ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НЕЛІТЕРНИХ ЗНАКІВ ФРАНЦУЗЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НЕЛІТЕРНИХ ЗНАКІВ ФРАНЦУЗЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ
Альтернативное Название: ФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ небуквенных ЗНАКОВ французской орфографии
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У першому розділі “Писемна система та її властивості, місце нелітерних знаків у цій системі” аналізуються основні дефініції поняття “письмо”, виділяються важливі ознаки цього явища, досліджуються рівні організації писемної системи французької мови, дається визначення нелітерних знаків французької орфографії та проводиться їх класифікація, розглядається еволюція вказаних одиниць та визначаються теоретичні засади французької пунктуаційної системи.


          Письмо визначається як знакова система фіксації мови, яка  за допомогою графічних зображень закріплює мовну інформацію в часі і передає її на відстані.


Вивченням письма займається графічна лінгвістика, яка вважається комплексною наукою про письмо та писемну мову, до складу якої входять такі дисципліни, як графіка, орфографія, графеміка та орфографіка. Графіка – це наука про абстрактні графічні елементи, які безпосередньо чи опосередковано співвідносяться з фонемами з урахуванням не тільки плану вираження, але й плану змісту. Орфографія пов’язана з проблемами написання конкретних значущих одиниць, тобто спрямована передусім на встановлення коду, нормативу письма, враховує як план вираження письма, так і план змісту.  Графеміка як розділ графічної лінгвістики вивчає структурно-функціональні одиниці письма – графеми та їх відношення, зорієнтована на                            системно-функціональний опис плану вираження писемної мови. Орфографіка визначає функціональне навантаження значущих орфографічних елементів письма. Виділення орфографіки як окремої спеціальної дисципліни, що входить до складу графічної лінгвістики, видається нам особливо важливим, оскільки саме функціональному навантаженню  таких графічних одиниць, як нелітерні знаки, що реалізуються на різних рівнях мовної структури, присвячене наше дослідження.


Письмо, як система графічних знаків, характеризується певними властивостями. Насамперед, це – статичність, яка забезпечує сталість писемного викладу, та дискретність, що надає лінійного вигляду написаному.


Письмо, як знакова система, володіє своїм специфічним планом змісту і планом вираження. План змісту – це виражена у висловленні думка, ідея, інформація. План вираження представляє собою матеріальну послідовність графічних зображень, що сприймаються зором, за допомогою яких відбувається візуальна репрезентація знака.


Орфографічну систему французької мови складають алфавіт та позаалфавітні елементи (у нашому трактуванні – нелітерні знаки).


Нелітерні знаки – це система загальнообов’язкових графічних одиниць, що є додатковими до букв знаками письма певної мови. Вони не мають самостійного значення, проте виконують ряд важливих функцій на письмі. У системі нелітерних знаків виявляються загальні закономірності мови, що властиві й іншим рівням мовної структури. Однак, вони реалізуються зі своєю специфікою, що обумовлено їхніми функціональними можливостями.


До нелітерних знаків ми відносимо інтерлітери – дефіс, апостроф, інтервал, діакритичні знаки, а також знаки пунктуації (міжслівні знаки) як допоміжні графеми, що слугують для членування писемного тексту.


Нелітерні знаки французької орфографії – графічно своєрідні, вони вирізняються своїм зображенням та розташуванням. Ці графічні одиниці представлені найпростішими символами та їх комбінаціями – крапкою, рискою, вигнутим штрихом, заокругленням. Встановлено, що нелітерні графеми французької орфографії можуть складатися: 1) з одного елемента (крапка, кома, дефіс, тире, апостроф, акут, гравіс, седій); 2) з однакових елементів,  повторених кілька разів (двокрапка, три крапки, циркумфлекс, трема);                        3) з поєднання різних знаків (крапка з комою, знак оклику, знак питання);                       4) з дзеркальним поворотом і дистанційним розташуванням частин знака (дужки, лапки, подвійне тире, подвійні коми). На особливу увагу заслуговує інтервал, який не має ніякого графічного позначення, а представляє собою незаповнений простір, проміжок між двома елементами писемного тексту.


Суттєва систематизація та уніфікація нелітерних одиниць французької орфографії відбулася в ХV ст. після виникнення книгодрукування. Однак, про стабілізацію функціонування орфографічної та пунктуаційної систем французької мови можна стверджувати лише з XIX століття.


          Оскільки пунктуація є однією з систем графічного оформлення писемного тексту як складного цілого, то вона потребує відповідного теоретичного обґрунтування. Спостережено, що основи пунктуаційної системи становлять три принципи: інтонаційний, синтаксичний і змістовий, що відображають специфіку взаємодії семантичних та синтаксичних відношень у реченні й у зв’язному тексті.


Результати аналізу свідчать, що сучасна французька пунктуація                        не відображає якийсь один принцип як єдиний принцип послідовної                системи. Відомо, що первісною засадою для членування писемної мови слугували паузи, тобто інтонаційний принцип. Проте, можна з упевненістю стверджувати, що визначальною для французької пунктуаційної системи                   є семантико-синтаксична основа, тоді як інтонація виступає додатковим засобом вираження. Власне поєднання цих принципів і є показником розвиненості сучасної французької мови, її гнучкості, що дозволяє відображати найтонші відтінки змісту і структурну різноманітність.


У другому розділі “Особливості функціонування нелітерних знаків із буквою та нелітерних знаків середини слова” з’ясовуються основні функціональні характеристики знаків, що вживаються з буквою (акута, гравіса, циркумфлекса, трема, седія) та нелітерних знаків середини слова (дефіса, апострофа, інтервалу), встановлюється статус досліджуваних одиниць                         у французькій писемній системі.


У систему сучасної французької орфографії входять такі нелітерні              знаки з буквою: ´(accent aigu) – акут, ` (accent grave) – гравіс, ^ (accent                   circonflexe) – циркумфлекс, ¨ (tréma) – трема, ç (cédille) – седій, а також запозичені надрядкові та підрядкові знаки, що властиві графічним системам інших мов.


Існують різні підходи щодо визначення статусу цих одиниць у французькій орфографії. Одні романісти відносять їх до графем (Т.О.Амірова), інші розглядають як тип графеми “буква з діакритичним знаком” (В.Г.Гак) або ж додаткова графема (А.А.Залізняк). Ми поділяємо думку Г.Г.Крючкова, що це самостійні одиниці, які можна розглядати як окремі графеми.


У лінгвістичній літературі досліджувані знаки отримали назву діакритичних (від грецької diakritikos – розрізнювальний). Їх визначають як графічні знаки, що змінюють звучання букви, яку вони супроводжують.                    З огляду на це, можна стверджувати, що основна функціональна характеристика нелітерних знаків із буквою – фонетична. Це видається достатньо вірогідним, оскільки однією з причин, що зумовили появу у французькій мові діакритичної системи, є невідповідність успадкованого від Римської імперії латинського алфавіту сучасній звуковій системі.


У процесі дослідження було з’ясовано, що в результаті повної чи часткової редукції відбувається нейтралізація фонетичної функції в акута, гравіса та циркумфлекса у ненаголошеному складі. Попри це, досліджувані знаки є невід’ємним атрибутом лексичних одиниць, оскільки беруть участь у створенні графічного образу слова, тобто здійснюють графомарковану функцію та утворюють повноцінні орфограми, як-то: (prévenir, fièrement, rêver).


Крім цього, розширюються їхні інші функціональні можливості. Насамперед, це стосується змісторозрізнювальної функції, яку діакритичні знаки реалізують у бінарних опозиціях. Як показав аналіз, нелітерні знаки                 з буквою можуть диференціювати омоніми на письмі. За допомогою цієї характеристики відбувається розрізнення лексико-семантичного значення слів та/або граматичних форм: recréer (відтворити) récréer (розважати, забавляти), reformer (переформувати)réformer (реформувати), forcément (adv.) forcement (subst.), aveuglément (adv.) aveuglement (subst.), à (prép.) a (v. avoir),                      çà (adv.) ça (pron.), châsse (оправа) – chasse (полювання), crâner  (хвалитися) – craner (робити зарубки), savoir : il sût (imp.du subj.) il sut (passé simple), taire : il tût (imp.du subj.) il tut (passé simple).


Аналіз матеріалу показав, що використання діакритичних знаків у лексемах із порушенням орфографічної норми та запозиченнях засвідчує можливість цих знаків брати участь у реалізації прагматичного аспекту писемної комунікації. Наприклад:


- Ouf mainténant, lé maître, il va sé réposer (A. Maurois, Les roses                     de septembre, p. 47). У виразах mainténant,  lé maître, sé réposer   передається іспанський акцент, діалект із метою відобразити територіальні особливості мови й таким чином створити графостилістичний ефект. Фіксуємо приклади на зразок: Non. Elle a dit qu’elle prendrait un autre rendez-vous plus tard... Pourquouâ ? (San-Antonio, Les vacances de Bérurier, p. 277) у лексемі pourquouâ (pourquoi) субституція ouâ передає запитально-здивовану інтонацію персонажа. Іноді циркумфлекс зберігається в запозичених словах, щоб підкреслити  їх “екзотичність”. Зокрема, він виступає як своєрідний орнамент тієї чи              іншої лексичної одиниці: nô (япон. лірична драма),  stupâ  (інд. ступа).                    Ці запозичення представляють собою, насамперед, назви етнографічних, міфологічних, релігійних реалій, а також назви предметів традиційної             культури й побуту, явищ природи, видів флори, фауни тощо. А це,                вочевидь, передбачає тенденцію до збереження графічного образу слова,                  що властивий тій мові, з якої запозичена лексема.                                                                                                                                                         Таким чином, не зважаючи на те, що діакритичні знаки є                     одиницями графічного рівня і не мають звукового аналога, вони                  виконують ряд важливих функцій у французькій писемній системі,                      що стверджує їх поліфункціональність та приналежність до графем.                                   Як засвідчив фактичний матеріал, нелітерні знаки середини слова – дефіс, апостроф, інтервал – виступають орфограмами французької писемної мови. У розумінні орфограми ми  спираємося на тлумачення Г.Г.Крючкова, який визначає її як мінімальну значущу одиницю письма, яка характеризується певними графо-фонетико-граматико-семантичними відношеннями, тобто є носієм певної інформації (фонетичної, семантичної, граматичної тощо).      Інакше кажучи, простежується тісний зв’язок названих знаків із семантичним рівнем мови, адже у французькій мові неможливо правильно записати слово, не знаючи його значення. Скажімо, слова petit fils можна записати таким чином petit-fils, використавши нелітерний знак. Як бачимо, орфографія слова повністю залежить від його значення й, відповідно, орфограма виступає значущою одиницею, оскільки пов’язана, насамперед, із семантикою слова, а потім вже з його звуковим складом.


    А отже, ми поділяємо думку про те, що досліджувані нами нелітерні знаки середини слова (дефіс, апостроф, інтервал) відносяться до значущих одиниць орфографії – орфограм.


Дефіс – це нелітерний знак французької орфографії у вигляді риски, розміщеної у середині  рядка, що використовується для об’єднання або поділу слів чи то частин одного слова. У французькій мові він виконує дуже важливі й різноманітні функції. Дефіс є обов’язковим графічним елементом написання певних слів, виразів французької мови. Реалізуючи свою орфографічну об’єднувальну функцію, цей нелітерний знак оформлює написання: складних слів (après-midi, sous-marin), складних числівників до ста за відсутності сполучника et (vingt-cinq, dix-sept), особових займенників у супроводі прикметника même (moi-même). Здійснюючи свою орфографічну роздільну функцію, дефіс виконує роль знака переносу на письмі. Він ставиться лише після перших складів слова, тобто в кінці рядка, наприклад:


          Je jette un regard éto-


nné sur mon voisin.


                 Дефіс може сприяти утворенню з кількох слів однієї неподільної лексичної одиниці. У такому разі знак вказує, що всі члени, які                     об’єднує дефіс, повинні розглядатись як єдина семантична одиниця.                           Оскільки стосовно свого звучання – це одна ритмічна група,                             щодо значення – співвідноситься з одним поняттям, а з точки                            зору граматики – це один член речення. Наприклад: un arc-en-ciel (райдуга),             c’est-à-dire (тобто), le sauve-qui-peut (паніка), le bout-en-train (душа             компанії) і т.ін.


                            Дефіс може розглядатися як орфографічний засіб змістової диференціації: так виявляється його семантична або змісторозрізнювальна функція, наприклад: cest mon petit fils (jai encore un autre, il est plus grand) – cest mon petit-fils (je suis son grand-père). Отже, реалізуючи свою змістрозрізнювальну функцію, дефіс  виступає одним із диференціаторів ряду омофонів французької мови: à-propos (-m-) (слушний час) –  à propos  (до речі), en-tête (-m-) (заголовок) – il entête (дурманити, запаморочувати), bouton-dor (-m-) (калюжниця) –  bouton  (-m-) dor (золотий ґудзик).


Як зазначалося, інтерлітери (ілетрограми), здебільшого, не мають звукової відповідності. Проте дефіс іноді набуває фонетичного оформлення. Це відбувається тоді, коли він стоїть між двома цифрами чи словами, які вказують на кількісні, просторові чи часові межі. Наприклад, у словосполученнях на зразок  pages 25-30, pages 17-18 дефіс має звукову відповідність à [a] в першому випадку і et [e] – в другому.


     Привертає увагу частотне використання цього графічного знака в мові сучасної реклами. Спостережено, що дефіс може виконувати дещо інші, незвичні для нього функції, часто порушуючи таким чином мовну норму. Так реклама закріплює ускладнену орфографію слів.


     Яскравий приклад лексикалізації демонструє дефіс у рекламі сучасного фотоприладу, який поєднує в собі виконання різноманітних функцій, наприклад:


   Connaissez-vous la solution sans fil HP Photosmart 2710 tout-en-un ? Fax, scanner, copieur et imprimante photo de génie (La Récherche, 2004, №378). 


    Реклама всіма можливими засобами намагається вплинути на адресата:           у цій назві за допомогою дефіса виділяються обидві якості товару, підкреслюється його технічна досконалість та незвичайність.


    Апостроф (lapostrophe) – це нелітерний знак французької орфографії у вигляді вигнутого штриха, що трохи піднятий над рядком. Цей знак є графічним засобом поділу слова (виразу) на окремі частини, що передбачає їх семантичне об’єднання. У французькій мові апостроф є, насамперед, невід’ємним графічним атрибутом деяких слів. Це можуть бути складні лексеми, компоненти яких не існують самостійно (aujourdhui) або ж утворення з частин самостійних слів, як-от: prudhomme, presqu’île, chef-doeuvre,                hors-doeuvre.


Цей нелітерний знак використовується для позначення явища елізії на письмі, тобто він уживається на місці випадної літери е, рідше а чи і перед словами, що починаються з голосного звука або німого h (h muet). Таке явище спостерігається в графічному оформленні закінчень службових слів.


Досліджувана одиниця може слугувати єдиним орфографічним засобом диференціації змісту: davantage (переважний)davantage (більше), daller (йти...)daller (викладати плиткою), quelle (що вона...) quelle (яка).


З’ясовано, що за допомогою апострофа  встановлюються граматичні категорії слів: qu’elle (conj.+pron.) – quelle (adj.), ç’a (pron.+.avoir) – ça (pron.), les  (tu)  (pron.+vtre)les (art.), mont (ils) (pron.+.avoir)  – mont  (-m-) (subst.).


Як бачимо, цей нелітерний знак виявляє пари омонімів-омофонів, одним із компонентів яких є повнозначне, або службове слово, а іншим – група слів. Апостроф таким чином одночасно реалізує свою змісторозрізнювальну та граматичну функції.


Окрему увагу звернемо на можливість апострофа впливати певним чином на вимову, тобто здійснювати фонографічну функцію. Це особливо важливо, враховуючи, що апостроф належить до інтерлітер, які, здебільшого, не мають фонетичного відповідника. Так, скажімо, можна розглядати апостроф у функції випадного е, який він замінює орфографічно у деяких положеннях. Порівняймо: chez l(e) boulanger – chez l’épicier, donnez-moi (le) verre – doonnez-moi l’ananas, ça s(е) voit – ça s’écrit, elle va s(e) lever – elle va s’éveiller.


Крім цього, в результаті аналізу було встановлено, що апостроф може                      позначати скорочення повнозначих слів: BoulMich (Boulevard Saint Michel),                                  QuatSaisons (Quatre Saisons).


У цьому сенсі показовою є мова сучасної реклами. Ненормативне використання вказаної інтерлітери пояснюється, здебільшого, прагматичними міркуваннями. Проаналізований матеріал дає можливість стверджувати, що апостроф у деяких випадках виконує протилежну своїй основній                    функції – функцію об’єднання, тобто виступає функціональним замінником дефіса. З огляду на це варто розглянути  назву однієї з ігор, запропонованих журналом La recherche, 2004, №378  своїм читачам. Гра називалась Sonart, що означає “своє мистецтво”. Як бачимо, апостроф об’єднує два слова son і art усупереч правилам вживання. Розвага отримала таку назву недаремно, оскільки розв’язок її полягав у мистецтві відтворити багатокольорову картинку                       за принципом копіювання, тобто сканера. Об’єднавши таким чином два                   слова в одне, утворився звуковий комплекс, що нагадує вимову слова               scanner[s k a n ε r] й тим самим зв’язує назву гри з принципом її виконання. Назви, утворені шляхом поєднання різних понять за допомогою апострофа, привертають увагу читача, викликають зацікавленість.


Інтервал (lespace, le blanc, lespace en blanc, le blanc graphique) – це незаповнений простір, проміжок між двома елементами писемного тексту. Первинна (історична) функція інтервалу – орфографічна полягає у відокремленні на письмі одного слова від іншого, в членуванні тексту на  окремі слова.


Вживання інтервалу сприяло оформленню окремого слова як лексичної, морфологічної, синтаксичної одиниці, а також кращому сприйняттю мовної структури загалом. Інтервал, утворюючи незаповнений простір, стає зручним для розташування інших позаалфавітних знаків (наприклад, пунктуаційних). Зв’язок знака з інтервалом свідчить про початок використання графічних засобів у єдності з композиційно-просторовими прийомами. Отже, створюючи умови (місце) для розміщення пунктуаційних знаків, інтервал виконує свою вторинну функцію (синтаксичну) – ділить текст на синтаксичні одиниці й таким чином організовує його.


  Спостерігаються певні особливості взаємодії нелітерних знаків французької писемної системи з інтервалом. Так, графічне оформлення діакритичних знаків, що розміщені над буквою, передбачає певний проміжок, простір між буквою та знаком (акут, гравіс, трема, циркумфлекс), а діакритичний знак, що є підрядковим, щільно прилягає до літери, яку він супроводжує (седій). Нелітерні знаки середини слова (дефіс, апостроф) не маркуються інтервалом, чим графічно підкреслюють тісну композиційну і смислову єдність компонентів. Деякі міжслівні нелітерні знаки позначаються інтервалом із обох боків (перед знаком і після нього), інші – лише перед або після знака. В результаті аналізу було встановлено, що пунктограми, які складаються з двох елементів (крапка з комою, знак питання, знак оклику, двокрапка) у французькій графічній традиції маркуються, зазвичай, з обох сторін інтервалом, а одноелементні пунктуаційні одиниці – лише після знака (крапка, кома) або перед ним (приміром, відкриваюча дужка).


 Реалізуючи функцію поділу в графічному аспекті, інтервал                      може використовуватись і з метою поєднання вільних елементів                               у словосполучення (речення). Аналіз засвідчує, що в об’єднувальній                   ролі інтервал сприяє лексикалізації мовних одиниць. Наприклад:                     une robe de chambre unerobede, chambre;  une pomme de terreunepommedeterre. Вищезгадані словосполучення утворилися в результаті об’єднання окремих слів у нове поняття. Кожна частина виразу характеризується власною графо-фонетичною формою, яка відзначається лексико-граматико-семантичною самостійністю. Інакше кажучи, кожне графічне слово може існувати самостійно, однак, його значення буде іншим. Отже, інтервал, попри роздільне написання слів, утворює одне семантичне ціле.         


 У процесі дослідження було з’ясовано, що цей нелітерний знак             відіграє змісторозрізнювальну роль в орфографії, тобто за його допомогою встановлюється семантико-граматичний зміст слів і словосполучень.                 Так диференціюються у французькій мові прислівники, займенники, прикметники, сполучники, іменники, дієслова тощо. Розглянемо приклади,                    в яких завдяки інтервалу встановлюються граматичні категорії слів:


quoi que (pron. relat.)quoique (conj.), plus tôt (adv.+adv.)plutôt (adv.), aussi  tôt (adv.+adv.) – aussitôt  (adv.), pour quoi (prép.+pron.inter.) – pourquoi (adv.), parce que (loc.conj.)par ce que (prép.+pron.+conj.).


  Інтервал може виконувати також фонографічну функцію. Завдяки наявності інтерлітерної відстані між словами, що становлять єдине поняття, інтервал графічно відображає появу додаткового звука, в якого немає в цьому разі орфографічної відповідності. Йдеться про виникнення в усній мові випадного е при збігові декількох приголосних у словосполученнях на зразок: un match nul un match[Ə] nul, un ours blancun ours[Ə] blanc,  un film                 françaisun film[Ə] français.


  Вкажемо ще на одну функціональну особливість досліджуваного нелітерного знака французької орфографії. У рекламі інтервал (або радше його відсутність) часто вживається не у своїх первинних функціях. Його ненормативне використання пояснюється прагматичними намірами тексту. Пропагуючи здоровий спосіб життя, французька програма “Pas à Pas sans Tabac” таким чином рекламувала новий спосіб боротьби з тютюнозалежністю:


  NiQuitin vous aide à rester calme, maître de vous-même et à arrêter de fumer (Madame Figaro, 2004,  5).  


          Новий чудодійний товар обіцяв позбавити вас бажання палити                   вже через три дні. Назви такого зразка, що утворилися в результаті  графічних спрощень, привертають увагу читачів, приваблюють та швидко розповсюджуються в рекламних текстах. Вихід за рамки орфографічної норми (опущення інтервалу) – ретельно продуманий засіб прагматичного впливу на покупця. Подібні назви є широко вживаними на сторінках французьких газет, журналів та іншої друкованої реклами.


  Зникнення інтервалу між словами (lhiverrusse, moncafé, kenzoair) заставляє інтерпретувати поєднання слів як єдиний звуковий і змістовий комплекс, це, так би мовити, образне осмислення написаного разом.


  Треба зауважити, що у згаданих вище прикладах за відсутності інтервалу між словами зберігається орфографія повнозначних слів. Однак, знаходимо зразки лексем, коли зникає не лише проміжок між словами, але й відбуваються певні зміни у написанні лексичних одиниць. Так, одна з французьких радіокомпаній RTL week-end приготувала серію програм Vivrensemble.                    Як бачимо, назва утворилася за допомогою злиття двох слів в одне, до того              ж зі спільною літерою е: перше слово закінчувалося на цю букву, а                       друге – починалося з неї.


  Отримані результати стверджують, що досліджувані нелітерні               знаки – дефіс, апостроф, інтервал відіграють важливу роль  на письмі. Їх посутня роль полягає у здійсненні орфографічної, змісторозрізнювальної, семантико-граматичної функцій. Окрім цього, вони набувають здатності впливати на фонетичний еквівалент слова, використовуються у мові реклами з прагматичними цілями. А отже, вказані нелітерні знаки належать до нелітерних орфограм французької мови.


  Третій розділ “Функціональні характеристики міжслівних нелітерних знаків” присвячено аналізу функціонування міжслівних нелітерних знаків, описується інвентар графічних одиниць, що складають пунктуаційну систему французької мови, встановлюється їх класифікація та функціональне навантаження.


Міжслівні  нелітерні знаки французької графіки складають пунктуаційну систему писемної мови. Ця система представляє собою специфічний графічний засіб загальноприйнятого орфографічного письма, який використовується для передачі характеру мовних (зокрема, синтаксичних) одиниць, для їх розмежування й встановлення взаємовідносин між ними. Міжслівні нелітерні   знаки доповнюють літерну орфографію: позначають те, що не може бути передано за допомогою букв  та їх сполучень.


Послуговуючись уже наявними класифікаціями міжслівних нелітерних знаків, зроблено спробу згрупувати й описати пунктуаційні знаки з точки зору їх форми, позиції в тексті й реченні та функціональних можливостей. 


Щодо форми знака, спостерігається їх орієнтування в різних напрямках за відношенням до сегмента: вліво (знак питання, кома, крапка з комою), всередину (лапки, дужки), є знаки ненаправлені (крапка, знак оклику, двокрапка, тире, три крапки). Стосовно позиції в тексті, знаки бувають односторонніми, тобто ті, що розташовуються з  одного боку сегмента (крапка, двокрапка, крапка з комою, знак питання та знак оклику), або ж двосторонніми, відповідно – з обох боків (лапки, дужки); деякі знаки фіксуються в обох позиціях (тире, кома, три крапки). Аналізуючи позицію пунктуаційних знаків у реченні, спостерігаємо, що вони, як правило, оформлюють кінець речення або знаходяться всередині.


Міжслівним нелітерним графемам французької мови властиві три основні функції: роз’єднання та об’єднання сегментів, а також їх виділення в тексті. Можна простежити зв’язок між формою, позицією знака та його функцією, хоча, безперечно, ці відношення не однозначні. З’ясовується, що односторонні знаки, орієнтовані вліво, є розділовими (приміром, кома); двосторонні й не орієнтовані на сегмент виконують видільну функцію (наприклад, дужки); знаки одно- і двосторонні функціонують як розділово-об’єднувальні (приміром, двокрапка).


Таким чином, на основі проведеного аналізу міжслівні нелітерні пунктограми французької писемної мови за формою, за позицією та за функцією можна представити як певну ієрархічну систему:


          1) розділові односторонні знаки кінця речення (крапка, знак питання, знак оклику, три крапки);


2)              розділові односторонні знаки середини речення (кома, крапка з комою, двокрапка, тире);


          3) видільні двосторонні знаки (дужки, подвійне тире, подвійна кома, лапки).


Особливе місце серед міжслівних нелітерних знаків посідають абзац та поля (різновиди інтервалу), які не мають графічного зображення,                             але виконують важливі функції на письмі. Не зважаючи на те, що                    інтервал – незаповнений простір між двома графічними елементами, він може утворювати ряд своєрідних знаків (абзац, поля), що реалізуються на різних рівнях мовної системи.


Термін “абзац” (alinéa) має два значення: відступ на початку рядка й  відрізок тексту між двома такими відступами. Так чи інакше, абзац – це прийом графічної делімітації написаного. Його семіотична роль полягає в поділі тексту на композиційно-змістові блоки, що утворюють деяке синтаксичне ціле з кількох (чи одного) речень, які об’єднані змістовою ідеєю і стилістичною цілісністю. Отже, посутня роль абзацу має на меті представити текст не як аморфну масу символів, а у вигляді чітко й швидко розрізнювальних одиниць.


Оскільки поділ тексту на абзаци відображає поетапний хід думки і є ніби містком від однієї інтенції до іншої, то таке членування є функціональним відповідно до закономірностей мислення й мовлення. Отже, абзацне членування тексту пов’язане з різними рівнями мови: графічним,                структурно-семантичним, ритмомелодійним, стилістичним тощо.


  Абзац як одиниця графіки традиційно розпочинається з нового рядка            і у лівому верхньому кутку робиться абзацний відступ, який представляє собою інтервал 3-4 друкованих знаки. Традиційно, йому передує кінцевий інтервал у попередньому рядку. Якщо інтервал є монограмою, то абзац можна вважати три- або тетраграмою, а інтервал у кінці рядка – поліграмою.  Зв’язок абзацу зі знаками кінця речення підтримується орфографічно – написанням із великої літери. У результаті універсальності принципу повторюваності, реалізується лінійність висловлювань, що входять до абзацу, здійснюється одностороння спрямованість цієї лінійності – від початку через середину до кінця – що має вигляд на письмі як оформлення абзацу зліва направо.


Не зважаючи на те, що абзац – це нелітерний графічний засіб оформлення писемної мови, він тісно пов’язаний з таким аспектом мови, як фіксація її  в звуці, тобто з  усним мовленням. Це “розділовий знак” (Л.В.Щерба), знак попередження про те, що варто приготуватися до сприйняття нової і важливої інформації. О.М.Пєшковський зауважував, що межам між абзацами відповідають наддовгі паузи.


Необхідно також підкреслити, що в першого і в останнього речення абзацу,  інтонація, як правило, різна. У першого – це інтонація тези, яку треба довести, а в останнього – інтонація підведення підсумків. Таким чином, абзац оформлюється не лише графічно на письмі, але й інтонаційно в усному мовленні, тобто має фонетичний відповідник і здійснює фонографічну функцію.


Є всі передумови стверджувати, що інтервал та абзац є знаками, які корелюють із комунікативним принципом членування висловлювання. Адже відомо, що ефективність упливу тексту на реципієнта пов’язана безпосередньо з його розміщенням на сторінці. Іноді найбанальніше повідомлення сприймається по-іншому, якщо “мобілізувати” простір. Так, знаючи “вдалі” для сприйняття місця розташування тексту, рекламодавці успішно використовують верхню праву частину сторінки та вступну й заключну частини рекламного повідомлення, які запам’ятовуються краще.


На основі проведеного аналізу, можна стверджувати, що, абзац – це,  насамперед, графічний аспект членування написаного. Крім цього, абзацний поділ тексту пов’язаний із такими рівнями мови, як: фонетичний (ритмомелодійний), лексичний (структурно-семантичний), стилістичний (прагматичний).


Поля як вид інтервалу – це пустий простір, що оточує текст. Встановлено, що найкраще враження справляє сторінка з полями в такому відношенні 2:3:4:5. Найвужчим повинно бути поле внутрішнього краю сторінки. Це забезпечує тісний зв’язок тексту лівої та правої сторінок. Далі, у відношенні ширини, йде верхнє поле, а за ним поле, що протилежне внутрішньому. Найширше поле залишається знизу. Воно ніби є цоколем, фундаментом усього тексту, на який той спирається. А отже, інтервал, незаповнений проміжок, у будь-яких виявах (абзац, поля тощо) є графічним способом організації написаного.


Відомо, що система міжслівних нелітерних знаків французької графіки володіє незначною кількістю засобів і вони мають інтернаціональний характер. Попри те, що набір цих графічних символів такий самий, як і у будь-якій іншій індоєвропейській мові, однак, набір їхніх функцій різний. 


Специфіка пунктуаційної системи французької мови полягає в тому, що вона рухається  у напрямку делімітації тих зон, у яких відсутність знаків призведе до нерозуміння, двозначності. Таким чином, основна функція міжслівних нелітерних знаків – прояснити зміст усього висловлювання, оптимізувати сприйняття, тобто забезпечити його адекватне розуміння.


      Призначення нелітерних міжслівних знаків полягає в поділі цілого тексту на частини, щоб уможливити представлення тексту не як аморфну масу символів, а у вигляді одиниць, що швидко й чітко розрізняються зором. Дослідження показало, що нелітерні міжслівні знаки оформлюють сегменти різних видів. Вони маркують слово, частини речення, окремі речення, групу речень тощо. Одні знаки обслуговують всі види сегментів, інші – лише деякі з них. Універсальними є двосторонні знаки (лапки, дужки) та знаки, що не орієнтовані за формою в певному напрямку (три крапки, тире). Такі пунктограми оформлюють сегменти всіх видів, а наприклад, кома, крапка з комою спостерігаються лише в одному виді сегмента і маркують тільки частини речення. 


      Крім цього, пунктуація в лінгвістичному розумінні є засобом перетворення мовних одиниць у писемну мову. Внаслідок цієї особливості пунктограми “наповнюються” різним змістом, корелюючи з семантикою, синтаксисом, стилістикою та інтонацією звукової мови.


      У процесі дослідження було встановлено, що міжслівні нелітерні             знаки французької орфографії виконують фонетичну, графомарковану, змісторозрізнювальну, прагматичну функції, які співвідносяться                              з відповідними принципами пунктуаційної системи. Аналіз матеріалу стверджує, що домінувальною функцією розділових односторонніх нелітерних пунктограм кінця речення (крапки, знака питання та знака оклику) виступає графомаркована функція, яка корелює з синтаксичним принципом пунктуації. Основною функцією розділових односторонніх нелітерних знаків середини речення (крапки з комою, двокрапки та коми), а також видільних двосторонніх знаків (тире, лапок, дужок, подвійної коми) є змістрозрізнювальна функція, яка корелює з семантичним принципом пунктуації.


          Численні приклади засвідчують, що міжслівні нелітерні знаки можуть розглядатись як ідеографічні знаки, символи, які виступають своєрідним акцентом, що не просто привертає нашу увагу, а несе певну ідею, підсилює сприйняття того чи іншого поняття. З цієї точки зору, цікавою видається назва, що утворилася в результаті поєднання літерної та нелітерної графіки:                              ! N S E R M (institut national de la santé et de la recherche médicalе). Власне               сам вигляд знака оклику нагадує перевернуту літеру і. Вибір нелітерного знака в ролі літери розширює його функціональні можливості. Адже в такому                разі нелітерний знак отримує відповідний фонетичний аналог і одночасно виступає показником надважливої інформації, здійснюючи, таким чином, прагматичну функцію.


 


Варто відзначити широкі комбінаторні можливості французьких пунктограм. Вони легко вступають у  комбінації один із одним. Зокрема, часто спостерігається поєднання трьох крапок і знака оклику, трьох крапок і знака питання, знака оклику й дужок тощо. На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок про поліфункціональність  міжслівних нелітерних знаків французької орфографії.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины