Ретроспективно-географічний аналіз поселень Західної України : Ретроспективно-географический анализ поселений Западной Украине

Краткое содержание

У першому розділі роботи „Науково-методологічна організація ретроспективної географії та її складових” розглядаються наукові засади ретроспективної географії, її структура та історія розвитку.

Об’єктом дослідження ретроспективної географії виступає інтегральне об’єднання двох частин: географічної та історичної. Отже, пізнаватися повинні різні ракурси одного об’єкта а саме: історичний – при вивченні територіальних систем природи, населення, господарства і географічний – при дослідженні історичного процесу. Предметом вивчення виступає реконструкція природних та антропогенних ландшафтів минулого, відтворення колишньої поселенської, етнічної та демографічної візії, дослідження ретроспективних господарських зв’язків, огляд минулого політичного, історичного життя території.

Ретроспективна географія структурується на: ретроспективну фізичну географію, ретроспективну географію населення, етнологію, ретроспективну демографію, ретроспективну етнографію, ретроспективну географію поселень (ретроспективну екістичну географію), ретроспективну картографію, ретроспективну топографію, ономастику, ретроспективну економічну географію, ретроспективну політичну географію. Виходячи зі своєї багатоскладовості, ретроспективна географія виступає універсальною наукою з просторово-часовою основою, що досліджує характер та інтенсивність взаємовпливів природи і людини (на планетарному рівні), етносів і ландшафтів (у регіональних масштабах) від початку появи людини як соціально-біологічної істоти (ранній палеоліт) із акцентуванням на її етнічному рівні розвитку (від мезоліту). Найголовніше завдання ретроспективної географії полягає у проведенні діахронічного аналізу й історико-географічного синтезу природних, демографічних, поселенських, господарських, етно-політичних умов і ресурсів, що взаємно детермінуються і проявляються у певних просторових межах.

З-поміж багатьох методів дослідження, які використовуються для пізнання історико-географічної реальності найхарактернішими для ретроспективної географії є метод діахронічного аналізу і картографічний. Перший спрямований на вивчення географічних явищ і процесів упродовж усього часу їхнього тривалості. А картографічний метод дослідження виступає своєрідним критерієм „географічності” і робить ретроспективну географію географічною.

Найперше опосередковано визначив місце історичної географії Геродот (хоча на його часи історичної географії як такої не існувало), який ставив географію на підрядне щодо історії місце. Виходячи з такої позиції, вже й сама історична географія, зароджуючись у середньовіччя, ставала залежною від історичної науки. Її вважали то „очима історії” (А.Ортелій), то „ліхтарем історії” (Ф.Клювер), наголошуючи при цьому, що „історія без історичної географії є сліпою і покаліченою” (Л.Мураторі). Хоча визнавалося деякою мірою і значення географії для історичної географії, адже проголошувалося, що „історична географія є географічною наукою, тільки зверненою у минуле” (Х.Келлер). Важливість географічного кореня передбачала і думка про „фізико-географічну історію” походження і зміни людського роду (Й.Гердер). Прибічниками географічності історичної географії у середньовіччя були вчені, що дотримувалися географо-детерміністичних поглядів (Ж.Боден, Ж.Шарден, Ж.-Б.Дюбо, Ш.Монтеск’є та ін.).

Не бачив місця для історичної географії в системі географічних наук і С.Рудницький, адже він стверджував, що вона „як самостійна галузь землезнання не існує”. Все ж, він визнавав, що розгляд матеріалів із загального й описового землезнання із позицій історичних наук належно можуть здійснювати „тільки люди з новітнім природничо -географічним світоглядом і з основним географічним знанням” (підкреслення наше – В.К.).