ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ МИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ : ТЕРРИТОРИАЛЬНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ТАМОЖЕННОГО ДЕЯТЕЛЬНОСТИ УКРАИНЫ

Краткое содержание

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади суспільно-географічного дослідження митної діяльності” розкрито суть митно-територіального комплексу (господарсько-митного комплексу) як нового об’єкту вивчення суспільної географії, з’ясовано вплив умов та головних чинників на територіальну організацію митної діяльності країни, виділено її основні функції, запропоновано методику дослідження митної діяльності та викладання її основ у вищих навчальних закладах.

Митна діяльність – це один із видів людської діяльності, що спрямований на реалізацію митної політики держави засобами митної справи. Згідно з новим Митним кодексом України митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних засобів регулювання зовнішньої торгівлі. Вона реалізується за допомогою митної справи – процесу переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митного регулювання, пов’язаного із встановленням та справлянням податків і зборів, процедурою митного контролю та оформлення, боротьбою з контрабандою та порушеннями митних правил. Тому митна служба традиційно вважається складовою частиною зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) країни, яка повинна захищати економічні інтереси на зовнішньому ринку. Таким чином, процес митної діяльності сприяє максимальній участі нашої держави в міжнародному поділі та інтеграції праці, а з іншого боку є вагомим засобом захисту її економічних і політичних інтересів. Головною рушійною силою цієї діяльності є прибуток держави, корпорацій, окремих фірм чи підприємств, який досягається на основі врахування і використання кон’юнктури зовнішнього ринку. Важливою складовою загального прибутку є прибуток від митної діяльності як сукупності митних процедур (митна процедура – це здійснення контролю за дотриманням порядку переміщення товарів та інших предметів, їх огляд, оформлення митних документів, накладання митного збору, перевірка правильності заповнення митної декларації, нарахування сум, що підлягають сплаті, та інші дії, які здійснюються митними органами на основі чинного законодавства) з надання митних послуг та стягнення за них митних зборів, які отримує країна на основі здійснення на своїх кордонах експортно-імпортних, транзитних та інших операцій з товарами, що перетинають державний кордон.

На сьогодні митна діяльність в Україні добре вивчена з техніко-технологічного, економічного, організаційно-управлінського та юридично-інформаційного поглядів, про що свідчать наукові праці Л. В. Деркача, Ю. П. Соловкова, М. М. Каленського, О. Б. Єгорова, П. В. Пашка, С. В. Ківалова, Б. А. Кормича, І. Г. Бережнюка, К. К. Сандровського, С. С. Терещенка, В. Науменка, П. П. Падуна, М. Шульги, О. П. Гребельника, Є. М. Воронової, С. В. Волосовича, С. П. Коляди та ін. З метою більш системного вивчення всієї організації митної діяльності в Україні слід використати науково-пізнавальні і конструктивні можливості суспільної географії, яка вивчає територіальну організацію та комплексно-пропорційний розвиток матеріально-речовинних і духовних компонентів людської діяльності. Суспільно-географічний підхід дозволяє повніше використовувати територію у митній справі, яка через систему чинників прямолінійно впливає на митну вартість товару й обсяг митних послуг.

Системне теоретико-методологічне суспільно-географічне пізнання митної діяльності передбачає обґрунтування та аналіз об’єкта та предмету вивчення, системи регіональних чинників, які зумовлюють функціонування об’єктів митної діяльності, методів і методики їх поглибленого вивчення. Конкретним об’єктом суспільно-географічного дослідження митної діяльності (МД) є митно-територіальний комплекс (МТК) – територіальне технолого-економічне й організаційне поєднання у вигідних транспортно-географічних пунктах спеціалістів-митників, спеціальних будівель і споруд інженерної інфраструктури, яке здійснює інтегральну функцію митного захисту держави шляхом контролю і регулювання її ЗЕД; це географічна форма здійснення митного процесу на основі раціонального використання потенціалу відповідної території з метою вирішення національних економічних, політичних та інших інтересів.

Головним функціональним елементом митної справи є митниця – установа, що здійснює огляд товарів і людей, а також справляння мита та інших зборів за їхній проїзд через кордон країни. Засобом поглибленого вивчення МТК є аналіз його функціональної структури шляхом пізнання її трьох головних структур – компонентної, територіальної та організаційно-управлінської, а також допоміжних – економічної, соціальної та екологічної (рис. 1).

Компонентна структура МТК – це склад, сукупність його функціональних компонентів, які розкривають роль об’єкта в процесах спеціалізації і комплексоутворення митної діяльності. Головними компонентами-складниками МТК виступають: митна територія, товари для ЗЕД, спеціалісти митної справи, об’єкти інженерного та інфраструктурного забезпечення, взаємодія з органами місцевої влади. Це компоненти 1-го порядку, на базі яких формуються пункти пропуску товарів і пасажирів на митному кордоні, а також більш складні форми зосередження митної діяльності (елементи територіальної та організаційно-управлінської структур).

Крім вищеназваних компонентів МТК 1-го порядку, важливими є компоненти 2-го порядку, а саме виконувані ним функції: контрольно-пропускна, тарифно-регулююча, інформаційно-аналітична, фінансово-економічна, логістична, правова та кадрова (соціально-виховна). Нами в дисертації детально проаналізовані ці функції [12;13;14;19;28;29], серед яких найголовнішою з суспільно-географічного погляду є тарифно-регулююча, яка тісно пов’язана з територією виробництва/споживання товарів і послуг для зовнішньоекономічного ринку, від неї залежить собівартість одиниці продукції, її ціна та конкурентоспроможність, а також обсяг митних платежів до Державного бюджету та рівень розвитку зовнішньоекономічних відносин.

Одночасно вона забезпечує підтримку національного виробника шляхом надання йому можливості конкурувати з іноземними суб’єктами підприємницької діяльності і захищає національний ринок від неякісних імпортних товарів.

Важливе місце у здійсненні цієї функції займає митний тариф і митна вартість товару (як основа нарахування мита). Сучасна митна служба приділяє значну увагу правильності визначення митної вартості (для чого на митницях створені відділи митної вартості і митні лабораторії, а керівництво останніми здійснює Центральна митна лабораторія ДМСУ). Чільне місце в удосконаленні митного тарифу посідає Митно-тарифна рада (створена в 1994 р.) – міжвідомчий орган, головним завданням якого є розробка основних напрямів митно-тарифної політики України.

Фінансово-економічна функція нині поки що є підсумковою у митній службі України, бо забезпечує повноту стягнення податків і зборів при здійсненні експортно-імпортних операцій та їх своєчасне перерахування до Державного бюджету.

 

У майбутньому ця функція поступиться функції розширення ЗЕД, входження у світовий ринок товарів, послуг і капіталів. Контрольно-пропускна функція у митній діяльності є повсякденною і стосується контролю товарів, речей, валюти, цінностей, транспортних засобів та людей, які переміщуються через митний кордон. Суспільно-географічний аспект цієї функції полягає в оцінці ефективності розміщення наявних чи перспективних пунктів пропуску звичайних чи регіональних митниць та інших центрів управління митною діяльністю. Логістична функція дозволяє організаційно і територіально узгоджувати дії всіх учасників товароруху в інтересах кінцевого споживача, сприяє досягненню стратегічних цілей і конкурентних переваг окремого підприємства чи їх сукупності; вона є важливою в процесі митної переробки вантажів. Інформаційно-аналітична функція забезпечує державні органи інформацією, яка є основою для прийняття рішень щодо регулювання ЗЕД, удосконалення її векторів, обсягів, структури. Ця функція також дозволяє аналізувати роботу митної служби та її підрозділів з метою оптимізації та вдосконалення. Важливими є також правова і соціально-виховна (кадрова) функції, але вони не мають чітко вираженого суспільно-географічного змісту (за винятком процесу навчання). Просторова взаємодія всіх вищерозглянутих функцій в оптимально розміщених регіонах, центрах і пунктах митної діяльності є внеском суспільно-географічного осмислення у загальну ефективність цієї діяльності. Функціональну цілісність вищевказаних компонентів МТК забезпечує діалектична єдність вертикальних (міжкомпонентних) і горизонтальних (внутрішньокомпонентних) зв’язків – технолого-економічних, трудових та управлінських.

Практична взаємодія всіх цих функцій у різних формах територіального зосередження митної діяльності забезпечує її кінцевий результат – ширше включення країни у зовнішньоторгівельний обіг і збільшення внеску до державного бюджету. Тому інтегративними компонентами 3-го порядку є експортна, імпортна і транзитна функції, які окремо проаналізовані у 3 і 4 розділах дисертації та опубліковані в статтях [3;11;18;19;20;24;25;31;37].

Другою частковою вислідною структурою функціонування МТК є територіальна, яка характеризує форми зосередження митної діяльності на території відповідного масштабу у вигляді інтегральних господарсько-митних макро-, мезо- і мікрорайонів; у складі останніх виділяються вузли, центри і пункти – всі ці елементи мають відповідне адміністративно-поселенське “наповнення”. Господарсько-митний макрорайон – це значна, досить компактна, економічно й адміністративно цілісна територія держави (декілька адміністративних областей) з подібним транспортно-географічним положенням, спеціалізацією виробництва і структурою товарів ЗЕД та мережею митних пунктів і установ у великому місті – головному організаційно-адміністративному центрі. Господарсько-митний мезорайон (чи підрайон) – це функціонально-територіальна частина макрорайону в межах адміністративної області, в господарсько-транспортному центрі якої знаходиться регіональна або обласна митниця, якій підпорядковані митні пости і переходи взаємодіючої з ними території. Господарсько-митний мікрорайон – це локальне утворення в межах макро- чи мезорайону зі своїм міським центром, що виконує відповідні митні функції на прилеглій до нього території. Ефективною формою територіального зосередження МД є господарсько-митний вузол – локальне утворення, яке характеризується високою концентрацією об’єктів митної інфраструктури у великому місті на основі тісних технолого-економічних та управлінських зв'язків і спільного використання потенціалу території (продовольча і будівельна бази, трудові ресурси тощо). У межах території обласних митниць можуть бути окремі центри МД - територіально-локалізована сукупність митних об’єктів, які мають спільне розташування (переважно в райцентрах або на базі транспортних підприємств) і технологічні зв’язки та організаційно належать до однієї митниці. До них належать передусім обласні центри, які не є господарсько-митними вузлами, а також міста зі значним розвитком виробництва. Найменшою (елементарною) одиницею територіальної структури МД є пункт – відокремлено функціонуючі митні об'єкти, розташовані на транспортних (перш за все транзитних) магістралях поблизу державного кордону або неподалік від великих виробничих (насамперед промислових) підприємств, де безпосередньо здійснюється митний контроль і митне оформлення товарів та інших предметів, які переміщуються через державний кордон. В організаційно-управлінському відношенні вони є митними постами та переходами, а в суспільно-географічному – мікроутвореннями.

Вузли, центри і пункти МД мають свої митні зони (або зони впливу митниць, митні території) – сухопутний, водний та повітряний простір над нею зі спорудами та установами митного призначення.

Адекватною двом розглянутим вище структурам є третя – організаційно-управлінська, яка змістовно включає ієрархічно впорядковану систему органів управління митною діяльністю, їх функціональні правові обов'язки на відповідній території, тобто територіально реалізує механізм прийняття рішень, від яких залежить досягнення поставлених цілей, кінцевий результат митної діяльності. Сучасна вертикальна система управління митною діяльністю показана на рис. 1. Із суспільно-географічного погляду важливими є центри розміщення регіональних і звичайних митниць: перша узагальнює регіональні особливості структури товарної маси і вплив на неї взаємодії просторових чинників, а друга є основним функціональним елементом усієї митної служби.

Вплив території на функціонування як митної діяльності загалом, так і кожного МТК зокрема здійснюється через систему умов та чинників (факторів), які в кінцевому підсумку визначають локалізацію всіх компонентів та елементів функціональної структури, перш за все митниць, з їх пунктами пропуску, які діють за постійними чи тимчасовими схемами. До чинників більш стабільної дії належать історичні особливості, наявний природно-ресурсний потенціал, географічне положення, геополітичні вектори, до динамічних – працересурсний потенціал і особливості розселення населення, транспортно-географічне положення, регіональна диференціація рівнів соціально-економічного та екологічного розвитку, засоби активізації ЗЕД, рівні розвитку ринкових відносин та розробки правових засад, загальний економічний ефект. Лише діалектична регіональна взаємодія вищеперерахованих провідних чинників дає змогу науково обґрунтовано встановити рівень ефективності, а також виявити диспропорції (проблеми) у сучасній регіональній організації як зовнішньоекономічної, так і митної діяльності, намітити конкретні заходи для їх ліквідації. Одночасно це дасть можливість чіткіше спрямувати інвестиції у депресивні регіони та галузі господарства з метою поліпшення виробничо-територіальної структури країни, підвищити зайнятість населення та поліпшити умови його життя. Дослідження впливу умов та чинників на територіальну організацію митної діяльності відображено нами в цілому ряді публікацій [4;5;6;7;8;9;10;16;23;26;34].

Для дослідження питань територіальної організації митної діяльності країни найбільш ефективними методами дослідження є системний підхід і структурний аналіз, районування і картографування, статистико-економічний, порівняльно-географічний, графічний, експедиційний, літературний, формалізації та абстракції.

Концепція методики суспільно-географічного вивчення митної діяльності країни включає обґрунтування мети та змісту завдань в розрізі основних етапів і застосовуваних методів. Весь процес дослідження, який був продиктований обґрунтуванням нового напряму суспільно-географічних досліджень, включив чотири основних етапи: 1) підготовчий, 2) експедиційний, 3) інтерпретивний та 4) конструктивний. Основою підготовчого етапу було вивчення цієї проблеми в публікаціях географічного і суміжного з ним змісту, систематизація отриманої інформації-результатів з метою чіткого формування об’єкта, предмету і завдань подальшої роботи, обґрунтування загальної схеми дослідження об’єкта з позицій суспільної географії, його функціональної структури (компонентів, елементів територіальної та ієрархічних рівнів організаційно-управлінської структури), виявлення системи чинників, від яких залежить ефективність митного процесу; застосування ряду методів дослідження, головними серед яких є системний підхід, структурний аналіз, формалізації, абстракції, літературний, графічний. Експедиційний етап спрямований на збір і обробку інформації, перш за все офіційної статистико-економічної, а також анкетної та візуальної, для вивчення типових митниць (для вивчення останніх складена відповідна програма). Іншим принциповим завданням цього етапу є ознайомлення з реальною дією основних чинників, що впливають на ефективність розміщення і всієї діяльності митниці. Інтерпретивний (експериментальний, аналітико-синтетичний чи обробки наявної комплексної інформації) етап спрямований на аналіз (пояснення) основних функцій – регулюючих компонентів 1, 2 і 3 порядків у розрізі семи товарних груп. Протягом цього етапу використовується вже сукупність дослідницьких методів статистичних групувань (таблиць, класифікацій і типізацій), графічного, картографічного, порівняльно-географічного, нормативного тощо. При цьому важливою є не лише констатація ситуації, а виявлення особливостей (тенденцій) впливу митно-тарифного регулювання протягом окремих періодів розвитку господарства, зокрема за роки незалежності, з метою обмеження негативних тенденцій у захисті національного товаровиробника й одночасного розширення зовнішньоекономічних зв’язків. Окремо аналізується наявна територіально-управлінська структура митної діяльності усієї України, здійснюється критична її оцінка з метою удосконалення до більш оптимальної, яка максимально відповідала б територіальній структурі господарського комплексу в цілому. Не слід упускати при цьому географію формування експортної бази та обсяги імпорту в межах території України та оцінки її геополітичної структури. Дуже важливим поряд з аналізом є синтез усієї підсумкової інформації у вигляді моделей (статистичних, графічних, картографічних), схем районування та управління, нових теоретичних узагальнень та термінів. Заключним етапом є конструктивний, що спрямований на обґрунтування висновків і розробку рекомендацій для суспільної географії, практики управління функціональною структурою митної справи в Україні та підготовки кадрів у вищій школі.

У другому розділі “Оцінка основних чинників розвитку і територіальної організації митної діяльності в Україні” проаналізовано вплив території з її природними, трудовими, виробничими ресурсами на ефективність розміщення об’єктів митної служби та зв’язків між ними. Ці ресурси та параметри території виступають у формі внутрішньодержавних чинників.

Найважливішим чинником, що впливає на територіальну організацію митної діяльності України, зокрема на обсяги і структуру ЗЕД, перш за все на товарну масу експортного призначення, є регіональна диференціація рівнів економічного, соціального та екологічного розвитку окремих областей. Її вплив проаналізовано на основі застосування схеми дев’яти макрорайонів України (виділених Ф. Д. Заставним, М. Д. Пістуном, А. П. Голиковим та проаналізованих Н. І. та К. В. Мезенцевими). Регіональна диференціація рівнів економічного, соціального та екологічного розвитку даних макрорайонів вивчалась на основі застосування показників сумарного коефіцієнту концентрації людської діяльності, величини валової доданої вартості у млн грн усіх галузей економіки (на 1 тис. км² та одну особу). Нині існують і інші підходи та методики визначення рівнів соціально-економічного та екологічного  розвитку областей. Так, Л. Ц. Масловська для їх вивчення пропонує використання системи стабілізуючих і дестабілізуючих показників, В. П. Нагірна – ступінь відкритості економіки (який розраховується як відношення обсягу товарообміну до обсягів виробництва або споживання в регіоні). Більш географічний підхід, а саме виявлення рівня збалансованості розвитку регіонів України пропонує використовувати С. А. Лісовський. Порівняльний аналіз досліджень, проведених вищеперерахованими авторами, дозволив побачити відмінності у трактуванні отриманих результатів. Тому нами для виявлення відповідності зовнішньоторговельної, перш за все експортної діяльності рівням економічного розвитку областей було проведено кореляційний аналіз. Найвищі показники рівнів кореляції концентрації виробничої діяльності і обсягів зовнішньої торгівлі спостерігаються у Київській, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Харківській областях, дещо нижчі – у Луганській, Полтавській, Одеській та Львівській областях. Високорозвинуті області є головними об’єктами прямих іноземних інвестицій в регіони України, а також інноваційної діяльності. Лідером серед них є м. Київ і Київська область, їм дещо поступається Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська та Львівська області. Підвищену частку в інноваційній діяльності мають також Луганська, Одеська, Івано-Франківська та Вінницька області – всі вони разом є нині рушіями науково-технічного та технологічного прогресу. На них також припадає найвища частка внутрішніх інвестицій в основний капітал (основні фонди) як у цілому, так і на одну особу.

На перспективу важливою передумовою дальшого зростання обсягів ЗЕД та удосконалення її структури є чітка виробнича спеціалізація макросоціально-економічних (суспільно-географічних) районів України, яка обґрунтована нами у дисертації з урахуванням необхідності раціонального використання наявного природно-ресурсного і науково-виробничого потенціалу.

Важливим чинником територіальної організації митної діяльності України є геополітичне, транспортно-географічне положення. Україна як суверенна європейська сухопутна і морська держава, площею 603,7 тис. км² суші і 20 тис. км² територіальних вод, розміщена в центрі Європи, в поясі найвищого політичного і соціально-економічного розвитку. Її сухопутний кордон простягається на 6550 км, а морський на 1050 км. Одночасно вона має унікальне геополітичне і транспортно-географічне положення, що характеризується її розташуванням на перетині трьох геополітичних масивів – Євроатлантичного, Євроазійського та Ісламського, на перехресті транснаціональних транспортних потоків з країн Західної до країн Східної Європи, Азіатського континенту і Тихоокеанського басейну, з країн Балтії до країн Причорномор’я. Тому для неї властиві декілька векторів взаємодії з близькими і далекими сусідами. Найперспективнішим є західний вектор, який представлений країнами ЄС і безпосередньо країнами-сусідами – Польщею, Словаччиною та Угорщиною. Через територію західних сусідів з Європи до України йдуть інновації, товари, досягнення культури та передовий досвід. Східний вектор української геополітики склався історично. Відносини з Росією охоплюють понад 300-літній період, проте розвивалися вони нерівномірно, а останнім часом ускладнилися. Вибудовуючи надалі ці стосунки потрібно враховувати концепцію взаємозалежності, а не односторонньої залежності (економічної і політичної) України від Росії. Все більшого значення для України набуває південний геополітичний вектор, який доповнюється південно-східною та південно-західною його вітками. Він представлений відносинами з Туреччиною, Молдовою, країнами Закавказзя, Середньої Азії, Казахстаном та Китаєм, де Україні належить зміцнювати власні позиції. Надзвичайно перспективним є більш тісне співробітництво з країнами АСЕАН, Японією та Південною Кореєю. Продовжує діяти традиційний північний геополітичний вектор України, який практично здійснюється через територію Білорусі і країни Балтії. Надалі Україна повинна надати пріоритетність західному геополітичному вектору, від розвитку якого значною мірою залежить перспектива міжнародного співробітництва України, дальшого розвитку прикордонної і митної служб. До кінця 2007 р. Україна повинна набути статусу асоційованого члена ЄС, а до 2011 р. створити реальні внутрішні передумови для вступу до ЄС. Першим практичним кроком для реалізації цієї стратегії є вступ України до СОТ протягом 2006 р., раніше від Росії. Членство в СОТ вимагає від учасників міжнародної торгівлі дотримання відповідних норм та правил і дає змогу Україні створити необхідні умови для зростання її присутності на єдиному ринку Євросоюзу, тобто повною мірою використати історичний шанс від вигоди свого геополітичного положення для прискорення реформування економіки, приведення у відповідність до європейських норм наших кордонів, транспортно-дорожнього комплексу, тарифної політики і торговельного захисту з боку ЄС, до якісно нового життєвого рівня людей.

Вищезгадані вектори сучасного геополітичного положення України повинні і надалі реалізуватися у поліпшенні транспортно-географічного положення, у розбудові міжнародних транспортних коридорів, у належному облаштуванні кордонів, дальшому збільшенні транспортно-митних переходів та прибутків від регулюючої та контролюючої функції митної діяльності. Сучасний дорожньо-транспортний комплекс України за своїми функціональними параметрами має загальноєвропейське значення. Організація і розвиток на її території чотирьох транспортних коридорів у складі єдиної транспортної системи TRACECA створюють реальні умови для комбінованої схеми перевезення вантажів у напрямку басейнів Балтійського, Чорного та Каспійського морів по найкоротшій віддалі. Всередині країни цей комплекс здійснює розподільчу функцію, а на прикордонних транспортних “входах” і “виходах” – зовнішньоекономічну і транзитну. За коефіцієнтом транзитності (3,7–3,1), розвинутістю всіх видів транспортних зв’язків і відповідної їм інфраструктури Україна посідає провідне місце в Європі, випередивши Польщу. За обсягом транзиту через Україну перше місце посідає трубопровідний, за ним йдуть автомагістральний, залізничний, морський та повітряний види транспорту. За останні роки в Україні реконструйовано, побудовано і відкрито понад 80 міжнародних і міждержавних пунктів пропуску, найважливішими серед них є “Краковець – Корчова”, “Чоп”, “Ягодин-1”, “Устилуг”, “Гоптівка”, “Новоазовське”, “Нові Яриловичі” та “Виступовичі”. Сьогодні першочерговим завданням є прискорений розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів. У великих транспортних вузлах розміщуються переважно центри управління регіональними митницями, а в транспортних центрах і пунктах – внутрішні митниці і пости. Таким чином, Україна є стратегічним вузлом, що дозволить їй інтегруватись до європейської і світової транспортної системи, залучити додаткові обсяги перевезень і валютних надходжень, що позитивно впливатиме на економічне і політичне становище нашої держави.

Нові форми активізації транс- і прикордонного співробітництва виступають також чинниками розвитку митної діяльності в Україні. Ними є єврорегіони – нині діючі (“Карпати”, “Буг”, “Нижній Дунай” і “Верхній Прут”) і перспективні (“Слобожанщина”, “Дніпро”, “Дністер” та “Сян”); на них нині припадає вже близько 20 % території і понад 22 % населення усієї країни. Найдієвішим серед них є єврорегіон “Буг”. Найрезультативнішими є спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) і території пріоритетного розвитку (ТПР) – інструменти відкритості економіки України зовнішньому світові та стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій. Від діяльності СЕЗ і ТПР до бюджету надійшло 1,4 млрд гривень, вкладено 550 млн дол. США інвестицій і створено понад 30 тис. нових робочих місць. В Україні до 2005 р. нараховувалось близько 30 діючих і перспективних СЕЗ різної спеціалізації (зовнішньоторговельних, комплексно-виробничих, науково-технічних і туристсько-рекреаційних), головними серед них є 11 (“Сиваш”, “Яворів”, “Закарпаття”, “Курортополіс Трускавець”, “Інтерпорт Ковель”, “Порто-Франко”, “Рені”, “Порт Крим”, “Азов”, “Аджалик” та “Антарктика”). Детальний аналіз нами виробничого і митно-пільгового режиму СЕЗ “Яворів”, “Курортополіс Трускавець”, “Закарпаття” та перспективних “Інтерпорт Ковель” і “Жовква” дозволяє стверджувати про поспішність закриття СЕЗ в Україні [1;5;6;8;10;36]. Вважаємо, що СЕЗ є засобом вирішення багатьох проблем українського прикордоння і депресивних територій, подальший їх розвиток буде ефективним в межах міжнародних транспортних коридорів. На нашу думку, удосконалення митного режиму функціонування СЕЗ вирішить недоліки у їх роботі. Щодо ТПР, то вони створюються в межах міст і районів, де склались складні соціально-економічні умови. Спеціальний режим інвестиційної діяльності запроваджено в 66 ТПР Луганської, Донецької, Харківської, Чернігівської, Сумської, Житомирської, Закарпатської, Волинської областей та АР Крим. Станом на 1 травня 2001 р. інвестиції у ТПР зросли до 438 млн доларів, у т. ч. в Донецькій – 347 млн (79 %), решта у Закарпатській та інших областях.

Допоміжне значення серед чинників розвитку і територіальної організації митної діяльності мають працересурсно-розселенський, природно-екологічний, економічний, історико-географічний і правовий. Позитивно впливає на розвиток митної діяльності працересурсно-розселенський чинник. Станом на 1.01.2003 р. фактична чисельність працівників митних органів України становила 17 744 особи, серед них 31 % мали юридичну й економічну освіту. Підготовка і перепідготовка митників здійснюється в Академії митної служби України (м. Дніпропетровськ), Київському і Хмельницькому центрах. Об’єкти митної діяльності і робочі місця в них розміщуються переважно у міських поселеннях, які мають кращу забезпеченість об’єктами управлінської та соціально-побутової інфраструктури.

Вплив сукупності природних умов і ресурсів неможливо обійти при розміщенні об’єктів митної діяльності. Йдеться насамперед про такі сприятливі умови: Україна має майже 95 % хвилясто-рівнинної території, що знижує собівартість будівництва та експлуатації об’єктів транспортної і митної інфраструктури; сприятливий помірно континентальний клімат, небагато великих рік, різноманітні корисні копалини і родючі ґрунти, річковий і сухопутний вихід до двох морів та гирла Дунаю. Все це сприяє розвиткові зовнішніх зносин. Одночасно слід пам’ятати, що нераціональне використання природних ресурсів, надмірна концентрація матеріального виробництва в окремих регіонах (що особливо було характерним за часів СРСР) призвела до погіршення екологічної ситуації, яка також впливає на розміщення об’єктів митної інфраструктури. Регіони з високими рівнями забруднення навколишнього середовища є інвестиційно непривабливими, виробляють продукцію сумнівної якості, мають високий рівень захворюваності населення. З урахуванням можливого впливу забруднення на життєдіяльність людей не рекомендується створювати нові об’єкти митної інфраструктури в надзвичайно забруднених та територіях екологічної небезпеки (зона Чорнобильської АЕС, Придніпров’я, Донбас, східна частина Причорномор’я тощо).

Важливим вислідним чинником, що свідчить про високу економічну ефективність митної діяльності в Україні, є безпосередній внесок в доходну частину Державного бюджету. Так, частка внеску митної служби до загального фонду бюджету у 2000 р. сягнула 27 %, а реальна сума, спрямована у цьому році до бюджету України, становила 9,20 млрд грн., у 2004 р. зросла до 18,93 млрд грн., а у 2005 р. – до 31 млрд грн.

Осмислення історико-географічного чинника розвитку і територіальної організації митної діяльності дозволяє стверджувати, що митна справа була завжди притаманна державним утворенням, що сформувались на території нинішньої України. Їхній досвід на сьогодні вже достатньо вивчений і узагальнений у спеціальних виданнях. Справжня різнобічна розбудова митної справи, в тому числі митних кордонів, почалась в Україні з проголошенням її незалежності. На сьогодні органи Держмитслужби забезпечують митний контроль та митне оформлення зовнішньоекономічних операцій на всій території держави. Через відкриті на митному кордоні України 74 автомобільних, 40 залізничних, 36 авіаційних, 40 морських та річкових пункти пропуску щоденно проходить 160-180 тис. громадян, 40 тис. одиниць різних транспортних засобів, оформляється майже 4 тис. вантажних митних декларацій, близько 1 млн т вантажів. Зараз продовжується робота щодо розбудови митного кордону, удосконалення митної інфраструктури, модернізації і поліпшення роботи митної системи, що свідчить про наближення української митної служби до світових стандартів.

Нарешті, узагальнюючим чинником успішної діяльності митних органів є належне юридично-правове забезпечення. Його основою є Митний кодекс України, який визначає принципи організації митної справи з метою створення умов для формування ринкової економіки і зростання зовнішньоекономічної діяльності. З 1.01.2004 р. набрав чинності новий Митний кодекс, яким узагальнено та вдосконалено законодавчу базу у митній справі і враховано досвід митного регулювання європейських держав.

У третьому розділі “Аналіз митно-тарифного регулювання експортної діяльності України” викладено методологічні та методичні основи дослідження митно-тарифного регулювання експортної діяльності; проаналізовано динаміку обсягів, товарної та географічної структури експорту України, а також здійснено оцінку транзитної діяльності як складової частини експорту послуг.

Дослідження експортної діяльності базувалось на ґрунтовному аналізі вивезення товарів та послуг, механізмів їх регулювання (митно-тарифних, які за своєю суттю є економічними, та нетарифних, що мають характер державного, силового регулювання) та їх впливу на обсяги і структуру зовнішньої торгівлі. Для аналізу товарної структури експорту використовувались статистичні дані Державної митної служби України та Державного комітету статистики України. Дані щодо товарної структури зовнішньої торгівлі цих установ базуються на товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності, якою в Україні є УКТЗЕД, де товари поділено на 97 груп. Для суспільно-географічного дослідження товарної структури експорту (а також імпорту) нами було проведено укрупнення товарних груп і виділено сім великих груп (продукти харчування та сировина; мінеральні продукти і паливно-енергетичні товари; продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості; товари широкого вжитку; неблагородні метали та вироби з них; машини, устаткування, механізми та транспорт; інші товари), в основу чого покладено певну галузеву належність, призначення товару, значення і вагу товару для внутрішнього і зовнішнього ринків. Аналіз експорту (та імпорту) послуг здійснювався за напрямками, виділеними державною статистикою. Ґрунтовне дослідження експортних операцій передбачало оцінку ступеня їх раціональності для України, а відтак – залежності національної економіки від іноземних споживачів. Методика дослідження головних функцій митної діяльності включала оцінку митно-тарифних і нетарифних засобів регулювання зовнішньої торгівлі, яка базувалась на детальному аналізі законодавчих та нормативно-правових актів з митних питань. Вивчення останніх дало можливість зробити висновок про доцільність невисокого обкладання експорту митом (за міжнародно-визнаними стандартами рівні митного обкладання вважаються низькими, коли становлять 0-10 % від митної вартості товару, помірними 10-15 %, більше 15 % – високими з обмежувальною метою, а більше 40 % – високими з заборонною метою). Оцінка впливу митно-тарифних і нетарифних засобів регулювання на обсяги і структуру зовнішньої торгівлі (зокрема експорту) дозволила зробити висновки про рівень сприяння виробництву товарів експортного призначення, про рівень надходження коштів до державного бюджету від його оподаткування, про відповідність експортних операцій національним інтересам.

Аналіз динаміки і структури експорту України (насамперед товарів) засвідчив про несприятливу структуру вивезення, невідповідність її сучасним умовам відтворення, потребам науково-технічного прогресу, місцю України в міжнародному поділі праці. Про несприятливу для економічних інтересів держави структуру експорту свідчить той факт, що переважаюче місце в ній займають неблагородні метали та вироби з них, частка яких у загальному експорті протягом 1995–2003 рр. сягала 40 % (37,4 % усього експорту у січні–вересні 2003 р.) і значно переважала усі інші товарні групи (рис. 2). Подальше розширення експорту товарів цієї групи може бути руйнівним для економіки України. Небезпека криється в тому, що у головного експортера нашої держави найвища капітало- та енергомісткість. Металургійні виробництва є екологічно шкідливими, а зношення основних фондів на підприємствах сягає понад 60 %. Важливими експортними статтями у структурі вивезення залишаються: мінеральна продукція і паливно-енергетичні товари (16,0 % усього експорту у січні–вересні 2003 р.); машини, устаткування, механізми і транспорт (14,1 %); продукти харчування та сировина (11,0 %); продукти хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості (9,8 %); товари широкого вжитку (8,6 %) (див. рис. 2). Таким чином, Україна продовжує постачати на світовий ринок сировину, товари низького ступеня обробки, напівфабрикати, виробництво яких має значну матеріало-, енерго-, капіталомісткість і є доволі екологічно шкідливим. Неефективним можна вважати і митно-тарифне регулювання експорту, яке було продиктоване намаганнями урядових кіл щодо збільшення і стимулювання вивозу з метою отримання коштів для оплати критичного імпорту та утримання на належному рівні зовнішньоторговельного балансу. Внаслідок цього в українській економіці відбулись небезпечні зрушення у зростанні спрямованості виробництва на зовнішній ринок. Подальше провадження політики просування експорту негативно впливатиме на зовнішньоекономічну діяльність, тому в зовнішній торгівлі треба змінити пріоритет політики просування експорту на політику його стимулювання шляхом знаходження внутрішніх джерел розвитку.

Україна володіє потужним експортним потенціалом послуг. Це нові та унікальні технології, створені у галузях важкої промисловості, космічної техніки, в оборонних галузях, в медицині. Значні її можливості у наданні транспортних послуг.

Держава володіє могутнім потенціалом туристсько-рекреаційних послуг. Ринок послуг тільки зароджується в Україні, експортний їх потенціал використовується недостатньою мірою. Про це свідчить частка послуг у загальному експорті товарів і послуг, яка у січні–вересні 2003 р. становила лише 15,9 %. Експортний потенціал послуг вирізняється однобокою структурою.

Так, переважну частину експорту послуг складають транспортні послуги (83,2 %), серед яких пріоритетну роль відіграють послуги трубопровідного (43,4 %), залізничного (12,8 %), морського (11,6 %), повітряного транспорту (8,7 %).

Оскільки Україна є транзитною державою (коефіцієнт транзитності найвищий в Європі), то це дає змогу їй надавати послуги з транспортування товарів транзитом. Основну частину транзитних вантажів складає газ, нафта і нафтопродукти, які здебільшого проходять через територію України з Російської Федерації до потенційних споживачів на Заході. Однак використання країною своєї транзитної газо- та нафтотранспортної мережі поки що є неефективним. Це пояснюється тим, що нафто- та газотранспортна система України формувалися за певної політичної ситуації: трубопровідна система України проектувалась як невід’ємна складова відповідної мережі СРСР в умовах політичної залежності від Російської Федерації.

 

Тому сьогодні перед Україною постає завдання використати і розвинути цю транспортну мережу таким чином, щоб мінімізувати економічну і, відповідно, політичну залежність України від Росії. В цьому плані важливим є використання нафтопроводу Одеса – Броди, підключення до реалізації цього проекту таких зацікавлених країн, як Польща, Німеччина, інші країни Центральної Європи, з одного боку, та Казахстану – з іншого (як постачальника енергоносіїв). Вирішення потребує питання транспортування транзитом через територію України російського газу. Крім цього, збільшенню обсягів вантажів, перевезених транзитом через територію України, повинна послужити справа розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів та створення умов, що сприяли б швидкому просуванню та збереженню вантажів. За такої ситуації до транзиту підключаться такі країни-відправники, як Німеччина, Італія, Франція, Іспанія, Румунія, Польща та інші, товари яких прямуватимуть до Південно-Східної Азії та деяких країн Європи. Все це сприятиме збільшенню обсягів транзитних потоків через Україну в 5–6 разів.

Щодо експорту інших видів послуг різні ділові послуги становлять 5,5 % загального обсягу експорту послуг, на послуги з ремонту припадає 3,9 % експорту. Слід зазначити, що майже відсутні обороти коштів за такими статтями, як експорт страхових, фінансових, послуг, пов’язаних з ліцензіями, патентами та іншими нефінансовими нематеріальними активами, які у більшості країн приносять значні доходи.

У перспективі пріоритетними секторами українського експорту повинні бути: наукомісткі галузі машинобудування, АПК, виробництво неблагородних металів і виробів з них, виробництво товарів широкого вжитку, експорт послуг, в тому числі з транзитних перевезень. Стратегія держави для цих галузей повинна полягати у сприянні створенню довгострокових конкурентних переваг та поліпшенню на основі цих переваг позицій країни на світовому ринку. Цьому повинно сприяти удосконалення методів і механізмів митно-тарифного і нетарифного регулювання, для чого пропонуємо враховувати такі положення:

– Експортне мито повинно стосуватись невеликої номенклатури товарів, насамперед тих, які є стратегічними для розвитку внутрішнього виробництва і повинні забезпечити національного товаровиробника сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо. На нашу думку, такими товарами є неблагородні метали і вироби з них, брухт металів, насіння олійних культур, шкіряна сировина, жива худоба. Експортне мито може використовуватись як захід оперативного регулювання конкретних ситуаційних проблем (наприклад, введення сезонного експортного мита на насіння соняшнику з 1.10 по 1.04, тобто на період його основної переробки).

– Ставки мита, нараховані на експортні товари, повинні бути невисокими (0-10 % від митної вартості товару), оскільки високі податки на вивіз обмежують надходження валютних коштів через зниження зацікавленості підприємств у розвитку зовнішньоторговельної діяльності (зниження ставок мита є вимогою СОТ до України в контексті її вступу до цієї організації. Так, у липні 2005 р. Верховною Радою ухвалено закон, який знижує експортне мито на насіння соняшнику до 17 %, яке до цього становило 23 % від митної вартості). Зменшення податкового тиску на експортні товари потрібно компенсувати розширенням податкової бази, зокрема шляхом скорочення кількості тарифних пільг, що надаються експортно-орієнтованим виробникам.

– Повинен бути збільшений контроль за правильністю визначення митної вартості товару, яка є основою нарахування мита, оскільки застосування останнього призводить до пошуку потенційними експортерами шляхів мінімізації митних платежів. Необхідним є пошук шляхів до оптимізації митної вартості експортних товарів шляхом використання переваг суспільно-географічного і транспортно-географічного положення виробника, близькості його до об’єктів митної інфраструктури, до пункту перетину митного кордону України.

– Потрібно звести до мінімуму кількість бартерних (товарообмінних) операцій і експортних поставок за давальницькими схемами, які створюють потенційним експортерам можливість маніпулювання митними платежами.

– Необхідно розробляти й обґрунтовувати логістичні схеми-моделі перевезення різних товарів українського виробника до їх споживача за кордоном як засобу освоєння нових перспективних векторів ЗЕД.

– З метою запобігання застосуванню з боку іноземних держав та їх економічних угруповань антидемпінгових заходів щодо товарів походженням з України та для забезпечення сприятливих умов для експорту, оперативного здійснення заходів щодо захисту торговельно-економічних інтересів України потрібно ширше використовувати антидемпінгове законодавство.

– Потрібно і надалі використовувати в експортній діяльності нетарифні інструменти регулювання відповідно до міжнародно визнаних норм і стандартів.

Подальший зовнішньоторговельний і, зокрема, експортний курс буде враховувати ряд пріоритетів. Євроінтеграція як стратегічна мета сприятиме розширенню торгівлі України з ЄС (поступове нарощування експорту технологічно складної, з високим ступенем обробки, наукомісткої продукції, яка здатна конкурувати з європейськими товарами). Поки що у структурі українського експорту до ЄС переважають капітало- та матеріаломісткі товари стандартної якості та працемістка продукція, а частка країн ЄС в експорті товарів нашої держави становить лише 19,0 %.

Взявши курс на євроінтеграцію, Україна повинна враховувати й інші інтеграційні процеси і напрями, які існують у світовій економіці, і узгоджувати їх з комплексом національних інтересів. У цьому плані виправданим є поглиблення зовнішньоторговельного співробітництва з країнами СНД, і перш за все, з Російською Федерацією. На країни СНД у січні–вересні 2003 р. припадало 25,9 % експорту товарів України і 55,9 % експорту послуг. Українські товари добре відомі на ринках цієї групи країн і таку позитивну рису треба закріплювати, сприяти збільшенню вивозу до СНД продукції машинобудування, харчової промисловості, сільського господарства, товарів широкого вжитку. Україна повинна надавати країнам СНД широкий спектр послуг: від транспортних, які є пріоритетними на сьогоднішній день, до роялті та ліцензійних, науково-дослідних та дослідницько-конструкторських послуг, послуг з операційного лізингу, подорожей, відпочинку. Цьому повинна сприяти реалізація положень Угоди про створення ЄЕП без вилучень та обмежень.

Виходячи з тенденцій розвитку зовнішньоторговельних процесів, аналізу умов експортної діяльності України та напрямів зміни кон’юнктури світових товарних ринків, виправданим пріоритетом розвитку експортних операцій на середньострокову перспективу є збереження позицій вітчизняних товарів і послуг на ринках високорозвинених країн Північної Америки та Японії, а також нарощування експортних поставок до “нових” регіональних ринків: Південно-Східної Азії, країн Близького Сходу, Китаю і “молодих тигрів” Африки, Латинської Америки. Економіки цих країн потребують традиційного українського експорту – металів, продукції важкого машинобудування, мінеральних добрив. Великий попит на таку продукцію, дещо нижчі (у порівнянні із високорозвиненими європейськими країнами) вимоги до її якості і певна відповідність чинним у нашій країні стандартам, можуть сприяти подальшому розвитку експортної діяльності у цьому напрямі.

У четвертому розділі “Аналіз митно-тарифного регулювання імпортної діяльності України” представлено загальну концепцію митно-тарифного регулювання обсягів і структури імпорту, проаналізовано динаміку обсягів і структури ввезення та оцінено його митно-тарифне регулювання; вивчено географічну структуру імпорту України.

Регулювання імпорту (його обсягів і структури) є важливою складовою зовнішньоекономічної та митної політики держави. Серед інструментів такого регулювання чільне місце займає ввізне (імпортне) мито, основними цілями застосування якого є: створення сприятливих умов для розвитку національного виробництва; регулювання конкурентного впливу іноземних товарів на ринок України з метою встановлення добросовісної конкуренції; вплив на господарську діяльність і соціальну обстановку як складову механізму ціноутворення; формування раціональної структури споживчого ринку, яка ґрунтується на збалансованій пропозиції внутрішніх та зовнішніх ресурсів, а також на ескалації митного тарифу; захист окремих галузей економіки від можливого заподіяння їм суттєвих збитків іноземними виробниками; збільшення доходної частини державного бюджету; сприяння структурній перебудові економіки України; сприяння оптимізації співвідношення експорту та імпорту держави, валютних витрат і надходжень, досягненню оптимального торговельного балансу; вирішення торговельно-політичних цілей у взаємовідносинах з іноземними державами, їхніми союзами та групами, тобто використання митного тарифу з метою поступок на міжнародних переговорах.

Реалізації зазначених цілей певною мірою має відповідати структура митного тарифу, яку умовно можна поділити на три рівні ставок мита, що існують на цей час. Кожний рівень має відповідати стадії обробки продукції – сировина, напівфабрикати, готові вироби. Такий поділ ґрунтується на принципі ескалації тарифу, тобто підвищенні ставок мита у міру зростання стадії обробки продукції. На практиці ця закономірність є такою: сировина та матеріали – 0–5 %; напівфабрикати та комплектуючі – 5–15 %; готові вироби – 15–30 %.

Враховуючи економічні інтереси держави, інтереси національних виробників і споживачів, доцільність заміни імпортної продукції вітчизняною, заохочення або стримування імпорту товарів у залежності від ступеня їх обробки тощо, компетентні органи України можуть вносити зміни у величину ставок мита (важливу роль у цьому процесі повинна відігравати Митно-тарифна рада – міжвідомчий орган, до якого входять представники міністерств, Держмитслужби, відомств, комітетів Верховної Ради України, народних депутатів та керівників підприємств). Проте, цей процес повинен бути послідовним і виваженим і враховувати також міжнародно-правові зобов’язання України. Так, проголосивши вступ до СОТ, Україна повинна привести рівень митно-тарифного регулювання відповідно до загальноприйнятих вимог з даних питань. За міжнародною практикою рівень митно-тарифного захисту для забезпечення ефективності повинен бути невисоким – не більше 10–15 %. Граничний рівень оподаткування ввізним митом не повинен перевищувати 30%. Перевищення цього рівня призводить не до збільшення надходжень до державного бюджету країни, а навпаки – до їх скорочення. Більше того, високі ставки мита і податків на імпорт не захищають національних товаровиробників, а призводять до значного порушення умов конкуренції на внутрішньому ринку. Крім того, високі ставки митного тарифу стимулюють розвиток корупції і контрабанди в країні. За міжнародними стандартами рівні митного обкладання вважаються низькими, коли становлять 0–10 % від митної вартості товару, помірними – 10–15 %, високими – з обмежувальною метою – 15–40 % і заборонною метою – понад 40 %.

У світлі зобов’язань щодо членства в СОТ Україна поступово приводить основні показники митного тарифу до норм міжнародного законодавства. Спостерігається тенденція до поступового зниження середньостатистичної ставки ввізного мита. На даний момент існує сім тарифних коридорів з рівнями ставок 0, 2, 5, 10, 15, 20 та 30 %. Сучасний рівень середньоарифметичної ставки ввізного мита за товарними групами Митного тарифу України представлено у таблиці 1.

Подальше реформування митного тарифу повинно базуватись на диференціації митної політики. Основним чинником, який повинен визначати рівень ставки мита, має бути призначення товару. До товарів виробничого призначення, що не мають вітчизняних аналогів, доречне застосування низьких ставок мита. Для товарів виробничого призначення, які мають вітчизняні аналоги, можна застосувати ставки мита середнього рівня.