СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕРИТОРІЙ З КРИТИЧНОЮ ЕКОЛОГІЧНОЮ СИТУАЦІЄЮ (НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) : Географическое ОСНОВЫ ИССЛЕДОВАНИЯ Территорий с критической экологической ситуации (НА ПРИМЕРЕ КИЕВСКОЙ ОБЛАСТИ)

Краткое содержание

У першому розділі “Теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження територій з критичною екологічною ситуацією” території з КЕС розглядаються як об'єкт суспільно-географічного дослідження, виявлено принципи і фактори виникнення територій з КЕС та розроблено методичні основи їх дослідження.

В суспільно-географічному плані територія має ознаки “просторового” та “інтегрального” ресурсу і розглядається як своєрідний інтегрований та системно побудований ресурс суспільства.

Екологічні проблеми, зумовлені територіальними особливостями взаємодії природи і господарської діяльності людини, знаходять своє відображення в екологічній ситуації відповідних територій. Екологічна ситуація є результатом збігу (у часі й просторі) умов і обставин, що створюють специфічне в екологічному відношенні становище оточуючого середовища.

Під еколого-суспільною ситуацією  (ЕСС) розуміють сукупність явищ та процесів в суспільстві, що склалися в певному регіоні внаслідок різкого погіршення стану (умов-ресурсів) навколишнього природного середовища.

Виділяють дві головні складові частини ЕСС – еколого-економічну та еколого-соціальну. Під еколого-економічною ситуацією розуміють сукупність процесів і обставин, що виникли у сфері виробництва внаслідок погіршення екологічних умов. Нами запропоновано розділяти еколого-економічну ситуацію на зовнішню та внутрішню. В рамках першої відбувається вплив екологічного чинника на промисловість, сільське господарство, транспорт, торгівлю, будівництво та інші сфери виробничої діяльності, в рамках другої – вплив господарської діяльності на екологічну ситуацію.

При розгляді еколого-соціальної ситуації досліджується вплив несприятливих екологічних умов на демографічні процеси і систему розселення, медико-демографічну ситуацію, формування працересурсного потенціалу, рекреацію, охорону природи, культуру і науку, політичні процеси.

Розрізняють декілька рівнів (рангів) екологічної ситуації: відносно задовільну, конфліктну, напружену, критичну, кризову та катастрофічну. Територія з КЕС – це територія з високим рівнем забруднення та порушенням процесів природного середовища, що має особливий характер використання та природокористування.

Суспільно-географічна сутність територій КЕС характеризується: 1) вищи-ми, порівняно з іншими територіями, рівнями забруднення довкілля; 2) порушенням основних процесів природного середовища; 3) особливим характером використання території; 4) специфічним характером природоко-ристування; 5) обмеженими можливостями рекреаційного використання.

Головними принципами виникнення територій з КЕС є: порушення взаємодії природи і господарської діяльності людини; територіальності; недостатнього наукового обґрунтування природокористування; порушення екологізації виробництва; незбалансованого стійкого розвитку території.

Фактори виникнення територій з КЕС можна поділити на три групи: природні, антропогенні та природно-антропогенні. До першої групи належать: географічні особливості місцевості (рельєф, клімат, наявність водних джерел, лісових масивів, типи ґрунтів тощо) та небезпечні природні явища. До них відносять геологічно небезпечні явища (зсуви, карст, ерозія, підтоплення території, абразія, просідання землі), метеорологічні та агрометеорологічні небезпечні явища (бурі, урагани, смерчі, шквали, суховії тощо), природні пожежі (лісових масивів, торфовищ). До другої групи належать: нераціональна структура промислового виробництва; висока сільськогосподарська освоєність та розораність території; підвищена концентрація населення і збільшення кількості транспортних засобів; будівництво промислових об’єктів з недостатнім розвитком екологічної інфраструктури; забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, поверхневих і підземних вод; накопичення відходів та зниження обсягів їх використання; використання науково-технічного прогресу без врахування можливих негативних наслідків для навколишнього середовища. До третьої групи належить виникнення аварій і катастроф на потенційно небезпечних виробництвах.

Методичні основи дослідження територій з КЕС включають в себе декілька етапів: 1) виявлення територій з КЕС; 2) визначення принципів і факторів виникнення територій з КЕС; 3) аналіз факторів виникнення територій з КЕС; 4) вивчення геопросторової організації територій з КЕС; 5) розробку основних напрямків відновлення територій з КЕС.

На першому етапі для визначення екологічного статусу та виявлення територій з КЕС використовуємо наступні групи показників: 1) структура використання земельного фонду; 2) структура використання водних ресурсів; 3) структура промислового виробництва; 4) структура сільськогосподарського виробництва; 5) екологічний стан повітряного басейну; 6) екологічний стан вод; 7) екологічний стан ґрунтів.

На другому етапі виявляємо принципи і фактори, що зумовлюють виникнення територій з КЕС. Можна виділити наступні принципи (порушення взаємодії природи і господарської діяльності людини; територіальності; недостатнього наукового обґрунтування природокористування; порушення екологізації виробництва; незбалансованого стійкого розвитку території) та фактори (природні, антропогенні, природно-антропогенні) виникнення територій з КЕС.

На третьому етапі проводимо детальний аналіз факторів виникнення територій з КЕС в регіоні, який досліджується. Четвертий етап містить вивчення геопросторової організації територій з критичною екологічною ситуацією. Проводимо системно-структурний аналіз використання територій з КЕС. На основі проведення бальної оцінки показників рівня забруднення повітря та поверхневих вод, рівня радіоактивного забруднення території, рівня сільськогосподарського використання території, стану зберігання пестицидів і отрутохімікатів проводимо групування районів з КЕС та виділяємо групи районів.

На п’ятому етапі розробляються напрямки відновлення територій з КЕС на обласному рівні.

У другому розділі “Фактори виникнення територій з критичною екологічною ситуацією в Київській області” детально аналізуються фактори, що зумовлюють виникнення територій з КЕС в Київській області. Їх можна умовно поділити на три групи: природні, антропогенні та природно-антропогенні.

До природних факторів виникнення територій з КЕС в Київській області належать такі її географічні особливості, як розміщення в межах двох фізико-географічних областей – Київського і частково Чернігівського Полісся, а також Дністровсько-Дніпровської і Лівобережно-Дніпровської лісостепової фізико-географічної провінції. Розташування Поліської низовини в північній частині області веде до розвитку процесів заболочення території; Придніпровської височини на південному-заході – інтенсивних ерозійних процесів. Розміщення області на стику лісів і лісостепів спричинює невисоку лісистість. В результаті господарської діяльності активізуються або виникають небезпечні природні явища (стихійні лиха), які накладаються на географічні особливості місцевості та сприяють виникненню територій з КЕС. До природних (стихійних) лих, характерних для території Київської області, належать: геологічні небезпечні явища (зсуви, підтоплення території, просідання землі); метеорологічні та агрометеорологічні небезпечні явища (бурі, урагани, смерчі, шквали); природні пожежі (лісових масивів, торфовищ).

Площа зсувів на території Київської області становить 23,8 км². Райони найбільшого поширення зсувів – правий схил р. Дніпра та його правобережні притоки. Площі природного та техногенного підтоплення сягають 1,7 тис. км² (6% загальної площі території). Заболочені площі сільськогосподарських угідь охоплюють 833 км², перезволожені – 32 км², а відкриті болота – 496 км². Це відповідно становить 4,6%, 0,2% та 2,7% від загальної площі сільськогосподарських земель області (18,1 тис. км²). Площа поширення лесових порід з І та ІІ типами ґрунтових умов просідання становить 10,6 тис. км², а ураженість адміністративної одиниці – 36,7%.

Стихійні та небезпечні метеорологічні та агрометеорологічні явища в Київській області характеризуються значною мінливістю та різноманітністю. Найбільша їх кількість і часта повторюваність припадає на літні місяці – період розвитку і високої активності грозової діяльності у супроводі інших явищ конвективного характеру (інтенсивні зливи, град, шквали).

За останні роки лісові пожежі знищували від 2 до 200 га лісів. Зокрема, в 2003 р. від лісових пожеж загинуло 90 га лісових насаджень; було зареєстровано 596 випадків лісових пожеж; лісова площа, охоплена пожежами, склала 200 га;  збитки, заподіяні пожежами – 70,1 тис. грн.

Одним з визначальних антропогенних факторів формування територій з КЕС в Київській області є висока доля електроенергетики, хімічної та нафтохімічної, целюлозно-паперової промисловості в структурі промислового виробництва і недостатній розвиток екологічної інфраструктури. Висока сільськогосподарська освоєність (64,2%) і розораність (48,6%) території призводять до виникнення стійкої тенденції деградації ґрунтового покриву. Близько 23% площ орних земель розміщено на схилах крутизною до 5⁰, а з крутизною понад 5⁰ – 2,4%. Площа земель, уражених яружною ерозією, становить 5,6 тис. га; площа деградованих земель – 1404,0 тис. га (з них потребують консервації 124,7 тис. га). Із загальної площі (понад 160 тис. га) осушених земель значна частина (12,2%) потребує підвищення технічного рівня.

Площа порушених земель становить 3 тис. га (з них відпрацьованих порушених земель – 1,5 тис. га). Землі під відкритими розробками, кар’єрами, шахтами та відповідними спорудами займають 2,9 тис. га, з них 1,5 тис. га – відпрацьовані розробки та кар’єри, закриті шахти, відвали, терикони, які не експлуатуються. Забудовані землі становлять 4,0% площі, з них землі промисловості – 0,4%.

Висока концентрація населення в містах, селищах та інших населених пунктах, розміщення промислових комплексів та об’єднання їх в єдину структуру внаслідок будівництва транспортних мереж, ліній електропередач, сприяє високому рівню техногенної фрагментації територій з деформацією границь та структури більшості ландшафтних систем. Це, в свою чергу, виступає передумовою виникнення територій з КЕС.

В Київській області налічується 25 міст, 30 селищ міського типу, 1129 сільських населених пунктів. Тут проживає 1793,9 тис. осіб (без м. Києва). За забезпеченістю автомобільними дорогами область посідає одне з перших місць серед регіонів України. Шосейні дороги мають загальну протяжність 8,5 тис. км, в тому числі з твердим покриттям – 8,4 тис. км (99%). Густота автомобільних шляхів складає 28,4 км на 100 км² території; густота залізниць – 29,1 км на 1 тис. км²; загальна протяжність нафтопроводів – 264,2 км, газопроводів – 775,5 км.

Лише незначна кількість промислових підприємств області (13) впроваджують нові прогресивні технологічні процеси, з них маловідходні, ресурсозберігаючі та безвідходні – 5 підприємств; 14 підприємств області проводять утилізацію відходів.

До природно-антропогенних факторів виникнення територій з КЕС належить виникнення аварій та катастроф на потенційно небезпечних виробництвах. Відносно раптове порушення технологічних систем потенційно небезпечних виробництв спричиняє особливо тяжкі наслідки через вплив на середовище, людину й господарські об’єкти. На території області розташовано 272 потенційно небезпечних об’єкти, з них 114 небезпечних об’єктів гідродинамічного комплексу; 72 хімічно-, 42 вибухо- та пожежонебезпечних; 38 об’єктів з вибухо- та пожежонебезпечними речовинами (ВПНР); 18 пожежонебезпечних об’єктів.

Найбільший вплив на навколишнє природне середовище області мала аварія на Чорнобильській АЕС. Найзначнішими посткатастрофічними втратами для області є втрати від забруднення земельних, водних, лісових та природних рекреаційних ресурсів. Значними є втрати потенціалу промисловості будівельних матеріалів та вплив на подальший розвиток електроенергетики.

Найбільшу гідродинамічну небезпеку за оцінками спеціалістів Державного комітету по водному господарству мають захисні споруди дніпровського каскаду. В зонах можливого хімічного зараження (ЗМХЗ) від хімічно небезпечних об’єктів мешкає близько 94 тис. чол. На території області налічується 46 зареєстрованих місць видалення відходів загальною площею 4474,6 тис. м² з обсягом накопичених відходів – 56 млн. 596 тис. т. В сховищах організованого складування (поховання) налічується майже 2 тис. т промислових токсичних відходів І класу небезпеки; 3,5 тис. т – ІІ класу; 5,7 тис. т – ІІІ класу та 22 млн. 631 тис. т – ІV класу небезпеки. У сховищах організованого складування та на території підприємств знаходиться 22 млн. 642 тис. т промислових токсичних відходів. Кількість вибухо- та пожежонебезпечних речовин в області сягає 1,2 млн. т.

Для Київської області транскордонну потенційну небезпеку складають Курська, Смоленська АЕС (Росія) та Ігналінська АЕС (Литва). Потенційно небезпечні для господарства області хімічні виробництва, що зосереджені на території Білорусі (в основному, в Гомельській області в басейні р. Дніпра та його приток). Певну небезпеку для області можуть становити підприємства хімічного виробництва Росії, які розташовані на річках, русла яких проходять і територією Київської області.

Протягом 2003 року в Київській області виникло 8 надзвичайних ситуацій, з них 5 – техногенного характеру, 3 – природного. Київську область відносять до регіонів помірної небезпеки. Інтегральний показник небезпеки за статистикою 2003 року становив 0,248 (середньоукраїнський показник – 0,227).

У третьому розділі “Геопросторова організація територій з критичною екологічною ситуацією в Київській області” наведено системно-структурний аналіз використання територій з КЕС, проведено групування територій з КЕС в Київській області, розроблено основні напрямки та принципи відновлення територій з КЕС на обласному рівні.

Київська область – одна з найбільш постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. Головним дозоутворюючим радіонуклідом на переважній більшості забруднених територій є Cs¹³⁷. Основні проблеми у забруднених регіонах полягають у необхідності забезпечення населення чистими продуктами харчування; дезактивації найбільш забруднених ділянок; реорганізації лісокористування.

Значний вплив на забруднення навколишнього природного середовища мають відходи виробництва і споживання (загальна площа зареєстрованих місць видалення відходів складає 4474,6 тис. м², обсяг накопичених відходів – 56 млн. 596 тис. т). Суб'єктами господарської діяльності не в повному обсязі вирішується проблема знешкодження та утилізації токсичних промислових відходів. Більшість місць захоронення твердих побутових відходів не відповідає вимогам екологічної безпеки.

В області зосереджено близько 2,1 тис. т непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин (пестицидів і отрутохімікатів). Стан їх зберігання в більшості господарств незадовільний.

Водні об'єкти Київської області забруднені переважно сполуками важких металів, азоту, нафтопродуктами та фенолами. Найпотужнішим водокористува-чем в області є Трипільська ТЕС. Домінуючим джерелом забруднення води в межах зони відчуження є водойма-охолоджувач ЧАЕС, яка формує майже половину надходження Cs¹³⁷.

Найбільше викидів забруднюючих речовин здійснюється в атмосферне повітря, через яке небезпечні речовини поширюються в інші компоненти природи. Основним забруднювачем атмосферного повітря є Трипільська ТЕС, викиди якої дають 80% забруднюючих речовин області.

На основі проведення бальної оцінки показників рівня забруднення повітря та поверхневих вод, рівня радіоактивного забруднення території, рівня сільськогосподарського використання території, стану зберігання пестицидів і отрутохімікатів, на території Київської області проведено групування районів з критичною екологічною ситуацією і виділено 5 груп районів: Північну, Центральну, Західну, Східну та Південну (рис. 1).

Північна група районів об'єднує Іванківський та Поліський адміністративні райони. Її площа складає 17,4% від загальної площі області. В структурі земельного фонду переважають ліси та інші лісовкриті площі (45,6%). На дану групу районів припадає 12,4% водозабору області. Більша частина води використовується на виробничі потреби. Північна група районів дає 0,6% обсягів продукції сільського господарства та 0,2% продукції промисловості області. Тут знаходиться 3,4% посівних площ області. Дана група районів найбільше постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. 26,8% її площі займає зона відчуження, а площа радіоактивно забруднених земель становить 22,7%. На території  Північної групи районів зберігається 6,2% загальнообласних обсягів пестицидів і отрутохімікатів; а на  території  зареєстрованих  місць видалення відходів – 0,2% фактичної маси відходів області. Поверхневий скид даної групи районів складає 1,1% від обласного. Скид забруднених стічних вод дорівнює 16,1% від поверхневого скиду Північної групи районів.  На  дану  групу   районів  припадає  0,3%  обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Обсяги викидів забруднюючих речовин у розрахунку на душу населення – 7,5 кг; щільність викидів на 1 км² території – 53,6 кг.

Основні проблеми даної групи районів полягають у необхідності відновлення радіаційно забруднених територій, залученні їх до господарської діяльності; перепохованні частини радіоактивних і токсичних відходів Київської області в національному сховищі РАВ на території зони відчуження.