ІМЕННИКОВИЙ СЛОВОТВІР У СЕРЕДНЬОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКИХ ДІАЛЕКТАХ: ПРЕФІКСАЛЬНА СИСТЕМА У ДИНАМІЧНОМУ АСПЕКТІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ІМЕННИКОВИЙ СЛОВОТВІР У СЕРЕДНЬОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКИХ ДІАЛЕКТАХ: ПРЕФІКСАЛЬНА СИСТЕМА У ДИНАМІЧНОМУ АСПЕКТІ
Альтернативное Название: Существительное СЛОВООБРАЗОВАНИЕ В средневерхненемецком диалекте: Приставочных СИСТЕМ В динамическом аспекте
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У першому розділі Історичні та теоретичні засади дослідження словотвору” уточнено поняття “синхронія” і “діахронія”, “статика” і “динаміка”, проаналізовано стан дослідження різних періодів розвитку німецької мови, спростовано з погляду нової наукової парадигми поширену дотепер теорію про існування вже у свн. період єдиної наддіалектної літературної німецької мови, викладено основні положення корпусної лінгвістики, окреслено поняттєвий апарат дослідження.


1. Зміна парадигми від етимологічно-діахронічної до історично-синхронічної у дослідженні історичного словотвору висуває на перший план питання про співвідношення між синхронією й діахронією, статикою й динамікою. Ці поняття детально розглянуто у працях багатьох учених (В. В. Акуленко, Г. О. Винокур, М. Докуліл, М. М. Гухман, Г. Ґлінц, Є. А. Карпіловська, Р. Келлер, Г. А. Клімов, Н. М. Корбозерова, Е. Косеріу, К. А. Левковська, Г. Маршан, В. Матезіус, Г. П. Нещименко, О. Д. Огуй, А. Сеше, Ф. де Соссюр, І. С. Улуханов, У. Л. Чейф, Л. Р. Щерба, Р. Якобсон). Питання співвідношення синхронії й діахронії вирішували впродовж тривалого часу по-різному: від абсолютного заперечування зв’язку між ними (Ф. де Соссюр) до ствердження, що діахронія є складовою частиною синхронії (С. Д. Кацнельсон).


Багато лінгвістів вважають давньоверхньонімецький (далі – двн.), свн., рнвн., нвн. періоди “синхронними зрізами” німецької мови, виходячи вочевидь із соссюрівського протиставлення вісі одночасності, що відображає стан мови, й вісі послідовності. Такий підхід характерний для більшості історичних граматик (ДжA. Aшер, Г. де Боор, K. Вайнгольд, Р. Віснієвські, K. A. Ган, Г. Mетткe, В. Mіхельс), а також для інших розвідок, що ґрунтуються винятково на аналізі словникової вибірки або видань, написаних унормованою, стандартизованою свн. мовою. При цьому лінгвісти уникають подальшого поділу великого часового відрізка на менші сегменти (пор.: М. В. Андрейчикова, Т. С. Богомазова, Н. Н. Васіна, Л. М. Глізеріна, А. В. Гутнікова, Е. Еманн, Н. Т. Калініна, Г. Клоокe, Н. С. Кускова, Д. С. Масанділова).


Звичайно, коли матеріалом дослідження стає окрема пам’ятка (Schwarz, 1986) або період часу, обмежений 50 або навіть 100 роками (Besch, 1976; Bürgisser, 1983; Habscheid, 1997), можна говорити про синхронію, хоча виникають й інші випадки, коли лінгвісти, досліджуючи досить короткий відрізок часу, вважають його таким, що належить до діахронічного розгляду (Медведовська, 2003).


Вивчення окремо взятого мовно-історичного періоду розвитку німецької мови, яким є свн. період, не виключає, а навпаки передбачає синтез синхронного й діахронного підходів, який “забезпечує вивчення структури у поєднанні з процесом змінювання” (Степанов, 1979). Саме значна тривалість у часі, а внаслідок цього – суттєві зміни, що їх зазнає словотвір упродовж усього свн. періоду, дають підстави К.-П. Веґері писати про діахронію трьох століть, а медієвістам, які базують свої розвідки на корпусі автентичних рукописів, – розглядати кожний внутрішній відрізок свн. періоду як синхронну систему (Herbers, 2002).


Аналізуючи синхронічний стан словотвору, необхідно брати до уваги особливості й тенденції його розвитку. Їхнє виявлення можливе через експлікацію контрасту між окремими синхронними зрізами. Поряд з уявною статикою, притаманною синхронним зрізам, слід зважати на динаміку словотвору, яку виражають зміни у складі словотворчих морфем, їхньої продуктивності, зникненні одних й активізації інших словотвірних типів, підвищеній частотності окремих лексем і словотвірних типів, зумовленій часовим і діалектним чинниками, іноді також – жанрами й типами текстів.


Єдність статики й динаміки, необхідність поєднання синхронічного підходу з діахронічним є очевидними, тому в дисертації здійснено синхронічний аналіз префіксальних іменників в окремих рукописах і внутрішніх часових проміжках свн. періоду. Відмінності, які можна виявити лише порівнюючи один внутрішній часовий проміжок, один діалектний ареал, одні жанри й типи текстів з іншими, відображають внутрішню динаміку досліджуваного періоду.


З погляду діахронічного підходу аналіз кожного префікса доповнює порівняння з іншими мовно-історичними періодами. Отримані дані наведено у таблицях, які унаочнюють поширення окремих афіксів, їхніх графічних варіантів за часом й у певних діалектних ареалах. У дисертації показано розвиток семантики окремих словотвірних типів і напрямок поширення обговорюваних мовних явищ у німецькомовному регіоні.


Дослідження свн. дослідницького корпусу рукописів, структурованого за часовими відрізками і діалектними ареалами, урахування жанру і/або типу тексту сприяє виявленню й аналізу поширення конкурувальних утворень і синонімів.


2. Традиції діахронічного дослідження мови, закладені Я. Ґріммом, були і залишаються джерелом, що спонукає багатьох дослідників на історичні й порівняльно-історичні студії взагалі (І. Р. Буніятова, В. Б. Бурбело, Р. В. Васько, М. М. Гухман, В. С. Данилич, О. С. Кубрякова, В. В. Левицький, О. Д. Огуй, Г. Пенцль, М. М. Полюжин, Н. М. Семенюк, І. А. Сізова, В. Г. Таранець) і на розвідки в царині історичного словотвору, з урахуванням різних періодів розвитку німецької мови, зокрема (В. Д. Каліущенко, В. М. Павлов).


З погляду нових методів і методик аналізу, що їх розроблено й апробовано німецькими дослідниками на матеріалі нвн. (Г. Велльманн, І. Кюнгольд, E. Мюллер-Болльгаґен, Л. Ортнер) і рнвн. мови (К.-П. Веґера, Р. Дерферт,
Г.-П. Прелль, O. Райхманн),
словотвір свн. мови перебував до останнього часу у затінку. Про необхідність дослідження свн. мови по-новому ідеться лише від початку 90-х років ХХ ст. Окремі аспекти проекту, спрямованого на написання нової наукової граматики свн. мови, обґрунтували К.-П. Веґера, K. Ґертнер, Г. Зібурґ, Г.-Й. Зольмс, T. Кляйн, Г.-П. Прелль. Словотвір свн. мови знаходиться у центрі уваги й іншого проекту, що ґрунтується на матеріалі грамот ХІІІ ст. і доповнює перший проект (К. Ґанслмайер, K. Кроненберґер, П. O. Мюллер, У. Рінґ).


