стало на тому обличчі, а сяяли молоді, лукаві очі, повні якоїсь гріховної знади і жіночих чарів. Я стояв оторопілий (Ю.Збанацький);


б) вибудовувати окрему текстову одиницю, виявляючи при цьому лівобічну валентність: Зачувши про те, що Батий суне на Київ, князь Михайло Чернігівський, який тільки й доп’яв за зиму, що виторгував у Ярослава жону, з своїм улюбленим боярином Федором спорядив обоз чималий з коштовностями й припасами й потаємно, вночі, виїхав з города, взявши напрямок просто в Угри, бо ординці ординцями, а Михайлові насамперед ішлося про шлюб сина Ростислава з угорською королівською дочкою.


Київ полишений був напризволяще (П.Загребельний);


в) перебувати в ініціальній позиції наступного абзацу, коли лінеарний характер організації надфразної єдності зумовлюється правобічною й лівобічною залежністю: Забігши до Верховної Ради й окинувши професійним оком сноба сьогоднішній гардероб парламентарів, він з жахом помітив, що в темно-синіх кашемірових костюмах у тоненьку елегантну смужку було принаймні з десять чоловік. Не виключено, що всі вони придбані в одному і тому ж магазині. Ганьба! Георгій мало не провалився крізь землю: “Ніколи більше не купуватиму костюмів в Україні!”


Настрій був зіпсований. Йому здавалося, що всі навкруги обговорюють лише темно-синій кашеміровий костюм у білу смужку (М.Гримич).


Інший різновид динамічної залежності каузального зв’язку вибудовують конструкції  з препозитивним коротким наслідковим реченням: Сумні, невеселі сьогодні плесканчани... Гей, та й як же їм не сумувати, як не журитися, коли на Плескані такий великий клопіт напав: Петро Гичун, що то вже з копу літ, мов рідний батько, над селом старшував, ходив восени на Млиниська магдебурку від диків стерегти, перемерз там, захворів і від Колядів вже хижі не покидає, все кашляє, кашляє і кров‘ю спльовує.


А тамтої неділі переказав людям, аби  собі іншого старшину вибирали, бо він чує, що вже недовго прийдеться йому їсти солодкі вівсяники і слухати шуму таємничого лісового бору (С.Женецький).


Препозитивне речення виражає переважно негативний емоційний та психічний стан людини, пор.: Георгій розхвилювався; Георгій зітхнув (М.Гримич); Великий Готліб був  розгублений (Л.Демська); Вночі спалося погано (С.Процюк);  Винен я перед собою (Ю.Андрухович); Басмач не боявся (А.Кокотюха); Гарно жилося нам (Гр. Тютюнник).


Одним із способів організації текстових величин постає парцеляція, специфіка якої полягає у синтаксичній членованості як відхиленні від принципів синтагматичної прози, пов’язаній із розривом синтаксичних зв’язків у межах речення, при цьому нарізне  формальне та інтонаційне оформлення базової частини й парцелята не суперечить витворенню сукупного змісту: Георгій затіяв в офісі ремонт. Він знав, що зараз не слід цього робити. Адже нових клієнтів і, відповідно, нових надходжень на рахунок не прибуло (М.Гримич). У межах тексту можлива реалізація семантико-синтаксичного приєднувального зв’язку, коли приєднувальна синтагма має відносно самостійний смисл, але виникає як додаткове повідомлення: Петруня зрозумів, що колючими вузькими очима Басмача на нього дивиться зараз сама смерть. І він простягнув руку за ножем (А.Кокотюха). За нашими спостереженнями найактивніше до розчленування вдаються конструкції із підрядними сполучниками бо, адже і сурядними граматикалізованими елементами зі значенням висновку тому, тож: Звісно, не всі батьки, навіть при великому бажанні, можуть забезпечити своїй дитині навчання у вищому закладі. Тому дехто звертається до системи кредитування (Україна молода. – 2003. – 19.08.).


Конструювання надфразної єдності причиново-наслідкового змісту можливе шляхом введення вставлених конструкцій, які витворюють смислову поліфонію. Традиційний погляд на вставлені компоненти як речення-висловлення, синтаксично не пов’язані із структурою основного речення, піддається сумніву: специфічний синтаксичний зв’язок поєднує підрядне речення причини з головною частиною, яка перебуває в структурі основної інформації: Може, їхня енергетика на часину зіллється з моєю (бо всі людські непорозуміння від енергетичної несполучуваності) і витворить нове бажання писати, не відчуваючи тягаря абсурду (С.Процюк). Вставлений компонент залучається до структури висловлення спеціалізованим підрядним сполучником бо, отже, додаткова інформація пов’язується з основною як тематично (за змістом), так і формально. Вставлені конструкції причинового значення, відокремлюючи основну інформацію від додаткової в межах речення-висловлення, визначають логіку побудови й сприйняття адресатом глибшого дискурсу: Навіть звичайне хвилювання – адже вперше їдеш за кордон, добре, що заздалегідь виробив собі пашпорт! – покинуло (С.Процюк). У наведеному прикладі вставлення містить не тільки інформацію про причину хвилювання, а й додаткове оцінне повідомлення про певні факти, тобто “нагадування до речі”, що уможливлює реалізацію текстово-дискурсної категорії ретроспекції.


