АНГЛОМОВНий КОМЕРЦІЙНИЙ КОНТРАКТ: лінгвопрагматичний та Лінгвокогнітивний аспекти : Англоязычный КОММЕРЧЕСКИЙ КОНТРАКТ: лингвопрагматический и Лингвокогнитивный аспекты

Краткое содержание

У першому розділі („Дискурсивна специфіка текстотипу “комерційний контракт” та його прагматичний потенціал”) розглядаються місце і роль КК у діловому спілкуванні з використанням процедур дискурс-аналізу в контексті міждисциплінарних студій та обґрунтовуються теоретико-методологічні засади дослідження. Тут описується інтерактивна модель ділової комунікації, відтворюється механізм конституювання англомовного КК у руслі когнітивного руху від усного дискурсу ділових переговорів до писемно закріпленого тексту офіційно-ділового характеру, будується жанрово-мовленнєва модель КК та з’ясовується його прагматичний потенціал.

Будучи однією із складових офіційно-ділового дискурсу, текстотип „комерційний контракт” характеризується такими основними рисами: екстралінгвальне підґрунтя, антропоцентричність, інтерактивність, чітка структурно-логічна схема, системна зумовленість внутрішньотекстових зв’язків. У ньому містяться всі конституенти, необхідні для репрезентації епістемічних, фахових, професійних та інших надбань ділової дискурсивної спільноти в комерційній галузі діяльності.

Антропоцентричність сучасної парадигми мовознавства уможливлює дослідження тексту англомовного КК в умовах ділової комунікації як продукту когнітивно-дискурсивної діяльності людини. Комерційний контракт – це не ізольована текстова одиниця, а органічна складова ділового дискурсу в сукупності його інтра- та екстралінгвальних параметрів, об’єднаних послідовною логічною будовою й мовними зв’язками локального та глобального порядку з метою економіко-правового закріплення відповідних домовленостей певного кола комунікантів у комерційній сфері діяльності.

Формування текстотипу „комерційний контракт” передбачає взаємодію його структурно-семантичних, жанрово- і функціонально-стилістичних конституентів, зумовлених цілою низкою екстралінгвальних чинників. Відзначаючись загальною регулятивною спрямованістю, текст КК з’являється внаслідок паритетних домовленостей, досягнутих комунікантами у процесі ділового полілогу – усних чи письмових переговорів. Він узагальнюється й модифікується в офіційно-діловий текст високого рівня стандартизації у рамках законів творення й функціонування відповідного мовленнєвого жанру.

Виходячи з комунікативної природи будь-якого тексту, в реферованій роботі проводиться демаркація понять “діловий дискурс” та “офіційно-діловий текст КК” у межах філософського принципу “загальне – часткове”. Між цими двома феноменами – родовим і видовим – пролягає низка проміжних когнітивно й дискурсивно релевантних площин – ділова комунікація, мовленнєвий жанр “переговори”, жанрова модель “договір”, структурованих за принципом “матрьошки”. Всі вони утворюють дискурсивну систему, в якій один таксон (мікросистема) виявляється ніби вбудованим в інший, а разом вони входять у макросистему вищого порядку.

Будучи нижньою ланкою дискурсивно-ділового континууму, текст КК існує як конвенціалізований мовленнєвий твір, оскільки він є результатом напруженої інтелектуальної роботи комунікантів, що йому передує. Він формується внаслідок інтерактивної текстової комунікації за умови почергової зміни ролей адресанта й адресата. За ступенем завершеності, що вимагають закони жанру, в процесі створення такого тексту мають місце три етапи: 1) первинний текст-схема, 2) чернетка, 3) остаточний текст. Лише останній із них відповідає всім економіко-правовим, жанрово-композиційним і структурно-логічним нормам.

Закони жанру відсікають додатковий вплив на емоції, але не на розум і логіку адресата. Це відбувається внаслідок реалізації основних стратегій ділового мовлення – прагнення до повноти, стислості та стандартизованості повідомлюваного. Під час руху від переговорів до писемного тексту об’єднавчі, синергетичні зусилля з мобілізації мовленнєвих ресурсів сприяють поступовому формуванню текстової матерії в напрямку лаконічності, компактності, ємності, точності. У противному разі фіксація результатів дискусії не набуває очікуваного перлокутивного ефекту – регулятивного офіційно-ділового документу.

Жанрово-мовленнєва специфіка текстотипу “комерційний контракт” визначається, з одного боку, паритетністю його когнітивно-дискурсивних витоків, а з другого, – регламентуючим характером його функціонально-прагматичного спрямування, що зумовлено його перебуванням на перетині двох інтенціональних сил – нормативної та прескриптивної. Тим самим провідною телеологічною настановою текстового континууму КК стає білатеральний комісив – втілення обіцянок і взаємних зобов’язань ділових партнерів щодо виконання певних дій у сфері регулювання своїх економіко-правових відносин. При цьому загальний білатерально-комісивний рисунок КК підтримується підпорядкованими йому двома іншими іллокутивними векторами – фатично-інформативним і регулятивно-інформативним.

За допомогою фатично-інформативних іллокуцій здійснюється акт інтродуктивного інформування як безпосередніх учасників комерційної угоди, так і неучасників – третіх осіб, які в силу різних причин можуть чи мають знайомитися з текстом КК, оскільки цей прагмасемантичний блок дозволяє оперативно ввести в курс справи будь-якого адресата. Пор.: Company A, hereinafter referred to as the “Seller” on the one part, and company B, hereinafter referred to as the “Buyer” on the other part have concluded the present Contract to the effect that...

Регулятивно-інформативні іллокуції сприяють реалізації дискурсивної стратегії прихованого спонукання, що може набувати вигляду поради, пропозиції, заборони тощо. За її допомогою ко-автори КК аргументують необхідність відповідних директивних дій. Так, у пасажі Should the Seller fail to deliver the Goods within the term stipulated by the Contract, he will have to pay the penalty to the Buyer as per 0.1% of the Contract value for every day of delay, but not exceeding the total value of the Contract) здійснюється інформування про санкції, які мо­жуть бути застосовані однією стороною угоди відносно другої, завдяки активізації чи поповненню певного фрагменту моделі світу адресата тією інформацією, яка забезпечує реалізацію волевиявлення.

У результаті взаємодії різновекторних іллокутивних сил білатерально-комісивна телеологія текстотипу “комерційний контракт” набуває досить жорстко регламентованого характеру, при якому всі дії та вчинки сторін – учасниць угоди мають бути узгодженими з “буквою і духом” контракту, а на випадок нехтування ними він передбачає відповідні санкції. Останні не обов’язково отримують своє експліцитне втілення, проте вони завжди присутні у всіх без винятку КК у тому чи іншому вигляді.

Внаслідок когнітивного руху від усного дискурсу переговорів до писемно фіксованого тексту КК в ньому закріплюються такі елементи, як діалогічність, регламентованість дій і вчинків, узгодженість із принципами структурування, заданими відповідними жанрово-мовленнєвими законами тощо. Всі ці дискурсивно релевантні чинники КК зумовлюються мотивами й цілями текстотворення, які є універсальними для всієї жанрової моделі “договір”. Відповідних “текстотипових” рис КК набуває за умови свого специфічного лінгвокогнітивного моделювання.

У другому розділі („Лінгвокогнітивні параметри текстотипу “комерційний контракт”) на підставі розуміння того факту, що прагматика і семантика є двома взаємозумовленими аспектами мовленнєвої діяльності (М.М. Полюжин), висвітлюються антропоцентричні витоки КК, окреслюється його когнітивна карта, описується його концептосистема з наступним інвентаризуванням основних засобів її лексико-семантичної підтримки в текстовій тканині КК.

Інтерактивна текстова комунікація зумовлює антропоцентричність КК – наявністю двох сторін угоди (А і Б), які прагнуть вступити в офіційно-ділові стосунки. Цей факт відбивається на специфічній адресантно-адресатній конфігурації тексту КК. У результаті цього КК стає продуктом інтелектуальної діяльності колективу авторів, які одночасно є і його творцями, і його користувачами, що тримає їх мінливий мовленнєвий статус у перманентно діючому режимі “суб’єкт – об’єкт – периферія – за кадром”.

У режимі формування (кодування) тексту КК має місце комунікативно-рольовий синкретизм, бо сторони А і Б одночасно є ко-автор/ами/ і ко-адресат/ами/, тобто виступають в одній персоні. Як зі сторони А, так і зі сторони Б ко-автора КК представляють дві фігури: 1) виконавець (юрист, референт, менеджер) – власне автор тексту, що в остаточному тексті КК залишається “за кадром”, 2) уповноважена особа (директор, голова, керівник), наділена правом приймати рішення і обов’язком нести відповідальність за його виконання.

У режимі користування (декодування) легітимним текстом КК перформативні ролі розділяються, і його комунікативно-рольова конфігурація набуває дискретних рис. Цей факт концептуалізується в діловій картині світу чітко визначеними лексичними засобами: сторона А (the party), що отримує товари чи послуги згідно КК, позначається як Client, Customer (замовник), Receiver (одержувач), Leaseholder, Lessee (орендар), Licensee (ліцензіат), Buyer (покупець), а сторона Б (the party to a deal), що постачає товари або надає послуги, – як Per­former (виконувач), Developer (розробник), Lessor (орендодавець), Licensor (ліцензіар), Agent, Dealer (посередник), Seller (продавець). Задля запобігання неоднозначного тлумачення та непорозумінь ко-автори завжди уникають використання синонімічних номінацій в рамках одного й того ж конкретного тексту КК.

Цими ж мотивами він керується й при рубрикуванні текстів КК, прототипічна структура яких містить сталу сукупність надфразових єдностей: Preamble, Subject of the Contract, Price and Total Value of the Contract, Quality of the merchandise, Packing and Marking, Terms of Delivery, Terms of Payment, Sanctions and Claims, Force Majeure, Arbitration, Miscellaneous, Legal Addresses of the Parties. Їх логіко-композиційна структура спирається на дві когнітивно-дискурсивні компоненти – універсальну та індивідуальну. Перша повторюється в кожному без винятку КК (умови постачання, розрахунків, пакування, маркування тощо), а друга – не повторюється (назви сторін, учасників договору, наймену­вання товару, час, місце постачання) і становить собою комерційну таємницю, що потребує конфіденційного ставлення. Обидві ці компоненти реалізуються у триєдності своїх жанрово-композиційних частин – інтродуктивної, основної та фінальної. Інтродуктивна частина спеціалізована на втіленні концепт-ідеї тексту, основна містить вичерпну інформацію стосовно суті й обставин угоди, а фінальна – повні реквізити сторін.

Постійна динаміка когнітивних процесів кодування й декодування текстового континууму КК, перманентного мисленнєво-мовленнєвого руху від відомого до невідомого співвідноситься із узагальненим знанням, тематично інтегрованим до фрейму, який містить текстотипово задану інформацію у форматі: {[хто (the Buyer /Company A/, the Seller /Company B/)] — [коли (after the Con­tract has been signed, time stipulated, within 60 days after delivery) — де (hereinafter referred to, place indicated, FOB Southampton) — як (to reach friendly settlement, to settle the case by Arbitration)] — [що (be liable to the payment of Liquidated Damages, the fulfillment of the contract, submit a written request)] зобов’язаний / зобов’язується виконувати}. Цей фрейм є тим когнітивно-дискурсивним доменом, в якому містяться два зовнішніх [антропоцентричний і предметно-центричний] і три внутрішніх [локальний, темпоральний, модальний] слоти, що разом визначають когнітивну карту аналізованого текстотипу.

Когнітивна карта, конституюючись на підставі окресленої фреймової моделі, а також макроконекторів і операторів, що в сукупності забезпечують локальну й глобальну зв’язність тексту КК, сприяє, у свою чергу, формуванню його специфічної концептуальної системи. Будучи властивою лише цьому текстотипу, концептосистема КК утворюється в ієрархічний спосіб і складається із концепт-ідеї contract (the Contract, the present / given Contract, the current Agreement), гіперконцептів (parties, goods, delivery, payment, collisions) з їх подальшою диференціацією на власне концепти (buyer, seller, price, quantity, ship(ment), load(ing), advance, deposit, force majeure, delay, shortage, violation) і гіпоконцепти (‘JSC’, ‘calamities’, ‘mishandling’) тощо.

Упорядковуючись за принципами родо-видових відношень, концептосистема утворює когнітивно-холістичний каркас як текстотипу в цілому, так і будь-якого конкретного тексту КК зокрема. Так, наприклад, використання гіперконцепту goods у текстах КК пов’язане із концептами quality і quantity, які можуть деталізуватися за допомогою гіпоконцептів net weight/ gross weight, що містять атрибутивні характеристики предмету угоди. І хоча цей предмет є варіативним компонентом КК, його заміна (наприклад, купівля-продаж vs. надання послуг /Service Level Agreement/) не впливає на стабільність концептосистеми в цілому: service / works сприймається англомовною діловою спільнотою не інакше як у контексті goods, а goods – у контексті service / works.

Концептосистема КК є відображенням специфічного менталітету ділової дискурсивної спільноти, витоки якого походять з ідеї взаємного співробітництва в суворо окреслених рамках економіко-правових відносин. У такий спосіб концептосистема виявляється опорою і водночас носієм різного роду знань, серед яких одне із чільних місць належить лінгвальним.

Лінгвальне аранжування концептосистеми англомовного КК здійснюється за рахунок лексико-граматичних і лексико-семантичних засобів. Корпус останніх формується в основному за рахунок двох автосемантичних частин мови – іменників і дієслів, а також їхніх іменних форм (дієприкметників). Як правило, саме іменники маркують основні концептуальні феномени комерційної діяльності, вказуючи на діячів (the party, Customer, Developer, Agent, the group of technical experts), на об’єкти (the goods, prices, delivery /shipment dates) і на обставини (Arbitration, Force Majeure, embargo, flood, natural calamities) ділової угоди.

Дієслова, набуваючи в текстах КК свого предикативного статусу, спеціалізуються на категоризації дії, події, руху, сприйняття тощо (to buy, to sell, to credit, to ship, to transport, to store, to deliver, to effect, to pay, to /un/load) і відзначаються переважно акціональною семантикою. Повний список verba actionis можна вважати закритим у тому сенсі, що в КК використовується їх чітко означене коло. В нашому матеріалі зафіксовано 45 таких дієслів. Всі вони вирізняються не тільки продуктивністю використання в текстах КК, але й повнотою реалізації словотвірної парадигми, у т.ч. й дієприкметникових і герундіальних форм. Більш того, КК супротивиться використанню verba dicendі, verba sentiendі, verba mentalis, бо значення, які передаються ними, суперечать і його головній телеологічній лінії, і його концептуально-системній організації.

Незмінним когнітивно-семантичним стрижнем лексико-семантичної субсистеми КК є термінологія. Її корпус складається із термінів загальновживаного (to fulfill the obligations, prohibition of export or import), загальнонаукового (inside diameter, net weight, square meters), офіційно-ділового (notification, order, receipt, request) і економіко-правового (public company, partial shipment, ex works, appeal, court charges, binding decision) прошарків. Останньому належить особливе місце в цій системі, оскільки укладання й використання текстів КК від­бувається виключно у правовому полі. Правовий аспект комерційної діяльності закріплюється юридичними термінами на кшталт single umpire, the Arbitration Court, to violate the rules, to infringe the Contract, damage to or loss of the goods. Економічний же аспект цієї діяльності закріплюється не тільки у власне економічній термінології (FOR, CPT, current account, to pay for collection, fines, shipment, to deliver, load, store), але і в термінології тієї галузі, в якій він набирає чинності (промисловість, будівництво, аудит, транспорт, сфера послуг тощо).

Не менш важливим засобом вербального аранжування текстів КК є кліше, які актуалізуються згідно з жанрово-стилістичними законами. Пор.: Should any differences arise, as agreed upon; hereinafter referred to as the Buyer; if the quality of the goods does not correspond to that stipulated in the Contract; is to be confirmed by certificates of quality issued by the producer as well as by certificate of origin). Поширення електронного способу ділової комунікації та електронного справочинства сприяє масовому використанню в КК шаблонів, а клішовані фрази стають своєрідними штампами комерційної документації. Вони слугують ніби ключем для швидкого й точного (де)декодування того чи іншого тексту.

У третьому розділі („Шляхи і способи функціонально-граматичного аранжування текстів комерційних контрактів”) досліджується предикативна організація текстів англомовних комерційних контрактів, зокрема особливості використання в них морфологічних і синтаксичних засобів.

Вербальний код текстів комерційних контрактів реалізується не тільки лексичними, а й граматичними одиницями, що в сукупності сприяють його аранжуванню як певної когнітивно-дискурсивній єдності. Чільне місце в цій системі відводиться саме функціонально-граматичним (морфологічним і синтаксичним) компонентам текстового континууму, що разом утворюють його структурно-семантично-комунікативний каркас у межах фрейму {[хто — [коли — де — як] — що] зобов’язаний / зобов’язується виконувати}. Морфологічні засоби реалізуються у рамках трьох основних предикативних категорій – темпоральності, модальності та персональності.

Із огляду на те, що конкретний зміст КК екстраполюється на площину актуальних і цілком реальних ділових відносин, помітним стає той факт, що в цих текстах темпоральний дейксис спирається переважно на презентні (Present Simple, Present Perfect) і футуральні (Future Simple) часові форми. Перші сприяють наближенню повідомлюваного до сфери адресата (The Seller does not bear any responsibility regarding unloading of the goods at the delivery point, or storage at the Buyer's facilities) та виявляють здатність передавати минуле (After the contract has been signed all the previous negotiations and correspondence pertaining to it become null and void) і майбутнє (The Contract comes into force after L/C confirming and accepting according to item 5 of the contract).

Залежно від кількості превалюючих часових форм тексти КК розділяються на дві групи – наративні та клішовані. КК першої групи мають чітку прив’язку до презентного ряду (74%), тоді як другої – до футуральних форм із допоміжним дієсловом shall (78%), що, мабуть, можна вважати своєрідним кліше офіційно-ділового стилю (The terms of payment are the following... ; Payment shall be made in… ect.).

Футуральна перспектива посідає в темпоральній системі КК особливе місце, оскільки вона не тільки орієнтує адресата на майбутнє, а й виявляється здатною “втручатися” у світ можливого, передбачуваного, планованого, бажаного. Це уможливлюється як за рахунок морфологічних маркерів (shall/will + інфіні­тив, умовний спосіб модальних дієслів), так і за рахунок синтагматичної підтримки в межах певних реченнєвих утворень, що робить їх полісемічними феноменами, в яких синкретично поєднуються темпоральність і модальність.

Модальність текстів КК реалізується у триєдності своїх алетичних, деонтичних і епістемічних проявів. Втілюючи ідею суб’єктивного у пропозиційному змісті в досить прихований спосіб, модальність постає в текстах КК як багатоплановий феномен, бо, по-перше, значення можливості, необхідності, припущення, передбачення виявляються тут тісно між собою переплетеними, а по-друге, всі вони реалізуються в КК на фоні спонукальних інтенцій.

У результаті взаємодії різних модальних значень спонукання в текстах КК набуває або вигляду прямого примусу до виконання певних дій (Shipment must be made in 3 weeks after receipt of а satisfactory L/C; The Seller is to make for every pallet а packing list), або незмінної умови, орієнтованої на майбутнє (Should the Seller fail to deliver the Goods within the term stipulated by the Contract, he will have to pay the penalty...). Більш того, модально-деонтичні імпульси нерідко набувають і таких прескриптивних рис, які здатні не лише спонукати до дій шляхом вказівки на можливість їх виконання (If packing of the delivered goods is damaged the Seller should eliminate such defects on his own account according to written requirements of the Buyer), а й накладати заборони на них (Delivery ahead the agreed date is not permitted).

Різноманітність модальних засобів є тим ресурсом, використання якого відкриває ко-авторам КК можливість втручатися в дійсність, забороняючи самим собі небажані за контрактом дії. Оскільки відверті спонукання суперечать в цілому білатерально-комісивній телеології КК, то волевиявлення набуває тут вигляду непрямих прескрипцій (поради, пропозиції, рекомендації). Своєрідність модальної сітки КК проявляється в тому, що вона має спонукальне підґрунтя, інтенціональні елементи якого коливаються в амплітуді від знаку “плюс” (власне спонукання) до знаку “мінус” (заборона).

Персональна сітка текстів КК має прямі кореляції з діатезою. Вона характеризується тим, що прямі спонукання за допомогою модальних дієслів замінюються їхніми менш категоричними деперсоналізованими еквівалентами (“діатезний зсув” – Е.В. Падучева), внаслідок чого фокус уваги переміщується з адресантно-адресатної конфігурації на пропозиціональний зміст КК – кількість, якість товарів і послуг, умови реалізації тощо.

Емпіричні спостереження показують, що використання діатези в текстах КК має прямі кореляції зі структурно-граматичними типом речення: у простому та сурядному реченнях дієслово-присудок тяжіє до активного стану (увага привернута до агенса), а у складнопідрядному помітно зростає кількість дієслів у пасивному стані (увага відвернута від агенса). Пасивні форми передають ті дії, процеси і стани, які концентруються в об’єкті, умовчання ж агенса може мати й суто ергономічні мотиви – уникнення мовної надмірності.

Встановлені тенденції на позначення агенса можна пояснити безпосереднім делегуванням обов’язків коавтора/ів/ КК самим собі, а використання деперсоналізованих форм – необхідністю привернення уваги до об’єкта дії. Так, у реченні Acceptance of the goods according to weight is executed in the Port in accordance with the weight indicated in Certificates of quality issued by the mill фокус уваги концентрується навколо предмета угоди, а агенс-виконувач залишається без своєї вербальної підтримки, проте його незрима присутність задає ніби всю функціонально-семантичну тональність висловлення. З огляду на це зрозуміло, що “діатезні зсуви” мають свої витоки у структурі та семантиці речення.

Предикативне аранжування текстів англомовних КК має й чітко визначені синтаксичні контури, в яких відбиваються логіко-семантичні відношення упродовж усього тексту. В цілому тексти КК характеризуються тяжінням до простих реченнєвих побудов, тобто до послідовного нанизування пропозицій, що фактично є латентною координацією. Якщо прості (66%) та експліцитно паратактичні конструкції (5%) складають разом понад 70% всього реченнєвого континууму КК, то на гіпотактичні припадає менше 30%.

Домінування простих і паратактичних речень дає право говорити про певні преференції у шляхах презентації нового знання в текстах КК – а саме в координативний спосіб. Очевидно, когнітивно-дискурсивні засади цього факту криються в паритетному субстраті прагмасемантичної сутності цього текстотипу. Оскільки в основі координації лежить усвідомлення зв’язків між явищами чи подіями позамовного порядку в контексті їх рівновагомості, то саме вона найбільш активно залучається до аранжування зовнішньофреймових вузлів [що- та хто-слоти]. Субординація ж з її спеціалізованістю на ієрархічному ранжуванні позамовних зв’язків тяжіє до оформлення внутрішньофреймових вузлів [де-, коли-, як-слоти] і відповідних ним елементів концептосистеми КК.

Ієрархічна співвіднесеність одного блоку інформації з іншим відбивається в текстах КК у вигляді відношень каузальності, темпоральності, модальності, а також шляхом використання підрядних означальних і додаткових. При цьому актуалізація таких логіко-граматичних смислів, як мета, умова, причина, наслідок здійснюється тут в широкому контексті категорії зумовленості, що є специфічною ознакою текстів КК, в яких відповідні логіко-смислові настанови деталізуються й уточнюються у вигляді сприятливої / несприятливої причини, бажаного / небажаного наслідку, припустимих / неприпустимих умов тощо. Тим самим складнопідрядні речення зумовленості виявляються в текстах КК функціонально багатозначними. Пор.: Should the quality of the delivered goods fail to correspond the quality stated in the present Contract, the Buyer has the right to declare claims about quality within 50 days after the date of delivery. Відношення зумовленості набувають питомої ваги там, де існує необхідність у синтаксисному маркуванні умов постачання, розрахунків і колізій.

Попри те, що синтаксичне аранжування що- та хто-слотів тяжіє до координації, воно не виключає й субординативного співставлення пропозиційної інформації однієї синтаксичної одиниці з іншою. Універсальними в цьому сенсі виявляються конструкції з означальним (The Seller shall sell, and the Buyer shall buy the merchandise…, which quantity, assortment, and quality are indicated in Specification…) і додатковим (The Seller guarantees that the quality of the delivered goods is according to the Contract's specifications) суб’юнктами, які уможливлюють подальшу її деталізацію. Аналогічно використовуються й підрядні часу (This letter of guarantee shall continue to be valid until the Final Taking-Over Certificate is presented [коли-слот]) і підрядні способу (Simultaneously the amounts of the invoices presented for payment to the … Bank of the NNN shall be placed to the credit account the way it is envisaged by the Bank Arrangement [як-слот]). Завдяки використанню гіпотактичних конструкцій з різним логіко-смисловим навантаженням, ко-автор/и/ КК має/ють можливість відтворювати ієрархію фактів, подій та явищ у більш аргументований та нюансований спосіб.

Однак, аналіз показує, що в текстах КК реалізується не весь функціонально-семантичний потенціал англійського гіпотаксису: тут відсутні порівняльні, питальні та заперечні речення. Очевидно, це пов’язано з тим, що перші базуються на несумісних із офіційно-діловим стилем образно-асоціативних уявленнях, другі корелюють із запитом нової, суттєво значущої інформації, тоді як вона вводиться ще на стадії підготовки КК, а треті суперечать загальній білатерально-комісивній тональності КК. Отже, порівняльні, питальні та заперечні складнопідрядні речення виявляються відстороненими від КК завдяки його жанрово-композиційній, функціонально-стилістичній та комунікативно-прагматичній специфіці.

Нерідко в текстах КК має місце комбіноване вживання координативних і субординативних конструкцій. Однак і тут знову має місце домінування паратактичної форми, бо найчастіше саме вона виступає матрицею для інкорпорації гіпотаксису (Civil engineering, erection, commissioning and adjustment works shall be paid in cash: 50% of the cost of works shall be paid in US Dollars and 50% – 10% of the cost of works in US Dollars and 10% of the cost of works in Canadian dollars shall be paid as advance payment against a bank guarantee for the same amounts). Зворотні випадки (введення у структуру гіпотаксису сурядної конструкції) не є характерними для КК.

Використання сурядно-підрядних поліномів свідчить про принципову відкритість текстів КК тим синтаксичним процесам, що спрямовані на розширення його конструктивних ланцюгів з метою подання комплементарної, але суттєво важливої інформації (включення, специфікація, адиція). Не менш активними в текстовій матерії КК є й зворотні процеси – спрощення синтаксичної організації висловлення шляхом імплікації зв’язків різного статусу в одній реченнєвій структурі (редукція, асиндезація, компресія, контамінація). Перші сприяють оптимізації шляхів і способів синтаксичної “упаковки” пропозиційної інформації завдяки збільшенню довжини, а другі, – глибини речення.

Широкий спектр синтаксичних засобів – від моно- до поліпредикативних – свідчить про гнучкість синтаксичної організації текстів КК, яка повністю задовольняє комунікативні та інформативні потреби їхніх творців і користувачів. У цілому ж синтаксис текстів комерційних контрактів вписується в узус – парадигматично зумовлені норми граматики англійської мови.