Дотепер є рідкісними спроби лінгвістів розглянути окремі діалекти попередніх епох із нового мовно-історичного погляду: ГЗібурґ аналізує похідні іменники у ріпуарських (західносередньонімецьких) памятках ХІІІ-XVII ст. і лише частково приділяє увагу свн. періоду. Учені, які до ГЗібурґа вивчали рнвн. cловотвір на матеріалі текстів одного автора (П. O. Мюллер) або фахових текстів (Б. Айхлер, Б. Дерінґ), зосередили увагу на південнонімецькому ареалі. У корпусі грамот ХІІІ ст., який досліджують К. Ґанслмайер, П. O. Мюллер, У. Рінґ, представлено усі діалектні ареали зазначеного часу, однак він обмежений у часі й репрезентує лише один тип тексту.


3. Упродовж тривалого часу германісти вважали, що вже у свн. період існувала єдина літературна мова. Наведені ж у дисертації дані репрезентують неоднозначну й розмаїту картину свн. мовної дійсності навіть в одній пам’ятці. Проведений аналіз першоджерел спростовує теорію існування єдиної наддіалектної літературної мови у досліджуваний період і свідчить про те, що термін “середньоверхньонімецька мова” є збірним поняттям щодо групи діалектів свн. періоду.


Сучасна медієвістика пропонує нові підходи до вивчення історичного словотвору взагалі і свн. словотвору зокрема: основою словотвору, в якому беруться до уваги варіативність і зміни, повинен бути текстовий корпус, структурований за часом, діалектним ареалом і жанрами (типами текстів).


4. Одне з визначальних понять дисертації – дослідницький корпус – спрямоване передусім на вивчення певних аспектів функціонування мовної системи у свн. період. Щоб вважатися достовірною емпіричною базою дослідження, він має бути репрезентативним, структурованим і повним. Останнє означає, що текстів повинно бути достатньо багато, “щоб відобразити всі релевантні властивості проблемної галузі” (Карпіловська, 2003).


Дослідницький корпус дисертації створено на основі так званого Бохумського корпусу, укладеного німецькими лінгвістами (Wegera, 2000) (350 текстів базового й додаткового корпусів електронних (комп’ютерних) версій автентичних свн. рукописів). Згідно із принципом структурованості весь корпус рукописів розподілено за 5 часовими відрізками, позначеними в дисертації римськими числами (1050-1150 рр. (часовий відрізок І), 1150-1200 рр. (ІІ), 1200-1250 рр. (ІІІ), 1250-1300 рр. (IV), 1300-1350 рр. (V)); 9 діалектними ареалами, позначеними в дисертації арабськими числами (загальнопівденнонімецький (діалектний ареал 0), баварський (1), баварсько-алеманський перехідний (швабський) (2), алеманський (3), західносередньонімецький (4), середньофранкський (4а), рейнськофранксько-гессенський (4b), гессенсько-тюрінґенський (східносередньонімецький) (5), східнофранкський (6)) і текстово-формним чинником (віршовані тексти, грамоти, проза). Дослідження структурованого в такий спосіб корпусу рукописів дозволив спростувати уявлення про свн. період як синхронний зріз німецької мови, якому притаманна статика, і відтворити префіксальний іменниковий словотвір як динамічну систему, якій властиві змінюваність і варіативність.


5. Інше поняття – щільність мотивації – було вперше застосовано щодо встановлення просторово-часового відношення між словотвірною базою й дериватом під час дослідження словотвору рнвн. мови (Habermann, Müller, 1987). Критерій щільності мотивації дозволяє класифікувати аналізовані лексеми як похідні або непохідні слова, забезпечує семантичний аналіз дериватів, однак відповідна класифікація може мати лише приблизний характер. Визначення щільності мотивації відіграє важливу роль у встановленні словотвірних типів, а отже, – словотвірних функцій похідних іменників, подвійно вмотивованих утворень, семантично неподільних лексем, у розподілі дериватів за функціональними класами.


Для аналізу мотиваційних відношень між дериватом і його можливою базою запропоновано 6 рангів мотиваційних баз, релевантних за таких умов.


Ранг 1: база наведена в тому ж рукописі, що й дериват.


Ранг 2: база міститься в тексті, що є близьким за часом та місцем написання.


Ранг 3: база засвідчена в рукописі, що є близьким за часом.


Ранг 4: база наведена в тексті, що є близьким за місцем появи.


Ранг 5: база міститься в текстах, віддалених за часом та місцем написання.


Ранг 6: база відсутня в дослідницькому корпусі, однак її зафіксовано у словниках свн. мови.


Чим нижчий ранг бази, тим вищий рівень мотивації. Якщо база наведена в тому ж рукописі, що й дериват, ідеться про добре вмотивовану похідну лексему. Іноді словотвірну базу засвідчено за межами тексту – у пам’ятках, віддалених за часом та місцем появи, або вона взагалі не зафіксована у дослідницькому корпусі. Тоді стає необхідним звернутися до лексикографічних джерел свн. мови, кваліфікувати похідний іменник як недостатньо вмотивований (ранг бази 6), а його значення як таке, що поступово розвивається у напрямку ідіоматизації. Якщо в рукописі представлені як безафіксальна, так і суфіксальна бази, між ними встановлюються кількісні реляції: статус мотиваційної бази отримує та з них, яка частіше наводиться в тексті. За умови відносного або повного паритету, а також якщо обидві уживаються в поодиноких випадках (зокрема, за межами контексту) або якщо вони взагалі не зафіксовані, йдеться про подвійну мотивацію.


Щодо історичних періодів розвитку німецької мови слід зважати на чинник випадковості під час упорядкування баз похідних іменників за рангами (М. Габерманн). Hе всі рукописи, що входять у текстовий корпус, існують у повному обсязі, тому цілком можливо, що база деривата зафіксована в уривках або памятках, які не увійшли до корпусу. Під час історичних досліджень необхідно враховувати той факт, “що відсутність лексеми у пам’ятках не завжди свідчить про її відсутність у лексичній системі минулого” (Kleszczowa, 1999).


Серед морфологічно і семантично вмотивованих дериватів виокремлено й досліджено групу словотвірних іменникових плеоназмів, сутність яких полягає у надлишковості, функційній спустошеності словотворчого афікса.


Фактичний матеріал свідчить про те, що деякі утворення є морфологічно вмотивованими, натомість вони втратили семантичний зв’язок із відповідною словотвірною базою. Такі лексеми визначено в роботі як семантично неподільні іменники. Їхнє дослідження постає важливим саме з погляду динаміки розвитку, притаманній префіксальній системі свн. періоду.


Для дослідницького корпусу, структурованого за часовими відрізками, діалектними ареалами, формою, жанрами й типами тексту, постає логічне питання про взаємовідношення в межах словотвірної системи одного історичного зрізу. Зокрема, у царині іменникового словотвору свн. мови важливою є експлікація системного характеру зв’язків через установлення синонімії, відношень конкуренції між словотвірними типами, а також аналіз сполучуваності частотних префіксальних іменників.


У другому розділі Іменники малопродуктивних словотвірних типів” проаналізовано лексеми з â-, ab-, after-, misse-, ur-, визначені в дисертації як малопродуктивні.


2.1. Іменники з префіксом a-. Дібрані з корпусу рукописів іменники, утворені за допомогою префікса â- (8 лексем = 42 слововживання), не є, як правило, частотними. Більшість із них утворюють лексичні паралелі з латинськими (далі – лат.) еквівалентами. Щодо інших лексем, то не виключено, що вони калька з латини, а отже зберігаються реляції на словотвірному рівні: свн. â- відповідає лат. ā- (ad-), in-, co-. Префікс â- реалізується в рукописах у складі вибраних іменників як а-, á- та â-. Графічний варіант а- характерний для переважної більшості лексем і відповідних слововживань.


