теоретичні основи формування просторових соціоприродних систем у контексті концепції стійкого розвитку України : теоретические основы формирования пространственных социоприродных систем в контексте концепции устойчивого развития Украины

Краткое содержание

Уявлення про соціоприродні системи почало формуватись у географічних науках із зародженням економічної географії, коріння якого в трудах І.Канта, Ш.Монтеск’є, А.Крубера, А.Гумбольта, К.Ріттера, Е.Реклю, Ф.Ратцеля, П.П.Семенова-Тянь-Шанського, Л.І.Мечникова, С.А.Подолинського, С.Рудницького, В.І.Вернадського і вже в наш час - М.М.Баранського, А.С.Синявського, В.А.Анучина, Ю.Г.Саушкіна, М.Ф.Реймерса. У вітчизняній науці теоретичні підвалини цих проблем викладені в роботах Г.І.Швебса, О.І.Шаблія, М.Д.Гродзинського, О.Г.Топчієва, Я.Б.Олійника, М.В.Багрова, Г.В.Балабанова, С.І.Дорогунцова, А.М.Федорищевої та інших учених. Власне, в самому словосполученні «соціоприродні системи» відбиті одночасно предмет і об’єкт географічних досліджень, зміст і кінцеві задачі обох географій і, нарешті, соціальне замовлення до Географії як до фундаментальної науки. Із загально-методологічних позицій – це той граничний предмет дослідження, який робить географію теоретично сильною і єдиною.

Проблема взаємодії суспільства і природи якнайкраще підходить до рангу міждисциплінарних, а те спільне, що поєднує витоки і різноманітність прояву екологічної проблеми – це територія, а в більш широкому розумінні – географічний простір, вивченням яких займаються географічні науки. За сучасними оцінками (Ф.Гиренок) розв’язавши екологічну проблему, людство наблизиться до вирішення решти глобальних проблем. Власне, виникнення і подальше загострення екологічної проблеми являє собою в більш широкому розумінні зцементовану навколо однієї вісі історію людства.

Суспільно-географічне розуміння витоків екологічної проблеми передбачає причинно-наслідковий зв’язок з просторовою видозміною поверхні планети людиною в процесі її господарської діяльності. Отже, вирішення цієї проблеми треба здійснювати шляхом свідомої зміни «просторової поведінки» Людини у біосфері, тим самим наближаючи її до стану ноосфери (згідно з В.Вернадським та Н.Моісеєвим). Тобто, сьогодні мало хто піддає сумнівам існування крім відомих вже сфер (атмо-, гідро-, літо-, біо-, техно-, антропо-, та інших) якоїсь «надсфери», найближче до якої знаходиться поняття «ноосфера». В дисертації в розуміння соціоприродної системи вкладається ноосферний зміст, виходячи з припущення, що ноосфера – ідеальний стан біосфери, або сфера розуму, яка ще не сформувалась, а процес просторового розвитку соціоприродних систем - це процес ноосферогенезу.

Географічні науки вивчають географічний простір, в межах якого розвивається вся планетарна речовина і усвідомлення якого здійснюється через ідею речовинного наповнення, відбиту у хорологічній парадигмі Канта-Ріттера-Геттнера. При цьому обов’язковим і традиційним для географії (в якій районування є провідним методом) повинне бути виділення первинних просторових одиниць географічного процесу. Згідно з сучасними концепціями історичного (Ю.Павленко) та географічного процесу (О.Топчієв), такими одиницями в історичних науках є цивілізаційні системи, в географічних – геосистеми (геотехсистеми). Проте сама ідея цивілізованості досить протирічна (Н.Моісеєв). В пропонованому дисертаційному дослідженні за таку первинну просторову одиницю ноосферогенезу приймається агроекосистема, яка має подвійний характер кордонів і з позицій суспільної географії являє собою соціоприродну систему (Сонько, 2000-2003).

Виходячи з традицій руського космізму, а також згідно з положеннями сучасної філософської антропології (К.Хруцький, Ю.Олейников, А.Оносов) і поглядами Н.Моісеєва, «цивілізація» і «цивілізованість» є лише тимчасовим (але досить тривалим) станом розвитку всього процесу космістської еволюції. Натомість, зміст парадигми природничої історії (а не цивілізаційного процесу), в якій Homo Sapiens є невіддільною від природи частиною, дає більше право включати в неї весь процес взаємодії природи і суспільства.

Згідно з таким твердженням:

§  Розвиток просторових соціоприродних систем передбачає включення їх в загальну схему парадигми природничої історії, а прагнення до стану ноосфери з плином процесу ноосферогенезу повинне здійснюватись Людиною саме в просторових межах соціоприродних систем.

§  Просторовий зміст, а відтак, і розвиток соціоприродних систем реалізується у формуванні на будь-яких територіях, населених людьми, первинних ноосферних одиниць, які змістовно являють собою екосистеми і мають подвійний характер кордонів (у трофогенному і етногенному розумінні), котрі ніби «плавають» у просторі (Сонько,1990-2003).

Отже, якщо слідуючи теорії біосфери-ноосфери В.Вернадського, уявити цивілізацію як певну матеріально-енергетичну систему, то саме це уявлення зможе наблизити до усвідомлення змістовної суті соціоприродних систем. В результаті суспільство, яке (згідно з С.А.Подолинським) трактується як матеріально-енергетична система, стає невідмінним від матеріально-енергетичних систем природи, а процес ноосферогенезу (взаємодії природи і суспільства) не може розвиватись інакше як у географічному просторі.