СИСТЕМА НЕРЕАЛЬНЫХ УСЛОВНО-СЛЕДСТВЕННЫХ ПЕРИОДОВ В АНГЛИЙСКОМ ЯЗЫКЕ : СИСТЕМА НЕРЕАЛЬНИХ УМОВНО-НАСЛІДКОВИХ ПЕРІОДІВ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, деталізовано об’єкт і предмет дослідження, конкретизовано методи та завдання роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію його результатів.

Перший розділ дисертації «Нереальні умовно-наслідкові періоди в лінгвістиці» присвячено висвітленню питань, пов’язаних з розглядом нереальних умовно-наслідкових речень у лінгвістиці в цілому та в граматиці англійської мови зокрема: проаналізовано проблему синтаксичного статусу речень з експлікованими нереальними умовною та наслідковою частинами, зіставлено використання в лінгвістиці різних термінів (умовні речення, умовні періоди, супрафразові єдності) на позначення досліджуваних мовленнєвих фрагментів. Так, термін «умовний період» щодо речень, які виражають умову та її наслідок, застосовують у своїх працях Е.В. Гулига, А.І. Дородних, О.А. Звєрєва, І.Б. Хлєбнікова. Таке вживання вважається обґрунтованим, оскільки тлумачення терміну «період» містить будь-яке завершене речення (О.С. Ахманова), просте (Д.Э Розенталь, М.О.Теленкова) або багаточленне складне речення, що характеризується завершеністю думки, єдністю теми; речення, частини якого угруповано таким чином, що їх сукупність справляє враження рівноваги та єдності (Ж. Марузо). Термін «період», як свідчить лінгвістична література, співвіднесений з термінами «речення» та «супрафразова єдність», охоплює як синтаксичний статус окремого речення, так і зв’язок між частинами складних синтаксичних побудов. Таке позначення є найємнішим, воно найбільшою мірою відбиває сутнісні характеристики досліджуваних синтаксичних побудов, тому в роботі запропоновано його уточнену форму –  «нереальний умовно-наслідковий період».

Для відокремлення сурядного та підрядного зв’язку С.П. Балашова,
В.В. Бурлакова, В.Г Гак запропонували наступні критерії: (1) рівноправність / нерівноправність предикативних одиниць, 2) функціональна тотожність / нетотожність предикативних одиниць, 3) можливість / неможливість редукції компонента, 4) зворотність / незворотність сполучення,  5) відкритість / закритість ряду, 6) включення / невключення показника відношень, 7) ідентичність / неідентичність засобів зв'язку 8) обов'язковість / необов'язковість зв'язку,
9) автосемантичність / синсемантичність частин). Саме цими критеріями ми керувалися у роботі при аналізуванні мовного матеріалу з метою визначення природи синтаксичного зв’язку між умовною та наслідковою частинами в НУНП. Виявлено, що синтаксичний зв'язок відповідає підрядності тільки згідно п’ятого та шостого критеріїв. Згідно ж дев’ятого критерію досліджувані структури треба було б уналежнити до сурядних речень. Проте більшість критеріїв (шість із дев’яти) свідчать про належність умовно-наслідкових речень до побудов з особливим типом зв’язку, який відрізняється від традиційно прийнятих сурядності та підрядності. Ще В.О. Богородицький та  А.М. Пєшковський звертали увагу на те, що дихотомія сурядність / підрядність не є достатньою для опису розмаїття зв’язків між частинами складного речення;  В.Н. Ярцева вказує, що семантична різниця сурядність / підрядність наявна лише в полярних випадках, оскільки обидва типи зв’язку перетинаються. В.Г. Гак підкреслює, що суттєві відношення частин складного речення часто не збігаються з його формальною організацією, внаслідок чого семантичні характеристики складносурядного та складнопідрядного речень перехрещуються. С.П. Балашова, В.В. Бурлакова, Г.Г. Почепцов вважають, що можливий ще й третій тип відношення, при якому перша одиниця залежить від другої і друга залежить від першої. На думку цих дослідників, терміни «предикативний» та «соціативно-предикативний зв’язок», які використовуються в лінгвістиці, не можна визнати вдалими: «предикативність» орієнтує не стільки на статус одиниць по відношенню одна щодо однієї, скільки на їхні синтаксичні функції.

В досліджуваному матеріалі виявлено низку суттєвих характеристик, які  не дають змоги уналежнити НУНП ані до складносурядного, ані до складнопідрядного речень, тому що і умовна, і наслідкова предикативні одиниці абсолютно обов'язкові для структурної цілісності речення. Ці предикативні одиниці неможливо розмежувати на «головну» і «підрядну», оскільки і семантично вони визначають взаємну необхідність в єдиній структурі. Тип синтаксичного зв'язку між частинами (предикативними одиницями) НУНП відрізняється від сурядності та підрядності. Взаємозалежний характер відношень між умовною і наслідковою предикативними одиницями уможливлює їхнє функціонування в мовленні як самостійних висловлень. Функціональна самостійність умовної або наслідкової предикативних одиниць відносна, а не абсолютна на відміну від повної самостійності предикативних одиниць, об'єднаних сурядним зв'язком.

Зроблено висновок про те, що двокомпонентний НУНП є складним реченням особливого типу, яке відрізняється від складносурядного або складнопідрядного речення. Синтаксичний зв’язок між умовною та наслідковою предикативними одиницями в НУНП визначено як взаємозалежність (термін Л. Єльмслєва).

У другому розділі «Синтаксична структура і функціонування різнооформлених нереальних умовно-наслідкових періодів» досліджено побудови, що складаються з експлікованих нереальних умовної та наслідкової предикативних одиниць, та структури з експлікованою лише однією з обов’язкових предикативних одиниць. Проведений комплексний порівняльний аналіз різнооформлених НУНП дав підстави вперше представити їх у вигляді структурної классифікації у відповідності до повноти вираження умовної та наслідкової частин. Запропонована структурна класифікація НУНП (див. Схему 1) містить двокомпонентні й однокомпонентні НУНП.

Двокомпонентними є НУНП з  повнопредставленими (експліцитно) умовною і наслідковою предикативними одиницями, в яких присудки виражено дієсловами у формі умовного способу. Двокомпонентні повнопредставлені НУНП поділяються на безпосередньо і непрямо представлені. Ядерною моделлю є умовно-наслідковий комплекс, тобто двокомпонентний безпосередньо представлений НУНП, що складається з двох обов'язкових предикативних одиниць – [УПО+НПО]_n=2, де УПО – умовна предикативна одиниця, НПО – наслідкова предикативна одиниця, «n» – кількість предикативних одиниць у НУНП. Безпосередньо представлені НУНП будуються за моделлю                          1 {[УПО+НПО] + (ПО)_k}_n≥2, де «(ПО)_k» – кількість предикативних одиниць будь-якого синтаксичного статусу, що ускладнюють модель (варіант) відповідно. Непрямо представленими є НУНП із стандартизованою формою умовної предикативної одиниці, які в роботі тлумачаться як напівтрансформовані й репрезентовані моделлю 2 {[УПО _{(Іf it were not/hadn’t been for + N/Pn)} + НПО] + (ПО)_k}_n≥3,   де N – іменник, Pn – займенник. Аналіз прикладів у контекстному оточенні показав, що стандартизована форма умовної предикативної одиниці не є випадковою: редукція частини присудка в реченнях свідчить про узагальнення цілої низки конкретних елементарних процесів. Умовна предикативна одиниця в такій формі співвідносна не з одним процессом, а з низкою дій та станів субстанції-підмету: If it were not for Vesta, she would have sought some regular employment [5, 299]. ® If she didn’t need to take care of Vesta…/® If Vesta didn’t need her care…/® If Vesta were not a child…/® If Vesta were older…(Якби не Веста, вона б знайшла якусь постійну роботу ® Якби їй не треба було доглядати Весту... /® Якби Весті не була потрібна її турбота.../® Якби Веста не була ще дитиною.../® Якби Веста була дорослішою...). Виявлено можливість збереження часової співвіднесеності частин НУНП за допомогою перфектної або неперфектної форми дієслова-зв’язки. Трансформація умовної предикативної одиниці є не повною, а лише частковою, тому такі НУНП у роботі розглядаються як напівтрансформовані.

Однокомпонентними є неповнопредставлені НУНП з експліковано представленою лише однією частиною: або умовною, або наслідковою. Однокомпонентні неповнопредставлені НУНП розподілено на опосередковано представлені та самостійно функціонуючі парцеляти. Опосередковано представлені НУНП, у свою чергу, підрозділяються на «зміщені» та «згорнуті» конструкції. До «зміщених» нами уналежнено висловлення, побудовані за моделями:

3a {[ПО + or(еквіваленти) + НПО] + (ПО)_k }_n≥2 

3б {(I) wish [ПО+НПО] + (ПО)_k }_n≥3, де ПО – предикативна одиниця, в якій присудок виражено у формі наказового або дійсного способу.

Підставою вважати такі структури зміщеними є протиріччя між формою та змістом предикативних одиниць (ПО), які передують наслідковій предикативній одиниці і в яких присудки виражені формами дійсного/наказового (а не умовного) способу. Формально ці предикативні одиниці вважаються незалежною предикативною одиницею в межах складносурядного речення (модель 3a) та з'ясувальною предикативною одиницею до (I) wish у межах складнопідрядного речення (модель 3б). У процесі сприйняття мовленнєвого фрагменту ці предикативні одиниці інтерпретуються як вираження нереальної умови. Такий зміст аналізованих побудов дає підставу уналежнити їх до НУНП. Характерне для подібних висловлювань «злиття» двох способів (дійсного / наказового та умовного) в одне ціле – НУНП дає підстави вважати їх граматичною неузгодженістю, яка є випадком недогляду або навмисного синтаксичного прийому,  та визначити такі побудови як  зміщені конструкції.

До згорнутих уналежнено НУНП у формі простого речення. Умовна і наслідкова частини в межах такого речення наявні, але наслідкова предикативна одиниця експлікована (з присудком, що виражений дієсловом у формі умовного способу), а умовна предикативна одиниця представлена опосередковано. Формалізовано такі побудови репрезентуються моделями:

4a {[but for (еквіваленти) + N/Pn + НПО] + (ПО)_k }_n≥1, де N – іменник, Pn – займенник;

4б {[(S)V_n-f + НПО] + (ПО)_k }_n≥1, де V_n-f – неособова форма дієслова (інфінітив, герундій, дієприкметник) або SV_n-f – структура вторинної предикації, до якої така форма входить як вторинний присудок.

У розділі доведено, що синтаксичні побудови різної складності і статусу, в яких експліцитно за допомогою предикативної одиниці з дієсловом у формі умовного способу виражено або умову, або наслідок, які функціонують поза межами єдиного нереального умовно-наслідкового речення, є квазіпростими.