Пік продуктивності префікса â- припадає на першу половину свн. періоду і триває до середини ХІІІ ст. Найширша географія властива префіксальним іменникам з â- у памятках, датованих саме першою половиною ХІІІ ст.: аналізовані деривати наводяться в усіх 4 діалектних ареалах південнонімецького регіону і в одному середньонімецькому (ріпуарському) рукописі, тобто уживання похідних іменників з â- обмежено майже винятково південнонімецькими діалектами. Вочевидь ідеться про тенденцію, характерну для періоду становлення системи словотвору німецької мови: інноваційні процеси нерідко починалися з півдня (і це незважаючи на те що латина була в ужитку в усьому німецькомовному регіоні). Тож можна припустити, що через територіальні, а отже мовленнєві, контакти â- поширилося первісно з лангобардської мови, через латину, на південнонімецький діалектний ареал. При цьому просування â- на північ практично не торкнулося середньонімецького ареалу.


Майже 86 % слововживань (36 із 42) дібрано з пам’яток, датованих другою половиною ХІ – першою половиною ХІІІ ст. У другій половині ХІІІ ст. досліджуваних дериватів не зафіксовано. У першій половині XIV ст. уживання префіксальних іменників з â- обмежено одним утворенням (âkust), одним діалектом (алеманським), двома рукописами (6 слововживаннями). Це свідчить про поступове зникнення досліджуваних іменників упродовж свн. періоду.


Дослідження спільнокореневих іменників із значенням ‘підступність’ дозволило виявити конкурувальні утворення з мотиваційною базою kust у межах 6 рукописів (âkustunkusthônkustunkusticheit). У дослідницькому корпусі âkust більш частотний іменник, ніж unkust: співвідношення слововживань дорівнює ~ 1,7 : 1. Уживаність обох дериватів має часове й діалектне забарвлення. Передусім це стосується âkust: лексему зафіксовано лише у південнонімецьких памятках (13 рукописах). Найбільша кількість памяток – девять – припадає на другу половину ХІІ – першу половину ХІІІ ст. На початку й наприкінці свн. періоду таких текстів по два.


Поступове зникнення з ужитку іменників із префіксом â- може свідчити про те, що він залишився чужим для носіїв відповідних діалектів. Архаїчність, властива цьому афіксу вже у свн. період, підтверджує той факт, що відповідні лексеми не уживаються в новому для свн. періоду типі тексту – грамотах, а також в інших ділових текстах – зводах міського права тощо.


2.2. Іменники з префіксом ab-. Словотворчий формант ab- визначено в дисертації як префікс. Структурно-семантичний і функціональний аналіз відповідних утворень дозволив установити, що у складі іменників ab- утратив прислівниковий (прийменниковий) характер, став функційно тотожним, наприклад, префіксу un-. Префікс ab- – це малопродуктивний афікс, хоча кількість прикладів уживання лексем із ним зростає до кінця свн. періоду. Усього ж зафіксовано 4 іменники (129 слововживань). До середини ХІІІ ст. лексеми з ab- частіше з’являються у південнонімецьких діалектах, після цієї часової межі – у середньонімецьких рукописах.


У дослідницькому корпусі префікс ab- функціонує у різних варіантах: поряд з основною формою ab- у рукописах виявлено аbе-, abt-, ap-, app-, apt-, af-, affe-. Графічна варіативність форми префікса пов’язана передусім зі змінами, що їх зазнає приголосна в його складі, тобто виникає опозиція bpf. Унікальними графічними варіантами префікса є такі, що містять у своєму складі приголосну f: af-, affe- зустрічаються тільки в ріпуарських рукописах.


Конкуренцію між словотвірними типами за участю ab- у рукописах не зафіксовано. Її можна припустити лише приблизно на основі аналізу лексикографічних джерел. Синонімію за участю іменників з ab- можна спостерігати на словотвірному, лексичному й синтаксичному рівнях.


Деривати з ab-, як і такі з â-, не уживаються у грамотах та інших правничих текстах, що підтверджує їхню архаїчність.


2.3. Іменники з префіксом after-. Префікс after- виявляє низький рівень продуктивності. Усі 3 префіксальні іменники, утворені за допомогою after- (6 слововживань), зафіксовано в середньонімецьких рукописах. Уже в другій половині свн. періоду лексеми з nâch- (позначення людини) поступово витискують відповідні іменники з after-. Словотвірні міжмовні лат.-свн. паралелі у рукописах не встановлено. Крім графічного варіанта after- у памятках зафіксовано ahter-, ahcter-, achter-. Невелика кількість уживань іменників з after- не дозволила виявити провідний графічний варіант.


Словотвірна синонімія виникає між after- і nâch- щодо значення часової послідовності (afterkumelinc, nâchkumelinc ‘нащадок’); між after-, bí- та hinder-, коли вони виражають негативну оцінку (aftersprâche, bísprâche, hindersprâche обмова). Іменник afterkumelinc зафіксовано тільки в гессенсько-тюрінґенському діалектному ареалі другої половини ХІІ ст. З ним корелює лексема більш пізнього часу nâchkumelinc, засвідчена у грамотах двох канцелярій (Єна/Вайда, Майнц), датованих другою чвертю XIV ст. (у східносередньонімецькому і рейнськофранксько-гессенському діалектних ареалах). Компоненти after-, bí- та hinder- корелюють між собою в такий спосіб: перший з них уживається лише у середньонімецьких діалектах, два останні – у південнонімецьких. Декілька іменників з after-, зафіксованих у сучасній нім. літературній мові, лексикографи класифікують як застарілі або історизми. Місце after- із часом заступив словотворчий формант nach-.


2.4. Іменники з префіксом misse-. Визначення статусу misse- як префікса у дисертації спирається на аналіз текстового корпусу: misse не виявлено у досліджуваних рукописах як самостійне слово. Його відсутність у великому за обсягом корпусі памяток дає підстави вважати misse- вже у свн. мові префіксом. Аналіз дослідницького корпусу свідчить також про те, що misse- у свн. період є малопродуктивним іменниковим префіксом (5 лексем = 75 слововживань). Підвищену частотність у рукописах демонструє лише іменник missetât ‘поганий учинок, гріх’, поширений у всіх часових відрізках і діалектних ареалах; missehёllunge розбрат’ виявлено тільки в південнонімецьких, а missetrôst ‘невтішність – тільки в середньонімецьких діалектах. Кількість слововживань із misse- зростає до кінця ХІІІ ст. і зменшується у першій половині XIV ст. у південнонімецьких пам’ятках, тоді як у середньонімецьких рукописах, навпаки, питома вага відповідних лексем зростає саме у першій половині XIV ст.


На відміну від дослідницького корпусу у словнику свн. мови наведено всього 68 іменників, до складу яких входить missе- (у рукописах нараховано 13 іменникових лексем із missе-, включаючи суфіксальні похідні слова й семантично неподільні утворення). Подібні розбіжності між словником і реально дослідженими текстами в кількості лексем спостерігає також Ґ. Ріхтер, яка припускає, що певна кількість утворень із missе- (зокрема дієслів) завдячує своєю появою активності лексикографів, оскільки такі лексеми не експлікуються за межами словників і не належать до уживаної лексики. При цьому дослідниця вважає, що свн. період є найпліднішим щодо творення нових слів із missе-.


Лат.-свн. паралелі за участю іменників із misse- у корпусі зустрічаються, проте вони є скоріш винятком, аніж правилом (напр.: missetât delictum ‘гріх’). Префікс misse- реалізується в дослідницькому корпусі як mi$$e-, mi$$i-, mi$-, mí$$e-, my$-. Найпоширенішим графічним варіантом є mi$$e-. Він постає як єдино можливий для missehёllunge ‘розбрат’, missetrit ‘хибний крок’ і misserât ‘погана порада’. Варіативність написання властива missetât і missetrôst. Графічна варіативність виникає не лише у різних авторів та у різних текстах, але й в одному рукописі, що підтверджує основну гіпотезу дослідження про відсутність у свн. період єдиної наддіалектної літературної мови.


Конкуренція словотвірних типів стосується лише іменників із базами tât учинок і rât порада. Конкуренція missetât і untât існує в рукописах, написаних на різних діалектах. У половини пам’яток, де зустрічається untât, зафіксовано також missetât. Проте untât постає уперше в корпусі памяток у гессенсько-тюрінґенському діалектному ареалі (перша половина XIII ст.). У другій половині ХІІІ ст. уживання untât зафіксовано в усіх мовних регіонах південнонімецького ареалу. Префікс misse-, приєднуючись до tât, конкурує у дослідницькому корпусі з першими компонентами складних слів mein- та übel-. Іменники missetrôst і untrôst співвідносяться між собою в такий спосіб: untrôst частіше уживається у південнонімецьких пам’ятках, тоді як missetrôst – у середньонімецьких рукописах. Єдиний спільний для них ареал – рейнськофранксько-гессенський.


2.5. Іменники з префіксом ur-. Іменниковий префікс ur- у свн. мові є малопродуктивним: префіксальними можуть бути визнані лише 3 іменники (25 уживань). Лат.-свн. паралелі за участю префіксальних іменників з ur- не виявлено. Оскільки у свн. мові ще відсутня усталеність у написанні слів та їхніх складових частин, префікс ur-, як і більшість інших аналогічних морфем, постає в корпусі рукописів у різних варіантах: варіативність стосується передусім голосного. Провідними графічними варіантами в текстах, в яких уживаються будь-які лексеми з аналізованим префіксом, є vr- та ur-. Перевага того чи іншого варіанта не пов’язана з діалектним або часовим чинниками. Однак іменники з ur-, утворені не завдяки префіксації, а іншими способами (723 уживання в корпусі), демонструють значну варіативність префікса, пов’язану зокрема і з діалектним чинником. Наприклад, варіант or- зафіксовано лише у західносередньонімецькому і рейнськофранксько-гессенському діалектних ареалах. Уживання цього варіанта не обмежено певним часовим відрізком, а його поширення у західній частині німецькомовного ареалу засвідчує зв’язок з іншими мовами того часу (давньоскандинавською, давньофризькою тощо).


Аналіз уживання іменникових баз префіксальних іменників дозволяє припустити плеонастичність ur- в усіх випадках: в такий спосіб ursache причина’, urloup дозвіл (іти)’, urvluhtпристановище’ визнано в дисертації словотвірними плеоназмами. Оскільки йдеться про функційну спустошеність (надлишковість) префікса, базові іменники sache, loube, vluht визначено як спільнокореневі синоніми ursache, urloup і urvluht відповідно. З ursache, sache у значенні ‘причина’ корелює іменник ursprunc.


2.6. Порівняльний аналіз префіксальних іменників малопродуктивних словотвірних типів. Більшість розглянутих лексем репрезентує модифікаційні іменники. Вони утворені без зміни частиномовної приналежності мотиваційної бази. Префікс надає базовій лексемі модифікувальної семантичної ознаки. Частину іменників визначено як словотвірні плеоназми: у відповідних префіксальних утворень не виявлено функційних відмінностей від базових іменників, тоді як морфологічно й семантично вони вмотивовані. Їх неможливо парафразувати, з тим щоб зарахувати до певного функціонального класу. Модифікаційні іменники суттєво домінують як за кількістю лексем, так і слововживань. Питома вага словотвірних плеоназмів на їхньому тлі є незначною. Низька продуктивність префіксів із часом призводить до того, що при наявності морфологічного зв’язку втрачається семантичний зв’язок між іменником із префіксом і відповідною базою. Як наслідок, префіксальний іменник перетворюється на семантично неподільне утворення.


Модифікаційні деривати з малопродуктивними префіксами розподіляються за функціональними класами: негативної оцінки, заперечення, підсилення, часової послідовності. Дві третини префіксальних дериватів – це іменники на позначення негативної оцінки (198 слововживань). У цій функції постає кожне четверте уживання лексеми із п’яти. Майже у чверті випадків (4 лексеми) ідеться про утворення із заперечним префіксом, проте їхня питома вага у корпусі є обмеженою (15 слововживань). Інші функціональні класи представлені поодинокими лексемами. Єдина лексема з підсилювальним ab- (abgründe прірва, глибина душі, серця’) відіграє суттєву роль у структурі релігійних памяток (33 уживання).


Мотивацію декількох лексем зясувати неможливо. Питома вага таких утворень несуттєва. Іменниками з нез’ясованою мотивацією з малопродуктивними префіксами у дослідницькому корпусі визнано тільки утворення з â- âbulge ‘гнів’, âgёz ‘безпам’ятність’, âwёrf ‘покидьок’.


Лексеми з â-, уживання яких практично сходить нанівець у першій половині ХІІІ ст., cконцентровані майже винятково у південнонімецьких діалектах. Іменники малопродуктивних типів поширені лише в декількох мовно-часових проміжках свн. періоду. Активність іменників з ab- у всіх часових відрізках і майже усіх діалектних ареалах забезпечили лексеми abgot і abgründe, а з misse- missetât.


Статистичний аналіз уживань missetât свідчить про те, що їхня кількість у південнонімецьких рукописах превалює над їхньою кількістю у середньонімецьких пам’ятках, а відношення між ними дорівнює ~ 3 : 1. У південнонімецьких рукописах missetât практично зникає наприкінці свн. періоду, тоді як відповідні приклади зафіксовано в усіх середньонімецьких діалектних ареалах цього періоду, крім середньофранкського. Той же процес можна спостерігати щодо поширення missetrôst: лише на початку свн. періоду цей іменник зафіксовано в південнонімецькому ареалі, однак починаючи із ХІІІ ст., він зустрічається винятково у середньонімецьких діалектах.


Префікс after- є ознакою середньонімецьких діалектів: гессенсько-тюрінґенського (східносередньонімецького) ареалу – на початку досліджуваного періоду, середньофранкського і рейнськофранксько-гессенського – наприкінці. Уживання іменника з ur- – urvluhtзасвідчено лише на початку свн. періоду (друга половина ХІІ ст.) у рейнськофранкському діалекті. У рукописах, датованих першою половиною ХІІІ ст., зустрічаються приклади ursache у ріпуарському діалекті, у першій половині XIV ст. – у всіх середньонімецьких діалектах, тоді як ужиток ursache у південнонімецькому ареалі обмежений упродовж ХІІІ – першої половини XIV ст. (східно)швабським діалектом.


У третьому розділі “Префіксальні іменники з un- установлено динаміку розвитку іменників, утворених за допомогою префікса un-, упродовж свн. періоду. Ця група є першою за кількістю дериватів (160 лексем) і другою (після іменників із ge-) – за частотністю (1104 слововживання). Префіксальні іменники з un- виявлено у 70 із 79 рукописів дослідницького корпусу.


1. Утворення з un- уживаються переважно у релігійних пам’ятках, оскільки християнська мораль первісно спрямована на подолання негативних якостей і виховання людини в чеснотах. У рукописах, що репрезентують куртуазно-лицарський епос, кількість іменників з un- є досить обмеженою. Це можна пояснити тим, що загальною суттю всієї середньовічної куртуазної літератури було бажання лицаря сподобатися Богові і його створінню – світові (суспільству) (Baumann, Oberle, 1996). Іменники з un- не типові для грамот через специфічність їхньої тематики.


Кількість уживань іменників з un- поступово зростає впродовж свн. періоду. Цю тенденцію можна спостерігати до кінця ХІІІ ст. у баварсько-алеманському перехідному регіоні, алеманському й рейнськофранксько-гессенському ареалах. Зниження питомої ваги утворень з un- властиве загальнопівденнонімецькому, баварському й західносередньонімецькому діалектним ареалам. Кількість прикладів у гессенсько-тюрінґенських (східносередньонімецьких) пам’ятках коливається, хоча до ХІІІ ст. префіксальні іменники з un- у цьому ареалі не були поширені.


2. Дібрані з дослідницького корпусу іменники, до складу яких входить префікс un-, репрезентують префіксальні, суфіксальні словотвірні типи, субстантивовані лексеми й деривати, утворені за допомогою конверсії. Для виокремлення префіксальних іменників, необхідно було на попередньому етапі дослідження розглянути слова з аналізованою структурою у відповідних рукописах.


Усі іменники, утворені за допомогою префікса un-, у розділі 3 первісно скласифіковані за приналежністю до певного структурного типу (у кожній групі об’єднано лексеми, які мають у своєму складі один і той же суфікс). Структурні групи аналізуються за частотним принципом у такій послідовності: un-ø/(е),
un-(ес)heit, un-(s)t(e), un-(е)de, un-unge, un-sam(e), un-lîche, un-haft(e), un-ige, un-tuom. Такий підхід до аналізу лексем дозволив дослідити їх глибше й детальніше.


3. У рукописах, що містять підрядковий переклад із латини, засвідчено лат.-свн. паралелі. На рівні словотворчих морфем ідеться про кореляцію in- un-: у випадках, коли можна припустити префіксацію як останній дериваційний крок щодо утворення з un-, префіксація також релевантна для відповідної лат. лексеми.


4. Під час аналізу рукописів установлена значна графічна варіативність un-: префікс реалізується як vn-, un-, ún-, um-, vm-, vne-, am-, vr. Різноманітність варіантів підтверджує думку про те, що у свн. період ще не існує мовної норми як такої. Провідний графічний варіант – vn-. Співвідношення між vn- та un- дорівнює ~ 1,9 : 1. Частота вживання графічного варіанта vn- значно зростає впродовж досліджуваного періоду, а варіант un-, навпаки, демонструє загальну тенденцію до зниження частотності наприкінці свн. періоду порівняно з його початком майже у 4 рази.


Розбіжності виникають і щодо територіального поширення обох графічних варіантів: у другій половині ХІІ ст. варіант vn- є ще рідкісним, натомість починаючи із ХІІІ ст., vn- постає вже в усіх діалектних регіонах. Варіант un- експлікується в усіх ареалах другої половини ХІІ – першої половини ХІІІ ст., проте у другій половині ХІІІ  – першій половині XIV ст. його виявлено майже винятково у середньонімецьких рукописах – середньофранкських і рейнськофранксько-гессенських пам’ятках.


Інші графічні варіанти відіграють підпорядковану роль. Низька частотність абсолютної більшості з них не дозволяє робити точні висновки про їхній зв’язок із часовим і діалектним чинниками. Можна ж упевнено стверджувати, що графічний варіант ún- пов’язаний винятково з ранньосвн. рукописами.


Приголосний n перетворюється на m у складі префікса внаслідок асиміляції під впливом наступного губного словотвірної бази (напр.: ummacht ‘unmaht’, vmbe$cheidenheit ‘unbescheidenheit’).


5. Префіксальні іменники з un- мають різну структуру: до складу кожного третього деривата входить, крім аналізованого, інший префікс або перший компонент, що посідає його позицію. У 80 % випадків – це префікс ge-, проте в корпусі рукописів відсутні приклади приєднання un- до базового іменника з emp-, ent-, zer-.


5.1. Більше половини префіксальних іменників з un- закінчуються на -ø/(е), хоча деривати з такою структурою зустрічаються в усіх мовно-часових проміжках свн. періоду, їхній розподіл за окремими часовими відрізками й діалектними ареалами не є однаковим: кількість уживань у рукописах зростає впродовж свн. періоду, а їхня частотність у південнонімецьких пам’ятках більш ніж удвічі перевищує уживаність у середньонімецьких текстах.


5.2. Майже половина усіх досліджуваних лексем містять у своїй структурі експліцитно виражений суфікс: до складу кожного п’ятого утворення входить суфікс -(ес)heit, кожного десятого – -(s)t(e), кожного п’ятнадцятого – -(е)de. Рідкісними у складі іменників з un- є суфікси -sam(e), -unge, -lîche, -ige, -haft(e),
-tuom.


Баварсько-алеманський перехідний (швабський) і гессенсько-тюрінґенський (східносередньонімецький) діалектні ареали представлені в рукописах другої половини ХІІ ст. одним структурним типом – un-ø/(е).


Усі структурні типи, крім un-lîche, зафіксовано у ранньосвн. пам’ятці “Bamberger Glaube und Beichte, Himmel und Hölle” (BaGB-I-0-п), написаній на східнофранкському діалекті. Префіксальні іменники з -hafte, -ige, -tuom зустрічаються тільки в цьому рукописі, із -lîche – тільки у “Wiener Notker”. Крім того, усі 7 дериватів із -heit, що містяться у BaGB-I-0-п, є неповторюваними в жодному рукописі дослідницького корпусу. Сім із 11 лексем, що закінчуються на
-(e)de, і 4 із 5 утворень із -sam(e) наводяться також тільки тут. Це дає підстави для припущення, що абсолютна більшість відповідних лексем були на той час скоріш за все авторськими неологізмами, а деякі з них зникли з ужитку на початку свн. періоду, тому їх можна вважати архаїзмами.


У баварських рукописах ХІІ ст. суфікси -(ес)heit і -(e)de у складі дериватів з un- експлікуються тільки у “Windberger Psalter”, a -(s)t(e) й -ø/(е) – в усіх 4 пам’ятках цього мовно-часового проміжку. Приклади зі -(s)t(e) найчастіше вживаються у східнофранкських рукописах, натомість із -(ес)heit – у рейнськофранксько-гессенському ареалі першої половини XIV ст.


6. Абсолютна більшість аналізованих лексем у дослідницькому корпусі – семантично вмотивовані деривати. Однак деякі іменники із префіксом un- класифікуються як семантично неподільні. Вони є морфологічно вмотивованими, проте через утрату зв’язку із семантичною базою їхнє лексичне значення встановити не можливо. Питома вага семантично неподільних іменників у корпусі є низькою.


Префікс un- у складі аналізованих іменників виконує функції заперечення, негативної оцінки або підсилення. Відповідні деривати розподілено за 6 словотвірними типами: 5 із них репрезентують лексеми зі структурою un-ø/(е), по 4 – зі структурою un-(s)t(e) й un-(е)de. Більшу однорідність щодо функційного використання виявили утворення зі структурою un-(ес)heit, у складі яких префікс виконує тільки заперечну функцію. Префікс un- надає базовій лексемі переважно заперечного значення (у складі 104 дериватів із 161 (= 64,60 %) і 817 слововживань із 1076 (майже 76 %). Другу позицію (із значним відривом від класу іменників із заперечним значенням) посідають іменники з негативним оцінним un- (17,39 % лексем і 11,62 % слововживань). Утворення, у складі яких префікс виконує підсилювальну функцію, мають підпорядковане значення. Вони представлені незначною кількістю лексем (5 = 3,10 %) і слововживань (10 = 0,93 %). На подвійно вмотивовані деривати припадає 15 % всіх аналізованих іменників (12 % слововживань). Як правило, це утворення зі структурою
un-(ес)heit.


7. Конкурувальними іменниками в дисертації визнано лексеми (з однаковою мотиваційною базою), утворені за різними словотвірними типами, які виявляють функційну тотожність. Їхня кількість у корпусі дуже обмежена. Як такі визначено untât : missetât : meintât : übeltât; unrât : misserât : meinrât; unkust : âkust : hônkust; unrede : hinderrede : meinrede : übelrede; untrôst missetrôst; unmaht âmaht. Конкуренція між un- та â- (unkust – âkust) спостерігається в рукописах, датованих другою половиною ХІ – першою половиною ХІІІ ст., un- і misse- (untât – missetât) – XIII – першою половиною XIV ст.


8. До синонімів зараховано слова, афікси, словотвірні типи, словосполучення, що виявляють тотожне або майже тотожне лексичне значення у повному обсязі, в одному або декількох лексико-семантичних варіантах. Спостереження за функціонуванням іменників з un- у досліджуваний період уможливлює висновок про існування досить розвиненої системи синонімів на всіх рівнях, а саме: синонімії префіксів; префікса un- і деяких інших перших компонентів складних слів, що посідають позицію префікса (при цьому синонімічність демонструють також базові лексеми) (напр.: unrede – aftersprâche – übelsprâche ‘обмова’), спільнокореневих синонімів (префікс залишається незмінним) (напр.: unsæl(e)de – unsæliсhеit ‘нещастя’), різнокореневих синонімів (напр.: ungunst – unwille ‘недоброзичливість’), дериватів з un- і словосполучень, тотожних із функційного погляду цим похідним іменникам (напр.: unwîp – ein übeles wip ‘та, яка не гідна називатися жінкою’).


9. Порівняння з подальшими періодами розвитку німецької мови засвідчує поступове зникнення іменників із певною структурою (напр., un-(s)t(e), un-(е)de). Уживання тих із них, що збереглися у сучасній німецькій мові, обмежено, як правило, певним стильовим шаром (високим стилем), або вони є такими, що застарівають. Деякі структурні типи й відповідні лексеми не зафіксовані у двн. період, засвідчені лише на початку свн. періоду, після чого зникають з ужитку. Упродовж свн. періоду і пізніше зростає кількість дериватів із структурою
un-(ес)heit, а кількість їхніх спільнокореневих корелятів відповідно зменшується. Особливої активності цей процес набуває за діяльності середньонімецьких містиків: у цей час іменники на -(ес)heit поступово поширюються, починаючи із середньофранкського, на весь німецькомовний ареал.


У четвертому розділі “Префіксальні іменники з ge-встановлено, що префіксально-суфіксальний спосіб творення іменників у свн. період обмежений комбінацією певних суфіксів із префіксом ge-.


1. Як префіксально-суфіксальні іменники можна з упевненістю визначити лише відсубстантивні деривати, взяті до розгляду у дисертації. Іменники, до складу яких входить префікс ge-, утворюють найпотужнішу групу у свн. дослідницькому корпусі, проте відіменникові лексеми посідають друге місце за кількістю дериватів (121 лексема) (після іменників з un-), натомість перше – за кількістю слововживань – 1281. Для визначення словотвірних баз кожне слововживання вивчено у текстовому оточенні. Однак, оскільки дисертація присвячена передусім префіксальним похідним лексемам, для аналізу було відібрано тільки відіменникові префіксально-суфіксальні іменники з ge-, у творенні яких беруть участь також суфікси -ø/(e), -(е)de, -(s)t(e) та -gît.


2. Деривати з ge- поширені у 73 рукописах із 79, у т.ч. у грамотах усіх канцелярій, крім канцелярії Єни/Вайди. Частотність іменників із ge- зростає впродовж свн. періоду, але цей процес відбувається хвилеподібно: у середньонімецькому ареалі засвідчено постійне зростання кількості уживань, у південнонімецьких пам’ятках пік частотності припадає на другу половину ХІІІ ст., після чого спостерігається спад їхньої активності. З другої половини ХІІ ст. до кінця ХІІІ ст. префіксальні лексеми набагато частіше наводяться у південнонімецьких, ніж у середньонімецьких, діалектах, проте у першій половині XIV ст. співвідношення між обома ареалами майже однакове.


3. Порівняння з лат. мовою дозволяє зробити висновок, що кореляція відбувається майже винятково на лексичному рівні. Відповідність на рівні префіксів можна припустити лише в межах лат. com-pater – свн. gevater ‘хрещений батько’, однак лат. еквівалент у корпусі памяток не зафіксовано.


4. Дослідження іменників, дібраних із рукописів, свідчить про відсутність мовної норми як такої у свн. період. Наявність цілого ряду графічних варіантів ge- у складі відповідних іменників – ge-, gi-, ga-, go-, gei-, g-, ke- – підтверджує це. Провідний графічний варіант – ge-. Його питома вага зростає впродовж свн. періоду. Другий за частотою варіант – gi- – є залишком двн. часу й ознакою південнонімецьких рукописів. Унікальні графічні варіанти тяжіють до певних пам’яток і зафіксовані у Williram. “Hohe-Lied-Kommentar” (ke-), “Physiologus” (ga-), “Kaiserchronik” (go-), “Rheinisches Marienlob” (gei-). Відсутність жорстко унормованої орфографії особливо помітна у ранньосвн. період, коли в одній пам’ятці можна зустріти декілька графічних варіантів префікса одночасно. Синкопований варіант g- характерний передусім для південнонімецького ареалу, проте синкопа зумовлена дистрибуцією і наступає, коли префікс передує сонорним і плавним приголосним кореня (glit < gelit, gnist < genist). Орфографічні розбіжності (що з очевидністю призводили до варіації у вимові) засвідчені повною мірою у складі кореневих морфем. Їх можна пояснити, як правило, діалектним і/або часовим чинниками (напр.: gesleht(e) – варіант, зафіксований у південнонімецьких діалектах, geslechte – у середньонімецьких пам’ятках; дифтонгізація довгого iu (> ui) є ознакою швабського, яка чітко відмежовує його від суміжних діалектів (gesuine gesiune’), розширення еі в аі – баварського й швабського (gebain(e) ‘gebeine’), а звуження (ei > ie) – рейнськофранкського (середньонімецького) (gebiene)). Перехід h у сh засвідчений, починаючи з другої чверті ХІІІ ст., у ріпуарському “Rheinisches Marienlob”, натомість у більш давній період (близько 1200 р.) у рейнськофранкському ареалі (“Trierer Psalmen”) спостерігається випадіння h перед t (geslete / geslethe < gesleht(e), gerithunge < gerihtunge).


На початку свн. періоду умлаут кореневого голосного виражений лише у поодиноких випадках. У другій половині ХІІІ ст. експлікація умлаута стає звичною у південнонімецьких діалектах, проте у середньонімецьких рукописах спорадично виникають у цей період приклади відсутності умлаута.


5. Розвиток префіксального іменникового словотвору за участю ge- відбувався нерівномірно впродовж свн. періоду і залежав не лише від часового і діалектного чинників, але почасти також від типу й жанру тексту. Так, творці епічного жанру сприяли поверненню в ужиток або появі певних лексем із ge- (напр.: gesiz ‘місця для сидіння’, getwёrc ‘карлик’, gewelbe ‘склепіння’). Серед префіксальних іменників із ge- найбільш уживаними у релігійних пам’ятках були gebeine ‘кістки; скелет; мощі’, gebёt ‘молитва’, gemüete ‘сукупність думок і відчуттів’; у куртуазно-лицарському епосі – geselle ‘товариш’, gesinde1 ‘слуги; військо’, gezёlt шатро’; у грамотах канцелярії Фрайбурґа – gewæge ‘те що слугує мірою ваги; вага’ (у грамотах інших канцелярій частотних іменників не засвідчено), в інших правничих текстах – gelœte ‘те що слугує мірою ваги; вага’. Префіксальні іменники аналізованого типу не відіграють суттєвої ролі в іменниковому словотворі пам’яток, що репрезентують діловий стиль. У них засвідчено 24 подібні лексеми із 121: у грамотах наведено 10 дериватів, в інших правничих текстах – 18 лексем. Спільними для обох груп рукописів є 4 утворення: geselle, geswistergît1 ‘сестри’, gevære ‘лихий замір’, gewæge.


Жанр або тип тексту впливає на актуалізований лексико-семантичний варіант багатозначних іменників (наприклад, geselle уживається в релігійних текстах у прямому й переносному значенні ‘товариш’, в епічних пам’ятках – у тому ж значенні, проте – лише у прямому вжитку, натомість у пам’ятках ділового стилю – ‘компаньйон’ або ‘підмайстер’). Форма ж тексту – віршована або проза – не позначається, як правило, на виборі лексеми.


6. Більшість дериватів із ge- поширилися з півдня німецькомовного ареалу на північ (наприклад, gebeine абсолютно превалює спочатку у південнонімецьких діалектах, тоді як у першій половині XIV ст. – в середньонімецьких рукописах). Окремі лексеми проходять зворотний шлях поширення (наприклад, gelit ‘члени (тіла); кінцівки’ просувалася з півночі на південь).


Розгалужена система синонімів завдячує також часовому й діалектному чинникам. Автори пам’яток, написаних на різних діалектах, віддають перевагу тим чи іншим лексемам із ge-, які означають одне й те саме: наприклад, у швабському діалекті уживалася на позначення міри ваги gelœte, в алеманському – gewæge, тоді як у середньобаварському (Ruprecht von Freising. “Rechtsbuch”) засвідчено обидва синоніми майже з однаковою частотністю. Обидва іменники властиві лише діловому стилю, у текстах релігійного спрямування замість них уживається (у прямому й переносному значенні) gewihte ‘міра ваги, вага’.


Конкуренція певних лексем спостерігається переважно у парах ‘префіксальний іменник – базовий іменник’ (gekleide kleider ‘вбрання, шати’, gerihtunge rihtunge ‘настанова’, gewërschaft – wërschaft ‘поручництво’).


Прихильність авторів до окремих конкурувальних і/або синонімічних утворень, що мають у своєму складі певні суфікси, можна пояснити діалектним (у певних випадках також – часовим) чинником: наприклад, у грамотах, що вийшли з канцелярії Фрайбурґа у період від 1284 до 1300 року, віддавали перевагу лексемі на -gît geswistergît2 ‘брати і сестри’, а такі, що датовані 1316-1320 роками, – слову, яке має більш сучасний вигляд, – geswёster, тоді як у Ruprecht von Freising. “Rechtsbuch” віддано перевагу іменникові на -de geswisterde.


Іменники на -de репрезентують тип, який поступово зникав: 4 префіксальні лексеми, до складу яких входить цей суфікс, виявлено в одному рукописі – ранньосвн. BaGB-I-0-п. Окремі ж лексеми на -de, як і їхні еквіваленти, проклали собі шлях у свн. період, набули ваги й залишаються в ужитку дотепер (поодиноке уживання geværde ‘лихий замір’ – суфіксального плеоназму – засвідчено на початку свн. періоду у релігійній пам’ятці BaGB-I-0-п. Пізніше він поширився на весь південнонімецький ареал: у другій половині ХІІІ ст. geværde засвідчено у правничому тексті, у першій половині XIV cт. – у грамотах). На відміну від geværde, префіксальну лексему gevære лексикографи вважають нвн. утворенням, проте приклади його уживання зафіксовано (лише в баварському ареалі) уже наприкінці свн. періоду – у ділових текстах і грамотах.


З-поміж синонімів із часом перевагу міг отримати найчастотніший іменник із ge- або базова лексема. Синоніми іменників із ge- або взагалі зникли з ужитку, або їхнє уживання у сучасній мові обмежується певним ареалом або функціональним стилем. Наприклад, у сучасній мові загальновживаним є Gesicht (свн. gesiht) ‘обличчя’, Antlitz ‘лик’ зустрічається лише у поетичному мовленні, інші синоніми цього ряду – anesiune, anesihte, beschouwede – зійшли нанівець. Серед прикладів іншого типу слід назвати сучасний іменник у множині Kleider ‘сукні; збірне одяг’, який витиснув як свн. префіксальний дериват gekleide, так й інші синоніми цього ряду – свн. gewæte, wât.


7. Тенденція до архаїчності властива передусім південнонімецьким діалектам: в окремих пам’ятках засвідчено префіксальні утворення з ge-, не виявлені поза межами відповідних рукописів (напр.: geknüpfe ‘застібки’, gevehede ‘ворожість’, gebrehte ‘крик, галас’). Деякі іменники вийшли з ужитку ще на ранньому етапі розвитку (genibel ‘туман’), хоча їхнє відлуння у певних діалектах відчувається ще у рнвн. період або навіть у нвн. мові.


Інші лексеми з ge- лише почали своє існування у досліджуваний період (наприклад, gewelde ‘ліси’ уживалася спочатку у віршованих пам’ятках (остання чверть ХІІ ст., баварський діалект), пізніше поширилася на прозу (перша половина ХІІІ ст., алеманський діалект), зокрема на правові тексти, поступово втрачаючи збірне значення.


8. У дослідницькому корпусі засвідчено лише два функціональні класи відіменникових префіксальних іменників за участю ge- – на позначення збірності й соціативи. Співвідношення між ними дорівнює ~ 4,5 : 1 (за кількістю лексем) і 2,8 : 1 (за кількістю уживань). В обох випадках абсолютно превалюють словотвірні типи за участю -ø/(e) (116 іменників із 120 = 98,20 % cлововживань). Cловотвірні типи ge-(e)de, ge-(s)t(e), ge-gît мають підпорядковане значення і пов’язані лише з поодинокими лексемами. Незначна питома вага іменників цих типів відповідає загальним даним.


У дослідницькому корпусі засвідчена майже однакова кількість збірних іменників та іменникових лексем, у складі яких ge- виконує плеонастичну функцію. Кількість плеоназмів зростає упродовж свн. періоду, що свідчить про поступове набуття префіксом характеру функційно спустошеної морфеми. Більшість подібних утворень розвинулися у напрямку ідіоматизації й лексикалізації.


На противагу семантично вмотивованим префіксальним іменникам із ge- в корпусі рукописів засвідчено групу лексем з 11 утворень, які втратили вже у свн. період семантичний зв’язок із мотиваційною базою і тому кваліфіковані як семантично неподільні іменники. Їхня питома вага в корпусі є несуттєвою. Співвідношення між семантично вмотивованими і семантично неподільними лексемами дорівнює 10 : 1, а їхніми уживаннями у дослідницькому корпусі – 6,5 : 1.


Семантично неподільні іменники у подальший час зникли з ужитку (напр., gemazze ‘сусід за столом’) або поступилися непрефіксальній лексемі (Bauer ‘cелянин’ (свн. gebûr(e) ‘cелянин; краянин’) (у цьому випадку відбулося також звуження лексичного значення), апокопованим відповідникам (наприклад, Geschwister (свн. geswistergît, geswisterde)), або отримали статус історизму (Gesinde (свн. gesinde)). Сучасний Gemüse ‘овочі’ (свн. gemüese ‘кашоподібна страва’) – загальновживаний іменник, який зазнав лексикалізації.


9. Половина префіксальних іменників із тих, що розглядаються в корпусі рукописів, не засвідчено у словниках сучасної німецької мови. За Г. Велльманном, Б. Ґерсбахом і Р. Ґрафом, продуктивним залишається у сучасній німецькій мові лише словотвірний тип Ge-(e) на позначення збірних іменників. У писемному мовленні Г. Велльманн засвідчив також два соціативи, однак у корпусі сучасного усного мовлення не зафіксовано жодного подібного утворення.


Порівняння дослідницького корпусу з корпусами сучасного німецького писемного й усного мовлення свідчить про те, що у розподілі префіксально-суфіксальних іменників за функціональними класами спостерігаються як подібність, так і певні розбіжності. Схожість полягає передусім у тому, що cловотвірний тип ge-ø/(e) (у сучасній німецькій мові – Ge-(e)) і сьогодні є продуктивним щодо творення збірних іменників. Розбіжності ж полягають зокрема у дуже низькій питомій вазі словотвірних плеоназмів на зразок Gezelt ‘намет, шатро’, їхньому статусі застарілих лексем, обмеженості, як правило, високим (поетичним) стилем у сучасній німецькій мові, у зникненні з ужитку аналізованих відіменникових лексем типів ge-(e)de, ge-(s)t(e, ge-gît, які вже у свн. період виявили свій архаїчний характер.


 


ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ


1. Середньоверхньонімецький період, що тривав триста років, – це діахронний зріз мови, якому притаманна динаміка розвитку й варіативність.


2. Дослідження префіксальної системи іменникового словотвору на матеріалі автентичних свн. рукописів дозволяє стверджувати, що вона є органічним продовженням префіксальної системи двн. періоду. Мова вибраного історичного сегмента успадкувала в цілому структурну організацію префіксальної системи іменникового словотвору попереднього етапу розвитку.


3. Набір свн. іменникових префіксів в аналізований період був досить обмеженим. Скориставшись основним дериваційним фондом двн. мови, префіксальна система свн. періоду зберегла й розвинула основні тенденції у розвитку продуктивності окремих словотворчих формантів, зокрема високопродуктивних префіксів ge- та un-. Розбудова системи свн. іменникових префіксів відбулася за рахунок переходу до класу словотворчих афіксів прийменника after і прикметника misse, які втратили статус самостійних лексем, але так і не набули продуктивності.


4. Аналіз дослідницького корпусу засвідчує, що словотвірна система розвивалася впродовж свн. періоду як сукупність діалектних систем, які взаємодіяли між собою. Найбільш повно система іменникового префіксального словотвору свн. періоду представлена в баварсько-алеманському й гессенсько-тюрінґенському діалектних ареалах.


5. Однотипні функціональні класи іменників формувалися за допомогою різних префіксів. Це спричиняло конкуренцію окремих словотвірних типів, які, незважаючи на тотожні словотвірні значення, різнилися між собою обсягом функцій, їхньою питомою вагою щодо кожного префікса, рівнем продуктивності, тяжінням до тих чи інших часових відрізків і діалектних ареалів. Дослідження префіксальних іменників у рукописах дозволяє зробити висновок, що про конкуренцію можна говорити у випадку приєднання функційно тотожних словотворчих морфем лише до обмеженої кількості базових іменників. Значно активнішими виявилися синонімічні іменники, використання яких часто зумовлене часовим, діалектним і жанровим чинниками.


6. Префіксальні іменники з малопродуктивними префіксами â-, after-, misse- часто виявляють свою архаїчність вже у свн. період. Відповідні утворення поступово виходять з ужитку, набуваючи характеру реліктів. З часом їх витискують конкурувальні іменники і/або синоніми.


Архаїчність більшості словотвірних типів за участю малопродуктивних префіксів є причиною відсутності відповідних префіксальних лексем у новому для свн. періоду типі тексту, яким постає грамота.


7. Внаслідок аналізу рукописів виявлено значну графічну варіативність усіх аналізованих префіксів, зумовлену діалектним і часовим чинниками. Це підтвердило основну гіпотезу пропонованого дослідження, згідно з якою у свн. період ще відсутня єдина наддіалектна літературна мова. Вивчення виявів вокалізму й консонантизму у свн. рукописах засвідчило відсутність унормованої орфографії.


8. Установлено, що плеонастичність, або функційна спустошеність, притаманна у деяких випадках префіксам â-, ge-, а також префіксу ur-. Словотвірні плеоназми з ge- поширені в усіх часових відрізках і діалектних ареалах свн. періоду. У південнонімецьких пам’ятках словотвірні плеоназми зустрічаються частіше, ніж у середньонімецьких рукописах. Аналіз усіх іменників із плеонастичним ge- у дослідницькому корпусі свідчить про те, що вони розвивалися впродовж свн. періоду в напрямку ідіоматизації.


9. Семантично неподільні іменники визначено на основі критерію втрати ними семантичного зв’язку з можливою мотиваційною базою. Подібні утворення виявлено серед іменників з un- і ge-. Мотивацію деяких іменників з â- та un- визначити не можливо, тому їх виокремлено в групу іменників із нез’ясованою мотивацією.


10. Становлення системи словотвору німецької мови відбувалося передусім під впливом дериваційних інновацій з півдня (проте лише частина з них поширилася з часом на загальний німецькомовний регіон). Аналіз уживання префікса â- з очевидністю засвідчив, що він, первісно потрапивши у південнонімецький ареал (через латину) із лангобардської мови, не укорінився на цих теренах. Відмінності, які можна було виявити, лише порівнюючи один внутрішній часовий проміжок, один діалектний ареал, одні жанри й типи текстів з іншими, відобразили внутрішню динаміку досліджуваного періоду.


11. З погляду діахронічного підходу аналіз кожного префікса доповнює порівняння не лише із двн., але і з наступними мовно-історичними періодами. Вивчення результатів дослідження корпусів рнвн. і сучасної німецької мови, авторитетних лексикографічних джерел сучасної німецької літературної мови дозволив зробити припущення щодо зникнення з ужитку багатьох словотвірних типів, засвідчених у дослідницькому корпусі. Між тим не можна виключити, що деякі з них продовжують своє існування у певних діалектах німецької мови. Дослідження системи префіксальних іменників у сучасних діалектах здається трудомістким, проте перспективним напрямом подальших розвідок.


12. Аналіз системи іменникового префіксального словотвору на основі автентичних рукописів дозволяє стверджувати, що у свн. період ще не існувала єдина наддіалектна літературна мова, а термін “середньоверхньонімецька мова” є збірним поняттям щодо сукупності діалектів досліджуваного періоду, які були поширені у верхньонімецькому мовному ареалі. Усі пам’ятки, зокрема й епічні, містять ознаки певних діалектів. Це значно відрізняє рукописи від видань, написаних нормалізованою, стандартизованою свн. мовою, дуже далеких від дійсної мовної картини



Учені припускають, наприклад, що саме в лангобардській і близьких їй діалектах почався другий пересув приголосних” (Левицький, 2006), і що існують певні “лангобардсько-верхньонімецькі збіги” (Ганіна, 2006).



 



Символ $ у прикладах означає здовжене s.


 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины