У першому розділі дисертації дістало подальший розвиток тлумачення наукової категорії “збалансований регіональний розвиток”. Виявлено напрямки використання кластерної моделі організації територіальних господарських зв’язків для забезпечення ефективної взаємодії підприємств та організацій регіону. Схарактеризовано можливості стратегічного планування як одного з інструментів реалізації державної регіональної політики і водночас важливого засобу впровадження у практику результатів суспільно-географічних досліджень.
Перетворення України на демократичну державу з соціально орієнтованою ринковою економікою та навколишнім природним середовищем високої якості можливе лише за умови гармонізації відносин між центром і регіонами, активної та ефективної регіональної політики. Стаття 132 Конституції України зазначає: “Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх
історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій”. Таким чином, категорія ”збалансований соціально-економічний розвиток регіонів” визнана суспільно важливою, вона увійшла до багатьох правових актів держави, широко обговорюється в науковій літературі.
Ключовим терміном, що несе особливе змістовне навантаження, є “розвиток”. На відміну від терміна “функціонування” він характеризує поступове накопичення якісних змін в організації об’єкта, закономірну спрямованість кількісних та якісних перетворень у часі-просторі. Невід’ємною складовою розвитку суспільства є розвиток регіонів. Для характеристики процесу регіонального розвитку доцільно використати спеціальний категоріальний апарат. Елементами останнього є поняття “рівень регіонального розвитку” (стартовий, на поточний момент, на період, що прогнозується), “темпи регіонального розвитку” (високі, середні, низькі), “аспекти регіонального розвитку” (соціальний, економічний, екологічний), “тип або якість регіонального розвитку” (збалансований чи гармонійний, із певними ознаками збалансованості, незбалансований) та ін. Зростає кількість прихильників трактування регіонального розвитку з позицій глобальної конкуренції (Е. Куклінські, М. Портер, Дж.Р. Куадрадо-Рура). Є вагомі підстави стверджувати, що поступово формується нова концепція збалансованого регіонального розвитку.
Авторське тлумачення категорії “збалансований регіональний розвиток” стосовно умов сучасної України охоплює п’ять принципових складових (у дужках наведено найважливіші індикатори):
– економічне зростання (приріст ВДВ регіону відносно попереднього періоду за умови використання порівняних цін);
– прогресивний тип економічних трансформацій (про якість розвитку економіки регіону свідчать, перш за все, такі структурні зрушення: зростання частки сфери послуг; збільшення частки обробної промисловості порівняно з видобувною; випереджальні темпи розвитку високотехнологічних наукоємних промислових виробництв; підвищення продуктивності сільського господарства за рахунок впровадження інтенсивних технологій тощо);
– позитивні зміни в розвитку соціуму (зменшення захворюваності та смертності населення, зростання тривалості життя, освітнього рівня населення та підвищення якості навчання, зменшення безробіття, скорочення масштабів небажаної міграції, зростання рівня доходів населення, зменшення частки населення, яке живе за межею бідності тощо);
– покращання екологічної ситуації та дотримання вимог екологічної безпеки (зниження ресурсо- та енергоємності виробництва; поліпшення якості питної води та забезпечення доступу до неї; зменшення забруднення повітря, ґрунтів, внутрішніх вод та інших компонентів природних комплексів; збереження біорізноманіття; розвиток мережі природно-заповідних територій; захист сільськогосподарських угідь від ерозії та ін.);
– забезпечення гармонійного просторового розвитку (зміцнення провідних міст регіону як полюсів зростання; покращання транспортної інфраструктури та інфраструктури зв’язку; зростання транспортної доступності міських поселень для населення периферійних районів; використання можливостей міжнародних транспортних коридорів для реалізації транзитного потенціалу території; інтенсифікація внутрішніх економічних і соціальних зв’язків; стимулювання міжрегіональної співпраці для вирішення спільних проблем та ін.).
Головним джерелом економічних ресурсів для підвищення рівня життя населення України і зниження рівня антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище є перехід до стратегії тривалого економічного зростання, звуження тіньового сектора економіки, покращання позицій держави у світовому конкурентному середовищі. Саме тому проблеми структурної трансформації господарства України та її регіонів виходять на перший план.
Правильно обрані напрямки структурної перебудови господарства регіону є головним засобом досягнення цілей збалансованого розвитку. Категорія “трансформація структури господарства регіону” розкриває зміну в часі основних кількісних пропорцій між різними формами власності, галузями, секторами або видами економічної діяльності, формами територіальної організації господарства регіону під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників політичного, соціально-економічного, природного та демографічного характеру.
Концепція економічного зростання лауреата Нобелівської премії С. Кузнєца стала теоретичним підґрунтям гіпотези про зв’язок між економічним зростанням і якістю навколишнього середовища. Аналогічно кривій залежності між прибутком і нерівністю С. Кузнєца у 90-х роках ХХ ст. багато дослідників у різних країнах світу спробували довести реальність “екологічної кривої Кузнєца”. Прибічники цієї гіпотези стверджують, що на високому рівні розвитку економіки відбуваються структурні зрушення в бік розвитку інформаційних галузей і послуг, появи більш ефективних технологій і підвищення попиту на якісне навколишнє середовище. Усе це зумовлює поліпшення екологічної ситуації. Порівняльний аналіз результатів 32 досліджень учених різних національних наукових шкіл, присвячених гіпотезі “екологічної кривої Кузнєца”, наводить професор Т. Панайоту з Гарвардського університету (2003). Учений виокремлює три чинники впливу на навколишнє середовище: 1) масштаби економічної діяльності; 2) склад чи структуру економічної діяльності; 3) вплив доходів на попит і пропозицію щодо заходів у боротьбі із забрудненням.
Розвиваючи ці ідеї, ми спробували схарактеризувати варіанти гіпотетичного зв’язку між економічним зростанням та якістю навколишнього середовища для умов регіонів України – держави з перехідною економікою: а) економічна криза – підприємства зупиняються – якість навколишнього природного середовища покращується; б) економічне зростання – структура господарства традиційна або погіршується на користь екофобних галузей – збільшується рівень забруднення навколишнього природного середовища; в) економічне зростання за умов активної структурної політики на користь екофільних наукоємних галузей і сфери послуг – якість навколишнього природного середовища покращується. Необхідно якомога швидше перейти від варіанта б до варіанта в.
Процес подолання глибокої трансформаційної кризи в Україні надає своєрідних рис регіональному розвитку на рівні адміністративної області. Міра відкритості регіону обласного рангу значно вища, ніж держави загалом. Область залежить від рішень вищих органів державної влади, якості та обґрунтованості цих рішень. Становлення незалежної України, лібералізація цін, хаотичні зміни нормативно-правової бази, “прихватизація”, розвиток ринкової інфраструктури, гіперінфляція утворили абсолютно нову систему координат для всіх регіонів держави. Колись стабільні структурні пропорції господарства регіонів України за роки ринкових реформ швидко і стихійно змінилися. Водночас якісний менеджмент регіонального розвитку, раціональне використання місцевого потенціалу здатні максимізувати позитивні ефекти зовнішніх впливів і мінімізувати негативні ефекти таких впливів. Потрібна копітка послідовна робота щодо формування нової прогресивної структури господарства кожного регіону України.
Важливим і складним питанням територіальної організації господарства регіону обласного рангу є господарські зв’язки (внутрішні й зовнішні). В умовах ринку вони дуже динамічні, не всі підприємства погоджуються їх “розкривати”, проте тут криються значні резерви підвищення ефективності регіональної економіки. Тому така увага у світі приділяється кластерній моделі організації територіальних господарських зв’язків.
З теоретичної точки зору кластер є різновидом виробничо-територіальних систем, де взаємодіють підприємства послідовних стадій технологічного процесу (від виробництва сировини – до випуску готової продукції). На це звертають увагу Л.Г. Руденко (2002), І.В. Пилипенко (2004). Суттєвий внесок у розробку проблем формування і розвитку виробничо-територіальних систем різної спеціалізації зробили П.А. Бакланов (1986), К.І. Іванов (1975), М.М. Паламарчук (1998),
О.І. Шаблій (1976) та ін. Значним внеском у теорію кластерів є роботи А. Маршалла (1961),
С. Чамански (1976), М. Портера (1998), Л. Янга (1995) та ін. Змістовний аналіз кластерної організації господарських територіальних зв’язків у різних країнах світу містить монографія
С.І. Соколенка (2002). Зокрема, цей автор підкреслює складність та актуальність двох взаємопов’язаних проблем кластерного аналізу: 1) визначення або розпізнавання кластерів;
2) класифікації кластерів.
Як можливий варіант вирішення однієї з проблем – ідентифікації кластера – пропонуємо поєднати теоретичну матричну модель і практично зорієнтовану методику анкетного обстеження певного кластера на рівні регіону обласного рангу. Автором дисертації запропонована методика анкетного обстеження кластерів. Ця методика апробована під час проведення польових суспільно-географічних досліджень кластерів Хмельницької області. Ключові характеристики кожного кластера розкриває спеціальна анкета. Досвід автора свідчить про значний інтерес, виявлений до змісту анкети з боку органів державної влади на рівні області, а також учасників кластерів. Водночас цей досвід виявив небажання частини учасників кластера “розкривати” комерційну таємницю техніко-економічного характеру. Багато учасників кластера позитивно оцінили зміст анкети, але погодилися її реально заповнити і використати лише в межах кластера (тобто “для внутрішнього використання”). Зміцнення позицій кластера на ринку, зниження податкового тиску на виробника, суспільна підтримка кластерної моделі регіонального розвитку з часом призведуть до пом’якшення зазначеної проблеми.
Дискусійним залишається питання щодо класифікації кластерів. На нашу думку, в умовах Україні особливо важливо розрізняти типологічні групи кластерів за такими якісними ознаками:
1) реальність функціонування: а) такі, що працюють і реально отримують конкурентні переваги за рахунок взаємодії між учасниками; б) приховані або потенційні, тобто такі, що не працюють, але в регіоні зосереджена група підприємств та установ зі сприятливими передумовами для розвитку кооперації та інших видів співробітництва між собою;
2) сфера або вид економічної діяльності: а) кластери, що діють переважно у сфері виробництва товарів; б) кластери, що діють переважно у сфері виробництва послуг; в) високотехнологічні кластери, тобто такі, що зосереджують діяльність в інноваційній сфері на базі потужних науково-дослідних інститутів та університетів;
3) масштаб діяльності та роль в економіці регіону: а) стратегічно важливі, що визначають спеціалізацію регіону в територіальному поділі праці; б) такі, що зорієнтовані переважно на задоволення потреб регіонального ринку;
4) динаміка розвитку: а) динамічні, з високими темпами зростання обсягів реалізації продукції, нових робочих місць, прибутку тощо; б) такі, що стабільно працюють, утримують певну частку ринку впродовж значного періоду; в) кризові або такі, що втрачають своє місце на ринку.
Одним з інструментів реалізації нової регіональної політики держави є стратегічне планування. З точки зору географа, стратегічне планування є процесом розробки і реалізації системи заходів, здатних перевести суспільно-територіальний комплекс з його сучасного стану в бажаний, тобто на рейки динамічного збалансованого розвитку. У стратегії з урахуванням загальнодержавних пріоритетів, оцінки конкурентних переваг, обмежень і проблем розвитку кожного регіону визначаються першочергові завдання розвитку регіону, скоординовані дії центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямовані на реалізацію визначених завдань, та критерії їх вирішення.
З урахуванням отриманих попередниками результатів розкриємо авторське бачення етапів дослідження та їх змісту з точки зору використання теоретико-методичного потенціалу суспільної географії для обґрунтування переводу регіону на рейки збалансованого розвитку. Пропонується поділити процес дослідження на шість етапів: 1) загальна характеристика регіону; 2) оцінка особливостей географічного положення регіону; 3) аналіз природно-ресурсного потенціалу і можливостей раціоналізації природокористування; 4) виявлення тенденцій соціально-демографічного розвитку регіону та змін на ринку праці; 5) оцінка динаміки розвитку та структури господарства регіону, виявлення “вузьких місць”; 6) визначення пріоритетів і стратегічних цілей динамічного збалансованого розвитку регіону на перспективу.
Враховуючи тему дисертації, зупинимось докладніше на оцінці динаміки розвитку та структури господарства регіону. Для висвітлення питання про загальноекономічну динаміку регіонального розвитку використовується показник ВДВ, у тому числі – в розрахунку на одну особу. Визначаються частка і місце регіону в Україні за цим показником. Доцільно також порівняти з Україною темпи росту виробництва продукції промисловості, сільського господарства, інвестицій в основний капітал у регіоні за весь період, обраний для аналізу. Наприклад, темпи росту відносно попереднього року розраховуються за формулою: ; темпи росту стосовно базового року за формулою: .
Поняття “структура” розкриває внутрішню будову господарства, його найсуттєвіші пропорції в інституційному, галузевому, функціональному і територіальному аспектах. Розвиваючи власні ідеї щодо методичних засад суспільно-географічного дослідження структурних змін господарства, пропонуємо алгоритм дій (рис. 1.1). | 