 


ВИСНОВКИ


Аналіз функціонально-семантичної категорії причини в логіко-граматичному вимірі, з’ясування засобів реалізації причиново-наслідкових відношень на формально-семантичному рівні складного речення й тексту, опис типології структур, здатних поставати репрезентантами причинової семантики, уможливив ряд висновків та узагальнень:


1. Категорія причини є номінаційною й передає значення, здатні у свідомості мовця пов’язувати два простих факти в один складний, компоненти якого витворюють біном “причина – наслідок”. Причиново-наслідкові відношення існують на рівні смислових, оформлюваних як понятійна категорія каузальності, а на рівні мови відповідають категорії каузативності; спричинювання ж будь-якої дії потрактовується як каузація.


2. З-поміж диференційних семантичних ознак категорії причини виокремлюємо фактуальність, необхідну умову (мотивацію), семантичну відзначеність на тлі темпорального й генетичного зв’язків, що пов’язують мікроситуації і характеризуються незворотністю: причина передує наслідку у плані часової перспективи й генетичної залежності.


3. Визначаючи статус причини в системі категорій сучасної української мови, ми поділяємо думку тих мовознавців, які вважають її вершинною щодо категорій допусту, цілі, умови, наслідку.


4. Ядром парадигми засобів мовленнєвої реалізації причини є складнопідрядне речення з детермінантним синтаксичним зв’язком, у якому основним актуалізатором причинової семантики постають спеціалізовані сполучники бо, адже, оскільки; тому що, від того що, через те що, за те що та сполучні вирази зважаючи на те що, з огляду на те що, в силу того що, у зв’язку з тим що, внаслідок того що, завдяки тому що, з тієї причини що й подібні.


5. При детермінантній залежності підрядної частини головна, за нашими спостереженнями, досить часто вміщує компоненти (детермінанти, обставини, означення й додатки), з якими залежна частина найближче співвідноситься за змістом і усунення яких може зумовити руйнацію причиново-наслідкових смислових відношень.


6. З-поміж функціональних різновидів складнопідрядних речень з підрядними причини ядерні компоненти охоплюють 51,1% фактажу, причому 32 % складають конструкції власне-причинового значення; 19,1% – невласне-причинового. Близькоядерними компонентами функціонально-семантичного мікрополя складнопідрядних структур причинової семантики постають речення з причиново-цільовим, причиново-умовним, причиново-допустовим, причиново-наслідковим значенням, які серед відібраного загалу складають 29,5%. 13,7% становлять конструкції синкретичної семантики, коли одним із значень підрядна частина виходить за межі каузальності, набуваючи об’єктного, часового чи означального значення. Периферійну зону вибудовують поліпредикативні структури зі значенням зіставлення, відповідності, міри й ступеня вияву дії, які складають 5,7% аналізованого матеріалу.


7. Аналіз реалізації категорії причини в конструкціях паратаксису засвідчив наявність причиново-наслідкових відношень у складносурядних реченнях, де найчастотнішим формальним засобом зв’язку виявився сполучник і, супроводжуваний іноді словами-конкретизаторами тому, через те. Репрезентантами каузативної семантики здатні поставати невласне-зіставлювальні речення, складові частини яких поєднуються сполучником а та граматикалізованими елементами тому, через те, отже, тож, отож, відтак тощо.


8. Одним із конституентів структурування категорії причини є безсполучникові складні речення з недиференційованим синтаксичним зв’язком, у яких причиново-наслідкові відношення постають імпліцитними через відсутність спеціалізованих граматичних індексів – сполучників. Реалізація причинового змісту можлива в конструкціях як типізованої, так і нетипізованої будови.


9. Категорія причини активно реалізується в багатокомпонентних складних реченнях, у яких, як правило, відтворюється цілий ланцюжок взаємозалежних подій, умотивовуються факти. З-поміж зазначених конструкцій переважають три- й чотирикомпонентні, де домінує підрядний зв’язок у поєднанні з сурядним та недиференційованим. Багатокомпонентні складні речення з причиновими відношеннями найбільше зорієнтовані на текстові величини ідентичного змісту.


10. Характерною ознакою категорії причини є можливість імпліцитного вияву. Імпліцитні конструкції відзначаються неспіввіднесеністю плану вираження й плану змісту, а відновлення такої структури можливе шляхом трансформації. Поліпредикативні одиниці імплікованої причиновості не є граматично неповними: хоча окремі елементи не мають формального вираження, однак вербалізовані конституенти вбирають у себе їхню семантику, забезпечуючи смислову достатність.


11. Категорія причини виявляє певну співмірність з текстовою категорією валентності, лівобічні й правобічні засоби витворення якої (як і взаємозумовленість причини й наслідку) уможливлюють змістовий рух тексту. Конститутивний потенціал категорії причини зумовлює з’яву цілісного причиново-наслідкового комплексу, що містить формальні засоби реалізації означеної категорії: лексеми, що містять сему “причина”, юнктурні компоненти, сполучники причинової семантики. Причинові відношення й засоби їхньої реалізації в межах надфразної єдності визначають характер організації складного синтаксичного цілого: наявність кількох каузальних ліній, парцеляція, пуант, включення до структури речення вставлених конструкцій. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины