КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі в Україні відбувається інтенсивний розвиток транспорту, підвищується динамічність його використання, спостерігається тенденція до збільшення кількості транспортних засобів на одиницю населення. При цьому функціонування транспорту є джерелом підвищеної небезпеки для оточуючих, тому забезпечення безпеки його використання є одним із найважливіших завдань для України.

Важливою умовою безпечної роботи транспорту є дотримання всіма особами встановленого порядку користування транспортними засобами, при якому використання певного транспортного засобу в сфері руху припустимо лише тими, хто має на це право. Порушуючи цей порядок, особа незаконно заволодіває транспортним засобом, чим створює загрозу для безпеки руху та позбавляє власника транспортного засобу можливості реалізовувати свої права відносно нього. Цим і обумовлена висока суспільна небезпечність подібних діянь.

Серед правових засобів, спрямованих на попередження незаконних заволодінь транспортними засобами, провідну роль відіграють кримінально-правові.

Вперше у вітчизняному законодавстві кримінальну відповідальність за угон дорожніх транспортних засобів було введено в 1968 р. – Кримінальний кодекс Української РСР 1960 р. був доповнений ст. 2153 «Угон автомототранспортних засобів», у якій йшлося про угон автомототранспортних засобів, тракторів або інших самохідних машин без мети їх крадіжки. Відповідну норму було включено до глави Х Кодексу «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я». У 1985 р. ця стаття отримала назву «Угон транспортних засобів», а диспозицію ч. 1 було сформульовано як угон автомобілів усіх видів, мотоциклів, тракторів або інших самохідних машин без мети їх крадіжки. Істотні зміни були внесені в цю статтю в 2000 р., коли вона була названа «Незаконне заволодіння транспортним засобом» і передбачала відповідальність за відповідне діяння, під яким розумілося вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Прийнятий у 2001 р. Кримінальний кодекс України (далі – КК) передбачив кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом у ст. 289, яку включено до розділу XI Особливої частини КК «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». При цьому законодавча дефініція незаконного заволодіння транспортним засобом, що дається в п. 1 примітки до ст. 289 КК, залишилася незмінною.

Незважаючи на прийняття нової кримінально-правової норми, кількість відповідних злочинів у період з 2001 по 2003 р. виросла майже на 16%. У 2004 р. кількість зареєстрованих незаконних заволодінь транспортними засобами зменшилася. Така тенденція спостерігається й до цього часу. Проте кількість цих злочинів все ж таки залишається дуже високою, що може свідчити про недостатню ефективність ст. 289 КК.

Питання відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом розглядалися в роботах таких авторів, як О. І. Бойцов, М. М. Геловані, М. А. Єфимов, Ю. Ф. Іванов, В. А. Звіряка, В. І. Касинюк, М. Й. Коржанський, О. І. Коробєєв, О. С. Кузьміна, Б. О. Куринов, Ю. І. Ляпунов, П. С. Матишевський, В. А. Мисливий, В. П. Пантелєєв, М. О. Свірін, В. І. Ткаченко, Є. В. Фесенко, В. М. Хомич та ін. Останнім часом були захищені одна докторська дисертація (В. А. Мисливий, 2006 р.), де досліджувалися теоретичні проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, і дві кандидатські дисертації (В. А. Звіряка, 1999 р., Ю. Ф. Іванов, 1999 р.), в яких висвітлювалися питання кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом.

Проте слід зазначити, що більшість робіт було написано в період чинності КК 1960 р., коли норму про відповідальність за відповідне діяння було сформульовано інакше, ніж зараз. Фундаментального вивчення складу незаконного заволодіння транспортним засобом в Україні за КК 2001 р. проведено не було. Погляди окремих учених викладені переважно на рівні підручників, навчальних посібників з Особливої частини кримінального права або науково-практичних коментарів до КК. Відсутнє також узагальнення практики застосування ст. 289 КК, призначення покарання за цією категорією справ. До цього часу не досягнуто єдності в поглядах на ряд дискусійних питань про об’єкт і предмет злочину, ознаки його об’єктивної та суб’єктивної сторін, відмежування від суміжних складів злочинів. Водночас ефективну боротьбу з незаконними заволодіннями транспортними засобами неможливо вести без єдиного розуміння й застосування відповідної кримінально-правової норми. У зв’язку з цим теорія кримінального права та судово-слідча практика мають потребу в науковому вирішенні поставлених питань.

Все викладене свідчить про актуальність теми дисертації, її теоретичну й практичну цінність. У роботі здійснено спробу проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом, кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину, покарання за нього, а також звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми ефективності кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (номер державної реєстрації 0106u002292). Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 19 грудня 2003 р. (протокол № 5).